К ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХИСНИКОМ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У ВІДСТОЮВАННІ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Тактичні засади діяльності адвоката на досудовому слідстві та в суді"

на тему:
ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХИСНИКОМ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У ВІДСТОЮВАННІ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Докази у справі. Допустимість і достовірність доказів 6
1.1 Допустимість доказів 7
1.2 Оцінка доказів адвокатом 8
1.3 Допустимість матеріалів, зібраних захистом 10
1.4 Допустимість матеріалів оперативно-пошукової діяльності 12
1.5 Одержання доказів із неналежного джерела 14
1.6 Одержання доказів неналежною процесуальною дією 15
1.7 Недотримання порядку проведення процесуальної дії,
в результаті якої одержано доказ 16
2. Застосування спеціальних знань адвокатом у кримінальному судочинстві 23
2.1 Призначення експертизи 23
2.2 Види експертиз 26
2.3 Формулювання запитань до експерта 28
2.4 Оцінка якості висновку експерта 30
Висновки 35
Список використаної літератури 38

ВСТУП
Актуальність теми пропонованої курсової роботи полягає в тому, що у стадії судового розгляду окремих кримінальних справ найбільш повно порівняно з іншими стадіями реалізуються всі демократичні принципи кримінального процесу, в тому числі змагальності, презумпції невиності обвинуваченого, гласності, усності, безпосередності дослідження доказів тощо. Сторони обвинувачення і захисту є рівноправними і через те мають значні можливості для формування і обстоювання своїх процесуальних позицій у справі.
Під час судового розгляду справи адвокат сприяє підсудному в здійсненні його прав і захисті законних інтересів. Він має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, тобто в допитах підсудного, потерпілого, свідків, експертів, пред'явленні для впізнання особи чи предметів, призначенні експертизи, огляді речових доказів, документів, місця події, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, бере участь у судових дебатах, висловлюючи свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, що виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання.
Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі у судовому розгляді кримінальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали справи, зробити необхідні для захисту виписки і нотатки, грунтовно переговорити з підзахисним і погодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де передбачити заявлення клопотань у підготовчій частині судового розгляду, пропозиції про порядок дослідження доказів, визначити основні пункти захисту, конкретні процесуальні дії (допити окремих осіб, постановку питань експерту, оголошення документів тощо).
У багатьох категоріях справ захист може бути побудований на вмілому використанні результатів експертизи. Проте зробити це може лише адвокат, який добре орієнтується в питаннях застосування доказів та спеціальних знань в кримінальному судочинстві.
Досягнення науки і техніки активно впроваджуються в практику боротьби зі злочинністю, за допомогою експертизи можна віднайти відповіді на складні питання й успішно вирішувати проблеми судового захисту. Тому органи розслідування і суди призначають експертизу для з'ясування важливих для справи обставин, що потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла. Експертні дослідження дають можливість прийняти обгрунтовані процесуальні рішення.
Адвокат повинен добре розбиратись у захисних можливостях експертизи. За результатами дослідження експерт складає висновок, який є джерелом доказів, а наявні у ньому фактичні дані визнаються доказами.
Деякі адвокати не завжди усвідомлюють значення експертиз, але тільки доти, доки не зіштовхнуться з цією проблемою безпосередньо у суді.
Мета роботи - розглянути питання, пов'язані із використанням адвокатом доказів і спеціальних знань для відстоювання своєї правової позиції.
Об'єкт дослідження - використання спеціальних знань у кримінальному процесі його учасниками.
Предмет дослідження - діяльність адвоката щодо застосування спеціальних знань при відстоюванні своєї правової позиції у кримінальному процесі.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувалися такі завдання:
- дослідити поняття доказів у справі, допустимість і достовірність доказів;
- з'ясувати процес оцінки доказів адвокатом;
- проаналізувати допустимість матеріалів, зібраних захистом;
- визначити особливості діяльності адвоката щодо призначення експертизи, формулювання запитань до експерта, оцінки якості висновку експерта.
Методи дослідження: описовий, порівняльний.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ДОКАЗИ У СПРАВІ. ДОПУСТИМІСТЬ І ДОСТОВІРНІСТЬ ДОКАЗІВ
Доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи та інші обставини, що мають значення для справи (ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України, надалі - КПК України).
