Кр ДЕРЖАВН УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

ПРАВОВІ ОСНОВИ І ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ

 

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Органи управління транспортом і шляховим господарством .... 5

 2. Управління залізничним транспортом ......................................... 7

 3. Управління морським і річковим транспортом ........................... 8

 4. Управління автомобільним транспортом ................................... 12

 5. Управління цивільним повітряним транспортом ....................... 15

 6. Управління трубопровідним транспортом ................................. 17

 Висновки ........................................................................................... 20

 Список використаної літератури ..................................................... 21

ВСТУП

 Управління транспортом регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України "Про транспорт" від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР в ред. від 17.11.2010 р.

 Транспорт України покликаний задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях. Метою державного управління в галузі транспорту є:

 – своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони держави;

 – захист їх прав під час транспортного обслуговування;

 – безпечне функціонування транспорту;

 – додержання необхідних темпів і пропорцій та ін.

 В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

 До єдиної транспортної системи належать: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт і метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

 Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 р. № 273/96-ВР в ред. від 06.01.2011 р., морського – Кодексом торгового мореплавства України, річкового – Водним кодексом України, авіаційного – Повітряним кодексом України, автомобільного – Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ в ред. від 17.11.2010 р., трубопровідного – Законом України "Про трубопровідний транспорт" від 15.05.1996 р. № 192/96-ВР в ред. від 13.01.2011 р.

1. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТОМ І ШЛЯХОВИМ ГОСПОДАРСТВОМ

 Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту і зв'язку України (далі – Мінтранс України), спеціально уповноважені на те органи виконавчої влади, а також місцеві ради. Мінтранс України є центральним органом, що забезпечує управління транспортом на території всієї держави. Діяльність Мінтрансу України регулюється Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789 в ред. від 24.02.2010 р.

 Мінтранс України:

 – реалізує державну політику в галузі транспорту і дорожнього господарства;

 – сприяє структурній перебудові економіки України;

 – здійснює керівництво транспортно-дорожнім комплексом;

 – несе відповідальність за його розвиток;

 – координує роботу об'єднань, установ, підприємств і організацій залізничного, морського, річкового, авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до сфери його управління.

 На Мінтранс України покладені такі завдання:

 – здійснення державного управління транспортним комплексом України;

 – реалізація державної політики становлення та розвитку транспортного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях;

 – забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту та дорожнього комплексу;

 – здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України;

 – створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

 – забезпечення входження транспортного комплексу України до європейської та світової транспортних систем.

 Відповідно до цих завдань Мінтранс України:

 – забезпечує виконання єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики на транспортно-дорожньому комплексі;

 – забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

 – сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, а за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях та укладає міжнародні договори;

 – видає ліцензії на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом, агентування морського торговельного флоту, виконання авіаційно-хімічних робіт;

 – контролює дотримання ліцензійних умов при здійсненні цих видів діяльності;

 – організує роботу, спрямовану на забезпечення мобілізаційної готовності підприємств;

 – здійснює контроль за додержанням підприємствами законодавства і міжнародно-правових норм та ін.

 2. УПРАВЛІННЯ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ

 Через Мінтранс України здійснюється управління залізничним транспортом держави. До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують його функціонування.

 Управління залізничним транспортом здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі Укрзалізниця).

 Укрзалізниця – це орган управління залізничним транспортом загального користування, який підвідомчий Мінтрансу України. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту.

 До основних завдань Укрзалізниці належать:

 – організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

 – забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення;

 – розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;

 – вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на залізничному транспорті та його діяльність під час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха та ін.

 Укрзалізницю очолює генеральний директор, який за посадою є першим заступником Міністра транспорту України. Генеральний директор має заступників, які за поданням Міністра транспорту України призначаються Кабінетом Міністрів України.

 Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного транспорту, а також вирішення найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та положення про неї затверджуються Міністром транспорту України. Рішення ради втілюються в життя наказами генерального директора.

 Укрзалізниця є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

 Укрзалізниця видає накази, обов'язкові до виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці.

