Кр ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративне право"

на тему:

ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття функцій держави .............................................................. 5

 2. Основні функції Української держави та їх загальна характеристика      7

 3. Державне управління як різновид соціальної функції  держави
та його характерні риси ................................................................ 15

 Висновки ........................................................................................... 19

 Список використаних джерел .......................................................... 21

ВСТУП

 Актуальність теми цієї контрольної роботи полягає в тому, що пізнання держави припускає вивчення не лише її статики, але й динаміки, тобто того, як цей соціальний інститут живе, діє, змінюється, розвивається, як виконує своє соціальне призначення.

 Для опису, пояснення й прогнозування діяльної сторони держави зазвичай використовується поняття "функції держави". Функція, як і багато інших суспільствознавчих понять, не є власно юридичним або політичним поняттям – воно запозичено з інших наук. Так, в математиці, фізиці під функцією розуміється залежність однієї величини від іншої. У теорії держави функція означає напрямок, предмет діяльності того чи іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Отже, функція держави – це розглянуті в комплексі предмет і зміст діяльності держави на певному напрямку, засоби і способи, що її забезпечують.

 У рамках марксистсько-ленінського підходу до держави виділялися класова сутність держави, загальносоціальне і класове призначення держави, стверджувалося, що оскільки і напрямок, і предмет, і зміст діяльності держави, і система структурних утворень, що їх забезпечує, змінюються залежно від класової сутності і форми держави, остільки для визначення цієї залежності цілком доречним є поняття саме функції, яка використовувалася для визначення діяльності соціалістичної держави – її ролі як головного знаряддя побудови соціалізму, придушення експлуататорських класів, організації народного господарства, підтримки національно-визвольних рухів та ін.

 На сучасному етапі української історії також зберігається функціональний підхід до діяльної сторони держави, проте з одним істотним уточненням: розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави, відхиляється жорсткий зв'язок між змінами класових характеристик держави і відповідно його функцій, який проголошувався раніше.

 Цей зв'язок, як свідчить історичний досвід, виявився більш багатогранним: на функції держави спричиняють визначальний вплив не стільки класові характеристики, скільки нові умови і проблеми сучасної життєдіяльності суспільства, існування цивілізації (екологія, ядерне озброєння, демографічні, сировинні та інші глобальні проблеми).

 Отже, мета роботи, що пропонується – визначити й охарактеризувати основні функції Української держави.

1. ПОНЯТТЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

 Функція держави – це головний напрямок діяльності держави, який виражає її сутність і соціальне призначення щодо управління справами суспільства. Цю думку можна висловити й інакше: функція держави – це діяльність держави в її головних напрямках.

 Функції випливають із природи і потреб самого суспільства та у державно організованому суспільстві знаходять характер державних функцій. Це природно, оскільки в такому суспільстві управління суспільними справами покладається на державу як форму організації самого суспільства.

 Функції держави як головні напрямки її діяльності обумовлені основними завданнями, що постають перед суспільством. Зміна завдань веде до зміни функцій держави [8, с. 139].

 Функції держави відповідають на питання про те, чим займається держава, які цілі переслідує та які завдання вирішує. У функціях держави виявляються сутність і соціальне призначення держави.

 Функції держави необхідно відрізняти від функцій і форм діяльності окремих державних органів. В їх числі можна назвати такі види діяльності: законодавча, виконавча, контрольно-наглядова, юрисдикційна (з вирішення конкретних юридичних справ), слідчо-дізнавальна (в'язниці, колонії, слідчі ізолятори), податкова, прикордонні служби тощо [9, c. 211].

 Функції держави – це лише головні напрямки діяльності держави в цілому, в сукупності всіх її органів. У здійсненні тієї чи іншої функції держави приймають участь якщо не всі, то значна кількість органів держави, використовуються різні форми державної діяльності. Наприклад, функція охорони правопорядку як головний напрямок у діяльності держави виявляється в законодавчій, виконавчій, контрольно-наглядовій, слідчій, юрисдикційній та інших формах діяльності.

