Кр 1.Міжнародна міграція робочої сили 2.Фондова біржа 3.Економічна безпека України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Основи економічних теорій"

 

ПЛАН

 1. Міжнародна міграція робочої сили, її причини та види .............. 3

 2. Фондова біржа, її функції. Біржові індекси .................................. 7

 3. Економічна безпека України та її складові ................................. 14

 Список використаної літератури ..................................................... 19

1. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ, ЇЇ ПРИЧИНИ
ТА ВИДИ

 Міжнародна міграція робочої сили, як норма міжнародних економічних відносин, виникає і розвивається разом із становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі.

 Інтенсивно це явище починає розвиватися наприкінці XVІІІ – на початку XІX ст.ст. одночасно із промисловою революцією і формуванням технологічного способу виробництва на основі машинної праці. Відбувались масові переміщення людей і, навіть, цілих народів, але вони зумовлювалися переважно військовими, політичними, націнально-етнічними факторами, зокрема, в умовах рабовласницького ладу.

 Друга хвиля міграції відбулась наприкінці XІX – на початку XX ст. ст. із Європи до Нового світу. З Європи в Америку в цей період емігрувало майже 20 млн. осіб.

 Третя хвиля міжнародної міграції відбулась у 1919-1939 p.p. (в цей період виїхало до 9 млн осіб).

 На нижчій стадії розвитку капіталізму робоча сила здебільшого мігрувала вслід за капіталом (із розвинених країн – у слаборозвинені), а на вищій стадії основні потоки мігрантів рухаються із слаборозвинених країн у високорозвинені.

 Після розпаду СРСР почалася четверта хвиля міграції з цих країн, масштаби якої перевершили попередню.

 Міжнародну міграцію робочої сили зумовлюють, передусім, економічні фактори, до них належать:

 1) дія законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку та ін., які спричиняють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

 2) істотна різниця в умовах праці, підприємницької діяльності, рівні заробітної плати, рівні життя тощо;

 3) циклічний характер економічного розвитку, зокрема асинхронність економічного циклу в різних країнах;

 4) нерівномірне розгортання НТР, структурних криз і структурних реформ;

 5) демографічні фактори, різниця у природному прирості населення. Так, у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинених країнах становили приблизно 2,5%, а в розвинених – не перевищували 1%;

 6) політичні, військові, національно-етнічні та інші неекономічні чинники.

 Міжнародна міграція робочої сили – найважливіша форма міграції населення, переміщення працездатного населення в межах світового господарства з метою пошуку роботи, кращих умов життя тощо відповідно до вимог економічних законів. Частково міграцію спричиняють позаекономічні фактори.

 Якщо йдеться про зумовлену економічними причинами міграцію робочої сили, то в цьому процесі слід виокремити матеріально-речовий зміст і суспільну форму.

 З точки зору речового змісту, – це процес міграції людини-працівника, споживчої вартості робочої сили (як сукупності фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі виробництва споживчих вартостей). Це означає, що у розвинені країни мігрує малокваліфікована і некваліфікована, недостатньо освічена робоча сила з азіатських і африканських країн в країни Західної Європи, із латиноамериканських країн – у США та ін., та висококваліфікована та освічена робоча сила із країн Європи в США, частково із слаборозвинених країн, а також з країн Східної Європи (зокрема, з України) у США і країни Західної Європи. Перший вид міграції є наймасовішим.

 З точки зору суспільної форми, міжнародна міграція робочої сили означає процес міграції людини-власника і формування її інтернаціональної вартості і ціни, а також певну сукупність відносин економічної власності між суб'єктами різних країн з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

 Міжнародна міграція робочої сили – переміщення людини економічної в межах світового господарства і формування інтернаціональних рис людини-працівника і людини-власника, становлення на цій основі певної сукупності економічних відносин з приводу організації цього процесу та привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту з урахуванням відтворювального аспекту.

 Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили охоплює три основні моменти:

 1) формування нових витрат, пов'язаних з утриманням самого працівника і його сім'ї, – фізичних, нервових, психічних, розумових витрат, зумовлених зростанням інтенсивності і продуктивності праці; споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншими цінами, оплата житла тощо. Зміни в утриманні сім'ї пов'язані з грошовими переказами на її утримання, а у випадку міграції найманого працівника з сім'єю – зміни, зумовлені | споживанням інших благ та новими цінами на них;

 2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови тощо;

 3) розвиток нових потреб найманого працівника в новому середовищі, тобто модифікація соціально-історичного елементу вартості робочої сили, в якому відображається розвиток матеріальних, соціальних і духовних потреб.

 Міжнародна міграція робочої сили має позитивні і негативні наслідки.

 Позитивними в країнах-експортерах робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення її платіжного балансу (крім того, повертаючись додому, наймані працівники привозять суми, приблизно еквівалентні їх грошовим переказам).

 Негативними наслідками для країни-експортера є відтік високоосвічених і кваліфікованих кадрів ("відплив мізків"). Якщо орієнтуватися на оцінку середньої вартості, створюваною однією складною робочою силою в США (у 90-ті р.р. XX ст. перевищувала 400 тис. дол., а інженера – 800 тис. дол.), то при виїзді таких спеціалістів держава-експортер несе відповідні збитки. Ще більше втрачає країна у разі виїзду кандидата або доктора наук, оскільки підготовка доктора наук за міжнародними оцінками обходиться в 1-1,5 млн. дол.

 До негативних наслідків для країни-експортера також належать можливе пониження кваліфікації найманих працівників-мігрантів; для класу найманих працівників країни-імпортера – зростання надмірної пропозиції робочої сили; опосередкований вплив на зниження ціни національної робочої сили; можливе послаблення класової солідарності трудящих та ін.

2. ФОНДОВА БІРЖА, ЇЇ ФУНКЦІЇ. БІРЖОВІ ІНДЕКСИ

 У світовій практиці на ринку цінних паперів набула поширення біржова діяльність.

 Фондова біржа – установа, яка створена для забезпечення сприятливих умов вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та упорядкованій основі.

 У широкому розумінні фондова біржа – це організація, асоціація чи група осіб, яка встановлює, підтримує й забезпечує на постійній основі торговельне місце та відповідні організаційно-правові й технічні умови для покупців і продавців цінних паперів.

 За своїм економічним змістом і функціями вона покликана максимально концентрувати попит і пропозицію цінних паперів, сприяти формуванню їх біржового курсу. В основі її діяльності лежить відповідність операцій, що здійснюються, реєструються і виконуються, вимогам чинного законодавства України, положенням статуту, Установчого договору і правил біржі.

 Найстарішою у світі фондовою біржею вважається Амстердамська біржа, заснована у 1602 р. для операцій з цінними паперами Ост-Індської та Вест-Індської компаній.

 Наразі в світі існує близько 200 фондових бірж, серед яких є кілька провідних. Найбільшими фондовими біржами є Токійська, Нью-Йоркська, Лондонська, Франкфуртська та деякі інші. Активно розвиваються фондові біржі Азії, Тихоокеанського регіону тощо.

 Невеликі біржі обслуговують регіональний обіг цінних паперів. Існують також відділи, що займаються цінними паперами на товарних біржах. Так, у США діють великі фондові біржі – Американська, Середньозахідна, Філадельфійська, Тихоокеанська, Бостонська тощо. Водночас здійснюються торги цінними паперами на Чиказьких зерновій та м'ясній біржах.

 Як правило, в багатьох країнах існує по кілька бірж. Проте можна спостерігати певну тенденцію до централізації обігу цінних паперів.

 У США в 90-ті р.р. XX ст. обсяг торгів на регіональних фондових біржах сягав близько 30% обороту Нью-Йоркської фондової біржі. На їх частку припадало близько 17% доходів від комісійних операцій з цінними паперами. Кілька років тому в світі існувало 22 національні фондові біржі, тобто ці біржі є єдиними, де проводяться біржові торги [6, с. 58].

 У країнах, де існує по кілька бірж, спостерігається процес їх інтеграції в різних формах.

