К АДМІН. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................ 3

Розділ 1. Адміністративна відповідальність як правовий інститут ............. 6

 1.1. Поняття адміністративної відповідальності ................................. 6

 1.2. Юридичні ознаки адміністративної відповідальності ................ 11

 1.3. Види адміністративної відповідальності .................................... 15

Розділ 2. Законодавче забезпечення адміністративної
відповідальності ............................................................................ 17

Розділ 3. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення 1984 р. ....................................................................................................... 23

Висновки .................................................................................................... 27

Список використаних джерел ................................................................... 29

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Створення ринкової економіки та розбудова правової демократичної держави докорінно змінили соціально-економічні відносини в Україні, роль і значення багатьох соціальних і правових інститутів. Сказане, безумовно, стосується юридичної відповідальності, зокрема, відповідальності адміністративної. Ускладнення суспільних відносин, виникнення нових сфер господарювання та управління, значне підвищення активності громадян викликали необхідність у всебічному переосмисленні соціальної ролі адміністративної відповідальності, її сутності та ознак як важливого правового інституту, співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності.

 Значущість проблеми адміністративної відповідальності підтверджується інтенсивним розвитком нормативно-правової бази адміністративної відповідальності в Україні, який відбувався в останні десятиріччя. Головний нормативно-правовий акт, який регулює застосування адміністративної відповідальності в Україні, – Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) протягом останніх десятиріч зазнав значних змін. У ньому було закріплено цілий ряд нових складів адміністративних правопорушень, зокрема, ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам (ст. 51-1), порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2), порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78-1), порушення правил використання відходів (ст.ст. 82-1 – 82-6), порушення законодавства про захист рослин (ст. 83-1), недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (ст. 101-1), порушення правил реєстрації торговельних суден (ст. 116-3), порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони (ст. 195-1) тощо.

 Висока соціальна значущість інституту адміністративної відповідальності для життєдіяльності суспільства зумовлює необхідність проведення досліджень щодо його подальшого вдосконалення. Тим більше, що розвиток нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності не позбавлений ряду проблем. Основні з них – збереження тенденції множинності нормативно-правових актів про адміністративну відповідальність; наявність актів, які охоплюють предмет регулювання КУпАП і фактично знецінюють його статус як єдиного кодифікованого нормативно-правового акту в даній сфері; наявність окремих підзаконних нормативно-правових актів про адміністративну відповідальність, що прямо суперечить Конституції України.

 Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідно за якісно нових соціально-економічних умов переосмислити поняття адміністративної відповідальності, її суттєві ознаки, визначити її роль та місце в системі юридичної відповідальності в державі, розробити заходи вдосконалення нормативно-правової бази адміністративної відповідальності.

 Значний внесок у розвиток основ інституту адміністративної відповідальності зробили українські й російські вчені: Бахрах Д. М., Галаган І. А., Додін Є. В., Козлов Ю. М., Кузьмичова Г. А., Лазарев Б. М., Луньов А.Є., Петров Г.І., Печеніцин В. А., Резвих В. Д., Соколовський В. Г., Студенікіна М. С., Тихоміров Ю. О., Трайнін А. М., Ушацька А. А., Хангельдиєв Б. Б. та ін.

 Різноманітні аспекти інституту адміністративної відповідальності досліджувалися вченими-адміністративістами України. Так, у різні часи проблемам адміністративної відповідальності були присвячені роботи вчених Анджиєвського В. С., Голосніченка І. П., Гончарука С. Т., Коваля Л. В., Пилипенка А. Н., Стефанюка В., Тимченка І. А., Шапошніка І. А., Якуби О. М. та ін.

 Метою роботи є комплексне всебічне дослідження теоретичних основ інституту адміністративної відповідальності.

 Об'єкт дослідження – правовідносини,що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення, тобто при настанні адміністративної відповідальності.

 Предметом виступає зміст правового інституту адміністративної відповідальності.

 Для досягнення мети роботи було сформульовано такі завдання:

 – визначити поняття адміністративної відповідальності;

 – розкрити юридичні ознаки адміністративної відповідальності;

 – з'ясувати види адміністративної відповідальності;

 – висвітлити законодавче забезпечення адміністративної відповідальності;

 – охарактеризувати Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 р.