 Функції держави носять предметний, об'єктивний характер, оскільки породжуються самим суспільством, випливають із його природи та об'єктивно виникають перед суспільством на певних етапах його розвитку [8, с. 139].

 Функції держави мають стійкий характер. Це головні напрямки діяльності, що існують, як правило, на всьому протязі часу існування держави. Одні з них з'являються відразу ж із виникненням конкретної держави. інші – на більш пізніх етапах розвитку держави, з появою нових глобальних завдань (наприклад, екологічна функція) стають також постійними, стійкими [9, с. 212].

 Форми і методи здійснення функцій можуть змінюватися, головний же напрямок діяльності держави залишається постійним. Наприклад, економічна функція Української держави залишається головним напрямком її діяльності, проте форми і методи її здійснення істотно змінилися: на зміну командно-адміністративним методам прямого, жорсткого, управління економікою прийшли економічні методи непрямого, м'якого, впливу на економіку. Якщо зміст основної функції змінюється, то незначно.

 У функціях держави виявляється соціальна, класова сутність держави, її соціальне призначення. Аналізуючи функції держави, можна побачити, для чого вона існує, інтересам яких соціальних груп і класів слугує.

 В діяльності держави виявляється діалектичне поєднання загальносоціальних і класових елементів. Необхідно зауважити, що з розвитком суспільства і держави вузькокласові завдання хоча і залишаються, проте все більш звужуються. На перший план висуваються загальносоціальні цілі. Це виявляється в самому переліку функцій та в їх змісті [9, с. 213].

 Функція держави – головний, основний напрямок її діяльності. Терміни "головний", "основний" мають оцінний характер. Визнання того чи іншого напрямку діяльності держави як головного, неголовного або не дуже головного залежить від оцінок самого дослідника, який займається проблемою функцій держави. Цим пояснюється та обставина, що в різних джерелах, у тому числі й у підручниках, дається різний перелік функцій держави. Будь-який напрямок діяльності одні автори розглядають як головний, а інші – як додатковий і, отже, не відносять його до рангу основних функцій держави.

 2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ТА ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

 Характер державного ладу країни відображається, насамперед, у функціях (діяльності) держави (вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення держави). Тому Конституція України, визначаючи державний лад, закріплює поряд з механізмом держави також її основні функції. Ці (основні) функції держави закріплюються як прямо, безпосередньо, так і опосередковано, маючи, до того ж, далеко не однакову назву: зміст і спрямованість діяльності держави, обов'язок держави (ст. 3), здійснення державної влади (ст. 6), державне забезпечення, піклування (ст.ст. 11, 12, 13); найважливіші функції держави (ст. 17).

 Треба зазначити, що основні функції держави не закріплюються повною мірою в якомусь одному розділі Конституції, а є змістом практично всіх розділів Конституції, вони закріплюються передусім у розділі І, присвяченому загальним засадам Конституції і конституційного ладу.

 Система цих функцій значною мірою відрізняється від відповідної системи функцій колишнього Союзу РСР і Української РСР як у зв'язку зі зміною природи, характеру нашої держави, нашого державного ладу, так і у зв'язку із певними зрушеннями у теорії функцій держави, зокрема у національній науковій правовій думці [6, с. 161].

 Наразі визнано, що функції держави, опосередковуючи собою діяльність держави, відображають основні напрями і види (сторони) її діяльності. Критеріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльності. Такими елементами, зокрема, виступають суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяльності тощо.

 Основними суб'єктами діяльності держави є держава в цілому, суб'єкти федерації (якщо держава федеративна), органи державної влади та інші суб'єкти держави, складові її механізму. Відповідно розрізняють загальнодержавні функції, функції суб'єктів федерації, органів державної влади та інші [7, с. 180].

