К Банківське кредитування населення.doc

КУРСОВА РОБОТА
З КЛАСТЕРУ «БАНКІВСЬКА СПРАВА»

Банківське кредитування населення

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ
1.1. Необхідність та сутність банківського кредитування населення 6
1.2. Механізм банківського кредитування населення 13
1.3. Ризики банківського кредитування населення 18
РОЗДІЛ 2
БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ НА ПРИКЛАДІ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"
2.1. Особливості розвитку банківського кредитування населення
в Україні 27
2.2. Місце і роль кредитування населення у діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк" 31
2.3. Аналіз прибутковості операцій із кредитування населення
у ПАТ КБ "ПриватБанк 36
РОЗДІЛ 3
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ 39
ВИСНОВКИ 43
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 47
ДОДАТКИ 50

ВСТУП

Актуальність теми. Однією із характерних рис сучасного стану розвитку банківської системи України є інтенсивне опанування банками технологій кредитування населення. Призначення цього виду кредитування полягає у задоволенні певних життєвих потреб широких верств населення. Надання кредитів населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, а, з іншого боку, – прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг населенню тощо.
Необхідність банківського кредитування населення зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб'єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а іншим ці кошти потрібні для підтримання своєї діяльності. Кредити населенню сприяють розв'язанню суперечності між можливим тимчасовим "замороженням" коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредитів населенню банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів з тим, щоб надати позику іншим клієнтам. Залучені у такий спосіб кошти становлять основу кредиту.
У перші роки державної незалежності України кредити населенню майже не надавались. Утім, наразі воно стає все більш актуальним і привабливим для нашої країни.
Саме тому в сучасних умовах правильна організація та розробка сучасних технологій банківського кредитування населення набувають особливого значення й обумовлюють актуальність цього курсового дослідження.
Теоретичні питання кредитування населення досліджувались в працях таких зарубіжних економістів, як Б. Едвардс, Ж. Матук, Е. Рід, П. Роуз, М. Шульте,
К.-Д. Якоб; російських – В. Захаров, А. Казімагомедов, О. Лаврушин, Г. Панова, В. Поляков, В. Усоскін.
Особливо важливе теоретичне й практичне значення мають дослідження кредитних відносин, зокрема кредитів населенню, виконані українськими вченими – М. Д. Алексієнком, З. М. Васильченко, Н. І. Версаль, В. В. Гончаренком,
Л. Ю. Гудзинською, О. Т. Євтухом, В. Д. Лагутіним, Л. Л. Лазебник, В. І. Мазур, В. П. Мартиненком, В. І. Міщенком, А. М. Морозом, С. В. Науменковою,
М. І. Савлуком, В. Т. Сусіденком, Я. С. Ткаченко, О. В. Тригуб, В. М. Шелудько, О. Л. Яременком та ін.
Проте окремі питання кредитування населення в сучасних умовах вимагають подальших досліджень. На особливу увагу заслуговує впровадження нових кредитних продуктів, що надаються населенню України, з урахуванням зарубіжної практики банківських і небанківських кредитно-фінансових установ, а також розвиток ринкової інфраструктури, пов'язаної із наданням кредитів населенню. Все зазначене вище й обумовлює вибір теми наданого курсового дослідження.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є узагальнення теоретичних засад банківського кредитування населення в Україні та обгрунтування практичних підходів щодо його вдосконалення в Україні.
Досягнення поставленої мети було забезпечено розв'язанням таких взаємопов'язаних завдань:
– з'ясувати необхідність та сутність банківського кредитування населення;
– розкрити механізм банківського кредитування населення;
– визначити ризики банківського кредитування населення;
– охарактеризувати особливості розвитку банківського кредитування населення в Україні;
– розглянути місце і роль кредитування населення у діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк";
– проаналізувати прибутковість операцій із кредитування населення у ПАТ КБ "ПриватБанк";
– обгрунтувати перспективи розвитку банківського кредитування населення в Україні.
Об'єктом дослідження є організаційні засади кредитної діяльності комерційних банків.
Предметом дослідження виступають теоретичні положення, методичні засади та практичні аспекти банківського кредитування населення в Україні.
Методи дослідження. базуються на системному методі пізнання, згідно з яким усі процеси й явища аналізуються у взаємозалежності, взаємозв'язку та розвитку. Для цього поєднуються загальнонаукові та спеціальні методи, взаємодія абстрактного й конкретного, аналізу та синтезу, історичного і логічного, індукції і дедукції, статистичні порівняння, що дало можливість розкрити сутність розвитку банківського кредитування населення. Еволюція банківського кредитування досліджувалася з допомогою поєднання історичного й логічного методів. На основі методів системно-структурного та порівняльного аналізу, синтезу розглянуто розвиток сучасних форм банківського кредитування населення. При визначенні динаміки обсягів надання кредитів населенню комерційними банками України застосовувались економіко-статистичні методи, порівняльний аналіз.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку.
Структура роботи визначається змістом проблеми, що розглядається, і спрямована на досягнення поставлених завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 7 додатків. Повний обсяг роботи складає 56 сторінок, у тому числі список використаних джерел на
3 сторінках (37 найменувань), 5 таблиць, 11 рисунків.

