К ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

ЗМІСТ

Вступ ........................................................................................................... 3

Розділ 1. Співвідношення переконання та примусу в державному управлінні     6

Розділ 2. Поняття, ознаки, види адміністративного примусу і його
місце в системі видів державно-правового примусу ............... 10

 2.1. Поняття та ознаки адміністративного примусу ....................... 10

 2.2. Класифікація заходів адміністративного примусу .................. 15

 2.3. Заходи адміністративного попередження (запобігання) ......... 18

 2.4. Заходи адміністративного припинення .................................... 20

Розділ 3. Адміністративний примус: загальні проблеми дослідження
та правового регулювання в контексті забезпечення
прав людини .............................................................................. 27

Висновки ................................................................................................... 35

Список використаних джерел .................................................................. 38

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Демократизація українського суспільства, перехід до ринкових відносин, прийняття Конституції України, яка закріпила напрями розвитку країни, потребує кардинальних змін у структурі виконавчої влади, проведення адміністративної реформи в Україні, яка передбачає позитивне вдосконалення правового регулювання відносин в сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки і, що є найголовнішим, їх реалізацію.

 Зрештою здійснювані державою та її органами заходи по боротьбі зі злочинністю та правопорушеннями виявилися недостатніми для ефективного впливу на стан справ. До того ж закони, що приймаються, виконуються незадовільно і не забезпечують своєчасного вирішення нагальних потреб регулювання та охорони суспільних відносин, недостатньо використовуються можливості державного та громадського впливу, правового виховання людей. Гострота проблеми вимагає вжиття великомасштабних комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити стабільність в країні у найближчі роки.

 Серед них – механізм адміністративного примусу через засоби якого досягаються цілі попередження і припинення правопорушень, притягнення правопорушників до відповідальності і вирішуються завдання загальної та індивідуальної профілактики.

 Тому дослідження заходів адміністративного впливу, які застосовуються в державному управлінні, діяльності виконавчих органів вбачається актуальним на сучасному етапі становлення правової соціальної держави, адже поряд з втіленням у життя прав і свобод людини та громадянина держава не може не вдаватись до певних обмежень цих прав і свобод у передбачених законом ситуаціях. Тому приведення заходів примусу держави у відповідність до демократичних сучасних вимог є наразі першочерговим завданням юридичної науки та практики.

 З цієї точки зору вивчення адміністративно-правових відносин та методів і способів їх регулювання має очевидне актуальне значення та сприятиме приведенню адміністративного права у відповідність до потреб сьогодення.

 Актуальність дослідження випливає також з того, що застосування засобів адміністративного примусу відіграє значну роль в реалізації прав і свобод людини, у зміцненні дисципліни, організованості та порядку в усіх сферах суспільного життя.

 Таким чином, дослідження та вивчення адміністративно-правових відносин, які виникають в процесі застосування адміністративного примусу компетентними органами, на сучасному етапі має важливе значення для розвитку науки адміністративного права та може сприяти розширенню системи захисту прав і свобод людини при розбудові правової держави в Україні.

 Адміністративному примусу присвятили свої роботи такі фахівці, як В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Бітяк,
І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Д. П. Калаянов, Р. А. Калюжний,
А. П. Клюшніченко, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков,
А. Т. Комзюк, Я. Ю. Кондратьєв, А. П. Коренєв, М.І. Мельник, Н. Р. Нижник, Л. Л. Попов, В. П. Пєтков, М. М. Тищенко, Г. А. Туманов, В. К. Шкарупа, О. М. Якуба та ін.

Мета курсового дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-примусових заходів розглянути концепцію адміністративного примусу в державному управлінні.

Об'єктом дослідження виступає реальний стан суспільних відносин у сфері застосування адміністративного примусу в державному управлінні.

 Предмет дослідження складають засоби адміністративного примусу, законодавчі та інші нормативні документи, які регламентують їх застосування, зарубіжний та вітчизняний досвід застосування адміністративного примусу.

 Завдання дослідження:

 – розглянути співвідношення переконання та примусу в державному управлінні;

 – визначити поняття та ознаки адміністративного примусу;

 – навести класифікацію заходів адміністративного примусу;

 – охарактеризувати заходи адміністративного попередження (запобігання) і заходи адміністративного припинення;

 – обгрунтувати загальні проблеми дослідження та правового регулювання адміністративного примусу в контексті забезпечення прав людини.

