Кр 1.форми діяльності адвокатури 2.Захисник у касаційній інстанції З.адвокатська етика

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адвокатура України"

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Організаційні форми діяльності адвокатури ................................ 4

 2. Захисник у касаційній інстанції ................................................... 10

 З. Поняття, зміст та значення адвокатської етики .......................... 16

 Висновки ........................................................................................... 20

 Список використаної літератури ..................................................... 22

ВСТУП

 Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.

 Важливим кроком у створенні таких умов є Закон України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р., який наразі діє в ред. від 01.12.2008 р.

 Він проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

 Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4).

 Закон України "Про адвокатуру" та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

 Все наведене вище й обумовлює актуальність теми цієї контрольної роботи, яка складається з трьох розділів.

 В першому розділі розглядаються організаційні форми діяльності адвокатури, у другому розділі з'ясовуються особливості участі захисника у касаційній інстанції по кримінальних і цивільних справах, у третьому розділі контрольної роботи визначаються поняття, зміст та значення адвокатської етики.

1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ

 Конституційне призначення адвокатури полягає у забезпеченні кожному права на захист від обвинувачення і наданні правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

 Як вже зазначалось, діяльність адвокатури України здійснюється відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. в ред. від 01.12.2008 р. (надалі – Закон).

 За Законом адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу (ст. 1).

 Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер [14, с. 107].

 Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності (ст. 4 Закону).

 Конституційно та законодавчо закріплені завдання адвокатура виконує через адвокатів. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України (ч. 1 ст. 2 Закону).

 Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість (ч. 2 ст. 2 Закону).

 Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, які складаються з атестаційної та дисциплінарної палат.

 Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати заяву; нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту; документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката тривалістю не менше двох років. Ці документи розглядаються палатою протягом одного місяця від дня їх надходження.

 Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляються і затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

 Рішення щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Відмова у видачі свідоцтва може бути у місячний строк оскаржена до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

 Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, може практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону і своїх статутів.

 Уся діяльність адвокатських об'єднань базується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності й гласності, що обумовлено специфічним статусом адвокатури як громадської організації [7, с. 184].

 Адвокатські об'єднання реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють органи місцевої виконавчої влади про свою легалізацію з одночасним повідомленням адвокатів про одержання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю. Адвокати, що практикують індивідуально, повідомляють про одержання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю самостійно.

 До компетенції відповідних адвокатських об'єднань належать практично всі питання їх внутрішньої організації і діяльності, а саме: порядок створення адвокатських об'єднань, визначення напрямків їх діяльності, питання реорганізації і ліквідації, формування штатів, порядку витрат фінансових коштів, обрання і визначення функцій та повноважень їх керівних органів тощо [9, с. 150].

 Ці об'єднання (у тому числі колегії, бюро, фірми, контори та ін.) є юридичними особами, мають рахунки в банках на території України, у встановленому законодавством порядку можуть відкривати рахунки в іноземних банках, мають печатку і штамп зі своїм найменуванням, вступають у різні правовідносини від свого імені.

 Відносини адвокатських об'єднань, адвокатів і адвокатури в цілому з державними структурами здійснюються на засадах самостійності і незалежності. Міністерство юстиції не втручається у діяльність адвокатів і адвокатських об'єднань, хоча відповідно до своєї компетенції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі їх участі в кримінальних справах по призначенню і при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню різних заходів, спрямованих на підвищення професійного рівня адвокатів [7, с. 185].

 З метою поліпшення умов праці, обміну досвідом і надання професійної взаємодопомоги адвокати й адвокатські об'єднання мають право створювати регіональні і міжнародні союзи та асоціації адвокатів, що представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні і професійні права, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також формують спеціальні цільові фонди [14, с. 108].

 Вищим рівнем професійного об'єднання адвокатів є Спілка адвокатів України, заснована 22.09.1990 р. на її установчому з'їзді, який визначив її як добровільну, громадську незалежну організацію.

