К ТАКТИКА ПОСТАНОВКИ ЗАХИСНИКОМ ЗАПИТАНЬ ПРИ ДОПИТІ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Тактичні засади адвоката при досудовому слідстві та в суді"

на тему: ТАКТИКА ПОСТАНОВКИ ЗАХИСНИКОМ ЗАПИТАНЬ ПРИ ДОПИТІ ПОТЕРПІЛОГО, СВІДКА НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ І В СУДІ

ЗМІСТ

Вступ ....................................................................................................................... 3

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика допиту свідків і потерпілих ...... 5

 1.1. Поняття і предмет допиту. Види допиту ............................................... 5

 1.2. Стадії допиту .......................................................................................... 7

 1.3. Процесуальні правила проведення допиту ........................................... 7

 1.4. Особливості допиту свідків і потерпілих на досудовому слідстві ....... 9

Розділ 2. Участь захисника у допитах свідків і потерпілих ............................... 15

 2.1. Встановлення захисником психологічного контакту зі свідком або потерпілим, які допитуються. Підготовка до допиту свідків захисту ..................... 15

 2.2. Підготовка захисника до допиту свідків у судовому засіданні .......... 17

 2.3. Тактико-психологічні прийоми постановки захисником
запитань свідкам у суді.......................................................................... 20

Висновки ............................................................................................................... 27

Список використаних джерел .............................................................................. 30

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Для отримання достовірних результатів допиту, особам, які його проводять, необхідно добре розбиратися в психології допитуваних, вміти встановлювати з ними правильні стосунки, варіювати з урахуванням конкретної ситуації, особистості допитуваного, наявних доказів різні тактичні прийоми й методи психологічного впливу.

 Загальним завданням допиту є одержання від кожного допитуваного усіх відомих йому достовірних відомостей про обставини, за якими відбулася розслідувана подія, і осіб, до неї причетних.

 Забезпечення повноти й достовірності одержуваної інформації є одним з найважливіших завдань, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладу правдивої інформації, не завжди в стані відразу згадати деякі обставини. Крім того, він часто не усвідомлює, які саме факти й деталі цікавлять слідство або суд. Він може й сумлінно помилятися щодо того, як відбувалася та чи інша подія. Ще більш складна ситуація виникає, коли допитуваний дає неправдиві показання, замовчує окремі обставини, відмовляється від показань, прагне будь-якими шляхами перешкодити у встановленні істини в справі.

 Показання допитуваного мають значення не лише тоді, коли вони відносяться до основних, головних обставин події, що трапилася, але й тоді, коли отримані відомості щодо другорядних деталей. Повідомлена на допиті на перший погляд малозначна інформація може дозволити встановити важливих свідків, дані про їх особистість, виявити протиріччя в показаннях певних осіб, заповнити прогалини у доказовому матеріалі.

 Захисник має ретельно готуватися до допиту потерпілих і свідків. Допит цих осіб має свої особливості, які й буде розглянуто у наданий курсовий роботі.

 Мета роботи – з'ясувати зміст різноманітних тактичних прийомів, що застосовуються захисником при його участі у допитах свідків, потерпілих тощо.

 Об'єктом дослідження є допит свідків і потерпілих на досудовому слідстві і в суді.

 Предмет дослідження – організаційні, процесуальні, тактичні й психологічні аспекти постановки захисником запитань при допиті потерпілого, свідка на досудовому слідстві і в суді.

 Методи дослідження – структурно-функціональний, описовий, порівняльний.

 Під час дослідження вирішувались такі завдання:

 – визначити поняття, предмет і види допиту;

 – розглянути стадії допиту;

 – з'ясувати процесуальні правила проведення допиту;

 – висвітлити особливості допиту свідків і потерпілих на досудовому слідстві;

 – розкрити зміст діяльності захисника щодо встановлення психологічного контакту зі свідком або потерпілим, які допитуються, й підготовки до допиту свідків захисту;

 – охарактеризувати процес підготовки захисника до допиту свідків у судовому засіданні;

 – описати тактико-психологічні прийоми постановки захисником запитань свідкам у суді.

 Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел.

 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОПИТУ СВІДКІВ І ПОТЕРПІЛИХ

 1.1. Поняття і предмет допиту. Види допиту

 Допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі [7, 5].

 Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит – одна з найбільш складних слідчих (судових) дій: його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини [13, 11].

 Мета допиту полягає в отриманні повних і таких, що об'єктивно відбивають дійсність, показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, – доказами [20, 19].

 Сутність допиту – взаємодія слідчого з допитуваним, що спрямована на те, щоб одержати інформацію відповідно до мети допиту [8, 12].

 Процесуальний порядок допиту регламентується нормами Кримінально-процесуального кодексу України (надалі – КПК) (ст.ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

 Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд). Цей процес регулюється законом, наприклад, допит свідка (ст. 167 КПК), та рекомендаціями кримінально-процесуальної та криміналістичної науки, що реалізуються за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкування, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують.

 Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані із самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій [7, 9].

 Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні.

 Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з'ясуванню.

 Залежно від підстав допит може бути поділений на ті чи інші види.

 Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняються допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, експерта тощо.

 За віком допитуваних осіб допит поділяється на допит малолітньої, неповнолітньої, дорослої та літньої особи.

 За послідовністю проведення – допит первинний, повторний, додатковий.

 За суб'єктами проведення – допит, проведений слідчим, дізнавачем, прокурором, начальником слідчого відділу, судом.

 За якістю одержуваних відомостей допит поділяється на допит особи, яка дає свідомо неправдиві показання, і допит особи, яка повідомляє правдиві дані. Показання правдивої особи можуть поділятися на достовірні, відповідаючі істині, й недостовірні, коли допитуваний внаслідок різних причин допускає у своїх показаннях різні неточності, перекручування, пробіли тощо.

 Залежно від стосунків, які складаються з допитуваним, розрізняють допит у конфліктній ситуації і допит у безконфліктній ситуації.

 Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

 1.2. Стадії допиту

 Виділяють чотири основні стадії (етапи) допиту: попередню, вільної розповіді, запитально-відповідальну і процесуального оформлення отриманих показань [21, 86].

 У попередній стадії слідчий засвідчується в особистості допитуваного, заповнює анкетну частину протоколу, роз'ясняє допитуваному його права та обов'язки. Ця частина допиту використовується для ознайомлення з особистісними рисами допитуваного, з'ясування його позиції і встановлення з ним психологічного контакту.

 Стадія вільної розповіді – це допит про ті обставини, у зв'язку з якими особа викликана для дачі показань. У цій стадії не рекомендується без необхідності перебивати допитуваного. Втручатися в його розповідь доцільно лише при явному відхиленні від теми допиту.

 У запитально-відповідальній стадії слідчий задає уточнюючі, додаткові, конкретизуючі, контрольні, нагадуючі питання, подає докази. Питання ставляться в ясній, чіткій формі. Вони не повинні містити підсказування і носити навідний характер.

 Хід і результати допиту оформляються в його четвертій, завершуючій стадії.

 1.3. Процесуальні правила проведення допиту

 Згідно зі статтями 143, 167 КПК допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

 Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз'яснює йому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань.

 Загальні правила допиту полягають у такому [28, 507].

 1. Виклик на допит проводиться повісткою, телеграмою або телефонограмою. Неповнолітній викликається через законних представників.

 Особи, що не явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані приводові, а свідок і потерпілий – ще і штрафу до половини мінімального розміру заробітної плати.

 2. Місце допиту. Допит проводиться за місцем проведення досудового слідства, а в разі потреби – у місці перебування допитуваного. При цьому повинно бути забезпечене дотримання правила: викликані по той самій справі допитуються окремо й не повинні мати можливості спілкуватися між собою.