 Методи дослідження – метод системного аналізу, структурно-функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, описовий.

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. СПІВВІДНОШЕННЯ ПЕРЕКОНАННЯ ТА ПРИМУСУ
В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

 Основними методами державного управління є методи переконання, заохочення й примусу [9, с. 118].

 Переконання, заохочення й примус у сфері державного управління застосовується для того, щоб забезпечити:

 1) цілеспрямованість управлінської діяльності;

 2) правомірність поведінки учасників управлінських відносин;

 3) функціонування й захист режиму, встановленого державою, за якого б неухильно виконувались правові примуси усіх ланок управлінської системи;

 4) нормальні взаємовідносини всіх учасників управлінських відносин [12, с. 150].

 Для того, щоб ці завдання були виконані, методи переконання, заохочення й примусу, що є визначальними методами управління й боротьби з правопорушеннями, повинні розумно поєднуватись, тобто не протистояти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватися загальним завданням керівного впливу [16, с. 20].

 Правильне розуміння принципу розумного поєднання методів переконання, заохочення й примусу забезпечує досягнення максимально корисних результатів у процесі здійснення державного управління. При цьому поєднання методів переконання, заохочення й примусу повинно бути гармонійним. Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно призводить до соціальних дисонансів порушення норм законності [7, с. 213].

 Гарантією правильного поєднання методів переконання, заохочення і примусу є визнання головної ролі методів переконання і заохочення як методів психічного впливу на свідомість, а через неї – на поведінку  людей [27, c. 7].

 Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських відносин.

 Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління [9, c. 120].

 При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у процесі правоохоронної діяльності органи державного управління використовують найрізноманітніші прийоми і способи переконання та заохочення як методи цілеспрямованого впливу [16, с. 43].

 Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що органи держави зазвичай використовують:

 1) правове пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави;

 2) постійне інформування населення про стан справ у галузі охорони громадського порядку;

 3) стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі за забезпечення правопорядку;

 4) забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з порушеннями правопорядку;

 5) проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигромадських проявів;

 6) заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з правопорушеннями [27, с. 89].

 Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу [9, с. 120].

 Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян. Вважається, що цей метод ефективно використовується в ряді розвинених країн (США, Японія, Німеччина, Швеція та ін.). Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави, він пошириться і в діяльності наших органів управління.

 Невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу.

 Вказаний метод належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність даного методу незаперечна, проте, наразі немає жодної держави, яка б використовувала його як найнеобхідніший засіб управління своїми справами [10, с. 93].

 Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу – правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права [16, с. 125].

 Серед усіх видів примусу найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус. Так, застосування заходів адміністративного впливу передбачене навіть за скоєння кримінальних правопорушень.

 Наприкінці слід зауважити, що лише правильне застосування саме методів переконання, заохочення й примусу в процесі здійснення державного управління забезпечує найбільшу ефективність управлінської діяльності, її максимальну ефективність, раціональне функціонування всіх адміністративно-правових інститутів, непохитність правових устоїв у галузі управління.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ І ЙОГО МІСЦЕ  В СИСТЕМІ ВИДІВ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО ПРИМУСУ

 2.1. Поняття та ознаки адміністративного примусу.

 Однією із форм здійснення державним органом управлінської діяльності є застосування службовими особами заходів адміністративного примусу.

 Адміністративний примус – це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень [22, c. 258].

 Існують різні підходи щодо визначення поняття адміністративний примус:

 – це метод вольового забезпечення згідно з правовою нормою поведінки громадян, посадових та юридичних осіб за допомогою застосування заходів впливу, урегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення та попередження правопорушень, притягнення порушників до відповідальності [8, с. 28];

 – це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень заходів попередження та запобігання правопорушенням, притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності [24, с. 5].

 Серед заходів адміністративного примусу є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, наприклад, відшкодоване вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст. 28 КУпАП); зобов'язання прилюдно попросити вибачення у потерпілого (ст. 241 КУпАП), утворення тимчасових надзвичайних органів з передачею їм функцій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування одночасно на територіях, де введено надзвичайний стан (ст. 19 Закону "Про надзвичайний стан") та ін.

 Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, це штраф, який визначається кримінальним (ст. 32 КК) і адміністративним (ст. 27 КУпАП) законодавством як грошове стягнення, а цивільним законодавством як вид забезпечення виконання зобов'язань (ст. 178 КK). Проте у перелічених видів грошового штрафу відмітні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому всі види штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу, наділяються додатковими характеристиками, що дозволяють правозастосовнику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові тощо [25, с. 84].

 Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших державних примусових заходів, такі:

 1) він є об'єктивно необхідним методом, цілеспрямованим способом поведінки, набором певних дій і засобів, які повторюються й сприяють вирішенню завдань соціального, державного управління, застосовується на базі переконання у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності держави;

 2) офіційний, державно-владний характер, застосування його здійснюється лише від імені держави уповноваженими державними органами та їх посадовими особами у процесі реалізації ними державно-владних повноважень, звідси й відповідний характер примусової діяльності.

 Суб'єктами застосування адміністративно-примусових заходів є, як правило, органи виконавчої влади.

 З метою залучення громадян до охорони громадського порядку держава може надавати певним громадським формуванням (наприклад з охорони громадського порядку і державного кордону) право застосовувати адміністративно-примусові заходи щодо фізичних та юридичних осіб за дорученням держави у встановлених законодавством випадках й, як правило, під державним контролем;

 3) множинність та розмаїття суб'єктів застосування адміністративно-примусових заходів, на противагу моносуб'єктному характеру застосування заходів всіх інших різновидів державно-правового примусу.

 Кількість відповідних суб'єктів постійно змінюється;

 4) численність осіб, щодо яких здійснюється застосування адміністративно-примусових заходів. Серед них не лише фізичні, а й юридичні особи різноманітних форм власності та організаційно-правових форм, в тому числі й органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування;

 5) відсутність службового підпорядкування між суб'єктами застосування адміністративно-примусових заходів (активними учасниками) та особами, щодо яких здійснюється застосування зазначених заходів (їх можна назвати пасивними учасниками відповідних правовідносин, оскільки саме їх поведінка є об'єктом певного впливу);

 6) специфіка юридико-фактичних підстав застосування.

 Наявність цієї ознаки адміністративного примусу необхідно особливо виділити, оскільки вона є характерною лише для цього виду державно-правового примусу.

 Для будь-яких інших видів державно-примусової діяльності єдиною юридико-фактичною підставою є протиправне діяння і при його відсутності не має взагалі легальної бази для застосування державного примусу.

 Адміністративно-примусові заходи можуть застосовуватися як при вчиненні протиправних діянь, так і при настанні особливих умов, передбачених в законодавстві (епідемії, епізоотії, стихійних лих, катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних обставин), коли відповідні заходи використовуються з метою попередження виникнення тих чи інших шкідливих (небезпечних) наслідків, їх локалізації, а також для профілактики протиправних діянь;

 7) багатоаспектна цільова спрямованість адміністративного примусу. Він передбачає не лише реакцію на правопорушення, а й їх превенцію, припинення, попередження та боротьбу з екстремальними подіями.

 Мета адміністративного примусу складна, включає в себе кілька складових, а саме: попереджувально-виховну, припиняючу та каральну, які деталізуються у попередженні, припиненні протиправних діянь та надзвичайних умов, локалізації їх наслідків, створенні необхідних ситуацій для можливого у майбутньому притягнення винних осіб до відповідальності, забезпеченні провадження в справах про правопорушення, покаранні, перевихованні правопорушників;

 8) багатоваріантність зовнішніх форм прояву адміністративного примусу – психічний або фізичний вплив у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру, тобто тих чи інших несприятливих для особи наслідків, які досить різноманітні, що пояснюється розмаїттям відносин, які охороняються за їх допомогою, метою, підставами, компетенцією суб'єктів застосування тощо;

 9) примусовий характер, на що дає вказівку вже сама назва, тобто "примушувати, силувати" особу свідомо здійснити ті чи інші дії, або ж утриматися від них, підкорившись всупереч своїм бажанням.

 Застосування заходів адміністративного примусу здійснюється переважно у позасудовому порядку, що ще раз підтверджує його назву. Не зважаючи на те, що деякі адміністративно-примусові заходи застосовуються виключно суддями, переважна їх більшість – прерогатива адміністративних органів.