 Метою Спілки адвокатів України є:

 – об'єднання зусиль адвокатів України у сприянні формуванню демократичної правової держави;

 – підвищення рівня правової допомоги, що надається громадянам, підприємствам, установам, організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам;

 – підвищення ролі й авторитету адвокатури в суспільстві та державі;

 – вдосконалення законодавчого регулювання діяльності адвокатури;

 – сприяння досягненню адвокатурою повної самостійності і самоврядування;

 – захисту законних інтересів членів Спілки;

 – поширення історичних традицій української адвокатури;

 – сприяння розвитку і поглибленню міжнародних зв'язків адвокатів.

 Спілка ставить перед собою такі завдання:

 1) сприяти розвитку демократичних засад діяльності адвокатури, вдосконаленню її організаційної структури, підвищенню престижу адвокатської професії, створенню належних умов для активної професійної і громадської діяльності адвокатів, впровадженню науково-технічних засобів в їх роботу;

 2) вносити пропозиції, що випливають з мети діяльності Спілки, до органів влади та управління;

 3) забезпечувати захист соціальних та професійних прав і законних інтересів членів Спілки; захищати інтереси членів Спілки у державних органах, громадських та інших організаціях, зокрема у кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури і Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури;

 4) сприяти підвищенню кваліфікації і обміну досвідом роботи адвокатів, вивчати й узагальнювати адвокатську практику, забезпечувати членів Спілки методичною літературою, що видається Спілкою;

 5) пропагувати неухильне дотримання норм адвокатської етики;

 6) сприяти науковій розробці питань, пов'язаних з діяльністю адвокатури, усуненню недоліків у правозастосовчій діяльності;

 7) розвивати міжнародні зв'язки, обмін професійним досвідом, співробітництво з різними міжнародними організаціями, всебічно сприяти імплементації міжнародних норм і стандартів адвокатської діяльності.

 Статутом громадської організації "Спілка адвокатів України", затвердженим Установчим з'їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 р. зі змінами та доповненнями, прийнятими на ІІ позачерговому з'їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 р. та на ІV з'їзді Спілки адвокатів України 21.11.1997 р., передбачені форми і принципи діяльності Спілки, структура, джерела формування фінансових коштів, органи, які здійснюють керівництво і їх компетенцію, питання членства, а також права та обов'язки членів Спілки.

 Керівними органами Спілки адвокатів України визначені: з'їзд, конференція, правління, ревізійна комісія. У проміжках між скликаннями з'їздів і конференцій керівництво Спілки адвокатів здійснюється правлінням, президентом і трьома віце-президентами.

 В Автономній Республіці Крим і областях України створені відділення Спілки юристів, її почесними членами є також адвокати зі США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії та інших країн.

 Отже, адвокатура – важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

2. ЗАХИСНИК У КАСАЦІЙНІЙ ІНСТАНЦІЇ

 Касація – одна із форм оскарження засудженим чи його адвокатом вироку або незадоволеною стороною рішення суду першої інстанції і апеляційного суду у цивільній справі, що набули законної сили [12, с. 111].

 За радянських часів, коли українська судова система не знала процедури апеляційного оскарження, касація була єдиним способом оскарження рішення суду першої інстанції. Після введення чинною Конституцією України апеляційної інстанції, касаційна форма оскарження зайняла в судовому процесі місце вищого щодо апеляції рівня.

 Для України (це стосується і всіх пострадянських країн), де касація протягом семи десятиріч була єдиною формою оскарження вироків та рішень судів першої інстанції, що не набрали законної сили, нинішня ступінь даного інституту є процесуальним нововведенням. Поява в українському судочинстві інституту апеляції змінила суть і форму касаційного оскарження, надавши їй право останнього слова в пошуку істини у конкретній справі [14, с. 323].

 Розглянемо, насамперед, в чому полягає участь захисника у касаційній інстанції по кримінальних справах.

 Згідно зі ст. 383 КПК України у касаційному порядку можуть бути перевірені:

 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

 2) вироки і протоколи апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

 У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов.

 Засуджений, його законний представник і захисник має право подати касаційну скаргу у частині, що стосується інтересів засудженого. Особам, які вправі подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання.

