К ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право України"

на тему:

ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ

ЗМІСТ

 Вступ ........................................................................................................... 3

 1. Транспорт і соціально-економічний розвиток суспільства ................... 5

 1.1 Роль транспорту в народному господарстві ........................................ 5

 1.2 Характеристика транспортної системи України .................................. 7

 2. Особливості правового забезпечення розвитку транспорту України . 15

 2.1 Мета, завдання і методи державного управління
 транспортом України ............................................................................... 15

 2.2 Органи управління транспортом і шляховим господарством ........... 19

 2.3 Контроль за додержанням законодавства на транспорті ................... 24

 3. Проблеми та перспективи розвитку транспортної системи України .. 27

 Висновки ................................................................................................... 29

 Список використаної літератури .............................................................. 31

 ВСТУП

 Транспорт - найважливіша ланка у сфері економічних відносин, одна із провідних галузей матеріального виробництва. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв'язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами.

 Транспорт є необхідною умовою виникнення і розвитку інтенсивного обміну товарами між окремими територіями, що беруть участь у цьому поділі. Розширення територіального поділу праці, його вдосконалення і виникнення нових, більш ефективних форм у значному ступені залежить від рівня розвитку транспорту.

 Транспорт - це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. Вони взаємодіють між собою і становлять єдину транспортну систему України.

 Рівень розвитку транспортної системи держави - один із найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство й заняття в ньому місця, що відповідає рівню високорозвиненої держави [16, с. 54].

 Отже, усім викладеним вище й обумовлена актуальність теми наданої курсової роботи.

 Об'єктом дослідження є державне управління в галузі транспорту.

 Предмет дослідження - правова база регулювання відносин у сфері транспорту.

 Мета дослідження - з'ясувати особливості регуляторної політики держави у галузі транспорту.

 Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішувались такі завдання:

 - визначити роль транспорту в народному господарстві;

 - охарактеризувати транспортну систему України;

 - висвітлити мету, завдання і методи державного управління транспортом України;

 - розглянути органи управління транспортом і шляховим господарством;

 - описати завдання контролю за додержанням законодавства на транспорті;

 - окреслити проблеми та перспективи розвитку транспортної системи України.

 Методи дослідження - описовий, порівняльний.

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.

 1. ТРАНСПОРТ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

 1.1 Роль транспорту в народному господарстві

 Транспорт (від лат. transporto - переміщаю) є галуззю виробництва, яка забезпечує життєво необхідну потребу суспільства в перевезенні вантажів і пасажирів [17, с. 20].

 Транспорт входить до складу інфраструктури виробництва, що обслуговує основні галузі економіки: видобувну, переробну промисловість і сільське господарство. Інфраструктура містить у собі також зв'язок, енергетику, систему матеріально-технічного постачання тощо.

 Транспорт як галузь виробництва являє собою сукупність засобів і шляхів сполучення, нормальну діяльність яких забезпечують різні технічні пристрої і споруди.

 Транспорт розглядають як елемент великої системи - економіки в цілому - або як підсистему економіки, призначену обслуговувати економічні зв'язки в сфері обігу всіма видами транспорту, включаючи міський, промисловий (технологічний) і спеціалізований [19, с. 11].

 Існує транспорт загального, відомчого й особистого користування [19, с. 13].

 Загальне користування - це використання усіх видів транспорту, крім промислового, будь-яким підприємством з будь-якою формою власності, а також міського транспорту - населенням.

 До відомчого відносять промисловий транспорт, що обслуговує конкретне підприємство і знаходиться на балансі цього підприємства. У ринкових умовах після ліквідації виробничих міністерств поняття загального і незагального транспорту є чітко не розмежовуються.

 Особисте користування - це застосування якогось транспортного засобу (автомобіля, велосипеда, яхти, літака тощо) окремою особистістю (сім'єю).

