К ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМ ПОЗИЧАЛЬНИКА БАНКУ.doc

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА БАНКУ



ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА
1.1. Необхідність та сутність оцінки кредитоспроможності
позичальника 6
1.2. Механізм оцінки кредитоспроможності фізичної особи 10
1.3. Оцінювання кредитоспроможності юридичної особи 13
РОЗДІЛ 2
ОЦІНЮВАННЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА НА ПРИКЛАДІ ВАТ "ЗАПОРІЗЬКИЙ ПРОДОВОЛЬЧИЙ КОМБІНАТ" (ЗПК)
2.1. Особливості оцінки кредитоспроможності позичальника
вітчизняними банками 23
2.2. Оцінювання кредитоспроможності ВАТ "ЗПК" на основі
методики НБУ 31
2.3. Оцінка кредитоспроможності ВАТ "ЗПК" за допомогою
зарубіжних методів 43
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА 48
ВИСНОВКИ 51
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 53


ВСТУП

Актуальність теми. Створення адекватної та самодостатньої економічної системи є пріоритетним завданням України на сучасному етапі становлення та розвитку ринкової економіки. Важливу роль у цьому відіграють банки як суб'єкти кредитних відносин, котрі, зважаючи на недостатній розвиток фінансового ринку та невідповідність обсягів капітального інвестування реальним потребам економіки, є основним каталізатором економічного розвитку держави.
Водночас із забезпеченням банківському бізнесу значної частки доходів кредитні операції залишаються й найбільшим джерелом ризиків. Незважаючи на те, що частка прострочених та сумнівних кредитів в сукупному кредитному портфелі банківської системи України на 01.01.2011 р. складала 1,7%, що є доволі низьким показником, в абсолютному виразі це становить 7,3 млрд. грн. [14].
При цьому, зважаючи на економічне і політичне становище в Україні, можна стверджувати, що обсяг проблемної заборгованості українських банків не зазнає суттєвого скорочення найближчим часом.
Саме тому захист від ризиків, зокрема від кредитного ризику як одного з основних, є серед пріоритетних завдань банківської системи України. Особливого значення це питання набуває у зв'язку із інтеграцією вітчизняної банківської системи у світову.
Оскільки джерело кредитного ризику банку полягає у нездатності позичальника своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов'язання за отриманим кредитом, одним із заходів, спрямованих на мінімізацію збитків, є проведення якісної оцінки його кредитоспроможності. Існуючі проблеми сучасних умов становлення ринкових відносин в Україні – тіньова економіка, недосконалість правової бази та податкової системи – спричиняють необхідність вдосконалення сучасного механізму оцінки кредитоспроможності клієнтів банків.
Значний внесок у розробку питань оцінки кредитоспроможності позичальників банків зробили західні економісти Е. Альтман, А. Бітті, К. Бюлер, Е. Ваухем, Д. Гелей, Ф. Захер, Т. Карлін, М. Кроухі, А. Макмін, А. Томпсон,
Г. Притч, П. Рассел, М. Роберт, М. Слау. Серед українських вчених, які приділили увагу даному питанню, – І. Бланк, В. Галасюк, В. Галасюк, О. Дзюблюк,
Г. Земітан, В. Кочетков, С. Науменкова, А. Поддєрьогін, С. Фролов, К. Щиборщ. Серед російських вчених, праці яких можна виділити, – В. Ковальов, А. Кривцова, Г. Поляк, В. Савчук та ін.
Віддаючи належне вченим, що досліджують проблему банківського ризик-менеджменту та оцінки кредитоспроможності, слід зазначити, що методичні підходи до визначення кредитоспроможності позичальників вітчизняних банків потребують подальших досліджень. Зокрема, в більшості методик оцінки кредитоспроможності використовуються підходи, не завжди адаптовані до умов вітчизняної економіки, або інструментарій, практичне застосування якого у значному ступені ускладнює процес банківського кредитування.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретико-методичне обгрунтування та удосконалення механізму оцінки кредитоспроможності позичальників банків.
Досягнення поставленої мети було забезпечено розв'язанням таких взаємопов'язаних завдань:
– розкрити необхідність та сутність оцінки кредитоспроможності позичальника;
– розглянути механізм оцінки кредитоспроможності фізичної особи;
– висвітлити оцінювання кредитоспроможності юридичної особи;
– з'ясувати особливості оцінки кредитоспроможності позичальника вітчизняними банками;
– оцінити кредитоспроможність ВАТ "ЗПК" на основі методики НБУ та з допомогою зарубіжних методів;
– визначити напрями удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника.
Об'єктом дослідження є процеси кредитування фізичних і юридичних осіб та їх взаємовідносини з банками.
Предметом дослідження виступають теоретико-методичні та прикладні засади формування механізму оцінки кредитоспроможності позичальника (ВАТ "Запорізький продовольчий комбінат").
Методи дослідження – узагальнення, аналітичний, описовий, порівняльний, графічний.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.


РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

1.1. Необхідність та сутність оцінки кредитоспроможності позичальника

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.
Аналіз кредитоспроможності здійснюється з метою оцінювання результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних зв'язків з даним
клієнтом [19, с. 105].
Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, необхідно переконатися у його здатності залучити на свої рахунки кошти, достатні для погашення основного боргу та сплати відповідних процентів, зібрати інформацію, що характеризує вид діяльності позичальника (загальні відомості про підприємство, вид продукції, що виробляється тощо) компетентність керівництва, рейтингове оцінювання акцій, фінансові результати, рейтинг продукції тощо.
Отже, банк до укладення кредитного договору здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Кредитоспроможність можна виділити як основний критерій, який забезпечує ефективність кредитної діяльності [1, с. 452].
Кредитоспроможність – це можливість позичальника за конкретних умов одержати кредит у повному обсязі й у визначений кредитним договором строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями перед банком або іншим кредитором [11, c. 147].
Поняття кредитоспроможності є складним і багатоаспектним, що потребує здійснення його класифікації (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація кредитоспроможності позичальників
Джерело: побудовано автором на основі [4, c. 196]

Специфіку того чи іншого аспекту кредитоспроможності позичальників необхідно враховувати при прийнятті конкретного управлінського рішення.
Таким чином, методичні рекомендації, які розробляються банківськими установами для оцінювання кредитоспроможності позичальників, мають враховувати різні аспекти діяльності позичальника. Наприклад, при оцінювання довгострокової кредитоспроможності слід звертати більше уваги на вплив таких чинників, як інфляційні очікування, макроекономічні прогнози, при оцінюванні кредитоспроможності малих підприємств необхідно проаналізувати основних власників, а при аналізі кредитоспроможності великих позичальників доцільно враховувати організаційну структуру управління тощо [12, с. 10].
Єдиної системи оцінювання кредитоспроможності позичальника не існує. Кожен банк намагається використати оптимальну для себе методику аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. У загальному вигляді оцінювання кредитоспроможності клієнта банку – це поетапне дослідження, у процесі якого аналізуються:
1) рівень менеджменту компанії (організаційна структура, дотримання законодавства, керівництво, досвід та компетентність);
2) характер угоди і характеристика зовнішнього середовища, в якому функціонує клієнт (регіональні і галузеві чинники, характер діяльності клієнта, географічна діяльність компанії);
3) кредитна історія клієнта (взаємовідносини банків-кредиторів з позичальником);
4) конкурентоспроможність продукції клієнта;
5) фінансовий стан;
6) забезпечення угоди [20, c. 367]:
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника кожний банк самостійно встановлює внутрішніми положеннями щодо проведення кредитних операцій та відповідною методикою з урахуванням вимог Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженого постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 в ред. від 30.01.2011 р. [17].
Показники оцінювання фінансового стану позичальника, визначені у цьому положенні, є мінімально необхідними і мають враховуватись обов'язково. Додатково можуть використовуватися й інші показники, які визначаються банками самостійно з урахуванням особливостей виробничих процесів у різних галузях господарювання. Банком мають бути визначені грунтовні, технічно виважені критерії економічного оцінювання фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.
Незважаючи на те, що банківські установи самостійно розробляють методику оцінювання кредитоспроможності позичальника, будь-яка з них має включати:
1) кількісне оцінювання кредитоспроможності (визначення основних фінансових показників діяльності позичальника, здатність позичальника отримати дохід з усіх видів діяльності);
2) якісне оцінювання кредитоспроможності (репутація, історія бізнесу, характеристика ділової активності, зв'язки зі споживачами продукції і постачальниками, склад засновників, місцезнаходження позичальника, повернення попередніх кредитів, оцінювання ринкового становища, рівень менеджменту, привабливість продукту та ін.);
3) аналіз ефективності кредитного проекту (окупність проекту, маркетингове дослідження, грошовий потік з проекту, умови реалізації продукції, власний внесок грошових коштів в проект, перспективність розвитку
галузі та ін.);
4) аналіз забезпеченості кредитної операції;
5) загальну оцінку кредитоспроможності і визначення кредитного рейтингу позичальника;
6) правила остаточного прийняття рішення про надання кредиту [4, c. 198].
Основними вимогами до процесу й результатів оцінювання кредитоспроможності позичальника є:
1) розраховувати не один, а низку показників;
2) показники розглядати і вивчати у тісному взаємозв'язку;
3) результати і висновки коригувати на різні похибки, які можуть бути наслідком непередбачуваних чинників.
У зв'язку з відсутністю єдиної бази даних середньогалузевих, мінімальних і найкращих для конкретної галузі показників реальна оцінка фінансового стану підприємства банком-кредитором ускладнюється.
Тому, на наш погляд, необхідним є створення міжбанківської інформаційної бази, до якої за результатами аналітичної роботи банківських працівників з підприємствами різних галузей економіки заносилися б значення показників фінансового стану підприємств, що належать до різних галузей економіки, з метою вироблення їх оптимальних величин по галузі. Також українським банкам рекомендується звернутися до міжнародного досвіду оцінки кредитоспроможності позичальників.

