К ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

ЗМІСТ

 Вступ ................................................................................................... 3

 Розділ 1. Загальна характеристика адміністративного процесу ......... 6

 1.1. Поняття адміністративного процесу ................................. 6

 1.2. Ознаки адміністративного процесу ................................ 10

 1.3. Структура адміністративного процесу ........................... 12

 Розділ 2. Класифікації адміністративного процесу .......................... 20

 Розділ 3. Принципи адміністративного процесу .............................. 22

 Висновки ........................................................................................... 28

 Список використаних джерел ........................................................... 30

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Наразі в Україні розширюється сфера процесуальної регламентації усіх видів державної діяльності. Очевидно, що матеріальні норми права у сфері державного управління не можуть повноцінно реалізовуватися без вдосконалення відповідного процесуального механізму. У значному ступені це зумовлено тим, що органи управління діють у всіх сферах життя суспільства, ухвалюючи нормативні акти з широкого кола питань, у тому числі тих, що торкаються прав і свобод громадян.

 Своєю чергою, громадяни практично щодня звертаються до різних виконавчих органів для розв'язання конкретних питань, пов'язаних із реалізацією і захистом наданих їм прав та виконанням покладених на них обов'язків.

 Багатоманітними і складними є й відносини виконавчих органів держави між собою та з іншими недержавними структурами. Зокрема, адміністративно-процесуального врегулювання потребує їх взаємодія з недержавними утвореннями. Це являє собою найважливішу передумову забезпечення правової захищеності громадян, з одного боку, і чіткого функціонування всіх ланок органів виконавчої влади – з іншого.

 Адміністративний процес – складне явище, системний характер якого обумовлюється значним обсягом предметної регламентації, що охоплює різноманітні сфери діяльності публічної адміністрації та численні категорії індивідуальних справ. Як реальне правове явище адміністративний процес посідає належне місце в низці інших галузей вітчизняного права. Проте його сутність і правову природу далеко не завжди розглядають однозначно.

 На цьому тлі вартою на особливу увагу постає проблема наукової детермінації окремих складових адміністративного процесу. Адже від того, наскільки динамічно буде вирішуватись проблема ланок системи адміністративного процесу, залежатиме вся кодифікаційна діяльність у сфері адміністративно-процесуального права, а також ефективне функціонування усієї системи державної влади на благо людини, суспільства та держави у цілому.

 Базове підгрунтя для цього склали дослідження В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, І. А. Галагана,
І. П. Голосніченка, В. М. Горшеньова, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного,
А. П. Клюшніченка, Л. В. Коваля, В. К. Колпакова, Т. О. Коломоєць,
А. Т. Комзюка, В. В. Копейчикова, О. П. Коренєва, А. М. Крамника,
Є. О. Курінного, О.Є. Луньова, В. М. Манохіна, В. М. Марчука,
Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришка, О.І. Остапенка, В. Г. Перепелюка,
Н. Г. Салищевої, В.Є. Севрюгіна, А. О. Селіванова, В. М. Селіванова,
С. С. Студенікіна, М. С. Студенікіної, В. Я. Тація, В. В. Цвєткова,
В. М. Шаповала, В. К. Шкарупи, Ю. С. Шемшученка та ін.

 Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців утворюють теоретичну базу для нового пошуку щодо природи, змісту і структури адміністративного процесу.

 Метароботи – дослідити поняття, принципи та види адміністративного процесу.

 Об'єктом дослідження є процесуальні відносини адміністративного права.

 Предмет дослідження – теоретичні проблеми адміністративного процесу в українському праві.

 Мета дослідження зумовила такі завдання:

 1) розкрити поняття адміністративного процесу;

 2) описати ознаки адміністративного процесу;

 3) проаналізувати структуру адміністративного процесу;

 4) надати класифікації адміністративного процесу;

 5) охарактеризувати принципи адміністративного процесу.

 Методологічну основу дослідження становлять діалектичний, історичний, логічний методи, метод системного аналізу, порівняльно-правовий і описовий методи.