 На всіх етапах розвитку економіки транспорт забезпечує потреби її галузей і населення в оперативному переміщенні вантажів і пасажирів. При розвитку ринкових відносин особо гостро постає питання про дотримання термінів переміщення, встановлених замовником перевезень [18, с. 3].

 Основною особливістю транспорту є нематеріальний характер виробленої продукції. Транспорт забезпечує нормальне функціонування виробничої і невиробничої сфер економіки, задовольняє потреби населення і, отже, є обслуговуючою галуззю. Звідси і його специфічна роль у забезпеченні (опосредковано) зростання суспільного продукту і національного доходу і покращенні функціонування галузей, виробляючих матеріальну продукцію. Ця роль полягає у своєчасній доставці необхідної продукції від виробника до споживачів, зменшенні втрат і псування готової продукції і сировини, покращенні транспортного обслуговування населення шляхом швидкої його доставки в комфортних умовах [15, с. 28].

 Темпи розвитку транспорту повинні дещо випереджати потреби в перевезенні вантажів і пасажирів. Резерви транспорту вважаються найдоцільнішими видами резервів, оскільки відсутність можливостей переміщення вантажів і пасажирів є серйозним гальмом у розвитку економіки.

 Втім, роль транспорту не зводиться лише до переміщення вантажів або пасажирів, він активно впливає на весь процес розширеного відтворення, на формування й споживання запасів продукції на виробництві та у сфері споживання, на вартість складського господарства тощо [18, с. 2].

 Таким чином, транспорт сприяє прогресу суспільства, у зв'язку з чим вважається однією з найважливіших баз економіки. При цьому транспорт об'єднує в єдине ціле всі галузі економіки. Крім того, він є єдиним засобом, що забезпечує циркуляцію товарів шляхом їх переміщення, і нібито продовжує процес виробництва, доставляючи товар у сферу споживання для продажу. Транспорт сприяє монолітності держави, дозволяє маневрувати ресурсами, оперативно вирішувати надзвичайні ситуації. У цьому полягає політичне значення транспорту.

 1.2 Характеристика транспортної системи України

 Усі види транспорту є складовими єдиної транспортної системи.

 Транспортна система - територіальне поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які, взаємодіючи спільно, найповніше задовольняють потреби народного господарства та населення в перевезеннях вантажів і пасажирів [19, с. 39].

 Роботу транспорту забезпечує транспортна інфраструктура - економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, закладів управління і зв'язку, різноманітного технічного обладнання [19, с. 40].

 Транспорт об'єднує рухомий склад та дорожню мережу.

 Територіальна структура транспорту складається з транспортної мережі, транспортних центрів та вузлів.

 Вузлами в більшості випадків є великі населені пункти, де перетинаються магістралі різних видів транспорту і здійснюються великі обсяги вантажно-розвантажувальних робіт, перевалка вантажів [19, с. 41].

 Транспортні вузли та центр, де сходяться, перетинаються, розгалужуються не менше ніж дві-три лінії одного або двох видів транспорту (залежно від видів транспорту), поділяються на залізнично-автодорожні (Харків, Львів), залізнично-водно-автодорожні (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон), водно-автодорожні (Ялта, Алушта, Канів). У кожному з цих вузлів може бути ще й повітряний та трубопровідний транспорт [13, с. 211].

 Транспорт України через особливості її геополітичного положення має значне міждержавне значення, яке з часом зростатиме. Розширюються зв'язки не лише в напряму "схід-захід", а й "північ-південь", починає формуватися мережа так званих транзитних транспортних коридорів [16, с. 48].

 Об'єднана транспортними центрами і вузлами дорожня мережа разом з рухомим складом, портами, складськими та іншими господарствами утворюють транспортний комплекс держави [19, с. 7].

 На 10 тис. кв. км території припадає 372 км залізничних колій, 78 км - внутрішньоводних і 2800 км - автомобільних шляхів з твердим покриттям [20, с. 93].

 Найбільше перевозять вантажів і пасажирів залізничний та автомобільний види транспорту.

