Кр ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Адміністративне право"

 на тему:

 ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ

 ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Зміст державної політики з питань національної безпеки.
Повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки ........ 5

 2. Воєнна доктрина України, як основа воєнного будівництва
держави. Поняття і мета оборони країни ..................................... 10

 2.1 Сутність і зміст воєнної доктрини України.............................. 10

 2.2 Організація оборони України ................................................. 11

 2.3 Керівництво Збройними Силами України .............................. 15

 Висновки ........................................................................................... 22

 Практичне питання .......................................................................... 24

 Список використаної літератури ..................................................... 25

 ВСТУП

 Актуальність теми, яка розглядається у наданій контрольній роботі, обумовлена тим, що національна безпека і оборона країни, пов'язані з захищеністю життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, є головними чинниками, забезпечуючими сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам.

 Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

 Безпека досягається проведенням єдиної політики у галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави.

 Державна політика в галузі національної безпеки охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що у здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.

 Державна політика в галузі національної безпеки в Україні спрямована на гарантування безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Цим обумовлюється її роль і значення в загальній внутрішній та зовнішній політиці держави,

 Оборона України - це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу.

 Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на готовності Збройних Сил України, економіки, населення, території до оборони і будується відповідно до воєнної доктрини держави.

 1. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З ПИТАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ. ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

 Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція України, Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р. № 964-ІV в ред. від 14.01.2006 р. (далі - Закон) та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

 Об'єктами національної безпеки є:

 1) людина і громадянин - їх конституційні права і свободи;

 2) суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

 3) держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

 Суб'єктами забезпечення національної безпеки є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об'єднання громадян.

 Основними принципами забезпечення національної безпеки є (ст. 5 Закону):

 - пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

 - верховенство права;

 - пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

 - своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

 - чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

 - демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

 - використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

 Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

 Пріоритетами національних інтересів України є:

 - гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

 - розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

 - захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

 - зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

 - забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

 - створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

 - збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

 - забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

 - розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

 - інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

 З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

 Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України.

 Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

 Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України.

 Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю.

 Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

 Міністерства, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

 Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції.

 Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру.

 Правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів.

 Суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України.

 Прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України" від 05.11.1991 р. № 1789-XІІ в ред. від 01.01.2008 р.

 Громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

 2. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ ЯК ОСНОВА ВОЄННОГО БУДІВНИЦТВА ДЕРЖАВИ. ПОНЯТТЯ І МЕТА ОБОРОНИ КРАЇНИ

 2.1 Сутність і зміст воєнної доктрини України

 Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, службових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1789-XІІ в ред. від 01.01.2008 р.

 Оборона України - це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу.

 Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на готовності Збройних Сил України, економіки, населення, території до оборони і будується відповідно до воєнної доктрини держави.

 Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Вона визначається принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил України і грунтується на тому, що Україна:

 - не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем;

 - прагне до нейтралітету й дотримання неядерних принципів (не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї);

 - не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога;

 - ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії.

 Безпосередньо воєнною доктриною принципово визначаються воєнно-політичні цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечення національної безпеки; причини воєнної небезпеки; ставлення України до війни; ставлення України до ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення; основні напрями забезпечення воєнної безпеки; завдання Збройних Сил та принципи їх будівництва; підготовка Збройних Сил до захисту від агресії; мета і принципи воєнно-економічної політики; підготовка держави і населення до оборони.

 Воєнна доктрина України, як основа воєнного будівництва держави, спирається на аналіз геополітичної ситуації в світі та довгострокові наукові прогнози її розвитку. Доктринальні положення є обов'язковими для державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян України і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної безпеки України. На основі воєнної доктрини розробляються концепції будівництва видів збройних сил, родів військ, інших військових формувань України і конкретні програми їх реалізації.

 2.2 Організація оборони України

 Організація оборони України включає:

 1) формування воєнної політики держави та воєнної доктрини;

 2) розвиток воєнної науки;

 3) прогнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу;

 4) здійснення на міжнародній арені відповідних заходів щодо запобігання агресії;

 5) охорону державних кордонів;

 6) підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони України;

 7) вироблення і проведення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі;

 8) мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах воєнного стану;

 9) підготовку населення і території країни до оборони.

 Закон України "Про оборону" дає визначення правових режимів "стан війни", "воєнний час", "воєнний стан", а також понять "мобілізація" та "демобілізація".

 Стан війни, згідно п. 9 ст. 85 Конституції України оголошується Верховною Радою Україні за поданням Президента України, у разі воєнного нападу (агресії) на Україну. Стан війни також оголошується при необхідності виконання міжнародних договорів по спільній обороні від агресії і відміняється після укладення мирної угоди з протилежною воюючою стороною.

 З оголошенням стану війни або початком воєнних дій настає воєнний час. Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного нападу (агресії) на Україну. Кінцем воєнного часу є оголошений день і час припинення воєнних дій.

 Чинним законодавством передбачено, що у разі воєнного нападу (агресії) на Україну військове командування та органи влади, не чекаючи оголошення війни, зобов'язані вжити всіх заходів для відсічі нападу (агресії).