1.2. Механізм оцінки кредитоспроможності фізичної особи

Процес кредитування пов'язаний з діями багаточисельних та різноманітних факторів ризику, які здатні спричинити непогашення кредиту у встановлений термін. Тому надання кредитів банк обумовлює вивченням кредитоспроможності клієнта, тобто вивченням факторів, які можуть спричинити їх непогашення. Аналіз кредитоспроможності полягає в визначенні здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, ступені ризику, який банк готовий взяти на себе; розмір кредиту, який може бути наданий при даних обставинах і, нарешті, умов його надання.
Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків, що присутні при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, які мають різні особисті і фінансові характеристики, щоб покрити власні витрати на кредитування [13, с. 375].
Для оцінки кредитоспроможності позичальника – фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів і строків кредитування, виду забезпечення тощо [7, с. 34].
Оцінка кредитоспроможності позичальника – фізичної особи визначається за результатами аналізу кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність), підтверджених відповідними документами і розрахунками.
Під час розгляду питання про надання кредиту і надалі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов'язань за кредитом. Потрібно також визначити рівень імовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, встановивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значущості (вагові коефіцієнти) [10, c. 36].
До якісних характеристик позичальника належать:
– загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів та ін.);
– соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);
– вік і стан здоров'я клієнта;
– кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами) [4, c. 611].
До основних кількісних показників оцінки кредитоспроможності позичальника – фізичної особи належать:
– сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;
– накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);
– коефіцієнти, які характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів і витрат, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом і відсотками за ним;
– забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об'єкт кредитування) та рівень його ліквідності [4, с. 612].
Під час оцінювання фінансового стану позичальників – фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, потрібно також враховувати показники, встановлені для аналізу діяльності юридичних осіб:
– менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому світі, готовність і спроможність відповідати за виконання кредитних зобов'язань);
– чинники ринку (вид галузі, привабливість товарів чи послуг, пропонованих клієнтом на ринку, обсяг такого ринку та рівень конкуренції на ньому, тривалість діяльності клієнта на ринку);
– прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та суми кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць і суми кредиту) [4, с. 613].
Кожен банк має формалізувати процедуру оцінювання фінансового стану позичальників і розробити власні критерії та методику аналізу. Одним з підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника – фізичної особи є система кредитного скорингу, яка базується на бальній оцінці чинників кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загальнішого методу – рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника [3, с. 135].
За результатами проведеного аналізу фінансовий стан позичальника визначається точкою у багатовимірному просторі, параметрами якого є перелічені вище (або ще й додатково встановлені банком) показники. Оскільки працювати з такою кількістю оцінок доволі складно, то на наступному етапі проводиться агрегування і за певними критеріями визначається належність кожного позичальника до одного з п'яти класів, позначених літерами: А, Б, В, Г, Д.
