Кр Адміністративне право

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Провадження у справах про адміністративні проступки: характеристика, структура, правове регулювання ................................................... 4

 2. Правові основи сфери управління у галузі промислової політики 11

 Висновки ........................................................................................... 15

 Задача ............................................................................................... 17

 Список використаної літератури ..................................................... 19

ВСТУП

 Провадження у справах про адміністративні проступки можна визначити як інститут адміністративного права, що містить норми, які регулюють діяльність уповноважених органів і осіб щодо застосування адміністративних стягнень за адміністративні проступки або ж як діяльність уповноважених суб'єктів щодо застосування адміністративних стягнень та сукупність відносин, що виникають при цьому і врегульовані нормами адміністративного права.

 Отже, провадження у справах про адміністративні проступки – це правовий інститут, в межах якого регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини і забезпечується вирішення адміністративних справ, а також попередження адміністративних правопорушень.

 Провадження у справах про адміністративні проступки є різновидом виконавчої і розпорядчої діяльності, тому в ньому діють загальні принципи управління, такі як законність, демократизм, гласність, участь громадськості тощо.

 Характеристику саме провадження у справах про адміністративні проступки містить перший розділ цієї контрольної роботи.

 У другому розділі роботи розглядаються правові основи сфери управління в галузі промислової політики.

 Державна промислова політика – цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, що підкріплюються відповідними механізмами реалізації (стимулювання, регулювання та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку конкретного сектору національної економіки.

 1. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ: ХАРАКТЕРИСТИКА, СТРУКТУРА, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

 Провадження у справах про адміністративні проступки – це процесуальна діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

 Завданням такого провадження є:

 1) своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи;

 2) вирішення її відповідно до чинного законодавства;

 3) забезпечення виконання винесеної постанови;

 4) виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень;

 5) виховання громадян у дусі додержання законів.

 Зазначене провадження врегульовано юридичними нормами, які сконцентровані в розділах ІV та V КУпАП (глави 18-33). Тут визначені:

 – завдання провадження (ст. 245);

 – обставини, що виключають провадження (ст. 247);

 – такі принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо;

 – види доказів (ст. 251);

 – вимоги до найважливіших процесуальних документів, зокрема до протоколу (ст.ст. 254-257), постанови у справі (ст.ст. 283-286) тощо;

 – заходи забезпечення провадження (ст. 260 – адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей та документів);

 – права учасників провадження (ст.ст. 268-275);

 – строки і порядок розгляду справ (ст.ст. 277-279);

 – оскарження і опротестування постанов у справі (ст.ст. 287-297);

 – виконання постанови (глави 25-33, ст.ст. 298-330).

 Усе перелічене вище певною мірою зближує провадження у справах про адміністративні проступки з кримінальним процесом. Разом із тим, йому не властива складна процедура розслідування справ, спрощено порядок порушення, а нерідко й розгляду справи. Можливі випадки, коли протокол про проступок не складається (наприклад, ст. 258 КУпАП – порушення правил користування річковими і маломірними суднами).

 Строки розгляду справ про адміністративні проступки короткі: 15, 7, 5, 3, 1 доба (ст. 277 КУпАП). Таке становище пояснюється тим, що адміністративні проступки здебільшого легко встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і розгляду порівняно з кримінальними справами.

 Існують два види проваджень у справах про адміністративні проступки: звичайне та спрощене.

 Звичайне провадження здійснюється у більшості справ і детально регламентовано. Найважливіша його особливість полягає у необхідності скласти протокол про проступок.

 Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості проступків, передбачених ст. 258 КУпАП. Воно характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. На відміну від звичайного провадження, за цих обставин протокол не складається, а рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) приймає і виконує посадова особа, яка виявила правопорушення.

 Штраф сплачується правопорушником на місці вчинення і фіксації протиправного діяння. Документом, що засвідчує виконання стягнення у вигляді штрафу, є квитанція про його сплату. Вона видається порушникові і є документом суворої фінансової звітності (ст. 309 КУпАП).

 Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного письмового попередження за встановленою формою, або шляхом усного попередження. Якщо порушник заперечує накладене на нього без складання протоколу стягнення, то провадження здійснюється у звичайному порядку.