 3. Час допиту. Допит не повинний проводитися у нічний час, крім випадків, що не терплять зволікання (нічний час із 22.00 до 6.00). Забороняються тривалі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити тривалістю понад чотирьох годин без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю більш восьми годин.

 4. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, обману, шантажу або інших незаконних засобів. При допиті неприпустимо застосування гіпнозу або психотропних засобів. Не передбачена можливість одержання показань за винагороду, оскільки достовірність такого "товару" буде з елементами корисливого інтересу.

 5. Порядок допиту. На початку будь-якого допиту слідчий встановлює особистість допитуваного, його стосунки з іншими учасниками процесу, роз'ясняє допитуваному його процесуальні права й обов'язки. Допитуваному пропонується у довільній формі викласти усе, що йому відомо по справі. Потім йому можуть бути задані запитання. Навідні запитання не припускаються.

 6. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі засвідчується підписами допитуваного і слідчого (який допитував). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями цілком і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи й, по можливості, дослівно.

 7. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис або використовуються інші засоби технічного документування, то про це обов'язково попереджається допитуваний. Йому повідомляються найменування і технічна характеристика засобу фіксації показань, що застосовується, мета його застосування. По закінченні допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному для ознайомлення.

 8. Допитуваний має право відмовитися від дачі показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів (батьків, чоловіків, дітей, рідних братів або діда, бабусі, онуків) (ст. 63 Конституції України).

 9. Допитуваний має право заявити відвід того, хто допитує, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення й уточнення, що підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом слушність записів у протоколі.

 10. Не можуть бути доказами дані, що повідомляються допитуваним, якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.

 Всі перераховані правила допиту є загальними незалежно від процесуального положення допитуваного і застосовуються в будь-якому допиті.

 1.4. Особливості допиту свідків і потерпілих на досудовому слідстві

 Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, що полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальних справ [7, 48].

 За законом дача показань є обов'язком і громадським обов'язком кожного громадянина, що виступає в ролі свідка, однією з форм боротьби зі злочинністю.

 Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні обставини, що стосуються даної справи, у тому числі обставини, що характеризують особистість обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого і стосунки свідка з ними (ч. 2 ст. 68 КПК).

 Свідок дає показання про обставини як сприйняті ним безпосередньо, так і сприйняті ним зі слів іншої особи. В останньому випадку свідок повинний зазначити джерело, з якого йому стали відомі факти, які ним повідомляються.

 Свідка викликають до слідчого, як правило, повісткою, котра вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності – комусь із дорослих членів сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконкому селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем його роботи.

 Допитувати свідка дозволяється як за місцем провадження досудового слідства, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування (у лікарні, вдома, за місцем роботи чи навчання), що може бути обумовлено хворобою, малолітством свідка, а інколи й потребою негайного допиту.

 Свідка допитують за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів для того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту. Викликати таких свідків потрібно на різний час і вчасно розпочинати допит.

 До допиту слідчий повинен належним чином підготуватися, вивчити матеріали справи, а за потреби – нормативні акти і спеціальну літературу, що стосується предмета допиту, скласти план допиту з визначенням тих питань, які необхідно з'ясувати при допиті, щоб уникнути повторних викликів громадян, намітити тактику допиту [9, 142].

 Після вільної розповіді про те, що саме і з яких джерел йому відомо про певні обставини, свідок відповідає на запитання слідчого.

 Запитання слідчий повинен формулювати стисло, конкретно й у такий спосіб, щоб свідок не зміг одержати з них інформацію для своєї відповіді, тобто забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання) (ст. 167 КПК).

 У практиці вироблено чотири види запитань, які ставляться при допиті свідка (та інших осіб):

 1) такі, що доповнюють, – про обставини, які свідок забув розповісти, не хотів про них говорити, тобто про них повідомлено не було.

 Наприклад, після того, як свідок у справі про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень із застосуванням вогнепальної зброї розповів про факт виготовлення його знайомим токарем на заводі саморобного пістолета;

 2) такі, що уточнюють, – для деталізації окремих фактів, викладених свідком неконкретне, у загальній формі.

