Р СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

РЕФЕРАТ

на тему:

СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Судові органи, уповноважені розглядати справи
адміністративної юрисдикції .......................................................... 4

 2. Сторони в адміністративному процесі .......................................... 9

 3. Треті особи в адміністративному процесі: поняття,
ознаки та види ............................................................................... 13

 4. Участь в адміністративному процесі органів та осіб,
яким законом надано право захищати права, свободи
та інтереси інших осіб ................................................................... 15

 5. Інші учасники процесу ................................................................. 19

 Висновки ........................................................................................... 26

 Список використаної літератури ..................................................... 28

ВСТУП

 Створення системи адміністративних судів в Україні, прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) та низки інших нормативно-правових актів обумовили формування нової самостійної судово-процесуальної галузі права, яка отримала назву адміністративне процесуальне право.

 Так, у пункті 5 ст. З КАС під адміністративним процесом розуміються правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Це доводить, що наразі, навіть при деяких неузгодженостях позиції науковців і законодавця щодо розуміння зазначеного поняття, адміністративний процес пов'язується виключно з діяльністю адміністративного суду з приводу розгляду публічно-правових спорів (справ адміністративної юрисдикції) [13, с. 46].

 Адміністративний процес є класичним видом юридичного процесу, поряд із цивільним процесом, господарським процесом, кримінальним процесом тощо.

 У наданому рефераті буде розглянуте коло суб'єктів адміністративного процесу.

1. СУДОВІ ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

 Органи судової влади (у тому числі й адміністративні суди), як різновид державних органів, характеризуються такими ознаками:

 – створюються з метою безпосереднього здійснення конкретного виду державної діяльності;

 – виконують діяльність, що характеризується чітко визначеною державою спрямованістю, цілями, завданнями та функціями, певним обсягом компетенції (прав, обов'язків та предметів відання);

 – здійснюють свою діяльність за допомогою визначених державою методів і форм;

 – мають певну організаційно-правову форму, внутрішню структуру і зовнішні зв'язки [15, с. 162].

 Судова влада в Україні здійснюється, зокрема, через систему адміністративних судів, яка побудована на основі конституційних принципів територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конституції України). Відповідно до цих принципів у системі судів загальної юрисдикції функціонують загальні і спеціалізовані суди.

 До останніх власне й належать адміністративні суди, які на основі принципу спеціалізації виокремлюються у відносно автономну систему. Цей принцип означає, що існуюча система судових органів в Україні організована з урахуванням виду справи, яка має розглядатись окремою системою судів загальної юрисдикції. Тобто, кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи розглядаються та вирішуються спеціально створеними для такого розгляду судами: загальними, господарськими і адміністративними [13, с. 120].

 Натомість принцип територіальності обумовлює організацію судів загальної юрисдикції з урахуванням адміністративно-територіального поділу України. Тобто, якщо у ст. 133 Конституції України закріплено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають АРК, області, райони, міста, райони р містах, селища і села, то, відповідно, адміністративні суди створюються в окремих або одночасно кількох зазначених адміністративно-територіальних одиницях [1, с. 94].

 Використання принципів спеціалізації і територіальності при побудові системи адміністративних судів дозволяє забезпечити:

 а) кваліфікований та більш швидкий розгляд і вирішення правових спорів по суті у судових органах;

 б) сприяння підвищення професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню ними окремих галузей законодавства та практики його застосування;

 в) більш надійний та якісний захист і відновлення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб;

 г) спрощений порядок звернення фізичних та юридичних осіб до судових органів;

 д) дотримання законності, об'єктивності, повноти розгляду та вирішення правових спорів у судових органах [17, с. 104].

 Адміністративні суди створюються виключно задля здійснення лише одного, законодавчо визначеного виду діяльності – правосуддя.

 Оскільки зміст конституційно закріпленого поняття "правосуддя" надто широкий для однозначного розуміння, необхідно зауважити, що адміністративні суди здійснюють правосуддя не за всіма категоріями справ, а лише за тими, які стосуються конфліктів між фізичними, юридичними особами та суб'єктами владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи). Тобто адміністративні суди здійснюють виключно адміністративне правосуддя, розглядаючи та вирішуючи публічно-правові спори [18, с. 78].

 Адміністративний суд – структурно, функціонально та організаційно відокремлена частина судової влади, її носій, який відповідно до норм Конституції та законів України, за правилами спеціального виду юридичного процесу – адміністративного процесу – здійснює специфічний вид правосуддя щодо спорів, які виникають між суб'єктом владних повноважень та фізичними й юридичними особами [13, с. 122].