 Процедура застосування доволі спрощена (не передбачено потреби здійснення численних процесуальних дій), оперативна (специфіка підстав, суб'єктного складу застосування, мети обумовлюють можливість негайної реакції держави на появу відповідних обставин), економна (суттєвих витрат не вимагається).

 Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами у межах адміністративного провадження з відповідною фіксацією результатів у правозастосовчих (юрисдикційних) актах;

 – правовий характер. Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється на основі норм права [19, с. 36].

 Отже, адміністративний примус – один із видів державного примуса. Йому, як і державному примусу в цілому, властиві характерні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і суспільних об'єднаннях способів примусового характеру з метою забезпечення належного поводження людей. Разом з тим адміністративний примус має ряд характерних рис, які дають можливість відрізнити його від інших видів примусу.

 2.2. Класифікація заходів адміністративного примусу.

 Значна кількість та розмаїття заходів адміністративного примусу, які відрізняються один від одного, створюють підстави для їх можливого об'єднання у групи, тобто проведення класифікації [20, с. 105].

 Стосовно класифікації заходів адміністративного примусу, необхідно зазначити, що її здійснення обумовлене:

 1) потребою з'ясування сутності різноманітних заходів адміністративного примусу, їх мети, взаємодії;

 2) створенням засад ефективного впливу цих заходів;

 3) досконала класифікація заходів адміністративного примусу є необхідною передумовою змістовного наукового дослідження їх потенціалу [21, с. 31].

 Традиційним в адміністративно-правовий доктрині був і залишається поділ адміністративно-примусових заходів на заходи фізичного і психічного (психологічного) впливу, який зустрічається як у роботах вчених-юристів ХІХ ст., так і в сучасних наукових джерелах [6, с. 212].

 Проте необхідно зазначити, що такий розподіл заходів адміністративного примусу не можна вважати досконалим, оскільки він має обмежений характер, залишаючи за межами класифікації значну кількість заходів (наприклад, ті, що наділені впливом організаційного характеру) [5, с. 280].

 Взагалі у правовій літературі виділяється декілька варіантів класифікації заходів адміністративного примусу залежно від обраного критерію. До цього часу у літературі немає однозначної думки про те, який критерій є основним, базовим.

 Кожен науковець обирає свій критерій й обгрунтовує доцільність його використання.

 Традиційно виділяються такі критерії для розподілу заходів адміністративного примусу:

 1) наявність адміністративно-правової санкції;

 2) спосіб охорони правопорядку;

 3) безпосередня мета застосування;

 4) суб'єкт застосування;

 5) термін дії;

 6) територія дії;

 7) специфіка процедури застосування тощо [20, с. 106].

 Так, наприклад, залежно від наявності адміністративно-правової санкції, заходи адміністративного примусу поділялися на адміністративні стягнення та інші заходи примусу, які називаються по-різному: заходи адміністративного забезпечення, адміністративно-правові заходи соціального примусу, заходи припинення, які фактично мали примусову природу, але були позбавлені характеру покарання (позиція Г. Петрова, С. Студенікіної).

 Залежно від безпосередньої мети застосування заходи адміністративного примусу поділяються на адміністративні стягнення, заходи адміністративного припинення й адміністративно-відновлювальні заходи (позиція Д. М. Бахраха).

 Залежно від мети застосування адміністративно-правової норми, виділяються:

 1)адміністративні стягнення, що застосовувалися при притягненні особи до адміністративної відповідальності як покарання особи;

 2) заходи адміністративного припинення, які використовуються для припинення відповідного правопорушення;

 3) заходи процесуального примусу, які забезпечують можливість визначення факту правопорушення, встановлення особи правопорушника, зібрання всіх необхідних даних про адміністративний проступок і складання відповідних процесуальних документів;

 4) відновлювальні заходи для поновлення правопорядку;

 5) заходи адміністративно-примусові, що застосовуються з метою припинення правопорушень (точка зору Л. М. Розіна).

 Залежно від особи, щодо якої здійснюється застосування, або ж об'єкту впливу, прийнято виділяти адміністративно-примусові заходи, що застосовуються до фізичних осіб, до юридичних осіб, а також змішані, за строками дії – ті, що застосовуються шляхом виконання певних разових дій і не пов'язані із строком, і такі, що характеризуються тривалістю дії, тощо.

 При цьому пропонується навіть одночасне використання декількох критеріїв у кілька етапів.

