Кр Адміністративний процес - поняття і сутність

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Адміністративне право"

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Адміністративний процес: поняття і сутність ............................... 4

 2. Основні риси адміністративного процесу ..................................... 8

 3. Спільність і відмінність між адміністративним,
цивільним і кримінальним процесами .......................................... 10

 4. Основні принципи адміністративного процесу .......................... 11

 Висновки ........................................................................................... 15

 Практичне завдання ......................................................................... 16

 Список використаної літератури ..................................................... 18

 ВСТУП

 Процес - це сукупність послідовних дій, які вчинюються для досягнення певного результату; порядок здійснення будь-якої діяльності.

 У такому розумінні говорять, наприклад, про законодавчий, бюджетний, землевпорядний та інші процеси.

 Оскільки виконавча влада реалізується у різних діях, що сукупно характеризуються як державно-управлінська діяльність, тому існують необхідні підстави для того, щоб її також розглядати з процесуальних позицій.

 Юридичний процес своїм призначенням має реалізацію норм матеріального права. Виходячи з даної методологічної позиції, діяльність щодо реалізації матеріальних адміністративно-правових норм можна розглядати як адміністративний процес. У такому розумінні він призначений для того, щоб забезпечити застосування зазначених правових норм у сфері державного управління з метою досягнення юридичних результатів (наслідків), які передбачаються диспозицією норми, тобто відповідних правил належної поведінки.

 Метою цієї роботи є з'ясування поняття і сутності адміністративного процесу, а також виявлення його основних принципів.

 1. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ

 У питанні про поняття й особливості адміністративного процесу існують дві позиції. Перша представлена в працях Н. Г. Саліщевої,
О. В. Іванова, М.І. Піскотина, А. В. Самійленко та ін. Вона одержала назву "юрисдикційної концепції" адміністративного процесу.

 Згадана концепція базується на традиційно сформованих поглядах на процесуальну діяльність як на суто юрисдикційну. У даному випадку за основу береться здійснення правоохоронної функції. Процес при цьому ототожнюється зі здійсненням правосуддя по цивільних і кримінальних справах, а останнім часом - і по адміністративних справах.

 Друга позиція, що стверджується у працях В. Д. Сорокіна,
В. М. Манохіна, А.Є. Луньова, А. П. Корнєєва, О. М. Бандурки,
М. М. Тищенка та ін., має своєю метою довести, що адміністративний процес не може замикатися у юрисдикційних рамках і є явищем більш широкого плану.

 Представники "юрисдикційної концепції" розглядають адміністративний процес як регламентовану законом діяльність з вирішення спорів, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, які не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також по застосуванню примусових заходів.

 Основна методологічна вада даної позиції полягає у прагненні побудувати адміністративний процес за аналогією з цивільним і кримінальним.

 "Адміністративний процес, - зазначає Д. Н. Бахрах, - має конструюватися на зразок давно і міцно сформованих процесуальних систем - кримінального і цивільного процесів. Межі адміністративного процесу повинні логічно замикатися порядком застосування адміністративних стягнень та інших заходів адміністративного примусу" [4, c. 6].

 Втім, юрисдикційну функцію, до того ж в значному обсязі, постійно і на різних рівнях системи державного управління здійснюють виконавчі органи, тобто в позасудовому порядку. Їх дії такого роду є реалізацією одного зі складових елементів їх адміністративної право- і дієздатності. Це означає, що вони здійснюють таким чином адміністративну юрисдикцію, яка, однак, не є головною і визначаючою зміст державно-управлінської діяльності ознакою, характерною для судових органів.

 В основу юрисдикційної діяльності покладено розгляд і вирішення спірних питань застосування матеріальних правових норм, правова оцінка поведінки тих чи інших осіб, застосування при необхідності передбачених чинним законодавством заходів юридичного (державного) примусу. Так, зокрема надходять судові органи при розгляді правових спорів, створюючи у такий спосіб основу для розуміння реального юридичного змісту юрисдикції та юрисдикційної діяльності [7, с. 127].

