К ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ЗАХИСТУ

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Тактичні засади діяльності адвоката на досудовому слідстві та в суді"
на тему:
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ЗАХИСТУ. КОЛІЗІЯ ПОЗИЦІЇ ЗАХИСНИКА І ПІДЗАХИСНОГО

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Статус захисника підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного у кримінальному судочинстві: загальна характеристика 6
Розділ 2. Особливості правової позиції захисту
у кримінальних справах 17
2.1. Поняття позиції у справі 17
2.2. Сутність і зміст позиції захисника у кримінальній справі 22
2.3. Методика побудови позиції у справі 25
Розділ 3. Колізії, що виникають при прийнятті адвокатом
захисту щодо кримінальних справ: проблеми і шляхи
їх вирішення 27
Висновки 35
Список використаних джерел 37


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Важливість теоретичного вивчення проблем щодо здійснення захисту у кримінальному судочинстві зумовлена потребами реформування національного законодавства, узгодження його зі світовими та європейськими стандартами, побудовою правової держави України.
Указ Президента України "Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з ії членства в Раді Європи" від 20 січня 2006 р. № 39, схвалена Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 "Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів" спрямовані на забезпечення дії демократичних інститутів, становлення в Україні судівництва, що функціонує на засадах верховенства права і гарантує доступність судочинства і право особи на захист конституційних прав і свобод.
Конституція України до основних засад судочинства відносить забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 129), тому інститут захисту у кримінальному судочинстві є найважливішим демократичним інститутом України.
Вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, приведення його у відповідність до Конституції України та чинних міжнародно-правових актів істотно відбилися на процесуальному становищі захисника. Своєю чергою, нові цілі й завдання кримінального судочинства ставлять і відповідні цілі перед захисником, надаючи для їх досягнення нові процесуальні можливості. Найважливішою умовою кваліфікованого і якісного надання адвокатом юридичної допомоги клієнтові виступає володіння адвокатом методикою формування і реалізації правової позиції у кримінальній справі.
Нові погляди на діяльність захисника й необхідність вирішення проблем, які постають перед захисником обумовлюють актуальність теми курсової роботи.
Істотний внесок у розробку питань, що стосуються практичної діяльності захисника, його місця і ролі в здійсненні завдань кримінального судочинства, а також охорони прав і свобод у кримінальному процесі, внесли дослідження українських та російських вчених – П. Д. Баренбойма, М.І. Барщевського, А. М. Бірюкової, О. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломеєвої,
І. Ю. Гловацького, Я. П. Зейкана, З. З. Зінатулліна, Є. Г. Коваленка,
С. О. Ковальчук, І. З. Коробова, Т. В. Корчевої, Ю. П. Лубшева,
Є. Ю. Львової, В. Т. Маляренка, М. П. Некрасової, Н. М. Таварткіладзе,
Ф. М. Фаткулліна, Д. П. Фіолевського та ін.
Метою курсового дослідження є аналіз законодавства, яким регулюються процесуальні й організаційні аспекти діяльності захисника в кримінальному процесі, вироблення своєї правової позиції у кримінальний справі.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі завдання:
– розглянути статус захисника підозрюваного, обвинуваченого, підсудного у кримінальному судочинстві;
– визначити поняття позиції у справі;
– розкрити сутність і зміст позиції захисника у кримінальній справі;
– висвітлити методику побудови позиції у справі;
– проаналізувати проблеми колізій, що виникають при прийнятті адвокатом захисту щодо кримінальних справ, та шляхи їх вирішення.
Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що стосується правової позиції захисту по кримінальній справі, колізії позиції захисника і підзахисного тощо.
Предметом дослідження виступають норми чинного українського законодавства й адвокатської етики, якими регулюються окремі аспекти взаємовідносин захисника із підзахисним у кримінальному процесі.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта і предмета. У процесі написання курсової роботи застосовувалися діалектичний метод наукового пізнання і окремі наукові методи: системно-структурний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний у їх взаємодії.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.


РОЗДІЛ 1.