 Методи дослідження: загальнонауковий діалектичний метод, системний, структурно-функціональний та формально-логічний, описовий і порівняльний методи.

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЯК ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

 1.1. Поняття адміністративної відповідальності

 Поняття адміністративної відповідальності, її змісту і обсягу дотепер залишаються одними з найбільш суперечливих питань української адміністративно-правової науки [24, c. 8].

 Активність дискусій щодо названої правової категорії значною мірою обумовлена, по-перше, широтою застосування терміна "адміністративна відповідальність" у юридично-науковій, правозастосовчій, загальноосвітній сферах і на побутовому рівні, по-друге, двоїстою позицією законодавця, який використовує цей термін у численних нормативних актах, але не дає його визначення [11, с. 75].

 Навіть чинний КУпАП, який містить розділ 2 за назвою "Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність", у ст. 9 сформулював визначення адміністративного правопорушення, а стосовно адміністративної відповідальності обмежився вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення (ст. 23 "Мета адміністративного стягнення").

 Таким чином, усі дефініції адміністративної відповідальності мають дослідницький характер.

 Зазвичай в літературі зустрічаються такі визначення:

 а) адміністративна відповідальність – це застосування до правопорушника заходів примусу (Л. В. Коваль, Ю. П. Битяк, В. В. Зуй та ін.);

 б) адміністративна відповідальність – це визначення обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень (Є. В. Додін та ін.);

 в) адміністративна відповідальність – це сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням до суб'єкта проступку адміністративних стягнень (І. П. Голосніченко та ін.).

 Л. В. Коваль, зазначає, що адміністративна відповідальність – один із двох видів адміністративного примусу. Ця відповідальність має дві відмінні ознаки: фактична підстава адміністративної відповідальності – адміністративний проступок і міру відповідальності, яка за своєю правовою природою належить до числа адміністративних мір [19, с. 12].

 Відповідальність – різновид примусу, а міри відповідальності – особливий вид мір примусу.

 Складовою частиною адміністративного примусу є адміністративна відповідальність. У цілому відповідальність в адміністративному праві – частина примусу. У ст. 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності. Це визначення є, по суті, правильним, проте воно не вирішує загальної проблеми чіткого і повного визначення адміністративної відповідальності.

 Б. М. Лазарєв висловив думку, що в більшості випадків шкода від кожного із правопорушень не настільки велика, щоб була необхідність передбачати кримінальну відповідальність. Для таких випадків, які часто зустрічаються, держава встановила адміністративну відповідальність, тобто відповідальність перед державою, яка менш сувора, ніж кримінальна, не тягне судимості і застосовується, як правило, не судом, а органами державного управління чи суддею одноособово [22, с. 48].

 Взяття за основу принципу більшої або меншої суворості за вчинене правопорушення є вельми важливим аспектом, втім, сам по собі він не дає юридичної відповіді на питання про характер і специфіку адміністративної відповідальності.

 Визначаючи поняття і характеристику особливостей адміністративної відповідальності, Д. М. Бахрах встановив, що це особливий вид юридичної відповідальності, якому характерні всі ознаки останньої. З іншого боку, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і володіє всіма його якостями [14, с. 23].

 В юридичній літературі висловлені й інші думки щодо адміністративної відповідальності. Зокрема, вона визначається як одна з форм державного осуду, що дістає вияв у впливі відповідних органів державного управління та посадових осіб на правопорушників в межах санкцій адміністративно-правових норм [6, с. 28].

 Характеризуючи дане поняття, вчені зазначають, що адміністративна відповідальність – це форма реагування органів державного управління на адміністративне правопорушення, що виражається в застосуванні до порушника каральних адміністративних санкцій. "Реагування" виражається в різних формах. Застосування стягнення – одна із них.

 Форма реагування держави на адміністративне правопорушення проявляється в обов'язковому поєднанні таких процесуальних дій, як обвинувачення особи у скоєнні правопорушення і в його праві давати пояснення по суті правопорушення. Дана ознака закріплена в КУпАП.

 Характеризуючи адміністративну відповідальність як реакцію державних органів на вчинене діяння, заборонене законом, необхідно підкреслити, що така реакція виражається в засудженні діяння, "в негативній оцінці" вчиненого [25, с. 177].