 Провадження у справах про адміністративні проступки складаються з дій низки органів та осіб, які беруть участь у ньому. Це, наприклад, дії органів і посадових осіб, які уповноважені державою вживати передбачені законом заходи з виявлення і запобігання проступків, застосування і виконання стягнень; дії учасників провадження, які захищають свої інтереси; учасників, які залучаються до провадження при виникненні потреби у спеціальних знаннях, тощо.

 У главі 21 КУпАП законодавець визначив осіб, які беруть участь у проваджені у справі про адміністративні проступки, і регламентував їх процесуальні повноваження. Такими особами за ст.ст. 268-274 КУпАП є:

 1) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;

 2) потерпілий;

 3) законні представники;

 4) захисник;

 5) свідок;

 6) експерт;

 7) перекладач.

 У цьому переліку привертають увагу дві обставини: по-перше, відсутність представників органів адміністративно-деліктної юрисдикції (їх перелік і компетенція зафіксовані в інших главах КУпАП); по-друге, відсутність інших осіб, яким законодавство дозволяє брати участь у процесі (такою особою, наприклад, є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, якому надано право бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина).

 З урахуванням наведеного вище всіх суб'єктів провадження у справах про адміністративні проступки можна поділити на кілька груп:

 1) компетентні органи і особи, наділені правом на владні дії (акти), що впливають на рух і долю справи. До них належать суб'єкти, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення; розглядати справи про адміністративні правопорушення; суб'єкти, які впливають на рух і долю справи, але розглядати справи не уповноважені (прокурор і уповноважена ним особа); які реалізують заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення;

 2) суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну від суб'єктів першої групи, ніхто з представників цієї групи не має владних повноважень). До таких суб'єктів належать:

 а) особа, яка притягується до відповідальності;

 б) потерпілий;

 в) законні представники.

 Законними представниками є представники як особи, що притягується до відповідальності, так і потерпілого. Це батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. До цієї категорії необхідно віднести також захисників (адвокати та інші фахівці у галузі права);

 3) суб'єкти, що сприяють встановленню об'єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відомої їм інформації щодо обставин правопорушення. Такими суб'єктами є свідки;

 4) суб'єкти, які мають спеціальні знання і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі. Такими суб'єктами є експерти і перекладачі;

 5) суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єктивної істини факти, дії, обставини. Такими суб'єктами є поняті;

 6) суб'єкти, що сприяють виконанню постанови по справі. До таких суб'єктів належать формування громадськості, трудові колективи, адміністрація за місцем роботи, навчання або проживання правопорушників. Вони співпрацюють з органами публічної влади, допомагаючи їм у виконанні функцій щодо протидії адміністративним деліктам. У ряді випадків такі учасники провадження мають бути поінформовані про заходи адміністративного впливу, вжиті до винних.

 Провадження у справах про адміністративні проступки складаються з чотирьох стадій:

 1) порушення справи про адміністративний проступок;

 2) розгляд справи з винесенням рішення по ній;

 3) оскарження чи опротестування постанови у справі;

 4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

 Перша стадія полягає у виявленні проступку (правопорушення), його розслідуванні і складанні протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженою на це посадовою особою або представником громадського формування. Особи, які мають право складати протокол, вказані у ст. 255 КУпАП.

 Наявність протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про порушення адміністративної справи. Цей протокол має бути складений із дотриманням встановлених законом вимог. В іншому разі справа про адміністративне правопорушення не може бути порушена.

 Перша стадія закінчується в момент надсилання протоколу про скоєне адміністративне правопорушення органові або посадовій особі, уповноваженій розглядати справу.

 Друга стадія – розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення постанови по ній.

 Ця стадія полягає у тому, що компетентний орган або посадова особа здійснюють остаточне розслідування в справі й дають правову оцінку діям особи, яку у протоколі вказано як правопорушника. Одержавши матеріали справи, компетентний орган або посадова особа готують їх до розгляду: вирішують, чи належить до їх компетенції розгляд даної справи, чи правильно складено протокол та інші матеріали по справі про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; чи зібраний додатковий матеріал; чи підлягають задоволенню клопотання правопорушника або потерпілого, їх законних представників чи адвокатів.

 Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відкрито. При цьому відповідний орган або посадова особа з'ясовують: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа у вчиненому правопорушенні; чи підлягає ця особа адміністративній відповідальності; чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадській організації, трудовому колективу; чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність; чи заподіяно потерпілому майнову шкоду, а також інші обставини.

