К ПРАВИЛА АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ ТА ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Тактичні засади діяльності адвоката на досудовому слідстві та в суді"

на тему:

ПРАВИЛА АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ ТА ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Етичні аспекти діяльності адвоката у кримінальному процесі 5
1.1 Поняття, зміст та значення адвокатської етики 5
1.2 Кодекс адвокатської етики: основні положення 8
1.3 Особливості взаємовідносин захисника та підзахисного
у суді першої інстанції 15
2. Психологія діяльності адвоката у кримінальному процесі 22
2.1 Психологічні основи обрання адвокатом тактики захисту 22
2.2 Використання адвокатом психологічних знань
на досудовому слідстві 34
Висновки 41
Список використаної літератури 43

ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи визначається насамперед своєю фундаментальністю, адже відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Тому судово-правова реформа, що здійснюється в Україні, має на меті створення більш ефективної системи судочинства, яка б дозволяла успішно поєднувати ефективну діяльність судів і правоохоронних органів з охороною прав та законних інтересів не лише осіб, чиї права порушуються учасниками відповідних правовідносин (в цивільному, адміністративному, господарському судочинстві), але й тих, що притягуються до кримінального процесу як потерпілі від злочинів, підозрювані у вчиненні злочинів, обвинувачені та підсудні.
Адвокатська етика має своєю метою допомогти виховати і системно осмислити моральні принципи, що існують у суспільстві (отже, вона спрямована на розвиток особистісних якостей адвоката), та сформувати у суспільстві позитивну оцінку інституту адвокатури як сукупності моральнісних (від "моральність") особистостей здатних лікувати суспільство від недругів.
Психологія розгляду кримінальної справи в суді вивчає закономірності, пов'язані з психологічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи – прокурора, адвоката, судді та інших. Діяльність кожного з них у тому чи іншому ступені містить у собі такі сторони: соціальну, пізнавальну (пошукову), конструктивну, комунікативну, організаційну й засвідчувальну.
У кожній із зазначених сторін юридичної діяльності реалізуються відповідні особисті якості, які покликані забезпечувати успішність роботи судді, прокурора і адвоката. Кожна із сторін вимагає наявності не лише грунтовних теоретичних знань, а й практичних навичок та вмінь.
Мета роботи – розглянути етичні та психологічні основи діяльності адвоката у кримінальному процесі.
Об'єктом дослідження є етика і психологія діяльності адвоката у кримінальному процесі.
Предмет дослідження виступають етичні, організаційні, процесуальні, криміналістичні, психологічні аспекти правової позиції адвоката у кримінальному процесі.
Методи дослідження – описовий, порівняльний.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:
– визначити поняття, зміст та значення адвокатської етики;
– розглянути основні положення Кодексу адвокатської етики;
– з'ясувати особливості взаємовідносин захисника та підзахисного у суді першої інстанції;
– розкрити психологічні основи обрання адвокатом тактики захисту;
– охарактеризувати діяльність адвоката із використання психологічних знань на досудовому слідстві.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.

1. ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1 Поняття, зміст та значення адвокатської етики
Етика адвоката – це моральні принципи та цінності, що надають відповідного забарвлення його професійним обов'язкам. Це не лише те, що адвокат зобов'язаний виконувати в силу свого юридичного статусу, а й те, у який спосіб це найкраще виконувати [11, с. 21].
Моральні принципи та цінності не можуть регламентувати детально діяльність адвоката, адже будь-який принцип – це засада, базис для дії, а не детальна інструкція кожного наступного кроку. Правила адвокатської етики визначають встановлені етичні норми як путівник адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки [8, с. 13].
Моральні принципи існують об'єктивно, а в свідомості кожного окремого адвоката вони трансформуються в суб'єктивну моральність, яка виявляється в кожній конкретній ситуації. Етика адвоката повинна поєднувати в собі внутрішню моральність людини та розуміння, визнання і дотримання загальних моральних засад, яких вимагає професія.
Адвокатська етика має своєю метою допомогти виховати і системно осмислити моральні принципи, що існують у суспільстві (отже, вона спрямована на розвиток особистісних якостей адвоката), та сформувати у суспільстві позитивну оцінку інституту адвокатури як сукупності моральнісних (від "моральність") особистостей здатних лікувати суспільство від недругів [6, с. 144].
Етика – це система орієнтирів для адвоката, адже він несе відповідальність за долю інших, відповідно – за всі свої дії та вчинки. Адвокат постійно постає перед вибором моделі поведінки, він бачить досить шляхів, щоб вирішити проблему людини, але чи завжди він схиляється у бік "чесності", "моральності" та "справедливості"?