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 1.1. Поняття адміністративного процесу

 Свого часу С. С. Студенікін відзначав, що адміністративний процес – це сукупність визначених правил, на підставі яких здійснюється виконавчо-розпорядницька діяльність [32, c. 44].

 А. Є. Луньов пов'язував адміністративний процес із діяльністю виконавчих органів [26, с. 43].

 Упродовж багатьох років полеміка про поняття адміністративного процесу точилася між представниками двох головних напрямів.

 Такі вчені-адміністративісти й теоретики, як О. М. Якуба, Г. І. Петров,
А. П. Коренєв, В. Д. Сорокін, Д. Н. Бахрах, В.І. Новосьолов, В. М. Манохін,
В. М. Горшенєв, Р. С. Павловський та ін., тлумачать адміністративний процес у широкому розумінні.

 Інша група вчених трактує його у вузькому розумінні, тобто пов'язує лише із розглядом адміністративних справ (Н. Г. Саліщева, В. С. Тадевосян, А. П. Клюшниченко, М.І. Пискотін, А. В. Самійленко та ін.).

 Перевагу позиції широкого тлумачення поняття адміністративного процесу, можна обгрунтувати шляхом критичного осмислення аргументів її супротивників.

 Найпослідовніше обстоювала свою позицію про звуження меж адміністративного процесу Н. Г. Саліщева. На її думку, адміністративний процес являє собою регламентовану законом діяльність щодо розв'язання спорів, які виникають між сторонами адміністративних правовідносин, котрі не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також щодо застосування примусових заходів [27, с. 13]

 Суто юрисдикційний характер адміністративного процесу підкреслювали В. С. Тадевосян і М.І. Пискотін, вважаючи останній процесом розгляду спорів про право адміністративне.

 Дещо ширше визначає адміністративний процес А. П. Клюшниченко, розуміючи під ним порядок здійснення державними органами специфічної діяльності щодо застосування адміністративного примусу, розгляду скарг, протестів, представлень, заяв і розв'язання спорів, пов'язаних з управлінською сферою [17, с. 37].

 Прикладом найбльш категоричної позиції з цього питання є висловлення А. В. Самійленко, котрий підкреслював, що межі адміністративного процесу мають логічно замикатися порядком застосування примусових заходів [28, с. 7].

 Отже, вихідною позицією для визначення поняття адміністративного процесу у вузькому розумінні висувався його юрисдикційний характер.

 Недоцільність такого підходу О. М. Бандурка доводить низкою обставин.

 По-перше, юрисдикційна діяльність є лише частиною виконавчо-розпорядницької діяльності державних органів і організацій.

 По-друге, зведення адміністративного процесу до розгляду тільки деяких категорій справ, що мають юрисдикційний характер, означає заперечення адміністративно-процесуального, управлінського характеру багатогранної організаційної діяльності органів державного управління.

 По-третє, обмеження функцій адміністративного процесу виконанням юрисдикційних завдань фактично виводить за його межі розгляд і розв'язання інших індивідуальних справ позитивного характеру, що загалом становлять значну його частину.

 По-четверте, звуження меж адміністративного процесу лише до юрисдикційної діяльності ототожнює його з кримінальним і цивільним процесами, що не можна визнати правильним.

 По-п'яте, поділ адміністративного процесу на сам процес і адміністративне провадження як рівні складові призводить до неправильного визначення суті цих правових явищ, оскільки провадження щодо конкретної категорії адміністративних справ є складовою частиною процесу і співвідноситься як особливе і загальне.

 По-шосте, адміністративний процес є формою застосування системи адміністративно-правових норм, більше того, він обслуговує не лише галузь матеріального адміністративного права, а й матеріальні норми інших галузей права, наприклад, земельного [7, с. 17].

 Отже, тлумачення адміністративного процесу в широкому розумінні дозволяє правильно оцінити його регулятивні можливості, усвідомити його місце і роль у системі інших процесуальних галузей права.