 Відповідно до ст. 385 КПК України касаційні скарги розглядаються:

 1) колегією суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ – на судові рішення, постановлені Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

 2) колегією суддів військової палати Верховного Суду України – на судові рішення, постановлені військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил, вироки військових судів гарнізонів.

 Касаційні скарги на судові рішення можуть бути подані протягом:

 а) одного місяця на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови;

 б) шести місяців на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку з моменту набрання ними законної сили.

 Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

 У разі подання скарги з пропуском встановленого строку і при відсутності клопотання про його відновлення скарга постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду. Але захисник може подати клопотання про продовження такого строку у випадках і в порядку, передбачених ст. 353 КПК України.

 Касаційний розгляд має як спільні риси з апеляційною інстанцією, так і відмінні [11, с. 235].

 Спільними рисами є:

 1) зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам, щодо апеляційної скарги (ч. 2 ст. 387 КПК України);

 2) до скарги додається стільки копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду (ч. 1 ст. 387 КПК України). Те саме правило є і в апеляційному провадженні;

 3) подання касаційної скарги на судові рішення зупиняє набрання ними законної сили (ч. 1 ст. 389 КПК України). Подання апеляції на судові рішення також зупиняє набрання ними законної сили (ч. 1 ст. 354 КПК України);

 4) і при апеляції, і при касаційній скарзі їх можна доповнити, змінити або відкликати, а також подати свої заперечення на скаргу, подання іншого учасника судового розгляду (ч. 1 ст. 355, ст. 390 КПК України);

 5) касаційна скарга розглядається з обов'язковою участю прокурора (ст. 394 КПК України). Те саме стосується і апеляції.

 Відмінними рисами є:

 1) КПК України визначає, що підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

 – істотне порушення кримінально-процесуального закону;

 – неправильне застосування кримінального закону;

 – невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого;

 2) нові матеріли, які можуть підтвердити касаційну скаргу, не можуть бути витребувані шляхом проведення слідчих дій (ст. 393 КПК України), на відміну від апеляції, адже згідно зі ст. 358 КПК України апеляційний суд з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій;

 3) у касаційній інстанції захисник виступає з поясненнями, а не промовою. У процесі пояснення захисник повинен посилатись на відповідні норми закону, які були порушені судом. Крім того, захиснику треба бути зосередженим, адже судді можуть поставити йому запитання.

 Розглянемо особливості участі представника у касаційному провадженні по цивільних справах.

 У разі незгоди адвоката і клієнта з рішенням або ухвалою суду апеляційної інстанції, вони можуть оскаржити їх до суду касаційної інстанції [7, с. 190].

 Строк на касаційне оскарження передбачено ст. 325 ЦПК України. У цій нормі передбачено положення про те, що касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Щодо набрання законної сили рішенням (ухвалою) суду апеляційної інстанції, то ці процесуальні акти набирають законної сили з моменту їх проголошення, тобто двомісячний строк для касаційного оскарження рахується з дня набранням законної сили рішенням (ухвалою) суду апеляційної інстанції.

 У разі пропуску цього строку з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції, за заявою особи, яка подала скаргу, а такою особою може бути й адвокат, може поновити цей строк.

 Якщо суд відмовить у поновленні строку на касаційне оскарження особі або її адвокату, тоді касаційна скарга повертається цим особам.

 Касаційна скарга може бути також повернена й у тому випадку, коли особа або її адвокат не просять у суду касаційної інстанції про поновлення строку на касаційне оскарження, а такий строк фактично пропущений (ч. З ст. 325 ЦПК України).

 Коло осіб, які мають право касаційного оскарження судового рішення, регламентовано ст. 324 ЦПК України.