У процесі ідентифікації класу позичальника банк бере до уваги не лише його фактичний фінансовий стан, а й оцінює перспективи (поліпшення, погіршення чи підтримка фінансового стану на тому самому рівні).
Крім фінансового стану позичальника (контрагента банку), в процесі визначення ризиковості кредитних операцій банку оцінюються ще два
параметри – стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і процентами (комісії чи інші платежі); рівень та якість забезпечення кредитної операції. Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк, і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту.
Визначення кредитоспроможності клієнта є невід'ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту.
Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення імовірності повернення відповідно до кредитного
договору [1, с. 454].
Аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно втрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього – оперативно призупинити кредитування.
Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику, так і по його поручителю. При цьому метод аналізу і документація така ж сама, як і при аналізі самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначається можливості клієнта виконувати платежі на погашення основного боргу і процентів за нього, а поручителя – виконувати їх у випадку неплатоспроможності основного позичальника.

1.3. Оцінювання кредитоспроможності юридичної особи

Єдиної системи оцінки кредитоспроможності позичальника не існує, кожен банк розробляє оптимальну для себе методику оцінки кредитоспроможності своїх клієнтів. В Україні вітчизняні банки мають свої індивідуальні методики оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника, в основу яких покладено одну із існуючих моделей.
Оцінку кредитоспроможності позичальника можна подати у вигляді поетапного дослідження, в ході якого характеризуються: рівень менеджменту підприємства; характер угоди і характеристика зовнішнього середовища, в якому функціонує позичальник; кредитна історія клієнта; конкурентоспроможність клієнта, його продукції; фінансовий стан клієнта; забезпеченість угоди (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.
Етапи дослідження оцінки кредитоспроможності позичальника за методами рейтингових оцінок
Етап Предмет дослідження Об’єкт дослідження
Рівень менеджменту підприємства Рейтингова оцінка показників стану активів і прибутковості діяльності підприємства - організаційна структура;
- досвід і компетентність керівництва позичальника;
- якість оформлення документації;
- додержання законодавства;
- участь керівництва в пайовому капіталі
Характер угоди та характеристика зовнішнього середовища Регіональні та галузеві фактори - галузь та характер діяльності позичальника;
- питома вага обсягів виробництва даного підприємства в загальному обсязі ринку;
- географія діяльності підприємства;
- пропозиція товарів (послуг);
- клієнти та постачальники
Оцінка кредитної історії Попередня кредитна історія - досвід відносин всіх банків-кредиторів з даним позичальником;
- виключно історія відносин конкретного банку з даним позичальником
Конкурентно-здатність клієнта, його продукції Аналіз маркетингу підприємства - техніко-економічне обґрунтування;
- бізнес-план
Аналіз фінансового стану позичальника Аналіз фінансового стану підприємства в динаміці за даними фінансової звітності - структура активів та пасивів;
- грошові потоки позичальника;
- фінансова стійкість позичальника;
- ефективність діяльності позичальника;
- забезпеченість угоди
Забезпеченість угоди Прогноз надходження та використання грошових потоків підприємства залежно від видів діяльності - надходження від операційної діяльності;
- надходження від фінансової діяльності;
- надходження від інвестиційної діяльності

Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації НБУ щодо оцінки банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.
Загальний порядок оцінки кредитоспроможності можна подати у вигляді схеми (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Загальний порядок оцінки кредитоспроможності позичальників
Джерело: [15, c. 31]

У процесі ідентифікації позичальника, як правило, визначається характер його діяльності: форма власності, спеціалізація, тривалість функціонування та ринкове становище. Кредитна історія та ділова репутація позичальника оцінюються на основі формальних і неформальних показників.
Формальні показники передбачають наявність формул для їх розрахунку та приймають конкретні числові значення, а, отже, визначаються на основі фінансової звітності. На основі розрахованих показників здійснюється фінансова діагностика потенційного позичальника – комплексна оцінка фінансового
стану [19, c. 64].
Неформальні показники можуть бути оцінені лише експертним шляхом, до яких належать: класифікація персоналу, компетенція керівництва, відносини з банком у минулому, оцінка культури та ділової репутації позичальника.
Таким чином, в основу критеріїв оцінювання кредитоспроможності покладено дві групи характеристик, а саме: кількісні та якісні показники діяльності позичальника (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Критерії оцінювання кредитоспроможності позичальника
Джерело: [15, c. 33]

При оцінці кредитоспроможності позичальника – юридичної особи – вітчизняні банки використовують два методичні підходи, які базуються на:
1) оцінці фінансової стійкості клієнта на підставі системи фінансових коефіцієнтів;
2) аналізі грошових коштів.
Найбільш розповсюдженим у практиці вітчизняних банків є використання методу оцінки фінансової стійкості клієнта на основі системи фінансових коефіцієнтів, які об’єднуються в чотири групи:
1) коефіцієнти ліквідності (платоспроможності);
2) коефіцієнти фінансової незалежності (ринкової стійкості);
3) коефіцієнти оборотності та коефіцієнти рентабельності.
Оцінка фінансового стану позичальника – юридичної особи – перед наданням йому кредиту здійснюється за три попередні звітні періоди (при наданні кредиту на строк більше року – за три попередні роки, підприємств із сезонним характером діяльності (сільськогосподарських виробників) – за три попередні роки, а менше року – за три попередні квартали) [15, c. 32].
Інформаційною базою для здійснення оцінки фінансового стану позичальника є офіційна звітність (баланс підприємства (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3)), звітні документи про рух грошових коштів на його рахунках та інформація з пакета документів, яку надає позичальник для отримання кредиту.
Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється у три етапи:
1) обчислення значення показників, що характеризують фінансовий стан позичальника;
2) оцінка розрахованих на першому етапі показників та визначення узагальненого показника;
3) визначення класу позичальника (А, Б, В, Г, Д) залежно від значення узагальненого показника.
До нормативних показників оцінки кредитоспроможності позичальника входять:
– платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
– фінансовий стан (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
– обсяги реалізації;
– обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів у динаміці);
– склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
– собівартість продукції (в динаміці);
– прибутки та збитки (в динаміці);
– рентабельність (у динаміці);
– кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Нормативні значення та розрахунок основних економічних показників за методикою Національного банку України наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.
Нормативні значення та розрахунок основних економічних показників оцінки кредитоспроможності позичальника
Назва показника Розрахунок показника Нормативне значення
Оцінка ліквідності та платоспроможності
Коефіцієнт миттєвої ліквідності
Грошові кошти та їх еквіваленти
> 0,2
Поточні зобов’язання
Коефіцієнт поточної ліквідності Оборотні активи –Запаси > 0,5
Поточні зобов’язання
Коефіцієнт загальної ліквідності Оборотні активи > 2,0
Поточні зобов’язання
Оцінка фінансового стану
Коефіцієнт маневреності власних коштів Власний капітал – необоротні активи 0,5
Власний капітал
Коефіцієнт незалежності Залучені кошти Зменшення
Власний капітал
Оцінка показників рентабельності
Рентабельність активів Чистий прибуток Збільшення
Активи
Рентабельність продажу Чистий прибуток Збільшення

