Кр АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття, функції та ознаки адміністративно-правових норм ...... 5

 2. Види адміністративно-правових норм .......................................... 8

 3. Особливості структури адміністративно-правових норм .......... 10

 Висновки ........................................................................................... 14

 Список використаних джерел .......................................................... 16

ВСТУП

 У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Воно зумовлене колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку відповідно до об'єктивних потреб. Це суспільні відносини, які виникають та припиняються у сфері публічного (державного і самоврядного) управління.

 Природно, що не всі відносини у сфері публічного управління потребують, з точки зору законодавця, впливу адміністративно-правової норми. Крім того, не всі відносини можуть бути врегульовані з точки зору можливості правового впливу. Тому об'єктом адміністративно-правових норм є лише ті управлінські відносини, які:

 1) об'єктивно потребують правового регулювання;

 2) можуть бути врегульовані правовою нормою.

 Значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері публічного управління, регламентуються іншими правовими засобами: індивідуальними актами (правозастосовчими актами); адміністративними угодами (договорами); деякі відносини – діловими звичаями, адміністративними прецедентами.

 Певне місце у регулюванні управлінських явищ і процесів посідають також норми неюридичного характеру – політичні, моральні (етичні), корпоративні тощо.

 З допомогою адміністративно-правової норми створюється такий режим управління, який мав би виключати будь-яку можливість свавілля з боку суб'єктів владних повноважень. Вони повинні діяти тільки в межах можливості, встановленої правової норми. Тому за всієї значущості інших засобів регулювання управлінських відносин норми адміністративного права є й надалі будуть головним засобом забезпечення належного правового режиму управління.

 На сучасному етапі розвитку Української держави метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація такого правового статусу кожної людини, який би забезпечив їй реальне здійснення прав і свобод у сфері державного управління і місцевого самоврядування, а також ефективну протидію перешкодам, які можуть виникнути при цьому.

 Отже, надана контрольна робота присвячена розгляду адміністративно-правових норм, визначенню їх поняття, видів та особливостей структури

1. ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ ТА ОЗНАКИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ

 Адміністративне право як самостійну галузь права становить сукупність норм. Вони мають назву адміністративно-правових. Адміністративно-правові норми забезпечують регулювання суспільних відносин у різних сферах публічного, тобто державного і самоврядного, управління з пріоритетною орієнтацією на забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян.

 В юридичній літературі існують різні варіанти визначення поняття адміністративно-правових норм. Так, З. С. Гладун під адміністративно-правовою нормою розуміє загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлено державою з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління і забезпечується заходами державного примусу [7, с. 20].

 Д. М. Бахрах вважає, що адміністративно-правові норми можна трактувати як встановлені або санкціоновані державою правила, котрі регулюють відносини у сфері державного та муніципального управління, реалізація яких при невиконанні забезпечується державним примусом [6, с. 23].

 І. П. Голосніченко стверджує, що адміністративно-правова норма являє собою обов'язкове, формально визначене правило поведінки, що встановлено та охороняється Українською державою для організації і регулювання суспільних відносин, які виникають, розвиваються й припиняються в процесі здійснення державної виконавчої влади та відповідальності у сфері управління за незначні правопорушення [8, с. 7].

 Отже, адміністративно-правові норми – це встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов'язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.

 Норми адміністративного права виконують ряд основних та додаткових функцій. До основних відносяться:

 1) організація та регулювання управлінських відносин;

 2) забезпечення реалізації громадянами і громадськими організаціями своїх конституційних прав;

 3) захист прав громадян і громадських об'єднань у сфері державного управління.

 Додатковими функціями є:

 1) забезпечення ефективності діяльності органів виконавчої влади й інших органів державного управління;

 2) виховна функція;

 3) взаємодія з нормами інших галузей права [5, с. 35].

 Адміністративно-правовим нормам властиві загальні риси, притаманні нормам інших галузей права. Зокрема, вони:

 – встановлюються, санкціонуються чи ратифікуються державою і тому мають державно-владний характер;

 – є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки;

 – закріплюються у правових актах, що видаються компетентними державними органами;

 – мають двобічний характер, тобто встановлюють не лише права, а й обов'язки учасників правовідносин;

 – визначають певні варіанти поведінки;

 – їх дотримання забезпечується шляхом як юридичного примусу, так і вжиттям різноманітних організаційних, роз'яснювальних, стимулюючих та інших заходів [3, c. 21].

 Є й певні особливості, характерні лише для адміністративно-правових норм.

 По-перше, в них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду, а також внутрішньоорганізаційної діяльності.

 По-друге, метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна із сторін у відносинах, що регулюються даними нормами, завжди представляє державу, а відповідальність за їх недодержання настає перед державою.

