Кр ДЖЕРЕЛА АДМІН ПРАВА. ЗАКОНОПРОЕКТНІ РОБОТИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. ОСНОВНІ ЗАКОНОПРОЕКТНІ РОБОТИ В ГАЛУЗІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття джерела адміністративного права ..................................... 5

 2. Види джерел адміністративного права ........................................... 6

 3. Адміністративне законодавство України. Систематизація

... і кодифікація норм адміністративного права. Основні законопроектні роботи в галузі адміністративного права ................................................................ 12

 Висновки ........................................................................................... 16

 Список використаних джерел ........................................................... 19

ВСТУП

 Поняття "джерело права" в юридичній літературі досі не отримало свого загальновизнаного тлумачення. Проте традиційно його розуміють як зовнішню форму вираження правових норм.

 Відповідно до положень теорії права джерелами права можуть виступати нормативно-правові акти, правові звичаї, судові прецеденти, правові угоди. Разом з тим наведений перелік джерел права не є вичерпним, оскільки тривають дискусії щодо віднесення до них ряду інших форм зовнішнього вираження правових норм. Так, в юридичній літературі спірним є питання щодо віднесення до джерел права рішень Конституційного Суду України.

 Адміністративне право України регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин. Це зумовлює величезну кількість нормативно-правових актів, як на рівні законів, так і на рівні підзаконних актів, що забезпечують їх регулювання. Крім того, ці відносини є різноплановими з огляду на їх характер. Наприклад, з одного боку, до адміністративно-правових традиційно належать відносини із застосування адміністративної відповідальності та інших заходів примусу, тобто відносини типу "держава проти особи". З іншого боку, відносини із захисту прав і свобод громадян від неправомірних дій органів публічної адміністрації (у сфері адміністративної юстиції) є кардинально іншого типу – "особа проти держави".

 Зазначені особливості предмета правового регулювання адміністративного права фактично унеможливлюють створення єдиного кодифікаційного акта у сфері адміністративного законодавства. Через це для адміністративного законодавства характерна часткова кодифікація.

 Викладене вище свідчить про те, що поза формами закріплення і вираження норм права відповідно не існує права. Тому з'ясування поняття і видів джерел права має не лише теоретичне, а й прикладне значення, оскільки такі джерела вказують, де саме закріплено необхідні правові норми та якою юридичною силою вони наділені.

 Таким чином, у наданій контрольній роботі визначається поняття джерела адміністративного права, розглядаються види джерел адміністративного права, дається характеристика адміністративному законодавству України, систематизації і кодифікації норм адміністративного права, основних законопроектних робіт в галузі адміністративного права тощо.

1. ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 Під джерелом права юридична наука розуміє зовнішній прояв норм права. Тому джерелом адміністративного права є будь-який правовий акт, що містить норми адміністративного права. Нормами адміністративного права визначаються межі належної поведінки органів виконавчої влади, їх службовців, громадян, а також політичних партій і громадських організацій у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Саме з допомогою адміністративно-правових норм вказані су б'єкти наділяються певними повноваженнями. У цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і додержання обов'язків учасниками цих правовідносин.

 Джерело адміністративного права – це акт правотворчості органів державної влади і місцевого самоврядування (у частині делегованих їм повноважень), що складається з адміністративно-правових норм чи навіть одного правила поведінки і регулює управлінську (виконавчо-розпорядчу) діяльність [8, с. 31].

 В юридичній літературі є й інші визначення джерела адміністративного права, наприклад: джерело адміністративного права – це нормативно-правовий акт, що містить норми адміністративного права, які регулюють відносини, що виникають в процесі організації і здійснення державного управління [9, с. 6].

 Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших за своїми особливостями, зумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм. Так, джерело може бути загальної та локальної дії, обов'язковим для виконання всіма органами управління і об'єктами, незалежно від підпорядкованості, або лише підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт.

 Для джерел адміністративного права характерне таке:

 – всі вони грунтуються на нормах Конституції і законів України, що мають вищу юридичну силу;

 – джерела – нормативні акти вищих органів виконавчої влади усіх ланок – є юридичною базою для джерел – нормативних актів, що приймаються нижчими органами виконавчої влади;

 – джерела – нормативні акти вищих органів виконавчої влади – характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів;

 – джерела – нормативні акти галузевого (відомчого) характеру – грунтуються на джерелах загального характеру [7, с. 41].

 Отже, адміністративне право стосується всієї сукупності суспільних відносин, адже державне управління поширюється майже на всі відносини, врегульовані законодавством. Тому джерелом адміністративного права називають усе законодавство України.

