Кр УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ.doc

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Управління банківськими ризиками"
на тему
"УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ"



ПЛАН

1. Поняття валютного ризику та його види 3
2. Фактори виникнення валютного ризику на внутрішньому валютному ринку України та сутність управління ним 5
3. Банківська стратегія управління валютним ризиком 7
4. Методи управління валютним ризиком у комерційних банках 9
Список використаних джерел 15


1. ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО РИЗИКУ ТА ЙОГО ВИДИ
Сучасний світовий валютний ринок, будучи найбільшим сегментом світового фінансового ринку, характеризується такими особливостями:
1) надзвичайно великий обсяг операцій;
2) світовий валютний ринок є єдиним по-справжньому глобальним ринком. Угоди тут укладаються в будь-якій валюті протягом 24 годин на добу;
3) вельми висока ліквідність, яка обумовлена значною кількістю угод, що укладаються, а також високою вартістю окремих контрактів.
Отже, в умовах інтеграції у світовий фінансовий ринок питання правильної оцінки та побудови системи управління валютним ризиком для комерційного банку є надзвичайно важливим завданням.
Під валютним ризиком розуміють можливість грошових втрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Наприклад, європейські виробники автомобілів, які експортують свою продукцію в США, зазнаватимуть великих втрат через подорожчання національної валюти проти долара США [4, с. 205].
Валютний ризик є різновидом ринкового ризику і залежить від того, наскільки суб'єкт ринку (комерційний банк) підготовлений до зміни ситуації на валютному ринку. Ефективна робота комерційного банку на валютному ринку залежить не лише від валютного ризику, а й від комплексу супутніх ризикових складових, з якими валютний ризик тісно пов'язаний.
Виходячи з особливостей роботи комерційного банку на валютному ринку, валютний ризик можна розкласти на зовнішню і внутрішню складові.
Під зовнішньою складовою слід розуміти небезпеку для фінансового стану комерційного банку, пов'язану зі зміною зовнішнього ринкового середовища, яка знаходить свій прояв у несприятливій зміні валютних курсів [4, с. 205].
Внутрішня складова – це здатність комерційного банку протистояти цим несприятливим змінам на валютному ринку. Така здатність залежить від того, наскільки ефективно налагоджена робота з управління ризиками у даному комерційному банку [4, с. 206].
Сутність валютного ризику полягає у можливості фінансових втрат за балансовими та позабалансовими статтями у зв'язку зі зміною ринкових умов і, відповідно, з рухом ринкових валютних курсів. Ці фінансові втрати можливі у разі:
1) переоцінювання відкритих валютних позицій (коротких та довгих);
2) проведення операцій на строковому ринку – переоцінювання позабалансових статей за похідними фінансовими інструментами, угодами форвард, своп, ф'ючерсами, опціонами).
За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяються на операційні, трансляційні (бухгалтерські) та економічні.
Операційний ризик пов'язаний із торгівельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів або отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.
Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів, пасивів та прибутків у національну валюту, а також може виникати під час експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності.
Економічний валютний ризик пов'язаний із можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країн, де розташована компанія. Насамперед він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, своєю чергою, може залежати від валютних курсів.
Таким чином, валютний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу банку, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали.

2. ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИЗИКУ
НА ВНУТРІШНЬОМУ ВАЛЮТНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
ТА СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ НИМ
Факторами виникнення валютного ризику на внутрішньому валютному ринку України є такі:
– коливання курсів на світових валютних ринках;
– політична і загальноекономічна нестабільність;
– інфляційні очікування;
– великі обсяги спекулятивних операцій;
– непередбачуваність валютно-курсової політики НБУ;
– незбалансованість структури національного валютного ринку [10, с. 48].
Усі перелічені фактори значно підвищують ризикованість банківських операцій з іноземною валютою, ймовірність отримання збитків від їх здійснення, що в кінцевому результаті може призвести до зниження ліквідності, прибуткової діяльності банку та його конкурентоспроможності на фінансовому ринку.
Такі фактори є зовнішніми стосовно банку – він може мати дуже незначний вплив на їх формування, тому зусилля банківської установи повинні бути спрямовані на управління валютним ризиком всередині самого банку.
Значно підвищити рівень безпечності проведення операцій з іноземною валютою може ефективно збудована система ризик-менеджменту банку, яка повинна базуватися на детальному аналізі, оцінці можливих наслідків та виборі оптимальних методів управління валютним ризиком [2, с. 239].
Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. У світовій практиці страхування валютних ризиків називають хеджуванням, тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на упередження несприятливої тенденції на фінансовому ринку.
Головною метою ефективного управління валютним ризиком є захист прибутку банку та його капіталу, а також забезпечення відповідності профілю валютного ризику банку очікуванням банківської установи щодо зміни валютних курсів у майбутньому [10, с. 48].
Процес управління валютним ризиком містить такі основні етапи:
– локалізація й аналіз валютного ризику – визначення величини і природи відкритої валютної позиції банку;
– оцінка валютного ризику – визначення можливих збитків у випадку несприятливої зміни курсу іноземних валют;
– визначення припустимого рівня валютного ризику – встановлення відповідних лімітів і нормативів;
– розробка заходів для мінімізації валютного ризику, а також вибір методів управління ним і підрахунок витрат, пов'язаних із покриттям цього ризику.
3. БАНКІВСЬКА СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ
Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії, що складається з таких основних елементів:
– використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;
– контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;
– страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.
Стратегія управління валютним ризиком полягає в тому, що банк може обирати між повним непокритим валютним ризиком, повним хеджуванням валютних ризиків і вибірковим хеджуванням валютних ризиків [3, с. 425].
Політика непокриття валютних ризиків, тобто допущення відкритої валютної позиції, може застосовуватися у стабільних валютних умовах. Ця політика вимагає прогнозування майбутніх змін валютних курсів з достатнім ступенем ймовірності.
Автоматичне покриття ризику, тобто політика 100% хеджування, означає те, що будь-який валютний ризик має бути хеджований, як тільки він стає відомим банку.
Вибіркове покриття валютного ризику означає допущення відкритої валютної позиції в межах певного рівня зміни курсу.
Здійснюючи вибір стратегії управління валютним ризиком банк може утримувати валютну позицію закритою (стратегія валютного метчингу) або відкритою (стратегія максимізації прибутку) [8, с. 426].
Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчингом (currency matchіng).
Застосовування цієї стратегії дозволяє банку уникнути значної частини валютного ризику. Проте і ця стратегія не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов'язаний із репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті.
Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії – максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку "грають" на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик. У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків за його зниження, а коротка – навпаки. Чим вищий ризик бере на себе учасник, тим більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть значними.
Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то виникає потреба оцінити валютний ризик та можливі наслідки прийнятих управлінських рішень.
Зарубіжний досвід показує, що навіть у відносно благополучних країнах банкіри останнім часом віддають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчінгу слугує інструментарієм аналізу та обгрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.

4. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ
У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ
В економічній літературі методи управління валютним ризиком поділяються на внутрішні і зовнішні.
До внутрішніх методів належать управління відкритою валютною позицією чи лімітування та диверсифікованість валютного ризику.
Управління відкритою валютною позицією означає, що банк в певних межах допускає для себе валютний ризик. Оцінюючи можливі зміни курсу, а також визначаючи ліміт можливих збитків (прибутків) у зв'язку з коливаннями курсів, встановлюються ліміти оперативної і стратегічної відкритої валютної позиції банку щодо термінів і операцій.
Банки повинні мати письмово викладену політику, що обумовлює діяльність з іноземними валютами. Мета письмового викладу такої політики полягає в тому, щоб передати сподівання і наміри старшого керівництва і Ради директорів (чи іншого еквівалентного органу) лінійному керівництву та персоналу. Таким чином, політика повинна переглядатися й одержувати схвалення Ради директорів. У цілому політика повинна відображати терпимість Ради і старшого керівництва до різного ступеня ризиків, що виникають як наслідок діяльності з іноземною валютою. Ця політика повинна включати формальне затвердження обмежень на операції в іноземній валюті [5, с. 290].
Зазвичай, внутрішні ліміти пропонуються керівництвом відділу зовнішньоекономічних зв'язків. Обмеження щодо позицій, відкритих протягом надзвичайно короткого проміжку часу, повинні бути встановлені для кожного виду валюти окремо і для усіх валют разом за допомогою прийнятних методів агрегування. Мають бути встановлені ліміти одного дня, де це необхідно.
Якщо ліміти грунтуються на оцінці потенційних збитків в окремих валютах, потенційний збиток з кожної валюти може бути агрегований, підданий обмеженню. Якщо обмеження грунтуються на розмірах відкритої позиції щодо кожної валюти (загальної або валової), ліміти повинні грунтуватися на оцінці потенційної втрати. Взагалі ліміти на більш рухомі за курсом і менш ліквідні види валют мають бути нижче лімітів на стійкі ліквідні валюти. Якщо позиції відносно малі, можливе використання єдиного ліміту для всієї групи твердих валют.
Коли національна валюта піддається ризику значної девальвації, усі короткі позиції в іноземній валюті повинні суворо обмежуватися, особливо короткі позиції щодо твердої валюти. Довгі позиції у валюті, що піддається девальвації, чи наявної в обмежених обсягах без можливості виходу на інші обсяги, також повинні суворо обмежуватися.
Механізм, з допомогою якого встановлюються обмеження щодо кредитів контрагента, врегулювання й обмеження країн з передачею повноважень зовнішньому відділу, повинен бути зафіксований у документі, що відображає політику банку.
До зовнішніх методів управління валютним ризиком належить хеджування (страхування) ризику, суть якого в тому, щоб здійснити валютообмінні операції до того, як відбудеться несприятлива зміна курсу, або щоб компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок рівнозначних угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.
Отже, хеджування – це створення валютної позиції, коли відбувається компенсація одного валютного ризику (прибутку чи збитку) іншим відповідним ризиком.
До основних інструментів хеджування валютного ризику належать наступні:
1. Використання "валютної корзини", що являє собою набір валют, взятих банком у певних пропорціях.
У "корзину" підбирають валюти з негативною кореляцією зміни курсу, щоб збиток внаслідок несприятливої зміни курсу однієї валюти компенсувався прибутком, отриманим за рахунок сприятливої зміни курсу іншої валюти.
2. Арбітраж термінових позицій, сутність якого полягає в тому, що коли в банку є довга позиція в одній валюті і коротка в іншій валюті (на однаковий термін), то банк може укласти термінову угоду на купівлю однієї валюти проти продажу іншої.
3. Ф'ючерсні угоди.
Валютним ф'ючерсом називається контракт на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют і погодженою ціною. Ф'ючерсні контракти укладаються лише на біржовому ринку, що підвищує їх надійність і рівень страхування валютних ризиків; і можуть використовуватися для хеджування прибутку закордонних філій банку.
Ціною ф'ючерсного контракту є взаємно погоджений між продавцем і покупцем обмінний курс, виражений в доларах США за одиницю іншої валюти, що ввійшла в перелік стандартних валют даної біржі.
Основа виникнення прибутку чи збитків – це різниця між поточним і ф'ючерсним валютним курсом, що називається базисом рівноваги й розраховується у такий спосіб:

Кс х (Сд – Св)
Бр = ––––––––––––– х Д, (4.1)
100

де Бр – базис рівноваги;
Кс – спот-курс валют;
Сд – євродоларова процентна ставка за депозитами;

Св – євроставка за депозитами для валюти, що обмінюється на долари США;
Д – кількість днів.