 Залізничний транспорт є однією із найважливіших складових частин транспорту, яка забезпечує життєдіяльність багатогалузевої економіки держави. Протягом всього періоду проведення в країні економічних перетворень залізниці працюють стабільно, для більшості регіонів вони є практично єдиними транспортними комунікаціями [19, с. 100].

 Управління залізничним транспортом загального користування здійснюється Державною адміністрацією залізничного транспорту України ("Укрзалізниця").

 Перевезення вантажів і пасажирів виконують 6 залізниць, що підпорядковані "Укрзалізниці" - Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська, в складі яких функціонує 1552 станції, 458 лінійних підприємств (локомотивні та вагонні депо, дистанції колії, системи енергопостачання, сигналізації та зв'язку), є достатній парк вагонів, локомотивів, резерви пропускної спроможності лінії і переробної потужності станцій [19, с. 101].

 В умовах відсутності фінансових і матеріальних ресурсів "Укрзалізницею" прийнята стратегія їх концентрації на магістральних напрямках, що входять до складу міжнародних транспортних коридорів. Продовжується електрифікація ділянок, відновлюється та модернізується пасажирське господарство, переобладнуються вокзали, перони, посадочні платформи і закінчуються роботи зі створення національної автоматичної системи управління пасажирськими перевезеннями "Експрес-УЗ" [15, с. 32].

 "Укрзалізниця" вивчає можливості різного прискорення і підвищення якості міжнародних транзитних перевезень за рахунок зміни технологій, очікується, що впровадження ряду заходів забезпечить підвищення конкурентоздатності залізничного транспорту, підвищить обсяги перевеіень з Європи до Азії, збільшить валютні надходження.

 Автомобільний транспорт серед усіх видів транспорту є однією із важливих галузей народного господарства, забезпечує разом з іншими видами транспорту нормальне функціонування і перевезення виробництва промисловості та сільського господарства, потреб капітального будівництва, задовольняє населення в перевезенні на різні відстані [19, с. 104].

 Автомобільний транспорт утримує перше місце за перевезенням пасажирів та друге - за вантажообігом. Протяжність автошляхів - майже 170 тис. км (155 тис. км доріг має тверде покриття), якість їх за європейськими стандартами - незадовільна.

 Недосконалий автопарк, відсутність необхідного сервісу на дорогах, високі ціни на бензин роблять автотранспорт одним з найдорожчих видів транспорту.

 Крім перевезення вантажів і пасажирів, автомобільний транспорт виконує багато інших функцій: забезпечує роботу швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, органів громадського правопорядку тощо. Велике значення автотранспорт має для обслуговування АПК та доставки вантажів і пасажирів у важкодоступні райони.

 Важливі вузли - всі обласні й багато районних центрів. Найважливіші автомагістралі: Одеса-Київ-Чернігів, Харків-Донбас, Дніпропетровськ-Запоріжжя, Запоріжжя-Севастополь, Львів-Київ, Харків-Київ, Полтава-Кишинів.

 Автомобільний транспорт поступово інтегрується у високорозвинену європейську комунікаційну систему. До цієї системи наш транспорт буде залучено після введення в дію першокласної трансєвропейської автостради Київ-Мадрид.

 З паромною переправою Іллічівськ-Поті, яка є найкоротшим шляхом між Заходом і Сходом, введеною у 1997 р., виникла можливість транспортувати автомобільні вантажі разом з автомобілями в країни Закавказзя, а далі переправою Баку-Туркмен-Баші - в країни Центральної і Південної Азії.

 Авіаційний транспорт - один з наймолодших видів сполучення. Його перевагами є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Авіатранспортом здійснюють переважну більшість трансконтинентальних пасажиро-перевезень та перевезень товарів з невеликим строком зберігання на значні відстані. Недоліки: велика собівартість, залежність від природних умов [19, с. 108].