 2. ВИДИ ДЖЕРЕЛ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 З огляду на різноманітність джерел адміністративного права їх доцільно класифікувати за певними критеріями. Так, за сферою застосування джерела адміністративного права можна поділити на:

 1) універсальні (загальні) джерела адміністративного права (застосовуються для регулювання всієї сукупності адміністративно-правових відносин);

 2) спеціальні джерела адміністративного права (регулюють окремі питання державного управління).

 За юридичною силою джерела адміністративного права поділяються у такий спосіб:

 – Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим;

 – закони України;

 – постанови Верховної Ради України;

 – укази Президента України (нормативні);

 – постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

 – накази та інші підзаконні нормативні акти керівників центральних органів виконавчої влади;

 – міжвідомчі нормативні акти;

 – нормативні акти керівників міністерств, державних комітетів, видані разом з органами громадських організацій;

 – нормативні акти органів місцевих державних адміністрацій;

 – нормативно-правові акти місцевих рад та їх виконавчих комітетів;

 – накази (нормативні) керівників державних підприємств, установ і організацій.

 У системі джерел адміністративного права провідну роль відіграє Конституція України. Саме в ній визначаються система органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні норми встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, законодавчо закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і громадськими справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб.

 Проте роль Конституції як найважливішого джерела адміністративного права не зводиться лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають прийняття окремих законів, які, своєю чергою, є джерелами адміністративного права. Так, згідно з ч. 2 ст. 120 Конституції України, організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

 Таким чином, значення Конституції України як найважливішого джерела адміністративного права полягає у тому, що вона є базою для появи інших джерел адміністративного права [6, c. 68].

 Серед законів, що є джерелами адміністративного права, можна виділити кодифіковані й інкорпоровані.

 До кодифікованих законів відносять, наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, Митний кодекс України та деякі інші.

 Інкорпоровані закони, своєю чергою, можуть бути органічними та звичайними.

 До органічних законів як джерел адміністративного права можна віднести Закони України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Збройні Сили України", "Про Службу безпеки України", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про Антимонопольний комітет України", "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну службу" та ін.

 До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять Закони України "Про зайнятість населення", "Про державний кордон України", "Про митну справу в Україні, "Про надзвичайний стан", "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про звернення громадян" та ін.

 Названі джерела адміністративного права – це джерела вищої юридичної сили.

 Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у постановах Верховної Ради України. Наприклад, Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 р.
№ 243/95-ВР в ред. від 11.02.2001 р. та ін.

 Окрему групу нормативних актів, що визнаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. До них відносять накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

 Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

 Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окремі норми чи інститути законів, розглядаються деякими авторами як правові акти державного управління.

 На думку В. К. Колпакова, акти управління характеризуються за двома особливостями:

 а) як правові джерела;

 б) як управлінські, котрі, своєю чергою, визначають із трьох найбільш поширених позицій:

 1) як форми управлінської діяльності держави;

 2) як документи, що походять від компетентних органів;

 3) як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів [11, c. 65].

 В. К. Колпаков визначає правові акти державного управління як владні, підзаконні, втілені в установлену форму волевиявлення суб'єктів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми й відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів [11, с. 66].

 Одним із кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому містяться норми, що регулюють і охороняють матеріальні і процесуальні суспільні відносини у сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності.

 У загальних положеннях КУпАП закріплюються завдання та система законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні правопорушення, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

 Матеріальне право про адміністративні правопорушення і адміністративну відповідальність складається із загальної та особливої частин.

 У загальній частині закріплюються поняття адміністративного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктивних ознак складу адміністративного проступку, поняття і види адміністративних стягнень і загальні правила їх накладання.,

 В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях, а саме:

 – охорони праці та здоров'я населення;

 – ті, що посягають на власність;

 – охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

 – у промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;

 – у сільському господарстві;

 – при порушенні ветеринарно-санітарних правил;

 – на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв'язку;

 – житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

 – торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів;

 – стандартизації, якості продукції та метрології;

 -ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

 – ті, що посягають на встановлений порядок управління.

 В особливій частині КУпАП закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, справи, що підвідомчі їм, а також їх компетенція щодо розгляду цих справ.

 Окремий розділ присвячений регулюванню порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У ньому закріплено завдання і принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення, порядок складання протоколів, затримання правопорушників, їх особистий огляд, огляд речей і вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, порядок винесення на розгляд справ, оскарження і опротестування постанов відносно справи про адміністративне правопорушення.

 Окремим розділом регулюється порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. У ньому закріплюються основні положення та порядок провадження з виконання постанови про:

 1) винесення попередження;

 2) накладення штрафу;

 3) оплатне вилучення предмета;

 4) конфіскацію предмета, грошей;

 5) позбавлення спеціального права;

 6) застосування виправних робіт;

 7) застосування адміністративного арешту;

 8) відшкодування майнової шкоди.

