Кр 1.адвокатура 2.участь захисника під час проведення слідчих дій 3. етика адвоката

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адвокатура"

ЗМІСТ

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття адвокатури. Принципи діяльності адвокатури .............. 5

 2. Особливості участі захисника під час проведення
окремих слідчих дій ...................................................................... 11

 3. Етика поведінки адвоката у судовому процесі
та етичні правила в системі взаємовідносин адвокат-суддя ........ 15

 Висновки ........................................................................................... 21

 Список використаної літератури ..................................................... 23

ВСТУП

 Актуальність теми контрольної роботи визначається насамперед своєю фундаментальністю, адже відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Тому судово-правова реформа, що здійснюється в Україні, має на меті створення більш ефективної системи судочинства, яка б дозволяла успішно поєднувати ефективну діяльність судів і правоохоронних органів з охороною прав та законних інтересів не лише осіб, чиї права порушуються учасниками відповідних правовідносин, але й тих, що притягуються до кримінального процесу як потерпілі від злочинів, підозрювані у вчиненні злочинів, обвинувачені та підсудні.

 Роль адвокатської роботи доволі висока у всіх сферах суспільних відносин. Так, на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства, права, рівня правової культури населення, безпосереднє розширення правових знань сприяє виникненню множинної кількості конкретних життєвих обставин, де участь адвоката не буде зайвою, а в деяких випадках без спеціальних знань адвоката взагалі не обійтися [6, с. 160].

 Кваліфікація адвоката – його спеціальні знання, практичні навички, вміння та практичний досвід, – у деяких випадках дає можливість правильно визначити шлях правової поведінки особи.

 Об'єктом дослідження є адвокатура України.

 Метаі завдання роботи – визначити поняття адвокатури; розглянути принципи діяльності адвокатури; з'ясувати особливості участі захисника під час проведення окремих слідчих дій; охарактеризувати етику поведінки адвоката у судовому процесі та етичні правила в системі взаємовідносин адвокат-суддя.

 Методи дослідження: описовий, порівняльний.

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.

 Теоретичне значення роботи полягає в спробі стислого комплексного аналізу й обгрунтування запропонованих тем.

 Практичне значення роботи пов'язане із поглибленням теоретичних знань в процесі вивчення дисципліни "Адвокатура Україна".

1. ПОНЯТТЯ АДВОКАТУРИ. ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ

 Слово "адвокатура" походить від латинського кореня "advocare", "advocatus" ("закликати", "запрошений").

 Виникнувши на нижчих стадіях людської культури та пройшовши через різноманітні фази свого розвитку, адвокатура досягла повного оформлення у цивілізованих державах Західної Європи. Первинною її формою була родинна або сусідська адвокатура. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію. Такий перехід розпочався, вле не встиг закінчитися у Греції, проте відбувся у Римі та в усіх інших цивілізованих країнах Європи [6, с. 150].

 Перетворившись на професію, адвокатура протягом тривалого часу залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного сферою діяльності. Втім, з економічним і соціальним розвитком й ускладненням правовідносин у суспільстві розпочинається їх організація.

 У республіканському Римі законодавча діяльність поширювалася лише на обмежені сторони адвокатської професії. Так, визнаючи її абсолютно вільною професією, римське право визначило обмежувальні рамки допуску до адвокатури та вирішило питання винагороди римських юристів.

 Організація республіканської адвокатури грунтувалася на принципах відокремлення правозаступництва від судового представництва, абсолютної свободи професії, відносної її безоплатності. Із зміною у Римі форми правління змінилося й становище адвокатури.

 Місце зазначених принципів зайняли інші, прямо їм протилежні. Так, правозаступництво об'єдналося із судовим представництвом; професія з вільної стала замкненою; повна незалежність підпорядкувалася судово-адміністративній владі; гонорар з добровільного пожертвування перетворився на винагороду, одержувану через суд [14, с. 63].