 У транспортному пасажиро- і вантажообігу його частка менша 1%. Найбільші міста України мають по два аеропорти: в Києві - це "Бориспіль" і "Київ" (Жуляни), Одесі - "Центральний" і "Застава", в Сімферополі - "Сімферопольський" і "Заводський".

 Повітряними воротами столиці України є Бориспільський аеропорт. Відкрились повітряні лінії до Франкфурта, Парижа, Торонто, Нью-Йорка, Лондона, Ізраїлю. Важливого значення набувають польоти в Китай, Японію, Індію.

 Повітряний транспорт України об'єднаний в "Авіалінії України", до яких належать майже 30 авіазагонів, 100 аеродромів, а також підприємства з ремонту авіатехніки, приватні авіалінії.

 На морський транспорт припаде 1/4 вантажообігу країни. Цей транспорт концентрується винятково на півдні країни на узбережжі Чорного і Азовського морів, у так званому Азово-Чорноморському басейні, який через протоки Босфорт і Дарданелли зв'язаний із Середземномор'ям, а відтак - зі світовим океаном [19, с. 123].

 Виділяють три види морських перевезень:

 1) малий каботаж - перевезення між портами однієї держави одного моря (наприклад, Чорного);

 2) великий каботаж - перевезення між портами однієї держави різних портів (Чорного і Азовського);

 3) закордонні перевезення (між портами України і Росії тощо).

 Морський транспорт обслуговує важливі зовнішньоекономічні зв'язки України.

 Організаційно морський транспорт України складається з трьох пароплавств: Чорноморського, Азовського та Українсько-Дунайського. У Чорноморському басейні функціонує також паромна переправа Іллічівськ-Варна (Болгарія).

 До структури Чорноморського пароплавства входять 11 морських портів, три судноремонтних заводи. В Азовському пароплавстві судна спеціалізуються на перевезеннях вугілля, руди, зерна та конструкційних матеріалів. Працюють три порти: Маріуполь, Бердянськ, Керч. Дунайське пароплавство працює на річці і в морі, має 4 порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ, Кілія [13, с. 213].

 Основною проблемою морського транспорту є зростання питомої ваги суден, технічний стан яких не відповідає сучасним вимогам, що призводить до конфліктів, катастроф, загострення екологічної ситуації в морській акваторії і портових містах.

 Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, він використовує готові природні шляхи, течії води, можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менше капітальних вкладень, до того ж перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше. Проте він має і ряд недоліків: сезонність дії, мала швидкість тощо [19, с. 125].

 Загальна довжина судноплавних шляхів в Україні близько 4 тис. км. Майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту знаходиться на одному з останніх місць.

 Частка річкового транспорту у загальному перевезенні вантажів не перевищує 1,1%, а пасажирів - 0,2%. Основними видами вантажів, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні, будівельні матеріали (більше 80%), руда (4%), кам'яне вугілля (2%) [20, с. 94].

 Цим видом транспорту перевозяться вантажі річками Дніпро, Дунай. Останній поєднує Україну з вісьма європейськими країнами через порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

 Трубопровідний транспорт відрізняється найменшою собівартістю і використовується для перекачування нафти, нафтопродуктів, газу, а також деяких хімічних продуктів (зокрема, аміаку). Він є одним з найефективніших, оскільки порівняно із залізничним і автомобільним транспортом доставка нафти ним в три рази дешевша. Перевагами цього виду транспорту є і можливість функціонування протягом усього року, висока продуктивність праці, мінімальні втрати при транспортуванні, можливість прокладання трубопроводів за найкоротшою відстанню незалежно від рельєфу, а також його екологічна чистота [19, с. 128].

 Це відносно новий вид транспорту. В Україні він виник у 20-ті р.р. минулого століття в Прикарпатті, де вперше було побудовано газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич (1924 рік).

 Наразі довжина газопроводів становить понад 35 тис. км, нафтопроводів - 2,5 тис. км, нафтопродуктопроводів - 2,9 тис. км. Середня щільність трубопровідного транспорту - 67 км на 1 тис. кв. км території [20, с. 95].