 По-третє, виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою з допомогою засобів:

 а) організаційних, до яких належать видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо;

 б) роз'яснювальних, до яких належать доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності;

 в) стимулюючих, до яких належить застосування різного роду заохочувальних заходів до тих, хто точно виконує приписи норм;

 г) примусових, до яких належить притягнення до відповідальності перед державою.

 По-четверте, кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевої системи і поза цією системою діяти не може. Так, норми, що містяться в ст. 173 КУпАП, якими встановлюється відповідальність за дрібне хуліганство, чинні лише разом із нормами ст. 12 КУпАП, згідно з якими до адміністративної відповідальності притягаються особи, які досягли до моменту скоєння правопорушення 16-річного віку, ст.ст. 221 і 222 КУпАП, що визначають підвідомчість таких справ, ст. 254 КУпАП, що зобов'язує складати протокол про адміністративне правопорушення, і ст. 255 КУпАП, котра визначає осіб, які мають право складати протокол про таке правопорушення та ін. [10, с. 57].

 Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин.

 2. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ

 Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.

 За змістом можна виділити групи адміністративно-правових норм, що:

 1) фіксують права й обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права;

 2) закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб'єктів зазначеної галузі права;

 3) встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов'язки державних службовців;

 4) визначають форми та методи управлінської діяльності;

 5) встановлюють способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні;

 6) окреслюють адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва.

 За цільовим призначенням серед адміністративно-правових норм вирізняють регулятивні, які фіксують права й обов'язки суб'єктів адміністративного права, та охоронні, що спрямовані на регламентацію примусових заходів, що вживають до порушників загальнообов'язкових правил.

 За методом впливу на суб'єктів адміністративного права розрізняють такі норми:

 – зобов'язуючі (встановлюють обов'язок здійснити позитивні дії);

 – забороняючі (фіксують обов'язок утриматися від певних дій);

 – уповноважуючі (надають право на здійснення тих чи інших позитивних дій);

 – рекомендаційні (містять поради щодо раціональних дій);

 – стимулюючі (містять інформацію про заохочення діяльності, яку вважають корисною).

 За галузевою належністю адміністративно-правові норми поділяють на матеріальні (визначають права й обов'язки суб'єктів адміністративно-правових відносин) і процесуальні (фіксують порядок, процедури реалізації прав та здійснення обов'язків).

 За межами дії розрізняють загальнообов'язкові адміністративно-правові норми, які діють на всій території України чи на певних її територіях, і такі, що діють у системі органів державного управління (загальні, відомчі, між відомчі, локальні).

 За порядком дії у часі можна вирізнити строкові адміністративно-правові норми (час дії визначений) і такі, час дії яких не визначений.

 За колом фізичних осіб адміністративно-правові норми поділяють на такі, що встановлюють правила для всіх громадян, або такі, що адресуються окремим групам осіб.

 За ступенем загальності адміністративно-правові норми класифікуються на загальні (розповсюджуються на всіх або більшість суб'єктів відносин) та спеціальні (встановлюються лише з окремих спеціальних питань).

 Залежно від повноти викладення правил поведінки адміністративно-правові норми розподіляються на визначені та бланкетні. Визначена норма має повно викладене правило поведінки, бланкетна – зазначає відповідне правило неповно, посилаючись на інші норми або акти.

 За юридичною силою норми адміністративного права класифікують на конституційні, норми законодавчих актів, норми, що містяться в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, нормативних актах місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

 3. СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ

 Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня будова, порядок взаємозв'язку її складових частин [7, с. 24].

 Структура адміністративно-правової норми складається, як правило, із гіпотези, диспозиції та санкції.

 Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватися. У більшості адміністративно-правових норм, які визначають права і обов'язки, форми і методи органів державного управління, гіпотеза не формулюється, хоча, як слушно наголошується в юридичній літературі, не обов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі акту законодавства [6, с. 71].

 Існують такі види гіпотез адміністративно-правових норм:

 – невизначена гіпотеза (вона може бути загальною для декількох адміністративно-правових норм, проте в результаті логічного аналізу завжди може бути знайдена). Таке вираження гіпотези необхідне для оперативної самостійності суб'єктів публічного управління (їх посадових осіб), тобто для здійснення ними своїх повноважень шляхом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин у межах закону, з урахуванням конкретної ситуації;

 – відносно визначена гіпотеза формулюється в адміністративно-правовій нормі та містить елементи адміністративного розсуду (тобто вказівки на можливість її застосування на розсуд правозастосовувача);

 – абсолютно визначена гіпотеза формулюється в адміністративно-правовій нормі. З її допомогою законодавець виключає можливість суб'єкта управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язуючи його єдиною умовою [9, c. 36].

 Залежно від складу адміністративно-правової гіпотези можна виділити прості та складні її види. Зазвичай зустрічаються прості гіпотези.

 Ще однією підставою для класифікації адміністративно-правових гіпотез є форма їх вираження. За цим критерієм вони поділяються на абстрактні та казуїстичні.

