ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ як УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІН ПАПЕРІВ.docx

ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ У РОЛІ ІНФРАСТРУКТУРНИХ УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК України).
Цінні папери мають низку рис, притаманних лише їм, у тому числі: зворотність, доступність для цивільного обороту, терміновість, стандартність, документальність, серійність, ринковість, доходність, ліквідність, обов'язковість виконання, ризиковість тощо.
Базовим законом, що регулює відносини у сфері випуску та обігу цінних паперів, є Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480-ІV.
Згідно із частиною 1 ст. 195 ЦК України, ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента.
До пайових цінних паперів відносяться акції, інвестиційні сертифікати, сертифікати ФОН;
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.
До боргових цінних паперів відносяться облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі;
3) іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.
До іпотечних цінних паперів відносяться іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні;
4) приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;
5) похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
6) товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Ринок цінних паперів являє собою доволі широку сукупність суспільних відносин, які виникають й існують з приводу цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.
Відповідно до Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України, схваленої спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 р. № 277, ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння й вільного розпорядження цінними паперами.
Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. На ньому перетинаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їх інтереси або збігаються, або вступають у протиріччя.
У цьому складному процесі значну роль має відіграти держава, оскільки саме вона повинна розробити й встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.
Ринок цінних паперів виступає органічною складовою ринку позичкових капіталів, як національного, так і міжнародного.
Банки, як і інші учасники ринку позичкових капіталів, заінтересовані в тому, щоб бути не лише клієнтами, а й учасниками фондового ринку країни і брати участь в операціях із цінними паперами.
Зазвичай операції банків із цінними паперами групуються у такий спосіб (рис. 2.1).
Отже, комерційний банк залежно від операцій може виступати як емітент цінних паперів, фінансовий інвестор та посередник у відносинах між сторонніми емітентами та інвесторами.
Банки можуть виступати емітентами цінних паперів двох типів: емісійних та торговельних. Перші з них емітуються для формування власних капіталів – власного (акції для акціонерних товариств) та позикового (облігації для банків будь-яких організаційно-правових форм). Другі – для обслуговування розрахункових та кредитних угод клієнтів. НБУ виконує роль агента з державних облігацій України.
Своєю чергою, інвестиційні банки опікуються забезпеченням розміщення фондових інструментів на первинному ринку. Проте українські комерційні банки фактично є універсальними і не мають чіткого інвестиційного спрямування. У деяких країнах (наприклад, США) можливості проведення комерційними банками операцій з цінними паперами раніше були істотно обмежені, але за дорученням клієнтів дозволялося здійснювати функції брокерів, виконувати трастові операції тощо.

Рис. 2.1 Операції банків із цінними паперами

Торгівля цінними паперами – це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).
Іншим видом діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) на здійснення депозитарної діяльності. Обслуговування обігу державних цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України.
Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:
1) зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;
2) кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів.
Власник цінних паперів чи особа, яка діє за його дорученням, що користуються послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та обліку прав власності на них, є його депонентами (клієнтами).
Депозитарна діяльність поділяється на такі види:
1) відповідальне зберігання та облік прав власності на цінні папери;
2) депозитарні операції з цінними паперами, тобто комплекс облікових дій, результатом яких є зміна залишків на рахунку депо (депозитарного обліку);
3) розрахунково-клірингові операції по угодах з цінними паперами, які укладаються на фондових біржах або в електронних торговельно-інформаційних мережах (ЕТІМ).
Комерційні банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.
У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів комерційні банки можуть надавати послуги, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.
Під посередницькими операціями з цінними паперами розуміють виконання доручень клієнтів у процесі емісії, або обігу цінних паперів шляхом вираження комерційними банками інтересів перших, за їх рахунок та з правом контролю за здійсненням операцій клієнтами.
Усі посередницькі операції комерційних банків з цінними паперами можна поділити на дві основні групи:
1) емісійно-посередницькі;
2) торговельно-посередницькі.
Комплекс емісійно-посередницьких операцій комерційного банку включає надання клієнтам таких послуг:
– розробка техніко-економічного обгрунтування інвестиційних проектів, що включає оцінку потенційної ефективності й реалізованості проекту;
– розробка інвестиційних програм та підготовка проектної документації відповідно до міжнародних стандартів;
– формування оптимальних емісійних портфелів, тобто розробка програм залучення інвестицій клієнтами;
– підбір інструментів залучення грошових ресурсів;
– складання планів-графіків емісії боргових та пайових цінних паперів із обгрунтуванням оптимального співвідношення між ними;
– оцінка можливостей залучення грошових коштів у різних регіонах;
– обгрунтування раціонального рівня дохідності за цінними паперами, що емітуються.