Обсяг реалізації продукції

Оцінка грошових потоків

Продовження табл. 1.2.
Співвідношення чистих надходжень на рахунки до суми боргу за кредитною операцією та відсотками за нею
де Нсм – середньомісячні надходження
на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
Ск – сума кредиту та відсотки за ним;
п – кількість місяців дії кредитної угоди;
Зм – щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника;
Зі – податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди > 1,5

Якісну оцінку позичальника вітчизняні банки розробляють в ході аналізу всіх елементів кредитоспроможності з метою отримання більш повної інформації для прийняття рішення про можливості та умови видачі кредиту. Глибина аналізу залежить від наявності або відсутності в минулому кредитних відносин банку з конкретним позичальником, від результатів його фінансово-господарської діяльності, розміру та строків надання кредитів [10, с. 35].
Оцінка показника набуває одного із значень залежно від того, в яких параметрах знаходиться фактичне (розраховане) значення показника (коефіцієнта). Визначення узагальнюючого показника проводиться шляхом складання значень оцінки усіх показників (коефіцієнтів).
Враховуючи значення узагальнюючого показника, визначається клас позичальника на підставі рейтингової шкали. Залежно від того, в яких параметрах знаходиться значення, позичальник належить до певного класу: А, Б, В, Г, Д.
Клас позичальника за результатами його фінансового стану визначається з урахуванням рішення щодо забезпечення кредиту. Якщо рівень забезпечення не відповідає умовам визначеного класу, то клас позичальника понижується, а в разі першокласного забезпечення або забезпечення, що не викликає жодних сумнівів, клас позичальника може бути підвищений [10, с. 36].
Клас А – фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема, погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди.
Клас Б – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу А, але імовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.
Клас В – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн – членів
СНД – дотримуються економічних нормативів.
Клас Г – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням), спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів (комісій) за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.
Клас Д – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), імовірності виконання зобов'язань позичальником (контрагентом банку) практично немає. До цього класу належить позичальник (контрагент банку), що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.
Узагальнююча характеристика класів позичальника наведена в таблиці 1.3.
Вітчизняні банки також мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінювання фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.
Окрім того, банки можуть самостійно встановлювати нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.
Таблиця 1.3.
Узагальнююча характеристика класів позичальника
Клас
пози-чаль-
ника Тип
позичаль-
ника Класифікаційні ознаки Висновок

Оцінка
фінансової
діяльності
позичальника Відповід-ність
економічних
показників
нормам Забезпечення заставою Оцінка менеджменту Кредитна історія

А Позичаль-ник надійний Успішна У межах
Встановлю-них
значень Повне забезпе-чення Відмінна
ділова
репутація Бездо-ганна Своєчасне виконання зобов’язань за кредитними операціями: погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди. Фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні
Б Позичаль-ник із мінімаль-ним ризиком Успішна, але присутня ймовірність підтримання її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою У межах встано-влених значень, але присутні негативні тенденції в діяльності позичаль-ника Повне забезпечення Добра ділова репутація Добра Позичальники, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності
В Позичаль-ник з середнім ризиком Задовільна, спо-стерігається тенденція до погіршення, потребує більш детального контролю Відхилення від норм Повне/ часткове забезпе-чення, присутній сумнів щодо оцінки його вартості Добра ділова репутація Добра Надходження коштів і платоспроможність свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в терміни, передбачені договором, якщо недоліки не буде усунено