 Наприклад, свідок показав на допиті, що обвинувачений погрожував потерпілому вбивством. Запитання слідчого стосуватиметься уточнення, в чому конкретно, у яких словах висловлювалася ця погроза;

 3) такі, що нагадують, – для того, щоб допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті події і факти.

 Свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, що пов'язані з даним фактом: були разом, одночасно з ним, перед ним або після нього.

 Наприклад, свідок забув час події (пограбування тощо) або час, коли він бачив підозрюваного, заявляє про алібі, тоді потрібно запитати про те, коли свідок повернувся додому, яка в той час була радіо- чи телепередача тощо;

 4) контрольні – для перевірки правильності інформації, що повідомляє свідок, слідчий запитує про джерела, з яких він одержав відомості про обставини, за яких він сприймав певну подію, хто може підтвердити його показання [20, 93].

 Органам дізнання, слідчому, прокурору і судді (суду) забороняється домагатися показань свідка, який бере участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).

 Показання свідка і відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Скорочене, схематичне викладення показань не допускається і в тому разі, якщо при допиті застосувалися звуко- чи відеозапис і фонограма або відеокасета додається до протоколу.

 Свідок має право особисто написати свої показання, але за таких умов:

 1) якщо він сам про це просить;

 2) у присутності слідчого [7, 50].

 Бажано, щоб слідчий сам заповнив анкетну частину протоколу й усно допитав свідка перед тим, як надати йому можливість самому написати показання. Про те, що показання написані свідком особисто, зазначається в протоколі допиту.

 Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідку можливість ознайомитися зі змістом протоколу або ж прочитати протокол свідку, якщо він про це просить слідчого.

 Свідок і особи, які брали участь або були присутні при допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим до протоколу.

 Протокол підписують свідок, слідчий та особи, що були присутні чи брали участь у допиті, у тому числі прокурор, начальник слідчого підрозділу. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, то свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

 Допит потерпілого – це слідча дія, яка здійснюється для отримання доказів шляхом проведення в передбаченій законом формі опитування особи, якій злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода і яка в зв'язку з цим визнана потерпілою в кримінальній справі [7, 50].

 Допит потерпілого здійснюється за правилами допиту свідка. Потерпілому роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 28, 49, 122 КПК, в тому числі й право на забезпечення безпеки. Роз'яснюючи потерпілому його права, необхідно роз'яснити і порядок їх реалізації.

 Потерпілий має право:

 – давати показання у справі або відмовитись від давання показань;

 – подавати докази;

 – заявляти клопотання і відводи;

 – знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, – після віддання обвинуваченого до суду;

 – брати участь у судовому розгляді;

 – заявляти відводи;

 – подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.

 Давання показань право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань – відповідальності за відмову від давання показань він не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь неправдивих показань за ст. 384 КК.

 Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи відеозапису, матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобов'язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, то цей факт відзначається у протоколі судового розгляду.

 Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть допит, обов'язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз'яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.

 Крім того, необхідно пам'ятати, що потерпілий – це особа, яка постраждала від злочину і, з одного боку, може знати і повідомляти такі факти й обставини, які жодній іншій особі не відомі й іншим шляхом з'ясовані бути не можуть, а, з іншого боку, потерпілий може мати свій певний інтерес у справі (він може бути цивільним позивачем і заінтересованим в певному розмірі відшкодування шкоди тощо), який може впливати на його показання [7, 52].

 З урахуванням цих обставин здійснюється оцінка і перевірка показань потерпілого.

 Таким чином, допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі.

РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА У ДОПИТАХ СВІДКІВ І ПОТЕРПІЛИХ

 2.1. Встановлення захисником психологічного контакту зі свідком або  потерпілим, які допитуються. Підготовка до допиту свідків захисту

 Насамперед, необхідно зазначити, що допит свідків і допит потерпілого – вельми схожі між собою. Особливість допиту потерпілих, на відміну від допиту свідка, полягає лише у тому, що потерпілих не попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань; як учасник процесу потерпілий до його допиту в судовому засіданні двічі має змогу ознайомитися із матеріалами справи (згідно зі ст. ст. 217 і 255 КПК); він присутній при оголошенні процесуальних документів, що містять обвинувачення й докази, на яких воно грунтується; бере участь у дослідженні показань підсудного, свідків та експертів. Все це завжди необхідно враховувати при допиті потерпілого [21, 129].

 Як правило, у більшості кримінальних справ основним джерелом доказів виступають показання свідків. Тому захисник має бути добре підготовленим до отримання від свідків максимально вигідних для захисту показань.

 Для захисника важливо пам'ятати, що актуальним питанням завжди є встановлення психологічного контакту ізі свідком чи з потерпілим безпосередньо під час їх допиту.

 Як зазначає адвокат О. Ю. Львова створенню сприятливої психологічної атмосфери при допиті сприяє низка обставин, на які необхідно зважати захисникові, саме: ".. інтелектуальний рівень особи, що допитує, його знання, життєвий досвід, володіння матеріалами справи, а також особистісні якості: товариськість, вміння володіти словом, шанобливе ставлення до людей, вміння прихилити їх до себе, уважність, здатність слухати, стриманість, емоційна врівноваженість" [15, 171].

 У спеціальній літературі слушно наголошується, що допит свідка в судовому засіданні має свої психологічні особливості. Якщо допит свідка на досудовому слідстві відбувається, як правило, один на один із слідчим, то в судовому засіданні ситуація зовсім інша. Присутність в залі суду деколи великої кількості людей може сковувати свідка. Даючи показання в присутності підсудного чи потерпілого, свідок може побоюватися їх реакції, може відчувати жалість до підсудного, що спричинить пом'якшення показань. Можна очікувати також, що показання свідок буде давати, пристосовуючись до інтересів присутніх осіб чи відверто демонструвати знайомим свою обізнаність, використовуючи давання показань як засіб самоствердження й підвищення свого власного авторитету у присутніх [9, 180].

 Наведене вище захисник має враховувати при допиті свідків у судовому засіданні.

 Досвідчені адвокати стверджують, що навіть свідки обвинувачення будуть більш лояльні до адвоката під час їх допиту, якщо адвокат зуміє з самого початку допиту засвідчити увагу до свідка. Адже свідок – це, як правило, людина, яка не обізнана із всіма нюансами процесу. Вона переживала певні хвилювання вже з часу отримання повістки до суду, щоб чогось не забути, щось не переплутати у своїх показаннях. Хвилювання значно посилюється, коли, зайшовши до залу судового засідання, свідок бачить велику кількість людей, серед яких можуть бути і його знайомі. Саме в такий момент один звичайний доброзичливий погляд у бік свідка може зробити вельми багато. Свідок інтуїтивно вважатиме захисника нібито своєю підтримкою і коли він буде ставити перед ним запитання, то свідок буде спокійно й вдумливо давати відповіді [17, 25].

 Інша проблема – свідки захисту.

 Вже багато століть європейські правові системи допускали й допускають, що адвокат вправі свідків захисту готувати до допиту. Існує навіть список питань для підготовки свідків до допиту в суді присяжних, розроблений Американською Асоціацією юристів.

 Зокрема, у цьому списку є методичні поради, як себе підготувати до судового засідання: в суд необхідно вдягнутися акуратно і консервативно; даючи присягу, слід пам'ятати, що слід стояти прямо, не опиратися на стійку, не тримати в роті жуйку, цукерку чи сірник; говорити слід голосно, щоб не було необхідності перепитувати; показання треба давати впевнено; не рекомендується вивчати показання напам'ять; відповідаючи на питання, звертайтеся до присяжних; намагатися якомога більше дивитися в їх бік і говорити з ними відверто і щиро; відповідати лише на задане питання; триматися фактів, а не чуток та ін.