СТАТУС ЗАХИСНИКА ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО, ПІДСУДНОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129).
У Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1, 2 і З ст. 62).
Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб.
Підозрюваний – це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК України).
Обвинувачений – це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК України). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку – засудженим або виправданим.
Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи, поки існує обвинувачення [20, 14].
Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це – сторони обвинувачення. Функцію захисту від підозри і обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений, їх захисник, громадський захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це – сторони захисту [21, 16].
Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне, з врахуванням законних інтересів сторін, вирішення [15, 5].
Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України).
Обвинувачений заінтересований в тому, щоб не бути:
– притягнутим до кримінальної відповідальності і засудженим, якщо він є невинним, або за більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив;
– без встановлених законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу;
– підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного й обставин справи, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність;
– обмеженим у правах, наданих законом;
– щоб була надана можливість реалізувати ці права і були забезпечені його особисті і майнові права.
Це – законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в його право на захист у кримінальному процесі [10, 194].
Забезпечення охорони особистих і майнових прав підозрюваного і обвинуваченого слідчими органами і судом полягає в обов'язку цих органів:
– не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя;
– не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або є небезпечними для їх здоров'я;
– повідомити про затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину, сім'ю, якщо місце її проживання відоме;
– повідомити про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування дружину або іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи або навчання;
– якщо обвинувачений є іноземним громадянином – направити постанову про арешт в МЗС України;
– вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей, до охорони майна і житла заарештованого чи засудженого до позбавлення волі;
– дати дозвіл родичам на побачення із заарештованим чи засудженим;
– скасувати запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому застосуванні немає необхідності;
– вжити заходів до відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного засудження, затримання чи арешту [14, 428].
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироків або інших рішень у справі.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон:
– наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси;
– надає згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника;
– покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК України), а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб [12, 98].
Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред'явлення обвинувачення і засудження, вони неспроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції [13, 39].
Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності [22, 167].
Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника (ст. 45 КПК України), причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ч. З ст. 46 КПК України).
Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за згодою підсудного – і близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1 ст. 44 КПК України). На практиці захисниками є переважно адвокати.
Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.
Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК України).
Це відповідає прийнятим на VІІІ Конгресі ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р. в Нью-Йорку "Основним положенням про роль адвокатів", які передбачають, що будь-яка людина має право звернутися за допомогою для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і що обов'язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрму або обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5).
Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59).
Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатське об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими вище посадовими особами.
На прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захисника в справі забезпечується особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо).
"Основні положення про роль адвокатів" передбачають, що особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п. 6).
Конституція України також встановлює, що кожен має право на правову допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ч. 1 ст. 59).
У разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 47 КПК України).
Слідчий орган, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що в справі бере участь захисник за призначенням. У цьому разі останній замінюється захисникам за угодою.
Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний висловили бажання мати певного захисника, то заміна його іншим без їх згоди, відсутності даних про неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого строку є порушенням права на захист, бо замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного обвинуваченого, підсудного.
У тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити іншого захисника або забезпечують його самі. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч. З ст. 47 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі в будь-який момент провадження відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з їх ініціативи, має бути добровільною, за наявністю реальної можливості участі адвоката в справі і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних.
Слідчі органи, суддя і суд повинні з'ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною, наприклад, через відсутність коштів на оплату допомоги адвоката або неявки його в судове засідання. Встановивши вимушеність відмови, вони зобов'язані забезпечити участь захисника в справі.
Якщо з'ясується, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний відмовляється від захисника через відсутність коштів на оплату його допомоги, слідчі органи, суддя і суд повинні роз'яснити, що вони вправі звільнити їх повністю або частково від оплати юридичної допомоги а оплата праці адвоката провадитиметься за рахунок держави.
Відмова від захисника не може бути прийнята особою, яка провадить дізнання, слідчим, судом чи суддею:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
4) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 46 КПК України).
За загальним правилом захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі в стадії досудового розслідування і в усіх судових стадіях кримінального процесу, включаючи стадію виконання вироку.
