Кр СУБ'ЄКТИ АДМІН-ПРОЦЕСУАЛЬН ПРАВА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адміністративний процес"

на тему:

СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

ПЛАН

 Вступ ........................................................................................................... 3

 1. Загальні підходи до визначення кола суб'єктів адміністративного процесу        4

 2. Система суб'єктів адміністративно-деліктного  провадження ............. 11

 3. Особливості адміністративно-процесуального статусу  громадянина 14

 4. Загальна характеристика адміністративно-процесуального  статусу юридичних осіб ............................................................................................................... 18

 5. Інші учасники адміністративного процесу ........................................... 19

 Висновки ................................................................................................... 28

 Список використаних джерел .................................................................. 30

ВСТУП

 Адміністративний процес – це порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права. Потреба у їх реалізації виникає при розгляді і вирішенні виконавчо-розпорядчими органами питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб.

 До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як самостійне правове явище, слід віднести:

 – наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ;

 – особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);

 – наявність особливих адміністративно-процесуальних відносин;

 – обов'язкову участь у вирішенні таких справ компетентних органів (їх посадових осіб).

 Отже, адміністративний процес – найістотніша юридична категорія, у межах якої суб'єкти публічного управління здійснюють реалізацію значного обсягу своїх функцій.

 У наданій контрольній роботі розглядається коло суб'єктів адміністративно-процесуального права (адміністративного процесу) України, яке визначається нормами Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. №2747-ІV в ред. від 10.12.2011 р. та Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. №80731-X в ред. від 30.11.2011 р.

1. ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ КОЛА СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 М. М. Тищенко вважає можливим застосовувати в адміністративному процесі висновки науки цивільного процесу щодо характеристики суб'єктів процесу. Так, основним критерієм поділу учасників на групи є спеціальна мета їх вступу в процес – для захисту своїх прав чи прав інших осіб [5, с. 49].

 За одностайною позицією теоретиків юридичного процесу, організатори (лідируючі суб'єкти) процесу завжди забезпечують реалізацію "чужого інтересу". Через це суб'єктів процесу варто поділити на організаторів (лідируючих суб'єктів) та учасників процесу. Відмінності правового статусу цих груп суб'єктів полягають у наявності чи відсутності владних повноважень.

 М. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їх представників, що наділені правами і несуть певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу [5, с. 50].

 Організаторів же (лідируючих суб'єктів) він визначає як суб'єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення в справі [5, c. 51].

 Група організаторів (лідируючих суб'єктів) неоднорідна. Істотне значення має відношення того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи.

 Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не лише на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей, щоб забезпечити провадження на інших стадіях:

 – повноваження процесуального контролю;

 – санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб'єктами;

 – забезпечення виконання рішення.

 Таких організаторів учений пропонує називати проводом [5, с. 52].

 Отже, інші лідируючі суб'єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) в більшій чи меншій мірі залежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб'єкти наділені більшою свободою в примусовій реалізації владних повноважень стосовно заінтересованих осіб. В інших провадженнях такі лідируючі суб'єкти звертаються до проводу за санкціонуванням владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лідируючих суб'єктів наближається до статусу заінтересованих осіб. Нарешті всіх лідируючих суб'єктів можна віднести до складу учасників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій у переважній більшості випадків здійснюється із санкції проводу.

 КУпАП не визнає посадову особу, яка складає протокол про адміністративні правопорушення, особою, що бере участь у розгляді (вирішенні) справи. Хоча наукові дослідження вказують, що процесуальний статус такої посадової особи спрямований на підтримання обвинувачення правопорушника, і її належить визнати учасником стадії вирішення справи [5, с. 53].

 У законодавстві України відображена одночасна реалізація процесуальних функцій на стадії вирішення справи як лідируючими суб'єктами, так і проводом. На засідання Національної комісії з регулювання електроенергетики (проводу) можуть бути запрошені представники Мінпаливенерго та Антимонопольного комітету України, інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади (лідируючих суб'єктів), якщо при розгляді питань, винесених на засідання, необхідна їх участь.