 На думку І. Ю. Гловацького, такий, чи, можливо, дещо розширений перелік питань для підготовки свідків до допиту в судовому засіданні може бути використаний захисниками України. Адже захисник не просить свідка давати неправдиві свідчення, а, запропонувавши методичні поради, роз'яснивши саму процедуру допиту свідка в судовому засіданні, він знімає безпідставне хвилювання свідка, який дає показання впевнено, а учасники процесу не витрачають часу на тлумачення норм кримінального процесу [14, 176].

 Отже, захисник має право готувати свідків до процесу.

 2.2. Підготовка захисника до допиту свідків у судовому засіданні

 До допиту свідків у судовому засіданні захисник має добре підготуватися сам. Для цього необхідно:

 1) знати детально всі показання свідків, що їх вони давали на досудовому слідстві;

 2) обов'язково занотувати виявлені суперечності в показаннях;

 3) скласти приблизний перелік запитань до кожного свідка окремо [14, 176].

 Методика записів показань свідків – різна. Одні адвокати вважають раціональним записувати їх у вигляді таблиці, Інші адвокати запитання до свідків, які допитуватимуться в судовому засіданні, записують на окремому аркуші, там же занотовують на них відповіді [29, 310].

 Згідно зі статтею 303 КПК свідки допитуються по одному, за відсутності інших, ще не допитаних свідків. Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, пропонується розповісти все, що йому відомо у справі.

 Потім його допитують: прокурор, потерпілий, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі, якщо вони беруть участь у справі. Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано. Свідка, викликаного з ініціативи суду, допитують у загальному порядку [19, 426].

 Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого.

 Закон надає рівне правове значення свідкам, які раніше допитувались на досудовому слідстві, і новим свідкам, котрих викликано до суду. Більш того, особа, яка не викликалась до суду як свідок і була присутня в залі судового засідання при розгляді справи, також може бути допитана судом чи суддею як свідок на загальних підставах, незалежно від її присутності при оголошенні документів, які містять обвинувачення, допиті підсудного, потерпілого, потерпілих, інших свідків, але ця обставина враховується судом чи суддею при оцінці показань таких свідків.

 Захисник при підготовці до допиту свідків має з'ясувати у підзахисного його стосунки із свідками. Якщо є необхідність, звертає увагу суду на існування тих чи інших, наприклад, неприязних стосунків свідка з підсудним, оскільки ця обставина може мати важливе значення для належної оцінки судом показань свідка [14, 177].

 Перед початком допиту свідка головуючий на підставі ст. ст. 384, 385 КК роз'яснює свідкові його обов'язок дати суду правдиві показання про відомі йому обставини, які мають значення для справи, а також попереджає свідка про кримінальну відповідальність як за давання завідомо неправдивих показань, так і за відмову від давання таких.

 Одночасно головуючий роз'яснює свідку, що відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції України він не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, до яких згідно з п. 11 ст. 32 КПК належать: батьки, дружина, діти, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки.

 Якщо ж свідок погодився давати показання, то у цьому разі він несе відповідальність за давання завідомо неправдивих показань.

 Окремі судді наполягають, щоб свідок поставив свій підпис у протоколі, чим стверджує, що буде говорити лише правду. Це не суперечить закону, а свідка спонукає зважено ставитись до давання показань у суді. Я. П. Зейкан навіть пропонує, щоб кожен свідок давав перед судом присягу, "яка діє через внутрішнє переконання, через самонавіювання" [16, 128].

 Проте практика застосування присяги протягом століть у різних державах Європи не завжди і не обов'язково свідчить, що показання у цих випадках свідки дають лише правдиві.

 Показання свідка фактично складаються із двох частин:

 1) із вільної розповіді про відомі йому обставини у справі;

 2) із запитань учасників процесу [8, 195].

 Помітною є тенденція, коли судді, що головують у справі, дотримуються норми закону щодо черговості учасників процесу, які задають питання свідкам, що свідчить про утвердження в процесі принципу змагальності [14, 178].