 Основними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності, зокрема політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішня сфери. Відповідно до них розрізняють такі функції держави, як політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції. Ці функції умовно можна назвати об'єктними функціями [5, с. 90].

 Тривалий час майже у всій соціалістичній правовій науковій літературі ці (об'єктні) функції вважалися практично єдиними функціями соціалістичної держави. Вони поділялись на внутрішні і зовнішні та мали відповідно до етапів розвитку держави різні кількість і назви. Зокрема, серед внутрішніх функцій розрізнялись, принаймні останнім часом, такі функції, як господарсько-організаторська, культурно-виховна, соціальна, правоохоронна тощо. Серед зовнішніх функцій держави розрізнялись: захист, оборона Вітчизни, боротьба за мир і мирне співіснування держав з різним соціальним ладом, функція взаємодопомоги і братерського співробітництва з державами соціалістичної співдружності тощо. Назви функцій свідчили значною мірою про приниження ролі держави і перекручення її фактичного змісту діяльності.

 Так, політична функція держави називалась правоохоронною функцією. Тим самим держава відсторонювалась від вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, від творчої, позитивної діяльності. їй відводилась у політиці переважно роль охоронця державного і суспільного ладу та інших інститутів.

 Економічна функція називалась господарсько-організаторською, чим підкреслювався виконавчий, другорядний характер діяльності держави у сфері економіки.

 Культурна (духовна) функція називалась культурно-виховною, чим спрощувався зміст відповідного напряму діяльності держави, принижувалась роль держави в духовній, ідеологічній сфері.

 Зовнішня діяльність держави, навпаки, – гіпертрофувалась, перебільшувалась (складалась з 4-5 зовнішніх функцій відповідно до основних сфер зовнішньої, міжнародної діяльності).

 Проте й ця система об'єктних функцій визнавалась у повному обсязі лише за колишнім Союзом РСР в цілому. Щодо союзних республік, нинішніх суверенних держав, в тому числі й України, то навіть ці, обмежені об'єктні функції не визнавались за ними в повному обсязі, оскільки значну частину їх змісту брали на себе союзні (загальносоюзні) державні органи і організації. Найбільш обмеженими функціями колишніх союзних республік з числа внутрішніх функцій були господарсько-організаторська і культурно-виховна функції [6, c. 162].

 Щодо зовнішніх функцій, то вони практично не визнавались за союзними республіками. Республікам відводилась допоміжна роль у здійсненні цих функцій.

 За новою Конституцією, Україна здійснює цілісну, повноцінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій. Це такі функції, як політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та ін.

 Найбільш рельєфно в Конституції закріплюється політична функція (ст. ст. 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню та зовнішню політику (ст. 116) тощо.

 Доволі повно закріплена в Конституції також економічна функція держави (ст. ст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116). Так, держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені Українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство – землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України (ст. ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92).

 Найдетальніше Конституцією визначена соціальна функція (ст. ст. 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116).

 Насамперед, наша держава проголошується в Конституції соціальною державою (ст. 1). Вона визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю.

 Визначальними щодо змісту і спрямованості діяльності держави є права і свободи людини та їх гарантії (ст. 3). Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43), на достатній життєвий рівень (ст. 48), гарантує право на соціальний захист (ст. 46), створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст. 50), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми соціального розвитку України (ст.ст. 85, 116).

 Всебічно закріплена й культурна (духовна) функція держави
(ст. ст. 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116). Зокрема, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10), доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53); сприяє розвиткові науки, охороняє культурну спадщину (ст. 54), розробляє, затверджує та здійснює загальнодержавні програми національно-культурного розвитку (ст. ст. 85, 116)

 Порівняно новим явищем у конституційному закріпленні й регулюванні функцій держави є закріплення екологічної функції (ст. ст. 16, 50, 85, 92, 116 тощо). Зокрема, в Конституції зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16).