 Практика заперечує твердження про організацію певної стадії провадження тільки лідируючим суб'єктом. На кожній зі стадії можлива присутність принаймні двох суб'єктів, що провадять справу, – лідируючого суб'єкта та проводу. До прикладу, на стадії адміністративного (антидемпінгового) розслідування слухання проводяться лідируючим суб'єктом, тобто Міністерством економіки з питань європейської інтеграції. Але одночасно на цій стадії провід, тобто Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, може застосувати попередні антидемпінгові заходи.

 Тому суб'єктів провадження потрібно розподілити на провід та учасників. А останніх – на лідируючих суб'єктів, заінтересованих осіб та осіб, що сприяють розгляду справи.

 Суб'єктом процесу виступає орган управління в цілому (до прикладу, Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України).

 Процесуальні функції міністерства у провадженні виконуються його керівництвом, юридичним управлінням, іншими підрозділами. При цьому проводом у справі виступає заступник міністра. Саме його роботу належить вважати організаційно-правовою формою реалізації процесуальної функції проводу такої ланки адміністративного устрою, як міністерство.

 Існує альтернативний підхід до організаційних форм виконання функцій проводу колективними суб'єктами.

 По-перше, функції можуть виконуватись відповідними стаціонарними підрозділами широкої функціональної компетенції. Вони здійснюють функції щодо регулювання відповідного напрямку діяльності громадян та юридичних осіб у певній сфері державного, комунального управління.

 По-друге, може створюватись спеціальний підрозділ з розгляду заяв (постійний чи тимчасовий, до прикладу, комісія). До такої комісії входять посадові особи функціональних підрозділів відповідної компетенції.

 Крім того, для розгляду окремих заяв (скарг) залучаються на разовій основі працівники інших підрозділів. Це здійснюється розпорядженням голови комісії (керівником органу). Тому голова комісії має бути за посадою керівником департаменту, тобто групи органів (підрозділів). Лише тоді вони зможуть залучати працівників цих підрозділів.

 При цьому функції проводу можуть покладатись не тільки на органи, від імені яких виступають їх керівні посадові особи. Забезпечувати провадження по адміністративній справі може також посадова особа, якій спеціально делегується таке право. Тому під проводом потрібно розуміти як органи, так і посадових осіб.

 Провадження можуть, крім цього, обслуговувуватись підрозділами, посадовими особами різних суб'єктів адміністративного процесу. Функції проводу виконуються одним суб'єктом процесу, а безпосередня організація інших стадій провадження покладається на інші органи (посадових осіб).

 Провід вчиняє процесуальні дії, які носять ключовий характер у ході певної стадії, що передує стадії вирішення справи. Як правило, саме провід призначає експертизу, витребує докази від заінтересованих осіб, зноситься із органами зарубіжних держав. У випадку, якщо судові або адміністративні органи однієї сторони міжнародного договору у зв'язку із розглядом ними порушень митного законодавства і правил здійснюють запит цього, митна служба, з другої сторони такого договору, може уповноважити своїх службовців у якості експертів і свідків на таких судових чи адміністративних розглядах.

 Утім, деякі процесуальні дії не можуть бути вчинені чи санкціоновані навіть проводом. Мова йде про обмеження прав і свобод громадян, що можуть застосовуватись винятково судом, або про заходи, що можуть вживатись винятково центральним апаратом системи певної служби.

 По-перше, адміністративне затримання. Воно застосовується в судовому порядку з метою:

 1) припровадження особи до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

 2) запобігання незаконному в'їзду особи в країну чи затримання особи, до якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції;

 3) застосування наглядових заходів виховного характеру до неповнолітнього або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;

 4) запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

 По-друге, в судовому порядку згідно із ч. 1 ст. 30 Конституції України застосовується проведення огляду предметів у житлі чи іншому володінні особи.

 По-третє, винятково вищестоящим органом (центральним апаратом міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади) приймається рішення про продовження строків провадження (до прикладу, продовження термінів виконання рішення щодо земельного спору).

 Дія принципу безпосередності в адміністративному процесі обмежена. Тому у посадових осіб, які здійснюють процесуальні повноваження проводу, є можливість передати їх іншим особам. Так, членові Кваліфікаційної комісії Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банківських установ у разі неможливості безпосередньої участі в роботі комісії дозволяється делегувати свій голос своєму заступникові відповідно до займаної посади.

