КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ.doc

КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ

Економічна сутність векселя полягає в такому:
Вексель — це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов’язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов’язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, можлива лише по його пред’явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.
Вексель — це грошове зобов’язання. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші.
Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб’єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. В тексті векселя відсутні будь-які положення, які б пов’язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов’язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за векселем зобов’язаний виплатити суму боргу будь-якому пред’явнику векселя, вказаному в тексті вексельного бланка, навіть при наявності підстав відмовитись від оплати за товарною угодою, наприклад, через непоставку, недопоставку, некондиційність товару тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред’явник векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника товару та його покупцем.
Вексель — це безспірне боргове зобов’язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.
Вексель — це безумовне боргове зобов’язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя.
Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто, ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя. До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважається ненаписаним.
Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових зобов’язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують відносини між суб’єктами вексельної угоди. Сукупність таких норм утворює вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права. Принципова відмінність полягає у тому, що вексельне право має прецептивний, тобто наставляльний, характер; ним заборонено усе, що не дозволено. Зокрема, не існує можливості тлумачення вексельного закону, відміни його настанов іншими законами, не приймаються заперечення боржника проти сплати коштів власнику векселя (виняток може бути зроблений лише у випадку, коли кредитор купував вексель з метою завдати збитків боржнику за векселем). Строгий характер вексельного права має на меті компенсувати ту простоту, з якою вексель потрапляє в обіг: на відміну від інших цінних паперів емісія векселя не передбачає процедури державної реєстрації, будь-яких вимог до емітента, окрім наявності право- чи дієздатності.
Вексельне право приділяє значну увагу формальній стороні заповнення векселя. Для визнання документа векселем він повинен містити ряд елементів, які називають обов’язковими реквізитами векселя. Згідно з Положенням про переказний і простий вексель переказний вексель повинен містити вісім, а простий вексель — сім обов’язкових реквізитів, які подані у табл. 3.1. Зразок заповнення вексельних бланків, відповідно переказного і простого векселів, дається на рис. 3.1 і 3.2.
Розглянемо обов’язкові реквізити векселя:
Вексельна мітка, тобто найменування “вексель”, включене у текст документа на мові, якою складено вексель. З метою утруднення перетворення невексельного зобов’язання у вексель слово “вексель” зазначається двічі: у лівому верхньому куті і в тексті документа, наприклад словами “заплатіть проти цього векселя …”, “платіть за цим переказним векселем …”.
Простий і нічим не зумовлений наказ (для переказного векселя) або зобов’язання (для простого векселя) сплатити певну суму. У векселі має бути зазначена конкретна точна сума (не допускається заповнення типу “приблизно три тисячі гривень”, чи “шість-сім тисяч євро”).

Таблиця 3.1 Обов’язкові реквізити переказного і простого векселів згідно з Женевською вексельною конвенцією

Реквізити переказного векселя Реквізити простого векселя
1. Найменування “Вексель” 1. Найменування “Вексель”
2. Простий і нічим не зумовлений
наказ сплатити певну суму 2. Просте і нічим не обумовлене зобов’язання сплатити певну суму
3. Найменування платника
4. Зазначення строку платежу 3. Зазначення строку платежу
5. Зазначення місця платежу 4. Зазначення місця платежу
6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж 5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж
7. Дата і місце складання векселя 6. Дата і місце складання векселя
8. Підпис векселедавця 7. Підпис векселедавця

Якщо вексельна сума позначена словами і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається цифра, позначена прописом. Якщо ж у переказному векселі сума позначена кілька разів — або прописом, або цифрами — то у випадку розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається лише менша сума.
У переказному векселі, який підлягає оплаті за поданням або у такий-то строк від подання, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться проценти. У будь-якому іншому випадку така умова вважається ненаписаною. Процентна ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.
Найменування платника. У тексті векселя зазначаються реквізити юридичної особи або прізвище фізичної особи, а також їхні адреси. Допускається присутність у векселі назв кількох платників (як і кількох векселеотримувачів), однак позначення вексельної суми має бути єдиним.
Зазначення строку платежу. Існує кілька варіантів вираження строку платежу за векселем (строку векселя):
– на визначений день, місяць, рік. Наприклад – “21 січня 2010 р.”. Якщо конкретне число місяця не зазначено, то строк платежу настає в останній день цього місяця. Якщо строк векселя припадає на неробочий день, то платіж за векселем має бути здійснений у перший наступний за ним робочий день;

