1.Соціальні права адвоката 2.участь захисника у процесі 3.Правова позиція захисника

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Адвокатура України"

ЗМІСТ
Вступ 3
1. Соціальні права адвоката 5
2. Правові підстави участі захисника у кримінальному процесі 8
3. Поняття та види правової позиції захисника. Колізії правових позицій підзахисного і захисника 17
Висновки 25
Список використаної літератури 28

ВСТУП
Становлення України як незалежної демократичної держави зумовлює необхідність вироблення нових, науково-обгрунтованих підходів до розвитку її правової системи. Головним напрямком правової реформи повинна стати реальна правова захищеність особи; розвиненість і гарантованість її прав і охоронюваних законом інтересів, надійне забезпечення взаємозв'язків і взаємовідповідальності особи перед державою і держави перед особою.
Визначальним етапом на цьому шляху стало прийняття нової Конституції України, яка однією з головних засад судочинства проголосила забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 129).
Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності, – необхідна умова функціонування демократичної правової держави [6, с. 10].
Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед, підозрюваного, обвинуваченого й підсудного [17, с. 66].
Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права обвинуваченого на захист займають особливе місце. Пояснюється це тим, що саме обвинувачений притягається до кримінальної відповідальності, саме його суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому, перш за все, обвинуваченому повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів від необгрунтованого притягнення і засудження. Ці гарантії необхідні також тому, що здійснення правосуддя буде ускладненим, якщо обвинувачений не зможе захищатися, наводити докази в своє виправдання. Лише дослідивши всі доводи як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту, можна зробити правильний висновок про винність чи невинність обвинуваченого.
Враховуючи складність кримінального процесу, а також те, що обвинувачений, який не обізнаний в питаннях права, може опинитися в нерівному положенні (щодо встановлення істини і юридичного тлумачення інкримінуючого йому діяння) порівняно із представниками органів кримінального переслідування, в чиєму провадженні знаходиться справа, закон надає можливість, а в окремих випадках робить обов'язковою участь в процесі спеціальної особи, яка користується довір'ям обвинуваченого, захисника [14, с. 11].
Відсутність в процесі захисника не лише ускладнює, але й часто зводить нанівець значення захисту. Нереальним стає і рівність прав учасників судового розгляду [9, с. 20].
Все зазначене вище обумовлює актуальність теми наданої контрольної роботи.
Об'єктом дослідження є питання, пов'язані із соціальними правами адвоката, правовими підставами участі захисника у кримінальному процесі, правовою позицією захисника.
Мета роботи – охарактеризувати соціальні права адвоката, визначити правові підстави участі захисника у кримінальному процесі, розкрити поняття та види правової позиції захисника, розкрити колізії правових позицій підзахисного і захисника.
Методи дослідження: описовий, порівняльний.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.
1. СОЦІАЛЬНІ ПРАВА АДВОКАТА
Говорячи про соціальні права адвокатів, необхідно відразу зауважити, що як самі адвокати, так і їх помічники прирівнюються законодавством до інших осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці. У зв'язку з цим, вивчаючи це питання, варто використовувати знання з права соціального забезпечення [18, с. 120].
Соціальні права адвоката та його помічника врегульовано ст. 11 Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р.
Відповідно до цієї статті адвокат та його помічник користуються правом на відпустку, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачуються адвокатом та його помічником відповідно до закону.
Адвокат та його помічник мають право на надання їм усіх видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону.
Адвокати як й інші особи, котрі займаються діяльністю, заснованою на приватній власності та на її праці, сплачують внески на державне соціальне страхування до фондів соціального страхування.
Відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення адвокату призначаються і виплачуються допомоги і пенсії по державному соціальному страхуванню.
Соціальні права ажвокатів, які входять до Спілки адвокатів України, захищаються цією організацією.
Так, у пункті 2 Статуту всеукраїнської громадської організації "Спілка адвокатів України", затвердженого Установчим з'їздом Спілки адвокатів України 22.09.1990 р. в ред. від 18.11.2006 р., зазначається, що Спілка адвокатів України (далі – Спілка) діє з метою (у тому числі) забезпечення захисту соціальних та професійних прав і законних інтересів членів Спілки.
Для виконання цього завдання у встановленому законом порядку Спілка розглядає звернення членів Спілки, пов'язані з порушенням їх професійних і соціальних прав, сприяє оздоровленню членів Спілки, реалізації їх соціальних прав (п. 3 Статуту).
