Кр ЗМІСТ І СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

Контрольна робота

з дисципліни "Адміністративний процес"

на тему:

ЗМІСТ І СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття та сутність адміністративного процесу .......................... 4

 2. Структура адміністративного процесу ......................................... 8

 3. Загальна характеристика адміністративної юстиції та адміністративної процедури ......................................................................................................... 11

 Висновки ........................................................................................... 15

 Список використаних джерел .......................................................... 17

ВСТУП

 Наразі в Україні розширюється сфера процесуальної регламентації усіх видів державної діяльності. Очевидно, що матеріальні норми права у сфері державного управління не можуть повноцінно реалізовуватися без вдосконалення відповідного процесуального механізму. У значному ступені це зумовлено тим, що органи управління діють у всіх сферах життя суспільства, ухвалюючи нормативні акти з широкого кола питань, у тому числі тих, що торкаються прав і свобод громадян.

 Своєю чергою, громадяни практично щодня звертаються до різних виконавчих органів для розв'язання конкретних питань, пов'язаних із реалізацією і захистом наданих їм прав та виконанням покладених на них обов'язків.

 Багатоманітними і складними є й відносини виконавчих органів держави між собою та з іншими недержавними структурами. Зокрема, адміністративно-процесуального врегулювання потребує їх взаємодія з недержавними утвореннями. Це являє собою найважливішу передумову забезпечення правової захищеності громадян, з одного боку, і чіткого функціонування всіх ланок органів виконавчої влади – з іншого.

 Адміністративний процес – складне явище, системний характер якого обумовлюється значним обсягом предметної регламентації, що охоплює різноманітні сфери діяльності публічної адміністрації та численні категорії індивідуальних справ. Як реальне правове явище адміністративний процес посідає належне місце в низці інших галузей вітчизняного права. Проте його сутність і правову природу далеко не завжди розглядають однозначно.

 У наданій контрольній роботі визначаються поняття та сутність адміністративного процесу, розглядається структура адміністративного процесу, дається загальна характеристика адміністративній юстиції та адміністративній процедурі.

 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Свого часу С. С. Студенікін відзначав, що адміністративний процес – це сукупність визначених правил, на підставі яких здійснюється виконавчо-розпорядницька діяльність [12, c. 44].

 А.Є. Луньов пов'язував адміністративний процес із діяльністю виконавчих органів [7, с. 43].

 Упродовж багатьох років полеміка про поняття адміністративного процесу точилася між представниками двох головних напрямів.

 Такі вчені-адміністративісти й теоретики, як О. М. Якуба, Г.І. Петров, А. П. Коренєв, В. Д. Сорокін, Д. Н. Бахрах, В.І. Новосьолов, В. М. Манохін,
В. М. Горшенєв, Р. С. Павловський та ін., тлумачать адміністративний процес у широкому розумінні.

 Інша група вчених трактує його у вузькому розумінні, тобто пов'язує лише із розглядом адміністративних справ (Н. Г. Саліщева, В. С. Тадевосян, А. П. Клюшниченко, М.І. Пискотін, А. В. Самійленко та ін.).

 Перевагу позиції широкого тлумачення поняття адміністративного процесу, можна обгрунтувати шляхом критичного осмислення аргументів її супротивників.

 Найпослідовніше обстоювала свою позицію про звуження меж адміністративного процесу Н. Г. Саліщева. На її думку, адміністративний процес являє собою регламентовану законом діяльність щодо розв'язання спорів, які виникають між сторонами адміністративних правовідносин, котрі не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також щодо застосування примусових заходів [10, с. 13]

 Суто юрисдикційний характер адміністративного процесу підкреслювали В. С. Тадевосян і М.І. Пискотін, вважаючи останній процесом розгляду спорів про право адміністративне.

 Дещо ширше визначає адміністративний процес А. П. Клюшниченко, розуміючи під ним порядок здійснення державними органами специфічної діяльності щодо застосування адміністративного примусу, розгляду скарг, протестів, представлень, заяв і розв'язання спорів, пов'язаних з управлінською сферою [6, с. 37].

 Прикладом найбільш категоричної позиції з цього питання є висловлення А. В. Самійленко, котрий підкреслював, що межі адміністративного процесу мають логічно замикатися порядком застосування примусових заходів [11, с. 7].

 Отже, вихідною позицією для визначення поняття адміністративного процесу у вузькому розумінні висувався його юрисдикційний характер.

 Недоцільність такого підходу О. М. Бандурка та М. М. Тищенко доводять низкою обставин.