 Наступною ланкою управління залізничним транспортом є управління залізницями, в яких функціонують відділення залізниць. Очолюють управління залізниць і відділення відповідні начальники.

 Низовою ланкою залізничного транспорту є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна). Очолює її начальник станції.

 3. УПРАВЛІННЯ МОРСЬКИМ І РІЧКОВИМ ТРАНСПОРТОМ

 Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю законодавства. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові та ін.).

 Державне регулювання управління водним транспортом на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України "Про транспорт", Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів.

 Аналіз цих актів свідчить про те, що робота органів виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління водним транспортом України.

 Нині судна під Державним Прапором України перебувають:

 – у загальнодержавній власності;

 – у комунальній власності;

 – у колективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб.

 Специфіка регулювання діяльності водного транспорту полягає в розмежуванні функцій відповідальності держави перед світовим співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність конкретних підприємств.

 Управління морським і річковим транспортом здійснюється органами державної виконавчої влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об'єктів їх управління належать об'єднання, підприємства, установи і організації морського і річкового транспорту. Так, перевезенням наливних та сухих вантажів великої номенклатури в Україні займаються сім державних, орендних та акціонерних компаній: Чорноморське та Азовське морські пароплавства; компанії Дунайська, "Укрферрі", Українське морське пароплавство, "Укртанкер", "Укріфер", Керченська паромна переправа.

 Всього в Україні мають флот понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.

 Основні завдання Мінтрансу України на морському і річковому флоті полягають в:

 – організації злагодженої роботи підприємств, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

 – вжитті заходів для ефективного використання рухомого складу морського і річкового транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами;

 – забезпеченні безпеки функціонування морського і річкового транспорту.

 У взаємовідносинах з міжнародними морськими організаціями Мінтранс України виконує функції Морської адміністрації України. Для визначення основних напрямів розвитку морського і річкового транспорту, вирішення найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада. Склад ради, положення про неї затверджує Міністр транспорту України, а рішення ради проводяться в життя наказами.

 Мінтранс України здійснює функції управління відносно державних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організує роботу з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, розроблення вимог, що ставляться до рівня кваліфікації та професійної підготовки і сертифікації кадрів галузі.

 Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 морських портів.

 Правовий статус морського порту полягає в тому, що морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів та вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, які належать порту.

 На території порту можуть діяти підприємства і організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів та вантажів. Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій, а також втручатися в їх господарську діяльність (за деякими винятками). Перелік морських портів України, відкритих для заходу іноземних суден, визначається Кабінетом Міністрів України.

 На території України існують торгові, рибні та інші спеціалізовані морські порти.

 Управління морським портом здійснює начальник порту. Він видає обов'язкові правові акти, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту та громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден в морські порти та виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримання суден і вантажів у порядку, передбачає норму ст. 80 Кодексу торгівельного мореплавства України, забезпечення безпеки руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальник морського порту розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

 Низовою господарською одиницею з погляду управління є морське судно. Правове становище екіпажу судна, що плаває під Державним Прапором України, а також взаємовідносини між членами екіпажу, які беруть участь в експлуатації цього судна, між членами екіпажу та судноволодільцем визначаються різними галузями законодавства.

 Управління судном покладено на його капітана. Капітан судна наділений певними адміністративно-правовими повноваженням, його розпорядження мають беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні.

 Якщо дії особи, яка перебуває на судні, загрожують безпеці судна або людям та майну, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні.

 Управління річковим транспортом загального користування також перебуває у віданні Мінтрансу України.

 До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку (вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції), навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проектно-конструкторські орган ізації та інші установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

 Низовими ланками в системі річкового флоту є річкові порти та пристані, які здійснюють приймання і навантаження вантажу, перевезення пасажирів, організують технічне обслуговування річкових суден. Річкові порти поділяються на вантажні, пасажирські та об'єднані. Порти і пристані очолюють начальники.