 Негативна оцінка адміністративного проступку – самостійна міра впливу, що реалізується компетентним (юрисдикційним) органом. Для застосування адміністративного стягнення необхідне видання правозастосовчого акта – постанови, в якій суб'єкт визнається винним і негативно оцінюється його поведінка. Для розуміння адміністративної відповідальності ця ознака є суттєвою.

 Також важливою ознакою адміністративної відповідальності є форма реагування державних органів на правопорушення, що виражається в застосуванні на основі негативної оцінки каральних адміністративних санкцій. Система правових норм, яка міститься в КУпАП, засвідчує, що накладення адміністративного стягнення є завершуючою мірою (формою) серед інших мір адміністративної відповідальності.

 Застосування адміністративного стягнення матеріалізує правову оцінку, яка була дана правопорушенню та особі правопорушника в ході розгляду справи і винесення за нею постанови. Значення цієї ознаки полягає в тому, що в основному при застосуванні адміністративного стягнення винний суб'єкт зазнає певних обмежень особистісного, морального і матеріального характеру.

 Виходячи зі змісту цих ознак відповідальності, А. Т. Комзюк сформулював таке визначення адміністративної відповідальності: адміністративна відповідальність – це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладається уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права [5, с. 14].

 Адміністративна відповідальність реалізується в специфічних для неї процесуальних формах, які є найбільш характерними її ознаками. І. А. Галаган зазначав, що адміністративна відповідальність – це переважно "процесуальне утворення" [17, с. 11].

 Надзвичайно важливо, щоб каральна діяльність органів державного управління відбувалась в певних адміністративно-процесуальних формах, тобто за встановленими правилами і процедурами, які встановлюють порядок діяльності цих органів у сфері юрисдикції.

 Виходячи з характеристики сукупності ознак, К. С. Бєльский дає визначення адміністративної відповідальності як реагування держави на адміністративне правопорушення, що виражається в реалізації компетентним органом (посадовою особою) права пред'явити звинувачення певній особі, піддати протиправне діяння офіційній оцінці і у випадку негативної оцінки застосувати до винної особи адміністративне стягнення [16, с. 12].

 Адміністративна відповідальність – це складне, багатогранне явище, яке охоплює адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, норми, що містять адміністративні санкції, правопорушення з їх статистичними елементами (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), діяльність правозастосовчих органів і їх посадових осіб та ін. Зрозуміти й пізнати всі аспекти можна за умови, якщо проаналізувати структуру адміністративної відповідальності.

 Під адміністративною відповідальністю необхідно розуміти всі міри адміністративно-правового впливу, що застосовуються до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Ці міри реалізуються у правовідношенні, що виникає і об'єктивно існує з моменту вчинення адміністративного правопорушення. Це адміністративно-процесуальне правоохоронне відношення, яке триває протягом певного проміжку часу і охоплює всі основні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Його головними суб'єктами є компетентний орган, наділений владними юрисдикційними повноваженнями, і правопорушник [26, с. 17].

 Необхідно зазначити, що адміністративну відповідальність не можна розуміти лише через реакцію держави на адміністративне правопорушення або лише через обов'язки правопорушника. Вона є специфічною сукупністю суб'єктивних прав і обов'язків правопорушника. Одночасно з конкретними обов'язками цю сукупність становлять обсяг особливих процесуальних і матеріальних прав, передбачених державою як гарантії в процесі застосування адміністративного примусу.

 Виходячи з викладеного, К. С. Бєльський сформулював визначення адміністративної відповідальності як специфічне становище правопорушника, який поряд з адміністративно-примусовими заходами впливу реалізує процесуальні права на дачу пояснень по суті правопорушення, також має право на справедливу і об'єктивну оцінку компетентним органом вчиненого діяння і коректне з законодавчого і морального поглядів застосування до нього адміністративного покарання [16, с. 19].

 В одному визначенні неможливо охопити всі елементи, ознаки, що характеризують адміністративну відповідальність. Доцільно погодитися з думкою К. С. Бєльського про те, що під час формулювання поняття адміністративної відповідальності можна сформулювати його лише на основі різноманітності визначень. Ці визначення утворюють цілісне поняття не шляхом їх механічного поєднання, а шляхом синтезу, при якому кожне визначення суттєво повинно доповнювати, розвивати і конкретизувати інше.

