К АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

РЕФЕРАТ

 Курсова робота: 38 с., 1 таблиця, 30 джерел.

 Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв'язку із реалізацією адміністративної відповідальності у сфері громадського порядку.

 Предмет дослідження – вітчизняна і міжнародна нормативна база, яка регламентує вимоги щодо дотримання громадського порядку та адміністративну відповідальність за його порушення.

 Мета роботи полягає в аналізі нормативної бази, що стосується адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері громадського порядку.

 Для досягнення мети роботи було сформульовано такі завдання: з'ясувати поняття адміністративної відповідальності; розкрити юридичні ознаки адміністративної відповідальності; проаналізувати законодавче забезпечення адміністративної відповідальності; розглянути поняття громадського порядку, його сутність, мету встановлення і підтримання; надати загальну характеристику адміністративних порушень, що посягають на громадський порядок; зазначити адміністративні стягнення, що застосовуються за вчинення правопорушень, які посягають на громадський порядок.

 Методи дослідження – загальнонауковий діалектичний метод, системний, структурно-функціональний та формально-логічний, описовий і порівняльний методи.

 Значна частина прав і свобод громадян реалізуються у сфері громадського порядку. Це обумовлює особливу відповідальність держави за створення такого рівня громадського порядку, стан якого забезпечував би оптимальні умови для їх реалізації.

 АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРИМУС, АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК, АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЯКІ ПОСЯГАЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК, АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ, ШТРАФ, КОНФІСКАЦІЯ, ВИПРАВНІ РОБОТИ, АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ.

 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 КК України – Кримінальний кодекс України

 КМУ – Кабінет Міністрів України

 КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення

 МВС – Міністерство внутрішніх справ

 МКУ – Митний кодекс України

 НМДГ – неоподатковуваний мінімум доходів громадян

 ОВС – органи внутрішніх справ

 п. – пункт

 р. – рік

 р.р. – роки

 ст. – стаття

 ст.ст. – статті

 та ін. – та інші

 ч. – частина

 

 

ЗМІСТ

Завдання на курсову роботу .....................................................................................  2

Реферат ......................................................................................................................  4

Перелік умовних скорочень ......................................................................................  5

Вступ ..........................................................................................................................  7

Розділ 1. Адміністративна відповідальність як правовий інститут ............................ 9

 1.1 Поняття адміністративної відповідальності ................................................. 9

 1.2 Юридичні ознаки адміністративної відповідальності ................................ 12

 1.3 Законодавче забезпечення адміністративної відповідальності .................. 13

Розділ 2. Поняття громадського порядку, його сутність, мета встановлення
і підтримання ............................................................................................. 17

Розділ 3. Загальна характеристика адміністративних порушень,
що посягають на громадський порядок ................................................... 22

Розділ 4. Адміністративні стягнення, що застосовуються за вчинення правопорушень, які посягають на громадський порядок ......................................................... 28

Висновки ................................................................................................................... 33

Перелік посилань ...................................................................................................... 36

ВСТУП

 Актуальність теми. Положення Конституції України про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вимагає від останньої забезпечити реалізацію цих прав і свобод. Конституція України, яка є основоположним політичним і правовим документом, надає широке коло прав і свобод громадянам, які реалізуються в різних сферах суспільного, політичного та економічного життя. У кожній з цих сфер реалізується та чи інша група прав і свобод, у зв'язку з чим державою мають постійно вживатися відповідні адекватні заходи їх охорони та захисту.

 Як свідчить практика, значна частина прав і свобод громадян реалізуються у сфері громадського порядку, що обумовлює особливу відповідальність держави за створення такого рівня громадського порядку, стан якого забезпечував би оптимальні умови для їх реалізації.

 Проте наразі держава ще не забезпечує належного стану громадського порядку для реалізації прав і свобод громадян. Тому Президент України своїм Указом "Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" від 18.02.2002 р. № 143/2002 звернув увагу "силових структур", у першу чергу МВС, на наявні в їх діяльності факти недодержання норм законів, тяганини у викритті та розслідуванні злочинів та інших правопорушень, невжиття своєчасних заходів щодо охорони прав і свобод людини і громадянина.

 Деякою мірою це пов'язане із недостатністю науково обгрунтованих рекомендацій щодо зміцнення охорони громадського порядку і забезпечення прав і свобод, які реалізуються громадянами у сфері громадського порядку.