 В адміністративному суді здійснення правосуддя покладається на спеціально створений корпус професійних суддів. Тобто, перш ніж обійняти посаду професійного судді, перевіряється цілий ряд якісних та кількісних вимог, яким має відповідати кандидат, що претендує на таку посаду. У разі невідповідності кваліфікаційним та кількісним вимогам кандидатуру на посаду судді адміністративного суду відхиляють. Лише завдяки суворому та об'єктивному відбору можливо сформувати професійний суддівський корпус конкретного адміністративного суду.

 Виходячи із викладеного, поняття адміністративного суду можна сформулювати, як складову судової гілки влади (систему організаційно та функціонально самостійних суб'єктів судової влади), яка через корпус професійних суддів, на основі норм Конституції та законів України здійснює правосуддя у справах, пов'язаних із публічно-правовими спорами [13, с. 123].

 Правосуддя в адміністративних справах здійснюється різним складом адміністративного суду, який обумовлюється судовою інстанцією, яка у даний момент часу здійснює розгляд справи. Так, адміністративні справи розглядаються та вирішуються:

 а) суддею одноособово;

 б) колегією суддів.

 Відповідно до статті 23 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених вказаним Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

 Отже, за загальним правилом адміністративне судочинство здійснюється одним суддею лише у місцевих (окружних) адміністративних судах.

 Разом із тим, із загального правила про одноосібне здійснення суддею адміністративного судочинства у місцевому (окружному) адміністративному суді (ст. 23 КАС) є виняток, передбачений ч.ч. 1-2 ст. 24 КАС.

 Наприклад, зважаючи на наявність деяких фактичних обставин, публічно-правовий спір у місцевому (окружному) адміністративному суді обов'язково розглядається колегією суддів (про що свідчить імперативний характер ст. 24 КАС). Такими обставинами є:

 а) особливий суб'єктний склад публічно-правового спору;

 б) волевиявлення однієї із сторін адміністративної справи;

 в) складність адміністративної справи, яку належить розглянути та вирішити.

 Тобто, при наявності лише однієї із перерахованих обставин адміністративне судочинство у суді першої інстанції здійснюється колегією у складі трьох суддів.

 Таким чином, в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів розглядаються і вирішуються адміністративні справи:

 – предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їх посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії;

 – за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи;

 – з ініціативи судді в разі їх особливої складності.

 Колегіальний розгляд таких категорій справ покликаний надати додаткові гарантії незалежності суду і забезпечити постановлення об'єктивного, законного та обгрунтованого рішення по справі [16, с. 98].

 Згідно із частинами 3-6 ст. 24 КАС усі адміністративні справи, які перебувають у провадженні поза судом першої інстанції, тобто у вищестоящих судових інстанціях, розглядаються та вирішуються у таких інстанціях виключно колегією суддів.

 Проаналізуємо деякі особливості колегіального розгляду і вирішення адміністративних справ.

 По-перше, колегії суддів, які утворюються для здійснення адміністративного судочинства, за кількісним складом різні, це:

 а) три судді;

 б) не менше п'яти суддів;

 в) не менше 2/3 чисельності суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (але не менше п'яти суддів).

 По-друге, кількісний склад колегіального суду залежить від конкретної судової інстанції, яка безпосередньо розглядає та вирішує ту чи іншу адміністративну справу.

 Так, перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.

 Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п'яти суддів.

 Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів.

 Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше 2/3 її чисельності (але не менше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України.

 По-третє, колегіальність здійснення адміністративного судочинства обумовлена:

 а) складністю самої адміністративної справи;

 б) потребою постановити законне, обгрунтоване та повне рішення по справі;

 в) забезпечити захист й відновлення законних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб;

 г) необхідністю створення додаткових умов незалежності, неупередженості й об'єктивності адміністративного суду, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір.

 По-четверте, адміністративне судочинство, як правило, здійснюється колегією суддів у зв'язку із переглядом судових рішень в апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку із переглядом судових рішень за винятковими обставинами.

 Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний (ст. 27 КАС).

 2. СТОРОНИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

 Одну із провідних ролей в адміністративному процесі відіграють такі його учасники як сторони. Це обумовлено тим, що саме завдяки їм та їх поведінці, волевиявленню виникає і розвивається вказаний процес [13, с. 134].

 Проте, важливо наголосити, що позивачем і відповідачем є не будь-які особи, а лише ті, між якими виник правовий спір (конфлікт). Також сторони адміністративного процесу є особами, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, свобод та інтересів. Лише наявність у позивача і відповідача протилежних, взаємовиключаючих позицій є підставою для порушення адміністративної справи у суді [18, с. 86].