 Нарешті, виокремлюється і третій підхід до визначення адміністративного процесу. Умовно його можна назвати "судочинським", який походить від розуміння юридичного процесу виключно як форми правосуддя. Отже, адміністративний процес у даному випадку розглядається лише як судовий розгляд публічно-правових спорів, віднесених до компетенції адміністративних судів [12, с. 24].

 У межах даного підходу також існують різні точки зору, наприклад, виділяється адміністративний процес як вид судового процесу (адміністративне судочинство) та окремо управлінський процес (правозастосовча діяльність адміністративних органів), або стверджується, що адміністративний процес – це форма правосуддя, тобто адміністративне судочинство, а діяльність органів публічної адміністрації взагалі носить непроцесуальний, а процедурний характер (так звані адміністративні процедури) [11, с. 18].

 Розуміння адміністративного процесу лише як форми правосуддя по адміністративним справам відповідає поняттю адміністративно- процесуального права, який закріплений в Кодексі адміністративного судочинства та основним тенденціям розвитку адміністративного законодавства (наприклад, наразі розроблений та активно обговорюється проект Адміністративно-процедурного кодексу, який визначає процедури розгляду органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування індивідуальних адміністративних справ та адміністративних послуг).

 Разом з тим, слід зазначити, що визначення поняття адміністративного процесу залишається дискусійним та остаточно не вирішеним. Наводяться різні аргументи на користь того чи іншого підходу. На сучасному етапі"вузький підхід" до розуміння адміністративного процесу є найменш поширеним, більш актуальними залишається "широке розуміння" та "судочинський" підхід.

 Необхідно зазначити, що домінуючим в адміністративно-правовій науковій та навчальній літературі залишається саме "широке розуміння" адміністративного процесу.

 У будь-якому випадку слід розрізняти поняття адміністративного процесу (це завжди діяльність) та адміністративно-процесуального права (це правові норми, які таку діяльність регулюють) [9, с. 5].

 Теоретики адміністративного права не мають єдиної точки зору щодо змісту зазначених понять. Зокрема, терміни "процес" та "процесуальне право" використовуються в деяких наукових працях як взаємозамінні та ідентичні зазначення (С. Махіна, І. Панова).

 Існує точка зору, що перше з цих понять охоплює групи процесуальних правовідносин, які є підгалуззю (інститутом) адміністративного права, друге охоплює систему правовідносин, які ототожнюються з адміністративною юстицією (М. Тищенко, Ю. Тихомиров).

 Іншою є точка зору, що адміністративний процес – за природою правовідносин – взагалі має вважатися не складовою частиною адміністративного права, а цілком самостійною галуззю права судово-процесуальної спрямованості (В. Перепелюк).

 Якщо адміністративно-процесуальне право – це система юридичних норм, якими регламентуються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосування норм відповідних матеріальних галузей права, то адміністративний процес – це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ [12, с. 29].

 Таким чином, адміністративний процес треба розглядати як порядок вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління виконавчо-розпорядницькими органами (а у передбачених законом випадках – й іншими суб'єктами), як діяльність, під час здійснення якої виникають суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права.

 1.2. Ознаки адміністративного процесу

 У теорії юридичного процесу можна виділити низку його основних і додаткових ознак [33, с. 12].

 По-перше, юридичний процес являє собою таку організаційну, форму діяльності, яка завжди пов'язана з розглядом обставин і фактів, що грунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

 По-друге, юридичний процес є сукупністю правових форм діяльності уповноважених на те суб'єктів – органів держави, посадових осіб тощо, які спеціалізуються на різних галузях юридичної практики.

 По-третє, юридичний процес – це сфера людської практики, яка являє собою органічно взаємозалежну систему дій щодо здійснення операцій з нормами права.

 По-четверте, юридичний процес завжди розглядається як діяльність, результат якої закріплюється ухваленням відповідних правових актів, що мають офіційний характер і встановлену законом, форму.

 По-п'яте, юридичний процес – це діяльність, яка об'єктивно потребує процесуальної регламентації.