 Деяким питанням прав громадян і забезпечення їх реалізації у сфері громадського порядку були присвячені праці представників науки адміністративного права – В. Б. Авер'янова, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, О. К. Безсмертного,
Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, І. П. Голосніченка, С. Т. Гончарука, Е. В. Додіна, М.І. Єропкіна, В. Ф. Захарова, В. В. Зуя, Л. В. Коваля, О. П. Коренєва, М. В. Корнієнка, О.І. Остапенко, В. П. Петкова, Л. Л. Попова, Ю. С. Шемшученка, В. К. Шкарупи та ін.

 Проте у комплексі проблема охорони прав громадян у сфері громадського порядку, адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері громадського порядку ще не досліджувалася.

Мета роботи полягає в аналізі нормативної бази, що стосується адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері громадського порядку.

Об'єктом даного дослідження є правовідносини, що виникають у зв'язку із реалізацією адміністративної відповідальності у сфері громадського порядку.

Предметом дослідження є вітчизняна і міжнародна нормативна база, яка регламентує вимоги щодо дотримання громадського порядку та адміністративну відповідальність за його порушення.

 Для досягнення мети роботи було сформульовано такі завдання:

 – з'ясувати поняття адміністративної відповідальності;

 – розкрити юридичні ознаки адміністративної відповідальності;

 – проаналізувати законодавче забезпечення адміністративної відповідальності;

 – розглянути поняття громадського порядку, його сутність, мету встановлення і підтримання;

 – надати загальну характеристику адміністративних порушень, що посягають на громадський порядок;

 – зазначити адміністративні стягнення, що застосовуються за вчинення правопорушень, які посягають на громадський порядок.

 Методи дослідження: загальнонауковий діалектичний метод, системний, структурно-функціональний та формально-логічний, описовий і порівняльний методи.

 Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, перелік посилань.

РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

 1.1 Поняття адміністративної відповідальності

 Поняття адміністративної відповідальності, її змісту і обсягу залишаються наразі одними з найбільш суперечливих питань української адміністративно-правової науки [26, c. 8].

 Активність дискусій щодо названої правової категорії у значному ступені обумовлена, по-перше, широтою застосування терміна "адміністративна відповідальність" у юридично-науковій, правозастосовчій, загальноосвітній сферах і на побутовому рівні, по-друге, двоїстою позицією законодавця, який використовує цей термін у численних нормативних актах, але не дає його визначення [21, с. 11].

 Навіть чинний КУпАП, який містить розділ 2 за назвою "Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність", у ст. 9 сформулював визначення адміністративного правопорушення, а стосовно адміністративної відповідальності обмежився вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення (ст. 23 "Мета адміністративного стягнення").

 Таким чином, усі дефініції адміністративної відповідальності мають дослідницький характер.

 Зазвичай в літературі зустрічаються такі визначення:

 а) адміністративна відповідальність – це застосування до правопорушника заходів примусу (Ю. П. Битяк, В. В. Зуй, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, та ін.);

 б) адміністративна відповідальність – це визначення обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за вчинення адміністративних правопорушень (Є. В. Додін та ін.);

 в) адміністративна відповідальність – це сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із вжиттям до суб'єкта проступку адміністративних стягнень (І. П. Голосніченко та ін.).

 Л. В. Коваль зазначає, що адміністративна відповідальність – один із двох видів адміністративного примусу. Ця відповідальність має дві відмінні ознаки: фактична підстава адміністративної відповідальності – адміністративний проступок і міру відповідальності, яка за своєю правовою природою належить до числа адміністративних мір [15, с. 12].

 Відповідальність – різновид примусу, а міри відповідальності – особливий вид мір примусу. Складовою частиною адміністративного примусу є адміністративна відповідальність. У цілому відповідальність в адміністративному праві – частина примусу. У ст. 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності. Це визначення є, по суті, правильним, проте воно не вирішує загальної проблеми чіткого і повного визначення адміністративної відповідальності.

 Б. М. Лазарєв висловив думку, що в більшості випадків шкода від кожного із правопорушень не настільки велика, щоб була необхідність передбачати за їх вчинення кримінальну відповідальність. Для таких випадків держава встановила адміністративну відповідальність, тобто відповідальність перед державою, яка менш сувора, ніж кримінальна, не тягне судимості і застосовується, як правило, не судом, а органами державного управління чи суддею одноособово [23, с. 48].

 Взяття за основу принципу більшої чи меншої суворості за вчинене правопорушення є вельми важливим аспектом, втім, сам по собі він не дає юридичної відповіді на питання про характер і специфіку адміністративної відповідальності.