 У такому вигляді адвокатура перейшла у середні століття. Протягом цього періоду принципами її організації були:

 – відсутність станової організації;

 – відокремлення правозаступництва від судового представництва;

 – відносна свобода професії, тісний зв'язок із судовими органами та дисциплінарна залежність від останніх;

 – римська система визначення гонорару.

 У наступні часи (XVІ-XІX ст.ст.) сталися зміни у двох останніх принципах. Зокрема, адвокатура стає більш замкненою, знов запроваджується відносна безоплатність праці адвоката.

 У XX ст. адвокатура домоглася незалежності й солідарності, перетворившись на силу, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.

 Адвокатура – важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян та організацій [15, с. 78].

 Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури – це захист прав людини. Звідси, реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини – найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, "якості" адвокатури [6, с. 151].

 Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати у такий спосіб.

 Адвокатура – це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян і організацій [15, с. 79].

 За Законом України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р. адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу (ст. 1).

 Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер [6, с. 153].

 Положення, закріплені у ст. 5 Закону України "Про адвокатуру", передбачають такі основні принципи адвокатської діяльності:

 1) принцип верховенства права.

 Ідея цього принципу полягає у тому, що право має великий соціальний регулятивний потенціал і значущість у системі регуляторів людської поведінки, в результаті чого правовими актами регулюються найбільш важливі сфери суспільного життя.

 При цьому йдеться лише про принципове визнання верховенства права над іншими регуляторами, оскільки Конституція України надає вельми важливого значення й усім іншим неправовим регулятивним категоріям: моралі, традиціям, визнаючи їх основою для самоідентифікації нації та особи, важливою детермінантою прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

 2) добровільність.

 Необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про адвокатуру", адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням. Тому бути членом адвокатського об'єднання або вийти з нього, з ким із своїх колег об'єднуватись – залежить лише від волевиявлення самого адвоката;

 3) незалежність.

 Однією з підстав здійснення основних завдань адвокатської діяльності є його незалежність. Так, під час реалізації адвокатом своїх професійних прав та обов'язків недопустимі будь-які втручання (у тому числі й втручання з боку державних органів).

 Відповідно гарантіями принципу незалежності у адвокатській діяльності є ст. 9 (заборона розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської діяльності) та ст. 10 (заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність) Закону України "Про адвокатуру";

 4) самоврядування адвокатського об'єднання.

 Цей принцип полягає у тому, що адвокати мають право за власною ініціативою створювати адвокатські об'єднання з метою здійснення адвокатської діяльності.

 З цього випливає, що вони за власним волевиявленням обирають керівні органи, визначають їх права та обов'язки, структуру, порядок витрачання коштів та інші питання щодо функціонування адвокатського об'єднання.

 Отже, адвокатське самоврядування – це гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання, пов'язані з організацією та діяльністю адвокатури, яке здійснюється в порядку, визначеному законодавством України;

 5) демократизм.

 Демократичні засади адвокатської діяльності полягають у такому:

 – право вільного вибору та свободи здійснення професійної діяльності;

 – доступний порядок набуття статусу адвоката;

 – забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав адвокатів;

 – добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності;

 – самоврядування адвокатських об'єднань тощо;

 6) колегіальність.

 Цей принцип імпліцитно притаманний діяльності будь-яких адвокатських формувань в усі часи. Теоретично під колегіальністю розуміється такий набір правил управління, який зумовлює прийняття важливих рішень групою осіб, кожна з яких несе персональну відповідальність лише за свою сферу діяльності;

 7) гуманізм.

 Принцип гуманізму – один з основних принципів адвокатської діяльності, основна ідея якого полягає у домінуванні невід'ємних природних прав і свобод людини;

 8) гласність.

 Особливість даного принципу полягає у положеннях ст. ст. 9, 10 Закону України "Про адвокатуру". Тому, з одного боку, йдеться про відкритість діяльності адвокатського об'єднання, а, з іншого, – про збереження адвокатської таємниці;

 9) конфіденційність.