Під "фактичними даними" розуміють не самі факти, а відомості про них. Факти - це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Тому в процесі доведення слідчий, суд та інші особи оперують відомостями про ці події та явища, зафіксованими у показаннях допитаних осіб, документах та інших джерелах доказів [19, с. 505].
Отже, відповідно до ст. 65 КПК України суд у вироку, а слідчий у постанові встановлюють один основний юридичний факт - наявність або відсутність злочину, який складається з трьох юридичних фактів:
1) події злочину;
2) вчинення злочину особою, яка притягається до кримінальної відповідальності;
3) винності особи, яка вчинила це діяння.
Термін "притягнення до кримінальної відповідальності" не є оптимальним, тому в теорії кримінального права він нині переглядається [13, с. 13].
Процес перетворення фактів дійсності на встановлені вироком або постановою юридичні факти і є процесом доказування. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно із частиною 2 ст. 65 КПК України докази встановлюються: показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
Як докази у кримінальному процесі допустимо використовувати лише ті фактичні дані (відомості про факти), які є у зазначених джерелах.
Докази можуть бути прямими і непрямими (побічними), обвинувальними і виправдувальними, первинними й похідними.
1.1 Допустимість доказів
Допустимість - це властивість доказу, яка характеризує його з точки зору законності джерела фактичних даних (відомостей, інформації), а також способів одержання і закріплення їх уповноваженим на те органом або особою [10, с. 34].
Таким чином, допустимість доказу визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання.
У правовій літературі вказується, що ця властивість має охоплювати чотири критерії:
1) належний суб'єкт, правомочний проводити процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів;
2) належне джерело фактичних даних, які становлять зміст доказу;
3) належну процесуальну дію, що використовується для одержання доказів;
4) належний порядок проведення процесуальної дії, що використовується як засіб одержання доказів [10, с. 35].
Отже, не матимуть доказової сили дані, одержані неуповноваженим на те суб'єктом; з неналежного джерела; у результаті незаконної слідчої дії або з порушенням порядку проведення та оформлення доказу.
Предметом доведення у кримінальній справі є сукупність обставин, які необхідно дослідити у процесі дізнання, досудового слідства і розгляду справи у суді. Це наявність чи відсутність злочину, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення; причини, з яких злочин не було доведено до кінця; роль кожної особи у скоєнні групового злочину, форма вини, мотив і мета злочину; вид, розмір і тяжкість шкоди, яку було чи могло бути заподіяно; обставини, які обтяжують, пом'якшують або виключають кримінальну відповідальність; обставини, які виключають або зупиняють провадження у справі; обставини, які характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного; розмір витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину; безпосередні причини злочину та умови, що сприяли його вчиненню [13, с. 51].
1.2 Оцінка доказів адвокатом
Виконуючи свій професійний обов'язок, адвокат аналізує кожен доказ, що є у справі, незалежно від того, чи обгрунтовує цей доказ обвинувачення, чи виправдовує підзахисного [21, с. 230].
В результаті такого аналізу адвокат ясно уявляє, що доведено у справі безумовно, з чим можна не погоджуватись, що не доведено, а що взагалі не може бути доведено.
Об'єктом оцінки є як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості і достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи у цілому.
Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні (ідеальні) сліди. Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, що входять до предмета доведення в справі [19, c. 99].
Слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор або суд можуть збирати докази лише у справах, які є у їх провадженні.
Докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом, якщо їх збирання і закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановлених кримінально-процесуальним законодавством порядку, або неуповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
Отже, адвокат повинен перевірити законність доказу і порушити питання про виключення протоколів слідчих дій, якщо:
- немає постанови про прийняття справи до свого провадження відповідно до ч. 2 ст. 113, ч. 9 ст. 227 КПК України;
- немає постанови про створення слідчої бригади;
- немає розпорядження прокурора про передачу справи іншому слідчому органу;
- немає окремого доручення іншому слідчому або органу дізнання на виконання слідчих дій;
- санкцію дано неуповноваженим прокурором;
- діяльність органів дізнання здійснювалась без порушення кримінальної справи (ст. 104 КПК України);
- діяльність органів дізнання у справах, з яких провадження досудового слідства є обов'язковим, тривала понад 10 днів, а у випадку, передбаченому ч. З ст. 108 КПК України, 5 днів;
- були порушення правил підслідності або підсудності.