 По-перше, юрисдикційна діяльність є лише частиною виконавчо-розпорядницької діяльності державних органів і організацій.

 По-друге, зведення адміністративного процесу до розгляду тільки деяких категорій справ, що мають юрисдикційний характер, означає заперечення адміністративно-процесуального, управлінського характеру багатогранної організаційної діяльності органів державного управління.

 По-третє, обмеження функцій адміністративного процесу виконанням юрисдикційних завдань фактично виводить за його межі розгляд і розв'язання інших індивідуальних справ позитивного характеру, що загалом становлять значну його частину.

 По-четверте, звуження меж адміністративного процесу лише до юрисдикційної діяльності ототожнює його з кримінальним і цивільним процесами, що не можна визнати правильним.

 По-п'яте, поділ адміністративного процесу на сам процес і адміністративне провадження як рівні складові призводить до неправильного визначення суті цих правових явищ, оскільки провадження щодо конкретної категорії адміністративних справ є складовою частиною процесу і співвідноситься як особливе і загальне.

 По-шосте, адміністративний процес є формою застосування системи адміністративно-правових норм, більше того, він обслуговує не лише галузь матеріального адміністративного права, а й матеріальні норми інших галузей права, наприклад, земельного [4, с. 17].

 Отже, тлумачення адміністративного процесу в широкому розумінні дозволяє правильно оцінити його регулятивні можливості, усвідомити його місце і роль у системі інших процесуальних галузей права.

 Нарешті, виокремлюється і третій підхід до визначення адміністративного процесу. Умовно його можна назвати "судочинським", який походить від розуміння юридичного процесу виключно як форми правосуддя. Отже, адміністративний процес у даному випадку розглядається лише як судовий розгляд публічно-правових спорів, віднесених до компетенції адміністративних судів.

 У межах даного підходу також існують різні точки зору, наприклад, виділяється адміністративний процес як вид судового процесу (адміністративне судочинство) та окремо управлінський процес (правозастосовча діяльність адміністративних органів), або стверджується, що адміністративний процес – це форма правосуддя, тобто адміністративне судочинство, а діяльність органів публічної адміністрації взагалі носить непроцесуальний, а процедурний характер (так звані адміністративні процедури).

 Розуміння адміністративного процесу лише як форми правосуддя по адміністративним справам відповідає поняттю адміністративно-процесуального права, який закріплений в Кодексі адміністративного судочинства та основним тенденціям розвитку адміністративного законодавства (наприклад, наразі розроблений та активно обговорюється проект Адміністративно-процедурного кодексу, який визначає процедури розгляду органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування індивідуальних адміністративних справ та адміністративних послуг).

 Разом з тим, слід зазначити, що визначення поняття адміністративного процесу залишається дискусійним та остаточно не вирішеним. Наводяться різні аргументи на користь того чи іншого підходу. На сучасному етапі"вузький підхід" до розуміння адміністративного процесу є найменш поширеним, більш актуальними залишається "широке розуміння" та "судочинський" підхід.

 Необхідно зазначити, що домінуючим в адміністративно-правовій науковій та навчальній літературі залишається саме "широке розуміння" адміністративного процесу.

 У будь-якому випадку слід розрізняти поняття адміністративного процесу (це завжди діяльність) та адміністративно-процесуального права (це правові норми, які таку діяльність регулюють).

 Теоретики адміністративного права не мають єдиної точки зору щодо змісту зазначених понять. Зокрема, терміни "процес" та "процесуальне право" використовуються в деяких наукових працях як взаємозамінні та ідентичні зазначення (С. Махіна, І. Панова).

 Існує точка зору, що перше з цих понять охоплює групи процесуальних правовідносин, які є підгалуззю (інститутом) адміністративного права, друге охоплює систему правовідносин, які ототожнюються з адміністративною юстицією (М. Тищенко, Ю. Тихомиров).

 Іншою є точка зору, що адміністративний процес – за природою правовідносин – взагалі має вважатися не складовою частиною адміністративного права, а цілком самостійною галуззю права судово-процесуальної спрямованості (В. Перепелюк).

 Якщо адміністративно-процесуальне право – це система юридичних норм, якими регламентуються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосування норм відповідних матеріальних галузей права, то адміністративний процес – це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.

 Таким чином, адміністративний процес треба розглядати як порядок вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління виконавчо-розпорядницькими органами (а у передбачених законом випадках – й іншими суб'єктами), як діяльність, під час здійснення якої виникають суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права.