 Так, у Франції в 1984 р. вісім бірж об'єдналися в Товариство французьких бірж, яке діє під егідою Паризької фондової біржі разом з національним депозитарієм Франції. У ФРН з 1986 р. також відбулося об'єднання семи бірж на базі Франкфуртської біржі і було створено товариство "Німецька біржа". До його складу входить також центральний депозитарій – Німецький касовий союз. У 2000 р. оголошено про злиття Франкфуртської та Лондонської фондових бірж [6, с. 59].

 Проте це не означає повної монополізації ринку цінних паперів, оскільки існують інші його елементи. Мається на увазі, наприклад, розвинена система позабіржової торгівлі, яка отримала широке розповсюдження. Так, у США, незважаючи на значну кількість офіційних фондових бірж, існує та успішно функціонує система NASDAQ, створена Національною асоціацією біржових дилерів, а також система автоматичного порівняння замовлень CATS.

 В Україні перша товарна біржа була створена в Одесі, а початок біржової фондової діяльності було закладено 22 вересня 1862 р. створенням Київської біржі, на якій потім здійснювались торги цінними паперами [6, с. 60].

 Створення і реєстрація Української фондової біржі припадає на 1991 р. – рік проголошення незалежності України.

 Основними функціями фондової біржі є:

 – мобілізація ресурсів для фінансування капіталовкладень;

 – здійснення структурних зрушень в економіці та перебудова виробничих структур;

 – розвиток колективних форм господарювання при дотриманні демократичних принципів та ефективності виробництва.

 В країнах з розвиненою ринковою економікою фондова біржа – "барометр" економічного життя.

 Головними принципами функціонування фондової біржі є:

 1) особиста довіра між брокерами і клієнтами. Угода укладається усно, а юридично оформляється потім, навіть заднім числом;

 2) гласність. Відомості про всі угоди і фінансово-економічні показники, що їх надають емітенти, публікуються відкрито у спеціальних випусках та інших засобах масової інформації;

 3) регулювання діяльності біржових фірм через застосування адміністрацією суворих фінансових, адміністративних, торговельних і бухгалтерських правил тощо.

 Біржові індекси вже понад сто років використовують для інтегральної оцінки стану фінансового ринку. Інвесторів цікавить не лише динаміка цін на акції певної компанії, а й загальна тенденція усього ринку. Саме для цього практично всі біржі мають власні системи агрегатних індексів, які відображають рівень і динаміку цін на певний пакет акцій. Як правило, цей пакет складається з акцій компаній, що належать до різних галузей промисловості та фінансової сфери.

 Біржові індекси – це середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій, що дають найкомпактнішу картину про стан і динаміку фондового ринку.

 Біржові індекси є цифровими статистичними показниками, що виражають (зазвичай у відсотках) послідовні зміни певних явищ.

 Індекс являє гобою відношення порівнюваної величини до певної величини, яку приймають за базу. Кожен індекс має такі характеристики:

 1) список індексу (набір акцій-представників);

 2) метод зведення до середнього;

 3) види ваг до курсових вартостей акцій;

 4) базисне значення індексу;

 5) статистична база.

 Найбільш відомими й популярними біржовими індексами є такі.

 Індекси Доу Джонса. Існує чотири види індексів Доу Лжонса.

 Промисловий індекс Доу Джонса (the Dow Jones Іndustrіal Average – DJІA) – простий середній показник руху курсів 30 найбільших промислових корпорацій. Склад цього індексу не є незмінним, його компоненти змінюються залежно від стану компанії на ринку. Цей індекс розраховується шляхом сумування цін включених до нього акцій на момент закриття біржі та діленням отриманої суми на певний деномінатор (що коригується на величину поділу акцій та дивідендів у формі акцій, які складають більше 10% ринкової вартості випусків).

 Індекс Доу Джонса котирується в пунктах та друкується щоранку в діловій пресі й сповіщається на Нью-Йоркській фондовій біржі через щопівгодини.