 Сторонами адміністративного процесу є позивач і відповідач (ст. 50 КАС).

 Позивачем і відповідачем можуть бути такі категорії суб'єктів:

 а) фізичні особи – громадяни України, іноземці чи особи без громадянства;

 б) юридичні особи – підприємства, установи, організації;

 в) суб'єкти владних повноважень, а саме: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

 Необхідно наголосити на тому, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у таких випадках:

 – про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

 – про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

 – про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

 – про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

 – в інших випадках, встановлених законом.

 З викладеного вище можна побачити, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

 Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАС.

 Виходячи із положень ст. 17 КАС, до публічно-правових відносин між позивачем і відповідачем, які можуть розглядатись і вирішуватись адміністративними судами, належать:

 а) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

 б) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

 в) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

 г) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

 д) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

 Задля належної реалізації своїх процесуальних позицій, забезпечення своїх суб'єктивних інтересів сторони наділені відповідним обсягом процесуальних повноважень, якими вони вправі вільно розпоряджатись, впливаючи у такий спосіб на спірні правовідносини, які є предметом судового розгляду. Сторони завдяки своїм процесуальним повноваженням можуть змінювати перебіг адміністративного процесу, домовившись між собою, наприклад, про укладання мирової угоди [13, с. 137].

 Наведений аналіз особливостей сторін адміністративного процесу дозволяє зробити висновок, що позивачем в адміністративному процесі необхідно визнати фізичну або юридичну особу, на переконання якої, порушено її суб'єктивні права, і яка у зв'язку із цим звертається до суду із адміністративним позовом.

 Натомість відповідач – фізична або юридична особа, яка, на думку позивача, має відповідати по заявленим до адміністративного суду вимогам і яка залучається останньою до адміністративного процесу. Згідно із КАС відповідач – суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (ст. З КАС).

 Викладене дозволяє навести такі ознаки сторін адміністративного процесу:

 – мають власний, відмінний від інших інтерес щодо результатів розгляду та вирішення публічно-правового спору;

 – вступають в адміністративний процес з метою захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів, а, відтак, діють від власного імені;

 – адміністративна справа порушується виключно в інтересах та завдяки волевиявленню сторін;

 – сторони адміністративного процесу обов'язково мають бути наділені відповідним обсягом правосуб'єктності;

 – сторонами адміністративного процесу є: фізичні (громадяни України, іноземці чи особи без громадянства), юридичні особи (підприємства, установи, організації), суб'єкти владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень);

 – однією із сторін адміністративного процесу обов'язково виступає суб'єкт владних повноважень;

 – остаточне рішення по адміністративній справі безпосередньо поширюється на сторони.

 3. ТРЕТІ ОСОБИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ

 Поряд із такими основними суб'єктами адміністративного процесу як сторони, в адміністративну справу можуть вступати так звані треті особи. Треті особи, так само як і сторони, належать до групи осіб, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, свобод та інтересів [13, с. 157].

 Відрізняє третіх осіб від решти учасників адміністративної справи і одночасно поєднує їх зі сторонами, наявність у цих осіб специфічної правової заінтересованості у результатах вирішення публічно-правового спору. Власне саме специфічний інтерес і характеризує осіб, як третіх, відмежовує їх від сторін та інших учасників адміністративного процесу [17, с. 113].

 Треті особи, на відміну від сторін, процес не порушують, а навпаки – вступають у вже розпочату адміністративну справу. В адміністративну справу треті особи можуть вступити у будь-який час, проте обов'язково лише до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС).

 Попри кардинальну відмінність третіх осіб від сторін в адміністративному процесі, певний вид третіх осіб – треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, крім повноважень, закріплених ст. 49 КАС, наділені також правами позивача (п. 1 ст. 51 КАС).

 Інший вид третіх осіб – треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – мають лише права й повинні виконувати обов'язки, закріплені ст. 49 КАС.

 Надання прав позивача третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, обгрунтовується тим, що ці треті особи, попри власну заінтересованість в адміністративній справі, вступають до неї у своєрідному процесуальному статусі позивача, "нападаючи" на первісні сторони [13, с. 159].