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

1.1. Необхідність та сутність банківського кредитування населення

Кредит, як і фінанси, є економічною категорією. Він виник у період суспільного поділу праці й товарного виробництва. Кредит існує і в умовах ринкової економіки.
Функціонування кредиту як економічної категорії зумовлене наявністю товарного виробництва і обігу, дією закону вартості й опосередковуванням грошей як функції засобу платежу.
Отже, основою існування кредиту є наявність товарно-грошових відносин, руху вартості у процесі товарного обміну, коли виникає розрив у часі між рухом товару і його вартістю, тобто відокремлення грошової форми вартості від товарної [26, с. 231].
Необхідність кредиту в товарно-грошовому господарстві зумовлюється дією господарського розрахунку і характером кругообігу коштів господарських підприємств. У цьому зв'язку всі підприємства і господарські організації, що працюють на умовах господарського розрахунку, повинні свої витрати з ведення господарства покривати доходами від реалізації виробленої продукції, наданих послуг. Проте це не завжди збігається в часі.
В умовах незбіжності вкладень у виробництво з надходженнями грошових коштів для його забезпечення вони поповнюються за рахунок кредиту банків. Кредит і є тим механізмом, який постійно перерозподіляє грошові кошти між окремими підприємствами, тобто кошти, тимчасово вільні у одних підприємств, передаються через кредитні установи у користування іншим підприємствам.
Таким чином, кредит відображає економічні відносини, пов'язані з акумуляцією і планомірним використанням з допомогою перерозподілу установами банків тимчасово вільних грошових коштів на умовах повернення, оплати і з метою найбільш ефективного їх використання [26, с. 232].
Кредит розвивався (утворювалися нові форми, види, методи кредитування) протягом багатьох століть і на протязі цього розвитку досліджувався багатьма вченими.
На сьогоднішній день сформовані доволі стійкі поняття про кредит.
Зокрема, В. І. Аранчій вважає, що діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Кредит, на її думку, з економічного погляду, – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує [1, с. 194].
М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкіна підкреслюють, що кредит – це економічні відносини пов'язані з акумуляцією та планомірним використанням з допомогою перерозподілу установами банків тимчасово вільних коштів на умовах повернення, оплати і з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві [10, с. 26].
Усі автори в своїх визначеннях поняття "кредит" базуються на принципах кредитування, які є його невід'ємною частиною. До основних принципів кредитування належать: принцип поверненості, принцип забезпеченості кредиту, принцип строковості, принцип платності, принцип цільової спрямованості кредиту.
Отож, узагальнюючи вище поданий матеріал, можна сформулювати таке визначення поняття "кредит" – це економічні відносини що виникають з приводу акумуляції та планомірного використання з допомогою перерозподілу тимчасово вільних коштів з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві на умовах поверненості, забезпеченості, платності, строковості та цільової спрямованості.
Вихідним моментом у дослідженні економічної природи та ролі кредитування населення є з'ясування суті особистих й інших витрат населення як об'єкту кредитування. Незважаючи на деякі розбіжності в трактуванні сутності зазначених витрат, більшість вітчизняних економістів розуміють під ними витрати домашніх господарств на придбання товарів і послуг для задоволення невиробничих потреб [13, c. 23].
У зарубіжній економічній літературі до перелічених витрат не відносять витрати домашніх господарств на купівлю житла, вважаючи їх
інвестиціями [21, c. 66].
О. П. Бондар не погоджується з такою точкою зору, оскільки будинок чи квартира для її власника, який сам нею користується, є об'єктом використання
(це не стосується тих випадків, коли ці об'єкти здаються в оренду з метою отримання доходів). А тому витрати на будівництво чи купівлю житла за своїм призначенням носять особистий характер [5, c. 48].