1.3 Допустимість матеріалів, зібраних захистом
Стаття 48 КПК України надає адвокатові право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у справі, зокрема:
1) одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;
2) ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
3) отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, проводити опитування.
Адвокати вважають за можливе широке тлумачення цієї норми. Отже, вважається допустимим:
- оглядати й фотографувати місце події або речовий доказ (наприклад, автомобіль на якому скоєно ДТП), в тому числі за участі спеціалістів;
- вести бесіду з експертами щодо пропонування їх кандидатур для вчинення експертизи згідно з п. 2 ст. 197 КПК України;
- розмовляти з лікарями установ, у яких перебуває підзахисний (в тому числі - тюремних і психіатричних);
- вести бесіди з посадовими особами, які давали або не давали відповідь на запит адвоката [19, с. 507].
Адвокати старої школи остерігаються вести такий активний спосіб захисту, оскільки слідчі органи вважають це веденням слідчих і судових дій із збирання і перевірки доказів, що є винятковою компетенцією слідчих органів, прокурора, судді і суду [13, с. 53].
Нерідко така обережність є виправданою, адже за активної позиції легко перейти ту межу, яка відділяє слідчу дію від збирання доказів відповідно до ч. 1З ст. 48 КПК України. Адвокат повинен пам'ятати про це, адже відповідні органи можуть звернутися про притягнення його до відповідальності, а також відсторонення від справи.
В окремих випадках захисник може подати письмові пояснення, які не можна визнати як показання свідка, але за певних умов вони можуть мати силу документа. Тому збирання доказів самим адвокатом має неабияке значення.
Відповідно до статті 48 КПК України захисник має право "подавати докази". Проте КПК України дає лише орієнтовний перелік способів одержання доказів:
1) запитувати й одержувати документи або їх копії від громадян та юридичних осіб;
2) знайомитися на підприємствах, в установах з документами;
3) одержувати висновки фахівців;
4) опитувати громадян.
Отже, із закону і судової практики не випливає недопустимість для адвоката розшукувати захисні дані, і обмеження захисника поданням тільки письмових і речових доказів [16, с. 116].
Дискусії з цього питання тривають досьогодні.
Заявляючи клопотання про допит свідка, необхідно вказувати, які саме обставини він може підтвердити. Проте, щоб виконати таку вимогу, захисник повинен заздалегідь ознайомитись із додатковим матеріалом, а за необхідності попередньо опитати громадянина, якого він просить допитати як свідка (право на таке опитування гарантовано ч. 2 ст. 65 КПК України).
В іншому випадку замість надання доказів, сприятливих для обвинуваченого або підсудного, захисник може погіршити його становище, що неприпустимо [12, с. 45].
Право захисника надавати докази може бути реалізовано і шляхом безпосереднього відшукання відомостей, необхідних для захисту. Встановлюючи можливість опитування громадян, закон не визначає форми їх фіксування. Це можуть бути письмові записи, аудіозапис та інші види фіксування певних даних. Щоб перетворити їх у доказ, очевидно, необхідно заявити клопотання про допит опитаних адвокатом людей як свідків [14, c. 407].
Для того, щоб перетворити матеріали захисту на повноцінні докази, необхідно:
- надати матеріали захисту (фотографії, схеми, звуко- і відеозаписи, письмові висновки фахівців особі, яка правомочна збирати докази (слідчому, суду) у вигляді додатку до клопотання про вчинення тих чи інших слідчих або судових дій, у процесі яких будуть перевірені відомості, що містяться у матеріалах захисту.
Цими матеріалами обгрунтовується доцільність проведення повторної або додаткової експертизи; відвід експерта; необхідність допиту тих чи інших осіб; проведення очних ставок, пред'явлення особи до впізнання, освідування, відтворення обстановки та обставин події;
- заявити клопотання про допит фотографа, спеціаліста, посадової особи, лікаря за фактом законності й достовірності джерела одержаних захистом відомостей.
1.4 Допустимість матеріалів оперативно-пошукової діяльності
Змішування оперативно-пошукової діяльності з процесуальною, підміна їх одна одною поставили б під загрозу нормальний процес доведення в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства [15, с. 176].