Андерайтинг (розміщення цінних паперів емітентів на ринку) здійснюється шляхом управління випуском цінних паперів за їх номінальною вартістю, тобто через визначення кількості цінних паперів, що реалізуються, з урахуванням інтересів та можливостей дилерів, структури капіталу і надійності партнерів.
Операція андерайтингу як правило доповнюється гарантією емісії, що означає зобов'язання придбати нереалізовану частину випуску цінних паперів за фіксованою ціною, у такий спосіб певною мірою звільняючи емітента від ризику нереалізації емісії. При таких умовах проходить короткострокове поєднання дилерських та емісійно-посередницьких операцій банку.
Андерайтинг передбачає два варіанти діяльності банку: як покупця або як агента.
Діяльність як агента урізноманітнюється трьома основними способами:
1) прийняття зобов'язання реалізувати якомога більше цінних паперів з випуску, проте без повної фінансової відповідальності;
2) прийняття зобов'язань реалізувати якомога більше цінних паперів з випуску, проте у межах певного терміну;
3) прийняття зобов'язання виступити у ролі резервного каналу реалізації емісії при настанні певних умов (умовна гарантія).
Торговельно-посередницькі операції комерційних банків із цінними паперами включають:
– формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів для великих інвесторів на основі аналізу поточного стану фінансового ринку та побудову цільових функцій інвестування на заданий період або дату;
– брокерські послуги (здійснення цивільно-правових угод із цінними паперами в якості повіреного або комісіонера), а також дилерські послуги (укладання угод із цінними паперами від свого імені та за свій рахунок шляхом здійснення котирувань цінних паперів із подальшим їх терміновим перепродажем клієнтам);
– надання коротко-, середньо- й довгострокових позик у процесі здійснення посередницької діяльності.
Таким чином, при виконанні дилерських послуг відбувається короткострокове поєднання інвестиційних і торговельно-посередницьких операцій банків, а при наданні кредитів для купівлі цінних паперів – кредитних і торговельно-посередницьких операцій. Ці особливості відкривають перед банками значні можливості для розвитку торговельно-посередницьких операцій.
Режим здійснення валютних операцій на території України визначається Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. .
Іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як випливає із ч. 1 ст. 6 Декрету, торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами – юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України.
Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ:
а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам – резидентам.
Резиденти і нерезиденти – фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам, які одержали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом – іншим фізичним особам – резидентам, а також національному оператору поштового зв'язку, який одержав ліцензію НБУ.
Фізичні особи – резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом – у інших фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію НБУ.
Торгівлю іноземною валютою, тобто купівлю, продаж, обмін іноземної валюти, на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно НБУ та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).
Суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України у випадках і в порядку, передбачених Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. № 281.
Суб'єктами міжбанківського валютного ринку є:
– Національний банк України;
– уповноважені банки;
– інші кредитно-фінансові установи (резиденти і нерезиденти), які отримали індивідуальні ліцензії НБУ;
– Українська міжбанківська валютна біржа та валютні підрозділи інших бірж України, які отримали ліцензії НБУ на здійснення цих операцій.
На участь у біржових торгах приймаються заявки клієнтів для таких цілей:
– оплати імпортних контрактів;
– переказу за кордон прибутку, який отриманий іноземними інвесторами від інвестицій в Україну;
– здійснення проліцензованих НБУ валютних операцій, які пов'язані з рухом капіталів.
Основними функціями Української міжбанківської валютної біржі є організація торгів і укладання угод з купівлі-продажу іноземної валюти з членами біржі, здійснення котирування поточного ринкового курсу гривні, визначення поточних курсів іноземних валют стосовно гривні, організація операцій НБУ щодо регулювання курсу національної валюти, проведення розрахунків в іноземній валюті згідно з укладеними на біржі угодами.
Членами біржі можуть бути лише банки, фінансові установи та спеціалізовані брокерські контори, що мають ліцензію НБУ на ведення валютних операцій. НБУ та засновники, що мають ліцензії НБУ на ведення валютних операцій, вважаються членами біржі за статусом.