 По-шосте, для юридичного процесу є необхідним використання різних методів і засобів юридичної техніки, досягнень науково-технічного прогресу.

 Виділяються такі характерні риси адміністративного процесу [11, с. 25].

 1. Адміністративний процес пов'язаний з державним управлінням у вузькому змісті. Проте у зміст адміністративного процесу включається не вся управлінська діяльність виконавчо-розпорядницьких органів державної влади, а лише її суто юридичні види, реалізовані у правових формах.

 2. Адміністративний процес пов'язаний з матеріальним адміністративним правом. Цей зв'язок виражається в тому, що у ході реалізації завдань адміністративного процесу відбувається вирішення індивідуально конкретних справ, що виникають у сфері державного управління.

 Вирішення індивідуально конкретної справи припускає застосування відповідної норми матеріального права до даного випадку, можливість виникнення якого передбачається цією нормою.

 Застосування норм адміністративного права – різноманітна й обсяжна діяльність виконавчо-розпорядницьких органів державної влади і деяких інших уповноважених на те органів. Вона охоплює всі категорії індивідуально конкретних справ, що входять у компетенцію згаданих органів, незалежно від їх галузевої приналежності.

 Іншими словами, адміністративний процес здійснюється там, де у компетентного органа державного управління виникає необхідність вирішити індивідуальну справу, врегулювати конкретне відношення управлінського характеру, отримати юридичний результат [23, с. 37].

 Отже, адміністративний процес одночасно є вираженням управлінської діяльності органів державної влади і формою реалізації норм адміністративного права [15, с. 40].

 3. Застосування норм адміністративного права здійснюється у порядку, врегульованому нормами адміністративного права. Відповідно до цих норм органи державного управління вирішують підвідомчі їм справи. Наприклад, адміністративно-процесуальні норми регулюють порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян, порядок вирішення організаційних справ в апараті управління, порядок застосування заходів адміністративного примусу та ін.

 4. Адміністративний процес – це не лише певна процедура застосування відповідних норм права у сфері державного управління, але й діяльність, у ході якої виникають відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права. Під впливом цих норм згадані відносини здобувають характер адміністративно-процесуальних правовідносин [6, с. 128].

 Таким чином, адміністративний процес, як і процеси цивільний та кримінальний, складається з двох елементів, в однаковому ступені врегульованих нормами адміністративно-процесуального права, – діяльності органів державного управління з вирішення підвідомчих справ і відносин між учасниками цієї діяльності.

 1.3. Структура адміністративного процесу

 Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження [17, с. 12].

 Кількість конкретних адміністративних проваджень надзвичайно велика, що зумовлено характером самого державного управління, яке охоплює всі сторони суспільного життя, і різноманітністю управлінських відносин.

 Внаслідок цього, повний перелік проваджень практично неможливий. Більш того, практика державно-управлінської діяльності викликає до життя нові їх види. Лише за останні роки з'явилися провадження щодо одержання громадянами субсидій, ліцензування діяльності підприємств, оформлення спеціальних економічних зон, приватизації громадянами житла та ін. Кожне з них має специфічні риси або ознаки. Ці ознаки зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовідносин, що виникають, цілями, що ставляться, тощо [10, с. 540].

 Тому на сучасному етапі розвитку адміністративно-правової науки найважливішою проблемою є класифікація адміністративних проваджень на види та підвиди за найбільш характерними і значущими для юридичної практики ознаками [23, с. 140].

 Першочергове завдання такої класифікації полягає у тому, щоб визначити місце кожного адміністративного провадження в адміністративному процесі й досліджувати його у межах однопорядкових психологічних груп [12, с. 111].

 Найбільш доцільний з цього погляду такий розподіл проваджень: нормотворчі; установчі; правозастосовчі [15, с. 41].

 Для нормотворчих проваджень найбільш характерними є провадження із виданню нормативних актів управління.

 Для установчих проваджень найбільш характерними є адміністративні провадження щодо:

 1) створення, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління;

 2) комплектуваннч організаційних структур у сфері державного управління персоналом.

 Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень. До них належать:

 1) провадження щодо застосування заходів примусу в державному управлінні:

 а) дисциплінарне провадження;

 б) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

 в) провадження щодо застосування заходів матеріального впливу;

 2) провадження щодо застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні:

 а) провадження у справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;

 б) провадження у справах про присвоєння почесних та інших звань;

 в) провадження у справах про преміювання;

 г) провадження у справах про зняття стягнення тощо;

 3) провадження щодо реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:

 а) провадження щодо пропозицій, скарг, заяв громадян;

 б) провадження щодо одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів та ін.;

 в) провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку;

 г) провадження щодо виконання громадянами обов'язку мати паспорт;

 д) провадження щодо одержання громадянами житла;

 е) провадження щодо реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо;

 4) провадження щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:

 а) провадження щодо легалізації юридичних осіб;

 б) провадження щодо надання юридичним особам кредитів;

 в) провадження щодо оформлення і видачі юридичним особам ліцензій;

 г) провадження щодо виділенню юридичним особам земельних ділянок тощо;

 5) провадження щодо здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та цілий ряд інших.

 Будь-яке провадження в адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.

 Уважне вивчення таких операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають [11, с. 330].

 По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

 По-друге, розташування операцій у цьому ланцюзі має не випадковий характер: їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови у справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.

 По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за ступенем врегульованості адміністративно-процесуальними нормами.

 По-четверте, здійснення тієї чи іншої операції у конкретному провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами й виступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.

 Ці логічні та послідовно змінюючі одна одну операції прийнято називати стадіями адміністративного провадження [12, с. 112].

 Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, які не повторюються в інших видах. Саме тому через стадії, через їх аналіз характеризується адміністративне провадження. Тобто, розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню здебільшого означає – проаналізувати кожну з його стадій.

 Стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших – не зафіксовані й являють собою специфічний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил.

 Наприклад, у Кодексі України про адміністративні правопорушення фактично зафіксовані стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, хоча термін "стадія" не вживається; нормативне закріплені стадії дисциплінарного провадження, що здійснюється Вищою радою юстиції (Закон України від 15 січня 1998 р. "Про Вищу раду юстиції" містить ст. 39 "Стадії дисциплінарного провадження", яка подає перелік стадій).

 Так, провадження щодо виданню нормативних актів управління складається з п'яти стадій:

 1) встановлення потреби видання нормативного акта. На цій стадії збирається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потребують нормативного врегулювання;

 2) підготовка проекту акта. На цій стадії готується проект. Підготовка включає такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) проекту, його створення, якщо це потрібно; визначення строків розробки та ін.;

 3) винесення проекту на обговорення органу управління. На цій стадії проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний варіант рішення;

 4) прийняття рішення по проекту. На цій стадії проект визнається прийнятним або неприйнятним. Саме тут проект перетворюється на юридичний документ;

 5) опублікування акта. На цій стадії здійснюється опублікування акта, тобто доведення його до відома посадових осіб.

 У провадженні щодо створення, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління виділяються такі стадії:

 1) збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних змін;

 2) обгрунтування потреби змін;

 3) вибір та аналіз норм, що підлягають застосуванню;

 4) розгляд справи компетентним органом;

 5) винесення рішення.

 У провадженні щодо комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом існують такі стадії:

 1) вивчення інформації;

 2) узгодження умов трудового договору;

 3) здійснення необхідних організаційних заходів;

 4) вибір норм, які треба застосовувати;

 5) розгляд справи;

 6) прийняття рішення.

 Будь-яких норм, що визначають кількість, найменування, зміст стадій у тому чи іншому адміністративному провадженні, не існує. Тому вирішення даної проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його врегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника [12, с. 114].