 До відання різних ланок системи певного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади можуть відноситись різні правові вимоги, які вправі розглядати ці органи. Проте, за загальним правилом, вища ланка вправі вирішувати всі вимоги, віднесені до компетенції нижчої ланки. При цьому рівнями адміністративного устрою є:

 1) низовий орган (районний, міський, районний у місті). Від імені цього рівня виступають керівники органів цього рівня, а при децентралізації повноважень також і інші посадові особи;

 2) вищі органи (обласний рівень);

 3) рівень центрального апарату. На цьому рівні процесуальними повноваженнями наділяються посадові особи центрального апарату та його керівництво.

 Критерії підвідомчості центрального апарату органу при вирішенні справ про накладення стягнень: складність справ, справи з великою кількістю учасників, епізодів протиправної діяльності, справи міжрегіонального характеру. При цьому підвідомчість може встановлюється для кожної окремої заяви. Наприклад, на постанову винесену керівником територіального органу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, працівниками центрального апарату та територіального органу комісії – за рішенням голови комісії – розглядають члени комісії, голова комісії.

 Голова Держспоживзахисту та його заступники мають право (за клопотанням сторін і третіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, або з власної ініціативи) затребувати будь-яку справу, яка надійшла до територіального органу, для розгляду комітету, або передати справу на розгляд іншого територіального органу.

 При цьому можна виділити посадову підвідомчість суб'єктів, що виконують функції проводу. Так, інспектор митного органу має право давати громадянину роз'яснення по суті, коли вимоги заявника задоволені; начальник управління або відділу відповідає на звернення, які не знайшли позитивного вирішення; Голова митного комітету і його заступники – дають відповіді на повторні звернення у разі відмови у задоволенні скарг. Проте основний обсяг правового регулювання зосереджений на підвідомчості вирішення справи по суті.

 Неналежна або непідвідомча правова вимога підлягає передачі до розгляду іншого органу. Неналежна вимога передається іншій системі органів, а непідвідомча вимога – органу чи посадовій особі із тої ж системи . У зв'язку із цим виникає потреба у понятті "безпідставна передача розгляду заяви". При цьому відсутні процедури вирішення спорів про компетенцію між органами різних відомств.

 Конфлікт з приводу компетенції органу може виникати між заявником і лідируючим суб'єктом. Підзаконні процесуальні нормативні акти деколи дають приклад закритого перелік) правових вимог, що підвідомчі органам системи даного відомства. Процедур вирішення даного конфлікту сьогодні немає.

 Як засіб забезпечення об'єктивності розслідування і провадження в цілому посадова особа може бути відсторонена від здійснення повноважень за посадою.

 Підставами для відводу є такі обставини:

 1) обставини, які можуть викликати їх особисту заінтересованість у результатах проведення процесуальних дій;

 2) перебування у родинних зв'язках із заінтересованою особою;

 3) заінтересованість родичів посадових осіб проводу у результатах процесуальних дій;

 4) перебування проводу у відносинах підлеглості чи начальства з особою, стосовно якої провадяться, дії та перебування у відносинах співучасті у правопорушенні.

 Відвід може бути заявлено в будь-який час до прийняття проводом рішення (хоча є випадки, коли заява про відвід приймається тільки до початку стадії вирішення). Відвід повинен бути мотивований і викладений у письмовій формі до початку розгляду питання.

 Посадова особа проводу, якій заявлено відвід, має право подати свої пояснення. Рішення про відвід (самовідвід) приймається більшістю членів проводу, які беруть участь у засіданні, таємно в нарадчій кімнаті, за відсутності члена, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується. Юридичний наслідок розгляду відводу полягає у призначенні іншого члена органу, а розгляд справи продовжується.

 Заінтересованими особами визнаються сторони, треті особи, їх представники. Заінтересованими особами можуть виступати індивідуальні та колективні суб'єкти права.

 Основна категорія індивідуальних суб'єктів – це громадяни. В науковій літературі процесуальний статус цих суб'єктів розроблений на вищому рівні.

 2. СИСТЕМА СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 Провадження у справах про адміністративні проступки складаються з дій низки органів та осіб, які беруть участь у ньому. Це, наприклад, дії органів і посадових осіб, які уповноважені державою вживати передбачені законом заходи з виявлення і запобігання проступків, застосування і виконання стягнень; дії учасників провадження, які захищають свої інтереси; учасників, які залучаються до провадження при виникненні потреби у спеціальних знаннях, тощо.

 У главі 21 КУпАП законодавець визначив осіб, які беруть участь у проваджені у справі про адміністративні проступки, і регламентував їх процесуальні повноваження. Такими особами за статтями 268-274 КУпАП є:

 1) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;

 2) потерпілий;

 3) законні представники;

 4) захисник;

 5) свідок;

 6) експерт;

 7) перекладач.

 У цьому переліку привертають увагу дві обставини:

 1) відсутність представників органів адміністративно-деліктної юрисдикції (їх перелік і компетенція зафіксовані в інших главах КУпАП);

 2) відсутність інших осіб, яким законодавство дозволяє брати участь у процесі (такою особою, наприклад, є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, якому надано право бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина).

 З урахуванням вищенаведеного всіх суб'єктів адміністративно-деліктного провадження можна поділити на кілька груп.

 1. Компетентні органи і особи, наділені правом на владні дії (акти), що впливають на рух і долю справи. До них належать суб'єкти,  уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення; розглядати справи про адміністративні правопорушення; суб'єкти, які впливають на рух і долю справи, але розглядати справи не уповноважені (прокурор і уповноважена ним особа); які реалізують заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.

 2. Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну від суб'єктів першої групи, ніхто з представників цієї групи не має владних повноважень). До таких суб'єктів належать:

 1) особа, яка притягується до відповідальності;

 2) потерпілий;

 3) законні представники.

 Законними представниками є представники як особи, що притягується до відповідальності, так і потерпілого. Це батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. До цієї категорії необхідно віднести також захисників (адвокати та інші фахівці у галузі права).

 3. Суб'єкти, що сприяють встановленню об'єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відомої їм інформації щодо обставин правопорушення. Такими суб'єктами є свідки.

 4. Суб'єкти, які мають спеціальні знання і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі. Такими суб'єктами є експерти і перекладачі.

 5. Суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єктивної істини факти, дії, обставини. Такими суб'єктами є поняті.

 6. Суб'єкти, що сприяють виконанню постанови по справі. До таких суб'єктів належать формування громадськості, трудові колективи, адміністрація за місцем роботи, навчання або проживання правопорушників. Вони співпрацюють з органами публічної влади, допомагаючи їм у виконанні функцій щодо протидії адміністративним деліктам. У ряді випадків такі учасники провадження мають бути поінформовані про заходи адміністративного впливу, вжиті до винних.

 3. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ГРОМАДЯНИНА

 У плані адміністративно-процесуального статусу громадянина виділяють:

 1) загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів адміністративних проваджень;

 2) особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень;

 3) одиничний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для конкретного процесу при конкретних обставинах.

 Елементами до складу адміністративно-процесуального статусу громадянина М. М. Тищенко вважає:

 1) адміністративно-процесуальні права;

 2) адміністративно-процесуальну правоздатність;

 3) адміністративно-процесуальну дієздатність;

 4) адміністративно-процесуальні свободи;

 5) адміністративно-процесуальні обов'язки;

 6) адміністративно-процесуальні законні інтереси [5, с. 58].

 Адміністративно-процесуальна правоздатність, як правило, пов'язана із реалізацією процесуальних прав громадян у конкретних правовідносинах. Проте низка адміністративно-процесуальних прав закріплена безпосередньо в джерелах права, безвідносно до конкретних правовідносин (прикладом такого права може слугувати право звернення до органів виконавчої влади за сприянням у реалізації суб'єктивних прав). Реалізовані відповідно до волевиявлення громадянина, вони породжують певні правовідносини. У зв'язку з цими правовідносинами у громадянина з'являються процесуальні права, зумовлені ними.

 Отже, доцільно виділяти загальну і спеціальну адміністративно-процесуальну правоздатність громадян. При цьому загальна правоздатність являє собою здатність усіх громадян мати загальні процесуальні права і нести загальні процесуальні обов'язки. Спеціальна адміністративно-процесуальна правоздатність – це здатність мати специфічні комплекси прав і обов'язків, зумовлених специфічним положенням окремих груп громадян.

 Адміністративно-процесуальна дієздатність – це опосередкована нормами адміністративно-процесуального права здатність громадян реалізовувати, виконувати і набувати своїми діями права й обов'язки адміністративно-процесуального характеру при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності по конкретних адміністративних справах.

 На адміністративно-процесуальну дієздатність впливають вік і стан здоров'я громадянина.

 За загальним правилом адміністративно-процесуальна дієздатність громадян пов'язуються з досягненням ними 18-літнього віку. Проте не виключено, що окремі її елементи виникають з моменту початку навчання в школі.

 У більшому обсязі адміністративно-процесуальна дієздатність виникає з 16-літнього віку, коли громадяни вступають у такого роду відносини в зв'язку з виконанням трудових функцій, можливістю стати учасником провадження по справах про адміністративні правопорушення та ін.

 Тому М. М. Тищенко вважає доречним виділяти категорії повної та часткової адміністративно-процесуальної дієздатності громадянина [5, с. 59].

 Адміністративно-процесуальна дієздатність громадян може бути обмежена у зв'язку з такими факторами, як позбавлення громадянина волі, визнання громадянина недієздатним. Громадяни втрачають можливість вступати до певного кола адміністративних проваджень.

 Адміністративно-процесуальні права поділяються на такі групи:

 1) права, пов'язані з можливістю провадження адміністративного процесу з ініціативи громадянина (право на подачу заяви);

 2) права, пов'язані з інформованістю громадянина про причини і мету залучення його до адміністративного провадження, порушеного з ініціативи інших суб'єктів. До таких прав варто віднести право на ознайомлення з матеріалами справи;

 3) права, що дозволяють громадянину впливати на хід і результати адміністративного провадження (права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання та ін.);

 4) права, пов'язані з можливістю оскарження громадянином процесуальних і завершальних рішень лідируючих суб'єктів і проводу.

 Залежно від можливості особистого здійснення громадянином адміністративно-процесуальних прав виділяють:

 1) права, реалізовані громадянином самостійно;

 2) права, реалізацію яких відповідно до закону громадянин делегує іншим особам (наприклад, представникам).

 З урахуванням викладеного, під суб'єктивним адміністративно-процесуальним правом громадянина розуміють закріплену в адміністративно-процесуальних нормах можливість робити у встановлених ними межах конкретні дії, реальність яких гарантується зобов'язаними суб'єктами, що несуть стосовно громадян певні процесуальні обов'язки, а також можливість домагатись від зазначених суб'єктів здійснення необхідних дій з метою користування соціальними благами для задоволення особистих чи суспільних інтересів.

 Найважливішим моментом, що дозволяє відокремити категорію "свободи" у юридичному значенні від категорії права, в загальній теорії права називають характер дій громадянина, можливість їх вчиняти у певних сферах за своїм розсудом, самому визначати лінію поведінки.

 З огляду на це, адміністративно-процесуальна свобода – це гарантована державою, органами місцевого самоврядування можливість вибору громадянином певної поведінки та реалізація такого вибору в рамках відповідних прав і обов'язків громадян в адміністративному процесі, недоторканність сфер діяльності й особистого життя громадянина з боку державних органів, посадових осіб та інших суб'єктів адміністративного процесу.

 Адміністративно-процесуальні обов'язки – це встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках і і іншими суб'єктами, міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян.

 Адміністративно-процесуальні законні інтереси мають такі властивості:

 – виникають у зв'язку з адміністративно-процесуальною діяльністю;

 – не ущемляють при цьому інтереси інших суб'єктів процесу;

 – пов'язані у відповідних випадках із конкретними процесуальними обов'язками лідируючих суб'єктів і проводу.

 Виділяють два рівні законних інтересів громадян. У якості загального законного інтересу громадян виступає досягнення юридичне значимого результату. Персоніфікованими законними інтересами є інтерес громадянина в установленні конкретних фактів, які доводять, обґрунтовують його позиції.

