Кр АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ: ПОНЯТТЯ І ВИДИ

ПЛАН

 Вступ ........................................................................................................... 3

 1. Поняття і правове регулювання адміністративно-правових режимів .... 4

 2. Режим надзвичайного стану ................................................................... 6

 3. Режим воєнного стану ............................................................................ 9

 4. Режим забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення      11

 5. Режим державного кордону ................................................................. 12

 6. Митний режим ...................................................................................... 14

 7. Режим державної таємниці ................................................................... 15

 Висновки ................................................................................................... 18

 Практичне питання ................................................................................... 21

 Список використаної літератури .............................................................. 23

ВСТУП

 Адміністративно-правовий режим – це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, опосередковане централізованим порядком, імперативним методом юридичного впливу.

 У разі виникнення фактичних підстав, особливо при складному комплексному характері їх походження, перестають спрацьовувати звичайні соціальні й правові механізми держави. Для виконання необхідних завдань влада змінює своє правове регулювання, вводить надзвичайні режими та організаційне забезпечення: створюється спеціальна система управління, певні органи державної виконавчої влади наділяються надзвичайними повноваженнями, створюються надзвичайні органи управління (комісії, штаби, комендатури тощо). Все це запроваджується з метою нормалізації обстановки в найкоротший строк, усунення загрози небезпеки, повернення до звичайної системи управління тощо.

 Конкретні параметри окремих адміністративно-правових режимів істотно різняться один від одного: кожен з них закріплює певну кількість заборон та позитивних зобов'язань. Вони є різними за глибиною змін у конституційному статусі громадян, а також за територією, на якій вводиться режим, та за строком дії останнього.

 Отже, метою наданої контрольної роботи є визначення поняття адміністративно-правового режиму й з'ясування особливостей окремих його видів.

1. ПОНЯТТЯ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ

 Термін "режим" (франц. regіme – правління) активно застосовується в сучасному законодавстві і в юридичній науці й залежно від контексту його вживання може мати ряд таких значень:

 1) державний устрій, спосіб правління;

 2) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку, сну, харчування тощо;

 3) система правил, заходів, необхідних для досягнення тієї чи іншої мети.

 В адміністративному законодавстві та науці адміністративного права цей термін використовується, перш за все, в розумінні комплексу суспільних відносин певного виду діяльності, закріпленого адміністративно-правовими нормами і забезпеченого сукупністю організаційно-правових засобів регулювання. Його зміст визначається:

 1) особливою спеціальною значущістю суспільних відносин, їх специфічними цілями і завданнями;

 2) використанням особливих принципів, форм і методів діяльності, що відбиваються в системі прав і обов'язків суб'єктів певного виду режиму.

 Адміністративно-правовий режим – це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

 Адміністративно-правові режими можна розрізняти за територіальним критерієм: загальнодержавні (таємності, паспортний та ін.), регіональні (закритого адміністративно-територіального утворення – зона відчуження ЧАЕС). За часом дії існують режими постійні й тимчасові, ситуаційні (наприклад, надзвичайний стан). У ряді випадків можна розрізняти режими за об'єктами або за засобами діяльності: заповідників, отрут, валюти тощо.

 Основну роль у формуванні правової основи адміністративно-правових режимів відіграють акти органів виконавчої влади. За юридичною природою серед них необхідно розрізняти нормативні, що містять первинні норми, акти нормативного правозастосування і суто правозастосовчі.

 Під нормативно-правозастосовчими розуміються такі акти, що містять рішення, які органи виконавчої влади приймають, спираючись на норми більш високої юридичної сили, наприклад, законодавчого акта. Наприклад, на основі Конституції України та Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану", Президент України може видати указ, яким ввести режим надзвичайного стану і встановити певні правила, а військова адміністрація, керуючись законом і указом, може запроваджувати комендантський режим.

 Всі спеціальні режими, як правило, обмежують права громадян. Тому такі обмеження не повинні бути надмірними і повинні встановлюватися лише законами.

 Сукупність адміністративно-правових режимів становить загальну систему охорони життєдіяльності держави. Кожен з адміністративно-правових режимів, регулюючи певні суспільні відносини, існує окремо від інших, але тільки разом вони дають ефект суцільного захисту, можливість функціонувати державі як злагодженому механізмові.