 2. СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

 Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження. Кількість конкретних адміністративних проваджень надзвичайно велика, що зумовлено характером самого державного управління, яке охоплює всі сторони суспільного життя, і різноманітністю управлінських відносин.

 Внаслідок цього, повний перелік проваджень практично неможливий. Більш того, практика державно-управлінської діяльності викликає до життя нові їх види. Лише за останні роки з'явилися провадження щодо одержання громадянами субсидій, ліцензування діяльності підприємств, оформлення спеціальних економічних зон, приватизації громадянами житла та ін. Кожне з них має специфічні риси або ознаки. Ці ознаки зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовідносин, що виникають, цілями, що ставляться, тощо.

 Тому на сучасному етапі розвитку адміністративно-правової науки найважливішою проблемою є класифікація адміністративних проваджень на види та підвиди за найбільш характерними і значущими для юридичної практики ознаками.

 Найбільш доцільним є такий розподіл проваджень: нормотворчі; установчі; правозастосовчі.

 Для нормотворчих проваджень найбільш характерними є провадження із виданню нормативних актів управління.

 Для установчих проваджень найбільш характерними є адміністративні провадження щодо:

 1) створення, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління;

 2) комплектування організаційних структур у сфері державного управління персоналом.

 Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень. До них належать:

 1) провадження щодо застосування заходів примусу в державному управлінні:

 а) дисциплінарне провадження;

 б) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

 в) провадження щодо застосування заходів матеріального впливу;

 2) провадження щодо застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні:

 а) провадження у справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;

 б) провадження у справах про присвоєння почесних та інших звань;

 в) провадження у справах про преміювання;

 г) провадження у справах про зняття стягнення тощо;

 3) провадження щодо реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:

 а) провадження щодо пропозицій, скарг, заяв громадян;

 б) провадження щодо одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів та ін.;

 в) провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку;

 г) провадження щодо виконання громадянами обов'язку мати паспорт;

 д) провадження щодо одержання громадянами житла;

 е) провадження щодо реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо;

 4) провадження щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:

 а) провадження щодо легалізації юридичних осіб;

 б) провадження щодо надання юридичним особам кредитів;

 в) провадження щодо оформлення і видачі юридичним особам ліцензій;

 г) провадження щодо виділенню юридичним особам земельних ділянок тощо;

 5) провадження щодо здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та цілий ряд інших.

 Будь-яке провадження в адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.

 Таким чином, адміністративний процес – це вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і розв'язання конкретних адміністративних справ, діяльність, що грунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків – і матеріальних норм інших галузей права.

 Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження.

 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ

 Адміністративна юстиція є правовим інститутом, що регулює організацію та діяльність судів з розгляду та вирішення публічно-правових спорів щодо законності правових актів, дій чи бездіяльності суб'єктів управління, що здійснюється відповідно до спеціальних процесуальних правил з метою захисту прав та свобод людини і громадянина.

 Можна виділити низку ознак, які найповніше характеризують сутність адміністративної юстиції:

 1) запровадження та втілення в життя ідеології "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека – найвища соціальна цінність" обумовили потребу у створенні в державі нових, дієвих способів захисту та поновлення інтересів окремої людини, громадянина від незаконних дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Одним з таких способів і є адміністративна юстиція;

 2) адміністративна юстиція нерозривно пов'язана з діяльністю спеціальних державних органів – судів, які, відповідно до чинного законодавства України та у встановленому процесуальному порядку, розглядають і вирішують адміністративні справи (публічно-правові спори);

 3) адміністративні справи є наслідком звернення фізичних і юридичних осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб. Проте підставою порушення адміністративної справи в адміністративному суді є не будь-яке звернення до суб'єктів владних повноважень, а ляше те, яке, на переконання заявника, порушує його права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин;

 4) суди, уповноважені розглядати та вирішувати адміністративні справи, утворюють відносно самостійну, спеціалізовану гілку судової влади – адміністративні суди;

 5) діяльність адміністративних судів пов'язана виключно із здійсненням контролю за дотриманням законності у специфічній сфері функціонування держави – публічному управлінні;

 6) адміністративна юстиція має тісний зв'язок з нормами адміністративного права, оскільки здійснюється у зв'язку із реалізацією адміністративно-правових норм: їх застосуванням, використанням та виконанням;

 7) порядок функціонування адміністративних судів щодо розгляду та вирішення адміністративних справ регламентуються правовими нормами, які закріплено у спеціальних нормативно-правових нормах.