Рис. 3.1. Переказний вексель та його реквізити

Рис. 3.2. Простий вексель та його реквізити

– через певний термін після дати складення, наприклад “через два місяці”. Можливі позначення типу “на початку травня”, “в середині червня”, “наприкінці грудня”, що означає, відповідно, перше, п’ятнадцяте й останнє числа місяця;
– за поданням. День подання векселя до оплати і буде строком векселя, причому вексель має бути поданим до оплати протягом року від дати складення;
– через певний термін після подання векселя. Відлік строку платежу починається з дня подання векселя. Як і в попередньому випадку, максимальним терміном погашення векселя є один рік з дати його складання.
Зазначення місця платежу. Місце оплати векселя може бути за місцем перебування чи проживання платника, або ж не збігатись з ним. Позначається назва населеного пункту, в якому має проводитись оплата векселя. Закон не передбачає детальних вимог щодо місця платежу, проте деталізація дає змогу уникнути можливих непорозумінь.
Місце платежу, позначене у векселі, є єдиним для усієї вексельної суми, тобто надписи типу “заплатіть 1 000 грн. у Каневі і 2 500 грн. у Черкасах” роблять вексель недійсним.
6. Найменування того, кому або за наказом кого повинен бути здійснений платіж. Зазначається повна або ж скорочена назва організації, прізвище та ім’я фізичної особи, які є першим векселеотримувачем. При цьому помилки у назві першого векселеотримувача (наприклад, Нагорняк замість Нагірняк, “Ай Пі” замість “Ай Пе”) не позбавляють вексель сили, хоч і створюють певні труднощі для останнього власника векселя. Переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця, на самого векселедавця, а також за рахунок третьої особи.
7. Дата і місце складання векселя. Вексельна дата зазначається один раз у вигляді числа місяця та року поруч із зазначенням місця складання векселя, а позначення на зразок “на Івана Купала”, “в третій понеділок серпня” роблять вексель недійсним. Наявність датування векселя дає змогу визначити строк платежу та наявність у векселедателя дієздатності на момент складання векселя. Невідповідність фактичної вексельної дати з датою, зазначеною у векселі, не позначається на силі векселя.
Місце складання векселя позначається у вигляді конкретної географічної назви, однак фактичне місце може і не збігатися з місцем, вказаним у векселі. Важливість даного реквізиту полягає у наявності правила, за яким у разі неточності позначення місця платежу останнє знаходиться в районі місця складання векселя.
Підпис того, хто видає документ. Підписом особа підтверджує, що текст векселя відповідає її волі, тому без такого підпису вексель не має сили. Підпис вчинюється рукописним способом і власноруч (механічне відтворення підпису не допускається) фізичною особою та керівником і головним бухгалтером підприємства — юридичної особи з відбитком печатки (при цьому назва підприємства може бути продубльована штемпелем).
Підпис на векселі може бути вчинений і не особою, яка видає документ, а уповноваженою особою. Уповноважена особа повинна вписати у вексель ім’я і прізвище особи, від якої видається цей вексель, і завірити свій підпис. На векселі проставляється надпис “за довіреністю”, “як уповноважений” тощо, без чого відповідальність за векселем нестиме уповноважена особа.
Наявність зазначених реквізитів є обов’язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки:
– коли у тексті векселя не вказано вексельний строк, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;
– за відсутності особливого позначення місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також місцем проживання платника;
– вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.
Вексельний текст може містити і низку інших елементів, однак їх наявність чи відсутність не позначається на силі векселя, хоч і може утруднити його обіг.
Простий вексель слугує для оформлення відносин боргу за реалізовані в кредит товари (надані послуги), видані грошові кошти. В складанні простого векселя беруть участь дві особи: боржник і кредитор. Боржник (векселедатель) виписує вексель, в якому зобов’язується виплатити суму боргу у зазначений термін, підписує його і передає своєму кредитору (векселедержателю).
Коли простий вексель є свідоцтвом боргу, що також дає його власнику можливість достроково вилучити капітал, переказний вексель (тратта) призначений для переміщення коштів від однієї особи до іншої. Як правило, в складанні переказного векселя беруть участь три суб’єкти:
– кредитор (трасант, векселедатель) — особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;
– боржник (трасат, платник) — особа, яка отримує наказ заплатити;
– ремітент (векселетримач, перший покупець векселя) — особа, на користь якої видано вексель.
Акцепт означає згоду платника оплатити вексель, прийняття ним зобов’язань за векселем. Він вчиняється надписом “акцептовано”, “заплачу” тощо та підписом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептант стає основною зобов’язаною за векселем особою. Слід наголосити, що попри виняткове значення акцепту даний реквізит не належить до переліку обов’язкових. Це означає, що вексель може функціонувати і без акцепту, наприклад, коли векселедержатель упевнений у платоспроможності і порядності трасата. Проте в такому разі для реалізації своїх вимог векселедержатель не зможе скористатись силою вексельного права.