 2. РЕЖИМ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

 Правову основу надзвичайного стану, крім конституційних норм (ст. 64 Конституції України), складають Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16.03.2000 р. № 1550-ІІІ в ред. від 01.08.2003 р., а також законодавчі акти, які регламентують діяльність окремих органів державної влади в умовах надзвичайного стану, зокрема, Закони України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XІІ в ред. від 16.04.2009 р., "Про міліцію" від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 11.06.2009 р., "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 р. № 2229-XІІ в ред. від 22.05.2008 р. та ін.

 Відповідно до статті 4 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" надзвичайний стан може бути введено за умов:

 1) стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення;

 2) масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

 3) блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та управління, місцевого чи регіонального самоврядування;

 4) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

 5) посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів;

 6) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

 Режим надзвичайного стану при наявності надзвичайної ситуації вводиться у встановленому законом порядку Верховною Радою або Президентом України. Іншими словами, існують фактичні (надзвичайний стан) і юридичні (правовий акт) підстави виникнення даного правового режиму.

 Головне в ньому це:

 1) обмеження прав і свобод громадян, колективних суб'єктів права;

 2) зміна системи державної влади шляхом утворення нових виконавчих органів, перерозподіл компетенції, надання додаткових повноважень.

 Мета введення режиму надзвичайного стану – нормалізація в найкоротші строки обстановки, усунення загрози безпеки, відновлення законності, нормальної діяльності, надання допомоги постраждалим громадянам, організаціям, ліквідація наслідків безладь, епідемії, катастрофи, стихійного лиха.

 Надзвичайний стан на всій території України або в окремих її місцевостях вводиться постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України. Надзвичайний стан на території Автономної Республіки Крим вводиться з негайним повідомленням Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

 У постанові Верховної Ради України або указі Президента України про введення надзвичайного стану повинні бути вказані:

 1) обставини, що стали причиною для введення надзвичайного стану;

 2) обгрунтування необхідності введення надзвичайного стану;

 3) перелік конституційних норм, дія яких тимчасово зупиняється, перелік і межі надзвичайних заходів, а також вичерпний перелік тимчасових обмежень прав і свобод громадян;

 4) державні органи, що здійснюють заходи надзвичайного стану, і межі їх надзвичайних повноважень;

 5) межі території, на якій вводиться надзвичайний стан;

 6) час, з якого вводиться надзвичайний стан, і його тривалість.

 Рішення про введення надзвичайного стану доводиться органом, що запроваджує надзвичайний стан, до відома населення через засоби масової інформації не пізніш як за 6 годин до його введення, за винятком випадків, передбачених ст. 7 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

 Надзвичайний стан на всій території України може бути введено на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях. Верховна Рада України може продовжити дію надзвичайного стану не більш як на 30 діб.

 У період дії надзвичайного стану не можуть бути розпущені Верховна Рада України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим, зупинена їх та Президента України діяльність. Якщо надзвичайний стан оголошено в міжсесійний період Верховної Ради України або Верховної Ради Автономної Республіки Крим, їх сесія відновлюється без додаткового оголошення. В умовах надзвичайного стану продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, суди, органи прокуратури.

 На період надзвичайного стану можуть запроваджуватись такі адміністративно-запобіжні заходи:

 1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;

 2) обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;

 3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

 4) заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;

 5) заборона страйків.

 В умовах надзвичайного стану органи, що здійснюють управління на відповідній території, можуть наділятися надзвичайними повноваженнями для проведення заходів, необхідних для якнайшвидшої нормалізації обстановки, відновлення конституційного правопорядку і законності, а також ліквідації загрози безпеці громадян.

 Органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування території, на якій введено надзвичайний стан, можуть бути поставлені в пряму підпорядкованість Президенту України.

 3. РЕЖИМ ВОЄННОГО СТАНУ

 Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

 Правовою базою запровадження воєнного стану є Закони України "Про правовий режим воєнного стану" від 06.04.2000 р. № 1647-ІІІ в ред. від 16.01.2009 р., "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XІІ в ред. від 16.04.2009 р.

 Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

 Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

 З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

 В умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

 Регулювання режиму воєнного стану визначається характером і ступенем загрози суспільної і державної безпеки, життю і здоров'ю громадян під час війни. У період військових дій руйнуються нормальні суспільні взаємозв'язки, змінюється робота управлінського механізму. Соціальне середовище в районі військових дій практично виходить з-під нормативного впливу звичайного законодавства. У цьому зв'язку на режим військового стану покладаються завдання стабілізації системи суспільних відносин, забезпечення роботи державних інститутів, суспільного порядку і суспільної безпеки. Крім того, режим воєнного стану повинен забезпечити успішну дію Збройних Сил держави.

 4. РЕЖИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ

 Згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р. № 4004-XІІ в ред. від 22.05.2008 р. під санітарним та епідемічним благополуччям населення розуміються оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

 У випадку небезпеки поширення інфекційних захворювань людей на окремій території або в населених пунктах Кабінет Міністрів України або місцева державна адміністрація можуть вводити особливі умови господарювання і режими життя населення. У випадку оголошення ділянки території зоною екологічного забруднення на ній припиняється діяльність господарюючих суб'єктів, крім пов'язаних з обслуговуванням проживаючого на території зони населення, забороняється будівництво, реконструкція об'єктів, істотно обмежуються усі види природокористування.

 В умовах запровадження режиму зони екологічного забруднення особливого стану застосовуються також такі заходи:

 – встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду громадян, а також обмеження свободи пересування;

 – обмеження прямування транспортних засобів і інших матеріально-технічних ресурсів господарюючих суб'єктів.

 Заходи, які використовуються органами виконавчої влади в особливих умовах для ліквідації екстремальної ситуації, можуть бути розподілені на адміністративно-правові й організаційно-технічні. До останніх належать оперативні заходи щодо відновлення і відтворення природних ресурсів, протиепідемічні, протиповіневі, протипожежні, інженерно-технічні та інші заходи.

 5. РЕЖИМ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

 Правовий режим Державного кордону України визначається на основі Законів України "Про державний кордон України" від 04.11.1991 р. № 1777-XІІ в ред. від 07.05.2009 р., "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 р. № 661-ІV в ред. від 01.01.2009 р., іншими актами законодавства і міжнародними договорами України.

 Охорона державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у вжитті політичних, правових, організаційних, економічних, екологічних, санітарно-карантинних, військових, оперативних, технічних та інших заходів.

 Режим державного кордону України – це порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України – визначається Законом України "Про державний кордон України".

 Державний кордон виконує дві основні функції:

 1) забезпечує безпеку країни;

 2) є передовою лінією контактів з іншими країнами, сприяючи встановленню добросусідських відносин з ними.

 Охорона державного кордону – важлива умова захисту політичних, економічних інтересів і безпеки України. Її ефективність залежить від умілого використання юридичного інструментарію, закріплення надійного режиму охорони кордону, виділення для цього необхідної кількості засобів, створення спеціальних служб (прикордонної, митної, карантинної та ін.), що взаємодіють між собою й відповідними органами інших держав.

 Політична охорона має на меті не допустити незаконного перетинання кордону людьми і транспортними засобами; завдання економічної охорони – запобігання незаконному переміщенню через кордон товарів, вантажів, продукції духовної та інтелектуальної творчості, а санітарна охорона потрібна, щоб через кордон ні в ту, ні в іншу сторону не поширювалися інфекції, небезпечні для людей, фауни і флори.

 Фізичні особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю. У відповідних випадках здійснюється також санітарно-карантинний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль. Контроль організується і здійснюється у встановленому актами законодавства України порядку.

 Режим охорони кордону складається з таких елементів: режиму кордону; прикордонного режиму; режиму в пунктах пропуску через кордон; особливих повноважень Державної прикордонної служби України, військ Протиповітряної оборони і Військово-морського флоту.

 Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному просторі – на війська Протиповітряної оборони України.

 6. МИТНИЙ РЕЖИМ

 Митний режим є постійним, загальнодержавним режимом переміщення через державний кордон товарів, вантажів і транспортних засобів. Він закріплюється системою встановлених юридичних норм, що регулюють діяльність із переміщення матеріальних цінностей через митний кордон України.