 Визначаючи поняття і характеристику особливостей адміністративної відповідальності, Д. М. Бахрах встановив, що це особливий вид юридичної відповідальності, якому притаманні усі ознаки останньої. З іншого боку, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і має його якості [6, с. 23].

 В юридичній літературі висловлені й інші думки щодо адміністративної відповідальності. Зокрема, вона визначається як одна з форм державного осуду, котрий дістає свій вияв у впливі відповідних органів державного управління та посадових осіб на правопорушників в межах санкцій адміністративно-правових норм [5, с. 28].

 Форма реагування держави на адміністративне правопорушення проявляється в обов'язковому поєднанні таких процесуальних дій, як обвинувачення особи у скоєнні правопорушення і в її праві давати пояснення по суті правопорушення.

 Форма реагування державних органів на правопорушення є важливою ознакою адміністративної відповідальності. Вона виражається в застосуванні на основі негативної оцінки каральних адміністративних санкцій. Система правових норм, яка міститься в КУпАП, засвідчує, що накладення адміністративного стягнення є завершуючою мірою (формою) серед інших мір адміністративної відповідальності.

 Характеризуючи адміністративну відповідальність як реакцію державних органів на вчинене діяння, заборонене законом, необхідно підкреслити, що така реакція виражається в засудженні діяння, "в негативній оцінці" вчиненого [27, с. 177].

 Негативна оцінка адміністративного проступку – самостійна міра впливу, що реалізується компетентним (юрисдикційним) органом. Для застосування адміністративного стягнення необхідне видання правозастосовчого акта – постанови, в якій суб'єкт визнається винним і негативно оцінюється його поведінка. Для розуміння адміністративної відповідальності ця ознака є суттєвою.

 Виходячи зі змісту зазначених ознак відповідальності, А. Т. Комзюк сформулював таке визначення адміністративної відповідальності: адміністративна відповідальність – це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладається уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права [3, с. 14].

 Адміністративна відповідальність реалізується в специфічних для неї процесуальних формах, які є найбільш характерними її ознаками. І. А. Галаган зазначав, що адміністративна відповідальність – це переважно "процесуальне утворення" [9, с. 11].

 Виходячи із характеристики сукупності ознак, К. С. Бєльский дає визначення адміністративної відповідальності як реагування держави на адміністративне правопорушення, що виражається в реалізації компетентним органом (посадовою особою) права пред'явити обвинувачення певній особі, піддати протиправне діяння офіційній оцінці й у випадку негативної оцінки застосувати до винної особи адміністративне стягнення [7, с. 12].

 Отже, адміністративна відповідальність – це складне, багатогранне явище, яке охоплює адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, норми, що містять адміністративні санкції, правопорушення з їх елементами (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), діяльність правозастосовчих органів і їх посадових осіб та ін.).

 Під адміністративною відповідальністю необхідно розуміти всі міри адміністративно-правового впливу, що застосовуються до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Ці міри реалізуються у правовідносинах, що виникають і об'єктивно існують з моменту вчинення адміністративного правопорушення, а саме – в адміністративно-процесуальних правоохоронних відносинах, які тривають протягом певного періоду часу і охоплюють всі основні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Його головними суб'єктами є компетентний орган, наділений владними юрисдикційними повноваженнями, і правопорушник.

 1.2 Юридичні ознаки адміністративної відповідальності

 Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають в тому, що вона:

 1) є засобом охорони встановленого державою порядку;

 2) нормативно визначена і полягає у застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

 3) є наслідком винного антигромадського діяння;

 4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

 5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

 6) реалізується у відповідних процесуальних формах [11, с. 123].

 Похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:

 1) її підставою є не лише адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством;

 2) вона полягає в застосуванні до винних осіб адміністративних стягнень.
У ст. 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності;

 3) право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них – органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, державні інспекції, суди (ст. 213 КУпАП). Повний їх перелік міститься в розділі ІІІ (ст.ст. 218-244-9) КУпАП;

 4) законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо);

 5) адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати;

 6) право встановлення адміністративної відповідальності має доволі широке коло суб'єктів [11, с. 124].