 Транспортний індекс Доу Джонса (the Dow Jones Transportatіon Average – DJTA) – середній показник, який характеризує рух цін на акції 20 транспортних корпорацій (авіакомпаній, залізничних та автомобільних компаній).

 Комунальний індекс Доу Джонса (the Dow Jones Utіlіty Average – DJUA) – середній показник руху курсів акцій 15 корпорацій, що займаються газо- та енергопостачанням.

 Dow Jones Composіte – відомий ще під назвою "Індекс 65" – показник, який розраховується на базі промислового, транспортного та комунального індексів.

 Основний ринковий індекс Американської фондової біржі (AMEX Major Market Іndex) є простим середнім показником руху цін акцій 20 провідних корпорацій. Його було задумано Американською фондовою біржею як своєрідний аналог промислового індексу Доу Джонса. Хоча він розраховується і публікується Американською фондовою біржею, до його складу входять акції корпорацій, що зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі.

 Індекс ринкової вартості Американської фондової біржі (AMEX Market Value Іndex) розраховується на принципово іншій основі: він є показником, зваженим за ринковою вартістю всіх випущених акцій тих корпорацій, які входять до його складу як компоненти (більше 800 випусків акцій, що представляють цінні папери корпорацій усіх великих галузевих груп, зареєстрованих Американською фондовою біржею). З технічної точки зору, він вважається унікальним, оскільки при його розрахунку припускається, що дивіденди, які сплачуються за акціями, реінвестуються і на цій основі відображаються в індексі.

 Індекс Уілшир визначається за 5 тисячами компаній та відображає вартість акцій усіх корпорацій, які котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. Індекс розраховується приватною компанією "Уілшир асошіейтс".

 На відміну від США, в інших країнах, зокрема в Західній Європі та Японії, розраховується менше біржових індексів і, як правило, діє один основний індекс. Так, в Англії – це індекс Рейтера, у ФРН – індекс "Франкфурте Альгемайне Цайтунг" (ФАЦ), у Франції – індекс "Каркоран", в Японії – індекс "Ніккей".

 Усі індекси визначаються як середньозважена курсів акцій різної кількості компаній, встановлених у тій чи іншій країні.

 Специфіка економічної ситуації в Україні не дозволяє копіювати зарубіжні методики розрахунку фондових індексів. В сучасних умовах – це унікальна і своєрідна проблема саме вітчизняного фінансового ринку.

 Асоціацією "Позабіржова фондова торговельна система" розроблено, прийнято і вже впроваджено у практику ПФТС-індекс українських цінних паперів.

 ПФТС-індекс – це офіційний показник позабіржової фондової торговельної системи. Він розраховується на основі простих акцій підприємств, що пройшли лістинг у ПФТС. Щоденний ПФТС-індекс розраховується кожного робочого дня наприкінці торговельної сесії. Щотижневий ПФТС-індекс розраховується наприкінці кожного робочого тижня.

 До переліку акцій підприємств, які входять до індексу, включаються акції, котрі мають найкращі показники ліквідності. Перелік переглядається щомісяця.

 Індекс у поточному періоді розраховується на основі списку підприємств, складеного у попередньому місяці. Для того, щоб потрапити до списку індексу, підприємства-емітенти повинні пройти лістинг ПФТС і належати до першого або другого рівнів переліку ПФТС.

 До переліку акцій підприємств, що входять до індексу, включаються акції, щодо яких у ПФТС було зареєстровано найбільшу кількість двосторонніх угод. Якщо підприємство, яке входить до індексу, з тих чи інших причин вилучається зі списку ПФТС, воно автоматично вилучається також із переліку підприємств, які входять до лістингу. У такому разі індекс за наступний розрахунковий період визначається без врахування вилученого підприємства, а базовим вважається список попереднього місяця без вилученого підприємства.

 ПФТС-індекс розраховується за принципом ринкового зважування, в основу якого покладено метод арифметичної середньої. При розрахунку індексу враховуються всі угоди, які зареєстровані у ПФТС.

3. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ ТА ЇЇ СКЛАДОВІ

 Економічна безпека – це такий стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави.