 В Україні діють нафтопроводи Долина (Івано-Франківська обл.), Дрогобич (Львівська обл.), Битків-Надвірна (Івано-Франківська обл.), Качанівка-Охтирка (Сумська обл.), Гнідинці-Прилуки (Чернігівська обл.), Кременчук (Полтавська обл.), Херсон, Кременчук-Черкаси, Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон-Одеса, через який в Україну надходить сибірська нафта.

 Найбільший нафтопровід - "Дружба" - є трансєвропейським і в межах України має протяжність 680 км. До міждержавного належить і нафтопровід Мічурінськ (Росія)-Кременчук, протяжністю в межах нашої держави - 313 км [20, с. 96].

 Найбільші газопроводи - Шебелинка-Харків-Брянськ, Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Одеса-Кишинів, Шебелинка-Диканька - західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи до Чехії, Словенії, Польщі. Через крайню східну частину України проходять траси газопроводів Північний Кавказ-Москва. Цей газ споживають також у Донбасі [20, с. 96].

 Через Україну із Західного Сибіру та інших районів Росії пролягають декілька магістральних газопроводів до країн Центральної і Західної Європи. Серед них найбільшим є газопровід Уренгой-Помари-Ужгород.

 В Україні створено мережу продуктопроводів: найбільший в Європі (протяжністю близько 25 тис. км) аміакопровод Тольятті-Горлівка-Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина)-Калуш.

 У перспективі планується будівництво великих транспортних трансєвроазіатських трубопроводів з Ірану через Північний Кавказ (Росія) в Україну, а також нафтопроводу з Ірану через Азербайджан до портів Грузії й далі морським транспортом в Україну (Одеса).

 Отже, В Україні розвинені всі види транспорту.

 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

2.1 Мета, завдання і методи державного управління транспортом України

 Транспорт як галузь економіки являє собою систему організації суспільного виробництва, засновану на єдності його елементів, включаючи підприємства, організації, фірми та виробничі комплекси (в даному випадку - це залізничний транспорт, річковий транспорт та ін.) [19, с. 20].

 Для того, щоб економіка взагалі й, зокрема транспорт, могли ефективно функціонувати, ними треба управляти.

 Управління передбачає наявність суб'єкта управління (той, хто управляє), об'єкта управління (той, ким управляють) та існування поміж ними прямого і зворотного зв'язку [10, с. 125].

 Різновидом соціального управління є державне управління, яке має свою реалізацію в деяких формах:

 - діяльність, яка здійснюється Верховною і місцевими радами народних депутатів;

 - діяльність, яка здійснюється усіма ланками державної виконавчої влади;

 - правосуддя;

 - прокурорський нагляд [10, с. 126].

 Під державним управлінням розуміється організаційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка здійснюється на основі і для виконання законів та перебуває в повсякденному практичному здійсненні функцій держави [12, с. 430].

 Управління транспортом складається з планування розвитку окремих транспортних ланок (підгалузь транспорту), створення транспортних органів і організацій, координації, правового регулювання, централізованого і оперативного керівництва їх діяльністю, спрямованого на повне і своєчасне задоволення потреб населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

 Метою державного управління транспортом є організаційне забезпечення нормального і безпечного функціонування транспортної системи, яка має грунтуватися на поєднанні приватних і публічних інтересів [17, с. 72].

 Функції управління знаходять своє безпосереднє вираження в діяльності органів управління, їх структурних підрозділів та конкретних виконавців, та юридично закріплені в положеннях про ці органи, в посадових інструкціях. Складна, многоступенева структура управління транспортом відображає специфіку транспортного процесу, який потребує при організації й виконанні перевезень чіткої взаємодії багатьох служб та підрозділів [14, c. 35].

 Основними завданнями державного управління транспортом є:

 - забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

 - захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

 - безпечне функціонування транспорту;

 - дотримання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

 - захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

 - створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

 - обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

 - координація роботи різних видів транспорту;

 - ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту [17, с. 73].