Одним із важливих факторів, що впливають на рівень і структуру особистих й інших витрат, виступають кредити населенню.
Головним спонукальним мотивом, що штовхає людей на користування кредитом, є потреба у предметах особистого користування і послугах, яка виникає за нестачі поточних доходів і власних заощаджень. Основними користувачами кредиту виступають чи особи з низькими доходами, чи громадяни, що сподіваються на збільшення своїх доходів.
Кредитування населення почало розвиватися у 20-ті рр. ХХ ст. у США й одержало поширення в перше післявоєнне десятиліття в Канаді, Англії, Австралії, із середини 50-х рр. – у ФРН, Франції, Італії й інших європейських країнах, а дещо пізніше й у Японії під впливом посилення розриву між зростаючими можливостями виробництва й обмеженими рамками платоспроможного попиту населення [21, c. 66].
З розвитком суспільства роль кредиту у покритті витрат населення зростає, досягнувши наразі відчутних значень в економічно розвинених країнах (від 80% у Франції до 133% річних витрат населення у Японії) [11, с. 11].
Отже, у задоволенні потреб населення й у підвищенні його життєвого рівня кредитування населення відіграє помітну роль. Можна визначити чотири підходи до сутності кредитування населення залежно від його цільової спрямованості:
1) кредитування населення на всі потреби, включаючи виробничі;
2) кредитування населення на придбання товарів і послуг для особистого користування;
3) кредитування населення на задоволення витрат капітального характеру;
4) кредитування невиробничих витрат [26, c. 211].
В. В. Саутенков дає визначення поняття "кредитування населення" у вузькому і широкому сенсах [33, с. 119].
У вузькому сенсі кредитування населення можна визначити, як надання державою, підприємствами, кредитними інститутами і окремими громадянами позичкової вартості (у грошовій, товарній і натуральній формах) населенню для використання її на особисті й інші потреби на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.
У широкому сенсі – це те ж саме, проте маються на увазі кредити не лише населенню, але й підприємствам (організаціям) для покриття невиробничих витрат.
Кредитування населення має багато специфічних рис, пов'язаних із особливостями сфери особистих потреб громадян.
По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає у кредитуванні кінцевого використання, на відміну від позик, які надають суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (акцій, облігацій тощо).
По-друге, на відміну від інших видів кредитів, якими користуються переважно суб'єкти господарювання, ці кредити одержують, як правило, фізичні особи.
По-третє, кредити населенню є засобом задоволення особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва та ін.
По-четверте, всі види кредитів населенню мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення [33, c. 120].
Кредити населенню представлені великою сукупністю різноманітних видів, які можна класифікувати за різними ознаками, у тому числі:
– за видами кредиторів;
– видами позичальників;
– методами погашення;
– термінами користування;
– характером кругообігу коштів;
– ступенем покриття кредитом вартості товарів і послуг;
– забезпеченням;
– цільовим спрямуванням;
– методами сплати процентів [17, c. 210].
Зазвичай, кожен з перелічених видів має певні особливості.
За видом кредитора основна роль належить банківському кредитуванню населення. Обсяги кредитів, що надаються вітчизняними банками фізичним особам, коливаються навколо 5% від загальної суми кредитних вкладень і на кінець 2010 р. склали 1389 млн. грн., що в 2,6 рази більше, ніж у попередніх роках [37, с. 13].
Залежно від цільового призначення кредити населенню поділяють на такі види (рис. 1.1).
Необхідно відмітити стрімке зростання частки кредитів в іноземній валюті серед банківських кредитів фізичним особам. Це обумовлюється, насамперед, значним перевищенням рівня процентних ставок за кредитами у національній валюті порівняно із кредитами в іноземній валюті при стабільності валютного курсу гривні [27, с. 42].

