Кр ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ 2

 Контрольна робота

 з дисципліни "Адміністративне право"

 на тему: ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

 ПЛАН

Вступ .................................................................................................... 3

1. Державна політика в галузі культури ............................................... 4

2. Правовий статус Міністерства культури і туризму України ........... 7

3. Система органів виконавчої влади, які здійснюють управління
в сфері культури ................................................................................... 9

Висновки ............................................................................................ 13

Задача ................................................................................................. 14

Список використаної літератури ....................................................... 16

Вступ

 Під терміном "культура" розуміють сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством, що характеризують певний рівень його розвитку. До культурних цінностей належать об'єкти матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення. Ця галузь включає театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво, кінематографію, книговидавництво тощо.

 Державна політика в галузі культури виключає централізоване управління творчою діяльністю, застосування цензури тощо. Конституційний пріоритет свободи художнього, наукового та інших видів творчості є основоположним у визначенні методів державного впливу в галузі культури. Органи виконавчої влади не вправі стверджувати репертуари театрів, кіностудій та інших об'єктів культури, а також сценарії кінофільмів та постановочні плани театрів. В сучасних умовах ці органи покликані стимулювати різноманітні прояви творчої активності незалежно від їх ідеологічної спрямованості.

 Державне управління в галузі культури переважно полягає в організації створення, розповсюдження, популяризації творів літератури та мистецтва, забезпеченні поширення інформації та пропаганди досягнень культури, збереженні й цільовому використанні культурних цінностей, охороні творів мистецтва і пам'яток культури, підвищенні культурного рівня населення, керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури і комунальної державної форм власності.

 Виходячи з викладеного вище, метою наданої контрольної роботи є висвітлення правових основ державного управління культурою.

1. Державна політика в галузі культури

 Культурна політика в Україні здійснюється відповідно до таких принципів:

 1) визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, що проживають на території України;

 2) утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські, планетарні цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;

 3) збереження і примноження культурних надбань;

 4) розвиток культурних зв'язків з українцями, що проживають за кордоном, як основи збереження цілісності української культури;

 5) гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;

 6) рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

 7) доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

 8) забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

 9) заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об'єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

 10) всебічне міжнародне культурне співробітництво;

 11) визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури;

 12) поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури.

 Правові основи діяльності в галузі культури як на професійній, так і аматорській підставах визначається Законом України "Основи законодавства України про культуру" від 14.02.1992 р. в ред. від 22.05.2008 р. Вони визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на:

 - реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

 - відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

 - забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

 - реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури.

 Крім Закону України "Основи законодавства України про культуру", правову базу управління у цій сфері складають також Закони України:

 - "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 р. в ред. від 20.06.2007 р.;

 - "Про охорону археологічної спадщини" від 18.03.2004 р.;

 - "Про музеї та музейну справу" від 29.06.1996 р. в ред. від 22.05.2008 р.;

 - "Про кінематографію" від 13.01.1998 р. в ред. від 20.12.2007 р.;

 - "Про театри і театральну справу" від 31.05.2005 р. в ред. від 03.03.2006 р.;

 - "Про видавничу справу" від 05.06.1997 р. в ред. від 28.09.2005 р.;

 - "Про туризм" від 15.09.1995 р. в ред. від 01.01.2004 р.;

 - "Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27.01.1995 р. в ред. від 22.05.2008 р.;

 - "Про інформацію" від 02.10.1992 р. в ред. від 22.07.2005 р.;

 - "Про телебачення і радіомовлення" від 27.01.1995 р. в ред. від 10.05.2008 р.;

 - "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23.09.1997 р. в ред. від 01.03.2006 р. та ін.

 Держава забезпечує створення умов для розвитку літературної та художньої критики, інших форм об'єктивної оцінки історико-культурних процесів. З цією метою чинне законодавство встановлює певні права й обов'язки громадян у галузі культури.

 Кожний громадянин у галузі культури має право на:

 - свободу творчості;

 - вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, засобів і сфер застосування творчих здібностей та самостійного визначення долі своїх творів;

 - здійснення професійної та аматорської діяльності на індивідуальній чи колективній основі, самостійно чи з допомогою будь-яких форм посередництва;

 - створення закладів, підприємств і організацій культури;

 - об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об'єднання, які діють у сфері культури;

 - збереження і розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;

 - доступ до культурних цінностей;

 - захист інтелектуальної власності;

 - здобуття спеціальної освіти.