 Залежно від поведінки третіх осіб їх можна класифікувати на такі два види:

 а) треті особи, які вступають в адміністративний процес за власною ініціативою – це треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Ніхто із учасників справи чи адміністративний суд, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір, не може вплинути на бажання таких третіх осіб вступити чи не вступити у процес;

 б) треті особи, які вступають в адміністративний процес за ініціативою інших учасників справи чи за ініціативою адміністративного суду – це треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

 Отже, треті особи в адміністративному процесі – це учасники адміністративного процесу, які вступають чи залучаються до нього у будь-який час, до його завершення, з метою реалізації власних специфічних інтересів, повністю або частково відмінних від інтересів сторін.

 Метою існування інституту третіх осіб є також забезпечення можливості більш швидко розглянути справу й захистити порушені чи оспорювані права. Завдяки участі в адміністративній справі третіх осіб у суді концентрується увесь необхідний доказовий матеріал, який можна отримати не лише від сторін, а й від третіх осіб. І, нарешті, участь третіх осіб у справі запобігає можливості постановлення судом суперечних рішень.

 4. УЧАСТЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ
ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ

 Конституція визначає особливе місце людини, її прав і свобод у системі конституційних відносин, закріплює захист цих прав як фундаментальний принцип, який діє у суспільстві і державі. Розвиток наданого конституційного правоположення має бути забезпечений наявністю дієвих механізмів реалізації, захисту і гарантій прав людини [14, с. 89].

 Тому, як визначено у ст. 60 КАС, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

 Відтак, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в адміністративній справі виступає одним із її учасників та належить до групи осіб, які беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність лише на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

 а) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

 б) за зверненнями народних депутатів України;

 в) за власною ініціативою.

 Безпосередньо повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які характеризують його, як учасника адміністративного процесу, закріплено Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР в ред. від 07.05.2008 р.

 Так, виходячи із законодавчих положень, інститут омбудсману в Україні (саме так прийнято іменувати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) покликаний здійснювати парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі (ст. 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – це, перш за все, конституційна гарантія захисту законних прав, свобод та інтересів людини і громадянина, закріплених чинним законодавством та нормами міжнародного права [13, с. 168].

 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в адміністративному процесі завжди діє від імені та в інтересах людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити особисто.

 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини бере участь у розгляді та вирішенні адміністративних справ у специфічній формі:

 а) він має право бути присутнім на засіданнях адміністративних судів усіх інстанцій;

 б) він має право на ознайомлення із судовими документами, у тому числі секретними (таємними), та отримання їх копій;

 в) звертатися до суду із заявою, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі.

 Поряд із Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини одним із способів захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб в адміністративному процесі є здійснення прокуратурою України представницьких та інших, закріплених національним законодавством, функцій.

 Так, відповідно до статті 121 Конституції України, ст. 60 КАС та ст.ст. 35, 36 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XІІ в ред. від 25.09.2008 р. прокурор має право здійснювати представництво інтересів громадянина або держави, або може бути залучений судом до участі у справі, або може вступати у справу за своєю ініціативою з метою здійснення покладених на нього обов'язків.

 При здійсненні прокурорського нагляду за дотриманням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб (ст. 20 Закону України "Про прокуратуру").

 Відтак, участь прокурора в адміністративному процесі обумовлюється:

 а) його власною ініціативою;

 б) залученням до участі у справі як законного представника за рішенням суду (ч. З ст. 60 КАС).

 Крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прокурора, в адміністративний процес з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб із адміністративними позовами можуть вступати також органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

 Ці органи так само, як і інститут омбудсману та прокуратура, утворюють групу осіб, які беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

 Організація системи органів державної влади в Україні здійснюється на основі конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Основним Законом України і відповідно до законів України.

 Враховуючи ту обставину, що в Україні функціонує значна кількість державних органів, то, відповідно, їх повноваження, завдання та функції закріплені у різних за своєю юридичною силою нормативно-правових актах: Конституції України, кодексах і законах України, указах Президента України.

 Так, правовий статус законодавчого органу держави закріплено у Розділі ІV "Верховна Рада України" Конституції України, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

 Система і повноваження органів виконавчої влади частково урегульовані як конституційними так і законодавчими нормами права, зокрема, у Розділі VІ "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" Конституції України закріплено систему органів виконавчої влади.

 Безпосередньо повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі закріплені у ст. 60 КАС, відповідно до якої у випадках, встановлених законом, ці органи можуть звертатися до адміністративного суду. Крім того, органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

 Особливістю повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі є те, що:

 – ці органи не можуть закінчувати справу примиренням;

 – відмова цих органів від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі;

 – якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовних вимог, суд залишає позовну заяву без розгляду (ст. 61 КАС).