Індивідуальні члени Спілки та повноважні представники колективних членів мають право відповідно до п. 4 Статуту звертатися до Спілки за захистом своїх соціальних та професійних прав, законних інтересів; користуватися культурними, соціально-побутовими та матеріальними благами, що їх надає Спілка.
Спілка може створювати комісії із захисту прав та законних інтересів членів Спілки та з соціальних питань.
Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру").
У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається КПК України.
Якщо договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з адвокатом чи з адвокатським об'єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору – за рішенням суду (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру").
Порядок оплати праці помічника адвоката визначається угодою між ним та адвокатом чи адвокатським об'єднанням. Заробітна плата помічника адвоката не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру заробітної плати (ч. 4 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру").

2. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ УЧАСТІ ЗАХИСНИКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129). Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59).
У Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинною у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.ч. 1, 2 і З ст. 62).
Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб [7, с. 23].
Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це – сторони обвинувачення.
Функцію захисту від підозріння й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їх захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це – сторони захисту.
Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне, з урахуванням законних інтересів сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України).
Забезпечення охорони особистих та майнових прав підозрюваного й обвинуваченого слідчими органами і судом полягає в обов'язку цих органів:
– не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя;
– не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або є небезпечними для їх здоров'я;
– повідомити про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, сім'ю, якщо місце її проживання відоме;
– повідомити про арешт підозрюваного або обвинуваченого та його місце перебування дружину або іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи або навчання;
– якщо обвинувачений є іноземним громадянином – направити постанову про арешт в Міністерство закордонних справ України;
– вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей, до охорони майна і житла заарештованого чи засудженого до позбавлення волі;
– дати дозвіл родичам на побачення з заарештованим чи засудженим;
– скасувати запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому застосуванні немає необхідності;
– вжити заходів до відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного засудження, затримання чи арешту [8, с. 85].
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог Конституції України й кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироків або інших рішень у справі.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що Конституція і КПК України:
– наділяють їх як учасників процесу такою сукупністю прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозріння чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси;
– надають згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника;
– покладають на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК України), а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст. 2 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").
Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі.
Згідно із статтею 45 КПК України участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, – з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;
6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.
У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, зазначених вище, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.
Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу (ст. 46 КПК України).
При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу.
Відмова від захисника у випадках, зазначених у ст. 45 КПК України, може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обгрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 46 КПК України.
Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених КПК України, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники (ч. 2 ст. 44 КПК України).
Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59).
Закон передбачає участь захисника в справі за проханням та згодою підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного та за призначенням.
В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити іншого захисника або забезпечують його самі. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч. 6 ст. 47 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право в будь-який момент провадження відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з їх ініціативи, має бути добровільною, за наявністю реальної можливості участі адвоката в справі і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних.
Слідчі органи, суддя і суд повинні з'ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною, наприклад, через відсутність коштів на оплату допомоги адвоката або неявки його в судове засідання.
Встановивши вимушеність відмови, вони зобов'язані забезпечити участь захисника в справі.
Якщо з'ясується, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний відмовляється від захисника через відсутність коштів на оплату його допомоги, слідчі органи, суддя і суд повинні роз'яснити, що вони вправі звільнити їх повністю або частково від оплати юридичної допомоги а оплата праці адвоката провадитиметься за рахунок держави.
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру").
Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
З моменту допуску до участі у справі захисник зобов'язаний використовувати передбачені в КПК України та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.
Захисник має право:
– до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;
– мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;
– ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства – з усіма матеріалами справи;
– бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій – з дозволу дізнавача, слідчого;
– застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи – з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, – з дозволу судді чи суду;
– брати участь в судових засіданнях;
– ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;
– подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;
– виступати в судових дебатах;
– знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;
– знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;
– брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;
– збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.
Отже, виходячи з конституційного положення щодо пріоритету прав і свобод людини та гарантованості їх захисту з боку держави, можна стверджувати, що процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, як і інших учасників кримінального процесу, є важливою складовою публічного інтересу, що захищається державою, а сам кримінальний процес, як вид державної діяльності, – засобом реалізації державної функції захисту прав і свобод людини і громадянина.
Нормативна модель кримінального судочинства передбачає створення дієвих правових механізмів, здатних убезпечити особу від незаконних репресій, безпідставного втручання в її особисте життя, застосування щодо неї заходів кримінально-процесуального примусу.