 Як правило, гіпотеза адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму. Рідше зустрічається казуїстична форма, тобто коли реалізація правової норми, виникнення, зміна та припинення відносин, які нею врегульовуються, пов'язуються з окремими, чітко визначеними випадками, які неможливо відобразити з допомогою абстрактної гіпотези (наприклад, через суворий перелік дій, ознак тощо).

 Диспозиція – елемент адміністративно-правової норми, в якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів). Часто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту, тобто диспозиція має так званий відсилочний характер [6, с. 72].

 Типовою ознакою адміністративно-правової диспозиції є, з одного боку, її імперативний характер, оскільки встановлене адміністративно-правовою нормою правило поведінки не може бути змінено за згодою сторін. Існування норм такого виду зумовлено роллю, яку виконує публічне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних та інших суспільно значущих інтересів з урахуванням інтересів галузевих, регіональних, міжгалузевих, інтересів окремих організацій тощо.

 З іншого боку, частина адміністративно-правових норм має дозвільну диспозицію, коли законодавець дозволяє окремим учасникам відносин самим визначати свою поведінку в межах загального дозволу. Наприклад, таким чином регулюються відносини в процесі звернення громадян до органів виконавчої влади з приводу реалізації наданих громадянам конституційних та інших прав [4, c. 39].

 Санкція адміністративно-правової норми містить вказівку на заходи адміністративно-правового примусу (попереджувального або запобіжного характеру) або заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків (а іноді нереалізації прав) учасниками адміністративно-правових відносин [6, с. 73].

 Санкції адміністративно-правових норм мають певні особливості, які визначаються характером суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Це, насамперед, специфічне коло суб'єктів, які уповноважені застосовувати адміністративно-правові санкції: органи виконавчої влади та їх посадові особи.

 До особливостей санкцій треба віднести й те, що вони містяться не у всіх адміністративно-правових нормах.

 Особливістю є також виключно багатий арсенал засобів адміністративного впливу, розмаїття видів санкцій, а також надання органам та посадовим особам у встановлених межах широких можливостей вживати ті заходи впливу, які вони вважають найбільш доцільними та ефективними.

 У найбільш систематизованому вигляді перелік адміністративно-правових санкцій, що передбачені чинним законодавством України, закріплено у ст. 24 КУпАП. До них, зокрема, віднесено:

 – попередження;

 – штраф;

 – оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку;

 – позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину;

 – виправні роботи;

 – адміністративний арешт.

 У зв'язку із поширенням заходів адміністративної відповідальності на юридичну особу з'явилися й нові види санкцій, наприклад, обмеження або тимчасова заборона певного виду діяльності, які зафіксовані не у КУпАП, а в інших нормативних актах.

ВИСНОВКИ

 1. Таким чином, адміністративно-правові норми – це встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов'язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.

 2. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями: змістом, цільовим призначенням, методом впливу, галузевою належністю, межами і порядком дії, колом фізичних осіб, ступенем загальності, юридичною силою, залежно від повноти викладення правил поведінки тощо.

 3. Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня будова, порядок взаємозв'язку її складових частин. Структура адміністративно-правової норми складається, як правило, із гіпотези, диспозиції та санкції.

 4. Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за яких дана норма застосовується та повинна виконуватися. У більшості адміністративно-правових норм, які визначають права і обов'язки, форми і методи органів державного управління, гіпотеза не формулюється, хоча, як слушно наголошується в юридичній літературі, не обов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі акту законодавства.

 5. Диспозиція – елемент адміністративно-правової норми, в якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів). Часто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту, тобто диспозиція має так званий відсилочний характер.

 6. Санкція адміністративно-правової норми містить вказівку на заходи адміністративно-правового примусу (попереджувального або запобіжного характеру) або заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків (а іноді нереалізації прав) учасниками адміністративно-правових відносин.

 7. У найбільш систематизованому вигляді перелік адміністративно-правових санкцій, що передбачені чинним законодавством України, закріплено у ст. 24 КУпАП. До них, зокрема, віднесено: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт.

 8. У зв'язку із поширенням заходів адміністративної відповідальності на юридичну особу з'явилися й нові види санкцій, наприклад, обмеження або тимчасова заборона певного виду діяльності, які зафіксовані не у КУпАП, а в інших нормативних актах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X в ред. від 05.05.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Административное право. Общая часть: Учеб. пособие / Под общ. ред. В. П. Сальникова. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2000. – 256 с.
4. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Паращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
5. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 470 с.
6. Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 224 с.
7. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
8. Голосніченко І. П. Адміністративне право України: основні категорії і поняття: [Метод. розробка]. – К.: МАУП, 1998. – 52 с.
9. Коваль Л. В. Адміністративне право. – К.: Атіка, 2006. – 388 с.
10. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.