 Державне управління транспортом України грунтується на відповідних правових засадах, які поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові.

 Нормативно-правову основу державного управління транспортом складає транспортне законодавство України.

 Правовий статус та особливості господарської діяльності підприємств транспорту визначаються Конституцією України, Господарським кодексом України та Законами України "Про господарські товариства", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про автомобільний транспорт" та іншими чинними нормативно-правовими актами.

 Основні засади діяльності підприємств транспорту визначає Закон України "Про транспорт" від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР в ред. від 20.06.2007 р. у якому, зокрема, встановлено характер відносин між підприємствами транспорту і органами влади, які будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів.

 Важливе місце в процесі державного управління транспортом займають підзаконні акти. Наприклад, вимоги до спеціальної охорони та супроводу вантажів встановлюються Кабінетом Міністрів України (постанова від 22.02.1994 р. № 106 "Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом"). Порядок охорони та супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством транспорту та зв'язку України.

 У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що органи управління можуть здійснювати лише такі повноваження, які віднесені до їх компетенції. У процесі реалізації своєї компетенції органи управління мають право видавати нормативні акти, що може бути віднесено до юридичного виду управлінської діяльності. Важливим видом управлінської діяльності є застосування правових норм у конкретних обставинах, що також постає як юридичний вид управлінської діяльності [17, с. 75].

 Органи управління здійснюють управлінський вплив правовими методами, під якими розуміється спосіб здійснення управлінських функцій відповідно до вимог чинного законодавства і правової доктрини.

 Основними правовими методами управління транспортом є адміністративні й економічні.

 До адміністративних методів належить видання владних актів (укази Президента, постанови Уряду, накази Міністерства транспорту та зв'язку України тощо).

 До економічних методів відносяться такі способи управління, які базуються на використанні економічної заінтересованості підприємств транспорту і окремих їх працівників у результатах роботи. Вони базуються на майновій і оперативній самостійності підприємств, можливості вибору тих чи інших самостійних рішень у межах, передбачених статутами чи положеннями цих підприємств [17, с. 77].

 В умовах формування в Україні ринкових відносин співвідношення адміністративних і економічних методів повинно змінюватися на користь останніх.

 Адміністративні методи управління повинні бути економічно обгрунтованими, тобто будь-який адміністративний акт планування, регулювання діяльності підприємств транспорту повинен враховувати реальні виробничі умови й опиратися на економічні закони.

 2.2 Органи управління транспортом і шляховим господарством

 Організаційно-правову основу державного управління транспортом складає система органів державної влади і місцевого самоврядування, наділених управлінською компетенцією щодо транспорту України.

 У цій системі виділяються три рівні органів управління:

 1) органи державної транспортної політики, до яких належать: законодавчий орган - Верховна Рада України, вищий виконавчий орган - Кабінет Міністрів України;

 2) органи регіональної транспортної політики:

 - місцеві державні адміністрації;

 - органи місцевого самоврядування;

 3) органи оперативного державного управління на транспорті:

 - галузевий орган - Міністерство транспорту та зв'язку України;

 - органи управління підгалузями транспорту;

 - спеціалізовані органи державного управління на транспорті. Наприклад, спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства транспорту та зв'язку України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (в особливий період), є Державна спеціальна служба транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 р. № 1190 утворено Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті.

 Такий поділ органів управління транспортом здійснюється за рівнем управлінської діяльності (транспортна політика - оперативне управління транспортом).

 Згідно із Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює управління об'єктами державної власності, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

 У своїй виконавчо-розпорядчій діяльності на Кабінет Міністрів України законодавець поклав такі функції:

 - видання статутів окремих видів транспорту;

 - регулювання безкоштовних перевезень пільгових категорій громадян;

 - визначення діяльності транспортно-експедиційних організацій та виконання ними комплексу послуг;

 - порядок ліцензування транспортної діяльності;

 - cпeціaльні питання oxopoни й cупpoвoдження вaнтaжів;

 - видання спеціальних положень (наприклад, по координації діяльності транспорту);

 - утворення й реорганізація центральних транспортних органів, призначення й звільнення їх керівників;

 - порядок встановлення охоронних зон, їх розміри та режим на них;

 - визначення тарифної політики.