 Ці позиції застосуються і для характеристики юрисдикційної діяльності виконавчих органів. В межах своєї управлінської діяльності вони мають право, а іноді й зобов'язані, розглядати і вирішувати адміністративно-правові спори, самостійно оцінювати правомірність поведінки учасників управлінських суспільних відносин, застосовувати у необхідних випадках заходи адміністративної відповідальності. Вони вчинюють при цьому дії, що збігаються за своїм призначенням і характером з тими, які здійснюються в рамках судового процесу чи судової юрисдикції.

 З таким розумінням не можна погодитися повністю, тому що воно ігнорує факт першорядної важливості - органічний зв'язок адміністративного процесу з державним управлінням, юридичним вираженням якого він є. Тому поняття адміністративного процесу необхідно виводити не з кримінального і цивільного процесів, а з особливостей державного управління.

 На думку В. Д. Сорокіна, адміністративний процес - це не лише діяльність державних органів з вирішення індивідуальних справ у сфері державного управління, але, насамперед, порядок реалізації адміністративно-правових норм [10, c. 63].

 Особливістю адміністративного процесу, вважає В. Г. Перепелюк, є те, що він регулює не лише юрисдикційну діяльність щодо розгляду спорів і застосуванню примусових заходів, але й реалізацію регулятивних норм [8, c. 11].

 При наявності таких помітно розбіжних суджень про адміністративний процес з'являється необхідність у короткому аналізі найбільш істотних його властивостей як складного правового явища, що поєднує три складові частини, - цивільний, адміністративний і кримінальний процеси. Та обставина, що згадані різновиди поєднуються єдиним терміном "процес", свідчить про наявність у них деяких загальних властивостей. Розглянемо їх.

 По-перше, взятий у цілому, процес є певним відображенням державно-владної діяльності. Інакше кажучи, процес - це специфічний спосіб здійснення державної влади. Нерозривний зв'язок з державою - одна з найважливіших властивостей процесу. Зрозуміло, процес припускає участь у його здійсненні й громадських організацій, однак основу його складає діяльність компетентних державних органів.

 Якщо перейти від загального до особливого, тобто до окремих видів процесу, то тут на перший план виступає тісний зв'язок усіх трьох видів процесу з такими формами діяльності держави, як правосуддя і державне управління. Зв'язок цей виражається в тому, що правосуддя як форма діяльності держави реалізується за допомогою кримінального і цивільного процесів, державне управління - за допомогою адміністративного процесу. Форми діяльності держави у даному разі виступають як явища первинні стосовно відповідних різновидів процесу і, отже, особливості цих форм визначають й особливості тих чи інших видів процесу.

 По-друге, процес - це динамічне поняття, означаюче діяльність відповідних державних органів. Кожен вид процесу - цивільний, кримінальний, адміністративний - представляє собою діяльність певних державно-владних органів, за допомогою якої вирішуються завдання правосуддя і державного управління. Оскільки завдання названих форм різні, то і способи їх здійснення за допомогою тих чи інших видів процесу відрізняються певною специфікою.

 По-третє, основна властивість процесу полягає в тому, що це не будь-яка діяльність, а виключно юридична.

 Отже, є підстави розглядати конкретний вид процесу як правове вираження даної форми діяльності держави.

 Правова природа процесу (цивільного, кримінального і адміністративного) виражається насамперед у його соціальному призначенні, в тому, щоб забезпечити реалізацію матеріальних норм різних галузей права. Кожен вид процесу являє собою порядок послідовно виконуваних дій, що мають своєю метою практичне перетворення у життя норм матеріального права.

 Проте однієї юридичної мети ще не достатньо для повної характеристики правової природи процесу. Через те, що будь-який вид процесу призначений для реалізації соціальних правил, встановлених державою, - матеріальних правових норм, - він може бути лише юридичним порядком, оскільки інакше реалізувати правову норму неможливо.