Враховуючи специфіку юридичної професії, не можна не погодитися з тим, що саме дотримання етичних норм і правил, а також їх законодавче врегулювання і вдосконалення вкрай необхідні, і продиктована ця необхідність самим життям, а точніше – негативною громадською думкою щодо діяльності не лише адвокатів, а й суддів, працівників правоохоронних органів – представників юридичної професії [26, с. 391].
Загальноприйнятою прогресивною світовою практикою є встановлення стандартів професійної етики, що є обов'язковими при здійсненні професійної діяльності. Це стосується і правників. Так, у США для захисту правосуддя і громадськості не лише від некомпетентних, а й від "неетичних" майбутніх юристів запроваджено серйозні етичні вимоги як до правників, так і до кандидатів у правники [12, с. 302].
1 жовтня 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України було схвалено Правила адвокатської етики, де основним принципам адвокатської етики присвячено Розділ ІІ Правил.
Згідно з Правилами, адвокати в своїй поточній практиці керуються такими принципами: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнта, неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами, конфіденційність, компетентність та добросовісність, чесність і порядність, повага до професії адвоката, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів.
Декларування принципу незалежності адвоката необхідно розуміти як:
а) надання адвокатові права самостійно розробляти та здійснювати, в межах закону, тактику та стратегію захисту і представництва у конкретній справі при наданні правових послуг;
б) заборону тиску на адвоката з метою примусити його змінити позицію на шкоду інтересам клієнта з боку будь-яких приватних чи службових осіб.
У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти ствердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, використовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний виходити з переваги інтересів клієнтів над своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів чи їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнта і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.
Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.
Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без чого неможливим є належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема, щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.
Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва тощо.
Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення.
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується за різних обставин.
Усією своєю діяльністю адвокат повинен підвищувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призначення, сприяти збереженню та зміцненню її престижу. Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката: професійній, громадській, публіцистичній та ін.
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж професії адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводитись гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку при здійсненні своєї професійної діяльності, мати пристойний зовнішній вигляд.
1.2 Кодекс адвокатської етики: основні положення
Правила адвокатської етики (надалі – Правила) були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. Вони ще мають назву Кодексу адвокатської етики.
У Преамбулі Правил зазначено, що надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки. Водночас специфіка, комплексний характер обов'язків, що лежать на адвокатурі, обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотриманням принципів законності і верховенства права.
Успішне досягнення мети саморегуляції професійної поведінки адвокатів на такому високому рівні, який передбачає врахування складного співвідношення різнопланових обов'язків адвоката, їх пріоритетів та конкретного втілення в ситуаціях, коли такі обов'язки вступають в суперечність один з одним, а також відшукання шляху їх реалізації, що оптимально відповідає покликанню і статусу адвокатури, диктує необхідність встановлення правил професійної адвокатської етики, які мають стати путівником адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки.
Загальні положення викладені у розділі І Правил.
Так, у статті 1 зазначено, що дія цих Правил поширюється на всі види професійної діяльності адвоката.
Роз'яснено також значення основних термінах, що вживаються в Правилах, а саме:
1) клієнт – особа, права і свободи якої адвокат захищає або чиї законні інтереси він представляє, або котрій він безпосередньо надає правову допомогу в інших формах, передбачених чинним законодавством;
2) угода про надання правової допомоги – договір (контракт), згідно з яким одна сторона – адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об'єднання – приймає на себе доручення іншої сторони – клієнта (або його представника) – про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона – клієнт (або його представник) – зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності – фактичні витрати, пов'язані з виконанням угоди;
3) гонорар – передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії по наданню правової допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням угоди.
У розділі ІІ Правил визначено зміст основних принципів адвокатської етики. Розглянемо ці принципи.
1. Незалежність (ст. 5 Правил).
Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.
З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.
Адвокат зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.
Адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядкувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру і цими Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню адвокатом його професійних обов'язків.
Адвокат не повинен ділити гонорар, отриманий від клієнта, з іншими особами, окрім адвоката, що раніше виконував це доручення, та спадкоємців померлого адвоката, чиє частково виконане доручення він прийняв.
Адвокат не повинен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками інших осіб стосовно змісту, форм, методів, послідовності і часу здійснення його професійних прав і обов'язків, якщо вони суперечать його власній уяві про оптимальний варіант виконання доручення клієнта.
2. Дотримання законності (ст. 6 Правил).
У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином зумисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами.
Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам.
У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти зумисно їх скоєнню іншими особами.
3. Домінантність інтересів клієнтів (ст. 7 Правил).
У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями.
Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом адвоката і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.
4. Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами (ст. 8 Правил).
Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.
5. Конфіденційність (ст. 9 Правил).
Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.
Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.
Конфіденційність певної інформації, що охороняється правилами ст. 9, може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі.
Адвокат не відповідає за порушення цього принципу у випадках допиту його у встановленому законом порядку як свідка стосовно обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоча й охоплюється предметом конфіденційності інформації, передбаченим Правилами.
За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на котрі поширюється обов'язок збереження конфіденційності, адвокат повинен виходити з норм цих Правил.
Розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю.
Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу.
Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити такі умови зберігання документів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.
6. Компетентність та добросовісність (ст. 10 Правил).
Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.
Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення.
Адвокат зобов'язаний незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації, якщо така має місце, підтримувати на належному рівні знання у питаннях, з яких він згідно з чинним законодавством зобов'язаний надавати юридичну допомогу за призначенням органів слідства або суду, а також безкоштовно.
Адвокат має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.
Адвокат повинен забезпечувати розумно необхідний рівень компетентності своїх помічників, технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт у зв'язку з виконанням доручення.
7. Чесність і порядність (ст. 11 Правил).
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах.
8. Повага до адвокатської професії (ст. 12 Правил).
Всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призначення, сприяти зберіганню та підвищенню її престижу.
Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката: професійній, громадській, публіцистичній та ін.
Адвокат зобов'язаний виконувати законні рішення виборних органів адвокатури, прийняті в межах їх компетенції, що не виключає можливості критики останніх та їх оскарження у встановленому законом порядку.
Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження права особи на захист, професійних прав адвокатів, незалежності адвокатської професії, підрив її престижу.
Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж звання адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.
Правилами також передбачається обмеження рекламування діяльності адвокатів, визначаються основні засади, на яких формуються відносини адвоката з клієнтами, Відносини адвоката при здійсненні професійної діяльності з іншими органами та особами.
1.3 Особливості взаємовідносин захисника та підзахисного у суді
першої інстанції
За своїми процесуальними правами та за наявності вміння користуватися ними в повному ступені, адвокат – це вельми вагома фігура на правовому полі конкретної кримінальної справи. Від його професіоналізму, вміння знайти та успішно використати найнепомітнішу щілинку в моноліті обвинувачення залежить успіх будь-якої справи [26, с. 317].
КПК України досить ретельно описує адвоката-захисника як процесуальну фігуру та його юридичний статус.
Згідно зі статтею 44 КПК України захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.
Як захисники, допускаються особи, котрі мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, що за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Остання фраза попереднього речення стосовно фахівців у галузі права наразі "висить у повітрі". В результаті зіткнення позицій двох найвищих судових інстанцій – Конституційного Суду України та Пленуму Верховного Суду України – допуск фахівців у галузі права призупинено до вирішення цього питання в законі.
У випадках і в порядку, передбаченими КПК України, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі підтверджується:
1) адвоката – ордером відповідного об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, – угодою; інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи, – угодою або дорученням юридичної особи у вигляді довіреності;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників – заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.
Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення для ознайомлення з матеріалами досудового слідства.
У випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 КПК України участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником-адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу.
Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, – з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення.
Необхідно зауважити, що поточна редакція ст. 46 КПК (п.п. 1, 2, 3) потребує певних уточнень. Справа в тому, що моменти визнання особи підозрюваною та пред'явлення їй обвинувачення, як правило, не співпадають у часі. А поточна редакція, з використанням сполучника "чи", дає змогу слідчому трактувати зміст статті таким чином: можу допустити захисника тепер чи пізніше, краще – пізніше;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби;
6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту його до приймальника-розподільника.
Відповідно до статті 46 КПК України підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження справи відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.
При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу.
Відмова від захисника у випадках, зазначених у ст. 45 КПК України, може бути прийнята лише тоді, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обгрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу.
Прийнявши відповідно до вимог ст. 50 КПК України рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов'язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього в стадії розслідування справи не менше доби, а в стадії судового розгляду справи – не менше трьох діб.
Якщо у випадках, передбачених ст. 45 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд – ухвалою самі призначають захисника.
Заміна одного захисника іншим, крім випадків, передбачених ст. 61 КПК України, може мати місце лише за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Заміна одного захисника іншим може відбуватися на будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.
Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами на прохання чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі запросити собі кількох захисників.
Процедура запрошення підозрюваним чи обвинувачуваним захисника, на перший погляд, описана, начебто, достатньо ретельно. Проте, певні моменти, з урахуванням менталітету працівників правоохоронних органів та загальновідомих тенденцій їх діяльності, можуть звести конституційні гарантії нанівець.