Відповідно до статті 66 КПК України у передбачених законом випадках орган, який здійснює слідство, або суд може доручити проведення оперативно-пошукових заходів чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
Згідно з пунктом 2 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р. №2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р. результати оперативно-розшукової діяльності можуть використовуватися для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. Більшість оперативно-розшукових заходів пов'язані з таємним втручанням у приватне життя громадян. Тому для того щоб використати результати таких заходів, як докази, вони мають бути:
- одержані з дозволу судді або санкції прокурора;
- здійснені слідчими органами згідно з нормами КПК України;
- дозвіл на проведення оперативно-розшукової діяльності має бути наданий відповідним керівником і заведена оперативно-розшукова справа; постанова про заведення такої справи має бути затверджена начальником відповідного органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність (ст. 9 Закону).
Я. П. Зейкан вважає, що при цьому має бути розкрите джерело такого доказу. Відповідно до ст. 68 КПК України не можуть слугувати доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка грунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також мають бути допитані [13, с. 56].
Згідно зі статтею 65 КПК України як докази можуть бути прийняті протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
Не зовсім зрозуміло, хто саме повинен складати протокол щодо результатів оперативно-розшукових заходів, як перевіряти їх законність і достовірність, чи підлягає розкриттю особа, яка проводила ці заходи.
Законодавча влада повинна б чіткіше висловитись з цього питання, розкрити в КПК або спеціальному акті положення ст. 62 Конституції України, як це зроблено, наприклад, в Ізраїлі, де на випадок зіткнення між особистою свободою і безпекою держави у зв'язку з розголошенням засекречених відомостей баланс має визначатися критерієм, згідно з яким "необхідність у розголошенні в інтересах справедливості переважує зацікавленість у нерозголошенні" (Ордонанс про докази, 1971. Розд. 45).
Пріоритет прав людини випливає також із норм ст. З Конституції України, за якою "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
1.5 Одержання доказів із неналежного джерела
Частина 2 ст. 65 КПК України містить вичерпний перелік джерел доказів: показання свідків, потерпілого, підозрюваного, висновки експертів, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи.
Завданням захисту є порушення питання про неприпустимість застосування як показань свідків, так і потерпілих, якщо:
- особа через свої фізичні або психічні вади не здатна адекватно сприймати обставини, що мають значення для справи і давати про них правильні показання;
- особа не може назвати джерело своєї інформованості;
- неповнолітня особа допитувалася без педагога;
- за ст. 63 Конституції України близьких родичів не було попереджено про їх право не свідчити проти свого родича;
- як свідок була допитана особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину;
- показання містяться у поясненнях, письмових заявах (у тому числі посвідчених нотаріусом), тоді як єдино допустимою формою фіксації таких доказів є протокол допиту;
- слідчий не пересвідчився в особі свідка або потерпілого.
Висновок експерта є недопустимим джерелом доказів, якщо експерт:
- підлягає відводу через некомпетентність;
- вийшов за межі своїх спеціальних знань;
- проводив ревізію.
1.6 Одержання доказів неналежною процесуальною дією
Протоколи - це документи про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК України).
КПК України дає вичерпний перелік таких дій. Це затримання і допит підозрюваного, допити свідків, потерпілого, обвинуваченого, експерта, очна ставка, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, ексгумація трупа, освідування, відтворення обстановки та обставин події, призначення експертизи. Здійснення слідчих і судових дій, не передбачених КПК України, є порушенням принципу законності і прав громадян.
Підлягають вилученню як недопустимі:
- протоколи виїмки, оформлені замість протоколу обшуку. Виїмка оформляється відповідно до ст. 178 КПК України за постановою слідчого;
- протоколи добровільної видачі, оформлені замість постанови про виїмку;
- протоколи перевірки показань на місці, оформлені замість протоколів огляду або відтворення обстановки та обставин події;
- медичні довідки про огляд обвинувачених, підозрюваних, потерпілих і свідків замість протоколу освідування, складеного відповідно до ст.ст. 193, 195 КПК України;
- добровільне зізнання замість власноручних записів обвинуваченим своїх показань у присутності слідчого згідно зі ст. 170 КПК України [17, с. 111].
Вилучення таких доказів ще не є усталеною практикою судів, однак це не має стримувати адвоката. Він не повинен думати про те, чи погодиться з ним суд, чи ні. Виходячи з конституційного положення, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід відстоювати свою правову позицію.
Незаконною процесуальною дією є й розшифрування аудіозаписів, зроблених слідчим, із вказівкою на належність голосів замість висновку фоноскопічної експертизи. У відповідь на такі дії слідства адвокат має подати клопотання про вилучення розшифровки з числа доказів.