 Складовими економічної безпеки є макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна й продовольча безпека.

 Макроекономічна безпека – це стан економіки, при якому досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій.

 Фінансова безпека – це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної систем та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

 Фінансова безпека, своєю чергою, містить такі складові:

 1) бюджетна безпека – це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;

 2) валютна безпека – це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

 3) грошово-кредитна безпека – це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення;

 4) боргова безпека – це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

 5) безпека страхового ринку – це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування;

 6) безпека фондового ринку – це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

 Зовнішньоекономічна безпека – це такий стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активної участі у світовому розподілі праці.

 Інвестиційна безпека – це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів.

 Науково-технологічна безпека – це такий стан науково-технологічного та виробничого потенціалу держави, який дає змогу забезпечити належне функціонування національної економіки, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних і технологічних ресурсів.

 Енергетична безпека – це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливноенергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

 Соціальна безпека – це такий стан розвитку держави, при якому держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

 Демографічна безпека – це такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, при якому забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України.

 Продовольча безпека – це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави.

 Виробнича безпека – це такий рівень розвитку промислового комплексу країни, що здатний забезпечити зростання економіки та розширене її відтворення.

 Економічна безпека забезпечується ефективністю економіки й захисними заходами, які вживаються державою.

 Ефективно функціонуюча економіка захищає себе конкурентноздатністю товарів на світовому і внутрішньому ринках, високим рівнем продуктивності праці. Захисні заходи держави обумовлені її економічними інтересами, суть яких полягає в тому, щоб сприяти ефективному функціонуванню економіки. Одним із найважливіших заходів є стимулювання підприємницької діяльності у всіх сферах економіки [3, с. 12].

 Найгострішими проблемами у сфері забезпечення економічної безпеки є такі:

 – суттєве посилення фінансової безпеки і максимальне поліпшення інвестиційного клімату;

 – досягнення реального економічного зростання та утворення ефективної системи соціального захисту населення;

 – посилення трудоресурсної безпеки;

 – підвищення рівня продовольчої безпеки держави;

 – створення надійних гарантій техногенної, екологічної та технологічної безпеки, розвитку науково-технічного потенціалу;

 – посилення енергетичної безпеки;

 – забезпечення інформаційної безпеки держави;

 – поглиблення інтеграційних взаємовідносин;

 – підвищення рівня конкурентоспроможності держави з урахуванням національних інтересів за всіма складовими зовнішньоекономічної політики [3, с. 15].

 У стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Натомість наразі спостерігається тенденція реалізувати лише тактичні заходи щодо соціально-економічного розвитку економіки. Такий стан справ обумовлений здебільшого чинниками об'єктивного характеру, протек не можна відкидати й суб'єктивні чинники.

 Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної безпеки – створення такого економічного, політичного та правового середовища та інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003 р. № 964-ІV Картка в останній ред. від 14.01.2006 р.
2. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-ІV в останній ред. від 30.04.2009 р.
3. Варналій З. Проблеми та шляхи забезпечення економічної безпеки України // Віче. – 2008. – № 6. – С. 11 – 15.
4. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкин Ю. Т. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 2006. – 472 с.
5. Економіка: Основи загальної економічної теорії: Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина. – 3-тє вид., перероб. – К.: Знання, 2006. – 320 с.
6. Липилина С. Возникновение и развитие рынка ценных бумаг // Бизнес Информ. – 2000. – № 2. – С. 57 – 60.
7. Мочерний С. В., Довбенко М. В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 856 с.
8. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Клімка, В. П. Нестеренка. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа, 2004. – 830 с.
9. Руководство по биржевому делу: товарные сделки, ценные бумаги / Пер. с англ. М. И. Сороко, А. С. Каменского. – М.: Перспектива, 2006. – 256 с.
10. Сойфер Т. Биржевые сделки: Комментарии и толкования // Журнал для деловых людей. – 2004. – № 12. – С. 9 – 11.
11. Старченко В. Д. Макроекономіка: (Опорний конспект лекцій). – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2007. – 110 с.
12. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 536 с.