 За загальним правилом, справи розглядаються у 15-денний термін з дня одержання відповідним органом або посадовою особою протоколу про адміністративне правопорушення.

 Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган або посадова особа виносять постанову в справі, а постанова виконавчого комітету селищної або сільської ради ухвалюється у формі рішення.

 Третя стадія виникає не в кожному провадженні. Це стадія оскарження або опротестування постанови у справі. Вона – одна із найважливіших гарантій дотримання прав та захисту інтересів правопорушника, передбачених в законі. Постанову в справі може оскаржити правопорушник або потерпілий.

 Четверта стадія – виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Це завершальна стадія провадження в справах про адміністративні проступки. Її суть полягає в реалізації адміністративного стягнення, накладеного на правопорушника постановою.

2. ПРАВОВІ ОСНОВИ СФЕРИ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

 Промисловість – найважливіша сфера матеріального виробництва, до якої відносять промислово-виробничу діяльність підприємств і господарських організацій. Розвиток промисловості у значному ступені визначає економічний розвиток держави й, відповідно, розвиток соціально-культурної сфери і рівень життя громадян.

 Промисловість поділяється на: важку (виробництво засобів виробництва); легку (виробництво предметів споживання); нафтову; вугледобувну; текстильну; харчову; інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять собою підгалузі промисловості. Своєю чергою, підгалузі промисловості поділяються на ще дрібніші – так звані субгалузі промисловості.

 Галузева організація промисловості визначає складну структуру органів державного управління цими галузями, їх різноманітні повноваження.

 Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображені в Конституції, Господарському та Цивільному кодексах України, Законах України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про промислово-фінансові групи в Україні" та ін., актах Президента України, Кабінету Міністрів України, численних відомчих актах.

 Серед методів державного управління у галузі промисловості слід вказати такі:

 – державні замовлення і контракти на поставку продукції;

 – визначення стратегічних цілей розвитку галузі, їх відображення в державних програмах;

 – видача ліцензій на право заняття діяльністю в галузі промисловості, що підлягає ліцензуванню;

 – державна підтримка, інвестування промисловості, створення сприятливих умов для розвитку її підгалузей;

 – встановлення нормативних вимог до якості та сертифікації технологій та продукції.

 Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом з урахуванням територіального та міжгалузевого управління. Воно має на меті:

 – координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства і держави;

 – зростання ефективності праці;

 – зниження собівартості продукції;

 – підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на світовому ринку;

 – захист та наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами та ін.

 Поряд з промисловими підприємствами державного сектору в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні в тому числі з закордонним капіталом та ін. Державне управління ними має свої, досить істотні відмінності від управління промисловими підприємствами загальнодержавної та комунальної власності й зводиться в основному до впливу на них економічними заходами (податковою, митною, фінансовою політикою та ін.) та контролю за їх діяльністю.

 Встановлення законодавчих засад державного управління у сфері промисловості в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають в цій сфері.

 Система органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері промисловості складається із центральних (Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом) та місцевих (управління та відділи місцевих державних адміністрацій).

 Загальне управління у сфері промисловості, здійснення державної політики в цьому напрямку покладені на Кабінет Міністрів України, який управляє об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та ін.

 Близькі за обсягом та напрямом діяльності повноваження по управлінню промисловістю має Рада Міністрів Автономної Республіки Крим у межах автономії.

 Центральне місце серед органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері промисловості належить Міністерству промислової політики України та Міністерству палива і енергетики України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України. Вони здійснюють керівництво промисловими підприємствами, які входять до відповідної сфери (галузі).

 Міністерство промислової політики України як центральний орган виконавчої влади діє на підставі "Положення про Міністерство промислової політики України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1538 в ред. від 27.02.2008 р

 До системи органів управління у сфері промисловості входять також органи міністерств, державних комітетів та органів виконавчої влади із спеціальним статусом на місцях, відповідні управління місцевих (обласних та районних, міських міст Києва та Севастополя) державних адміністрацій (наприклад, управління промисловості, енергетики, транспорту та зв'язку, управління промислового комплексу та ін.), які діють на підставі відповідних положень про них, і адміністрації державних промислових об'єднань, промислових підприємств. Це свідчить про те, що управління галузями та підгалузями промисловості організується, як правило, за триланковою системою: міністерство – обласне управління – підприємство або дволанковою: міністерство – підприємство чи їх об'єднання.

 Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою промисловості – промисловим підприємством здійснює його адміністрація.

 Адміністрація – сукупність посадових осіб, наділених правами і обов'язками щодо керівництва конкретним органом або об'єктом управління з метою здійснення покладених на них функцій.

 Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:

 – інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;

 – державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;

 – політика прискореної амортизації;

 – розпорядження і використання об'єктів державної власності;

 – державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій;

 – державна підтримка міжгалузевої кооперації;

 – залучення іноземних інвестицій;

 – державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам тощо.

ВИСНОВКИ

 Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна дійти таких висновків.

 1. Провадження у справах про адміністративні проступки – це процесуальна діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

 2. Існують два види проваджень у справах про адміністративні проступки: звичайне та спрощене. Звичайне провадження здійснюється у більшості справ і детально регламентовано. Найважливіша його особливість полягає у необхідності скласти протокол про проступок. Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості проступків, передбачених ст. 258 КУпАП. Воно характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю.

 3. Провадження у справах про адміністративні проступки складаються з дій низки органів та осіб, які беруть участь у ньому. Це, наприклад, дії органів і посадових осіб, які уповноважені державою вживати передбачені законом заходи з виявлення і запобігання проступків, застосування і виконання стягнень; дії учасників провадження, які захищають свої інтереси; учасників, які залучаються до провадження при виникненні потреби у спеціальних знаннях, тощо.

 4. Провадження у справах про адміністративні проступки складаються з чотирьох стадій: порушення справи про адміністративний проступок; розгляд справи з винесенням рішення по ній; оскарження чи опротестування постанови у справі; виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

 5. Промисловість – найважливіша сфера матеріального виробництва, до якої відносять промислово-виробничу діяльність підприємств.

 6. Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображені в Конституції, Господарському та Цивільному кодексах України, Законах України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про промислово-фінансові групи в Україні" та ін., актах Президента України, Кабінету Міністрів України, численних відомчих актах.

 7. Система органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері промисловості складається із: Кабінету Міністрів України; Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; промислових міністерств; державних комітетів та відомств, які мають свої промислові об'єкти; управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою); адміністрацій промислових об'єднань та промислових підприємств.

ЗАДАЧА

 В приміському електропоїзді четверо чоловіків грали в карти на гроші, при цьому гучно кричали, іноді висловлювались нецензурною лайкою. Міліцейський патруль, що проходив через вагон, зажадав припинити азартну гру, але громадяни не підкорилися на їх вимоги, обгрунтовуючи свою поведінку тим, що нікому не заважають. Тоді старший патруля вилучив у громадян карти і склав протокол про злісну непокору співробітникові ОВС.

 Дайте юридичну оцінку ситуації, яка склалась. Чи законні дії працівника міліції?

 

 Розв'язання:

 Дії працівника міліції не є законними.

 Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП складати протоколи про злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (ст. 185 КУпАП) мають право лише уповноважені на те посадові особи ОВС, якими міліціонери ППС не є.

 Права працівника міліції встановлено у ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. №565-XІІ в ред. від 11.10.2011 р., яка, зокрема, встановлює право працівника міліції вимагати від громадян, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені законом заходи примусу, а також інші права в межах його компетенції.

 Отже, правопорушників треба було згідно із ч. 1 ст. 259 КУпАП з метою складення протоколу про адміністративні правопорушення доставити до відповідного відділу лінійної міліції.

 Начальник лінійного відділу міліції або його заступник у ситуації, що розглядається, мав скласти протокол про вчинення доставленими правопорушниками:

 1) дрібного хуліганства – ст. 173 КУпАП (нецензурна лайка у громадському місці);

 2) участі в організованій без дозволу азартній грі у карти на гроші – ч. 1 ст. 181 КУпАП;

 3) злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції – ст. 185 КУпАП.

 Вилучення карт повинно було провадитися посадовою особою, яка складала протокол про адміністративні правопорушення (ч. 1 ст. 265 КУпАП). Про вилучення карт треба було скласти окремий протокол.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-ІV в ред. від 02.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80731-X в ред. від 25.11.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 1618 в ред. від 16.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
5. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-ІІ в ред. від 11.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
6. Положення про Міністерство промислової політики України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1538 в ред. від 27.02.2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
7. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Паращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
8. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
9. Колпаков В. К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право): Навч. посібник. – Юрінком Інтер, 2008. – 256 с.