 Надання правової допомоги неможливе без абсолютно відвертих відносин, що виникають між адвокатом та клієнтом. Тому інформація, отримана від клієнта або про клієнта, не повинна бути розголошена, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

 Отже, принцип конфіденційності сприяє відвертості відносин, що виникають між адвокатом та клієнтом. Саме тому конфіденційність інформації та її збереження є обов'язком адвоката. Крім того, адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити принцип конфіденційності серед своїх помічників та членів технічного персоналу.

 Своєю чергою, гарантії адвокатської діяльності чітко врегульовано законом (ст. 10 Закону України "Про адвокатуру"). Так, професійні права, честь та гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання у адвокатську діяльність, а також витребування відомостей, що становлять адвокатську таємницю.

2. ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЗАХИСНИКА ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

 Адвокат зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону "Про адвокатуру", ч. 1 ст. 48 КПК України).

 Засоби захисту – це передбачені законом процесуальні дії адвоката, спрямовані на виконання професійних обов'язків. Вказаний обов'язок адвокат несе перед своїм підзахисним, а не перед слідчими органами, прокурором і судом, оскільки вони не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого (ч. 2 ст. 22 КПК України), а, отже, і на його захисника.

 З моменту допущення до участі в справі адвокат наділений такою сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здійснювати функцію захисту. Зокрема, він має право:

 – до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту – без обмеження їх кількості і тривалості;

 – мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру;

 – бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;

 – з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях;

 – застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи – з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, – з дозволу судді чи суду;

 – ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства – з усіма матеріалами справи;

 – виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості;

 – брати участь у судовому розгляді справи;

 – подавати докази і заявляти клопотання і відводи;

 – подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду (ч. 2 ст. 48 КПК України).

 Ці права конкретизуються в КПК України щодо до окремих стадій кримінального процесу і процесуальних дій.

 Одним із складових елементів здійснення захисту є бесіди адвоката з обвинуваченим, під час яких йому даються консультації з правових питань, намічається правова позиція, з'ясовуються обставини, що сприяють захисту, оцінюються докази, зібрані на підтвердження обвинувачення, аналізуються доводи, які обвинувачений наводить на їх спростування [10, с. 178].

 Побачення адвоката з обвинуваченим, який перебуває під вартою, наодинці сприяє довірительності в їх стосунках. Присутність же сторонньої особи зашкодила б авторитету адвоката в очах підзахисного, зменшила б довіру до нього, не дозволила б встановити психологічний контакт з підзахисним [8, с. 151].

 Адвокат може брати участь у допиті підозрюваного й обвинуваченого. В процесі цієї слідчої дії захисник має можливість ставити запитання допитуваним особам та подавати зауваження з приводу правильності та повноти записів у протоколі.

 Слідчий може відвести запитання захисника, але зобов'язаний занести їх до протоколу допиту. Підписуючи протокол, захисник повинен переконатися, що все сказане записано правильно (без редакторської правки слідчого). Правильність записів перевіряється шляхом зачитування тексту вголос слідчим, захисником і обвинуваченим.

 З дозволу слідчого адвокат може здійснити звукозапис допиту, причому такі дії якомусь процесуальному оформленню не підлягають (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист").

 Захисник бере участь і в інших діях, які проводяться за участю обвинуваченого. Питання про необхідність такої участі визначає слідчий. Зазвичай, це очна ставка, пред'явлення до впізнання, слідчий експеримент [11, с. 93].

 Приймаючи участь у проведенні очної ставки, захисник повинен впевнитись у законності виконання цієї слідчої дії, поставити необхідні запитання учасникам.

 Адвокат має усвідомлювати, що лише слідчий знає, які запитання він ставитиме, він готується до слідчої дії, наперед продумує питання. Адвокат також повинен підготуватися, обговоривши питання можливої слідчої дії з обвинуваченим. Проте слідчий тут має перевагу, адже це він веде допит, спрямовує його у потрібне русло. Тому, ставлячи свої запитання, адвокат мусить точно знати, коли зупинитися, щоб не зашкодити.