 Треба зазначити, що сам процесуальний порядок діяльності встановлюється і регулюється за допомогою спеціальних юридичних правил - процесуальних норм права: цивільно-процесуальних, кримінально-процесуальних і адміністративно-процесуальних.

 По-четверте, принципове значення має те, що всі різновиди процесу є юридично результативною діяльністю, за допомогою якої досягається необхідний для вирішення індивідуально-конкретних справ юридичний результат.

 Таким чином, адміністративний процес треба розглядати як порядок вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління виконавчо-розпорядницькими органами (а у передбачених законом випадках - й іншими суб'єктами), як діяльність, під час здійснення якої виникають суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права.

 2. ОСНОВНІ РИСИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Виділяються такі характерні риси адміністративного процесу.

 1. Адміністративний процес пов'язаний з державним управлінням у вузькому змісті. Однак у зміст адміністративного процесу включається не вся управлінська діяльність виконавчо-розпорядницьких органів державної влади, а лише її суто юридичні види, реалізовані у правових формах.

 2. Адміністративний процес пов'язаний з матеріальним адміністративним правом. Цей зв'язок виражається в тому, що у ході реалізації завдань адміністративного процесу відбувається вирішення індивідуально конкретних справ, що виникають у сфері державного управління.

 Вирішення індивідуально конкретної справи припускає застосування відповідної норми матеріального права до даного випадку, можливість виникнення якого передбачається цією нормою.

 Застосування норм адміністративного права - різноманітна і обсяжна діяльність виконавчо-розпорядницьких органів державної влади і деяких інших уповноважених на те органів. Вона охоплює всі категорії індивідуально конкретних справ, що входять у компетенцію згаданих органів, незалежно від їх галузевої приналежності.

 Іншими словами, адміністративний процес здійснюється там, де у компетентного органа державного управління виникає необхідність вирішити індивідуальну справу, врегулювати конкретне відношення управлінського характеру, отримати юридичний результат.

 Отже, адміністративний процес одночасно є вираженням управлінської діяльності органів державної влади і формою реалізації норм адміністративного права.

 3. Застосування норм адміністративного права здійснюється у порядку, врегульованому нормами адміністративного права. Відповідно до цих норм органи державного управління вирішуютьь підвідомчі їм справи. Наприклад, адміністративно-процесуальні норми регулюють порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян, порядок вирішення організаційних справ в апараті управління, порядок застосування заходів адміністративного примусу та ін.

 4. Адміністративний процес - це не лише певна процедура застосування відповідних норм права у сфері державного управління, але й діяльність, у ході якої виникають відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права. Під впливом цих норм згадані відносини здобувають характер адміністративно-процесуальних правовідносин [5, с. 328].

 Таким чином, адміністративний процес, як і процеси цивільний та кримінальний, складається з двох елементів, в однаковому ступені врегульованих нормами адміністративно-процесуального права, - діяльності органів державного управління з вирішення підвідомчих справ і відносин між учасниками цієї діяльності.

 3. СПІЛЬНІСТЬ І ВІДМІННІСТЬ МІЖ АДМІНІСТРАТИВНИМ, ЦИВІЛЬНИМ І КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСАМИ

 Для більш повної характеристики адміністративного процесу необхідно порівняти його з цивільним і кримінальним процесами.

 Спільність між трьома видами процесу полягає в їх юридичній природі, а також в їх сутності, тобто кожен вид процесу врегульований відповідними процесуальними нормами і є порядком реалізації матеріальних норм різних галузей права.