Однією із складових такої моделі є право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист та механізми його реалізації в кримінальному процесі.

3. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ ЗАХИСНИКА. КОЛІЗІЇ ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ПІДЗАХИСНОГО І ЗАХИСНИКА
Ефективне представництво інтересів клієнта вимагає детального вивчення обставин справи і вироблення такого способу її вирішення, який буде найвигіднішим і найбільш бажаним для нього. Більш того, потрібно бути готовим до зміни плану дії чи до перегляду тактики у будь-який момент в процесі представництва інтересів клієнта. Іншими словами, потрібно виробити позицію у справі [5, с. 244].
Позиція у справі – це складне, багатогранне поняття. Мабуть, тому й немає його єдиного визначення [18, с. 197].
Позицію у справі розуміють як:
1) результат, якого хоче досягти юрист;
2) версію клієнта, розроблену (чи підтриману) юристом;
3) зміст заключної промови в дебатах;
4) план захисту інтересів клієнта;
5) оцінку юристом обставин справи;
6) дії, спрямовані на досягнення позитивного результату в інтересах клієнта [5, с. 245].
Найбільш поширеним є визначення позиції у справі як певної версії подій, яку сторона обирає і відстоює у справі. А щодо несудових варіантів – модель поведінки, яку обирає і реалізує клієнт.
Позиція у справі має фактичний і правовий аспекти.
Фактичний аспект – це чітке й зрозуміле викладення події.
У цивільній справі правовий аспект позиції стосується елементів, які необхідно довести для того, щоб виграти.
У кримінальній справі правовий аспект визначає ті елементи складу злочину, наявність яких треба спростувати для того, щоб клієнт був визнаний невинним.
Єдина позиція (версія) необхідна для того, щоб помістити фактичні обставини справи в контекст закону – щоб пояснити, що сталося і, якщо можливо, чому.
Позиція у справі – це не просто вирази типу "Відповідач не виконав умови договору і повинен відшкодувати збитки" або "Підсудний невинний". Позиція має бути чітким поясненням того, чому відповідач не виконав умови договору або чому клієнт невинний – з посиланням як на фактичні обставини справи, так і на закон [5, с. 246].
Необхідно відрізняти позицію у справі від фабули справи. Це різні поняття. Позиція, крім подій, включає ще і ставлення до них того суб'єкта, який подає свою історію. Ті самі фактичні обставини будуть по-різному представлені обвинувачем і захисником, позивачем і відповідачем. Принцип змагальності якраз і полягає в тому, щоб зробити свою історію переконливішою для суду [15, с. 12].
Без вироблення позицій у процесі представництва інтересів громадян не обійтись. При правильному виробленні позицій виявляються сильні й слабкі сторони як власного варіанту вирішення справи, так і версій опонентів.
Вироблення позицій також допомагає побачити, яку саме інформацію треба зібрати і якнайефективніше використати правові норми. Це нібито орієнтаційна, організуюча точка для всього процесу підготовки у справі. Водночас позиція кожної сторони не є сталою і може змінюватися залежно від зміни умов, що її визначали.
На вибір позицій у справі впливають:
– фактичні обставини справи;
– докази;
– мета, яку потрібно досягти (процесуальна функція) [5, с. 246].
Факти та докази – основа для розробки позиції. Саме вони складають її змістове наповнення. При виборі позиції юрист обмежений наявними фактами та доказами, а тому не може обрати довільну версію для досягнення мети. Водночас мета визначає лише спрямування позиції, але не може забезпечити її наповнення відповідним юридичним складом.
Ефективна позиція у справі повинна:
– бути простою;
– не суперечити здоровому глузду;
– не суперечити закону;
– не суперечити доказам;
– бути переконливою тощо [5, с. 246].
Чіткість і простота необхідні тому, що суд візьме до уваги те пояснення подій, яке легко зрозуміти. Позиція також не повинна суперечити здоровому глузду, оскільки суддя швидше буде переконаний такими поясненнями, які є логічними і відповідають загальним уявленням людей про світ. Позиція, яка вимагає від суду нетрадиційного розуміння логічного розвитку подій, не буде ефективною.
Фактичний аспект позицій у справі має відповідати правовому аспекту. Суд зобов'язаний дотримуватися закону, і позиції, які не відповідають нормам закону, приречені на невдачу.