Рис. 1.1. Види кредитів населенню залежно від їх цільового призначення
Примітка. Побудовано автором роботи на основі [27, c. 40]

Розглядаючи функціонування банківського кредитування населення в сучасних умовах, треба зауважити про його значну соціально-економічну роль, що зводиться до визначення пріоритетних напрямів розвитку й удосконалення діяльності суб'єктів ринку з кредитування населення на особисті й інші потреби.
Види банківських кредитів населенню надані у Додатку А.
На думку В. Побединської, позитивне значення банківського кредитування населення полягає, насамперед, у такому:
– більш повному задоволенні потреб населення у промислових товарах, предметах культурно-побутового призначення й послугах;
– поліпшенні житлових і культурно-побутових умов життя населення;
– проведенні ефективної демографічної політики держави;
– прискоренні оборотності коштів торгівельних підприємств;
– розширенні прогресивних форм торгівлі;
– розвитку виробництва й удосконаленні структури виробництва товарів народного споживання;
– стимулюванні заощаджень населення [27, с. 43].
Проте існує низка об'єктивних факторів, що стримують активний розвиток кредитних операцій банків для населення, а відтак і повноцінну реалізацію банками функції фінансового посередництва у масштабах усієї економіки. Серед цих факторів можна назвати такі:
1) порівняно високий рівень початкових витрат, які здійснюють банки, що впроваджують нові види банківських послуг для населення;
2) низький рівень доходів значної частини населення не дає змоги банкам активно реалізовувати свої депозитні стратегії, внаслідок чого потенціал з надання кредитних послуг банків на роздрібному ринку залишається нереалізованим у повній мірі;
3) недостатньо розвинена інфраструктура фінансового ринку щодо розвитку мережі філій та формування загальної культури активного користування банківськими послугами населенням;
4) тенденції зі зниження процентної маржі, що загострюють конкурентну боротьбу на ринку роздрібних послуг, де збільшення власної частки супроводжується зазвичай більшими витратами для банків, аніж на аналогічних сегментах ринку для юридичних осіб – банківських клієнтів;
5) відсутність достатньої кількості кваліфікованого персоналу, який би міг ефективно взаємодіяти із клієнтами та грамотно дотримуватись усіх необхідних технологічних вимог із надання банківських послуг населенню;
6) погіршення економічної ситуації в країні, обумовлене наслідками світової фінансової кризи [12, с. 20].
На сучасному етапі банківське кредитування населення виступає одним із чинників вирішення житлової проблеми шляхом кредитування індивідуального й кооперативного житлового будівництва, купівлі квартир і будинків в особисту власність [5, c. 48].
В Україні наразі є важливою державна підтримка даного виду кредитування шляхом надання пільгових державних кредитів членам ЖБК та індивідуальним позичальникам, створення податкових стимулів для кредитних інститутів, що займаються даним кредитуванням, створення інфраструктури іпотечного кредиту й інші заходи.
Отже, банківські кредити населенню – це кредити, які надаються фізичним особам на придбання товарів тривалого користування та послуг і який повертається частинами у певних, визначених банківською установою розмірах.