 Проте є ще багато випадків, коли після вільної розповіді свідка розпочинає допит і грунтовно його проводить суддя. Коли ж він вичерпає усі запитання до свідка, тоді надає можливість учасникам процесу задавати питання.

 У таких ситуаціях захисникові необхідно знати, як реагувати на порушення, що їх припускається головуючий.

 Залежно від багатьох обставин (психології судді, істотності порушення прав підсудного такими діями головуючого та ін.) адвокат має вживати заходів до припинення таких порушень. В одному випадку це може бути делікатне звернення до головуючого після закінчення чергової відповіді, що й він має запитання до свого підзахисного. Це може сприяти примиренню. Якщо ж захисник переконується, що головуючий не лише порушує порядок допиту свідка, але з характеру заданих запитань явно випливає упередженість, намагання витягнути із свідка показання лише з метою підтвердження обвинувачення, то захисникові немає що втрачати й швидше за все треба зробити офіційну заяву для занесення до протоколу судового засідання зауваження щодо порушення порядку допиту свідка [14, 179].

 При допиті свідків у судовому засіданні найважливішим завданням для захисту є:

 – отримання від свідка відповідно до вимог кримінально-процесуального закону повних, правдивих, об'єктивних і таких, що відображають істину, показань;

 – пояснення причин суперечностей у показаннях одного й того ж свідка при допитах, проведених у різний час на досудовому слідстві;

 – виявлення невідповідності показань свідків матеріалам кримінальної справи, а також показам обвинуваченого (підсудного), потерпілого, інших свідків;

 – виявлення й пояснення суперечностей у показаннях свідка, які він давав на досудовому слідстві, й показаннях, даних ним у судовому засіданні;

 – отримання від свідка показань, що виправдовують підзахисного або пом'якшують його відповідальність;

 – підготовка матеріалу для захисної промови.

 2.3. Тактико-психологічні прийоми постановки захисником запитань  свідкам у суді

 Захисник повинен добре володіти тактико-психологічними прийомами допиту свідка в суді. З тактичних позицій питання захисту можна визначити за метою, яку очікує захисник досягти, задаючи їх свідкові [20, 162].

 Контрольні запитання дозволяють переконатися в об'єктивності існування умов, за яких свідок сприймав чи був очевидцем обставин, які мають значення для справи.

 Уточнюючі й доповнюючі запитання сприяють поглибленому виясненню показань свідка, є засобом контролю за правильним відтворенням свідком сприйнятих обставин, а також щодо правильності ним сприйняття певних подій.

 Призначенням спрямовуючих запитань є спрямовувати мислення свідка на конкретні обставини, об'єкти чи осіб, які безпосередньо пов'язані із суттю кримінальної справи.

 Нагадувальні запитання – запитання, які нагадують про забуті обставини.

 Рекомендується інколи перед допитом свідка по суті справи задати йому декілька запитань, які б зняли з нього нервове й психологічне напруження. Приміром, це можуть бути питання щодо його способу життя, інтересів тощо.

 У процесі всього допиту свідка захисник мусить пам'ятати, що він не може принижувати гідність і честь свідка, вживати образливі вислови чи проявляти зневажливе ставлення, не може проводити допит у роздратованому стані.

 Захисникові не варто робити докори свідкові, що той дає неправдиві показання, навіть тоді, коли його показання викликають обгрунтовані сумніви. Неприпустимими є такі запитання захисника свідка: коли той говорив правду – на досудовому слідстві чи на суді. Адже причинами суперечностей у показаннях свідків можуть бути: прикра помилка у записах, добросовісна помилка свідка тощо [14, 180].

 Тактичні й тактико-психологічні прийоми при допиті свідка у суді, якщо їх правильно застосувати, дають можливість впливати на свідка морально й психологічно і у такий спосіб добиватися від нього правдивих показань або відмови від неправдивих свідчень.

 Арсенал тактичних і такт