 Отже, як явище правової дійсності адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

 1.3 Законодавче забезпечення адміністративної відповідальності

 Адміністративна відповідальність є результатом дії відповідної галузі законодавства – законодавства про адміністративну відповідальність, до якого входять:

 а) КУпАП від 07.11.1984 р. (наразі діє в ред. від 16.02.2010 p.);

 б) інші закони про адміністративні порушення (такі закони до включення у КУпАП застосовуються безпосередньо);

 в) МКУ від 11.07.2002 р. (наразі діє в ред. від 01.08.2009 p.);

 КУпАП є основним нормативним актом, який регламентує адміністративну відповідальність. Про це свідчать норми чинного законодавства, які:

 1) передбачають включення до КУпАП інших законів про адміністративну відповідальність;

 2) встановлюють, що його положення поширюються й на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена іншими законами (ст. 2 КУпАП, ст. 393 МКУ, ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією", ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 43 Закону України "Про охорону праці" та ін.).

 Крім того, чинне законодавство містить значну кількість нормативних документів, якими встановлюються різноманітні правила і вимоги, за порушення котрих КУпАП передбачає адміністративну відповідальність. Такі норми можна знайти у:

 а) законах;

 б) актах, затверджених КМУ;

 в) актах, прийнятих органами виконавчої влади;

 г) актах, прийнятих органами місцевого самоврядування.

 Прикладами можуть слугувати наведені вище кодекси і закони; Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 р. № 1306 (адміністративна відповідальність за їх порушення передбачена ст.ст. 121-129 та іншими КУпАП); Тимчасові правила обігу в Україні побутових піротехнічних виробів, що затверджені наказом МВС № 1649 від 23.12.2003 р. (адміністративна відповідальність передбачена ст. 195-6 "Порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання піротехнічних засобів").

 Важливі положення щодо нормативного забезпечення відповідальності за адміністративні проступки наведено в ст. 8 КУпАП "Чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення". Вона встановлює, що притягнення до відповідальності здійснюється за нормами, які діють під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу (поширюються на правопорушення, вчинені до їх видання). Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають. Провадження по проступках ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи.

 Нормами, які містяться в окремих статтях, КУпАП регламентує:

 – відповідальність неповнолітніх (ст. 13);

 – посадових осіб (ст. 14);

 – військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (ст. 15);

 – іноземців і осіб без громадянства (ст. 16).

 КУаАП визначає обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст. 17), можливість передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу (ст. 21), звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення (ст. 22).

 Особлива увага приділяється питанням виявлення й усунення причин та умов, які сприяють адміністративним правопорушенням (ст. 6 "Запобігання адміністративним правопорушенням"), а також дотриманню законності у цій сфері (ст. 7 "Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення"). Зокрема, встановлені такі способи забезпечення законності, як систематичний контроль з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорський нагляд, право оскарження тощо.

 Наведене вище й аналіз чинного законодавства про адміністративні правопорушення дозволяє дійти висновку, що ознаками законодавчого забезпечення адміністративної відповідальності є:

 – притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише в результаті вчинення адміністративного правопорушення;

 – адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП "Мета адміністративного стягнення" зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності;

 – мета адміністративної відповідальності полягає:

 а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття;

 б) запобіганні вчинення нових правопорушень;

 – право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом суб'єктам, серед яких – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КУпАП "Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення");

 – акт про притягнення до адміністративної відповідальності може прийматися:

 а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних органів);

 б) колегіально шляхом голосування (виконавчі комітети й адміністративні комісії);

 – законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо);

 – норми, що регламентують адміністративну відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах:

 а) кодексах;

 б) законах;

 в) правилах. Правила можуть затверджуватися КМУ, органами виконавчої влади, встановлюватися рішеннями місцевих рад.

 Отже, адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Під адміністративною відповідальністю розуміється застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не тягне відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність.

 РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ, ЙОГО СУТНІСТЬ, МЕТА ВСТАНОВЛЕННЯ І ПІДТРИМАННЯ

 Поняття громадського порядку і його охорони має як наукове, так і практичне значення, оскільки зміст громадського порядку, ефективність його охорони певною мірою впливають на стабільність прав громадян, їх працю, всебічне задоволення їх матеріальних і духовних потреб [29, с. 5].

 Отже, необхідно насамперед з'ясувати сутність такого складного соціального явища як громадський порядок, розкрити зміст його окремих елементів, визначити напрямки розвитку тощо.

 На жаль, законодавство не дає чіткого визначення громадського порядку, і тому розкрити це поняття можна лише на основі осмислення суспільних відносин, окремих галузей права та деяких теоретичних концепцій, висловлених у спеціальній літературі.

 Для встановлення змісту поняття "громадський порядок" необхідно встановити значення термінів "громадський" та "порядок", які його утворюють.

 Під порядком розуміють:

 1) стан врегульованості суспільних відносин нормами права, моралі, звичаями, правилами співжиття, нормами громадських організацій;

 2) результат дотримання членами суспільства встановлених правил і норм поведінки [30, с. 450].