1.2. Механізм банківського кредитування населення

Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування населення. Банківське кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку. Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані банку.
Процес банківського кредитування населення містить в собі декілька
етапів (рис. 1.2).

Рис.1.2. Етапи банківського кредитування населення
Примітка. Побудовано автором роботи на основі [17, с. 186]

Кожен банк повинен мати чітку та детально пророблену програму розвитку кредитних операцій. Бажано сформувати цілі, принципи та умови видачі кредитів різним категоріям позичальників в спеціальному документі – меморандумі про кредитну політику, де визначені пріоритетні сфери кредитної діяльності банку на майбутній період і такі важливі моменти кредитної діяльності банку, як розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту, граничні розміри кредиту одному позичальнику, вимоги до забезпечення та погашення кредиту, порядок видачі кредитів працівникам та засновникам банку, комплекс мір з контролю за якістю кредитного портфелю та ін.
Фізична особа, що звертається до банку за отриманням кредиту, повинна надати заяву, де містяться початкові дані про необхідний кредит: мета, розмір кредиту, вид та строк кредиту, можливе забезпечення.
До заяви повинні додаватися документи, які є обгрунтуванням прохання про надання кредиту та поясненням причини звернення в банк. Ці документи – необхідна складова частина заяви. Їх детальний аналіз здійснюється на наступних етапах після того, як представник банку проведе попереднє інтерв'ю із заявником та зробить висновок про доцільність угоди.
До складу пакету супровідних документів, що надаються в банк разом із заявою, входять документи, які кожен банк окремо вимагає від позичальника відповідно до своєї кредитної політики.
Заява надходить до кредитного працівника, який після її розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником. Ця бесіда має важливе значення для вирішення питання про майбутній кредит: вона дозволяє кредитному інспектору з'ясувати не лише багато важливих деталей кредитної угоди, а й скласти психологічний портрет позичальника, виявити професійну підготовленість, реалістичність його оцінок положення та перспектив майбутнього фінансового стану.
Після бесіди кредитний інспектор повинен прийняти рішення: або продовжити роботу з кредитною заявкою, або відповісти відмовою.
Наступним моментом є визначення кредитоспроможності потенційного позичальника.
У випадку позитивного висновку про кредитоспроможність потенційного позичальника банк приступає до розробки умов кредитного договору. Цей етап називається структуруванням кредиту. В процесі структурування визначають основні характеристики кредиту: мету кредиту; суму; порядок погашення; строк; забезпечення; ціну кредиту; інші умови.
Мета кредиту є важливим індикатором ступеню ризику, пов'язаного із видачею кредиту фізичній особі. Банк, як правило, уникає видачі кредитів для спекулятивних операцій, оскільки їх погашення залежить від результату сумнівних, а, інколи, й заборонених законом угод, і, відповідно несе високий ризик [33, с. 120].
Мета визначає форму кредиту. Так, якщо позичальник за допомогою кредиту хоче подолати короткостроковий розрив між надходженням коштів та платежами, то найбільш підійде така форма кредиту, як овердрафт. Фінансування значних витрат потребує інших форм кредитування, наприклад, строкового кредиту.
Також банк повинен перевірити обгрунтованість заявки стосовно суми кредиту. Важливо із самого початку правильно визначити суму кредиту, що потрібна, або банк обов'язково зіткнеться з проханням про збільшення кредиту при настанні критичної ситуації. Небезпека полягає в тому, що банку доведеться обирати між двома однаково невтішними альтернативами: надати додатковий кредит або втратити ті кошти, що вже були видані. Тому банк, отримавши розрахунки клієнта, повинен сам дати оцінку необхідній сумі кредиту і внести необхідні корективи [33, с. 121].
Погашення кредиту може проводитися одноразовим внеском по закінченню терміну або рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредиту.
В останньому випадку розробляється графік платежів по погашенню відповідно до умов кредиту.