 Воєнний стан вводиться в окремих місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни або загрози воєнного нападу (агресії). Рішення про введення воєнного стану згідно з п. 20 ст. 106 Конституції України приймає Президент України.

 З введенням воєнного стану розширюються повноваження військового командування. Йому можуть передаватися функції органів державного управління у сфері оборони. Під час воєнного стану в інтересах оборони вводяться обмеження діяльності підприємств, установ і організацій та прав громадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних органів.

 Воєнний стан відміняється при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та з відміною стану війни.

 З оголошенням стану війни або воєнного стану оголошується загальна або часткова мобілізація. Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має забезпечити планомірне розгортання Збройних Сил України та інших військ, переведення народного господарства з мирного на воєнний стан.

 Мобілізація проводиться відкрито або приховано. Рішення про проведення відкритої мобілізації підлягає негайному оголошенню через засоби масової інформації.

 Рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться по закритих каналах до керівників Ради Міністрів Республіки Крим, міністерств та інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

 З метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мобілізації та забезпечення потреб держави в особливий період і на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф здійснюється мобілізаційна підготовка.

 Мобілізаційна підготовка народного господарства України, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності.

 Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом завчасного створення стійких систем управління і зв'язку та необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань та мобілізаційних резервів озброєння, військової техніки, матеріальних і продовольчих ресурсів, страхового фонду документації.

 Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного переведення народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ.

 Для виконання оборонних функцій шляхом збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності в Україні створені власні Збройні Сили.

 До складу Збройних Сил України входять сухопутні війська (війська наземної оборони); війська повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони); військово-морські сили.

 Усі види Збройних Сил України будуються і здійснюють свою діяльність на основі:

 - демократії і гуманізму;

 - верховенства закону;

 - підзвітності органам законодавчої і виконавчої влади;

 - єдиноначальності і колегіального вироблення рішень;

 - загального військового обов'язку громадян України;

 - добровільності вступу на кадрову військову службу;

 - дотримання військової дисципліни;

 - гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці;

 - позапартійності;

 - гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців.

 За Конституцією України (п. 22 ст. 85) затвердження загальної структури Збройних Сил України, їх чисельності, а також визначення функцій є компетенцією Верховної Раді України.

 Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, за Конституцією України (п. 17 ст. 106) є Президент України. Він призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

 2.3 Керівництво Збройними Силами України

 Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує втілення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництво Збройними Силами України їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань.

 До основних завдань Міноборони України належать: реалізація державної політики з питань оборони і військового будівництва; оцінка воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози; безпосереднє керівництво Збройними Силами, утримання їх у постійній бойовій і мобілізаційній готовності; забезпечення оснащення Збройних Сил озброєнням і військовою технікою, підготовки і розстановки кадрів, розвитку військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу; здійснення заходів з реалізації соціально-правових гарантій військовослужбовців, членів їх сімей та працівників Збройних Сил; створення умов для цивільного і громадського контролю над Збройними Силами.

 Для виконання покладених на нього завдань Міноборони України здійснює такі заходи:

 - бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва, розробці проекту воєнної доктрини, пропозицій та обгрунтувань до актів Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України з питань військової та військово-технічної політики держави;

 - подає на розгляд Президентові України опрацьовані разом з Генеральним штабом Збройних Сил, відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законодавства України, проекти концепції військового будівництва, державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил, державної програми розвитку озброєння та військової техніки, планів дислокації та розташування Збройних Сил тощо; пропозиції щодо застосування Збройних Сил, їх загальної структури та чисельності;

 - подає Кабінету Міністрів України опрацьовані разом з Генеральним штабом, відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, військовими формуваннями проекти мобілізаційного плану і схем мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, плану підготовки території держави до оборони, а після затвердження здійснює заходи щодо їх реалізації;

 - оцінює воєнно-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози;

 - бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів;

 - організує накопичення озброєння і військової техніки в непорушному запасі, інших матеріальних ресурсів у мобілізаційному резерві Збройних Сил;

 - бере участь в організації підготовки до оборони господарства України та контролі за виконанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності мобілізаційних завдань;

 - здійснює загальне керівництво оперативною, бойовою, мобілізаційною, морально-психологічною підготовкою Збройних Сил, воєнною наукою та освітою;

 - визначає пріоритети та головні завдання воєнної розвідки і забезпечує її діяльність;

 - здійснює функції державного замовника на розробку, виробництво, постачання, ремонт, знищення і утилізацію озброєння, військової техніки та військового майна, виконання робіт та надання послуг для потреб оборони;

 - узгоджує програми, тактико-технічні (технічні) завдання всіх державних замовників на розробку і модернізацію озброєння, військової техніки та їх складових частин, забезпечує єдину державну політику з питань стандартизації, метрології та уніфікації, методологічні основи цінової і контрактно-договірної роботи у цій справі;

 - організує випробування та експертизу озброєння, військової техніки і військового майна, контролює якість їх виготовлення;

 - організує всебічне забезпечення Збройних Сил продовольством, речовим та іншим майном, матеріальними та іншими ресурсами, здійснює військові перевезення всіх видів у державі;

