Кр 1. Формування адвокатського корпусу 2.захисник у суді першої інстанції 3.судова промова

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адвокатура України"

 

ЗМІСТ

 Вступ .................................................................................................................. 3

 1. Формування адвокатського корпусу ........................................................... 5

 2. Участь захисника у суді першої інстанції .................................................... 9

 3. Підготовка адвоката до судової промови.
Структура промови адвоката-захисника .................................................... 17

 Висновки .......................................................................................................... 23

 Перелік посилань ............................................................................................ 24

ВСТУП

 Актуальність теми контрольної роботи зумовлена тим, що розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.

 Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є однією із основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129) [1].

 У той же час в завдання кримінального судочинства входить не лише швидке розкриття кожного злочину і повне викриття всіх осіб, винних у його вчиненні, але й суворе забезпечення того, щоб жодний невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений (ст. 2 КПК України) [2].

 Тому одним із важливих напрямків кримінально-процесуальної діяльності, яка за своїм характером протистоїть функції обвинувачення, є захист прав і законних інтересів осіб, що викриваються у вчиненні певного злочину за тією чи іншою справою.

 Зазвичай, на кожному етапі кримінального переслідування обвинувачений потребує допомоги адвоката, без неї він часто не знає, як довести свою невинність або меншу винність [3].

 Об'єктом дослідження є питання, пов'язані із формуванням адвокатського корпусу, участю захисника у суді першої інстанції, підготовкою адвоката до судової промови.

 Мета роботи – визначити специфіку формування адвокатського корпусу в Україні, розглянути особливості участі захисника у суді першої інстанції, з'ясувати основні етапи підготовки адвоката до судової промови, структуру цієї промови.

 Методи дослідження: описовий, порівняльний.

 Теоретичне значення роботи полягає в спробі теоретичного обгрунтування запропонованих проблем.

 Практичне значення роботи пов'язане із поглибленням теоретичних  знань в процесі ознайомлення з дисципліною "Адвокатура Україна".

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, перелік посилань.

 АДВОКАТ, АДВОКАТСЬКИЙ КОРПУС, АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ЗАСОБИ ЗАХИСТУ, АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ, ПРОМОВА АДВОКАТА У СУДІ.

 1. ФОРМУВАННЯ АДВОКАТСЬКОГО КОРПУСУ

 Проблема кадрового забезпечення таких основних ланок юридичної професії, як суддівська, слідчо-прокурорська та адвокатська, є однією із найбільш болючих у сфері юстиції. Ця проблема була чітко визначена ще в Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленій у квітні 1992 р. Верховною Радою України, і з того часу дефіцит висококваліфікованих юридичних кадрів зберігає свою незмінність, а пошук шляхів його подолання є вельми актуальним напрямком у розбудові державності [4].

 Саме від юристів, які працюють у сфері юстиції, в інституціях охорони права, у першу чергу залежать якість правосуддя, рівень законності та справедливості, утвердження верховенства права та стабільного правопорядку в країні. Тому як загальна спрямованість, так і кожний новий етап на шляху вдосконалення системи правосуддя неодмінно потребує уважного ставлення до юридичної професії [5].

 Стрижневу лінію ставлення до відповідної професії складає система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

 Якщо проаналізувати ті комплексні заходи, що починаючи з початку 90-х р.р. минулого століття вживались на державному рівні в плані розв'язання кадрових питань, то можна побачити, що їх основною спрямованістю було послідовне формування відокремлених відомчих систем, які облаштовувались, відповідно, під егідою Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Прокуратури України. Згодом власне відокремлення здобула й судова влада через створення Академії суддів України. Нарешті, і адвокатура в Україні має наразі свою академію [6].

 Такий вузьковідомчий підхід, звісно, має певні позитивні моменти, зокрема, дає можливість поглиблювати спеціалізацію фахівців за окремими напрямками, проте, з іншого боку, він розриває цілісність юридичної професії, значно послаблює зв'язки між її складовими. Той факт, що чимало закладів системи Міністерства освіти і науки України готують кадри для різних складових юридичної професії, суттєво не впливає на характер окресленої проблеми, оскільки їх участь обмежується лише рівнем надання вищої юридичної освіти.

 Своєю чергою, відомчі установи опікуються як наданням вищої освіти, так і системою перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Саме кадровий підбір, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців сконцентровані наразі на вузьковідомчих напрямках. В результаті загальнодержавне завдання щодо формування основних юридичних професій в аспекті здобуття та поглиблення правових знань характеризується відсутністю цілісності форми та чіткості координації дій [7].

 Доцільно згадати, що відхід від попередньої радянської моделі, яка містила в собі прагнення до цілісного підходу у справі формування основних юридичних професій, відбувався поступово. Так, на початку 90-х р.р. органи юстиції втратили повноваження щодо формування адвокатської професії, а згодом, після прийняття нового законодавства про судоустрій, і завдання щодо участі у формуванні корпусу суддів були передані іншому центральному органу влади.

