Кр ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦБЕЗПЕКИ

Контрольна робота

з навчального курсу "Адміністративне право"

на тему:

ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Зміст, значення і основні напрямки державної політики
 в галузі національної безпеки ........................................................... 4

 2. Завдання, система та організація діяльності

... Служби безпеки України .................................................................. 11

 3. Особливості забезпечення національної безпеки України
у різних сферах суспільного життя .................................................. 15

 Висновки ............................................................................................ 24

 Задача ................................................................................................ 26

 Список використаної літератури ......................................................... 30

ВСТУП

 Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.

 Основи такої політики і визначає Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р. № 964-ІV в ред. від 14.01.2006 р. Національна безпека України забезпечується:

 – єдністю принципів формування і проведення державної політики національної безпеки;

 – поєднанням підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки.

 Національна безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Вона є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей суспільства.

 Державна політика в галузі національної безпеки охоплює заходи не лише політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що у здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.

 Стан національної безпеки України відображає дієвість механізмів управління загрозами та небезпеками у різних сферах життя та діяльності українського суспільства і держави.

1. ЗМІСТ, ЗНАЧЕННЯ І ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

 Державна політика в галузі національної безпеки в Україні спрямована на гарантування безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Цим обумовлюється її роль і значення в загальній внутрішній та зовнішній політиці держави, що дає підстави для її спеціального розгляду у наданий контрольній роботі.

 У статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р. № 964-ІV в ред. від 14.01.2006 р. (далі – Закон) національна безпека визначена як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, тобто життєво важливим матеріальним, інтелектуальним і духовним цінностям Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

 Відповідно до статті 3 Закону об'єктами національної безпеки є: людина і громадянин – їх конституційні права і свободи; суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

 Суб'єктами забезпечення національної безпеки є (ст. 4 Закону): Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об'єднання громадян.

 Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

 – пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

 – верховенство права;

 – пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

 – своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

 – чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

 – демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

 – використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

 Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України вважають такі:

 1) у зовнішньополітичній сфері – проведення активної міжнародної політики України з метою:

 – створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

 – запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

 – забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;

 – сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

 – участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;

 – участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;

 – адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

 2) у сфері державної безпеки:

 – реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;

 – зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;

 – участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;

 – відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;

 3) у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

 – прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

 – здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

 – посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;

 – впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;

 – забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

 – дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

 – прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;

 – боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;

 – поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами;

 4) у внутрішньополітичній сфері:

 – забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;

 – створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод;

 – забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;

 – забезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;

 – створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування;

 – формування і вдосконалення політико-правових, соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв'язання міжнаціональних суперечностей;

 – забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;

 5) в економічній сфері:

 – забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

 – прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

 – вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

 – подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

 – забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

 – здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

 – забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

 – забезпечення продовольчої безпеки;

 – захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту – поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

 – посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;

 6) у науково-технологічній сфері:

 – посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні;

 – поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань;

 – створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;

 – забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності;

 – забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сільськогосподарських і військових об'єктів, споруд та інженерних мереж;

 7) в екологічній сфері:

 – здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

 – впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

 – поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

 – запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

 – стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

 – недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;

 – реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;

 8) у соціальній та гуманітарній сферах:

 – істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

 – створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;

 – збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

 – створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;

 – ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;

 9) в інформаційній сфері:

 – забезпечення інформаційного суверенітету України;

 – вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

 – активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

 – забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;

 – вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

 2. ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 Служба безпеки України – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України (СБУ) підлегла Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

 Діяльність Служби безпеки України здійснюється відповідно до положень Законів України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 р. № 2229-XІІ в ред. від 22.05.2008 р., "Про контррозвідувальиу діяльність" від 26.12.2002 р. № 374-ІV в ред. від 14.01.2006 р., "Про розвідувальні органи України" від 22.03.2001 р. № 2331-ІІІ в ред. від 04.06.2008 р.

 На цю службу законодавством покладено завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб.

 До завдань Служби безпеки входить попередження, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинності у сфері управління, економіки, інших протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, здійснення розвідувальної діяльності.

 Основними політико-правовими принципами діяльності Служби безпеки України є принципи законності, поваги до прав і гідності особи, відповідальності перед народом України.

 До принципів оперативно-службової діяльності Служби безпеки України належать принципи поєднання єдиноначальства і колегіальності, гласності, конспірації.