 Поняття адміністративної відповідальності повинно синтезувати два основних визначення: перше характеризує адміністративну відповідальність як об'єктивну категорію, що виражає реакцію держави на адміністративне правопорушення; друге – як суб'єктивно-особистісну категорію, що показує її як сукупність прав особи, яка зазнає покарання.

 1.2. Юридичні ознаки адміністративної відповідальності

 Як явище правової дійсності адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні) [9, c. 124].

 Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають в тому, що вона:

 1) є засобом охорони встановленого державою порядку;

 2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

 3) є наслідком винного антигромадського діяння;

 4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

 5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

 6) реалізується у відповідних процесуальних формах.

 Похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:

 1) її підставою є не лише адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством;

 2) вона полягає в застосуванні до винних осіб адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності;

 3) право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них – органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, державні інспекції, суди (ст. 213 КУпАП). Повний їх перелік міститься в розділі ІІІ (ст.ст. 218-244-9) КУпАП;

 4) законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо);

 5) адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати;

 6) право встановлення адміністративної відповідальності має доволі широке коло суб'єктів: Верховна Рада, Президент і Кабінет Міністрів України; міністерства, що наділені правом затвердження загальнообов'язкових правил (наприклад, Міністерство охорони здоров'я затверджує санітарні правила; Міністерство транспорту – правила користування транспортними засобами та ін.); обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, що приймають рішення, які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями) і затверджують правила, за порушення яких передбачена відповідальність ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КУпАП; районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями).

 Однією з характерних особливостей адміністративної відповідальності є склад її суб'єктів. Відповідно до чинного законодавства суб'єктом адміністративної відповідальності, поряд із фізичною особою, може бути і юридична особа. Це знайшло своє закріплення у низці законів України: "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину", "Про захист від недобросовісної конкуренції", – "Про рекламу", "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування" та ін., якими передбачалось, що юридичні особи можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності за скоєння ряду адміністративних проступків.

 Окрім законів, прийнято ряд підзаконних нормативних актів, якими закріплювався механізм притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема: Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, Положення про порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі громадян-підприємців, стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів, Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів Державного пожежного нагляду та ін.

 Важливим моментом адміністративної відповідальності юридичних осіб є питання їх вини у вчиненні адміністративного проступку.

 Необхідно зазначити, що дане питання вирішується дещо по іншому ніж щодо фізичних осіб. Ні форма вини, ні її ступінь не мають значення під час визначення санкцій, які повинні бути застосовані за відповідне правопорушення. Жодний склад адміністративного проступку юридичної особи не містить вказівок на форму вини. Крім того, у переважній більшості випадків санкції, що застосовуються до юридичних осіб, мають визначений характер.

 Наведене дає підстави стверджувати, що вже створена, правда, лише на рівні окремих законів, нормативна основа для визнання юридичної особи суб'єктом адміністративної відповідальності. Тепер справа лише за тим, щоб у проекті нового Кодексу України про адміністративні правопорушення було передбачено юридичну особу в якості суб'єкта адміністративної відповідальності.

 У Концепції реформування адміністративного права її автори пропонують розширити сферу відносин адміністративної відповідальності, встановивши в оновленому Кодексі України про адміністративні правопорушення відповідальність юридичних осіб, оскільки останні порушують адміністративно-правові відносини поряд з фізичними особами, особливо у сфері підприємницької діяльності. Адміністративну відповідальність юридичних осіб з цього боку можна розцінювати як вагомий інструмент боротьби з порушеннями норм законодавства.

 1.3. Види адміністративної відповідальності

 У юридичній науковій літературі загальноприйнятим є розгляд адміністративної відповідальності як цілісної правової категорії, єдиного інституту без класифікації її на окремі види.

 Проте класифікація адміністративної відповідальності все ж таки може бути проведена для потреб суто практичних з метою:

 1) правильного визначення кола її суб'єктів;

 2) правильного розуміння особливостей підстав її виникнення для різних суб'єктів;

 3) чіткого уявлення обсягу відповідальності її суб'єктів;

 4) більш точного розуміння особливостей правового регулювання адміністративної відповідальності різних її суб'єктів і вдосконалення у зв'язку з цим відповідних адміністративно-правових норм [10, с. 17].