 Отже, сутність адміністративної юстиції може бути виражена через три основні аспекти, які характеризують окремі елементи згаданого інституту:

 – матеріальний;

 – організаційний;

 – формальний.

 Матеріальний аспект пов'язаний з природою публічно-правового спору. Цей аспект характеризує такі складові інституту адміністративної юстиції як:

 – мету і значення цього інституту;

 – сферу здійснення адміністративної юстиції;

 – завдання адміністративної юстиції;

 – суб’єктний склад і підстави публічно-правового спору;

 – межі повноважень органів адміністративної юстиції.

 Організаційний аспект обумовлений наявністю спеціальних судових органів (адміністративних судів), створених для розгляду публічно-правових спорів.

 Організаційний аспект адміністративної юстиції характеризує принципи, підходи до побудови системи суб'єктів адміністративної юстиції. Інакше кажучи, у межах даного аспекту ставиться питання про те, які саме державні органи мають здійснювати правосуддя в публічно-правових спорах і, та як саме слід побудувати систему таких органів.

 Формальний аспект розкриває процесуальний порядок розгляду спорів між фізичними, юридичними особами та суб'єктами владних повноважень. Формальний аспект адміністративної юстиції, з огляду на його процесуально-правову сутність, становить адміністративне судочинство, яке здійснюється відповідно до норм КАС України.

 Адміністративна процедура – це порядок адміністративного провадження.

 Адміністративне провадження – сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень із розгляду та вирішення адміністративних справ, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням.

 Отже, адміністративна юстиція – це гарантований державою та закріплений чинним національним законодавством спеціальний спосіб захисту приватними особами своїх прав, свобод та законних інтересів від неправомірних дій (бездіяльності) та рішень суб'єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб), який полягає у розгляді та вирішенні публічно-правових спорів системою адміністративних судів.

ВИСНОВКИ

 1. Таким чином, адміністративний процес – це вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і розв'язання конкретних адміністративних справ, діяльність, що грунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків – і матеріальних норм інших галузей права.

 2. Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження.

 3. Ознаки адміністративного процесу:

 – адміністративний процес пов'язаний із державним управлінням, його правовими формами;

 – зв'язок з матеріальними нормами адміністративного права;

 – це діяльність, в результаті якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права.

 4. Адміністративний процес у широкому розумінні має свою структуру, складається із сукупності проваджень, під якими розуміють діяльність по вирішенню певної, порівняно вузької групи однорідних справ. Будь-яке провадження складається з процесуальних стадій, які, своєю чергою, поділяються на етапи, які наповнені діями.

 5. На сучасному етапі розвитку адміністративного процесу найважливішою проблемою є класифікація адміністративних проваджень на види та підвиди за найбільш характерними і значущими для юридичної практики ознаками. Першочергове завдання такої класифікації полягає у тому, щоб визначити місце кожного адміністративного провадження в адміністративному процесі і досліджувати його у рамках однопорядкових психологічних груп.

 6. Можна зазначити, що адміністративний процес складається з двох частин: по-перше,діяльності органів державного управління щодо розгляду конкретних справ; по-друге, відносин між учасниками цієї діяльності.

 7. Адміністративна юстиція – це гарантований державою та закріплений чинним національним законодавством спеціальний спосіб захисту приватними особами своїх прав, свобод та законних інтересів від неправомірних дій (бездіяльності) та рішень суб'єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб), який полягає у розгляді та вирішенні публічно-правових спорів системою адміністративних судів.

 8. Адміністративна процедура – це порядок адміністративного провадження.

 9. Адміністративне провадження – сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень із розгляду та вирішення адміністративних справ, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 20.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

 2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. №2747-ІV в ред. від 10.12.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

 3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. №80731-X в ред. від 30.11.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

 4. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.

 5. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.

 6. Клюшниченко А. П. Производство по далам о мелком хулиганстве. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1970. – 278 с.

 7. Лунев А. Е. Вопросы административного процесса // Правоведение. – 1962. – № 2. – С. 43 – 49.

 8. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посібник / За заг. ред. Р. О. Куйбіди, В.І. Шишкіна. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 518 с.

 9. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2006. – 480 с.

 10. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР. – М.: Юрид. лит, 1964. – 260 с.

 11. Самойленко А. В. Административные штрафы милиции как средство охраны советского правопорядка // Правоведение. – 1971. – № 10. – С. 6 – 12.

 12. Студеникин С. С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права // Вопросы советского административного права. – М.: Госюриздат, 1949. – С. 42 – 56.