 У різних літературних джерелах можна зустріти різні варіанти вирішення питання про стадії тих чи інших адміністративних проваджень. У цьому розумінні найбільш пильну увагу дослідників привертає провадження к справах про адміністративні правопорушення. Так, В. Юсупов виділяє в ньому сім стадій:

 1) порушення справи;

 2) збір і вивчення потрібної інформації;

 3) попереднє вивчення матеріалів справи;

 4) вибір норм права, що підлягають застосуванню;

 5) розгляд справи органами, що правомочні приймати рішення;

 6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення;

 7) виконання рішення по справі [38, c. 73].

 А. Коренєв вважає, що у цьому виді провадження п'ять стадій:

 1) порушення справи;

 2) з'ясування фактичних обставин;

 3) розгляд справи;

 4) винесення рішення по справі;

 5) виконання рішення по справі [20, c. 119].

 Найбільш компактною і послідовною є позиція, яку займає з цього питання Д. Бахрах. Він пропонує такі чотири стадії:

 1) адміністративне розслідування: порушення справи; встановлення фактичних обставин; процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

 2) розгляд справи: підготовка до розгляду; аналіз зібраних матеріалів і обставин; прийняття постанови; доведення постанови до відома заінтересованих осіб;

 3) перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови; перевірка законності постанови; винесення рішення; реалізація рішення;

 4) виконання постанови: звернення постанови до виконання; безпосереднє виконання [14, с. 38].

 Якщо уважно проаналізувати викладені точки зору, то можна зробити такий висновок: відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру. Їх можна збільшувати, можна дробити на окремі дії, називати основними або допоміжними, по-різному називати тощо.

 Принципово важливим тут є таке: стадії повинні повно і точно відображати саму процедуру провадження, ті окремі дії або операції, які здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм.

 Таким чином, адміністративний процес – це вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і розв'язання конкретних адміністративних справ, діяльність, що грунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків – і матеріальних норм інших галузей права.

 Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження.

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Існують різні варіанти класифікації адміністративного процесу, які здійснюються шляхом розподілу на певні групи сукупності проваджень на підставі визначеного критерію.

 Так, в літературі пропонують розрізняти: адміністративно-правотворчий, адміністративно-правонаділяючий (оперативно-розпорядчий), адміністративно-юрисдикційний процеси (В. Колпаков); адміністративно-процедурний та адміністративно-юрисдикційний (Ю. Козлов, Л. Попов, І. Голосніченко); адміністративно-розпорядчий та адміністративно-охоронний (П. Кононов); адміністративно-установчий, адміністративно-правотворчий, адміністративно-правозастосовчий та адміністративно-контрольний
(М. Тищенко) тощо.

 Окрім того, всі провадження класифікують на юрисдикційні та неюрисдикційні (М. Тищенко, він же виділяє установчі,правотворчі, правоохоронні та правонаділяючі провадження); конфліктні та неконфліктні (О. Кузьменко).

 Існують й інші класифікації.

 Юрисдикційні провадження – це провадження, для яких характерним є наявність таких ознак:

 1) наявність спору;

 2) належне процесуальне оформлення;

 3) змагальність сторін у провадженні;

 4) обов'язкове прийняття рішення у вигляді юридичного акту;

 5) розмаїття органів, уповноважених розглядати адміністративні справи.

 До таких проваджень слід віднести:

 – провадження у справах про адміністративні правопорушення;

 – дисциплінарне провадження;

 – провадження по скаргах осіб.

 Неюрисдикційні провадження – це провадження, для яких наявність ознак юридисдикійного характеру не притаманне.

 До неюрисдикційних проваджень слід віднести:

 – провадження щодо обробки та прийняття нормативних атів;

 – провадження щодо прийняття індивідуальних актів управління;

 – провадження щодо заяв та пропозицій громадян;

 – провадження щодо вжиття адміністративно-попереджувальних заходів;

 – провадження щодо вжиття заходів адміністративного примусу;

 – реєстраційне провадження;

 – дозвільне провадження;

 – установче провадження;

 – провадження щодо реалізації контрольно-наглядових повноважень;

 – виконавче провадження;

 – атестаційне провадження;

 – провадження щодо приватизації державного майна;

 – провадження щодо земельних, екологічних, фінансових, бюджетних та податкових справ;

 – діловодство та ін.