 Особливість пред'явлення для впізнання полягає в тому, що її неможливо повторити: допущені порушення вже неможливо виправити і вони позбавляють слідчу дію доказової сили.

 Беручи участь у пред'явленні до впізнання, адвокат має можливість особисто пересвідчитись у дотриманні належних умов його проведення і у наявності або відсутності схожості осіб або предметів.

 При відтворенні обстановки і обставин події адвокат, особливо якщо він сам є ініціатором такої дії, повинен скрупульозно продумати всі деталі (час, місце та інші обставини, які мають бути максимально наближені до тих, в яких відбувалася відтворювана подія) та заявити відповідні клопотання.

 Відповідно до статті 48 КПК України захисник має право ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства – слідства з усіма матеріалами.

3. ЕТИКА ПОВЕДІНКИ АДВОКАТА У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ ТА ЕТИЧНІ ПРАВИЛА В СИСТЕМІ ВЗАЄМОВІДНОСИН
АДВОКАТ-СУДДЯ

 Етика адвоката – це моральні принципи та цінності, що надають відповідного забарвлення його професійним обов'язкам. Це не лише те, що адвокат зобов'язаний виконувати в силу свого юридичного статусу, а й те, у який спосіб це найкраще виконувати [9, с. 21].

 Моральні принципи та цінності не можуть регламентувати детально діяльність адвоката, адже будь-який принцип – це засада, базис для дії, а не детальна інструкція кожного наступного кроку. Правила адвокатської етики визначають встановлені етичні норми як путівник адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки [7, с. 13].

 Моральні принципи існують об'єктивно, а в свідомості кожного окремого адвоката вони трансформуються у суб'єктивну моральність, яка виявляється в кожній конкретній ситуації. Етика адвоката повинна поєднувати в собі внутрішню моральність людини та розуміння, визнання і дотримання загальних моральних засад, яких вимагає професія.

 Адвокатська етика має своєю метою допомогти виховати і системно осмислити моральні принципи, що існують у суспільстві (отже, вона спрямована на розвиток особистісних якостей адвоката), та сформувати у суспільстві позитивну оцінку інституту адвокатури як сукупності моральнісних (від "моральність") особистостей, здатних лікувати суспільство від недуг [6, с. 144].

 Враховуючи специфіку юридичної професії, не можна не погодитися з тим, що саме дотримання етичних норм і правил, а також їх законодавче врегулювання і вдосконалення вкрай необхідні, й продиктована ця необхідність самим життям, а точніше – негативною громадською думкою щодо діяльності не лише адвокатів, а й суддів, працівників правоохоронних органів – представників юридичної професії [15, с. 391].

 Загальноприйнятою прогресивною світовою практикою є встановлення стандартів професійної етики, що є обов'язковими при здійсненні професійної діяльності. Це стосується і правників. Так, у США для захисту правосуддя і громадськості не лише від некомпетентних, а й від "неетичних" майбутніх юристів запроваджено серйозні етичні вимоги як до правників, так і до кандидатів у правники [10, с. 302].

 1 жовтня 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України було схвалено Правила адвокатської етики, де основним принципам адвокатської етики присвячено Розділ ІІ Правил.

 Згідно з Правилами, адвокати в своїй поточній практиці керуються такими принципами: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнта, неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами, конфіденційність, компетентність та добросовісність, чесність і порядність, повага до професії адвоката, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів.

 Декларування принципу незалежності адвоката необхідно розуміти як:

 а) надання адвокатові права самостійно розробляти та здійснювати, в межах закону, тактику та стратегію захисту і представництва у конкретній справі при наданні правових послуг;

 б) заборону тиску на адвоката з метою примусити його змінити позицію на шкоду інтересам клієнта з боку будь-яких приватних чи службових осіб.