 Громадський – це такий, який стосується невизначеної кількості осіб, всіх членів суспільства. Такі правила і норми поведінки є загальновизнаними та загальноприйнятими. Саме це й дає підстави визнати порядок громадським [30, с. 189].

 Таким чином, громадський порядок – це суспільні відносини, які складаються для дотримання членами суспільства прийнятих у ньому правил та норм поведінки [30, с. 190].

 Для визначення змісту поняття "громадський: порядок", з'ясування взаємозв'язку даного феномена з іншими суспільними явищами багато зробили видатні учені-кримінологи та криміналісти Н. Д. Дурманов, І. Н. Даньшин, В. Ф. Кириченко, Н. Ф. Кузнецова, а також представники науки адміністративного права І. Ш. Веремеєнко, О. П. Дагель. Є. В. Додін. М.І. Єропкін, А. П. Клюшниченко, О.Є. Луньов, Л. Л. Попов, І. М. Пахомов, А. В. Серьогін та ін.

 Цінність їх досліджень визначається внеском в осмислення системи понять цієї сфери, формулювання найважливіших для законодавства, теорії та практики дефініцій, визначення переліку та складів правопорушень (у тому числі злочинів та адміністративних деліктів у сфері громадського порядку, оскільки у чинному законодавстві відсутні не лише тлумачення поняття громадського порядку, а й перелік порушень громадського порядку).

 В сучасній юридичній літературі та чинному законодавстві не склалася єдина думка стосовно поняття "громадський порядок", що спричиняє певні труднощі у сфері охорони та забезпечення громадського порядку.

 Зокрема, відсутність загальновизнаного поняття "громадського порядку" в правовій науці викликає неадекватність у сфері законодавчого забезпечення протидії посяганням на громадський порядок (кримінальне та адміністративне законодавство по різному визначають об'єкт посягання на громадський порядок) [29, с. 6].

 Реалії сьогодення вимагають від юридичної науки виробити адекватне поняття "громадський порядок", що матиме не лише важливе теоретичне значення, а й суттєве практичне значення.

 Громадський порядок у широкому розумінні – це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві, тобто, це система урегульованих правовими та іншими соціальними нормами суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності в державі, забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян [25, с. 256].

 Необхідність створення вказаного режиму життєдіяльності обумовила виникнення держави, а це, своєю чергою, викликало те, що важливим елементом громадського порядку в широкому розумінні виступає громадський порядок в політико-правовому розумінні, без якого неможливе упорядковане та системне життя людей в державі.

 Громадський порядок у політико-правовому розумінні – це порядок, який встановлюється в державі самою державою, забезпечується і охороняється нею шляхом надання своїм громадянам широкого спектру прав та покладання обов'язків на державні органи по забезпеченню встановлених прав з метою всебічного задоволення інтересів громадян і суспільства та підтримки стабільності в державі [25, с. 256].

 Громадський порядок у вузькому, або поліцейському (міліцейському), розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського (міліцейського) нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян [24, с. 55].

 Громадський порядок в поліцейському (міліцейському) розумінні характеризується такою сукупністю ознак:

 1) громадський порядок встановлюється в громадських місцях, які є різними за призначенням та терміном використання;

 2) громадський порядок залежить від упорядкування громадських місць;

 3) громадський порядок залежить від правомірної та моральної поведінки громадян;

 4) громадський порядок – це морально-правовий стан суспільства, який характеризується ознаками міцності та стабільності [14, с. 213].

 Отже, громадський порядок – це масштабна та всеохоплююча категорія, яка виступає як певна стійка система взаємопов'язаних і утворюючих цілісну єдність ознак-елементів, основу якої складають безпека та правомірна поведінка громадян в громадських місцях, громадський благоустрій, охорона громадського порядку спеціальними органами [25, с. 258].

 Поняття "громадський порядок" виділяють вчені та законодавці в усіх країнах, проте називається він по різному і має певні відмінності у змісті, що вкладається в це поняття.

 У Великій Британії та Канаді – це королівський порядок, який по суті є державним порядком, тобто громадський порядок у широкому розумінні. У США – це публічний порядок, який визначає порядок у місцях загального користування, тобто є по суті громадський порядок у вузькому розумінні. У Франції – це спокій або добрий порядок, тобто стан справ у суспільстві, який слугує попередженню та усуненню деяких обставин, які виходять за межі звичайних нормативних незручностей життя в суспільстві, наприклад, непомірний гамір, перешкоди при пересуванні, загрози нападу з боку осіб, які знаходяться в нетверезому стані, загрози спричинення тілесних ушкоджень та ін. [24, с. 57]

 В Україні, на наш погляд, вбачається необхідність єдиного законодавчого акту, який би регламентував громадський порядок та узгоджував між собою всі інші нормативні акти міліцейського характеру.