 Відповідно до наданих їм прав, громадяни у сфері культури зобов'язані:

 - додержуватися вимог чинного законодавства щодо діяльності у сфері культури;

 - дбати про збереження культурної спадщини, традицій народної культури, сприяти охороні пам'яток історії та культури;

 - поважати культуру, мову, традиції, звичаї та обряди національних меншин, які проживають на території України;

 - піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.

2. Правовий статус міністерства культури і туризму України

 Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі культури є Міністерство культури і туризму України (надалі - МКТ України), Положення про яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1566 в ред. від 27.02.2008 р.

 Основними завданнями МКТ України є:

 - участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері культури;

 - участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі;

 - координація здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання;

 - сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризації культурних надбань Українського народу; здійснення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції МКТ України.

 МКТ України відповідно до покладених на нього завдань:

 - розробляє та вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері культури;

 - бере в установленому порядку участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та розробленні проектів Державної програми соціального і економічного розвитку України, Державного бюджету України на відповідний рік, інших прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку України;

 - здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та спеціально уповноваженого державного органу контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей;

 - визначає перспективи і напрями розвитку, зміст спеціальної освіти у сфері культури;

 - розробляє і здійснює заходи щодо створення умов для відродження і розвитку культури української нації, культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, всіх видів мистецтва, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел;

 - здійснює заходи, спрямовані на популяризацію культурних надбань Українського народу за межами України і світової культури в Україні, залучає представників української діаспори до участі у культурно-мистецьких процесах;

 - здійснює заходи щодо соціального захисту професійних творчих працівників і працівників культури, надання таким працівникам державної підтримки в реалізації їх творчих задумів;

 - визначає порядок оформлення та видачі свідоцтва про проведення гастрольних заходів, формує Єдиний банк даних гастрольних заходів, що проводяться в Україні;

 - відповідно до законодавства забезпечує здійснення виставкової діяльності, уживає заходів щодо захисту об'єктів інтелектуальної власності, реалізації авторських і суміжних прав;

 - розробляє вимоги щодо створення на території кожної адміністративно-територіальної одиниці соціально необхідного комплексу закладів, підприємств, організацій культури, нормативи мінімального забезпечення громадян культурними послугами, здійснює відповідно до законодавства контроль за додержанням цих вимог і нормативів;

 - сприяє діяльності творчих спілок, молодіжних, дитячих та інших громадських організацій, що функціонують у сферах культури, мистецтва, кінематографії та ін.;

 - організовує в межах своїх повноважень проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних мистецьких фестивалів і конкурсів, оглядів, мистецьких аукціонів, виставок-продажу та інших заходів з питань, віднесених до його компетенції;

 - формує Державний реєстр національного культурного надбання й виконує інші функції, передбачені законодавством.

 МКТ України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами іноземних держав та міжнародними організаціями.

3. Система органів виконавчої влади, які здійснюють управління в сфері культури

 Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа (поліграфія) та ін.

 Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і туризму України, міністерство культури і туризму Автономної республіки Крим, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районних державних адміністрацій. Управління такими підгалузями як архівна справа та телерадіомовлення здійснюють відповідно Державний комітет архівів України та Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Об'єктами управлінської діяльності є підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

 Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України.

 Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

 Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

 Основними завданнями Державного комітету в сфері телебачення і радіомовлення є:

 1) забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення і радіомовлення;

 2) організація виконання актів законодавства у сфері телебачення і радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;

 3) формування національного телерадіопростору;

 4) організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на закордонну аудиторію.

 Законом України від 23.09.1997 р. створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний в своїй діяльності Верховній Раді і Президенту України та відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, зростання професійного, художнього та етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу - Президент України. Національну раду очолює Голова, який обирається таємним голосуванням членами Національної ради за спільним поданням Верховної Ради і Президента України.

