К ОСОБЛИВОСТІ ВИСТУПУ У СУДОВИХ ДЕБАТАХ ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА ЗАХИСТУ

Курсова робота
з дисципліни
"Тактичні засади діяльності адвоката на досудовому слідстві та в суді"

на тему:
ОСОБЛИВОСТІ ВИСТУПУ У СУДОВИХ ДЕБАТАХ: ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА ЗАХИСТУ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Сутність і зміст судової промови 6
1.1 Засади і функції судової промови 8
1.2 Спілкування із судовою аудиторією 10
1.3 Загальні правила підготовки судової промови прокурора та адвоката 12
2. Засоби захисту та тактика захисника при судовому розгляді справи 20
3. Особливості виступу адвоката у дебатах 25
Висновки 36
Список використаних джерел 37


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Змістом судової промови завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування, пропозиції. Вони неминуче пов'язуються з особистим ставленням людей до результатів дослідження, емоційним сприйняттям інформації, психологічним станом переконаності чи непереконаності у правильності зроблених висновків.
Уважно вислуховуючи судові промови, судді подумки простежують пройдений шлях шукання істини, усвідомлюють і порівнюють доводи й аргументи звинувача і захисника, порівнюють їх. Це дозволяє їм побачити сильні та слабкі сторони в аргументації учасників судових дебатів, внести свої корективи в їх оцінку, зробити правильні висновки, прийняти законне і обгрунтоване рішення.
Кожен судовий ритор відповідно до своєї процесуальної позиції аналізує й дає оцінку зібраним доказам, формулює свої висновки і обгрунтовує їх тими даними, які були здобуті в процесі розслідування і судового розгляду справи.
Старанно і ретельно необхідно проаналізувати не тільки ті докази, які підтверджують позицію виступаючого, а й дані, які не узгоджуються з нею. Тим самим забезпечується всебічність, повнота і об'єктивність дослідження. Висновки, зроблені судовими риторами, стають переконливими й обгрунтованими, а саме на це чекають від них судді та інші учасники судового процесу.
Адвокат зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру", ч. 1 ст. 48 КПК).
Засоби захисту – це передбачені законом процесуальні дії адвоката, спрямовані на виконання професійних обов'язків. Вказаний обов'язок адвокат несе перед своїм підзахисним, а не перед слідчими органами, прокурором і судом, бо вони не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого (ч. 2 ст. 22 КПК), а отже, і на його захисника.
При несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом своїх обов'язків перед підзахисним останній вправі відмовитися від нього і вимагати повернення внесеної плати повністю або частково (залежно від обсягу і якості роботи, виконаної адвокатом), в тому числі і через суд в разі виникнення спору (ч. З ст. 12 Закону про адвокатуру). Але сам адвокат ні під яким приводом (наприклад, розбіжності з обвинуваченим у питаннях тактики, засобів здійснення захисту, визнання чи заперечення вини), крім випадків, коли є обставини, що виключають його участь в даній справі, не вправі прямо чи побічно спонукати підзахисного відмовитися від його допомоги. Така відмова, як і відмова під впливом рекомендацій слідчих органів, прокурора чи судді, не може розглядатись як добровільна.
Беручи участь у справі, адвокат може сприяти слідчим органам і судові у встановленні лише тих обставин, що виправдують підзахисного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність, і в цих межах він сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ним кримінальний захист є, за висловом А. Ф. Коні, "суспільним служінням".
Об'єктом дослідження у наданій курсовій роботі є особливості виступу прокурора та адвоката у судових дебатах.
Мета дослідження – з'ясувати основні тактичні прийоми обвинувачення та захисту у судових дебатах.
Методи дослідження: описовий, порівняльно-правовий, логико-юридичний.
У процесі дослідження теми вирішувалися такі завдання:
– визначити сутність, зміст, засади й функції судової промови;
– охарактеризувати особливості спілкування прокурора та адвоката із судовою аудиторією;
– описати загальні правила підготовки судової промови прокурора та адвоката;
– окреслити засоби захисту та тактику захисника при судовому розгляді справи;
– висвітлити особливості виступу адвоката у судових дебатах.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СУДОВОЇ ПРОМОВИ
Судова промова – це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи [17, с. 103].
Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не тільки судового розгляду справи, а й усієї своєї попередньої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з питань, на які суду необхідно дати відповідь під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали.