 Різні види адміністративної відповідальності відмежовується один від друга за такими класифікаційними ознаками:

 1) суб'єктивний склад видів відповідальності;

 2) нормативні й фактичні підстави видів адміністративної відповідальності;

 3) міри відповідальності.

 Відповідно до названих критеріїв адміністративна відповідальність поділяється на адміністративну відповідальність громадян (фізичних осіб), адміністративну відповідальність посадових осіб та адміністративну відповідальність юридичних осіб, адміністративну відповідальність інших суб'єктів (наприклад, військовослужбовців, іноземців та ін.).

 Отже, застосування адміністративної відповідальності є одним з найважливіших засобів державного примусу, що використовується для боротьби з неправомірними діями юридичних та фізичних осіб.

 Адміністративній відповідальності як одному з видів юридичної відповідальності властиві всі ознаки останньої. Вона є засобом охорони правопорядку і наслідком винного антигромадського діяння, завжди супроводжується державним і громадським осудженням правопорушника та вчиненого ним діяння. Адміністративна відповідальність нормативно визначена і реалізується у встановлених законом формах; пов'язана з примусом і негативними наслідками для правопорушника і реалізована у відповідних процесуальних формах.

РОЗДІЛ 2. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

 Адміністративна відповідальність є результатом дії відповідної галузі законодавства – законодавства про адміністративну відповідальність, до якого входять:

 а) КУпАП від 07.11.1984 р. (набрав чинності 01.06.1985 p.);

 б) інші закони про адміністративні порушення (такі закони, до включення у КУпАП, застосовуються безпосередньо);

 в) Митний кодекс України (МКУ) від 11.07.2002 р.

 КУпАП є основним нормативним актом, який регламентує адміністративну відповідальність. Про це свідчать норми чинного законодавства, які:

 1) передбачають включення до КУпАП інших законів про адміністративну відповідальність;

 2) встановлюють, що його положення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена іншими законами (ст. 2 КУпАП, ст. 393 МКУ, ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією", ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 43 Закону України "Про охорону праці" та ін.).

 До інших законів, що належать до законодавства про адміністративну відповідальність, перш за все необхідно віднести Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 р. Він встановлює, що за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, адміністративна відповідальність настає на підставі Закону України "Про боротьбу з корупцією" (ст. З "Межі дії Закону"). Закон визначає суб'єктів адміністративної відповідальності та юрисдикції (суди), міри відповідальності (штрафи), строки накладення стягнень (шість місяців з дня його вчинення), склади правопорушень, регулює процесуальні питання тощо.

 Аналогічні норми містяться у Законі України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 p., який встановлює адміністративну відповідальність за порушення у сфері приватизації. В законі сформульовано склади проступків, санкції за їх вчинення, названо суб'єкти відповідальності та юрисдикції.

 Законодавець наголошує, що питання адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються МКУ (4 ст. 2 КУпАП). Норми цього кодексу встановлюють, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням (ст. 319 "Поняття порушення митних правил"). Вони також визначають діяння, які є порушенням митних правил, види стягнень за їх вчинення, порядок провадження у справах про порушення митних правил, а також регламентують виконання постанов митних органів про накладення стягнення за порушення митних правил.

 Крім цього, чинне законодавство містить значну кількість нормативних документів, якими встановлюються різноманітні правила і вимоги, за порушення яких КУпАП передбачає адміністративну відповідальність. Такі норми відшукуються в:

 а) законах;

 б) актах, затверджених Кабінетом Міністрів України;

 в) актах, прийнятих органами виконавчої влади;

 г) актах, прийнятих органами місцевого самоврядування.

 Прикладами можуть слугувати наведені вище кодекси і закони; Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (адміністративна відповідальність за їх порушення передбачена ст.ст. 121-129 та іншими КУпАП); Тимчасові правила обігу в Україні побутових піротехнічних виробів, що затверджені наказом МВС № 1649 від 23.12.2003 р. (адміністративна відповідальність передбачена ст. 195-6 "Порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання піротехнічних засобів").

 Право органів місцевого самоврядування встановлювати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, регламентовано ст. 5 КУпАП "Повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність".