 5. ІНШІ УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ

 В адміністративному процесі поряд із його головними учасниками (адміністративний суд, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір, сторони, треті особи), учасниками, які захищають права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та органи місцевого самоврядування), своєрідна роль відводиться особам, які є іншими учасниками адміністративного процесу [13, с. 181].

 Такими особами, як визначено у процесуальному законодавстві, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС).

 Особливістю адміністративної процесуальної правосуб'єктності вказаних суб'єктів є те, що їх участь в адміністративній справі обумовлена:

 а) необхідністю виконання покладених на них законодавством обов'язків;

 б) вони позбавлені юридичної заінтересованості в результатах вирішення адміністративної справи;

 в) ці учасники виступають нейтральними, пасивними суб'єктами адміністративного процесу [16, с. 127].

 Інших учасників адміністративного процесу можна поділити на такі дві групи:

 а) особи, які обслуговують адміністративне судочинство (секретар судового засідання, судовий розпорядник, перекладач);

 б) особи, які сприяють розгляду справи (свідок, експерт, спеціаліст).

 Першу групу осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу, утворюють особи, що обслуговують адміністративне судочинство – секретар судового засідання, судовий розпорядник, перекладач. Ці учасники виконують функції, які не вважаються процесуальними діями, спрямованими на розв'язання публічно-правового спору. Обов'язок цих учасників зводиться лише до вчинення дій обслуговуючого характеру, які спрощують процедуру розгляду та вирішення адміністративної справи, або ж забезпечують її нормальний перебіг [13, с. 184].

 Секретар судового засідання в адміністративному процесі виконує такі завдання:

 – здійснює судові виклики і повідомлення;

 – перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

 – забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;

 – веде протокол судового засідання;

 – оформляє матеріали адміністративної справи;

 – виконує інші доручення головуючого у справі (ст. 63 КАС).

 Новою процесуальною фігурою у судовому процесі є судовий розпорядник (ст. 64 КАС).

 На відміну від секретаря судового засідання, який обов'язково має бути присутнім при розгляді адміністративним судом будь-якого публічно-правового спору, судовий розпорядник може бути залучений до участі в адміністративному процесі головуючим у судовому засіданні. Тобто його участь у розгляді та вирішенні адміністративної справи не є обов'язковою.

 На судового розпорядника покладається виконання таких обов'язків;

 – забезпечувати належний стан зали судового засідання і запрошувати до неї учасників адміністративного процесу;

 – оголошувати про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

 – стежити за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

 – приймати від учасників адміністративного процесу та передавати документи і матеріали суду під час судового засідання;

 – виконувати розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

 – запрошувати до зали судового засідання свідків та виконувати розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

 – виконувати інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

 З метою проведення доступного і зрозумілого для усіх учасників публічно-правового спору судового засідання КАС передбачає можливість участі у розгляді та вирішенні адміністративної справи перекладача.

 Статтею 68 КАС закріплене, що перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

 Як правило, перекладач вступає у справу за ініціативою особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.

 Повноваження перекладача, які характеризують його як учасника адміністративного процесу:

 – має право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, право задавати питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду;

 – зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

 Крім того, за завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність. Так, відповідно до ч. 1. ст. 385 Кримінального кодексу України відмова перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді карається штрафом від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців .

 Друга група осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу, представлена особами, що своїми діями сприяють розгляду справи (свідок, експерт, спеціаліст).

 На відміну від першої групи осіб, ці учасники адміністративного процесу своїми діями забезпечують встановлення фактичних обставин справи, не виконуючи жодних обслуговуючих функцій. Такими діями, спрямованими на встановлення фактичних обставин, наприклад, можуть бути показання свідка, висновки експерта.

 Особою, котра своїми діями сприяє реалізації адміністративного процесу, є свідок (ст. 65 КАС). В якості свідка в адміністративній справі судом може бути викликана кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.

 Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

 Задля забезпечення своєчасного надання повної і об'єктивної інформації, яка може бути використана для з'ясування обставин справи, на свідка покладаються обов'язки:

 – прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини;

 – у разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

 Крім того, свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних із викликом до суду.

 За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність.

 Якщо для правильного, повного та обгрунтованого розгляду і вирішення адміністративної справи судові необхідно використати спеціальні знання конкретної галузі науки, техніки, то суд за власною ініціативою або за ініціативою інших учасників судового процесу може залучити до справи експерта.

 Як визначено у ч. 1 ст. 66 КАС, експертом є особа, котра має необхідні знання та якій в порядку, встановленому КАС, доручено дати ви