Згідно зі статтею 318 КПК України, у судових дебатах крім прокурора й адвоката (захисника) можуть брати участь громадський обвинувач і громадський захисник, потерпілий і його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники, близькі родичі, опікуни або піклувальники підсудного (як захисники) і сам підсудний.
У цивільному процесі у судових дебатах можуть брати участь: позивач та його представник; відповідач та його представник; третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги, та її представник; третя особа без самостійних вимог, уповноважені органів державного управління, профспілок, державного підприємства, установи, кооперативних організацій та їх об'єднань, представники громадських організацій і трудових колективів і прокурор (ст. 194 ЦПК України).
В адміністративному процесі, згідно зі ст.ст. 268-279 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на засіданні суду заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи. До них належать: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвокат, прокурор.
Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання.
Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обгрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановлення вироку (ст. 324 КПК).
Судова промова громадського обвинувача повинна насамперед відобразити ставлення до вчиненого злочину та особи підсудного громадської організації або колективу трудящих, які уповноважили його для участі в судовому розгляді справи. Проте громадський обвинувач є самостійним учасником процесу і викладає судові свою думку про доведеність обвинувачення, суспільну небезпеку вчиненого злочину та особи підсудного, грунтуючись на даних судового слідства. У своєму виступі він має право також висловити свої міркування щодо застосування кримінального закону, міри покарання та інших питань.
Судові промови цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представників своїм основним змістом мають питання, які стосуються відшкодування завданої злочином майнової шкоди: доведеність чи недоведеність факту вчинення злочину, наявність чи відсутність підстав для пред'явлення і задоволення позову, його предмета та розміру відшкодування. Питання вини підсудного та обрання йому міри покарання ними не обговорюються, оскільки це не пов'язано з цивільним позовом.
Судова промова громадського захисника спрямована на виконання функції захисту. У ній громадський захисник викладає суду свої міркування з приводу: обставин, що пом'якшують вину підсудного або виправдовують його; можливості пом'якшення йому покарання; умовного засудження чи відстрочки виконання вироку; можливості передати підсудного на поруки громадській організації чи трудовому колективу, від імені яких громадський захисник бере участь у розгляді справи. При цьому громадський захисник обов'язково дає характеристику особи підсудного виходячи з його трудової та громадської діяльності.
Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі – функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю – різко відмінна від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене – пом'якшити його вину і відповідальність [19, с. 54].
Судові промови впливають на формування внутрішнього переконання судді, допомагають суду глибше розібратися в усіх обставинах справи, всебічно, повно й об'єктивно дослідити ці обставини, установити істину у справі і прийняти правильне рішення.
1.1 Засади і функції судової промови
Виходячи з теорії і практики судової риторики, можна виділити три основні засади судової промови: психологічну, етичну та логічну. Кожна з них впливає не тільки на зміст судової промови, а й на спосіб побудови.
Процесуальна діяльність учасників судочинства – передусім акт психологічний. Вона здійснюється у відповідності зі своїми закономірностями і психологічною організацією суб'єктів, які відповідають за цю діяльність. За своєю психологічною природою судові дебати – форма мовленнєвого спілкування учасників судового процесу, спосіб передачі інформації. Це засіб переконання суду, учасників процесу у правильності висунутих суб'єктами дебатів тез і обгрунтованості висунутих ними рішень [16, с. 82].
У психологічній структурі судових дебатів виділяються такі компоненти, як особистісні, включаючи й психологічні властивості виступаючого, психологія сприйняття промови і впливу останньої на формування судового переконання.
Важливе місце в структурі судової промови посідають етичні засади. Будь-яка професійна діяльність повинна здійснюватися на основі тих етичних принципів, які сформувалися в суспільстві. Більше того, кожен вид діяльності виробляє свої норми професійної етики [7, с. 26].
Судова етика містить комплекс моральних заборон і дозволів, обумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ. Дотримання етичних норм сприяє повнішому, результативнішому виконанню учасниками судових дебатів своїх обов'язків, підвищенню ефективності їх діяльності. Етичні засади вимагають від судового ритора індивідуального підходу до кожної справи, що розглядається, урахування особливостей учасників, які беруть участь у справі. Недопустимі приниження людської гідності, упередженість, однобокість у висвітленні обставин справи.