 Отже, чинний кодекс України про адміністративні правопорушення врегульовує матеріально-правові та процесуальні адміністративні деліктні правовідносини.

 3. АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ І КОДИФІКАЦІЯ  НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА. ОСНОВНІ ЗАКОНОПРОЕКТНІ РОБОТИ В ГАЛУЗІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 Від адміністративного права як галузі права України необхідно відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовою частиною законодавства України. Якщо адміністративне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під адміністративним законодавством мається на увазі система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв.

 Адміністративне законодавство охоплює не всі існуючі правові акти, а лише окремі положення Конституції України, законодавчі акти, постанови Кабінету Міністрів України загально-нормативного характеру, які відносяться до управлінської діяльності, інші підзаконні нормативно-правові акти.

 Адміністративне право належить до однієї з найбільших за обсягом галузей права. Норми цієї галузі права знаходяться у різноманітних джерелах права – від Конституції до актів органів місцевого самоврядування. Вони значною мірою розпорошені, й тому існує проблема їх систематизації і кодифікації [8, с. 34].

 Систематизація адміністративного права – це впорядкування адміністративно-правових норм, які містяться в різних нормативних актах, приведення їх до відповідної, внутрішньоузгодженої системи з метою найбільш зручнішого використання.

 Кодифікація – це вид систематизації чинних нормативних актів, що здійснюється компетентними державними органами, в процесі якої провадиться переробка їх змісту (усунення розбіжностей і суперечностей, відміна застарілих норм та ін.) та створення зведеного нормативного акта (кодексу).

 Інкорпорація – це вид систематизації нормативних актів, у вигляді зводу їх у збірниках у певному порядку (хронологічному, тематичному, алфавітному та ін.) без переробки їх змісту і змін тексту.

 Консолідація – об'єднання чинних норм, що містяться в багатьох раніше виданих правових актах стосовно одного питання, в один акт.

 Згідно із Концепцією адміністративної реформи в Україні наразі планується здійснювати систематизацію адміністративного права, насамперед, шляхом його кодифікації. Концепцією передбачено, що першим результатом використання саме цього способу систематизації повинно стати прийняття Кодексу про адміністративні проступки, Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, Адміністративно-процесуального кодексу та Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу [4].

 Фахівці вважають, що для спрощення кодифікаційних робіт, з огляду на суттєву відмінність матеріальних і процесуальних норм адміністративного права, доцільно проводити їх роздільну кодифікацію.

 Крім того, у науці адміністративного права адміністративно-процесуальне право дедалі частіше визнається окремою галуззю права. Кодифікація процесуальних норм має першочергове значення. Тут необхідно прийняти такі законодавчі акти: Адміністративно-процедурний кодекс, Адміністративний процесуальний кодекс та новий Кодекс України про адміністративні проступки (доцільніша його назва – Кодекс адміністративної відповідальності) [12, c. 101].

 До речі, Кодекс адміністративного судочинства вже створений. Він був прийнятий 06.07.2005 р. й наразі діє в ред. від 02.04.2011 р.

 Наразі сформувалось дві базові позиції щодо подальшого розвитку законодавства про адміністративну відповідальність.

 Прихильники однієї переконують у доцільності збереження status quo, тобто, має бути збереженим місце та роль чинного Кодексу про адміністративні правопорушення, який закріплює загальні правила матеріального та процесуального характеру у цій сфері. А паралельно функціонують цілий ряд спеціальних законів, що встановлюють адміністративну відповідальність. Така схема функціонує у Федеративній Республіці Німеччині.

 Прихильники ж другої позиції відзначають необхідність повної кодифікації та включення до нової редакції Кодексу про адміністративні проступки усіх складів цих проступків.

 Обидві позиції мають свої переваги та недоліки. Зокрема, збереження існуючого стану є не надто зручним для правозастосування. З іншого боку, зведення усіх складів адміністративних проступків до єдиного кодифікаційного акту може призводити до потреби постійного внесення змін та доповнень до нього, як це відбувається сьогодні. Адже чинний Кодекс про адміністративні правопорушення з часу його прийняття у 1984 р. став чи не найчастіше змінюваним нормативно-правовим актом.

 Деякі фахівці пропонують провести повну кодифікацію адміністративно-правових норм і створити Адміністративний кодекс України як сукупність кількох "кодексів", "томів", "книг", серед яких будуть Кодекс України про адміністративні проступки, Адміністративно-процедурний кодекс, Кодекс поведінки державних службовців та ін. [12, c. 102].

 Упорядкування адміністративно-правових норм має здійснюватися, на думку В. Б. Авер'янова, шляхом поетапної кодифікації за окремими інститутами адміністративного права (за прикладом інституту адміністративної відповідальності) з наступною підготовкою та прийняттям Зводу адміністративного законодавства України [5, с. 118].