 Доволі повно визначено в Конституції зовнішні функції держави: оборони, захисту суверенітету і територіальної цілісності (ст. 17), а також зовнішньополітичну (ст. 18) й зовнішньоекономічну функції, функцію культурного співробітництва (гуманітарну функцію) тощо Серед них особливо детально закріплено оборонні функції. Зокрема, зазначається, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави (ст. 17)

 Щодо зовнішньополітичної функції, то в Конституції зазначено: зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18).

 Держава в особі Верховної Ради виключно законами визначає засади зовнішньоекономічної діяльності (ст. 92), в особі Кабінету Міністрів організовує й забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 116).

 Щодо зовнішньокультурної (гуманітарної) функції, то держава сприяє, зокрема, встановленню наукових зв'язків України із світовим співтовариством, забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами (ст. 54).

 Зазвичай, не всі названі об'єктні функції і, насамперед, внутрішні, мають належну правову й організаційну основи, і це негативно позначається на рівні та ефективності їх втілення. Особливо це стосується економічної, культурної і соціальної функцій, хоч основи таких функцій в Конституції закладено.

 Проблема цілісності і повноти закріплення й здійснення державою системи об'єктних – внутрішніх і зовнішніх – функцій вельми багатопланова. Першочерговим тут є питання доцільності й необхідності безпосереднього закріплення об'єктних функцій держави як головних функцій держави [6, с. 165].

 У конституціях більшості країн ці функції передбачаються і визначаються також опосередковано: шляхом закріплення політичної, економічної та інших систем або основ суспільства і держави та відповідних функцій і повноважень органів державної влади.

 Відсутність у Конституції цілісного, системного визначення економічних, соціальних, культурних та інших основ держави й суспільства і тим самим їх функцій – прямо чи опосередковано – може істотно знизити відповідальність держави за здійснення її головних функцій, а саме: внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій, принизити її роль та значення і тим самим об'єктивно спонукати до виникнення нових соціальних інститутів [7, с. 182].

 Проблеми основних об'єктних функцій держави не зводяться до формально-юридичних аспектів, навіть конституційного рівня. Головне – суть і зміст цих функцій. Українська держава і українське суспільство перебувають у стадії становлення. Залежно від того, яке суспільство і яка держава утвердяться, буде складатись та закріплюватись система основних об'єктних функцій держави і визначатимуться пріоритети, тобто головні функції держави.

 У разі утвердження в Україні і закріплення суспільства і держави такими, що грунтуються переважно на приватній власності, система об'єктних функцій держави і їх зміст будуть значно вужчими, а їх роль – меншою, що об'єктивно пов'язано з роздержавленням (приватизацією, муніципалізацією) значного кола об'єктів (підприємств, установ, організацій) в економічній, соціальній, духовній та інших сферах.

 За таких умов об'єктні функції, принаймні основні внутрішні функції, як правило, перестають відіграти роль головних функцій держави, а їх закріплення в Конституції – пряме чи опосередковане – втратить актуальність.

 У разі становлення суспільства і держави як соціалістичних (у своїй основі), у державній власності буде зосереджена переважна частина об'єктів у галузі економіки, в духовній та інших сферах.

 Відповідно роль держави у більшості сфер зростатиме. Об'єктні функції держави в переважній більшості набуватимуть ролі головних і їх закріплення в Конституції в тій чи іншій формі стане актуальним. Звичайно, відсутність у новій Конституції закріплення економічних, соціально-культурних та інших основ суспільства і держави і відповідного розділу, присвяченого суспільству, суспільному ладові, об'єктивно сприяє утвердженню й закріпленню України як традиційної європейської держави, в якій об'єктні функції мають, як правило, другорядне значення [6, с. 166].

 За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як законодавча, виконавча і судова, які умовно називають "владними" ("організаційними", "технологічними" чи "процесуальними") функціями.

 Тривалий час ці "владні" функції держави – законодавча, виконавча і судова – розглядались лише як форми здійснення інших функцій держави, зокрема її основних внутрішніх і зовнішніх функцій, до яких зводилась вся система функцій радянської соціалістичної держави і соціалістичної держави взагалі.