Важливою умовою є строк кредиту. Чим він є більшим, тим вище ризик, тим більше імовірність того, що виникнуть непередбачені труднощі і клієнт не зможе погасити борг відповідно до договору. Комерційний банк, виходячи з характеру залучених коштів, повинен обмежити свою кредитну діяльність в сфері середньо – та довгострокових операцій, щоб забезпечити необхідну ліквідність балансу та задовольнити вимоги вкладників. Тому кредити строком до трьох років вважаються найбільш прийнятними для комерційного банку. Разом з тим, зі зростанням питомої ваги строкових вкладів та розвитком ринку міжбанківських кредитів банки все більш розвивають практику довгострокового кредитування індивідуальних позичальників [33, с. 122].
Необхідним елементом кредитної угоди є те, які активи позичальник зможе надати як забезпечення кредиту. При цьому необхідно підкреслити, що кредит повинен видаватися на певні цілі, для фінансування конкретної операції, а не в обмін на забезпечення як таке. Забезпечення – це остання лінія оборони для банку і рішення надати споживчий кредит завжди повинно базуватися на перевагах самої угоди, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо сама основа кредитної угоди пов'язана з підвищеним ризиком, було б великою помилкою видати кредит під гарне забезпечення, використавши його як джерело погашення боргу. Тому питання забезпечення повинно вирішуватися вже після того, як кредитна угода вважається придатною для банка.
Ще одним елементом кредитної угоди є ціна кредиту. Винагорода банку за кредит складається із двох основних елементів: проценту за кредит та комісії за відкриття кредиту. Процент по кредиту, як правило, встановлюються на основі базової ставки або ставки залучення та маржі прибутку врахуванням надбавки за ризик. Базова ставка встановлюється кожним банком індивідуально. Надбавка залежить від характеру споживчого кредиту та ступеня ризику, пов'язаного
з нею [33, с. 122].
Прийнявши позитивне рішення про видачу кредиту та провівши його структурування, банк проводить переговори з клієнтом та розробляє компромісний варіант угоди, що задовольняє обидві сторони. При цьому банк враховує рівень фінансового стану позичальника, наявність у нього альтернативних джерел кредиту з боку інших кредитних установ. Якщо поле маневрів клієнта є обмеженим, банк може наполягати на більш жорстоких умовах стосовно строків погашення, забезпечення, вартості кредиту тощо.
Наступним етапом є укладання кредитного договору. Кредитний договір – це розгорнутий документ, який підписують учасники кредитної угоди, що містить детальне описання всіх умов кредиту, який надається. При цьому банк повинен мати письмове рішення ради директорів компанії, котре підтверджує повноваження керівних осіб на підписання угоди.
Банк повинен здійснювати постійний контроль за виконанням умов кредиту, обумовлених договором, або кредитний моніторинг. Кінцева мета – забезпечити погашення в строк основної суми боргу та сплату процентів за кредитом.
Після виплати клієнту передбаченої умовами кредитного договору суми настає етап погашення боргу і сплати процентів за користування кредитом. Зазвичай погашення споживчого кредиту і сплата процентів за ним здійснюється з наступного після отримання кредиту місяця і в подальшому проводиться платежами щомісячно або першого місяця кварталу платежами. Погашення кредиту здійснюється із власних коштів позичальника готівкою, переказами через підприємство зв'язку, або перерахуванням сум із заробітної плати, стипендії, пенсії на підставі доручення позичальника бухгалтерії за місцем праці, відділу соціального захисту населення тощо [33, с. 123].
При ненадходженні від позичальників платежів у встановлені строки, суми невнесених в строк платежів перераховуються на рахунок прострочених кредитів зі сплатою підвищених процентів.
При умові неможливості погашення позичальником кредиту у встановлений строк його сума стягується з поручителя, страховика або за допомогою реалізації заставленого майна позичальником.
Отже, кожен з розглянутих етапів банківського кредитування населення робить свій внесок в якісні характеристики цього виду кредитування та визначає ступінь його надійності та прибутковості для банку.