Судовий ритор не має права застосовувати незаконні засоби і методи для відстоювання своєї позиції, наполягати на твердженнях, які не підкріплені матеріалами справи. Він не має також права навмисно затягувати судовий розгляд справи, свідомо вводити суд і осіб, які присутні в залі судового засідання, в оману. Тільки моральні засади здатні забезпечити досягнення поставленої мети.
Логічні засади є тією базою, яка визначає обгрунтованість, переконливість і доказовість судової промови. Знання законів логіки, їх дотримання вважається необхідною умовою для правильного мислення, висловлювання своїх думок. В умовах судочинства, де на основі доказів формуються певні висновки і приймаються у справі відповідні рішення, знання законів логіки набуває особливого значення.
Закони логіки вимагають, передусім, точного визначення тез, які доказуються. Всяка невизначеність, розпливчастість предмета обговорення неминуче вплине на невизначеність висновків судового ритора. Вимоги логіки сприяють формуванню у риторів чітких суджень і обгрунтуванню їх доказовими даними.
У структурі судових дебатів виділяються такі функції судової промови, як комунікативна та інформативна.
Судові дебати виступають здебільшого як засіб спілкування, комунікації, як спосіб обміну думками і судженнями. Це форма відстоювання судовими риторами своїх процесуальних позицій, процес взаємодії між ними. У цьому розумінні судові промови – засіб комунікативного зв'язку, спосіб реалізації комунікативної функції.
Судові промови виконують також інформативну функцію. Промова кожного учасника судових дебатів повинна містити не тільки відомості про досліджувані події, а й дані, які підтверджують правильність тлумачення цих подій. Обгрунтованість висновків і пропозицій, тобто промова має бути аргументованою, доказовою, переконливою.
1.2 Спілкування із судовою аудиторією
Судова аудиторія – певна кількість людей у залі судового засідання, які беруть участь при розгляді справи або цікавляться нею. Умовно її можна розділити на чотири групи:
1) професійні учасники процесу (суддя, прокурор, адвокат, секретар судового засідання);
2) представники громадськості (громадський захисник, громадський обвинувач, представники громадських організацій і трудових колективів), які виконують у судовому засіданні свої громадські, моральні обов'язки;
3) учасники процесу, зацікавлені у вирішенні справи (підсудний, потерпілий, позивач, відповідач та їх представники), а також ті, кого запросили для виконання покладених на них законом обов'язків (свідки, експерти, перекладачі тощо);
4) публіка, яка прийшла з різних мотивів і спонукань, але всіх їх об'єднує інтерес до процесу у даній справі [15, с. 37].
Для досягнення своєї мети, яку ставлять перед собою судові ритори, їм необхідно впливати на всю судову аудиторію. Для цього варто добре знати аудиторію, її мотиви, інтереси, переконання.
З одного боку, судовим риторам легше від інших риторів, оскільки вони мають час для вивчення аудиторії під час судового слідства. Але з іншого, – склад слухачів вельми неоднорідний і в цьому полягають труднощі в установленні контакту з аудиторією.
Слід також враховувати вік, емоційний стан, рівень уваги, готовність вступити в контакт, зацікавленість слухачів, щоб досягти взаєморозуміння з судовою аудиторією, спонукати слухати себе.
Увагу аудиторії можна притягнути і втримати певний час деякими прийомами, які одночасно є засобами виразності судової промови, посилення її емоційного впливу і виразності. Ось ці прийоми.
Пряма вимога уваги від слухачів.
Досягається виголошенням початкових фраз, наприклад: "Вельмишановні судді! Послухайте, будь ласка! ", "Прошу звернути на це увагу", "Я ще раз звертаю Вашу увагу на дану обставину", "Переходжу до аналізу доказів" і т.п.
Пауза.
Якщо судовий ритор бачить, що його не слухають або слухають неуважно, він може замовкнути, що притягне увагу до нього. Крім того, пауза дозволяє виділити те головне, що промовлятиметься.
Голосові прийоми.
Щоб активізувати увагу аудиторії, ритор підвищує або понижує голос, змінює темп промови. Бажаючи підкреслити значущість тієї чи іншої фрази, судовий ритор промовляє її повільно, голосно, виразно, підкреслює інтонаційно окремі слова, подовжуючи навіть окремі голосні.
Жести, міміка, рухи.
У поєднанні з іншими прийомами вони допомагають зосередити увагу судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя прокурора не викликає довіри і створює враження напруженості. Рухи і жестикуляція – природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судового засідання.
Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, – належність індивідуального стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, виходячи зі змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний момент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допомагають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість "відпочити" і потім переключає увагу на іншу частину промови.
Використовуються також жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести спричинюють аналогічні приховані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином.
Міміка ритора – чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і журбу, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора "обличчя говорить разом з язиком" говорив Анатолій Коні.
У мистецтві судового ритора, поряд з переліченими, використовуються також такі прийоми, як звернення до слухачів із запитанням, пов'язаним зі змістом промови, що загострюють і активізують увагу аудиторії; несподіване переривання думки; засоби мовної виразності (прислів'я, приказки, гумор, яскраві образи).
1.3 Загальні правила підготовки судової промови прокурора та адвоката
Готуючись до виступу, судовий ритор повинен з'ясувати для себе три питання:
1. Що трапилося і чому трапилося?
2. Що потрібно довести суддям?
3. Як можна вплинути на їх рішення?
У теорії головний висновок обвинувачення завжди один: підсудний винуватий у такому-то злочині; головний висновок захисту також один: підсудний у такому-то злочині не винен. Тому теоретично обидва ритори повинні докласти всіх зусиль, необхідних для такого висновку.
На практиці завдання звужується, і здебільшого суперечливий пункт зосереджується десь посередині, в доказуванні одного або кількох окремих положень.
Підготовка судової промови розділяється на кілька етапів: збір матеріалів, аналіз матеріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови [6, с. 105].
Збір матеріалів починається в процесі вивчення кримінальної справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, необхідно підкреслити або якось позначити. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підкажуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства.
Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова промова – це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом досудового слідства. Як прокурору, так і адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, огляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити.
Ритор повинен занотувати не тільки найсуттєвіше з того, що проходило в суді, а й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збір матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збір матеріалів ускладнюється.
Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді, її негайна оцінка – усе це діяльність прокурора й адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.
Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор чи адвокат байдуже поставиться до висновку експертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обгрунтованої суперечки з експертом після судової промови.
Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно полегшить перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і складних справах записи слід робити за розділами: епізоди звинувачення, показання підсудних, документи, речові докази, висновки експертів тощо.
Прокурор складає так зване спостережне провадження, адвокат – адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збір матеріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент – коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.
Роздуми з приводу матеріалів для судової промови розпочинаються задовго до судового засідання. Аналізуються як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відомостей, що містяться в них.
Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей зі змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одержаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел – показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необхідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуальним законодавством, чи не було порушень закону при його одержанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди породжують сумнів у їх вірогідності й не можуть використовуватися в кримінальному процесі.
Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Усе належить перевіряти, в усьому пересвідчитися самому. Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв'язок подій. Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід перевіряти з точки зору протилежної сторони. Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було.
Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обгрунтованість.
Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли прокурор чи адвокат вивчає матеріали справи, а й в інший час, коли несподівано виникне якась думка, що прояснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з'являється.
Збір та аналіз матеріалів – це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого – підвести судового ритора до безпосередньої підготовки промови.
Підготовка судової промови – це опрацювання зібраного матеріалу, добір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підлягає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої промови.
У справі, яка слухається один день або кілька годин, обставини, як правило, простіші та й картина події ясніша. У такій справі ритору уже в процесі судового слідства необхідно займатися письмовою підготовкою промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є необхідність, а головне – можливість, то на цій основі треба написати другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які виникли у зв'язку з промовою прокурора чи інших учасників судового розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано, написане – прочитано. Це допоможе ритору краще з'ясувати, що необхідно сказати на захист підсудного.
Досудова підготовка прокурора до участі в судових дебатах також завершується роботою над звинувачувальною промовою. Остання детально обмірковується і пишеться повністю або у вигляді розгорнутих тез, детального плану чи начерків.
Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт, розраховувати на своє натхнення. Імпровізація, натхнення – це дуже ненадійна основа формування промови. Вони ніколи не в змозі замінити сумлінної попередньої підготовки, компенсувати відсутність дисципліни, думки і продуманості суджень. Вони завжди містять у собі загрозу підвести найдосвідченішого ритора, позбавити його промову цільності й чіткості, завести далеко в бік від задуманих висновків.
Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним залежно від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації прокурора і адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний текст промови, в інших – обмежуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попередній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточнюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи.
Після закінчення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і структуру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота вимагає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.
Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план захисту. В ньому має бути передбачено таке:
– які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечення прав і законних інтересів підсудного;
– які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;
– в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;
– які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, експертів і дослідженні інших доказів у справі.
Приступати до систематизації матеріалів найкраще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд розміщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розташовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступної, наступна – додатково підкріплює попередню.
Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розміщення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.
Найкраща форма підготовки судової промови – це складання детальних тез промови.
Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагментами без плавних переходів, без надмірного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.
Тези дають можливість молодому ритору у творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а готовий текст промови не лише не дає цієї можливості, але перетворює живу мову на заздалегідь написаний твір на задану тему.
Молодий правник-ритор повинен навчатися думати й працювати у складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промову за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка читається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках писатиме повний текст промови, опиниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками.
Репліка, як правило, буває негайною, особливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці?
Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Саме в таких справах на перших порах виступають молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.
Молоді правники-ритори повинні виховувати професійне уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закінченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови.
Зачитування наперед написаної промови не дає змоги належним чином реагувати на промови інших учасників судових дебатів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови можна включити в останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.
Тези промови, а за ними й сама промова, не повинні бути переказом усього того, що відбувалося в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. У тезах головне місце мають посісти доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установлені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що другорядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповідно розподілити зусилля і час: головному – максимум зусиль і більше часу, другорядному – мінімум того й іншого.
Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Усе залежатиме від конкретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допустимим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови. Довівши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпілого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає переконливішим і вірогіднішим.
Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко читався, щоб під час виступу не довелося розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обстановка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, цифри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, бажано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виділити якось по-іншому.
Перечитування своїх тез допомагає віднайти і виправити допущену помилку, вилучити те, що після промови попередніх риторів втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш важливим, на те, що в результаті уже проголошених промов набуло більшого значення.


2. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ТА ТАКТИКА ЗАХИСНИКА ПРИ СУДОВОМУ РОЗГЛЯДІ СПРАВИ
Адвокат є самостійним учасником процесу, має свої процесуальні права і обов'язки і, як правило, не залежить від підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі.
"Адвокати не повинні ідентифікуватися з їх клієнтами і справами клієнтів у зв'язку з виконанням їх професійних обов'язків", – вказується в документі ООН "Основні положення про роль адвокатів" (п. 18).
Навіть якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим і судом його невинність чи меншу винність. Коли ж він заперечує свою вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність) позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку адвокат не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стане своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція адвоката, яка призведе або може призвести до погіршення процесуального стану підзахисного, не може бути висловлена. Відома лікарська заповідь: "Не зашкодь!" повністю діє і тут. Адвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби і способи, грунтуючись на показаннях підзахисного, який заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.
Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернативної позиції, яка полягає в тому, що захисник підтримує позицію підсудного, який заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його виправдання, але одночасно дає інше тлумачення обставин справи, яке виходить з можливого визнання його винним, і висловлює міркування про міру покарання на той випадок, якщо суд не прийме пропозицію про виправдання [8, с. 105].
Проте, на думку українських юристів, альтернативна позиція адвоката є неприйнятною, бо свідчить про його невпевненість у невинності підсудного, послаблює позицію захисту [18, с. 106].
Судові має бути висловлений тільки один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися на тому, що є найбільш сприятливим для підзахисного. Однак при цьому адвокат повинен так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного. На все, що має хоч найменше значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду.
Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'явленого обвинувачення. Адвокат не є вільним у визначенні позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики і методики захисту є незалежним.
Процесуальна самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних питаннях, зокрема при заявленні клопотань. Підзахисному не байдуже, якими способами буде обстоюватися правова позиція. Адвокат повинен інформувати його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз'яснити їх суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого і не викликало з його боку небажаної реакції.
Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Її предметом є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, забороняється розголошувати і використовувати в інтересах своїх клієнтів або третіх осіб не тільки адвокату, але й помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань (ч. 1 і З ст. 9 Закону України "Про адвокатуру").
Важливою гарантією збереження адвокатської таємниці є заборона вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомості, що становлять таку таємницю. По цих питаннях вони не можуть бути допитані як свідки (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру"). Документи, пов'язані з виконанням адвокатом обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника (ч. 10 ст. 48 КПК).
Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довірительність, конфіденційність у стосунках адвоката з клієнтом.
З моменту допущення до участі в справі адвокат наділений такою сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здійснювати функцію захисту в справі. Зокрема, він має право:
– до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з