 Сутність громадського порядку полягає в елементах, що його складають:

 1) зміст громадського порядку;

 2) засоби його регулювання;

 3) цілі встановлення громадського порядку [23, c. 320].

 Мета встановлення та підтримання громадського порядку полягає в охороні життя, здоров'я, прав та свобод, гідності громадян, забезпечення громадського спокою, створенні максимально сприятливих умов для нормального та безперебійного функціонування державних та громадських організацій, виховання поваги до суспільства та дотриманні громадської моралі [25, с. 260].

 Одночасно кожна людина має виробити звичку суворо дотримуватись правил співжиття, потребу узгоджувати свої дії та вчинки з вимогами правових і моральних правил.

 Способами регулювання громадського порядку є як правові, так і інші соціальні норми: мораль, звичаї. Проте головні – норми права, роль яких у період формування ринкових відносин значно зростає. У правовій державі відносини, які регулюються нормами права, встановлюються державою, захищаються її авторитетом, а також правовими засобами [29, с. 5].

 Серед правових норм основну регулюючу роль виконують норми адміністративного права, – вони ж разом з кримінально-правовими нормами встановлюють заборони і визначають відповідальність за порушення громадського порядку [23, с. 320].

 Гарантіями міцності громадського порядку є подальша демократизація українського суспільства, науковість та практична обгрунтованість правових норм, участь в обговоренні проектів правових актів широких верств населення, прийняття виборним постійно діючим органом – Парламентом України – розумних законів, ефективна діяльність правоохоронних органів, у тому числі ОВС, зокрема міліції, які найбільш близькі до населення.

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОРУШЕНЬ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК

 Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок, об'єднані законодавцем у главі 14 КУпАП "Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку".

 Перелічимо їх й дамо їм стислу характеристику.

 Стаття 173 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство.

 Дрібне хуліганство – це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

 Об'єктивна сторона дрібного хуліганства проявляється в активних діях осіб, що порушують громадський порядок та виражається в неналежному ставленні до суспільства [14, с. 213].

 Саме дослідивши об'єктивну сторону, можна найбільш чітко відмежувати дрібне хуліганство, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 173 КУпАП, від кримінально-караного хуліганства (ст. 296 КК України).

 Дрібне хуліганство представляє собою різновид єдиного поняття хуліганства. Цим поняттям об'єднуються і правопорушення, і злочин, різниця між якими полягає в ступені громадської небезпеки хуліганських дій [4, с. 213].

 Для розмежування дрібного хуліганства і хуліганства, як злочину, зазвичай використовують такі кваліфікуючі ознаки:

 1) особливості об'єкту правопорушення;

 2) наявність тяжких наслідків;

 3) особистий характер суб'єктивного ставлення особи до правопорушення (мета, мотив);

 4) особа правопорушника [14, с. 214].

 Об'єктом дрібного хуліганства, як і хуліганства-злочину, є громадський порядок. Дрібне хуліганство завжди пов'язано з порушенням громадського порядку, проте на відміну від хуліганства-злочину, шкода, що завдається громадському порядку дрібним хуліганством, не є великою і не має такої грубої форми.

 Грубе порушення громадського порядку – це така поведінка, яка створює реальну загрозу нанесення шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом, або ця поведінка створює загрозу недоторканності особи, порушення її прав і законних інтересів [14, с. 214].

 Ще один з критеріїв розмежування дрібного хуліганства від хуліганства-злочину – обстановка скоєння хуліганських дій (час, місце та інші умови, при яких вчинені хуліганські дії). При відмежуванні дрібного хуліганства від хуліганства-злочину обстановка їх вчинення, наслідки, а також особистість винного повинні враховуватися в їх сукупності.

 Таким чином, підсумовуючи наведене вище, можна зазначити, що дрібне хуліганство відрізняється від хуліганства-злочину такими специфічними рисами:

 – порушення особою громадського порядку не носить грубого й суспільно небезпечного характеру, тобто є незначним;

 – в діях особи відсутня явна неповага до суспільства;

 – дії особи не пов'язані із заподіянням тілесних ушкоджень, застосуванням предметів, що спеці