1.3. Ризики банківського кредитування населення

Кредитні операції є основою банківського бізнесу, оскільки вони – головна стаття доходу банку. З такими операціями завжди пов'язана небезпека втрат, яка являє собою ризик.
Ю. Бугелець під кредитним ризиком розуміє можливість того, що в певний момент в майбутньому вартість банківських активів зменшиться в зв'язку з неповерненням (неповним або несвоєчасним поверненням) цих активів [6, с. 54].
Джерела походження і види ризиків при здійсненні споживчого кредитування наведені в Додатку Б.
Причин виникнення кредитного ризику багато. Всі вони так чи інакше пов'язані як з діяльністю самого банку, кредитною політикою, котру він проводить, так і з діяльністю тих, кому довіряються кошти, тобто з позичальниками.
Як зазначає В. В. Галасюк, метою управління кредитним ризиком індивідуального позичальника є зниження імовірності невиконання ним зобов'язань за кредитною угодою і мінімізація втрат банку у випадку неповернення кредиту [8, с. 55].
Основні етапи управління кредитним ризиком індивідуального позичальника та їх характеристика наведені у Додатку В.
На думку Є. Д. Соложенцева, зміст кількісної оцінки кредитного ризику індивідуального позичальника полягає у визначенні його кредитоспроможності. Процес визначення кредитоспроможності включає оцінку імовірності виконання позичальником умов кредитної угоди, а також масштабу втрат банку у випадку реалізації ризику [34, с. 35].
Ю. Бугелець зазначає, що кредитоспроможність – це наявність передумов для одержання кредитів, спроможність повернути їх. Вона визначається показниками, які характеризують акуратність позичальника при розрахунках за раніше одержаними кредитами, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Кредитоспроможність розраховується банком за кожним позичальником-фізичною особою [6, c. 55].
На наш погляд, кредитоспроможність – це якісна оцінка позичальника, що здійснюється банком до вирішення питання про можливість кредитування та дозволяє передбачити вірогідність своєчасного повернення кредитів та їх ефективного використання.
Аналіз кредитоспроможності полягає у визначенні здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, ступеню ризику, який банк готовий взяти на себе; розмір кредиту, який може бути наданий при даних обставинах і, нарешті, умов його надання [8, с. 54].
До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи зокрема належать такі (рис. 1.3).

Рис.1.3. Основні кількісні показники оцінку фінансового стану позичальника – фізичної особи
Примітка. Побудовано автором роботи на основі [8, с. 54]

Для оцінки надійності та фінансового стану майбутнього позичальника банк використовує всі доступні матеріали, як отримані безпосередньо від клієнта, так і ті, що знаходяться в кредитному архіві або надійшли із зовнішніх джерел (від кредитних агентів, від ділових партнерів позичальника тощо).
Проте особливо важливим є детальне вивчення фінансового стану та розрахунок коефіцієнтів, що використовуються в практиці кредитного аналізу. Існує багато розрахункових показників, причому кожен банк використовує свою методику їх розрахунку та оцінки.
Оцінку кредитоспроможності позичальника можна подати у вигляді поетапного дослідження, в ході якого характеризуються: рівень менеджменту підприємства; характер угоди і характеристика зовнішнього середовища, в якому функціонує позичальник; кредитна історія клієнта; конкурентоздатність клієнта, його продукції; фінансовий стан клієнта; забезпеченість угоди (Додаток Г).
Загальний порядок оцінки кредитоспроможності можна подати у вигляді схеми (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Загальний порядок оцінки кредитоспроможності позичальників
Примітка. Побудовано автором роботи на основі [13, с. 24]