Проте в трьох випадках захисник допускається до участі в справі і до пред'явлення обвинувачення:
1) в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення – з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання;
2) у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, – з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи;
3) у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, – з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника – не пізніше 24 годин з моменту поміщення (ч. 2, 3, 5 ст. 44 КПК України).
Адвокат не вправі відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру", ч. 8 ст. 43 КПК України).
Є різні думки з приводу того, з якого моменту захист вважається прийнятим адвокатом. "Моментом прийняття адвокатом на себе захисту слід вважати пред'явлення ним ордера юридичної консультації органам досудового слідства чи суду", – пише З. З. Зінатуллін [13, 47].
Іншої думки додержується Я. П. Зейкан: захист може вважатися прийнятим не з моменту одержання ордера і пред'явлення його слідчому чи судді, а лише після виявлення згоди обвинуваченого з позицією, яка намічена адвокатом [12, 132].
На наш погляд, перша думка є більш правильною, оскільки вироблення адвокатом своєї позиції в справі і ознайомлення з нею обвинуваченого означає, за суттю, що адвокат вже включився до захисту.
Втім, закон містить й перелік обставин, що виключають участь у справі особи як захисника. Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру"), коли адвокат брав участь в даній справі як представник цивільного позивача, цивільного відповідача, підлягає допиту як свідок, є родичем обвинувача або потерпілого (ч. 1 ст. 61 КПК України).
Адвокати – народні депутати України не можуть брати участь у справах проти держави, а також бути захисниками осіб, які обвинувачуються у державній зраді (ч. З ст. 5 Закону України "Про статус народного депутата України").
Один і той же адвокат не може бути захисником двох або декілька підозрюваних, обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК України).
За наявності цих обставин адвокат повинен відмовитися від виконання обов'язків захисника в справі (в останньому випадку – залишитися захисником лише одного з підозрюваних, обвинувачених, підсудних або тих з них, інтереси захисту яких не є суперечливими).
На цих же підставах він може бути усунутий від участі в справі за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (ч. З ст. 61 КПК України).
Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. В таких випадках треба забезпечити участь перекладача в процесі.
Повноваження захисника на участь у справі повинно бути підтверджено відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення на участь у справі.
Таким чином, участь захисника в кримінальному процесі є найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист.
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного
З моменту допуску до участі у справі захисник зобов'язаний використовувати усі передбачені в КПК України та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.


РОЗДІЛ 2.
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ ЗАХИСТУ
У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
2.1. Поняття позиції у справі
Ефективне представництво інтересів клієнта вимагає детального вивчення обставин справи і вироблення такого способу її вирішення, який буде найвигіднішим і найбільш бажаним для нього. Більш того, потрібно бути готовим до зміни плану дії чи до перегляду тактики у будь-який момент в процесі представництва інтересів клієнта. Іншими словами, потрібно виробити позицію у справі [4, 244].
Позиція – це система переконань суб'єкта про якості, властивості, інші характеристики об'єктів, тобто явищ або процесів, що досліджуються [25, 30].
Позиція складається з поєднання та взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів. До числа перших можна віднести, наприклад, світогляд суб'єкта і його професійну характеристику, а також особистісні фактори (вік, освіту та ін.) Зовнішніми обставинами можуть бути визнані вплив соціальної спільноти, в якій перебуває або до якої належить суб'єкт; вимоги законодавства та інші фактори. Для адвоката особливою зовнішньою обставиною є позиція довірителя, що найбільш чітко проявляється в кримінальному судочинстві [25, 32].
До загальних ознак позиції можна віднести такі:
1) системність;
2) суб'єктивну обумовленість;
3) переконання як форму опосередкування інформації [23, 90].
На відміну від думки, припущення, погляду та інших вербальних засобів імовірнісного, у тому числі не аргументованого об'єктивування інформації, позиція, з точки зору С. С. Колобашкіної, виражається саме як переконання [25, 32].