 Отже, корпус адвокатів наразі будується на началах відокремлення від інших ланок юридичної професії. Відбір адвокатів здійснюється на підставі Закону України "Про адвокатуру" [8] за самостійними відокремленими критеріями. Набуття адвокатом досвіду та кваліфікації жодним чином не пов'язується з його можливим відбором в майбутньому до суддівського корпусу. Участь органів юстиції України у справі формування адвокатського корпусу є доволі обмеженою.

 Навпаки, про активну роль органів юстиції у формуванні корпусу адвокатів свідчить зарубіжний досвід. Так, у Республіці Білорусь рішення про допуск особи до кваліфікаційного адвокатського іспиту та сам іспит приймає Кваліфікаційна комісія з питань адвокатської діяльності, утворена Міністерством юстиції. Дану комісію очолює заступник Міністра юстиції, а сама комісія діє на підставі затвердженого Міністерством юстиції Положення [9].

 У Російській Федерації форма свідоцтва адвоката затверджується федеральним органом юстиції. Свідоцтво адвоката видається територіальним органом юстиції і, відповідно, завіряється його печаткою за результатами рішення кваліфікаційної комісії. Територіальний орган юстиції вносить відомості про адвоката до регіонального реєстру [10].

 У Республіці Казахстан адвокатський корпус формується саме Кваліфікаційною колегією юстиції [11].

 Про цілісний підхід до справи формування корпусу основних юридичних професій свідчить досвід зарубіжних європейських країн, де справедливість правосуддя й забезпечення верховенства права в суспільстві прямо пов'язуються зі станом організації юридичної професії. Недаремно в багатьох із цих країн професії прокурора та судді об'єднані поняттям магістратура, до судових слухань допускаються не всі юристи без виключення, а лише адвокати.

 До професії судді, прокурора та адвоката допускаються лише особи, що здобули переважно університетську освіту, яка базується на демократичних цінностях. Професії судді, прокурора та адвоката відокремлюються від професій поліцейського спрямування. Такий підхід суттєво ускладнює поширення корупції у сфері юстиції, не дає розвиватись негативним зв'язкам між різними органами та службами оперативного характеру та системи кримінального переслідування [12].

 В основі сучасного європейського розвитку правових систем лежить ідея цілісного ставлення до системи юстиції. Зокрема, європейські країни в цьому напрямку роблять не лише функціональні, але також і організаційні кроки. Свідченням тому є створення у 2002 р. Євроюсту як організації міждержавної співпраці між представниками судової влади та органів кримінального переслідування, в якій судді, прокурори та адвокати можуть побудувати ефективну систему професійного взаємопорозуміння з метою посилення боротьби з тяжкими злочинами.

 Таким чином, і в Україні має розвиватись тенденція, спрямована на наближення між собою професій судді, прокурора, слідчого, адвоката. І саме органи юстиції є тією державною інституцією, яка може бути рівновіддаленою від цих професій, однаково уважною та об'єктивною до кожної з них.

 У справі формування корпусу основних юридичних професій, адвокатів у тому числі, має проявлятись:

 1) цілісний підхід;

 2) уніфікація критеріїв до відбору кадрів, їх підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

 3) створення умов для "переливу" кадрів із однієї юридичної професії до іншої, насамперед, із адвокатської до суддівської.

 Тобто одним із основних джерел формування  суддівського корпусу в Україні у майбутньому має стати адвокатура як носій ідеалів захисту свободи та права. Професійна діяльність, професійна порядність адвокатів мають постійно бути в центрі уваги тих органів, що формують суддівський корпус. Адвокат, який планує стати суддею, повинен тривалий час бути максимально відкритим перед своїми колегами та перед системою юстиції.

 Отже, органи юстиції як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні повинні відіграти більш помітну роль у справі реалізації кадрової політики при формуванні корпусу основних юридичних професій, а саме: суддівської, прокурорської, слідчої та адвокатської. При цьому нова якість має набуватись не стільки завдяки організаційним змінам, скільки через формування єдиної кадрової ідеології.

 На цьому напрямку неухильно мають відшукуватися механізми посилення конкурсних засад при відборі кандидатів, підвищення ефективності кваліфікаційного іспиту, запровадження спеціалізованого тестування, мінімізації дублювання функцій органів відбору, відпрацювання моделі більш узгодженої роботи всіх ланок формування адвокатського корпусу.

 Рух за даними орієнтирами обумовлено як конституційними і законодавчими національними вимогами, так і міжнародно-правовими стандартами.

 2. УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129). Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59).

 В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинною у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1, 2 і З ст. 62).

 Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб.

 Підозрюваний – це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК України).