 Річкове судно – первинна виробнича ланка річкового транспорту. Керує екіпажем судна капітан, який несе відповідальність за порядок на судні, нормальний технічний стан судна, схоронність вантажу, що перевозиться, та обслуговування пасажирів.

 4. УПРАВЛІННЯ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ

 Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей господарства, забезпечує поряд з іншими видами транспорту виробництво та обіг продукції промисловості і сільського господарства, потреби будівництва, задовольняє потреби населення в перевезеннях, а також сприяє зміцненню оборони України.

 До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Управління автомобільним транспортом здійснює Мінтранс України.

 До сфери його управління належать об'єднання, підприємства, установи і організації автомобільного транспорту. Основні завдання, функції та права органів управління автомобільним транспортом передбачені в Положенні про Державну адміністрацію автомобільного транспорту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 р. № 771 в ред. від 23.07.2010 р., а також у Статуті автомобільного транспорту України, який визначає обов'язки, права та відповідальність автотранспортних підприємств, організацій, незалежно від відомчого підпорядкування, а також громадян, що користуються автомобільним транспортом.

 Основними завданнями органів управління автомобільним транспортом є:

 – організація злагодженої роботи об'єднань, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в автомобільних перевезеннях;

 – вжиття заходів для ефективного використання рухомого складу автомобільного транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами, визначення структури парку;

 – організація виконання вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та ін.

 Укравтотранс у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав. Укравтотранс у межах своїх повноважень на основі законодавства України видає накази, організує та контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством України, рішення Укравтотрансу є обов'язковими до виконання підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

 Для розроблення основних напрямків розвитку автомобільного транспорту, вирішення найважливіших питань його діяльності утворюється рада Укравтотрансу, склад якої затверджується Мінтранспортом України.

 Автотранспортні управління в АРК та областях є територіальними органами Мінтрансу України. Основними завданнями управлінь є забезпечення державного регулювання діяльності автомобільного транспорту та здійснення контролю за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, що виконують перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, вимог нормативних актів, стандартів і норм, що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автотранспортом.

 Управління очолюють начальники, які призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром транспорту України за погодженням з Радою міністрів АРК, обласними державними адміністраціями. Управління є юридичними особами.

 Компетенція місцевих державних адміністрацій в галузі управління транспортом врегульована на загальному рівні Законом України "Про місцеві державні адміністрації".

 5. УПРАВЛІННЯ ЦИВІЛЬНИМ ПОВІТРЯНИМ ТРАНСПОРТОМ

 Українській державі належить повний та надзвичайний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України.

 До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомку, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації, вертольотодроми, гідроаеродроми та інші майданчики для експлуатації повітряних суден, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

 Органом, що здійснює управління цивільною авіацією, є Державний департамент авіаційного транспорту. Основними завданнями Укравіації є:

 – реалізація державної політики з питань розвитку цивільної авіації;

 – забезпечення потреб галузей національної економіки та населення у перевезеннях вантажів і пасажирів;

 – реєстрація та сертифікація об'єктів і суб'єктів цивільної авіації;

 – розроблення та реалізація затверджених Мінтрансом України основних напрямів економічної, тарифної, фінансової, кадрової, науково-технічної політики та екологічної безпеки в цивільній авіації;

 – здійснення нагляду за забезпеченням авіаційної безпеки і безпеки польотів повітряних суден цивільної авіації;

 – здійснення інших функцій, що випливають з покладених на неї завдань.

 Укравіація має право:

 – залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій до проведення службових розслідувань авіаційних подій з цивільними повітряними суднами, а також для виконання інших функцій;

 – одержувати від органів управління різних рівнів інформацію, документи і матеріали, статистичні дані, необхідні для виконання завдань;

 – призупиняти дію сертифікатів експлуатантів та діяльність об'єктів у галузі цивільної авіації всіх форм власності, якщо вони порушують вимоги нормативних актів щодо безпеки польотів, авіаційної безпеки, ліцензій тощо.

 Укравіація взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, органами місцевого самоврядування.