 Прийнятий Верховною Радою України 11.07.2002 р. Митний кодекс України визначає митний режим як сукупність встановлених митним законодавством правових положень, які регулюють порядок переміщення через митний кордон України транспортних засобів і товарів та застосування до них митних процедур залежно від мети переміщення.

 Сутність будь-якої діяльності розкривається, насамперед, через виявлення її цілей. Діяльність органів Державної митної служби України переслідує дві групи цілей:

 1) економічні. У їх числі: суто фіскальні (тобто поповнення дохідної частини бюджету країни) і регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм чинить митними тарифами (методами непрямого регулювання), а також заборонами, ліцензуванням, квотуванням експорту й імпорту (методами прямого, адміністративного регулювання);

 2) захисні, тобто забезпечення економічної, санітарної безпеки країни, захисту громадського порядку, здоров'я населення, культурних цінностей тощо.

 Діяльність органів Державної митної служби України є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності держави. Україна дотримується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

 Митний кодекс України передбачає здійснення митного контролю та митного оформлення транспортних засобів і товарів, які переміщуються через митний кордон України, запроваджуючи такі види митного режиму: імпорту (випуску товарів для вільного використання); реімпорту; експорту; реекспорту; транзиту товарів; тимчасового ввезення (вивезення) товарів; митного ліцензійного складу; вільної митної зони, вільного митного складу; магазину безмитної торгівлі; переробки на митній території України; переробки за межами митної території України; знищення; відмови на користь держави.

 Фізичні та юридичні особи за умови дотримання вимог норм Митного кодексу України, інших актів законодавства України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, а також тих, щодо яких законодавством України встановлено обмеження в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

 7. РЕЖИМ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ

 Таємницю необхідно розуміти як інформацію, що не підлягає розголошенню, доступ до джерел якої повинен бути обмежений заради захисту чиїхось інтересів.

 Залежно від суб'єкта, інтереси якого забезпечуються такими обмеженнями, розрізняють особисту, комерційну, службову, державну таємницю. Захист такої інформації від небажаного поширення забезпечується відповідними нормами, що містяться в актах законодавства.

 Державна таємниця – це інформація, певні відомості, несанкціонований доступ до яких може заподіяти шкоду інтересам держави. У Законі України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р. № 3855-XІІ в ред. від 11.06.2009 р. визначено, що державна таємниця – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою.

 Правовою основою режиму таємності є Конституція України, закони України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р. № 3855-XІІ в ред. від 05.06.2008 р., "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 р. № 2229-XІІ в ред. від 22.05.2008 р., "Про інформацію" від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р., а також прийняті на основі цих законів акти Президента та Кабінету Міністрів України.

 Державна таємниця характеризується такими ознаками:

 1) це вельми важлива інформація;

 2) її розголошення може завдати шкоди державним інтересам;

 3) перелік інформації, що може бути віднесеним до державної таємниці, закріплюється законом;

 4) вона охороняється засобами адміністративної і кримінальної відповідальності;

 5) для її охорони створений спеціальний адміністративно-правовий режим – режим таємності.

 Режим таємності є постійним і загальнодержавним. Його вимоги обов'язкові для виконання на території України та за її межами всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, посадовими особами і громадянами України, що взяли на себе зобов'язання, або зобов'язаними за своїм статусом виконувати вимоги законодавства про державну таємницю.

 Як і будь-яка інша діяльність виконавчої влади, діяльність по забезпеченню таємності повинна бути ефективною, тобто заснованою на принципах доцільності, законності, оперативності.

 Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням спеціальної посадової особи – державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

 Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим законом.

ВИСНОВКИ

 1. В адміністративному законодавстві та науці адміністративного права термін "режим" використовується, перш за все, в розумінні комплексу суспільних відносин певного виду діяльності, закріпленого адміністративно-правовими нормами і забезпеченого сукупністю організаційно-правових засобів регулювання.

 2. Адміністративно-правовий режим – це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

 3. Надзвичайний стан може бути введено за умов стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення та настання інших обставин, викладених у Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану". Режим надзвичайного стану полягає в обмеженні прав і свобод громадян, колективних суб'єктів права; зміні системи державної влади шляхом утворення нових виконавчих органів, перерозподілі компетенції, надання додаткових повноважень. Режим надзвичайного стану при наявності надзвичайної ситуації вводиться у встановленому законом порядку компетентними державними органами.