Члени біржі сплачують вступні, щорічні членські внески та внески до страхового фонду біржі. Для прийому в члени біржі потрібно мати рекомендацію двох засновників та подати певні документи, серед яких завірений аудитором річний фінансовий звіт.
Комерційні банки для прийому в члени біржі повинні не менш як рік мати ліцензію на ведення валютних операцій і здійснювати валютні операції. При цьому вони повинні виконувати вимоги щодо мінімальної кількості клієнтів, які перебувають на валютному обслуговуванні, та щодо залишків на валютних рахунках.
Для вступу в члени біржі комерційний банк повинен обов'язково мати кореспондентські відносини з кількома першокласними банками світу. Рішення про прийняття в члени біржі приймається 2/3 загальної кількості голосів членів біржового комітету.
Члени біржі укладають угоди на біржі лише від свого імені за власний рахунок або за рахунок клієнтів та за їх дорученням. Вони здійснюють операції на біржі через своїх представників – дилерів, які не можуть проводити операції на біржі від свого імені та за свій рахунок.
Кожен із членів біржі має право для участі в торгах акредитувати не більше чотирьох представників-дилерів. За кожну укладену угоду з купівлі-продажу валюти учасники торгів сплачують комісійні в гривнях при продажу валюти та у валюті при її купівлі.
Члени валютної біржі зобов'язані своєчасно виконувати вимоги за угодами, укладеними на біржових торгах, а також надавати необхідну інформацію про свою діяльність на вимогу дирекції біржі.
Проведення торгів і визначення поточних курсів валют до гривні здійснює уповноважений співробітник біржі, якого називають курсовим маклером. У торговельний зал біржі допускаються лише дилери та співробітники біржі, які беруть участь в торгах. Інші допускаються до торговельного залу лише з дозволу дирекції біржі.
До початку торгів дилери повинні подати курсовому маклеру заявки на купівлю-продаж валюти, які мають містити інформацію про мету використання валюти, номер контракту, для оплати якого купується валюта (якщо виконується заявка клієнта), максимальний курс купівлі чи мінімальний курс продажу.
Необхідною умовою участі в торгах є також попереднє зарахування потрібної суми коштів на відповідні рахунки. Не пізніше ніж за годину до початку торгів члени біржі повинні подати виписки зі своїх кореспондентських рахунків у кліринговому банку УМВБ про наявність коштів для проведення операцій з купівлі-продажу.
Біржові торги проводяться в формі аукціону. Початковий курс на торгах встановлюється на рівні, зафіксованому на попередніх торгах. Заявки на купівлю формують попит, заявки на продаж – пропозицію. Якщо пропозиція валюти перевищує попит, курс знижують, у противному разі – курс валюти підвищують. При цьому можуть прийматись додаткові заявки на купівлю-продаж валюти. При пониженні курсу приймають лише заявки на зменшення суми продажу валюти або на збільшення суми купівлі валюти. При зростанні курсу валюти приймають заявки на збільшення суми продажу чи на зменшення суми купівлі валюти. Якщо відхилення курсу від початкового більше від установленого біржовим комітетом, торги можуть бути припинені до прийняття відповідного рішення.
Момент, коли досягається рівновага між обсягами заявок на купівлю і на продаж, називається фіксингом. Курс іноземної валюти, який встановлюється при цьому, стає єдиним курсом укладання угод і здійснення розрахунків за угодами на цих торгах.
Коливання курсу української грошової одиниці обмежуються валютним коридором і операціями НБУ, який з метою стабілізації курсу гривні може проводити валютні інтервенції – пропонувати валюту для продажу або купувати її в учасників торгів.
Офіційний курс гривні до долара щодня визначається за результатами торгів на УМВБ.
Члени валютної біржі, які своєчасно не перерахували кошти за угодами, укладеними на біржових торгах, сплачують за кожен день прострочки 1% від суми заборгованості. Якщо заборгованість не погашається протягом трьох банківських днів, учасник торгів може не допускатись до участі в торгах протягом певного періоду.
Українська міжбанківська валютна біржа має ряд філій, зокрема Дніпропетровську, Харківську, Львівську, Донецьку. Серед філій найбільшу частку в торгівлі валютою має Дніпропетровська. Основний обсяг валютних операцій на УМВБ припадає на 10-15 найпотужніших банків, які здійснюють більшу частину операцій, пов'язаних із обслуговуванням зовнішньоекономічних зв'язків і внутрішнього валютного обороту.