 Взаємовідносини Укравіації та Міністерства оборони України (далі – Міноборони України) щодо створення і функціонування об'єднаної цивільно-військової системи використання повітряного простору України здійснюються на підставі Положення про державну систему використання повітряного простору України, спільних наказів Міноборони України та Мінтрансу України, Міноборони України та Укравіації.

 Укравіація видає у межах своїх повноважень накази, організує та контролює їх виконання, а в разі потреби видає разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

 У випадках, передбачених законодавством, рішення Укравіації з питань безпеки польотів, авіаційної безпеки та регулювання доступу експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та послуг є обов'язковими до виконання міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти Укравіації підлягають державній реєстрації.

 Укравіацію очолює Голова, який несе відповідальність за виконання покладених на Укравіацію завдань та здійснення нею своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів Укравіації.

 Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Укравіації, обговорення найважливіших напрямів її діяльності та розвитку галузі утворюється рада Укравіації у складі Голови Укравіації (голова ради), заступників Голови за посадою та керівників структурних підрозділів Укравіації. До складу ради можуть входити також представники інших центральних і місцевих органів виконавчої ради та керівники підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління цивільним повітряним транспортом. Членів ради затверджує Міністр транспорту України. Рішення ради проводяться в життя, як правило, наказами Голови Укравіації.

 Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та з інших питань розвитку цивільного повітряного транспорту утворюється науково-технічна рада з учених і високо кваліфікованих фахівців.

 6. УПРАВЛІННЯ ТРУБОПРОВІДНИМ ТРАНСПОРТОМ

 Систему трубопровідного транспорту України складають:

 – магістральний трубопровідний транспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс з усіма об'єктами і спорудами, за допомогою якого здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам;

 – промисловий трубопровідний транспорт весь інший немагістральний транспорт у межах виробництв, а також нафтобазові внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, меліоративні системи тощо.

 Правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубо провідного транспорту визначає Закон України "Про трубопровідний транспорт".

 Особливості застосування цього Закону в частині функціонування промислового трубопровідного транспорту встановлюються Кабінетом Міністрів України. Приватизація, а також зміна власності державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту забороняються. Зміна форм власності промислового трубопровідного транспорту здійснюється відповідно до чинного законодавства.

 Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють Міністерство палива та енергетики України (далі – Мінпаливенергетики України), а також місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Під час особливого періоду безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльністю забезпечуються органами Міноборони України.

 Питання взаємовідносин підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями побудовані таким чином, що місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:

 – узгоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, що надані в користування підприємствам трубопровідного транспорту відповідно до Земельного кодексу України;

 – здійснюють заходи щодо безпеки експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту;

 – беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, загальних заходів при виконанні робіт в умовах надзвичайного стану;

 – забезпечують повідомлення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану та ін.

ВИСНОВКИ

 Таким чином, регулювання транспорту є найважливішою функцією держави в сучасних умовах ринкового господарювання.

 Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень у цій сфері, формує інфраструктуру транспортного обслуговування, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.

 Без державного регулювання помітно знижується ефективність роботи транспорту, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами і значними втратами.

 Управління транспортом являє собою складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти єдиної транспортної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретній історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеню інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Про автомобільний транспорт: Закон України від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ в ред. від 17.11.2010 р. 04.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Про залізничний транспорт: Закон України від 04.07.1996 р. № 273/96-ВР в ред. від 06.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Про міський електричний транспорт: Закон України від 29.06.2004 р. № 1914-ІV. в ред. від 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
5. Про транспорт: Закон України від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР в ред. від 17.11.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
6. Про трубопровідний транспорт: Закон України від 15.05.1996 р. № 192/96-ВР в ред. від 13.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
7. Положення про Державну адміністрацію автомобільного транспорту: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 р. № 771 в ред. від 23.07.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
8. Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789 в ред. від 24.02.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
9. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком-Інтер, 2007. – 544 с.
10. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
11. Коваль Л. В. Адміністративне право. – К.: Атіка, 2006. – 388 с.
12. Транспортне право України: Навч. посібник. – Одеса: Судоходство, 2007. – 440 с.