 Натомість у західній науковій правовій і політологічній літературі "владні" ("технологічні") функції розглядались як практично єдині або принаймні головні функції держави, до яких іноді додавали споріднені з ними функції – фінансову, військову, дипломатичну тощо. Наразі ці розходження в основному подолано.

 Переконливо доведено, що держава здійснює як об'єктні, так і технологічні (владні, організаційні) функції, проте залежно від ролі і місця держави в суспільстві, системи цих функцій інколи не збцаються. Це зумовлюється різним співвідношенням державних і недержавних об'єктів у різних сферах [7, с. 184].

 "Технологічні" функції, – законодавча, виконавча, судова – хоча тривалий час і не визнавалися головними, та все ж закріплювалися у Конституціях більшості держав через функції і повноваження органів державної влади, шляхом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

 Класифікація функцій держави за засобами її діяльності ще не дістала загального визнання й не утвердилася. Функції, що об'єктивно виділяються за цими критеріями, зокрема фінансова, територіальна та інші, належать, як правило, до "технологічних" функцій або зовсім не називаються, оскільки чітко не визначені критерії такої класифікації. Як наслідок, у конституціях більшості країн не існує належного закріплення видів діяльності держави (функції), які можна і необхідно розрізняти за засобами її діяльності (бюджетно-фінансова, адміністративно-територіальна тощо) [7, с. 185].

 Такий недолік має бути згодом подолано або шляхом внесення змін до Конституції або шляхом прийняття окремих законів: в них прямо чи опосередковано мають бути системно закріплені всі основні функції держави, що певною мірою сприятиме посиленню ролі і відповідальності держави у всіх сферах її діяльності.

 3. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ ТА ЙОГО  ХАРАКТЕРНІ РИСИ

 Державне управління – явище універсальне і однаково характерне для всіх, без винятку, країн. Проте його розуміння в різних країнах є неоднаковим і значною мірою різниться між собою: на його зміст впливають історичний та політичний досвід народу даної країни, рівень його культури, економічного і суспільно-політичного розвитку, національні традиції, ментальність та багато інших факторів.

 Виходячи з аналізу характерних рис державного управління, що визначають його суть, державне управління можна визначити як багатогранну організуючу діяльність держави, яка здійснюється на основі та відповідно до чинного законодавства через практичну діяльність її органів виконавчої влади [4, с. 199].

 Управлінська діяльність органів виконавчої влади, яку ми називаємо виконавчо-розпорядчою, полягає у:

 1) діяльності щодо виконання законів;

 2) діяльності щодо використання владних повноважень, наданих цьому органу виконавчої влади чи посадовій особі (розпорядництво) [2, с. 270].

 Організовуючи виконання законів, суб'єкти управління розпоряджаються – видають владні акти управління, які набирають форми правових актів і є предметом дослідження як правової науки, так і науки управління.

 Часто і в науці, і на практиці як рівноцінний замінник терміну "управління" вживається термін "адміністрація". При цьому мають на увазі не назву керівництва якогось органу чи організації, а сам процес здійснення управління (адміністрування). Цей термін походить з латинської "admіnіstrate", що означає підпорядкування, служба. Він набув значного поширення в усіх мовах світу і часто вживається в управлінській та правовій термінології. Саме тому галузь права, норми  якої регулюють відносини у сфері державного управління, називається адміністративним правом [4, с. 200].

 Зрозуміти зміст державного управління можна, лише виявивши ті характерні риси, які йому властиві і розкривають його суть.

 По-перше, державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом, відносини.

 По-друге, необхідна умова їх виникнення – наявність суб'єкта, тобто органу виконавчої влади чи посадової особи, наділеного владними повноваженнями щодо здійснення державного управління.