Позиція також не може суперечити доказам, оскільки вони становлять основу аргументації клієнта. Найбільш ефективні такі позиції, які максимально розвивають і звертають увагу на наявні вигідні докази і роблять мінімальними невигідні. І, нарешті, позиція ефективна, якщо вона переконлива. Найкраще переконати за допомогою "історії" – послідовного викладення фактів, які доступні для сприйняття і розуміння [5, с. 247].
Вироблення і реалізація позицій у справі – процес творчий. Закон лише дає "основу", на якій має будуватись переконливе представництво у суді.
Вироблення позицій у справі складається з таких етапів:
1) встановлення правової проблеми і з'ясування цілей клієнта (сторони). Даний етап реалізується під час опитування клієнта;
2) аналіз справи. На цьому етапі треба дослідити і проаналізувати фактичні обставини справи, норму закону і докази;
3) висунення версій, які можна реально обгрунтувати, виходячи з наявних доказів;
4) вибір оптимальної версії і розробка тактичних заходів її реалізації [11, с. 215].
Робота над позицією триває до моменту останнього виступу юриста, коли розгляд справи закінчується і компетентний орган приступає до винесення рішення. Якщо це судова процедура, то робота над позицією у справі завершується безпосередньо перед виступом у дебатах і пропозицією суду свого варіанту вирішення справи. Якщо це інша професійна діяльність юриста, то робота над позицією може бути завершена складанням необхідного юридичного документа (заяви, договору, заповіту тощо) чи проведенням переговорів і формулюванням та обгрунтуванням у них своїх пропозицій.
Найбільш тісно вироблення позиції у справі пов'язане з аналізом справи. Аналіз справи є тією базовою навичкою, без якої неможливо виробити успішну й ефективну позицію у справі.
У кримінальному судочинстві лінія захисту та обвинувачення не визначена наперед – і захисник, і прокурор забезпечують інтереси правосуддя та сприяють виконанню притаманних їм функцій. Очевидно, що позиція у кримінальній справі – це версія сторони про фактичні обставини справи, що заявляється і доводиться з метою одержання певного рішення.
Основними принципами позиції у кримінальній справі є:
1) не створювати колізії;
2) йти до кінця;
3) не визнавати вини невинного;
4) не конфліктувати з потерпілим;
5) не порушувати етику [5, с. 252].
Позиція у кримінальній справі залежить не лише від фабули справи, але ще й від процесуальної ролі сторони.
Наприклад, обвинувач у суді може прагнути:
– довести вину підсудного;
– домогтися покарання підсудного;
– захистити потерпілого;
– домогтися повного відшкодування завданої шкоди;
– сумлінно виконати свої посадові обов'язки і продемонструвати свої здібності;
– формально виконати обов'язки прокурора.
Захисник може переслідувати іншу мету:
– довести невинність підсудного;
– спростувати обвинувачення;
– обгрунтувати недоведеність обвинувачення;
– домогтися зміни кваліфікації;
– пом'якшити покарання тощо.
У кожної сторони може бути кілька цілей. В різних справах ці цілі можуть бути по-різному поєднані, проте незаперечним є одне – вони мають ключове значення для вибору відповідної позиції.
Загалом, у кримінальному процесі виділяють такі позиції:
а) сторона обвинувачення: підтримання обвинувачення; зміна обвинувачення; відмова від обвинувачення;
б) сторона захисту: заперечення обвинувачення; часткове визнання вини; повне визнання вини [5, с. 253].
Проаналізуємо варіанти позицій сторони захисту.
1. Заперечення обвинувачення полягає у повному відхиленні стороною версії подій, яку пропонує протилежна сторона. Вказана позиція, як правило, застосовується у випадках:
– відсутності події злочину (ст. 6 п. 1 КПК України);
– відсутності у діянні складу злочину (ст. 6 п. 2 КПК України), а також необхідна оборона, добровільна відмова від вчинення злочину, заподіяння шкоди без вини;
– недоведеності обвинувачення.
2. Часткове визнання вини означає, що підзахисний:
– оспорює обсяг обвинувачення, але погоджується з кваліфікацією обвинувачення;
– визнає окремі або всі факти пред'явленого обвинувачення, але не погоджується з їх юридичною оцінкою;
– не погоджується з викладом фактів у обвинуваченні.