Поширеною є також практика збирання доказів за період адміністративного арешту, оформленого замість протоколу затримання відповідно до ст.ст. 106, 115 КПК України
Всі докази, зібрані у такий спосіб, підлягають вилученню як недопустимі.
1.7 Недотримання порядку проведення процесуальної дії, в результаті якої одержано доказ
Досвід адвоката й грунтовне знання процесуальних вимог дають змогу помічати порушення процесуальних норм і на цій підставі добиватись виключення доказів як недопустимих [13, с. 59].
У деяких публікаціях виокремлюють три групи таких порушень [12, с. 49].
1. Порушення, пов'язані з неправильним, неточним або неповним дотриманням норм КПК під час проведення слідчих або судових дій:
- проведення досудового слідства без порушення кримінальної справи;
- проведення слідчих дій після припинення кримінальної справи, її зупинення або направлення прокурору з обвинувальним висновком;
- відсутність санкції прокурора на проведення відповідної дії або обставин, які дають підставу на проведення такої дії без санкції прокурора з наступним його повідомленням;
- порушення правил про необхідність досудового проведення іншої слідчої дії або використання іншого доказу (принцип "нитка-голка": тобто неможливо почати шити, якщо не засилив нитку в голку);
- якщо перед впізнанням був показаний впізнаний або його фотографія, або при впізнанні використовувалися статисти, зовні не схожі на впізнаного, або процедура впізнання була підмінена пред'явленням фотографії впізнаного під час допиту;
- порушення при проведенні слідчих дій правил участі понятих;
- використання під час допиту навідних запитань, формулювання яких містить відповідь, частину відповіді або підказку;
- наявність у протоколі слідчої дії змін, доповнень, виправлень, не обумовлених тими, хто складав протокол, і не засвідчених підписами всіх учасників слідчої дії;
- порушення принципів гласності, безпосередності та усності під час розгляду справи у суді.
2. Порушення прав осіб, стосовно яких проводяться слідчі або судові дії.
Найістотніші порушення конституційних прав і свобод громадян зафіксовані у відповідних статтях Конституції України. Це:
- нероз'яснення органами слідства і судом вимог ст. 63 Конституції;
- підміна положень Конституції України тлумаченням норм КПК України;
- нероз'яснення ст. 63 Конституції України при виконанні інших слідчих дій (впізнання, огляд місця події з участю підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка, відтворення обстановки та обставин події).
Хоча в цих випадках, як зауважує адвокат Я. П. Зейкан, йдеться про свідчення не лише словом, а й дією. Проте це, на його думку, з якою варто погодитись, при застосуванні українського законодавства, не змінює сутності конституційного положення [13, с. 57].
Щодо порушень права на захист судова практика визнає неповноцінними матеріали за таких умов:
- якщо особі не було роз'яснено характеру підозри;
- якщо особі, яку було затримано або застосовано щодо неї запобіжний захід, своєчасно не пред'явлено обвинувачення;
- обвинувачення пред'явлено з порушенням ст. 140 КПК України;
- під час проведення допиту слідчим ставилися навідні запитання (ч. 6 ст. 143, ч. 4 ст. 167, ч. 2 ст. 171 КПК України);
- пред'явлено неконкретне обвинувачення, коли обвинуваченому інкримінується вчинення кількох злочинів, які підпадають під різні статті кримінального закону, але у постанові не вказано, які конкретні дії ставляться у вину обвинуваченому по кожній з них або не проведено розмежування між діями учасників злочину (зазвичай, судова практика далеко не завжди рішуча в таких підходах, але порушити перед судом проблему доказу як неякісного джерела - обов'язок адвоката);
- допит підозрюваного як свідка або допит обвинуваченого та підозрюваного проведений без адвоката. Треба мати на увазі, що коли є запис підозрюваного або обвинуваченого про їх згоду давати показання без адвоката, слід перевіряти, чи була можливість реально скористатися допомогою адвоката, чи був запропонований конкретний адвокат.
У Росії в таких випадках перевіряють наявність ордера конкретної юридичної консультації про надання допомоги конкретним адвокатом, від послуг якого відмовились.