 Обвинувачений – це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК України). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку – засудженим або виправданим.

 Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно із функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи.

 Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це – сторони обвинувачення.

 Функцію захисту від підозри й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений (надалі для стислості ми будемо говорити переважно про обвинуваченого), їх захисник, громадський захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це – сторони захисту.

 Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне, з врахуванням законних інтересів сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України).

 Обвинувачений заінтересований в тому, щоб не бути:

 – притягнутим до кримінальної відповідальності й засудженим, якщо він є невинним, або за більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив;

 – без встановлених законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу;

 – підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особистості винного й обставин справи, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність;

 – обмеженим у правах, наданих законом.

 Це – законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в його право на захист у кримінальному процесі [13].

 Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред'явлення обвинувачення і засудження, вони часто неспроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності [14].

 Адвокат зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдовують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру", ч. 1 ст. 48 КПК України).

 Засоби захисту – це передбачені законом процесуальні дії адвоката, спрямовані на виконання професійних обов'язків. Вказаний обов'язок адвокат несе перед своїм підзахисним, а не перед слідчими органами, прокурором і судом, оскільки вони не мають права перекладати обов'язок доведення на обвинуваченого (ч. 2 ст. 22 КПК України), а, отже, й на його захисника.

 При несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом своїх обов'язків перед підзахисним останній вправі відмовитися від нього і вимагати повернення внесеної плати повністю або частково (залежно від обсягу і якості роботи, виконаної адвокатом), в тому числі й через суд в разі виникнення спору (ч. З ст. 12 Закону України "Про адвокатуру). Проте сам адвокат під жодним приводом (наприклад, розбіжності з обвинуваченим у питаннях тактики, засобів здійснення захисту, визнання чи заперечення вини), крім випадків, коли є обставини, що виключають його участь в даній справі, не вправі прямо чи побічно спонукати підзахисного відмовитися від його допомоги. Така відмова, як і відмова під впливом рекомендацій слідчих органів, прокурора чи судді, не може розглядатись як добровільна.

 Беручи участь у справі, адвокат може сприяти слідчим органам і суду у встановленні лише тих обставин, що виправдовують підзахисного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність, і в цих межах він сприяє виконанню завдань кримінального судочинства.

 Адвокат не підмінює підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє поряд з ними. Водночас він є самостійним учасником процесу, має свої процесуальні права і обов'язки і, як правило, не залежить від підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі.

 Навіть якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим і судом його невинність чи меншу винність. Коли ж він заперечує свою вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність) позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку адвокат не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, оскільки він фактично стане своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного [15].

 Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернативної позиції, яка полягає в тому, що захисник підтримує позицію підсудного, який заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його виправдання, але одночасно дає інше тлумачення обставин справи, яке виходить з можливого визнання його винним, і висловлює міркування про міру покарання на той випадок, якщо суд не прийме пропозицію про виправдання [16].

 Проте на думку українських юристів, альтернативна позиція адвоката є неприйнятною, оскільки свідчить про його невпевненість у невинності підсудного, послаблює позицію захисту [17].

 Суду має бути висловлений лише один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися на тому, що є найбільш сприятливим для підзахисного. При цьому адвокат повинсн так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного. На все, що має будь-яке значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду.

 Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'явленого обвинувачення. Адвокат не є вільним у визначенні позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики і методики захисту є незалежним. Процесуальна самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних питаннях, зокрема при заявленні клопотань. Підзахисному не байдуже, якими способами буде обстоюватися правова позиція. Адвокат повинен інформувати його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз'яснити їх суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого і не викликало з його боку небажаної реакції [18].

 Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, її предметом є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, забороняється розголошувати і використовувати в інтересах своїх або третіх осіб не лише адвокату, але й помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань (ч. 1 і З ст. 9 Закону України "Про адвокатуру").

 Важливою гарантією збереження адвокатської таємниці є заборона вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомості, що становлять таку таємницю. По цих питаннях вони не можуть бути допитані як свідки (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру"). Документи, пов'язані з виконанням адвокатом обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника (ч. 10 ст. 48 КПК України).

 Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довірительність, конфіденційність у стосунках адвоката з клієнтом.

 З моменту допущення до участі в справі адвокат наділений такою сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здійснювати функцію захисту в справі. Зокрема, він має право:

 – до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту – без обмеження їх кількості і тривалості;

 – мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру;

 – бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, що виконувались з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;

 – з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь в інших слідчих діях;

 – застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи – з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, – з дозволу судді чи суду;

 – ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства – з усіма матеріалами справи;

 – виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості;

 – брати участь у судовому розгляді справи;

 – подавати докази і заявляти клопотання і відводи;

 – подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду (ч. 2 ст. 48 КПК України).