 У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти ствердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, використовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

 У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний виходити з переваги інтересів клієнтів над своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів чи їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнта і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.

 Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

 Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без чого неможливим є належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема, щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

 Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва тощо.

 Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення.

 Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується за різних обставин.

 Усією своєю діяльністю адвокат повинен підвищувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призначення, сприяти збереженню та зміцненню її престижу. Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката: професійній, громадській, публіцистичній та ін.

 Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж професії адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводитись гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку при здійсненні своєї професійної діяльності, мати пристойний зовнішній вигляд [15, с. 317].

 Правила адвокатської етики рекомендують і зобов'язують адвоката бути наполегливим і принциповим у відстоюванні інтересів клієнта в суді, не поступатися своєю незалежністю у захисті й представництві прав та інтересів клієнта, щоб не погіршити стосунків із суддями.

 Отож, якщо суддя не реагує на відповідні заперечення адвоката, останній має використовувати всі передбачені законом заходи, щоб захистити інтереси клієнта, включаючи відвід всього складу суду або судді. Проте такий відвід судді сприймають як особисту образу, тоді як треба передбачити у законі, що заявлений відвід має у переважній більшості випадків задовольнятися, оскільки у такий спосіб досягатиметься об'єктивний розгляд справи, а не лише звучатиме, що задоволення відводу – це визнання власної заінтересованості [6, с. 161].

 Як суддя, так і адвокат покликані захищати права громадян та юридичних осіб, але емоційне навантаження кожному з них необхідно висловлювати у коректній формі. Деяким суддям, мабуть, важко зрозуміти й адвокатів, які не здатні пояснити клієнту, чому суд постановив рішення не відповідно до матеріалів справи, не взяв до уваги певних обставин, не мотивував свого рішення. Впливати ж на клієнта, який витрачає свої гроші на судовий розгляд справи, а потім нерви – після отримання рішення, вельми складно.

 Тому потребується хоча б у судовому засіданні не порушувати принципи взаємної поваги, оскільки навіть з високих трибун останнім часом висловлюються зауваження про рівень правосуддя в Україні.

 Необхідно пам'ятати, що адвокат не може бути реальним та ефективним правозахисником наодинці, він – як частина механізму, що охороняє право. Адвокатура необхідна так, як і правосуддя [6, с. 162].

 Адвокату має бути притаманний професіоналізм та моральність. Проте такі риси він повинен виховувати насамперед у собі сам. У адвоката ці дві риси мають бути нерозривно поєднані. Моральність – це фактор, який відіграє доволі важливу роль у відносинах з клієнтом. Тому, здійснюючи представництво інтересів особи у суді, адвокат повинен спрямовувати усю свою процесуальну діяльність, щоб не нашкодити клієнту. Формуючи відносини із судом, він повинен цю обставину враховувати. Проте це не означає, що адвокат має діяти так, як цього хоче клієнт, як йому вигідно. Він насамперед повинен діяти в межах закону та, роз'яснюючи своєму довірителеві, діяти законними методами. Адвокат повинен поводити себе у суді гідно, тобто його поведінка повинна відповідати високим стандартам етики, він не повинен грубо поводити себе із суддею, але й не принижуватись та не загравати із судом [6, с. 163].

 Незалежно від того, чи було постановлено рішення на користь його клієнта, адвокат повинен навіть у такій ситуації виявляти повагу до суду – органу держави, що здійснює правосуддя, бути максимально стриманим.

 Втім, це не означає, що адвокат повинен сліпо погоджуватись в усьому із судом. У відносинах із судом усі дії адвоката мають грунтуватися на законі та взаємній повазі. Так, якщо адвокат не погоджується із рішенням суду та вважає його незаконним і необгрунтованим, він повинен не голослівно, не у грубій формі, а конструктивно проаналізувати таке рішення шляхом написання апеляційної чи касаційної скарги, яка грунтуватиметься на законі, та оскаржити його у вищестоящу інстанцію.