 4. Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. На режим воєнного стану покладаються завдання стабілізації системи суспільних відносин, забезпечення роботи державних інститутів, суспільного порядку і суспільної безпеки, забезпечення успішної дії збройних сил.

 5. У випадку небезпеки поширення інфекційних захворювань людей на окремій території або в населених пунктах Кабінет Міністрів України або місцева державна адміністрація можуть вводити особливі умови господарювання і режими життя населення відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

 6. Режим державного кордону України – це порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України – визначається Законом України "Про державний кордон України".

 7. Митний кодекс України визначає митний режим як сукупність встановлених митним законодавством правових положень, які визначають порядок переміщення через митний кордон України транспортних засобів і товарів та застосування до них митних процедур залежно від мети переміщення.

 8. Закон України "Про державну таємницю" визначає, що державна таємниця – це вид таємної інформації, котра охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою.

 9. Сукупність адміністративно-правових режимів становить загальну систему охорони життєдіяльності держави. Кожен з адміністративно-правових режимів, регулюючи певні суспільні відносини, існує окремо від інших, але тільки разом вони дають ефект суцільного захисту, можливість функціонувати державі як злагодженому механізмові.

 Практичне питання

 Громадянин Іванов звернувся зі скаргою до суду щодо незаконного звільнення його з роботи. Через два місяці суд повідомив Іванова, що його скарга не може бути розглянута внаслідок того, що вона була подана до суду через півтора місяці з дня врученої йому копії наказу про звільнення, а також тому, що Іванов не сплатив державне мито.

 Чи є порушення закону у цій справі та які? Обгрунтуйте відповідь.

 Відповідь:

 Згідно із частиною 1 ст. 221 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпПУ) трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і місцевими судами.

 У частині 1 ст. 233 КЗпПУ зазначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

 За статтею 118 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) до суду подається не скарга на дії службової особи під час здійснення нею управлінських функцій, а позов.

 Гр. Іванов пропустив строк подачі позову до суду. Втім, повідомити йому про це суд був зобов'язаний не через 2 місяці, а в день пред'явлення Івановим позову (ч. 1 ст. 122 ЦПК України).

 Відповідно до частини 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:

 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

 2) витрати на правову допомогу;

 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

 До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

 Проте згідно із пунктом 1 ч. 3 ст. 81 ЦПК України у справах про поновлення на роботі витрати на інформаційно-технічне забезпечення не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом.

 Таким чином, з боку суду у цій справі мають місце порушення, зазначені вище.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 28.04.2009 р.
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VІІІ в ред. від 11.06.2009 р.
3. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-ІV в ред. від 13.06.2009 р.
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-ІV в ред. від 12.06.2009 р.
5. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 р.
   № 177-XІІ в ред. від 07.05.2009 р.
6. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 03.04.2003 р. № 551-ІV в ред. від 31.01.2009 р.,
7. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-XІІ в ред. від 25.06.2008 р.
8. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-XІІ в ред. від 22.05.2008 р.
9. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р.
10. Про міліцію: Закон України від 20.10.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 11.06.2009 р.
11. Про оборону України: Закон України від 06.12.1991 р. № 1932-XІІ в ред. від 16.04.2009 р.
12. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 06.04.2000 р. № 1647-ІІІ в ред. від 16.01.2009 р.
13. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16.03.2000 р. № 1550-ІІІ в ред. від 01.08.2003 р.
14. Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р. № 2229-XІІ в ред. від 22.05.2008 р.
15. Адміністративна діяльність: Частина Особлива: Підручник / За заг. ред. О. М. Бандурки. – Харків: Еспада, 2000. – 364 с.
16. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник. – К.: Літера, 2006. – 320 с.
17. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
18. Говоруха В. В., Кузніченко С. О. Проблемні аспекти надзвичайних режимів у державному управлінні // Вісник УНІВС. – 2000. – № 10. –
    С. 76 – 83.
19. Коваль Л. В. Адміністративне право. – К.: Атіка, 2006. – 388 с.
20. Кузніченко С. Надзвичайні спеціальні адміністративно-правові режими у законодавстві України // Право України. – 2000. – № 12. – С. 20 – 24.
21. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навч. – Чернівці: Рута, 2006. – 480 с.