В Україні також набула поширення практика, коли відмова від допомоги адвоката є належною, якщо це сталося в умовах, коли можливість скористатися послугами адвоката була реальною;
- показання було отримано із застосуванням фізичного або психічного насильства, погроз, тортур, приниження людської гідності;
- мала місце "вимушена" явка з повинною з порушенням вимог ст. 96 КПК України;
- слідчі дії проводилися без роз'яснення прав;
- ненадання перекладача, педагога неповнолітньому обвинуваченому, непред'явлення його законному представникові матеріалів справи для ознайомлення;
- порушення прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи;
- привід обвинуваченого у нічний час за відсутності виняткових підстав.
3. Порушення, пов'язані з оформленням доказів. До них належать:
- відсутність у протоколі слідчої дії підпису будь-кого з учасників або складача протоколу;
- відсутність печатки прокуратури на санкції, висновку експертизи, офіційній відповіді, виконаній не на бланку, та ін.;
- відсутність відомостей про місце, час і про допитуваного або учасника слідчої дії, а також про особу, яка проводила такі дії;
- відсутність відомостей про спосіб пакування речових доказів, вилучених на місці події й направлених на експертизу;
- невручення копії постанови про виїмку, протоколу обшуку, накладення арешту на майно (такі дії можуть кваліфікуватись і як порушення права на захист);
- вручення повістки без розписки.
Ці поради корисні й для української практики.
Кожне порушення слід аналізувати з урахуванням конкретних обставин справи. Може статися, що в одному випадку порушення буде визнане істотним, а в іншому - недопустимим, тоді як в інших випадках такий доказ буде покладено в основу обвинувачення.
Докази, одержані неналежним суб'єктом, з неналежного джерела або слідчою дією, не передбаченою процесуальним законодавством, майже завжди оцінюються як недопустимі.
Якщо ж порушено встановлений законом порядок проведення слідчої дії, у процесі якої було одержано доказ, то за поширеною в судах практикою він визнається неналежним, якщо:
1) порушено конституційні права громадян;
2) порушено право на захист;
3) відомості про достовірність неможливо доповнити іншими доказами;
4) неможливо повторити слідчу дію.
Деякі адвокати посилаються на 11 заповідей федерального судді Росії С. А. Пашина, якими бажано керуватися, оцінюючи допустимість матеріалів:
1) допустимість матеріалів як доказів не залежить від оцінки їх важливості для завершення справи;
2) якщо закон істотно змінив умови допустимості доказів, то в основу обвинувачення не можуть бути покладені ті з них, що не відповідають положенням цього закону;
3) матеріали в інтересах захисту підлягають менш суворим правилам оцінки їх допустимості як доказів, ніж матеріали обвинувачення;
4) інтересам сторони слугує той матеріал, на використанні якого вона наполягає, яким би не був його зміст;
5) обвинувачений не розплачується своєю долею за помилки або зловживання органів кримінального переслідування, а також захисника та інших осіб, що стоять на його боці;
6) тягар доведення хибності матеріалу покладено на сторону, яка вказує на його хибність. Якщо ця сторона продемонструє його хибність, тягар доведення допустимості матеріалу як доказу покладається на протилежну сторону;
7) матеріали мають підводитися під матрицю залежно від їх змісту, а не назви;
8) матеріали, отримані в результаті використання недопустимого матеріалу, самі неприпустимі як докази (принцип "отруєного яблука");
9) після визнання матеріалу недопустимим спрацьовує "ефект доміно". Зокрема, забороняється згадувати про існування такого матеріалу в інших матеріалах справи;
10) нарочитість загрожує неповноцінністю. Наприклад, існує правова відмінність між відеодокументом, отриманим від агента, що спеціально спостерігав за якоюсь особою, і отриманим в результаті безперервної зйомки стаціонарною камерою всіх відвідувачів банку;
11) заповіді можуть бути суперечливі: їх дія визначається людським вибором [12, с. 56-57].
Окремі з цих заповідей (наприклад, принцип "отруєного яблука") в українських судах ще не мають підтримки. Проте адвокат, розробляючи правову позицію і здійснюючи захист у справі, повинен вишукувати й активно висувати перед судом аргументи на захист підсудного.
Одним з перспективних напрямів захисту є розробка і впровадження у судову практику норм ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Отже, "заповіді" С. А. Пашина заслуговують на увагу і в Україні.
Безумовно, кожен адвокат може віднайти і додати власні, відточені часом прийоми, які можуть бути використані у практиці.

2. ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ АДВОКАТОМ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
2.1 Призначення експертизи
Адвокат, визнавши за необхідне призначення експертизи з певного питання, заявляє клопотання про її призначення. Клопотання може бути задоволене або в ньому буде відмовлено. Як правило, проведення судових експертиз доручається відповідним експертним установам Міністерства юстиції України [11, с. 199].
Адвокат повинен перевірити, що експерт, який бере участь у дослідженні, відповідає всім необхідним вимогам.
Експерт має бути відведений від участі у проведенні експертизи, якщо:
1) раніше він брав участь у цій справі як потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представник, свідок, слідчий, особа, яка проводила дізнання, обвинувач, суддя, захисник, перекладач, законний представник обвинуваченого або є близьким родичем цих осіб;
2) є інші обставини, що підтверджують особисту зацікавленість експерта;
3) він перебуває у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного відповідача або їх представників;
4) він раніше проводив ревізію, матеріали якої були підставою для порушення кримінальної справи;
5) виявлено некомпетентність експерта,
Не може призначатись експертом і особа, яка раніше залучалась як спеціаліст і давала пояснення суду в цій якості [13, с. 66].
Експертиза призначається у випадках, коли для розв'язання певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ст.ст. 75, 76 КПК України).
В Україні існує розгалужена мережа спеціалізованих судово-експертних установ та відомчих служб з різних галузей знань у системі Міністерства юстиції, охорони здоров'я, внутрішніх справ, оборони, а також служби безпеки.
Міністерство юстиції веде реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про судову експертизу" від 25.02.1994 р. №4038-XІІ в ред. від 09.07.2007 р. органи дізнання, досудового слідства й суду зобов'язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до реєстру.
Висновок експерта є документом, складеним в результаті дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, в якому викладено відповіді на поставлені запитання. Ці відомості є доказами у справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущеннями. Імовірний висновок експерта не є доказом і не може бути покладений в основу вироку. Він може бути використаний лише для висунення версій у справі [8, с. 387].
Досвід адвокатури показує, що в експертній практиці є ще чимало недоліків й помилок у розв'язанні не лише складних, але й навіть елементарних питань, в тому числі таких, які чітко врегульовані у кримінально-процесуальному законодавстві. Виявлення цих помилок, юридичний аналіз їх причин, пропозиції щодо вдосконалення експертної роботи є умовою покращення захисної діяльності адвокатів [15, с. 245].
У клопотанні про призначення експертизи адвокат має вказувати фабулу справи та обставини, у зв'язку з якими виникла потреба у спеціальних знаннях; в резолютивній частині зазначається вид експертизи, питання, які пропонується поставити перед експертом, а також експертна установа або експерт, якому, на думку адвоката, слід доручити проведення дослідження [13, с. 67].
Порядок призначення експертизи визначений ст. 196 КПК України.
Експертизу призначають у випадках, коли для розв'язання певних питань потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ст. 75 КПК України).
Експертиза є обов'язковою:
- для з'ясування причин смерті;
- для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
- для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
- для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 120 КК України;
- для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і їх неможливо одержати (ст. 76 КПК України).
Слідчі не завжди призначають експертизу, навіть у випадках, коли вона обов'язкова за законом. Найчастіше такі помилки трапляються при вирішенні питання про призначення судово-психіатричної експертизи.
Адвокат повинен пам'ятати, що підставою при призначенні такої експертизи є передусім певні об'єктивні дані (травми, перенесені захворювання, перебування на лікуванні в нервово-психіатричних закладах, обставини вчинення злочинів тощо). Тому, оформлюючи клопотання, на них слід обов'язково вказувати [15, с. 247].
Часто слідчі призначають судово-психіатричні експертизи, керуючись особистими враженнями, а не об'єктивними даними. Захищаючи інтереси свого клієнта, адвокат має реагувати на такі дії слідства поданням відповідних клопотань або й оскарженням цих дій.
Нерідко бувають випадки безпідставного призначення експертизи за фактами, вивчення яких не потребує спеціальних знань.
Наприклад, у справах про автотранспортні злочини не завжди враховується, що з'ясування суті порушених правил дорожнього руху й оцінку поведінки водія здійснює суд на підставі наявних доказів. Спеціальних знань експерта для цього не потрібно.
У кримінальному судочинстві обов'язковою умовою призначення експертизи є порушення кримінальної справи.
2.2 Види експертиз
Кількість видів експертиз пос