 Так, наприклад, на першому етапі, залежно від фактичних підстав застосування, виділяються дві підсистеми однорідних заходів:

 1) заходи, пов'язані із протиправними діяннями;

 2) заходи, застосування яких не пов'язане із такими діяннями.

 На другому етапі, обравши критерієм безпосередню мету застосування, заходи, пов'язані із протиправними діяннями, розподіляються на заходи відповідальності та заходи припинення, а примусові заходи, не пов'язані з протиправними діяннями, – на такі, що пов'язані із надзвичайними ситуаціями, та власне попереджувальні заходи.

 Нарешті, на третьому етапі заходи припинення залежно від характеру дії поділяються на власне заходи припинення та заходи адміністративно-процесуального примусу [10, с. 55].

 Водночас найбільше визнання одержала класифікація заходів адміністративного примусу, запропонована М.І. Єропкіним, а пізніше запозичена Ю. П. Битяком, В. В. Зуй, А. Т. Комзюком, В. К. Колпаковим, в основу якого покладено використання безпосередньої мети застосування заходів та способу охорони правопорядку.

 Відповідно до цього прийнято виділяти такі групи заходів адміністративного примусу:

 1) заходи адміністративного попередження (запобігання);

 2) заходи адміністративного припинення;

 3) адміністративні стягнення (заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень).

 Класифікація адміністративного примусу за видами має велике теоретичне й практичне значення, оскільки це дає можливість усвідомити сутність різноманітних засобів примусу, які застосовуються у державному управлінні, їх мети й взаємозв'язку, забезпечити ефективний вплив на правопорушників, вирішувати питання притягнення їх до відповідальності.

 2.3. Заходи адміністративного попередження (запобігання).

 Характерною особливістю цієї групи заходів адміністративного примусу є їх профілактичний (попереджувальний) характер. Вони застосовуються для попередження, профілактики правопорушень, для підтримання правопорядку за надзвичайних обставин, оскільки загроза суспільним і особистим інтересам, заподіяння їм школи можуть виникнути не лише внаслідок вчинення правопорушення, а й в наслідок стихійного лиха, дій душевнохворих та малолітніх осіб тощо. В більшості випадків їх застосування протиправне діяння відсутнє, проте свобода дій особи обмежується, адміністративно-примусові заходи застосовуються незалежно від волі та бажання останньої [20, с. 107].

 Заходи адміністративного попередження (запобігання) – це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій [5, с. 281].

 Отже, особливістю цих заходів є те, що вони:

 1) застосовуються за умови відсутності протиправного діяння;

 2) застосовуються з метою попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також попередження надзвичайних ситуацій [13, с. 82].

 Відповідна група заходів адміністративного примусу є найпоширенішою, положення багатьох нормативно-правових актів визначають засади їх застосування.

 До найпоширеніших заходів адміністративного попередження (запобігання) можна віднести:

 – перевірку документів;

 – огляд (митний огляд, переогляд, обов'язковий огляд ручної поклажі, багажу та особистий огляд пасажирів цивільних повітряних суден, огляд морських і річкових суден та документів, огляд осіб, які працюють на об'єктах з особливим режимом);

 – обстеження (як різновид огляду);

 – відвідування підприємств, установ та організацій, входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян;

 – внесення подання про усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень;

 – тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів, окремих споруд та об'єктів) у випадках втечі з-під варти і затримання злочинців, аварій на шляхах, при інших надзвичайних обставинах, які загрожують життю і здоров'ю людей, під час проведення масових заходів;

 – обмеження руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів (у зв'язку із ремонтом шляхів, прокладанням комунікацій, аварійним станом, пожежами, стихійним лихом тощо);

 – безоплатне використання транспортних заходів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям з метою запобігання шкідливим наслідкам стихійного лиха, інших надзвичайних обставин, для виїзду до безпосереднього місця події, для доставки в медичні установи осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників і доставки їх до міліції;

 – адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (відповідно до положень Законів України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" та "Про міліцію");

 – обмеження прав громадян, пов'язаних із станом здоров'я (примусовий медичний огляд або примусова госпіталізація, проведення карантинних заходів, усунення осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хворою, обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, спеціальні заходи профілактичного лікування у примусовому порядку соціально небезпечних захворювань) тощо.