 З вищевикладеного можна зробити висновок, що критика як процесуальних дій суду, так і самого рішення суду можлива, але вона повинна бути конструктивною та обгрунтованою.

 Адвокат не повинен бути упередженим, критикуючи дії судді чи його рішення, виявляти надмірну заінтересованість та не виглядати так, нібито він виправдовується перед клієнтом. Адвокат не повинен чинити тиск на суд вищої інстанції, зводити рахунки із суддею, який розглядав справу у суді першої інстанції та постановив рішення не на користь його довірителя. Проте це загальне правило, із якого на практиці мають місце винятки, коли адвокат зобов'язаний в інтересах клієнта прореагувати на незаконні дії недобросовісного судді [6, с. 163].

 Судді та адвокати повинні керуватися не лише правилами етики, а й естетики. Тобто їх діям, зовнішності, одягу має бути притаманне почуття міри та такту. У судах наразі можна зустріти молодих адвокатів, котрі одягнені у глибоко декольтовані сукні, джинси, які не узгоджуються із образом адвоката. Адвокати повинні з'являтися у суд у діловому одязі. Судді, оскільки для них передбачена спеціальна форма, – у суддівській мантії.

ВИСНОВКИ

 1. Необхідно зазначити, що головна суть, філософія судового захисту полягають не в тому, щоб захистити від покарання злочинця чи допомогти йому домогтися пом'якшення кари. Найперше й найголовніше, що виправдовує існування інституту адвокатури, – це максимальна можливість недопущення судової помилки, ціна якої – засудження та покарання невинного, це надання людям впевненості, що вони можуть розраховувати на допомогу від свавілля будь-кого, у тому числі й держави. Звідси й випливають загальні завдання адвокатури, конкретні обов'язки адвоката, виконувати які йому належить.

 2. Реалізація прав як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду справи диктується тактикою і стратегією захисту, які захисник будує на власний розсуд з урахуванням обставин справи, реалістичних побажань та інтересів підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, із використанням психологічних знань.

 3. Головним правилом захисту є таке – адвокатові неприпустимо визнавати вину підзахисного, якщо останній її оспорює. Зібрані докази цьому адвокатові можуть здаватися достовірними, а вина – очевидною, але іншому адвокатові, з більшим досвідом, це може здаватися недостатнім для обгрунтування вини.

 4. За своїми процесуальними правами та за наявності вміння користуватися ними в повному ступені, адвокат – це вельми вагома фігура на правовому полі конкретної кримінальної справи. Від його професіоналізму, вміння знайти та успішно використати найнепомітнішу щілинку в моноліті обвинувачення залежить успіх будь-якої справи.

 5. Адвокатська етика має своєю метою допомогти виховати і системно осмислити моральні принципи, що існують у суспільстві (отже, вона спрямована на розвиток особистісних якостей адвоката), та сформувати у громадськості позитивну оцінку інституту адвокатури як сукупності моральнісних (від "моральність") особистостей, здатних лікувати суспільство від недуг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Адвокатура України: Навч. посібник. У 2-х кн. Кн. 1 / За ред.
   С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С. Я., 2007. – 940 с.
7. Барщевский М. Адвокатская этика. – М.: Новый юрист, 2000. – 298 с.
8. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.:
   Де Юре, 1998. – 290 с.
9. Ватман Д. М. Адвокатская этика. – М.: Новый юрист, 2004. – 212 с.
10. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. – К.: Атіка, 2003. – 350 c.
11. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі: Науково-практ. посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 272 с.
12. Лубшев Ю. А. Адвокат в уголовном деле. – М.: Юристъ, 1999. – 460 с.
13. Торянников А. Г. Адвокат в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1987. – 290 с.
14. Трофименко В. Забезпечення права підсудного на захист // Прокуратура. Людина. Держава. – 2006. – № 2. – С. 63 – 66.
15. Фіолевський Д. П. Адвокатура: Підручник. – К.: Алерта, 2006. – 486 с.