 Розходження ж полягають в тому, що:

 - адміністративний процес є юридичною частиною управлінської діяльності, й, отже, має специфічний зміст;

 - адміністративний процес відрізняється своїми завданнями, серед яких правоохоронні функції виконують другорядну роль, у той час як саме ці функції складають головне завдання цивільного і кримінального процесів;

 - адміністративний процес значною мірою пов'язаний з правотворчою діяльністю компетентних органів державного управління. На відміну від нього кримінальний і цивільний процеси реалізують виключно правозастосовчі функції;

 - для адміністративного процесу є характерним паралельне розташування складаючих його проваджень, що часто не вимагає другої інстанції, існування якої є обов'язковим для кримінального і цивільного процесів;

 - і, нарешті, адміністративний процес здійснюється виконавчо-розпорядницькими органами влади, у той час як цивільний і кримінальний процеси здійснюються судовими органами.

 Відмежування адміністративного процесу від цивільного і кримінального процесів може бути проведено і за іншими ознаками, наприклад, за способами і прийомами, що використовуються під час розгляду підвідомчих справ та ін.

 4. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Будучи обмеженою частиною управлінської діяльності, адміністративний процес базується на загальних принципах державного управління. Застосовані до адміністративного процесу ці загальні принципи конкретизуються і здобувають специфічні відтінки.

 1) Принцип законності.

 Найважливіший з принципів будь-якого процесу (кримінального, адміністративного і цивільного), він полягає не лише в суворому і належному виконанні законів, але й у належному їх застосуванні. Остання обставина має першорядне значення для адміністративного процесу, під час якого саме і відбувається застосування норм матеріального права.

 2) Принцип гласності процесу.

 Цей принцип припускає ознайомлення широких прошарків населення з рішеннями стосовно певних питань, що входять у компетенцію відповідних органів державного управління, і забезпечує сторонам в адміністративному процесі можливість безперешкодно знайомитися з усіма матеріалами в справі, документами та ін., що є однією з істотних умов правильного розгляду і вирішення адміністративних справ.

 Згідно зі ст. 249 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. З метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника.

 3) Принцип рівності сторін.

 Даний принцип реалізується у всіх видах юридичного процесу. Він випливає з більш загального принципу, відповідно до якого всі громадяни є рівними перед законом. На кожного громадянина, на кожну посадову особу незалежно від її службового становища норми закону поширюються в однаковому ступені.

 Зміст даного принципу знаходить своє відображення в закріпленні певного правового статусу сторін, встановленні їх адміністративно-процесуальних прав і обов'язків як учасників конкретного виду правових відносин.

 Так, відповідно до ст. 248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

 Принцип рівності сторін виходить з необхідності надання відповідної правової допомоги стороні, яка її потребує, і в той же час припускає обов'язок відповідного органа стежити за тим, щоб сторони належним чином використовували надані їм права і виконували покладені на них обов'язки.

 4) Принцип повноти й об'єктивності дослідження обставин.

 Даний принцип означає такий розгляд у справі, який повинен дати результат, повністю відповідаючий об'єктивному становищу речей. Закон ставить за обов'язок органу, що розглядає адміністративну справу, використовувати всі наявні можливості для залучення доказів, що відносяться до даної справи, виключати однобічний, а також упереджений підхід до їх оцінки, і, отже, до ухвалення рішення.

 Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

 Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

 Посадові особи, що вирішують ті чи інші справи, повинні уважно розбиратися в їх суті, витребувати необхідні документи, направляти працівників на місця для перевірки й вживати інші заходи для об'єктивного вирішення питання.

 5) Принцип швидкості процесу.

 Даний принцип є вираженням оперативності державної управлінської діяльності. З іншого боку, він виступає як визначена юридична гарантія реалізації суб'єктивних прав і законних інтересів учасників процесу. Тому чинне законодавство встановлює точні строки, протягом яких повинне бути здійснене провадження в адміністративній справі.

 Наприклад, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КУпАП).

 6) Принцип здійснення адміністративного процесу мовою докорінного населення.