 Отже, на сучасному етапі розвитку адміністративного процесу найважливішою проблемою є класифікація адміністративних проваджень на види та підвиди за найбільш характерними і значущими для юридичної практики ознаками. Першочергове завдання такої класифікації полягає у тому, щоб визначити місце кожного адміністративного провадження в адміністративному процесі й дослідити його у рамках однопорядкових психологічних груп.

  РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Організація і здійснення адміністративного процесу засновані на певних принципах, закріплених у Конституції України, чинному національному законодавстві.

 Зокрема, А. М. Колодій переконаний, що принципи права – це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значущістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу [19, с. 153].

 Принципи права спрямовують і надають синхронності усьому механізму правового регулювання суспільних відносин, досконаліше від інших розкривають місце права у суспільному житті і його розвитку. Саме принципи права є критерієм законності й правомірності дій громадян та посадових осіб, адміністративного апарату і органів юстиції, і за певних умов мають велике значення для зростання правосвідомості населення, його культури і освіти [35, с. 5].

 Відтак, принципи як правова категорія становлять основу адміністративного процесу, яким властиві такі ознаки:

 1) відіграють визначальну роль у формуванні змісту та основних напрямів адміністративного процесу;

 2) виражають типові закономірності здійснення адміністративного процесу;

 3) містять вимоги, які мають бути враховані суб'єктами адміністративних процесуальних відносин та адміністративним судом під час розгляду публічно-правового спору;

 4) відтворені у Конституції та законах України, випливають або з окремих правових норм, або формулюються на основі норм певної галузі права і пов'язані з іншими принципами, що регулюють суспільну поведінку людей;

 5) є результатом наукового пізнання, практична дія принципів повністю визначається ставленням до них людини;

 6) важливим для розуміння сутності адміністративного процесу є те, що його принципи комплексно застосовуються у судовій практиці, між собою взаємопов'язані та взаємообумовлені.

 Вони утворюють структурний конгломерат, що становить ідейну основу діяльності публічної адміністрації та її посадових осіб щодо задоволення публічних інтересів;

 7) принципи є об'єктивними категоріями, вони не залежать від волевиявлення та побажань окремих осіб, спираються на діалектичний закон розвитку;

 8) принципи спрямовані до законодавця – при формулюванні правил адміністративного судочинства та до суду – під час застосування цих правил для розв'язання спірних правовідносин.

 Основоположними не лише для адміністративного процесу, а й для інших галузей права, безумовно, є так звані загальноправові принципи, які завдяки їх дії та застосуванню у межах усіх існуючих галузей національного права отримали назву загальноправових.

 Такі принципи права є невід'ємними, засадничими категоріями кожної галузі права і запроваджуються з метою гарантування учасникам суспільних відносин можливості здійснювати свої законні права, свободи та інтереси, а також захищати їх. Тому відмова дотримуватись окремими учасниками адміністративного процесу та адміністративним судом загальноправових принципів означає порушення закріплених законодавством України природних та соціальних прав, свобод та інтересів людини, громадянина, юридичних осіб [23, с. 17].

 У теорії права до загальноправових принципів традиційно відносять свободу, справедливість, рівність, гуманізм, демократизм, верховенство права та законність1. Розглянемо більш детально їх сутність, правове закріплення та значення для адміністративного процесу.

 Свобода як принцип адміністративного процесу означає можливість учасників такого процесу вільно обирати із передбаченого законодавством переліку певний вид дозволеної поведінки.

 Як визначено у юридичній науці, справедливість полягає у тому, що право завжди виражає та надає таку оцінку, яка відповідає поведінці людини. Інакше кажучи, дії учасника процесу оцінюються відповідно до критеріїв, які сформувались у суспільстві та закріплені у чинному законодавстві.

 В адміністративному процесі принцип справедливо