Отже, на нашу думку, у диспозицію ч. 1 ст. 47 КПК України мають бути внесені зміни, які можна викласти таким чином: "особа, що провадить дізнання, слідчий, несуть відповідальність за ненадання протягом однієї години з моменту затримання затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, реальної можливості у встановленні зв'язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника".
Така жорстка постановка питання диктується необхідністю позбавити працівників, які затримали особу, можливостей позаправового впливу на затриманого з метою отримати потрібну останнім інформацію чи домогтися потрібних результатів.
Частина 1 ст. 47 КПК України містить ще один суттєвий нюанс, який на практиці створює достатньо напружені конфліктні ситуації. Наведена норма встановлює, що "захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами на прохання чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого".
В гіпотезі наведеної статті прихована можливість провокування слідчим конфліктної ситуації між "представниками, а також іншими особами" та самим підозрюваним чи обвинуваченим. Припустимо, що до слідчого зателефонував запрошений законним представником чи іншою особою відомий своєю принциповістю, справжній професіонал і сповістив, що його запрошено для надання правової допомоги заарештованому. Слідчий високої кваліфікації й такої ж репутації спокійно відреагує на цей дзвінок і повідомить адвокатові, коли і як можна приступити до справи.
Слідчий менш високої кваліфікації та сумнівної репутації зробить усе, щоб підозрюваний чи обвинувачений не погодився на такого адвоката. Натомість, сам запропонує "кишенькового" адвоката, який не буде чинити жодних перешкод у справі. Така ситуація не є надуманою і досить часто використовується на практиці.
Запобігти таким непорозумінням можливо, якщо в диспозиції наведеної статті буде вказано, що "на прохання чи за згодою підозрюваного чи обвинуваченого після зустрічі з адвокатом, запрошеним іншою особою".
Особа, яка проводить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка проводить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання.
Захисник призначається у випадках:
1) коли відповідно до вимог ч.ч. 1 і 2 ст. 45 КПК України участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;
2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.
У випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій за участю захисника, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг запросити захисника або присутність обраного захисника неможлива, особа, яка провадить дізнання, слідчий своєю постановою має право призначити захисника тимчасово до прибуття обраного захисника.
Надання права особі, яка провадить дізнання, слідчому своєю постановою призначати захисника тимчасово до прибуття обраного захисника, на наш погляд, також є не зовсім вдалим рішенням. Оскільки йдеться про невідкладні слідчі та інші процесуальні дії, результати яких можуть мати важливі наслідки для подальшої долі усієї справи, а, відтак, і для самого підозрюваного чи обвинувачуваного, залучення до таких дій тимчасового адвоката, який, розуміючи свою тимчасовість, буде не вельми принциповим та наполегливим, здається не лише не виправданим, але й у певному ступені небезпечним для основної фігури у справі – підозрюваного чи обвинуваченого.
Якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій за участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом сімдесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника. Якщо і цей захисник не зможе з'явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом того ж строку не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд – ухвалою самі призначають захисника.
Загалом, необхідно зазначити, що, виходячи з конституційного положення щодо пріоритету прав і свобод людини та гарантованості їх захисту з боку держави, можна стверджувати, що процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, як і інших учасників кримінального процесу, є важливою складовою публічного інтересу, що захищається державою, а сам кримінальний процес, як вид державної діяльності, – засобом реалізації державної функції захисту прав і свобод людини і громадянина.

2. ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
2.1 Психологічні основи обрання адвокатом тактики захисту
Оскільки основною метою діяльності захисника є захист, то вміння знаходити серед величезної кількості фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відповідальність, є важливим пізнавальним компонентом діяльності адвоката [7, с. 21].
Для його реалізації потрібні глибина розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцна пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також активна, критична і об'єктивна оцінка наявних фактів.
Комунікативний компонент дозволяє глибше вивчити психологічні причини вчинення злочину, дати більш повну характеристику особистості обвинуваченого, правильно будувати взаємини з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути конфліктних ситуацій [7, с. 22].
Психологічна сумісність є необхідною при спілкуванні адвоката з підзахисним. Адже специфіка відносин останніх передбачає довіру, без якої здійснення захисту є неможливим. Якщо підсудний не йде на контакт зі своїм захисником, останньому складно будувати "сильний" захист, який сприятиме прийняттю справедливого, позитивного для підсудного, вироку.
Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Від організаторських здібностей залежать підготовка до судового процесу, планування захисту, використання визначених прийомів і методів і, зрештою, прийняття відповідного рішення по справі.
Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинуваченого.
Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката високих моральних якостей.