У процесі ідентифікації позичальника, як правило, визначається характер його діяльності: форма власності, спеціалізація, тривалість функціонування та ринкове становище. Кредитна історія та ділова репутація позичальника оцінюються на основі формальних і неформальних показників.
Формальні показники передбачають наявність формул для їх розрахунку та приймають конкретні числові значення, а, отже, визначаються на основі фінансової звітності. На основі розрахованих показників здійснюється фінансова діагностика потенційного позичальника – комплексна оцінка фінансового
стану [17, c. 164].
Неформальні показники можуть бути оцінені лише експертним шляхом, до яких належать: класифікація персоналу, компетенція керівництва, відносини з банком у минулому, оцінка культури та ділової репутації позичальника.
Таким чином, в основу критеріїв оцінювання кредитоспроможності покладено дві групи характеристик, а саме: кількісні та якісні показники діяльності позичальника (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Критерії оцінювання кредитоспроможності позичальника
Примітка. Побудовано автором роботи на основі [8, с. 54]

При оцінці кредитоспроможності позичальника – юридичної особи – вітчизняні банки використовують два методичні підходи, які базуються на:
1) оцінці фінансової стійкості клієнта на підставі системи фінансових коефіцієнтів;
2) аналізі грошових коштів.
Найбільш розповсюдженим у практиці вітчизняних банків є використання методу оцінки фінансової стійкості клієнта на основі системи фінансових коефіцієнтів, які об'єднуються в чотири групи:
1) коефіцієнти ліквідності (платоспроможності);
2) коефіцієнти фінансової незалежності (ринкової стійкості);3) коефіцієнти оборотності та коефіцієнти рентабельності.
Оцінка фінансового стану позичальника – юридичної особи – перед наданням йому кредиту здійснюється за три попередні звітні періоди (при наданні кредиту на строк більше року – за три попередні роки, підприємств із сезонним характером діяльності (сільськогосподарських виробників) – за три попередні роки, а менше року – за три попередні квартали) [8, c. 55].
Інформаційною базою для здійснення оцінки фінансового стану позичальника є офіційна звітність (баланс підприємства (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3), звітні документи про рух грошових коштів на його рахунках та інформація з пакета документів, яку надає позичальник для отримання кредиту.
Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється у три етапи:
1) обчислення значення показників, що характеризують фінансовий стан позичальника;
2) оцінка розрахованих на першому етапі показників та визначення узагальненого показника;
3) визначення класу позичальника (А, Б, В, Г, Д) залежно від значення узагальненого показника.
До нормативних показників оцінки кредитоспроможності позичальника входять:
– платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
– фінансовий стан (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
– обсяги реалізації;
– обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів у динаміці);
– склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
– собівартість продукції (в динаміці);
– прибутки та збитки (в динаміці);
– рентабельність (у динаміці);
– кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Нормативні значення та розрахунок основних економічних показників за методикою Національного банку України наведено в Додатку Д.
Якісну оцінку позичальника вітчизняні банки розробляють в ході аналізу всіх елементів кредитоспроможності з метою отримання більш повної інформації для прийняття рішення про можливості та умови видачі кредиту. Глибина аналізу залежить від наявності або відсутності в минулому кредитних відносин банку з конкретним позичальником, від результатів його фінансово-господарської діяльності, розміру та строків надання кредитів [10, с. 35].
Оцінка показника набуває одного із значень залежно від того, в яких параметрах знаходиться фактичне (розраховане) значення показника (коефіцієнта). Визначення узагальнюючого показника проводиться шляхом складання значень оцінки усіх показників (коефіцієнтів).
Враховуючи значення узагальнюючого показника, визначається клас позичальника на підставі рейтингової шкали. Залежно від того, в яких параметрах знаходиться значення, позичальник належить до певного класу: А, Б, В, Г, Д.
Клас позичальника за результатами його фінансового стану визначається з урахуванням рішення щодо забезпечення кредиту. Якщо рівень забезпечення не відповідає умовам визначеного класу, то клас позичальника понижується, а в разі першокласного забезпечення або забезпечення, що не викликає жодних сумнівів, клас позичальника може бути підвищений.
Клас А – фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема, погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди.
Клас Б – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу А, але імовірність підтримування її на цьому рівні пр