При цьому загальним правилом є зіставлення поточної ціни ф'ючерсу Цф і базису рівноваги на основі поданої формули (4.1): якщо Цф > Бр, то очікується зниження ринкової ціни ф'ючерсів, збільшення обсягу їх продажу, а коли Цф< Бр, то ринкова ціна буде підвищуватися і збільшуватися обсяг купівлі;
4. Валютні опціони.
Валютний опціон – угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцеві опціону купувати чи продавати за визначеним курсом суму валюти протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцю.
Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагне застрахувати себе від втрат, пов'язаних зі зміною курсу валюти у визначеному напрямку.
Розрізняють опціони на купівлю валюти (call) і опціони на продаж валюти (put).
Опціоном можна здійснити такі види операцій: купівлю опціону на купівлю, продаж опціону на купівлю, купівлю опціону на продаж, продаж опціону на продаж.
Опціони put використовуються в таких випадках: для хеджування короткої валютної позиції, якщо курс має тенденцію до підвищення або для перепродажу з метою одержання прибутку.
Опціони call використовують з метою хеджування довгої валютної позиції, якщо курс має тенденцію до зниження або з метою хеджування очікуваних надходжень у валюті і продажу валюти.
Перевагою використання опціону є те, що його власник може уникнути збитків від різкої зміни валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши для себе рівень обмінних курсів. Якщо ж різкої зміни не відбудеться, власник опціону може відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати складуть суму, що дорівнює премії, виплаченій за купівлю опціону. Якщо опціон завершений, прибуток (збиток) визначають як різницю між ціною виконання і поточним курсом валюти мінус премія:

Р = (Кп – Кв) х Б – П, (4.2)

де Р – результат (прибуток чи збиток);
Kп – поточний курс;
Кв – курс виконання;
Б – сума контракту;
П – вартість опціону (премія).

Доцільність купівлі банком опціону визначається шляхом зіставлення валютного курсу на момент виконання опціону з ціною виконання. Якщо на день виконання опціону спот-курс буде нижче ціни виконання, то вигідно здійснити опціон put, і навпаки, опціон call – якщо поточний курс перевищує ціну виконання.
Для аналізу можливих прибутків і збитків при здійсненні опціонів використовується беззбитковий спот-курс – це курс, при якому існує три види опціонів:
1) "при грошах" – якщо ціна виконання опціону дорівнює поточному обмінному курсу даної валюти;
2) "без грошей" – якщо ціна виконання опціону при його негайному продажу не має вартості, тобто тоді, коли ціна виконання опціону на купівлю валюти вище поточного обмінного курсу, а для опціонів на продаж валюти ціна виконання нижче поточного курсу;
3) "у грошах" – опціон, що має негайну вартість, ціна виконання опціону на купівлю – нижче поточного обмінного курсу, ціна виконання опціону на продаж – вище поточного курсу.
Менеджер з валютних ресурсів, виходячи з власного прогнозу зміни курсу і встановлених лімітів валютного ризику, повинний зробити вибір між різними видами опціонів.
У практичній діяльності банків вказані методи часто переплітаються між собою, використовується не один з них, а кілька методів одразу, що дає змогу уникнути можливих втрат від здійснення валютних операцій й сформувати власну дієву систему ризик-менеджменту в банку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бахчеева М. М. Принципы управления валютными рисками// Консультант. – 2008. – №11. – С. 12 – 13.
2. Красавина Л. Н. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. / Л. Н. Красавина. – М. : Финансы и статистика, 2009. – 446 с.
3. Лобанов А. А. Энциклопедия финансового риск-менеджмента /
А. А. Лобанов, А. В. Чугунова. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2009. – 936 с.
4. Міжнародні розрахунки та валютні операції : навч. посібник /
О.І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та ін. ; за заг. ред. М.І. Савлука. – К. : КНЕУ, 2002. – 392 с.
5. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку : підручник /
Л. О. Примостка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К. : КНЕУ, 2004. – 468 с.
6. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ в ред. від 25.05.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
7. Ручка М. О. Управління проблемами валютного ризику на сучасному етапі / М. О. Ручка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/9_KPSN_2011/Economіcs/1_82085.doc.htm
8. Севрук В. Т. Банковские риски / В. Т. Севрук // Консультант. – 2010. – №5. – С. 14 – 15.
9. Система оцінки ризиків : методичні вказівки з інспектування банків : [затв. Постановою Правління НБУ №104 від 15.03.2004 p.]. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
10. Уваров К. В. Управління фінансовими ризиками в банківській справі / К. В. Уваров // Наука й економіка. – 2010. – №2 (18). – С. 48 – 53.