Продовження табл. 1.3.
Г Позичаль-ник із високим ризиком Незадовільна, спостерігаєть-ся її чітка циклічність протягом коротких періодів часу Не відповідають
Встановлю-ним
значенням Часткове забезпе-чення, присутній сумнів щодо оцінки його вартості Задовіль-на
ділова
репутація Добра / задові-ьна Нестабільність протягом року, високий ризик значних збитків говорить про низьку ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків. До цього класу можуть належати позичальники, проти яких порушено справу про банкрутство
Д Позичаль-ник із повним ризиком Незадовільна і збиткова Не відповідають
Встановлю-ним
значенням Часткове забезпе-чення, присутній сумнів щодо оцінки його вартості/ відсутність забезпече-ння Задовіль-на / незадо-вільна ділова репутація Задовіль-на/ незадо-вільна Ймовірність виконання зобов’язань позичальником практично немає. До цього класу належать позичальники, які визнані банкрутами у встановленому чинним законодавством порядку

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.
Таким чином, можна зробити висновок, що при здійсненні кредитної діяльності банківська установа, з метою мінімізації кредитного ризику, має проводити аналіз кредитоспроможності позичальника. Оцінювання кредитоспроможності, окрім аналізу фінансового стану, включає також показники та параметри, які визначають репутацію, ділові якості, рівень менеджменту, професіоналізм керівництва підприємства тощо. Такий повний і всебічний аналіз фінансово-господарської діяльності клієнта сприятиме більш ефективному здійсненню кредитної операції та зменшенню рівня кредитного ризику для банку.

РОЗДІЛ 2
ОЦІНЮВАННЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА НА ПРИКЛАДІ ВАТ "ЗАПОРІЗЬКИЙ ПРОДОВОЛЬЧИЙ КОМБІНАТ" (ЗПК)

2.1. Особливості оцінки кредитоспроможності позичальника вітчизняними банками

Провідні банки України використовують комплексно-бальну систему оцінки кредитоспроможності позичальника. До таких банків належать: "Промінвестбанк", "Райффайзен Банк Аваль", "Правекс-Банк". Рейтингову систему впроваджують "Укрсоцбанк" і "ПриватБанк".
"Промінвестбанк" розробив і використовує методику визначення кредитоспроможності позичальника на основі кількісної оцінки фінансового стану та якісного аналізу ризиків. Фінансовий стан позичальника оцінюється з урахуванням тенденцій у змінах фінансового стану і факторів, що впливають на ці зміни.
З цією метою аналізується динаміка оціночних показників, структура статей балансу, якість активів, основні напрямки фінансово-господарської політики позичальника.
Для оцінки фінансового стану позичальника використовують такі групи показників:
– показники оцінки платоспроможності;
– показники оцінки фінансової стійкості;
– обсяги реалізації позичальника;
– обороти за рахунками позичальників;
– склад та динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості;
– показники прибутковості та рентабельності.
Із наведених показників перевага надається показникам рентабельності.
Якісний аналіз кредитних ризиків заснований на використанні інформації, що не може бути визначена кількісно. Для проведення такого аналізу використовуються дані, надані позичальником, службою безпеки і інформації бази даних банку.
До суб'єктивних показників, що враховуються "Промінвестбанком", належать: кредитна історія клієнта, умови діючої кредитної угоди, ефективність управління позичальника, вплив галузевих та географічних факторів, оцінка ділових якостей керівництва позичальника та інша інформація.
Максимальна сума балів (30 балів) нараховується тим підприємствам, в яких рівень рентабельності виробництва перевищує 20%. Інші показники оцінюються з максимальною сумою 10 балів. Крім того, позичальникам нараховуються також бали за збільшення питомої ваги власних обігових коштів у загальній сумі валюти балансу. Якщо питома вага власних обігових коштів у загальній сумі валюти балансу перевищує 30%, такому підприємству нараховується максимальна сума балів – 10.
Підприємства-позичальники розподіляються на 5 класів надійності, при цьому першим трьом класам кредитоспроможності дається можливість отримання кредиту, а підприємствам із класом кредитоспроможності Г і Д кредити не надаватимуться.
"Правекс-Банк" з метою визначення рівня кредитоспроможності суб'єкта господарювання використовує методику оцінки фінансового стану позичальника, яка включає наступні етапи: