Кр СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН ВИДИ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Адміністративне право"

 на тему:  СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: ВИДИ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття суб'єктів адміністративного права
і адміністративно-правових відносин ............................................. 5

 2. Поняття і структура адміністративно-правового статусу
громадян України, іноземців і біженців ....................................... 10

 3. Об'єднання громадян як учасник
адміністративно-правових відносин ............................................. 15

 4. Поняття, система і класифікація органів виконавчої влади ....... 17

 Висновки ........................................................................................... 19

 Практичне завдання ......................................................................... 21

 Список використаної літератури ..................................................... 23

 ВСТУП

 Адміністративно-правові відносини - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у сфері державного управління, в якому сторони беруть участь як носії прав і обов'язків, встановлених та забезпечуваних адміністративно-правовими нормами.

 Для адміністративно-правових відносин характерними є такі особливості:

 - однією стороною даних відносин завжди є відповідний орган виконавчої влади або його посадова особа, наділена управлінськими повноваженнями;

 - одна зі сторін адміністративно-правових відносин приймає рішення (видає розпорядження) й може застосувати примус стосовно іншої, оскільки наділена відповідними державно-владними повноваженнями;

 - багато органів виконавчої влади та їх посадові особи мають право видання нормативних актів, діючи за дорученням держави;

 - адміністративно-правові відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої зі сторін, але згода (бажання) другої сторони не є обов'язковою;

 - спори, що можуть виникати між учасниками адміністративно-правових відносин, в більшості випадків вирішуються в адміністративному (несудовому) порядку - шляхом прямого юридично владного розпорядження уповноваженого на те органу виконавчої влади;

 - у випадку порушення однією зі сторін нормативних вимог вона несе відповідальність перед державою в особі її органів.

 Елементами адміністративно-правових відносин є суб'єкти (учасники), об'єкти (те, з приводу чого виникли відносини), зміст (сукупність прав та обов'язків учасників) і юридичні факти.

 Суб'єкт адміністративно-правових відносин - той, хто наділений державно-владними повноваженнями й на кого адміністративно-правовими нормами покладені певні обов'язки із здійснення управлінських функцій.

 Суб'єктами адміністративно-правових відносин є:

 - державні органи та їх структурні підрозділи;

 - підприємства, установи, організації;

 - громадські (недержавні) об'єднання;

 - службовці державних органів та організацій, громадських об'єднань;

 - представники громадських формувань, наділені адміністративними правами й обов'язками;

 - громадяни України;

 - іноземні громадяни та особи без громадянства.

 У наданій контрольній роботі розглядаються деякі види суб'єктів адміністративно-правових відносин, надається їх стисла характеристика.

 1. ПОНЯТТЯ СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА І АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ        ВІДНОСИН

 В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і свобод у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, який здатний надані права реалізовувати, а покладені на нього обов'язки виконувати.

 Із наведеного визначення випливає, що "претендент" на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, які дозволяють надати йому суб'єктивні права й обов'язки.

 До таких обов'язків (соціальних передумов) належать:

 1) зовнішня відокремленість, що характеризується наданням системоутворюючих ознак;

 2) особистісність у суспільних відносинах управлінського типу;

 3) здатність виражати чи здійснювати особисто бажання у відносинах з державою, чи державне бажання в процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

 "Претендент" здобуває статус суб'єкта лише в тому випадку, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові важелі, робить його носієм прав і обов'язків, що реалізуються останніми в сфері державного управління.

 Таким чином, соціальні особливості створюють комплекс передумов, що свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, переробляють "претендента" на суб'єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління.

 До першого відносяться загальні норми для всіх суб'єктів адміністративного права (наприклад, норми про право звернення в органи влади з пропозиціями); до других - норми, що реалізуються лише даним суб'єктом (наприклад, норми, які визначають права податкової міліції).

 Потенційна здатність мати права й обов'язки в сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізувати надані права й обов'язки в сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб'єкта і є складовими адміністративної правосуб'єктності.

 Адміністративна правоздатність - це здатність суб'єкта мати права й обов'язки в сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо мова йде про фізичну особу, то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну особу - з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації. Припиняється - з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту припинення діяльності і ліквідації підприємства, установи, організації, а якщо мова йде про фізичну особу, то з моменту її смерті.

 Адміністративна дієздатність - це здатність суб'єкта самостійно, усвідомленими діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки в сфері державного управління. Складовими дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.

 Адміністративне законодавство України не передбачає адміністративної відповідальності юридичних осіб, хоча вказівка з приводу її можливості вже має місце.

 Не виділяючи за юридичними особами адміністративної відповідальності, законодавець встановлює для них матеріальну й іншу відповідальність, що кваліфікується як "методи адміністративного характеру". Таку відповідальність доцільніше було б визначити терміном "відповідальность в адміністративному порядку".

 Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а у юридичних осіб - відповідати за свої дії в адміністративному порядку.

 Суб'єктивні права в сфері державного управління - це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливого (дозволеного) поводження в правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим зобов'язанням іншого суб'єкта правовідносин.

 Таким чином, суб'єктивні права в сфері державного управління такі:

 - можливість певного поводження;

 - можливість, надана особі, що володіє адміністративною правоздатністю й адміністративною дієздатністю;

 - можливість, надана особі з метою задоволення її інтересів у сфері державного управління і вирішення завдань, що постають перед нею;

 - поводження, що реалізується в правовідносинах;

 - поводження у визначених рамках, межах. Порушення цих меж (міри можливого поводження) є зловживання правом;

 - існують лише у зв'язку з відповідним юридичним зобов'язанням з боку іншого суб'єкта правовідносин і без виконання цього зобов'язання не можуть бути реалізовані;

 - реалізація прав гарантується державним примусом, це ж стосується носія кореспондуючого зобов'язання;

 - мають юридичну природу, оскільки надаються адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою.

 Діалектичною протилежністю суб'єктивних прав у сфері державного управління є суб'єктивні юридичні обов'язки. Вони нерозривно зв'язані і не можуть існувати один без одного, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні існування зобов'язань поза правами і прав поза зобов'язаннями позбавлено будь-якого сенсу.

 Суб'єктивні адміністративно-правові зобов'язання - це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра необхідного поводження в правовідносинах, реалізація якої забезпечена можливістю державного примусу.

 Суб'єктивні адміністративні обов'язки в сфері державного управління такі:

 - необхідне, належне поводження;

 - можуть покладатися лише на праводієздатну особу;

 - покладаються в інтересах інших осіб;

 - існують у правовідносинах;

 - не можуть існувати поза зв'язком із суб'єктивними правами в сфері державного управління;

 - реалізація забезпечується державним примусом;

 - мають свої межі, міру;

 - мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами і забезпечуються застосуванням державного примусу.

 У сфері державного управляння суб'єктивні права й обов'язки мають як загальні ознаки, так і ознаки, які дозволяють їх розмежовувати.

 Поєднує їх загальна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність певних меж у поводженні, приналежність особам, що мають адміністративну правоздатність, наявність державних гарантій тощо.

 Відмінність полягає в тому, що:

 - права реалізуються в інтересах їх власника, а обов'язки - в інтересах інших осіб;

 - права - це міра можливого поводження, а обов'язки - міра належного поводження.

 Необхідно розмежовувати поняття "суб'єкт адміністративного права" і "суб'єкт адміністративно-правових відносин".

 Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що знаходиться за кордоном, може теоретично не брати участь в будь-яких адміністративно-правових відносинах, тобто не бути їх суб'єктом, але суб'єктом адміністративного права він є, оскільки йому, як громадянину, адміністративно-правові норми надали комплекс прав і обов'язків.

 Суб'єкт адміністративних правовідносин - це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.

 Важливо виділити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді однієї особи, здатної відповідно до своїх прав й обов'язків виражати і здійснювати певне бажання як учасник конкретних управлінських відносин. Орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає винятково як одна особа.

 Адміністративне право забезпечує правосуб'єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніша, ніж система суб'єктів будь-якої іншої галузі права.

 Суб'єктами адміністративного права є його органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарата, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, виконавчо-розпорядницькі структури органів місцевого самоврядування. Суб'єктами адміністративного права можуть бути й структурні підрозділи підприємств, установ, організацій, такі як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо.

 Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня не однакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то можна побачити, що вона має відмінності залежно від статі, віку, стану здоров'я (не усі особи можуть призиватися на військову службу, наприклад). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділені біженці.

 Суб'єктами адміністративного права є також суди й органи прокуратури. На них, як і на інші організації, покладаються зобов'язання дотримуватися пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрати на електроенергію, сплата оренди та ін.).

 Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями.

 2. ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, ІНОЗЕМЦІВ І БІЖЕНЦІВ

 Громадяни - найбільша група суб'єктів адміністративного права, учасників адміністративно-правових відносин. Головна особливість становища громадян як суб'єктів адміністративного права - це те, що вони є приватними особами, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права і обов'язки у сфері державного управління, а не права та обов'язки органів виконавчої влади, громадських організацій чи посадових осіб.

 Адміністративна правоздатність громадян - це здатність мати суб'єктивні права та обов'язки, передбачені нормами адміністративного права. Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю.

 Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:

 а) звуження кола прав. У даному випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто;

 б) покладення на громадян додаткових обов'язків. У цьому випадку на громадянина поза його волею в адміністративному порядку органом виконавчої влади покладаються додаткові обов'язки.

 У будь-якому випадку обмеження правоздатності має винятково тимчасовий характер і може бути зумовлене лише однією з двох обставин.

 По-перше, виникненням особливих умов здійснення державного управління (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, умови цивільної оборони), коли на громадян в адміністративно-правовому порядку покладаються додаткові обов'язки і нема можливості реалізовувати певні права, передбачені нормами адміністративного права.

 По-друге, скоєнням конкретним громадянином правопорушення, у зв'язку з чим на нього покладаються додаткові обов'язки або він позбавляється окремих прав. Громадянин, притягнений до адміністративної відповідальності, зобов'язаний виконати рішення компетентного державного органу про застосування до нього санкції, наприклад сплатити штраф.

 Адміністративна дієздатність громадян - це здатність громадянина реалізовувати надані права і виконувати покладені на нього обов'язки. Здійснюючи свої права і обов'язки, громадяни вступають в адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади.

 Адміністративно-правові відносини даного типу (громадянин - державний орган) виникають у зв'язку із:

 - реалізацією громадянином належних йому прав (призначення пенсії, вступ на навчання, на роботу, надання відпустки, збереження чи зміна прізвища у зв'язку з одруженням);

 - виконанням покладених на громадянина обов'язків (військового обов'язку; обов'язку, що виникає у зв'язку з отриманням паспорта: реєстрація постійного місця проживання, сплата мита за видачу паспорта; подання документів на обмін паспорта, зобов'язання зберігати паспорт і повідомляти у паспортну службу в разі його втрати, обов'язки, що виникають у зв'язку з отриманням права керувати автотранспортним засобом; придбанням зброї тощо);

 - порушенням органами виконавчої влади або їх посадовими особами прав та інтересів громадян (відмова у прийомі на роботу в зв'язку з наявністю малолітніх дітей; відмова прийняти скаргу; незаконний арешт; притягнення до відповідальності; відмова у приватизації житла, гаража, дачі; відмова видати довідку, диплом, оформити документи; відмова приймати купюри чи монети дрібної вартості; відмова у збереженні місця роботи, житлової площі за громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу тощо);

 - порушенням громадянином його правових обов'язків (порушення громадського порядку, правил користування міським транспортом, паспортних правил тощо);

 - поданням громадянином скарги, заяви з приводу недоліків у роботі державних установ, підприємств, організацій (несвоєчасне проведення інвентаризацій; погане забезпечення працівників матеріалами, обладнанням; недотримання техніки безпеки; невжиття необхідних заходів до порушників дисципліни тощо).

 Важливо зазначити, що адміністративна дієздатність неоднакова для окремих груп і категорій громадян. Її зміст та обсяг залежать від ряду факторів, до яких насамперед належать: вік, стан здоров'я, належність до певних соціальних груп. Залежно від віку, повна адміністративна дієздатність настає при досягненні 18 років, обмежена - при досягненні 16 років (з цього моменту громадянин може притягатися до адміністративної відповідальності (ст. 16 КУпАП), зобов'язаний мати паспорт тощо), а часткова - у більш ранньому віці. Досягнувши шести років, громадянин має право вступити до загальноосвітньої школи. Ставши школярем, він зобов'язаний дотримуватися правил для учнів, має право користуватися шкільною бібліотекою тощо. Після досягнення 15-річного віку громадянин може бути засновником молодіжних і дитячих організацій (ст. 11 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р. в ред. від 04.03. 2006 р.).

 На території України поряд з її громадянами проживають іноземні громадяни та особи без громадянства (апатриди). До іноземців законодавство України відносить осіб, які належать до категорії громадян іноземних держав і не є громадянами України, а також осіб без громадянства, тобто осіб, які не належать до громадян будь-якої держави.

 Конституція України (ст. 26) закріплює за іноземцями ті ж права і свободи, що й за громадянами України, крім винятків, установлених самою Конституцією, законами та міжнародними угодами. Правовою основою для визначення їх статусу, зокрема, є Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. в ред. від 20.06.2007 р.

 Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Втім, адміністративна правоздатність іноземців вужча від правоздатності громадян України. Обмеження адміністративної правоздатності іноземців може бути зумовлене введенням відповідною державою обмеження прав і свобод для громадян України. Зокрема, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадян цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасоване, якщо зникнуть підстави, за яких воно було прийняте.

 Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений строк, а також тимчасово перебувати на її території.

 Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

 1) має в Україні законне джерело існування;

 2) перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

 3) перебуває на утриманні громадянина України;

 4) має на своєму утриманні громадянина України;

 5) в інших передбачених законами України випадках.

 Іноземці, котрі іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

 Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, що їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

 Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть юридичну відповідальність на загальних підставах, крім осіб, які є членами дипломатичного корпусу і мають дипломатичний імунітет.

 Особливим адміністративно-правовим статусом наділяються іноземці, визнані біженцями.

 Термін "біженець" означає, що іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або з політичних переконань змушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань, через що в порядку та за умов, визначених законодавством, прийнято рішення про надання йому статусу біженця. Саме таке розуміння цього терміну дає Закон України "Про біженців" від 21.06.2001 р. в ред. від 23.06.2005 р.

 Центральним органом виконавчої влади, що координує взаємодію інших органів державної виконавчої влади, при вирішенні всіх питань, які стосуються проблем біженців, є Державний комітет України у справах національностей та міграції.

 3. ОБ'ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН ЯК УЧАСНИК
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

 Громадяни України для захисту і здійснення своїх прав і свобод, а також для задоволення політичних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36 Конституції України).

 Це право деталізується у Законах України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р. в ред. від 04.03.2006 р.; "Про політичні партії в Україні" від 05.04.2001 р. в ред. від 01.01.2008 р., "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. в ред. від 13.01.2006 р.; "Про благодійництво та благодійні організації" від 12.05.1991 р. в ред. від 13.01.2006 р. та інших актах законодавства.

 Об'єднання громадян (ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян") - добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

 Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років. Для засновників молодіжних і дитячих організацій цей вік зменшено до 15 років.

 Членами політичних партій можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку.

 Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років.

 Принципи створення та діяльності об'єднань громадян:

 - добровільність;

 - рівноправність усіх членів;

 - самоврядування;

 - законність;

 - гласність.

 Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

 Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

 Залежно від мети створення і діяльності об'єднання громадян визнається:

 1) політичною партією;

 2) громадською організацією.

 Громадська організація - це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

 Громадські організації можуть бути всеукраїнськими, місцевими або міжнародними.

 За способом обліку членів громадської організації можна поділити на такі, що мають фіксоване членство, і такі, що не мають фіксованого членства.

 Політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (ст. 2 Закону України "Про політичні партії в Україні").

 Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, згаданого Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному законодавством порядку.

 Політичні партії в Україні створюються і діють лише із всеукраїнським статусом.

 4. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА І КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

 Органи виконавчої влади займають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. При цьому організація виконавчої влади в Україні має свої особливості.

 Органи виконавчої влади - це носії виконавчої влади, що реалізують свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і мають юридичний (нормативно визначений) статус органу виконавчої влади.

 До органів виконавчої влади належать усі органи, визначені такими Конституцією та іншими законами України, зокрема: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві органи виконавчої влади - обласні та районні, а також міські і районні у містах Києві та Севастополі, державні адміністрації.

 До суттєвих ознак органу виконавчої влади належить закріплення за ним цього статусу державою у нормативному порядку.

 Органи виконавчої влади класифікують за такими критеріями:

 - за масштабом діяльності (вищі, центральні, місцеві, спеціальні);

 - за порядком утворення (органи, що утворюються у результаті прямої дії конституційних норм, та органи, що утворюються Президентом України);

 - за обсягом компетенції (органи загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції);

 - за місцем в системі органів виконавчої влади.

 Орган виконавчої влади - це організаційно оформлена система, яка має визначені завдання і функції, структуру та обсяг повноважень, необхідних для здійснення управлінської діяльності у відповідній сфері.

 Система органів виконавчої влади в Україні формується за трьома рівнями:

 - вищі органи виконавчої влади;

 - центральні органи галузевої, міжгалузевої та функціональної компетенції;

 - місцеві органи виконавчої влади.

 ВИСНОВКИ

 Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.

 1. В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і свобод у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, який здатний надані права реалізовувати, а покладені на нього обов'язки виконувати.

 2. Суб'єкт адміністративних правовідносин - це фактично учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково приймає в них участь.

 3. Громадяни України - найбільша група суб'єктів адміністративного права, учасників адміністративно-правових відносин.

 4. Адміністративно-правовий статус громадян складається з адміністративної правоздатності громадян, адміністративної дієздатності громадян, адміністративно-правових прав громадян та адміністративно-правових обов'язків громадян.

 5. Іноземці, які знаходяться на території України, є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Адміністративна правоздатність іноземців вужча від правоздатності громадян України. Особливим адміністративно-правовим статусом наділяються іноземці, визнані біженцями.

 6. Об'єднання громадян - добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Залежно від мети створення і діяльності об'єднання громадян може бути політичною партією або громадською організацією.

 7. Органи виконавчої влади - це носії виконавчої влади, що реалізують свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і мають юридичний (нормативно визначений) статус органу виконавчої влади. Всі органи виконавчої влади утворюють ієрархічну систему з підпорядкуванням нижчих органів вищим.

 Практичне завдання

 Пєскарьов та Акулов були притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення правил рибальства. Пєскарьов незаконним способом (сіттю) ловив рибу у річці, а Акулов ловив у ставку коропів, яких розводив колгосп. Прокурор опротестував постанову, винесену стосовно Акулова, вважаючи, що він повинен нести відповідальність за дрібну крадіжку.

 Дайте правову оцінку діям прокурора.

 На мій погляд, дії прокурора є правильними.

 Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. протест на незаконні рішення чи дії посадової особи приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу.

 Протест прокурора зупиняє дію опротестованого рішення і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

 Дії Пєскарьова дійсно порушують правила рибальства.

 Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

 У частині 1 статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. зазначається, що природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки.

 У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

 Як випливає із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні й регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

 Отже, не викликає сумнівів, що Пєскарьов вчинив адміністративне правопорушення в галузі охорони природи і використання природних ресурсів. Незаконним способом (сіттю) відловлюючи рибу у річці, він порушив правила рибальства й має відповідати за ч. 1 ст. 85 КУпАП (порушення правил використання об'єктів тваринного світу).

 Ставок і коропи, які розводяться в цьому ставку колективним сільськогосподарським підприємством, належать саме цьому підприємству, є його власністю. Тому Акулов вчинив не екологічне правопорушення, а правопорушення, спрямоване проти чужої власності - колективної власності сільськогосподарського підприємства.

 Отже, Акулов несе відповідальність за дрібну крадіжку (ч. 1 ст. 51 КУпАП).

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80731-X в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про біженців: Закон України від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ в ред. від 23.06.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 12.05.1991 р. № 1023-XІІ в ред. від 13.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р.
   № 1023-XІІ в ред. від 13.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про об'єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. № 2460-XІІ в ред. від 04.03. 2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Про політичні партії в Україні: Закон України від 05.04.2001 р.
    № 2365-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.1994 р.
   № 3929-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
10. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. № 1789-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
11. Авер'янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. - 1998. - № 8 - С. 10 - 14.
12. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. - К.: Юрінком-Інтер, 2007. - 544 с.
13. Адміністративне право України: Навч. посібник / За ред.
    Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвської. - К.: Істина, 2007. - 216 с.
14. Ведєрникова Ю. А., Шкарупа В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Істина, 2005. - 336 с.
15. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 580 с.
16. Коваль Л. В. Адміністративне право. - К.: Атіка, 2006. - 388 с.
17. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2007. - 624 с.