Оспорювання обсягу обвинувачення зустрічається у багатоепізодних справах. Щодо оспорювання юридичної оцінки, то в цих випадках оспорюється кваліфікація дій, відсутність умислу, змови, причинного зв'язку, вчиненого з наслідками, тощо.
Якщо ж клієнт стверджує, що факти викладено неправильно, то він здебільшого має на увазі, що в обвинуваченні:
– описується те, чого насправді не було;
– не описано те, що було насправді (потерпіла у справі про згвалтування сама запропонувала приїхати до неї додому й погрожувала, якщо обвинувачений не одружиться з нею, вона напише заяву в міліцію);
– неточно описано події (щодо часу, місця, складу учасників, розподілу їх ролей тощо).
Кожна з позицій часткового визнання вини може існувати окремо, але вони можуть і поєднуватись усі разом.
Залежно від позиції часткової винності юридична позиція полягає у:
– виключенні з обвинувачення окремих епізодів;
– зменшенні розміру шкоди;
– перекваліфікації дій обвинуваченого на іншу частину відповідної статті КК України або на іншу статтю;
– виключенні окремих кваліфікуючих ознак злочину;
– визнанні пом'якшувальних обставин тощо.
3. Позиція повної винності має місце тоді, коли підзахисний повністю визнає свою вину і кваліфікація не викликає сумніву. Виграшем від такої позиції може бути пом'якшення долі клієнта. Юридично така позиція полягає в оспорюванні обтяжуючих обставин та визнанні пом'якшуючих, оцінці відомостей про особу обвинуваченого, поведінку та особу потерпілого.
Позиція повної винності обвинуваченого може мати певні проблеми етичного характеру, на які повинен зважати захисник. Часто така позиція пов'язана з тим, що обвинувачений бажає когось вигородити, взявши вину на себе, або хтось його залякав, або є інші обставини, у зв'язку з якими підзахисний визнає свою вину. У таких випадках захисник, визначаючи позицію захисту, має бути особливо обережним.
Важливим є також питання методики побудови позиції у справі. Вірогідно, що така методика у кожного захисника з часом виробиться сама, проте існують й такі готові варіанти, як орієнтовний план побудови позиції, що його запропонувала Є. Львова [12, с. 150].
План побудови позиції у кримінальній справі:
1) вивчення матеріалів справи;
2) бесіда з підзахисним;
3) вирішення питання про визнання вини;
4) аналіз версії обвинувачення;
5) висунення зустрічних версій захисту та аналіз усіх можливих версій;
6) вибір однієї, найперспективнішої версії захисту (формула обвинувачення "навпаки", тобто формула захисту);
7) аналіз доказів "за" і "проти" версії захисту;
8) остаточне відтворення картини подій, фактичне та юридичне пояснення її (обвинувальний висновок "навпаки", тобто захисний висновок) [12, с. 153].
Досліджуючи порядок побудови позиції у справі, Я. Зейкан вказує на корисність вміння адвоката складати стислу формулу захисту (аналогічно до формули обвинувачення) та подавати її в суд як рівноправну альтернативу [13, с. 181].
Отже, правова позиція адвоката – це особиста думка останнього, яка грунтується на обставинах справи, враховує позицію підзахисного, а також вимоги закону та правил професійної етики щодо обов'язків та статусу адвоката – захисника чи представника – в конкретній процесуальній стадії судочинства.

ВИСНОВКИ
1. Таким чином, що стосується соціальних прав адвокатів, то як самі адвокати, так і їх помічники прирівнюються законодавством до інших осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці. У зв'язку з цим, вивчаючи це питання, варто використовувати знання з права соціального забезпечення.
2. Соціальні права адвоката та його помічника врегульовано ст. 11 Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р. Відповідно до цієї статті адвокат та його помічник користуються правом на відпустку, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачуються адвокатом та його помічником відповідно до закону. Адвокат та його помічник мають право на надання їм усіх видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону.
3. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що Конституція і КПК України:
– наділяють їх як учасників процесу такою сукупністю прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозріння чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси;
– надають згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника;
– покладають на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК України).
4. Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі.
5. При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного
6. З моменту допуску до участі у справі захисник зобов'язаний використовувати передбачені в КПК України та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.
7. Ефективне представництво інтересів клієнта вимагає детального вивчення обставин справи і вироблення такого способу її вирішення, який буде найвигіднішим і найбільш бажаним для нього. Більш того, потрібно бути готови