 З аналізу цієї статті випливає, що за захистом своїх прав у касаційну інстанцію можуть звернутися не лише сторони та особи, які брали участь у справі, а й особи, які не брали участь в розгляді справи, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки. На цій стадії цим особам також може знадобитись правова допомога адвоката або з метою захисту їх інтересів вони можуть звернутися до прокурора (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

 Касаційна скарга має складатись відповідно до ст. 326 ЦПК України, але мотивувальна частина скарги має бути обгрунтована такими доводами:

 – назва закону, з порушенням якого постановлено рішення, ухвалу;

 – в чому полягає порушення або неправильне застосування норм, що свідчить про те, що рішення чи ухвала постановлені внаслідок цього порушення.

 До безумовних (обов'язкових) підстав (ч. 1 ст. 338 ЦПК України) для скасування судових рішень в усіх випадках належать:

 – розгляд справи неповноважним суддею або складом суду;

 – ухвалення і підписання судового рішення не тим суддею або суддями, які розглядали справу;

 – розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце судового засідання;

 – вирішення судом питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі, суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.

 Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права (умовні підстави для скасування судових рішень) можуть бути підставою для скасування судових актів, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи.

 Питання про те, чи призвело допущене судом процесуальне порушення до неправильного вирішення справи, а відтак – і до скасування рішення, вирішується касаційною інстанцією в кожному конкретному випадку при розгляді касаційної скарги.

 Те саме процесуальне порушення залежно від обставин справи може мати різні процесуальні наслідки і не завжди приводить до скасування рішення.

З. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ

 Етика адвоката – це моральні принципи та цінності, що надають відповідного забарвлення його професійним обов'язкам. Це не лише те, що адвокат зобов'язаний виконувати в силу свого юридичного статусу, а й те, у який спосіб це найкраще виконувати [10, с. 21].

 Моральні принципи та цінності не можуть регламентувати детально діяльність адвоката, адже будь-який принцип – це засада, базис для дії, а не детальна інструкція кожного наступного кроку. Правила адвокатської етики визначають встановлені етичні норми як путівник адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки [8, с. 13].

 Моральні принципи існують об'єктивно, а в свідомості кожного окремого адвоката вони трансформуються в суб'єктивну моральність, яка виявляється в кожній конкретній ситуації. Етика адвоката повинна поєднувати в собі внутрішню моральність людини та розуміння, визнання і дотримання загальних моральних засад, яких вимагає професія.

 Адвокатська етика має своєю метою допомогти виховати і системно осмислити моральні принципи, що існують у суспільстві (отже, вона спрямована на розвиток особистісних якостей адвоката), та сформувати у суспільстві позитивну оцінку інституту адвокатури як сукупності моральнісних (від "моральність") особистостей здатних лікувати суспільство від недругів [7, с. 144].

 Етика – це система орієнтирів для адвоката, адже він несе відповідальність за долю інших, відповідно – за всі свої дії та вчинки. Адвокат постійно постає перед вибором моделі поведінки, він бачить досить шляхів, щоб вирішити проблему людини, але чи завжди він схиляється у бік "чесності", "моральності" та "справедливості"?

 Враховуючи специфіку юридичної професії, не можна не погодитися з тим, що саме дотримання етичних норм і правил, а також їх законодавче врегулювання і вдосконалення вкрай необхідні, і продиктована ця необхідність самим життям, а точніше – негативною громадською думкою щодо діяльності не лише адвокатів, а й суддів, працівників правоохоронних органів – представників юридичної професії [14, с. 391].

 Загальноприйнятою прогресивною світовою практикою є встановлення стандартів професійної етики, що є обов'язковими при здійсненні професійної діяльності. Це стосується і правників. Так, у США для захисту правосуддя і громадськості не лише від некомпетентних, а й від "неетичних" майбутніх юристів запроваджено серйозні етичні вимоги як до правників, так і до кандидатів у правники [11, с. 302].

 1 жовтня 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України було схвалено Правила адвокатської етики, де основним принципам адвокатської етики присвячено Розділ ІІ Правил.

 Згідно з Правилами, адвокати в своїй поточній практиці керуються такими принципами: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнта, неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами, конфіденційність, компетентність та добросовісність, чесність і порядність, повага до професії адвоката, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів.