 Тому адміністративно-процесуальні законні інтереси – це дозволені прагнення громадянина до певної користі в межах його суб'єктивних адміністративно-процесуальних прав, обов'язків і свобод, а також: процесуальних обов'язків інших суб'єктів процесу та процесуальної регламентації його ходу.

 4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ  ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

 До колективних суб'єктів права як заінтересованих осіб відносять різного роду юридичних осіб. Причому процесуальна правоздатність у юридичних осіб не збігається і не випливає з матеріально-правової правоздатності. Наприклад, в антидемпінговому провадженні заявником (національним товаровиробником) виступає не окреме підприємство, а група українських товаровиробників, сукупне виробництво яких складає понад 50% загального обсягу виробництва подібного товару.

 До прав юридичних осіб належить віднести:

 1) право ознайомлюватись із матеріалами справи, окрім тих, що мають обмежений доступ.

 До таких матеріалів відносять службові документи лідируючого суб'єкта конфіденційні матеріали. Конфіденційний характер інформації має бути визнаний лідируючим суб'єктом чи проводом. інформація може бути визнана конфіденційною, якщо її розголошення може завдати шкоди юридичній особі, що її надала, або/та іншим учасникам процесу. Лідируючий суб'єкт може відмовити у доступі до конфіденційної інформації у разі встановлення, що особа розголосила конфіденційні дані;

 2) право наводити докази;

 3) право запрошувати експертів та надавати експертні висновки;

 4) право подавати клопотання, усні та письмові пояснення (заперечення), заяви;

 5) право заперечувати проти клопотань інших заінтересованих осіб. Деколи в нормативних процесуальних актах не вказується, кому адресувати коментарі до процесуальних документів на стадіях, що передують стадії вирішення справи. Очевидно, їх належить адресувати проводу;

 6) право на участь у процесуальних діях, що провадяться лідируючими суб'єктами (зокрема, складання акта про правопорушення, в тому числі у слуханнях, що проводяться на стадії розслідування). При цьому право на присутність на засіданні не завжди означає право на участь у оцінці доказів по справі нарівні з лідируючими суб'єктами. За особою може визнаватись лише право на дачу усних пояснень, які є суто джерелами доказування;

 7) Право на оскарження рішення.

 Обов'язками юридичних осіб є:

 1) добросовісно користуватись належними їм правами;

 2) вчасно надавати лідируючому суб'єкту необхідну інформацію;

 3) як в юрисдикційних, так і позитивних провадженнях передбачається деколи обов'язок присутності на стадії вирішення справи. Як правило, це має місце у тих випадках, коли докази свідчать не на їх користь.

 Відповідальність юридичних осіб за невиконання обов'язків:

 1) прискорене прийняття завершального рішення по суті справи, що є менш сприятливе для юридичної особи (якщо юридична особа ухиляється від співпраці з лідируючим. суб'єктом – не дає доступу до інформації, не надає її у встановлені строки, перешкоджає розслідуванню).

 5. ІНШІ УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Сторони (відповідач і заявник).

 Заявником є особа, яка подала заяву, орган (посадова особа) що вносить подання про порушення законодавства. Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи.

 Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути залучена інша особа, лідируючим суб'єктом приймається процесуальне рішення про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів.

 Особа, що не брала участі у справі, позбавляється права на звернення з вимогами, аналогічними до тих, що були розглянуті стосовно того ж предмета. Однак якщо особу належним чином не повідомили про розгляд цікавої для нього справи, то, очевидно, він не втрачає цього права.

 Треті особи.

 Третіми особами є ті особи, якщо рішення у справі може вплинути на права та обов'язки цих осіб щодо сторін, або може суттєво зачепити їх права та охоронювані законом інтереси, незалежно від їх відносин зі сторонами.

 Треті особи можуть виступати у справі на боці заявника або на боці відповідача як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторін, або з ініціативи лідируючого суб'єкта. Очевидно, виступ на боці сторони означає, що треті особи не можуть заявляти вимоги, які йдуть врозріз із вимогами сторони'.