 Систему Служби безпеки України становлять: Центральне Управління Служби безпеки України; розвідувальний орган Служби безпеки України у складі Центрального управління СБУ, Управління Служби безпеки Автономної Республіки Крим; регіональні (в областях, містах, районах, міжрайонні) управління служби безпеки; органи військової контррозвідки; військові формування; навчальні, науково-дослідні та інші установи.

 Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

 З метою ефективного виконання покладених завдань Службою безпеки створюються її регіональні органи – обласні управління, міжрайонні, районні, міські відділи. В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки можуть створюватися і на окремих державних стратегічних об'єктах, територіях, у військових формуваннях.

 У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи незалежні від органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

 Для забезпечення інтересів держави в політичній, економічній, військово-технічній, науково-технологічній, інформаційній та екологічній сферах Служба безпеки України здійснює розвідувальну діяльність, яка спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз, сприяння формуванню і реалізації державної політики у сферах національної безпеки й оборони.

 Змістом розвідувальної діяльності є добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам державної влади розвідувальної інформації; сприяння спеціальними заходами здійсненню державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку; забезпечення безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю; участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, в тому числі з тероризмом, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією.

 Важливим завданням СБУ є контррозвідувальна діяльність. Контррозвідувальна діяльність – спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, яка здійснюється з використанням системи розвідувальних, контр-розвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів, спрямованих на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України.

 Важливим завданням служби безпеки є боротьба з організованою злочинністю, в першу чергу в сфері державного управління та зовнішньоекономічної діяльності.

 Створені у складі СБУ органи військової контррозвідки створюються з метою контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України, Прикордонних військ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

 Центральне Управління Служби безпеки відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До складу Центрального Управління Служби безпеки України входять: Голова Служби безпеки та його заступники; апарат Голови Служби безпеки; функціональні підрозділи: розвідки; контррозвідки; військової контррозвідки; захисту національної державності; боротьби з корупцією й організованою злочинною діяльністю; інформаційно-аналітичне; оперативно-технічне; оперативного документування; слідче; урядового зв'язку; по роботі з особовим складом; адміністративно-господарське; фінансове; військово-медичне та ін.

 Центральне управління Служби безпеки видає положення, накази, розпорядження, настанови та інструкції, обов'язкові для виконання в системі Служби безпеки України.

 Керівництво діяльністю Служби безпеки, її центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки який несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки. Голова Служби безпеки має заступників, яких призначає за його поданням Президент України.

 У Службі безпеки України створений колегіальний дорадчий орган – колегія, що визначає шляхи виконання покладених на неї завдань, приймає рішення з основних напрямків і проблем оперативно-службової діяльності і роботи з кадрами. Склад колегії затверджує Президент України.

 Здійснюючи правоохоронну діяльність, Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням державної охорони України, МВС України, прикордонними, митними та іншими органами.

 3. ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ У РІЗНИХ СФЕРАХ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

 Стан національної безпеки України відображає дієвість механізмів управління загрозами та небезпеками у різних сферах життя та діяльності українського суспільства і держави. Загрози та небезпеки національній безпеці та методи її забезпечення є спільними для забезпечення цих сфер.

 Забезпечення національної безпеки України в сфері економіки відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки України.

 Впливу загроз національній безпеці України у сфері економіки найбільш піддані:

 – кредитно-фінансова система;

 – автоматизовані системи, що забезпечують діяльність особи і суспільства у сфері економіки;

 – системи бухгалтерського обліку підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;

 – система збору, оброблення, збереження і передачі фінансової, біржової, податкової, митної інформації та інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємств будь-якої форми власності.

 Перехід до ринкових відносин в економіці викликав появу на внутрішньому українському ринку товарів та послуг численних вітчизняних та зарубіжних комерційних структур – виробників та споживачів засобів і систем забезпечення безпеки. Безконтрольна діяльність цих структур по створенню і налагодженню діяльності систем безпеки створює реальну загрозу національній безпеці України в економічній сфері.

 Аналогічні загрози виникають при безконтрольному залученні іноземних фірм до створення подібних систем, оскільки при цьому складаються сприятливі умови для несанкціонованого доступу до конфіденційної економічної інформації і для контролю за процесами її передачі і оброблення з боку іноземних спецслужб.

 Критичний стан підприємств національних галузей промисловості, які розробляють і виробляють засоби та системи безпеки призводить до широкого використання відповідних імпортних засобів та систем, що утворює загрозу виникнення технологічної залежності України від іноземних держав.

