б Загальні положення адміністративних відносин

Загальні положення адміністративних відносин

 Публічне управління.

 Термін "публічне адміністрування" має два тісно пов'язаних значення:

 1) цілісний державний апарат (політика, правила, процедури, системи, організаційні структури, персонал тощо), який фінансується за рахунок державного бюджету і відповідає за управління і координацію роботи виконавчої гілки влади та її взаємодію з іншими зацікавленими сторонами в державі, суспільстві та зовнішньому середовищі;

 2) управління та реалізація різних урядових заходів, що пов'язані з виконанням законів, постанов та рішень уряду та управління, що пов'язане з наданням публічних послуг.

 Щодо терміна "публічне управління", то Програма розвитку ООН послуговується таким визначенням: публічне управління – це галузь практики та теорії, яка є ключовою для публічного адміністрування та зосереджена на внутрішній діяльності державних установ, зокрема на вирішенні таких управлінських питань, як контроль, керівництво, планування, організаційне забезпечення, забезпечення інформаційними технологіями, управління персоналом, та оцінка ефективності.

 Відповідно до теорії публічного управління діяльність уряду і неприбуткових організацій в деяких важливих питаннях є подібною до діяльності установ приватного сектора. Таким чином, одні й ті самі управлінські інструменти, що максимізують ефективність та результативність роботи, можуть використовуватись як у приватному, так і у публічному секторі.

 Адміністративно-правові відносини та їх види. Суб'єкти адміністративно-правових відносин. Особливості (характерні риси) адміністративно-правових відносин.

 Адміністративно-правові відносини – це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у сфері державного управління, в якому сторони беруть участь як носії прав і обов'язків, встановлених та забезпечуваних адміністративно-правовими нормами.

 В структуру адміністративних правовідносин входять суб'єкти, об'єкти і зміст.

 Суб'єкт правовідносин – це той, хто керує, виконує функції управління (орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування в частині делегованих державою повноважень чи їх посадова особа, державний службовець).

 Об'єктом правовідносин є те, на що спрямовано керівний вплив суб'єкта: поведінка, свідомість, матеріальні цінності, нематеріальні блага та ін.

 Зміст адміністративних правовідносин складають суб'єктивні юридичні права та обов'язки.

 У науці адміністративного права прийнято розрізняти вертикальні (класичні для адміністративного права) і горизонтальні адміністративно-правові відносини.

 Вертикальні правовідносини виражають суть адміністративно-правового регулювання і полягають у встановленні такого типу відносин, коли одна зі сторін (суб'єкт управління) наділена відповідними владними повноваженнями і перебуває "нагорі", а інша сторона (об'єкт управління) їй юридично підпорядкована і підвладна.

 Горизонтальні правовідносини трапляються значно рідше. Горизонтальні адміністративно-правові відносини є формою управлінських зв'язків, в яких, по суті, відсутні суб'єкт і об'єкт управління; це відносини типу "суб'єкт-суб'єкт" (два органи управління) або відносини між органом управління (посадовою особою) та громадянином, які передують винесенню одностороннього юридично-владного рішення.

 Адміністративно-правова норма. Реалізація норм адміністративного права. Види реалізації. Вимоги до застосування норм адміністративного права.

 Адміністративно-правові норми – це встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов'язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.

 Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями: змістом, цільовим призначенням, методом впливу, галузевою належністю, межами і порядком дії, колом фізичних осіб, ступенем загальності, юридичною силою, залежно від повноти викладення правил поведінки тощо.

 Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня будова, порядок взаємозв'язку її складових частин. Структура адміністративно-правової норми складається, як правило, із гіпотези, диспозиції та санкції.

 Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватися. У більшості адміністративно-правових норм, які визначають права і обов'язки, форми і методи органів державного управління, гіпотеза не формулюється, хоча, як слушно наголошується в юридичній літературі, не обов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі акту законодавства.

 Диспозиція – елемент адміністративно-правової норми, в якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів). Часто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту, тобто диспозиція має так званий відсилочний характер.

 Санкція адміністративно-правової норми містить вказівку на заходи адміністративно-правового примусу (попереджувального або запобіжного характеру) або заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків (а іноді нереалізації прав) учасниками адміністративно-правових відносин.

 У найбільш систематизованому вигляді перелік адміністративно-правових санкцій, що передбачені чинним законодавством України, закріплено у ст. 24 КУпАП. До них, зокрема, віднесено: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. У зв'язку із поширенням заходів адміністративної відповідальності на юридичну особу з'явилися й нові види санкцій, наприклад, обмеження або тимчасова заборона певного виду діяльності, які зафіксовані не у КУпАП, а в інших нормативних актах.

 Реалізація норм адміністративного права – це практичне втілення в життя загальнообов'язкових приписів, що містяться в адміністративно-правових нормах з метою регулювання управлінських відносин.

 Існує чотири способи реалізації адміністративно-правових норм: дотримання, виконання, використання і застосування.

 Дотримання полягає у пасивній поведінці суб'єктів, що не допускає порушення адміністративно-правових норм. Такою є форма реалізації забороняючих норм.

 Виконання полягає в активній поведінці суб'єктів, що виявляється у виконанні юридичних обов'язків, зафіксованих в адміністративно-правових нормах. Це є форма реалізації зобов'язуючих норм.

 Використання полягає в активній поведінці суб'єктів, що виявляється у здійсненні наданих їм адміністративно-правовими нормами юридичних прав. Це є форма реалізації уповноважуючих норм.

 Застосування полягає у владній діяльності державних виконавчо-розпорядчих органів і виявляється у прийнятті індивідуальних юридичних актів. Особливістю цієї форми реалізації є те, що вона здійснюється винятково державою через уповноважені нею органи.

 Неправильне застосування норм адміністративного права, необ'єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необгрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління, різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків задорого1.

 При реалізації адміністративно-правових норм необхідно дотримуватись вимог законності, доцільності, обгрунтованості.