 Крім цих напрямків, які є загальними для транспортного комплексу в цілому, Кабінет Міністрів України здійснює свою діяльність і в окремих галузях транспорту.

 За територіально-галузевим принципом серед органів державного управління транспортом можна виділити дві групи суб'єктів.

 Перша група - це центральні галузеві органи управління: Міністерство транспорту та зв'язку України, департаменти окремих видів транспорту, органи управління залізниць, органи юридичних осіб - підприємств транспорту.

 Друга група суб'єктів - місцеві органи управління. Це місцеві ради, державні адміністрації, інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції (наприклад, підрозділи Державтоінспекції).

 Центральним державним органом регулювання діяльності транспортного комплексу України є Міністерство транспорту та зв'язку Україні, діяльність якого визначається Положенням про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789 в ред. від 31.10.2008 р.

 Міністерство транспорту та зв'язку України:

 - реалізує державну політику в галузі транспорту і дорожнього господарства;

 - сприяє структурній перебудові економіки України;

 - здійснює керівництво транспортно-дорожнім комплексом;

 - несе відповідальність за його розвиток;

 - координує роботу об'єднань, установ, підприємств і організацій залізничного, морського, річкового, авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до сфери його управління.

 На Міністерство транспорту та зв'язку України покладені такі завдання:

 - здійснення державного управління транспортним комплексом України;

 - реалізація державної політики становлення та розвитку транспортного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях;

 - забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту та дорожнього комплексу;

 - здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України;

 - створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

 - забезпечення входження транспортного комплексу України до європейської та світової транспортних систем.

 Відповідно до цих завдань Міністерство транспорту та зв'язку України:

 - забезпечує виконання єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики на транспортно-дорожньому комплексі;

 - забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

 - сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, а за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях та укладає міжнародні договори;

 - видає ліцензії на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом, агентування морського торговельного флоту, виконання авіаційно-хімічних робіт;

 - контролює дотримання ліцензійних умов при здійсненні цих видів діяльності;

 - організує роботу, спрямовану на забезпечення мобілізаційної готовності підприємств;

 - здійснює контроль за додержанням підприємствами законодавства і міжнародно-правових норм та ін.

 Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування базуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів.

 Законодавство забороняє місцевим органам влади і самоврядування втручатися у господарську діяльність підприємств транспорту, залучати їх експлуатаційний персонал на інші роботи.

 У той же час Закон України "Про транспорт" зобов'язує органи управління транспортом сприяти місцевим органам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного середовища, розробляти і проводити узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координувати роботу, пов'язану з запобіганням аваріям і порушенням на транспорті, а також організовувати взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

 Органи місцевої влади і самоврядування в межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам і організаціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об'єднують кошти підприємств, організацій, колективних господарських підприємств і фермерських господарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об'єктів транспорту.

 Органи управління транспортом та органи місцевої влади об'єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підприємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, туне лей, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і впорядкування шляхів сполучення та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезеннями вантажів.

 2.3 Контроль за додержанням законодавства на транспорті

 Контроль за додержанням законодавства на транспорті здійснюють Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідні органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

 Наприклад, в галузі залізничного транспорту здійснюється контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна. Контрольні функції покладені також на повноважні органи та посадових осіб залізничного транспорту (контролерів-ревізорів пасажирських поїздів, метрополітену та ін.). До компетенції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування належить контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів.

 Органи морського та річкового транспорту здійснюють контроль за навігаційно-гідрогеографічним забезпеченням судноплавства в територіальних водах та на внутрішніх водних шляхах України, а також за фр