 З огляду на це, важливо зазначити, що пропонований Кодекс загального адміністративного права (в описаному вище розумінні) не може бути створений на голому місці. Він може виникнути лише на базі розвиненого законодавства із загальних питань адміністративного права. Зокрема, до нього мали б увійти відповідні положення таких ще не прийнятих законів: про нормативно-правові акти; про делеговані повноваження; про адміністративні послуги; про вільний доступ до інформації в органах виконавчої влади; про контроль у сфері виконавчої влади; а також низки інших, як майбутніх, так й існуючих законів.

ВИСНОВКИ

 1. Джерело права – це зовнішній прояв норм права, тобто будь-який правовий акт, що містить норми права. Джерелом адміністративного права є акти законодавства (законодавчі та підзаконні акти), які регулюють відносини, що виникають в процесі організації і здійснення державного управління.

 2. Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших за своїми особливостями, зумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм. Так, джерело може бути загальної та локальної дії, обов'язковим для виконання всіма органами управління і об'єктами, незалежно від підпорядкованості, або лише підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт.

 3. Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, указах і розпорядженнях Президента України, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, рішеннях органів державної влади і місцевого самоврядування, інших нормативних актах державних органів. Крім цього, джерелами адміністративного права вважають не лише самі нормативні акти державних органів, а й затверджені цими актами кодекси, статути, правила та ін., що регулюють управлінську діяльність.

 4. Адміністративне законодавство – це система нормативно-правових актів, в яких адміністративно-правові норми знаходять свій зовнішній прояв.

 5. Систематизація норм адміністративного права – це діяльність щодо впорядкування і вдосконалення нормативних актів шляхом прийняття єдиних нормативних актів або їх збірників. Видами систематизації нормативних актів є кодифікація та інкорпорація.

 Кодифікація – це вид систематизації чинних нормативних актів, що здійснюється компетентними державними органами, в процесі якої провадиться переробка їх змісту (усунення розбіжностей і суперечностей, відміна застарілих норм тощо) та створення зведеного нормативного акта (кодексу).

 Інкорпорація – це вид систематизації нормативних актів, у вигляді зводу їх у збірниках у певному порядку (хронологічному, тематичному, алфавітному та ін.) без переробки їх змісту і змін тексту.

 6. Норми адміністративного законодавства можна розподілити в окремі групи (інститути) за предметом свого регулювання. Адміністративне право належить до однієї з найбільших за обсягом галузей права. Норми цієї галузі права знаходяться у різноманітних джерелах права – від Конституції до актів органів місцевого самоврядування. Вони значною мірою розпорошені, і тому існує проблема їх систематизації і кодифікації. На даний час в Україні існує гостра потреба в удосконаленні адміністративного законодавства. Це є одним із напрямів адміністративної реформи в Україні.

 7. Фахівці вважають, що для спрощення кодифікаційних робіт, з огляду на суттєву відмінність матеріальних і процесуальних норм адміністративного права, доцільно проводити їх роздільну кодифікацію. Крім того, у науці адміністративного права адміністративно-процесуальне право дедалі частіше визнається окремою галуззю права. Кодифікація процесуальних норм має першочергове значення. Тут необхідно прийняти такі законодавчі акти: Адміністративно-процедурний кодекс, новий Кодекс України про адміністративні проступки (доцільніша його назва – Кодекс адміністративної відповідальності).

 8. Пропонований фахівцями Кодекс загального адміністративного права не може бути створений на голому місці. Він може виникнути лише на базі розвиненого законодавства із загальних питань адміністративного права. Зокрема, до нього мали б увійти відповідні положення таких ще не прийнятих законів: про нормативно-правові акти; про делеговані повноваження; про адміністративні послуги; про вільний доступ до інформації в органах виконавчої влади; про контроль у сфері виконавчої влади; а також низки інших, як майбутніх, так й існуючих законів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. № 2747-ІV в ред. від 02.04.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X в ред. від 05.05.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98 в ред. від 28.05.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
5. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права // Право України. – 2003. – № 5. – С. 118 – 119.
6. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник. У 2-х т. Т. 1: Загальна частина / За ред. В. Б. Авер'янова. – К.: Юридична думка, 2004. – 652 с.
7. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
8. Гладун З. С. Адміністративне право України: Акад. курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
9. Голосніченко І. П. Адміністративне право України: основні категорії і поняття. – К.: МАУП, 1998. – 52 с.
10. Коваль Л. В. Адміністративне право. – К.: Атіка, 2006. – 388 с.
11. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.
12. Пєтков С. В. Кодифікація адміністративного законодавства як основа реформування публічної влади в Україні // Держава та регіони. Сер.: Право. – 2010. – № 2. – С. 100 – 103.