 Треті особи можуть вступати до справи одночасно зі сторонами. Так, в адміністративному провадженні антимонопольних справ передбачається, що третя особа має право одержати розпорядження про початок розгляду справи, але можуть бути залучені і після цього.

 Права третіх осіб:

 1) одержувати всі проміжкові процесуальні документи;

 2) брати участь у процесуальних діях.

 Важливим для практики є питання про розмежування процесуальних статусів сторін і третьої особи. Таке питання виникає у позитивних провадженнях по заявах із вимогою визнати (надати) певне суб'єктивне право. Надання такого права може викликати заперечення у осіб, які мають матеріально-правовий інтерес у правовідносинах, що можуть бути започатковані, змінені, припинені на основі адміністративного рішення.

 Заінтересовану особу слід розглядати стороною, якщо при одержанні інформації про адміністративне провадження, вона має матеріально-правові підстави висунути аналогічну до заперечуваної правову вимогу. Якщо ж особа таких матеріально-правових підстав не має, то їй потрібно надати можливість захищати вже належні йому матеріальні суб'єктивні права від можливих невигідних наслідків прийняття адміністративного рішення. Такий висновок підтверджується законодавством.

 Так, особи, заінтересовані у неодержанні заявником державної охорони права на сорт рослин, набувають статус третьої особи. Тобто вони одержують право висувати заперечення проти правової вимоги заявника, знімати це заперечення чи залишати його.

 Їх представники.

 Процесуальні права юридичної особи є одночасно правами її представника. інша справа, що обсяг прав представника по довіреності цілком не збігається з процесуальними правами юридичної особи. А права представника фізичної особи, як правило, цілком збігають за обсягом із правами довірителя.

 Повноваження представника юридичної особи мають бути оформлені довіреністю (в тому числі і для підписання протоколу про правопорушення). Довіреність від фізичної особи має бути підписана такою особою і не потребує нотаріального посвідчення. Підпис посадової особи, якщо зацікавленою особою є юридична особа, має бути скріплено печаткою.

 В адміністративному процесі розглядаються справи, насичені складним у фаховому відношенні фактичним складом. Тому заінтересованим особам потрібен не стільки юридичний порадник, скільки порадник із фахових питань. Прикладом останнього є представник у справах інтелектуальної власності. При цьому представником сторони у справі інтелектуальної власності, що проживає чи має постійне місцезнаходження поза межами України, може бути лише патентний повірений. Призначення представника зацікавленою особою може бути скасоване такою особою або її правонаступником шляхом подання до лідируючого суб'єкта заяви у письмовій формі.

 Права представника:

 – підписувати процесуальні документи (зокрема, протокол вилучення документів);

 – давати пояснення або зауваження (при складенні акта про правопорушення) , викладати мотиви своєї відмови від підпису документу;

 – право бути заслуханим;

 – надавати докази;

 – заявляти клопотання;

 – оскаржувати рішення по справі;

 – висловлюватися рідною мовою і користуватися послугами перекладача.

 Захисник.

 Він володіє процесуальними повноваженнями, які не є похідними від повноважень зацікавленої сторони. Адвокат, на відміну від особи, яку він представляє, одержує доступ до конфіденційної інформації при захисті національного товаровиробника" . Процесуальний статус захисника варто відрізняти від статусу представника. Процесуальний статус останнього похідний від статусу особи, яку він представляє. Він одержує винятково ті права, які визнаються за іноземцем, який може представляти аргументи проти свого вислання, оскаржувати рішення про висилку .

 Лідируючі суб’єкти.

 В якості лідируючого суб'єкта може виступити:

 1) один із членів органу, який на стадії вирішення справи виконує роль проводу;

 2) підрозділ органу, що виконує функції проводу;

 3) тимчасові органи (комісії з розслідування).

 Функції лідируючого суб'єкта можуть виконуватись представниками громадськості. До прикладу, на стадії порушення провадження, фактична перевірка обставин справи може проводитись позаштатними співробітниками ДАі, на вимогу яких водії транспортних засобів зобов'язані зупинятись, подавати для перевірки посвідчення, реєстраційні документи.

 Основними правами лідируючих суб'єктів є:

 1) право брати письмові та усні пояснення у осіб, причетних до обставин, які з'ясовуються;

 2) право одержувати до