Стосовно правової сфери можна виділити наявність правової позиції (або позиції у справі), котра є системою переконань, що грунтується на нормах права і спрямована на реалізацію завдань, які постають перед правовою державою, захист прав, свобод і законних інтересів суб'єкта.
Поряд із зазначеними вище загальними ознаками, правовій позиції притаманна така властивість як професійна зумовленість, пов'язана з істотним впливом роду діяльності суб'єкта – носія правової позиції.
У цілому позиція у справі – це складне, багатогранне поняття. Мабуть, тому й немає його єдиного визначення [22, 197].
Позицію у справі розуміють як:
1) результат, якого хоче досягти юрист;
2) версію клієнта, розроблену (чи підтриману) юристом;
3) зміст заключної промови в дебатах;
4) план захисту інтересів клієнта;
5) оцінку юристом обставин справи;
6) дії, спрямовані на досягнення позитивного результату в інтересах клієнта [4, 245].
Найбільш поширеним є визначення позиції у справі як певної версії подій, яку сторона обирає і відстоює у справі. А щодо несудових варіантів – модель поведінки, яку обирає і реалізує клієнт.
Позиція у справі має фактичний і правовий аспекти.
Фактичний аспект – це чітке й зрозуміле викладення події.
У цивільній справі правовий аспект позиції стосується елементів, які необхідно довести для того, щоб виграти.
У кримінальній справі правовий аспект визначає ті елементи складу злочину, наявність яких треба спростувати для того, щоб клієнт був визнаний невинним.
Єдина позиція (версія) необхідна для того, щоб помістити фактичні обставини справи в контекст закону – щоб пояснити, що сталося і, якщо можливо, чому.
Позиція у справі – це не просто вирази типу "Відповідач не виконав умови договору і повинен відшкодувати збитки" або "Підсудний невинний". Позиція має бути чітким поясненням того, чому відповідач не виконав умови договору або чому клієнт невинний – з посиланням як на фактичні обставини справи, так і на закон [4, 246].
Необхідно відрізняти позицію у справі від фабули справи. Це різні поняття. Позиція, крім подій, включає ще і ставлення до них того суб'єкта, який подає свою історію. Ті самі фактичні обставини будуть по-різному представлені обвинувачем і захисником, позивачем і відповідачем. Принцип змагальності якраз і полягає в тому, щоб зробити свою історію переконливішою для суду [27, с. 12].
Без вироблення позицій у процесі представництва інтересів громадян не обійтись. При правильному виробленні позицій виявляються сильні й слабкі сторони як власного варіанту вирішення справи, так і версій опонентів.
Вироблення позицій також допомагає побачити, яку саме інформацію треба зібрати і якнайефективніше використати правові норми. Це нібито орієнтаційна, організуюча точка для всього процесу підготовки у справі. Водночас позиція кожної сторони не є сталою і може змінюватися залежно від зміни умов, що її визначали.
На вибір позицій у справі впливають:
– фактичні обставини справи;
– докази;
– мета, яку потрібно досягти (процесуальна функція) [4, 246].
Факти та докази – основа для розробки позиції. Саме вони складають її змістове наповнення. При виборі позиції юрист обмежений наявними фактами та доказами, а тому не може обрати довільну версію для досягнення мети. Водночас мета визначає лише спрямування позиції, але не може забезпечити її наповнення відповідним юридичним складом.
Ефективна позиція у справі повинна:
– бути простою;
– не суперечити здоровому глузду;
– не суперечити закону;
– не суперечити доказам;
– бути переконливою тощо [4, 246].
Чіткість і простота необхідні тому, що суд візьме до уваги те пояснення подій, яке легко зрозуміти. Позиція також не повинна суперечити здоровому глузду, оскільки суддя швидше буде переконаний такими поясненнями, які є логічними і відповідають загальним уявленням людей про світ. Позиція, яка вимагає від суду нетрадиційного розуміння логічного розвитку подій, не буде ефективною.
Фактичний аспект позицій у справі має відповідати правовому аспекту. Суд зобов'язаний дотримуватися закону, і позиції, які не відповідають нормам закону, приречені на невдачу.