 2.4. Заходи адміністративного припинення

 Відповідна група заходів адміністративного примусу характеризується, насамперед, тим, що їх застосування обумовлено реальною протиправною ситуацією і спрямовані вони на припинення (переривання) відповідної ситуації (поведінки), встановлення особи порушника, забезпечення у подальшому з'ясування всіх обставин справи й застосування до порушника адміністративних стягнень. Їх метою не є покарання особи порушника [20, с. 108].

 Отже, особливостями заходів адміністративного припинення є такі:

 1) застосування пов'язане із реальною протиправною ситуацією (поведінкою);

 2) метою їх застосування є: припинення (переривання) протиправної поведінки, запобігання вчиненню нових порушень, забезпечення подальшого притягнення винних осіб до відповідальності, усунення шкідливих наслідків порушення;

 3) терміновий, невідкладний характер тощо [13, с. 83].

 Група заходів адміністративного припинення є доволі неоднорідною, численною, тому у правовій науці прийнято розподіляти їх на декілька підгруп залежно від характеру сфери застосування:

 1) заходи адміністративного припинення загального призначення;

 2) заходи адміністративного припинення спеціального призначення [10, с. 56].

 До заходів адміністративного припинення загального призначення слід віднести заходи, які застосовуються багатьма суб'єктами у повсякденному житті. При цьому ця підгрупа заходів залежно від безпосередньої мети їх застосування поділяються, своєю чергою, на:

 а) самостійні (оперативні) заходи адміністративного припинення, застосування яких забезпечує оперативне вирішення поставлених завдань. Це:

 – вимога припинити протиправну поведінку;

 – привід осіб, які ухиляються від явки до різних державних органів та установ, не виконують обов'язку з'явитися на виклик останніх.

 Ці заходи виконують роль засобу забезпечення виконання відповідного обов'язку;

 – адміністративне затримання, не пов'язане із здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення (осіб, які виявили непокору законній вимозі працівників міліції, осіб, які підозрюються у зайнятті бродяжництвом, неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опіки, а також неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення тощо);

 – взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки щодо осіб, які систематично порушують громадський порядок, якщо ці порушення є незначними за своїм характером і не тягнуть за собою юридичної відповідальності;

 – зупинка транспортних засобів (у разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою);

 – відбір зразків товарів для проведення експертизи (наприклад, санітарними лікарями та їх помічниками);

 – виселення в адміністративному порядку осіб, котрі самовільно зайняли жилі приміщення або таких, які проживають у будинках, які загрожують обвалом;

 – заборона чи зупинка певних робі або експлуатації різних об'єктів (щодо транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху, ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержуються вимоги безпеки, тощо);

 б) заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, спрямовані на створення необхідних умов для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Це:

 – доставлення порушника в міліцію, громадський пункт охорони правопорядку, приміщення виконавчого комітету селищної, сільської ради, службове приміщення воєнізованої охорони;

 – адміністративне затримання (примусове короткочасне обмеження свободи дій і пересування порушника) застосовується за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених в ст. 262 КУпАП (дрібне хуліганство, злісна непокора, порушення правил прикордонного режиму тощо) і лише чітко визначеними органами на визначений термін;

 – особистий огляд і огляд речей;

 – вилучення речей і документів (примусове припинення володіння, користуванні розпорядження особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, певним предметом чи документом). Вилученню підлягають речі, які є знаряддям або безпосереднім предметом правопорушення чи можуть бути речовими доказами у справі;

 – відсторонення водіїв від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп'яніння (застосовується, коли є достатні підстави вважати, що водій перебуває у такому стані, здійснюється захід за допомогою індикатора трубки "Контроль тверезості" або ж у медичних установах) [20, с. 109].

 До заходів адміністративного припинення спеціального призначення можна віднести заходи, процедура вжиття яких відрізняється певною специфікою (невідкладна потреба застосування для припинення протиправних дій, небезпечних для життя і здоров'я людей), коли вжиття інших заходів не дало бажаних результатів, із конкретною спрямованістю цих заходів на особу порушника, завдання йому певної фізичної шкоди і навіть із можливістю позбавлення його життя [10, с. 57].

 Особливостями заходів адміністративного припинення спеціального призначення є:

 1) екстраординарний характер;

 2) їх вжиттю переду