 Серйозну загрозу для нормального функціонування економіки в цілому являють комп'ютерні злочини, пов'язані із проникненням кримінальних елементів до комп'ютерних систем і мереж банків та інших кредитних організацій.

 Недостатність нормативної правової бази, яка визначає відповідальність недержавних господарюючих суб'єктів за недостовірність або укриття відомостей про їх комерційну діяльність, про споживчі властивості товарів та послуг, які вони виробляють та надають, про результати господарської діяльності, про інвестиції і таке інше, перешкоджає нормальному функціонування недержавних господарюючих суб'єктів.

 У той же час суттєва економічна шкода може бути нанесена недержавним господарюючим суб'єктам внаслідок розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю.

 Основними заходами по забезпеченню національної безпеки України підприємствами недержавної форми власності в сфері економіки є:

 – сприяння в організації та здійсненні державного контролю за створенням і розвитком систем безпеки;

– розроблення національних сертифікованих засобів і систем безпеки і впровадження їх у практику забезпечення національної безпеки України;

 – подання відповідно до чинного законодавства пропозицій по удосконаленню нормативної правової бази, яка регулює відносини в сфері економіки;

 – вдосконалення методів відбору, підготовки та перепідготовки персоналу для роботи в системах безпеки державної і недержавної форм власності. У сфері внутрішньої політики.

 Найбільш важливими об'єктами забезпечення національної безпеки в сфері внутрішньої політики є:

 – конституційні права і свободи людини і громадянина;

 – конституційний лад, національна злагода, стабільність державної влади, суверенітет і територіальна цілісність України.

 Найбільшу небезпеку в сфері внутрішньої політики становлять такі загрози національній безпеці:

 – порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

 – недостатнє правове регулювання відносин в області прав різних політичних сил на використання засобів масової інформації для пропаганди своїх ідей;

 – розповсюдження дезінформації про діяльність недержавної системи забезпечення національної безпеки, події, що відбуваються в країні та за її межами;

 – діяльність громадських об'єднань, спрямована на насильницьке повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі, розповсюдження цих ідей серед підприємств недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки.

 Основними заходами забезпечення національної безпеки України в сфері внутрішньої політики є:

 – створення системи протидії монополізації вітчизняними і зарубіжними структурами складових інфраструктури національної безпеки, включаючи ринок безпеки і засоби її забезпечення;

 – активізація контрпропагандистської роботи, спрямованої на формування позитивного іміджу недержавної системи забезпечення національної безпеки, попередження негативних наслідків розповсюдження дезінформації про внутрішню політику України.

 До найбільш важливих об'єктів забезпечення національної безпеки України в сфері зовнішньої політики належать:

 – ресурси підприємств будь-якої форми власності, які реалізують зовнішню політику України, українських представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

 – ресурси підприємств державної і недержавної форм власності, які реалізують зовнішню політику України на її території;

 – блокування діяльності українських підприємств, що надають послуги в сфері забезпечення особистої та суспільної безпеки.

 Серед зовнішніх загроз національній безпеці України в сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку становлять:

 – вплив іноземних економічних, політичних та інформаційних структур на розроблення та реалізацію стратегії зовнішньої політики України;

 – розповсюдження за кордоном дезінформації про зовнішню політику України;

 – порушення прав українських громадян і юридичних осіб за кордоном;

 – спроби доступу та чинення впливу на інфраструктуру національної безпеки, українських представництв за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях.

 Серед внутрішніх загроз національній безпеці України у сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку становлять:

 – порушення встановленого порядку збору, оброблення, збереження та передачі інформації у структурах недержавної форми власності, які реалізують або сприяють у реалізації органами державної влади зовнішньої політики;

 – інформаційно-пропагандистська діяльність політичних сил, громадських об'єднань, засобів масової інформації і окремих громадян, яка викривлює стратегію і політику зовнішньої політичної діяльності України;

 – недостатня інформованість населення про зовнішньополітичну діяльність України.

 Основними заходами по забезпеченню національної безпеки України у сфері зовнішньої політики є:

 – участь у розробленні основних напрямів державної політики в сфері удосконалення системного забезпечення зовнішньополітичного курсу України;

 – розроблення і реалізація відповідно до чинного законодавства комплексу заходів щодо посилення безпеки інфраструктури недержавної системи забезпечення національної безпеки, які сприяють у реалізації зовнішньої політики України, українських представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

 – створення українським представництвам і організаціям за кордоном умови для роботи по нейтралізації можливих загроз та небезпек зовнішній політиці України;

 – вдосконалення системного забезпечення по протидії порушення прав і свобод українських громадян та юридичних осіб, які перебувають за кордоном; удосконалення системного забезпечення суб'єктів України з питань зовнішньої політичної діяльності, які входять до їх компетенції.