Позиція також не може суперечити доказам, оскільки вони становлять основу аргументації клієнта. Найбільш ефективні такі позиції, які максимально розвивають і звертають увагу на наявні вигідні докази і роблять мінімальними невигідні. І, нарешті, позиція ефективна, якщо вона переконлива. Найкраще переконати за допомогою "історії" – послідовного викладення фактів, які доступні для сприйняття і розуміння [4, 247].
Вироблення і реалізація позицій у справі – процес творчий. Закон лише дає "основу", на якій має будуватись переконливе представництво у суді.
Вироблення позицій у справі складається з таких етапів:
1) встановлення правової проблеми і з'ясування цілей клієнта (сторони). Даний етап реалізується під час опитування клієнта;
2) аналіз справи. На цьому етапі треба дослідити і проаналізувати фактичні обставини справи, норму закону і докази;
3) висунення версій, які можна реально обгрунтувати, виходячи з наявних доказів;
4) вибір оптимальної версії і розробка тактичних заходів її реалізації [10, 215].
Робота над позицією триває до моменту останнього виступу юриста, коли розгляд справи закінчується і компетентний орган приступає до винесення рішення. Якщо це судова процедура, то робота над позицією у справі завершується безпосередньо перед виступом у дебатах і пропозицією суду свого варіанту вирішення справи. Якщо це інша професійна діяльність юриста, то робота над позицією може бути завершена складанням необхідного юридичного документа (заяви, договору, заповіту тощо) чи проведенням переговорів і формулюванням та обгрунтуванням у них своїх пропозицій.
Найбільш тісно вироблення позиції у справі пов'язане з аналізом справи. Аналіз справи є тією базовою навичкою, без якої неможливо виробити успішну й ефективну позицію у справі.
Для адвоката як особливого суб'єкта – носія правової позиції – існують обмеження у виборі своєї позиції у справі, що на прикладі кримінального судочинства зобов'язує його, за загальним правилом, займати і відстоювати офіційно виражену довірителем позицію, пов'язану з його ставленням до пред'явленого обвинувачення, або доводити наявність самообмови.
Отже, можна виділити ще одну правову категорію – захисну позицію. Її специфіка пов'язана із суб'єктом – адвокатом-захисником у кримінальному судочинстві. Всі інші риси будуть похідними від головної.
2.2. Сутність і зміст позиції захисника у кримінальній справі
У кримінальному судочинстві лінія захисту та обвинувачення не визначена наперед – і захисник, і прокурор забезпечують інтереси правосуддя та сприяють виконанню притаманних їм функцій. Очевидно, що позиція у кримінальній справі – це версія сторони про фактичні обставини справи, що заявляється і доводиться з метою одержання певного рішення.
Основними принципами позиції у кримінальній справі є:
1) не створювати колізії;
2) йти до кінця;
3) не визнавати вини невинного;
4) не конфліктувати з потерпілим;
5) не порушувати етику [4, 252].
Позиція у кримінальній справі залежить не лише від фабули справи, але ще й від процесуальної ролі сторони.
Наприклад, обвинувач у суді може прагнути:
– довести вину підсудного;
– домогтися покарання підсудного;
– захистити потерпілого;
– домогтися повного відшкодування завданої шкоди;
– сумлінно виконати свої посадові обов'язки і продемонструвати свої здібності;
– формально виконати обов'язки прокурора.
Захисник може переслідувати іншу мету:
– довести невинність підсудного;
– спростувати обвинувачення;
– обгрунтувати недоведеність обвинувачення;
– домогтися зміни кваліфікації;
– пом'якшити покарання тощо.
У кожної сторони може бути кілька цілей. В різних справах ці цілі можуть бути по-різному поєднані, проте незаперечним є одне – вони мають ключове значення для вибору відповідної позиції.
Загалом, у кримінальному процесі виділяють такі позиції:
а) сторона обвинувачення: підтримання обвинувачення; зміна обвинувачення; відмова від обвинувачення;
б) сторона захисту: заперечення обвинувачення; часткове визнання вини; повне визнання вини [4, 253].