 Існування цього принципу обумовлено багатонаціональним складом нашої країни і конституційно закріпленою рівноправністю всіх національностей, проживаючих на території України. Особам, які беруть участь в адміністративному процесі, що не володіють мовою, на якій здійснюється провадження в справі, забезпечуються право і можливість виступати, давати пояснення, заявляти клопотання та ін. на рідній мові, а також безперешкодно користатися послугами перекладача.

 7) Принцип двоступеневості адміністративного процесу.

 За цим принципом учасники розгляду адміністративної справи і, насамперед, сторона, чиї права та інтереси встановлюються в ході процесу, можуть оскаржити будь-яку первинну дію органу державного управління чи посадової особи, що розглядає дану справу.

 Оскарженню може підлягати рішення будь-якої першої інстанції у відповідну другу інстанцію - вищий орган державного управління, суд чи будь-який інший орган залежно від характеру адміністративної справи чи законодавчого встановлення.

 ВИСНОВКИ

 Наприкінці необхідно зазначити, що адміністративно-процесуальне право в Україні поки не склалося; відсутній і адміністративно-процесуальний кодекс України. Тому велике значення мають процесуальні норми, що міститься в КУпАП. Вони складають зміст розділу ІV "Провадження в справах про адміністративні правопорушення".

 Отже, актуальним завданням наразі є розробка адміністративно-процесуального права як самостійної галузі українського права.

 Адміністративний процес має увібрати в себе все позитивне, що досягнуто попереднім досвідом розвитку процесуального законодавства, при цьому необхідно враховувати сучасні тенденції розвитку права, у тому числі й досвід зарубіжних країн.

 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

 Перебуваючи у відпустці, інспектор органів рибоохорони Тюлькін затримав двох браконьєрів, які, застосовуючи борну кислоту, травили рибу у водоймі. Тюлькіним було складено протокол про адміністративне правопорушення, але браконьєри відмовилися підписувати його, мотивуючи це тим, що інспектор не має права складати процесуальні документи на цій території, оскільки проживає в іншій області. Протокол був направлений державному інспектору по регулюванню та охороні вод.

 Яка підвідомчість цієї категорії справ та чи правомірні дії інспектора?

 Відповідь обгрунтувати, посилаючись на чинне законодавство.

 

 Перш, ніж визначити підвідомчість справи, що розглядається, треба з'ясувати, яке правопорушення скоїли особи, затримані Тюлькіним. Вони, застосовуючи борну кислоту, травили рибу у водоймі. Добування риби у такий спосіб є порушенням правил рибальства. Адміністративна відповідальність за порушення правил рибальства настає згідно із ст. 85 КУпАП.

 Дії інспектора Тюлькіна у ситуації, що розглядається, є неправомірними. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КУпАП затримувати осіб, що порушують правила рибальства, і складати про це протокол мають право лише співпрацівники органів внутрішніх справ.

 Отже, Тюлькін повинен був не самостійно затримувати правопорушників, а викликати для цього міліцію.

 Відповідно до ст. 257 КУпАП протокол про порушення певними особами правил рибальства надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

 Тюлькін направив складений протокол державному інспектору по регулюванню та охороні вод. Це неправильно, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 85 КУпАП, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80731-X в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник. - К.: Літера, 2002. - 288 с.
4. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР. - Свердловск: Изд-во Свердловского ун-та, 1989. - 196 с.
5. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 580 с.
6. Коваль Л. В. Яким бути адміністративному процесу в Україні? // Право України. - 2003. - № 3. - С. 31 - 33.
7. Кубко Є. Нові наукові погляди в адміністративному процесі // Право України. - 2004. - № 4. - С. 127 - 128.
8. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навч. - Чернівці: Рута, 2006. - 480 с.
9. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР. - М.: Юрид. лит, 1964. - 260 с.
10. Сорокин В. Д. Советское административно-процессуальное право. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. - 320 с.
11. Теория юридического процесса / Под ред. В. М. Горшенева. - Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1985. - 320 с.