Хоч звичайно вексель подається до акцепту після його заповнення, строк подання може продовжуватись аж до настання строку оплати і навіть після нього. Акцептант має право здійснити частковий акцепт, тобто погодитись не на всю вексельну суму, і тоді на залишок коштів вексель вважатиметься неакцептованим.
Припустимо, що у нашому прикладі Торговий дім “Комета” акцептував виставлений на нього вексель на повну суму і став акцептантом. Після цього він пересилає вексель назад маслозаводу (3), який передає його підприємству “Гроно” (ремітенту) як покриття своєї кредиторської заборгованості (4).
Для ремітента володіння векселем передбачає кілька можливостей:
1) він може зберігати вексель у власному сейфі або в банку і при настанні строку платежу подати його трасату для оплати;
2) векселедержатель може отримати банківський кредит, переврахувавши вексель у банку до настання строку його погашення або надавши вексель банку в заставу;
3) власник векселя може розплатитись ним зі своїм контрагентом. Для прикладу, підприємство “Гроно” замовило фірмі “Хімагро” партію мінеральних добрив на суму 10 тис. грн. За умовою угоди 3 тис. грн. сплачуються негайно банківським переказом на рахунок постачальника, а 7 тис. грн. останній погоджується отримати через два місяці, приймаючи від замовника вексель, акцептований торговим домом “Комета”. Для перевідступлення прав за векселем його тримач (індосант) вчинює на звороті векселя або приєднаному до нього аркуші передавальний надпис — індосамент (від італ. in dosso — на хребті, в даному випадку — на звороті) на користь індосата і підписує його: “Замість нас заплатіть фірмі “Хімагро”. Сільськогосподарське підприємство “Гроно” (5). Підпис на індосаменті повинен бути виконаним власноручно, тоді як інші його частини можуть наноситись механічними засобами.
Індосамент має бути простим і нічим не зумовленим. Частковий індосамент є недійсним. Допускається застосування бланкового індосаменту, в якому не зазначено назви нового власника векселя, а присутній лише підпис індосанта: Сільськогосподарське підприємство “Гроно”. В останньому випадку векселедержатель може заповнити бланк на своє ім’я або на ім’я третьої особи, індосувати вексель як через бланк, так і за допомогою іменного індосаменту, просто передати вексель третій особі.
Індосованим може бути не лише переказний, а й простий вексель. Відмінність між ними буде лише у мінімальній кількості підписів: два — для простого і три — для переказного.
Векселедатель та будь-який векселедержатель може не допустити обертання векселя, вчинивши на ньому надпис “не наказу” або “лише” тощо. Такий вексель називається іменним. Він також може перевідступати, але шляхом не індосаменту, а цесії. Між правами ж індосата та цесіонарія (особи, що отримує права за цесією) існує принципова відмінність. Важливою особливістю вексельного права є наявність солідарної відповідальності кожної з осіб, котрі поставили свої підписи на векселі. Як наслідок перед векселедержателем несе відповідальність не лише акцептант — як у випадку цесії — а й усі векселедержателі та гаранти. Цесіонарій також втрачає можливість скористатись самостійним і безумовним характером вексельного зобов’язання, яку зберігає індосат.
Останнім елементом схеми обігу переказного векселя є процедура його погашення. Останній векселедержатель (фірма “Хімагро”) повинен подати вексель до сплати в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів (за згодою сторін строк платежу може бути пролонговано, а угода оформляється новим векселем з аналогічними умовами, в якій черговість індосантів повинна бути збережена). Дострокова оплата векселя можлива лише за згодою платника. Боржник, він же презентат (торговий дім “Комета”), за допомогою індосаменту чи неперервного ланцюга індосаментів дізнається про нового власника векселя, впевнюється в тому, що презентант векселя (особа, яка подає вексель до платежу чи до акцепту) і векселетримач є однією особою та сплачує останньому вексельну суму в грошовій формі з учиненням на звороті векселя розписки про здійснення платежу. Оплата векселя може провадитись готівкою, чеком, або переказом на банківський рахунок. З моменту оплати векселя особа, що здійснила платіж, вважається вільною від зобов’язання.
Якщо боржник запропонує виплатити лише частину вексельної суми, то векселетримач не має права відмовитись від такої пропозиції. В цьому разі у тексті векселя червоним кольором робиться помітка залишкової суми боргу.
У разі відмови або неспроможності боржника оплатити вексельну суму, використовуючи принцип солідарної відповідальності за векселем, векселедержатель може подати позов до всіх індосантів, гарантів та трасанта без урахування черговості підписів на векселі. Відповідно, коли вексель оплачується одним із індосантів, особа яка оплатила вексель, може подати позов до інших індосантів та трасанта, проте трасант не має права вимагати оплати від індосантів. Однак поданню позову проти солідарно відповідальних осіб має передувати процедура протесту векселя з боку векселедержателя. За умови відсутності протесту, несвоєчасного його подання, недотримання при здійсненні протесту необхідних правових норм, векселедержатель втрачає право на висунення позову до трасанта та індосантів.