Проаналізуємо варіанти позицій сторони захисту.
1. Заперечення обвинувачення полягає у повному відхиленні стороною версії подій, яку пропонує протилежна сторона. Вказана позиція, як правило, застосовується у випадках:
– відсутності події злочину (ст. 6 п. 1 КПК України);
– відсутності у діянні складу злочину (ст. 6 п. 2 КПК України), а також необхідна оборона, добровільна відмова від вчинення злочину, заподіяння шкоди без вини;
– недоведеності обвинувачення.
2. Часткове визнання вини означає, що підзахисний:
– оспорює обсяг обвинувачення, але погоджується з кваліфікацією обвинувачення;
– визнає окремі або всі факти пред'явленого обвинувачення, але не погоджується з їх юридичною оцінкою;
– не погоджується з викладом фактів у обвинуваченні.
Оспорювання обсягу обвинувачення зустрічається у багатоепізодних справах. Щодо оспорювання юридичної оцінки, то в цих випадках оспорюється кваліфікація дій, відсутність умислу, змови, причинного зв'язку, вчиненого з наслідками, тощо.
Якщо ж клієнт стверджує, що факти викладено неправильно, то він здебільшого має на увазі, що в обвинуваченні:
– описується те, чого насправді не було;
– не описано те, що було насправді (потерпіла у справі про згвалтування сама запропонувала приїхати до неї додому й погрожувала, якщо обвинувачений не одружиться з нею, вона напише заяву в міліцію);
– неточно описано події (щодо часу, місця, складу учасників, розподілу їх ролей тощо).
Кожна з позицій часткового визнання вини може існувати окремо, але вони можуть і поєднуватись усі разом.
Залежно від позиції часткової винності юридична позиція полягає у:
– виключенні з обвинувачення окремих епізодів;
– зменшенні розміру шкоди;
– перекваліфікації дій обвинуваченого на іншу частину відповідної статті КК України або на іншу статтю;
– виключенні окремих кваліфікуючих ознак злочину;
– визнанні пом'якшувальних обставин тощо.
3. Позиція повної винності має місце тоді, коли підзахисний повністю визнає свою вину і кваліфікація не викликає сумніву. Виграшем від такої позиції може бути пом'якшення долі клієнта. Юридично така позиція полягає в оспорюванні обтяжуючих обставин та визнанні пом'якшуючих, оцінці відомостей про особу обвинуваченого, поведінку та особу потерпілого.
Позиція повної винності обвинуваченого може мати певні проблеми етичного характеру, на які повинен зважати захисник. Часто така позиція пов'язана з тим, що обвинувачений бажає когось вигородити, взявши вину на себе, або хтось його залякав, або є інші обставини, у зв'язку з якими підзахисний визнає свою вину. У таких випадках захисник, визначаючи позицію захисту, має бути особливо обережним.
2.3. Методика побудови позиції у справі
Важливим є також питання методики побудови позиції у справі. Вірогідно, що така методика у кожного захисника з часом виробиться сама, проте існують й такі готові варіанти, як орієнтовний план побудови позиції, що його запропонувала Є. Львова [11, 150].
План побудови позиції у кримінальній справі:
1) вивчення матеріалів справи;
2) бесіда з підзахисним;
3) вирішення питання про визнання вини;
4) аналіз версії обвинувачення;
5) висунення зустрічних версій захисту та аналіз усіх можливих версій;
6) вибір однієї, найперспективнішої версії захисту (формула обвинувачення "навпаки", тобто формула захисту);
7) аналіз доказів "за" і "проти" версії захисту;
8) остаточне відтворення картини подій, фактичне та юридичне пояснення її (обвинувальний висновок "навпаки", тобто захисний висновок) [11, 153].
Досліджуючи порядок побудови позиції у справі, Я. Зейкан вказує на корисність вміння адвоката складати стислу формулу захисту (аналогічно до формули обвинувачення) та подавати її в суд як рівноправну альтернативу [12, 181].
От