 До компетенції Національної ради належить:

 1) контроль за додержанням законодавства у галузі телебачення і радіомовлення України;

 2) участь в реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення та концепції розвитку телерадіо-інформаційного простору України;

 3) забезпечення прав громадян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

 Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 р. в ред. від 22.07.2005 р. встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони і захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

 Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

 Функції центрального органу виконавчої влади в сфері інформації виконує Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Указом Президента України "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою" від 16.09.1998 р. № 1033/98 в ред. від 09.03.2000 р. з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворено Державне агентство інформації України.

 З метою підвищення ефективності державного управління в системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції відповідно до зазначеного вище Указу Президента України створена Державна акціонерна компанія "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання".

 Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовані Законом України "Про кінематографію" від 13.01.1998 р. в ред. від 20.12.2007 р.

 Для збереження, активізації пошуку та виявлення цінностей, що становлять національну культурну спадщину України, в Україні функціонує Державна служба з питань національної культурної спадщини, Положення про діяльність якої затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 336.

Висновки

 Підсумовуючи викладене у контрольній роботі можна дійти таких висновків.

 1. Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством, що характеризують певний рівень його розвитку. Культурні цінності - об'єкти матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення.

 2. Міністерство культури і мистецтв України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в галузі культури і мистецтв, шляхом здійснення керівництво цією сферою управління, а також несе відповідальність за її розвиток.

 3. Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, поліграфія та ін.

 4. Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури Автономної Республіки Крим, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районних державних адміністрацій. Об'єктами їх управлінської діяльності є театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

2.  Вирішити задачу:

 15.12.1996 р. в інспекцію по захисту прав споживачів звернулась громадянка Микитенко з заявою про те, що 07.12.1996 р. в домі взуття, у відділі жіночих товарів вона купила чоботи, які через 5 діб прийшли у непристосованість, тобто в них відстала підошва. Вона звернулась у відділ магазину взуття, де купила чоботи, з метою обміну товару, надавши при цьому товарний чек. У відділі магазину у праві обміну товару їй відмовили, пояснюючі відмову тим, що товар поверненню не підлягає.

 Завдання:

 1. Чи правомірні дії працівників взуттєвого магазину, якщо правомірні, то чому?

 2. Зробіть мотивоване пояснення, посилаючись на нормативні акти.

 3. Складіть макет адміністративної справи притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка відмовила в обміні товару гр. Микитенко.

 

 Відносини, що склалися у ситуації, яка розглядається, регулюються Законом України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. в ред. від 13.01.2006 р. (надалі - Закон).

 Коли громадянка Микитенко придбала чоботи, це був товар належної якості. Микитенко протягом п'яти днів носила чоботи, після чого вони прийшли у непристосованість.

 Відповідно до статті 9 Закону споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

 Споживач має право на обмін товару належної якості протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі.

 Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

 Отже, оскільки громадянка Микитенко протягом 5 діб носила чоботи, внаслідок чого вони прийшли у непристосованість (у них відстала підошва), чоботи обміну не підлягають.

 Дії працівників взуттєвого магазину є правомірними.

 На мій погляд, притягати до адміністративної відповідальності особу, яка відмовила в обміні товару гр. Микитенко, відповідно до ст. 156-1
КУпАП не має підстав.

 Отже, адміністративна справа проти працівників магазина порушуватися не буде.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Основи законодавства України про культуру: Закон України від 14.02.1992 р. № 2117-XІІ в ред. від 22.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. № 1023-XІІ в ред. від 13.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про кінематографію: Закон України від 13.01.1998 р. № 9/98-ВР в ред. від 20.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України від 23.09.1997 р. № 538/97-ВР в ред. від 01.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 08.06.2000 р. № 1805-ІІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Положення про Державну службу з питань національної культурної спадщини: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 336. //http://zakon.rada.gov.ua
10. Положення про Міністерство культури і туризму України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1566 в ред. від 27.02.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
11. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.
12. Васильев А. С. Административное право Украины (особенная часть): Учеб. пособие. - Харьков: Одиссей, 2004. - 370 с.
13. Ващенко С. В., Поліщук В. Г. Адміністративна відповідальність: Навч. посібник. - Запоріжжя: ЗЮІ, 2001. - 142 с.