 Відповідно до неї сільські, селищні, міські та обласні ради приймають рішення з питань боротьби:

 а) зі стихійним лихом і епідеміями;

 б) з епізоотіями.

 Порушення таких рішень тягне відповідальність за ст. 107 КУпАП "Порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог".

 Крім цього, сільські, селищні та міські ради можуть встановлювати:

 а) правила благоустрою, додержання чистоти і порядку на територіях населених пунктів; порушення таких правил тягне відповідальність за ст. 152 КУпАП "Порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів";

 б) правила торгівлі на ринках; за порушення таких правил передбачена відповідальність за ст. 159 КУпАП "Порушення правил торгівлі на ринках";

 в) правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

 Недотримання таких правил тягне відповідальність за ст. 182 КУпАП "Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях".

 Важливі положення щодо нормативного забезпечення відповідальності за адміністративні проступки наведено в ст. 8 КУпАП "Чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення". Вона встановлює, що притягнення до відповідальності здійснюється за нормами, які діють під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу (поширюються на правопорушення, вчинені до їх видання). Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають. Провадження по проступках ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи.

 Нормами, які містяться в окремих статтях, КУпАП регламентує:

 – відповідальність неповнолітніх (ст. 13);

 – посадових осіб (ст. 14);

 – військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (ст. 15);

 – іноземців і осіб без громадянства (ст. 16).

 КУаАП визначає обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст. 17), можливість передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу (ст. 21), звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення (ст. 22).

 Особлива увага приділяється питанням виявлення й усунення причин та умов, які сприяють адміністративним правопорушенням (ст. 6 "Запобігання адміністративним правопорушенням"), а також дотриманню законності у цій сфері (ст. 7 "Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення"). Зокрема, встановлені такі способи забезпечення законності, як систематичний контроль з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорський нагляд, право оскарження.

 Наведене вище й аналіз чинного законодавства про адміністративні проступки дозволяє дійти висновку, що ознаками законодавчого забезпечення адміністративної відповідальності є:

 – притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише в результаті вчинення адміністративного проступку;

 – адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП "Мета адміністративного стягнення" зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності;

 – мета адміністративної відповідальності полягає:

 а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття;

 б) запобіганні здійснення нових проступків;

 – право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом суб'єктам, серед яких – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КУпАП "Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення");

 – акт про притягнення до адміністративної відповідальності може прийматися:

 а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних органів);

 б) колегіально шляхом голосування (виконавчі комітети й адміністративні комісії);

 – законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо);

 – норми, що регламентують адміністративну відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах:

 а) кодексах;

 б) законах;

 в) правилах. Правила можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів, органами виконавчої влади, встановлюватися рішеннями місцевих рад.

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА КОДЕКСУ УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ 1984 р.

 В історії українського адміністративного права ухвалення Кодексу України про адміністративні правопорушення 1984 р. стало другою спробою здійснити кодифікацію законодавства про адміністративні проступки. Перша була втілена в Адміністративному кодексі від 12.10.1927 р., що регламентував як адміністративно-деліктні, так і інші відносини публічної сфери.

 КУпАП складається з п'яти розділів, тридцяти чотирьох глав і понад 530 чинних статей. У розділі І викладено загальні положення і завдання законодавства про адміністративні правопорушення. Розділ ІІ "Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність" містить Загальну й Особливу частини.

 У Загальній частині вміщено загальні положення про поняття адміністративного правопорушення, суб'єктів відповідальності та форми їх вини, адміністративні стягнення і правила їх накладення.

 В Особливій частині, що містить 12 глав, описано діяння, які визнаються адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття Особливої частини встановлює не лише конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

 У розділі ІІІ КУпАП подано перелік органів і посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеціальна глава цього розділу встановлює, які види справ може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

 Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в розділі ІV КУпАП. Тут же містяться положення про порядок адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

 Останній розділ КУпАП (розділ V) має назву "Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень". У ньому сконцентровано норми, якими регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

 Класифікацію всього масиву складів адміністративних правопорушень (Особлива частина розділу ІІ КУпАП) законодавець здійснив:

 а) залежно від структури соціально-господарського комплексу;

 б) залежно від змісту ві