 - проводить державну кадрову політику у Збройних Силах, забезпечує підготовку та розстановку військових кадрів; забезпечує військове, правове, військово-патріотичне, морально-етичне та естетичне виховання особового складу Збройних Сил та проведення заходів щодо зміцнення військової дисципліни і правопорядку у військах; контролює додержання вимог законодавства з питань підготовки громадян до військової служби та забезпечує їх виконання під час проходження служби;

 - проводить роботу щодо здійснення заходів, пов'язаних з призовом громадян на строкову військову службу та звільненням у запас військовослужбовців, які відслужили визначені строки служби, а також мобілізацією та демобілізацією;

 - забезпечує виконання законодавства щодо екологічної безпеки під час діяльності Збройних Сил, підприємств, установ та організацій, підпорядкованих Міністерству;

 - здійснює у встановленому порядку в межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;

 - утворює, реорганізує і ліквідує у встановленому порядку підприємства, установи, організації, військові частини і з'єднання, військові навчальні заклади, контролює їх діяльність;

 - здійснює у встановленому порядку та у межах своїх повноважень реалізацію озброєнь, військової техніки та іншого військового майна, яке перебуває у сфері управління Міністерства, передачу його в оренду, а також надання послуг військово-технічного призначення;

 - керує економічною і фінансовою роботою в Збройних Силах;

 - здійснює капітальне будівництво, експлуатацію і ремонт житлового, казарменого та інших фондів, об'єктів воєнного призначення, забезпечує використання відповідно до законодавства земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил;

 - реалізує державну політику з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях Міністерства;

 - здійснює заходи щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також заходи, спрямовані на охорону здоров'я особового складу Збройних Сил, а у випадках, передбачених законодавством, - і військовослужбовців, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

 - бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає у встановленому порядку міжнародні договори міжвідомчого характеру і забезпечує їх виконання, здійснює в межах своєї компетенції військове і військово-технічне співробітництво з військовими органами іноземних держав, забезпечує участь миротворчих контингентів Збройних Сил у міжнародних миротворчих операціях;

 - забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у Міністерстві, Збройних Силах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

 - веде інформаційно-роз'яснювальну роботу через засоби масової інформації, здійснює видавничу діяльність;

 - здійснює інспектування органів управління, військ (сил), установ і організацій Міністерства, стану бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил, якості виконання покладених на них завдань;

 - узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

 - організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією в межах і в порядку, встановлених законодавством;

 - здійснює інші функції, що випливають з покладених на Міністерство завдань.

 Міноборони України має право: залучати фахівців міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час підписання міжнародних договорів України; одержувати у встановленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; скликати у встановленому порядку наради за участю представників органів виконавчої влади з питань, що належать до його компетенції.

 Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Міністр оборони України з питань, що належать до конституційних повноважень Президента України, підпорядковується безпосередньо Президентові України. Він несе персональну відповідальність перед Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України за виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним своїх функцій.

 Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства на основі та на виконання актів законодавства видає накази і директиви, організує і контролює їх виконання.

 Накази і директиви з питань будівництва та розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспектування військ (сил) Міністр оборони України видає спільно з Начальником Генерального штабу Збройних Сил.

 Генеральний штаб Збройних Сил України - окрема складова частина Міністерства оборони України. Він є головним військовим органом з планування оборони держави і оперативного управління Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України в межах своєї компетенції.

 Генеральний штаб призначений здійснювати:

 1) стратегічне планування застосування Збройних Сил та інших військових формувань, координацію їх оперативної і мобілізаційної підготовки;

 2) організацію і контроль за виконанням заходів, спрямованих на підтримання військ у постійній бойовій і мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом, озброєнням і військовою технікою;

 3) забезпечення функціонування системи управління Збройними Силами, їх взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та військовими формуваннями;

 4) організацію і проведення оперативної підготовки органів управління Збройних Сил та інших військових формувань.

 Генеральний штаб підпорядкований Міністрові оборони України. У воєнний час він є робочим органом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України зі стратегічного планування застосування Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України та керівництва ними.

 ВИСНОВКИ

 Отже, з урахуванням геополітичної та внутрішньої обстановки в Україні діяльність всіх суб'єктів забезпечення національної безпеки має бути зосереджена на:

 - прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці;

 - захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору;

 - піднесенні економіки країни;

 - забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина;

 - викоріненні злочинності;

 - вдосконаленні системи державної влади;

 - зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства;

 - зміцненні позицій України у світі;

 - підтриманні на належному рівні оборонного потенціалу і обороноздатності України;

 - радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

 На основний орган спеціальної служби безпеки - СБУ - покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

 До завдань СБУ входить також попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

 Оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення національної, економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

 Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

 ПРАКТИЧНЕ ПИТАННЯ

 Громадянин Волков був притягнутий до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство. До нього було застосовано адміністративне стягнення у вигляді 10 днів адміністративного арешту.

 Волков звернувся до судді з проханням відпустити його на похорон брата Ю який загинув в автокатастрофі.

 Як повинен вчинити суддя?

 Відповідно до ст. 32 КУпАП адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається місцевим судом (суддею).

 Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

 Існує таке поняття як відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (ст. 301 КУпАП).

 За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання нем