 Найбільш важливими об'єктами забезпечення національної безпеки України в сфері науки і техніки є:

 – результати фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень, потенційно важливі для науково-технічного, технологічного і соціально-економічного розвитку країни, включаючи відомості, втрата яких може завдати шкоди національним інтересам України;

 – відкриття, незапатентовані технології, промислові зразки, корисні моделі і експериментальне обладнання;

 – науково-технічні кадри і система їх підготовки та перепідготовки;

 – системи управління безпекою складних об'єктів.

 До числа основних зовнішніх загроз національній безпеці в сфері науки і техніки слід віднести:

 – прагнення розвинених країн отримати протиправний доступ до науково-технічних ресурсів України для використання отриманих українськими вченими результатів у власних інтересах;

 – створення пільгових умов на українському ринку для іноземної науково-технічної продукції в сфері безпеки і одночасне прагнення розвинених країн обмежити розвиток науково-технічного потенціалу України (скупка передових підприємств, що виробляють засоби і системи безпеки з наступним їх перепрофілюванням, збереження експортно-імпортних обмежень і таке інше);

 – активізацію діяльності іноземних державних і комерційних підприємств, установ та організацій в сфері промислового шпіонажу із залученням до неї розвідувальних та інших спеціальних служб.

 До числа внутрішніх загроз національній безпеці України в сфері науки і техніки слід віднести:

 – складну економічну ситуацію в країні, яке веде до зниження фінансування науково-технічної діяльності, тимчасовому падінню престижу науково-технічної сфери, відпливу за кордон передових ідей і технологій;

 – нездатність підприємств недержавної форми власності виробляти на базі новітніх досягнень в сфері мікроелектроніки і передових технологій конкурентоспроможну наукомістку продукцію, яка дозволяє забезпечити достатній рівень технологічної незалежності України від зарубіжних країн, що призводить до вимушеного широкого використання імпортних аналогів при формування інфраструктури системи національної безпеки України;

 – серйозні проблеми в галузі патентного захисту результатів науково-технічної діяльності українських вчених.

 Найбільш конструктивних шляхом управління загрозами та небезпеками в сфері науки і техніки є шлях удосконалення законодавства України, яке регулює відносини і даній сфері, і механізмів їх реалізації.

 З цією метою держава має сприяти недержавним інституціям у створенні системи моніторингу шкоди від реалізації загроз та небезпек найбільш важливим об'єктам забезпечення національної безпеки України в сфері науки і техніки, включаючи громадські наукові ради і організації незалежної експертизи, які виробляють рекомендації для сукупної системи забезпечення національної безпеки щодо управління загрозами та небезпеками у даній сфері, попередженню протиправного або неефективного використання інтелектуального потенціалу України.

 Забезпечення національної безпеки України в сфері духовного життя має на меті захист конституційних прав і свобод людини і громадянина, пов'язаних із розвитком і формуванням поведінки особистості, свободою масового використання культурного, духовно-моральної спадщини, історичних традицій і норм суспільного життя, із збереженням культурного надбання всіх народів України, реалізацією конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в інтересах збереження і зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму і гуманізму, здоров'я громадян, культурного і наукового потенціалу України, забезпечення обороноздатності і національної безпеки.

 До числа основних об'єктів забезпечення національної безпеки в сфері духовного життя належать:

 – гідність особи, свобода совісті, включаючи право вільно обирати, мати і розповсюджувати релігійні та інші переконання і діяти відповідно до них, свобода думки і слова (за виключенням пропаганди або агітації, які породжують соціальну, расову, національну або релігійну ненависть і ворожнечу), а також свобода літературного, художнього, наукового, технічного та інших видів творчості, викладання;

 – свобода масової інформації;

 – недоторканість приватного жила, особиста та

 – сімейна таємниця;

 – українська мова як чинник духовного єднання народів багатонаціональної України;

 – мови, моральні цінності і культурна спадщина народів та народностей України;

 – об'єкти інтелектуальної власності.

 Найбільшу небезпеку в сфері духовного життя становлять наступні загрози національній безпеці:

 – деформація системи масового інформування як за рахунок монополізації засобів масової інформа