Процедура протесту полягає в офіційному засвідченні факту відхилення від законодавчо встановленого порядку обігу векселя і про настання певних правових наслідків. Векселедержатель протягом двох робочих днів після строку платежу за векселем подає вексель нотаріусу за місцезнаходженням платника (або третьої особи, якій доручено здійснити оплату векселя). У той самий день нотаріус висуває вимогу платежу (акцепту) боржнику. Якщо до 12 год. наступного дня платник виплачує суму боргу (акцептує вексель), то нотаріус повертає йому вексель без учинення протесту. Якщо ж у вказаний термін платіж (акцепт) не надходить, нотаріус опротестовує вексель шляхом внесення запису в текст векселя помітки про неплатіж (неакцепт), спеціальний реєстр та складанням Акта про протест векселя. Серед обов’язкових даних акта про протест:
– дані про особу, проти якої висувається протест (протестат);
– вказівка на безуспішну пропозицію оплатити (акцептувати) вексель;
– місце і дата подання протесту;
– підпис посадової особи, що вчинює протест;
– печатка установи, яка вчинює протест.
Акт разом з векселем вручається векселедержателю, який оплачує витрати на здійснення протесту, що включають державне мито, спеціальний збір за здійснення нотаріальних дій, канцелярські, поштові, транспортні витрати тощо.
У випадку, коли боржник не виявить бажання зустрічатись з нотаріусом, не допустить його до себе в кабінет чи квартиру, або коли місцезнаходження платника не відоме, а також проти неіснуючих, фіктивних фірм здійснюється символічний протест.
Після здійснення протесту протягом чотирьох днів векселедержатель повинен повідомити свого індосанта та векселедателя про неплатіж (неакцепт), а ті, у свою чергу, протягом двох днів з моменту отримання повідомлення інформують про це свого індосанта аж до закінчення ланцюжка надписантів векселя. Ця процедура називається нотифікацією. Вона дає змогу швидко повідомити усіх зобов’язаних за векселем осіб і сприяє якнайшвидшому погашенню векселя. Оскільки неоплата векселя негативно впливає на репутацію фірми, а плата за вчинення протесту покладається на осіб, що сплачують опротестований вексель, часто попередній векселедержатель чи трасант добровільно оплачують вексель, виключаючи вплив судових органів і уникаючи додаткових витрат. Уникнути витрат на протест векселя можна і шляхом учинення на ньому надпису “оборот без витрат”, “без протесту”. В такому разі векселедержатель має право вимоги до суб’єкта, що здійснив такий надпис і без процедури протесту. Якщо цим суб’єктом є трасант, то такий надпис робить непотрібним протест щодо усіх зобов’язаних за векселем осіб. У сукупності розмір зворотної вимоги векселедержателя включає таке:
1. Несплачену вексельну суму разом з процентами, якщо вони передбачалися.
2. Проценти з дня закінчення строку векселя. Одноманітним законом про переказний і простий вексель установлено процентну ставку в розмірі 6% річних, яка, втім, за рішенням національного законодавства може бути змінена.
3. Пеня в розмірі 3% річних, рахуючи з дня строку платежу до дня фактичного погашення векселя.
4. Витрати, пов’язані з протестом.
Існують строки давності щодо вимог за векселем. Зокрема, стосовно акцептанта строк давності претензій становить три роки, до індосантів та особи, що виставила вексель, — один рік. У випадку, коли вексель було оплачено одним із індосантів, строк давності його вимог до інших солідарно відповідальних осіб становить шість місяців.
У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням “Про операції банків з векселями”, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 25 травня 1999 р. Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів.
Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.
Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.
Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов’язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).
Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).
Виконання комісійних та довірчих операцій пов’язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.
Угоди про кредитні, торговельні та гарантійні операції, а також інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів (інших банків) мають бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо).
Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком. У банках, які активно використовують векселі, як правило, створюються спеціалізовані структурні підрозділи, до основних функцій яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов’язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих і переказних векселів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 15.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №1618 в ред. від 12.05.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р.
№ 2121-ІІІ в ред. від 08.03.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Про державне регулювання ринку цінних паперів: Закон України від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР в ред. від 15.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
5. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ в ред. від 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
6. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-ІV в ред. від 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
7. Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 326 с.
8. Каратуев А. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности. – М.: Русская деловая литература, 2001. – 256 с.
9. Стрельников М. Здійснення розрахунків за векселями за участю банку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. – № 2. – С. 45 -49.
10. Третяк О. Цінні папери: Досвід початку століття і можливості його сучасного використання // Економіка України. – 2010. – № 9. – С. 74 – 78.