 Декларування принципу незалежності адвоката необхідно розуміти як:

 а) надання адвокатові права самостійно розробляти та здійснювати, в межах закону, тактику та стратегію захисту і представництва у конкретній справі при наданні правових послуг;

 б) заборону тиску на адвоката з метою примусити його змінити позицію на шкоду інтересам клієнта з боку будь-яких приватних чи службових осіб.

 У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти ствердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, використовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

 У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний виходити з переваги інтересів клієнтів над своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів чи їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнта і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.

 Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

 Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без чого неможливим є належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема, щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

 Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва тощо.

 Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення.

 Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується за різних обставин.

 Усією своєю діяльністю адвокат повинен підвищувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призначення, сприяти збереженню та зміцненню її престижу. Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката: професійній, громадській, публіцистичній та ін.

 Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж професії адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводитись гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку при здійсненні своєї професійної діяльності, мати пристойний зовнішній вигляд.

ВИСНОВКИ

 Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.

 1. Адвокатура – важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

 2. Організаційними формами роботи адвоката відповідно до ст. 4 Закону України "Про адвокатуру" є:

 – індивідуальна робота адвоката;

 – адвокатське бюро;

 – адвокатські колегії;

 – адвокатські фірми;

 – адвокатські контори;

 – інші адвокатські об'єднання.

 Отже, адвокати мають право здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, а також можуть відкрити адвокатське бюро, об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські спілки, які діють відповідно до Закону України "Про адвокатуру" та статуту цих об'єднань.

 3. Засуджений, його законний представник і захисник має право подати касаційну скаргу у частині, що стосується інтересів засудженого. Особам, які вправі подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання. У цивільному процесі в разі незгоди адвоката і клієнта з рішенням або ухвалою суду апеляційної інстанції, вони також можуть оскаржити їх до суду касаційної інстанції.

 4. Предметом адвокатської етики є поведінка представника цієї професії, члена корпорації, при здійсненні ним своїх професійних обов'язків або у випадку репрезентування себе чи корпорації перед суспільством, громадськістю.

 Держави, народи, етнічні групи людей, прошарки населення – усі мають притаманний лише їм світогляд, переконання. Немає суспільства настільки монолітного в розумінні морально-політичної єдності, щоб моральні норми, правила поведінки, сприймалися кожним членом суспільства однаково. Разом із тим суспільство виробляє більш-менш однакове розуміння загальних положень і категорій етичних відносин.

 Адвокат, як член суспільства, вправі дотримуватися будь-яких етичних поглядів і вчень, проте, коли йдеться про нього як про члена професійного адвокатського колективу, корпорації, він мусить усі свої дії, вчинки звіряти із системою етичних цінностей і стандартів поведінки, що існують у державі, суспільстві для адвокатури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 25.02.2009 р.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-ІV в ред. від 22.04.2008 р.
4. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р.
5. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 р.
6. Статут громадської організації "Спілка адвокатів України": Затв. Установчим з'їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 р. зі змін. та допов., прийнятими на ІІ позачерговому з'їзді Спілки адвокатів України 16.01.1993 р. та на ІV з'їзді Спілки адвокатів України 21.11.1997 р.
7. Адвокатура України: Навч. посібник. У 2-х кн. Кн. 1 / За ред.
   С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С. Я., 2007. – 940 с.
8. Барщевский М. Адвокатская этика. – М.: Новый юрист, 2000. – 298 с.
9. Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. Г. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 426 с.
10. Ватман Д. М. Адвокатская этика. – М.: Новый юрист, 2004. – 212 с.
11. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. – К.: Атіка, 2003. – 350 c.
12. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі: Науково-практ. посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 272 с.
13. Трофименко В. Забезпечення права підсудного на захист // Прокуратура. Людина. Держава. – 2006. – № 2. – С. 63 – 66.
14. Фіолевський Д. П. Адвокатура: Підручник. – К.: Алерта, 2006. – 486 с.
15. Фурса С. Я., Фурса Є.І. Адвокат у цивільному процесі: Наук.-практ. посібник. – К.: Видавець Фурса С. Я., 2006. – 448 с.