 По-третє, для виникнення відносин, крім суб'єкта, у них повинен брати участь також об'єкт (об'єкти), на діяльність яких спрямовується управлінський вплив суб'єкта. Основними видами об'єктів є громадяни і юридичні особи, причому як приватні, так і колективні та державні.

 По-четверте, характер відносин, що виникають між суб'єктом та об'єктами управління, завжди є владним, а в умовах державного управління – державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб'єкт управління, а об'єкти управління змушені виконувати вказівки і директиви, що надходять від суб'єкта.

 По-п'яте, організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у виконанні і розпорядництві щодо вимог законів, тобто вона є підзаконною та грунтується на чинному законодавстві.

 По-шосте, управлінський вплив, що виникає під час цієї організуючої діяльності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване керівництво, й оперативне управління.

 По-сьоме, цю діяльність можна певним чином розділити на етапи (цикли, фази), в основі класифікації якої – її функціональна природа і структура.

 Прийнято виділяти такі функції управління: планування, організація, робота з кадрами, керівництво, координація, звітність, складання та виконання бюджету.

 По-восьме, державне управління здійснюється у правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього, настає юридична відповідальність [3, с. 197].

 Це – головні риси державного управління, хоча окремі дослідники називають їх більшу або меншу кількість. Представники інших наук доводять, що державне управління – окремий, специфічний вид соціальних відносин, що визначаються економічним укладом суспільства і за своїм характером є вольовими та ін.

 Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що державне управління – це організуюча діяльність органів виконавчої влади, яка полягає в організації виконання законів та інших нормативно-правових актів чинного законодавства, здійснення розпорядження ресурсами загальнодержавної власності з метою комплексного соціально-економічного розвитку, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах життя.

ВИСНОВКИ

 1. Таким чином, функція держави – це головний напрямок її діяльності, що відбиває її сутність і соціальне призначення щодо управління справами суспільства. Функції держави носять предметний, об'єктивний характер, оскільки породжуються самим суспільством, випливають із його природи та об'єктивно виникають перед суспільством на певних етапах його розвитку.

 3. У функціях держави виявляється соціальна, класова сутність держави, її соціальне призначення тощо. Аналізуючи функції держави, можна побачити, для чого вона існує, інтересам яких соціальних груп і класів слугує.

 4. Усі функції держави визначаються стійкими характеристиками держави, проте й сама форма держави може визначатися її функціями. Так, якщо держава ставить своєю метою проведення агресивних, загарбницьких війн, розширення своєї території, починає здійснювати саме такий політичний курс, то й організація державної влади набуває авторитарний, антидемократичний, часом тоталітарний характер. Й навпаки, формування демократичного політико-правового режиму (панування права), що обпирається на розподіл влад, народовладдя стає можливим лише в умовах виконання державою функцій забезпечення мирного існування, благоденства суспільства, соціальної і правової захищеності його громадян тощо.

 5. За новою Конституцією, Україна здійснює цілісну, повноцінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій. Це такі функції, як політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та ін. Наразі Українська держава і українське суспільство перебувають у стадії становлення. Залежно від того, яке суспільство і яка держава утвердяться, буде складатись та закріплюватись система основних функцій держави і визначатимуться її пріоритети.

 6. Державне управління як різновид соціального управління, тобто соціальної функції держави – це організуюча діяльність органів виконавчої влади, яка полягає в організації виконання законів та інших нормативно-правових актів чинного законодавства, здійснення розпорядження ресурсами загальнодержавної власності з метою комплексного соціально-економічного розвитку, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник. У 2-х т. Т. 1: Загальна частина / За ред. В. Б. Авер'янова. – К.: Юридична думка, 2004. – 652 с.
3. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
4. Гладун З. С. Адміністративне право України: Акад. курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
5. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. – К.: Юринком Інетр, 2007. – 304 с.
6. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 734 с.
7. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. – К.: Атіка, 2007. – 480 с.
8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консум, 2005. – 656 с.
9. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред.
   О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.