 Ці права конкретизуються в КПК України щодо окремих стадій кримінального процесу і процесуальних дій.

 Одним із складових елементів здійснення захисту є бесіди адвоката з обвинуваченим, під час яких йому даються консультації з правових питань, намічається правова позиція, з'ясовуються обставини, що сприяють захисту, оцінюються докази, зібрані на підтвердження обвинувачення, аналізуються доводи, які обвинувачений наводить на їх спростування.

 Побачення адвоката з обвинуваченим, який перебуває під вартою, наодинці сприяє довірительності в їх стосунках. Присутність же сторонньої особи зашкодила б авторитету адвоката в очах підзахисного, зменшила б довіру до нього, не дозволила б встановити психологічний контакт з підзахисним.

 Адвокату необхідно пам'ятати, що, беручи участь у судових дебатах, він вправі посилатися лише на ті докази, які були досліджені у судовому засіданні (ч. З ст. 318 КПК України), і що суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК України). Через це він повинен брати активну участь в судовому слідстві з тим, щоб допомогти суду дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину або звільняють від кримінальної відповідальності.

 Позиція адвоката, тобто його думка з питань вини і відповідальності підсудного, визначається протягом усього судового розгляду, але остаточно формулюється і доводиться до відома суду та учасників судового розгляду лише в його промові під час судових дебатів. При цьому враховується і висловлена суб'єктами сторони обвинувачення позиція, оскільки відповідно до закону (ч. 2 ст. 318 КПК України) захисник бере участь у судових дебатах останнім, після того, як з промовами уже виступили прокурор, громадський обвинувач, потерпілий і його представник (останні – в справах приватного обвинувачення, а також в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі), цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, громадський захисник.

 Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить захисникові (ч. 5 ст. 318 КПК України). Обмін репліками не повинен перетворюватись у лайку сторін обвинувачення і захисту. В своїй репліці адвокат коротко, в стислій і коректній формі може звернути увагу суду на перекручення фактів, позиції захисту, на домисли та принципово неправильні судження, допущені прокурором або іншими суб'єктами сторони обвинувачення в їх промовах і репліках.

 Адвокат, який брав участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу судового засідання має право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту.

3. ПІДГОТОВКА АДВОКАТА ДО СУДОВОЇ ПРОМОВИ. СТРУКТУРА ПРОМОВИ АДВОКАТА-ЗАХИСНИКА

 Підготовка судової промови поділяється на кілька етапів: збір матеріалів, аналіз матеріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови.

 Збір матеріалів починається в процесі вивчення кримінальної справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, необхідно підкреслити або якось позначити. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підкажуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства.

 Проте, судова промова – це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом досудового слідства. Адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, огляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити [19].

 Адвокат повинен занотувати не лише найсуттєвіше з того, що проходило в суді, а й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збір матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збір матеріалів ускладнюється.

 Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді, її негайна оцінка – усе це діяльність адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.

 Адвокату не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства адвокат байдуже поставиться до висновку експертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обгрунтованої суперечки з експертом після судової промови.

 Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно полегшить перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і складних справах записи необхідно робити за розділами: епізоди звинувачення, показання підсудних, документи, речові докази, висновки експертів та ін.

 Адвокат складає так зване адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збір матеріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент – коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.

 Роздуми з приводу матеріалів для судової промови розпочинаються задовго до судового засідання. Аналізуються як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

 До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відомостей, що містяться в них.

 Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей зі змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одержаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел – показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необхідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуальним законодавством, чи не було порушень закону при його одержанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди породжують сумнів у їх вірогідності й не можуть використовуватися в кримінальному процесі.

 Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Усе належить перевіряти, в усьому пересвідчитися самому. Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв'язок подій. Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, необхідно перевіряти з точки зору протилежної сторони. Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було.

 Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обгрунтованість.

 Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли адвокат вивчає матеріали справи, а й в інший час, коли несподівано виникне якась думка, що прояснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з'являється.

 Збір та аналіз матеріалів – це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого – підвести адвоката до безпосередньої підготовки промови.

 Підготовка судової промови – це опрацювання зібраного матеріалу, добір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підлягає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої промови.

 У справі, яка слухається один день або кілька годин, обставини, як правило, простіші та й картина події ясніша. У такій справі адвокату вже в процесі судового слідства необхідно займатися письмовою підготовкою промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є необхідність, а головне – можливість, то на цій основі треба написати другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які виникли у зв'язку з промовою прокурора чи інших учасників судового розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано, написане – прочитано. Це допоможе адвокату краще з'ясувати, що необхідно сказати на захист підсудного.

 Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план захисту. В ньому має бути передбачено таке:

 – які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечення прав і законних інтересів підсудного;

 – які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;

 – в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;

 – які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, експертів і дослідженні інших доказів у справі [20].

 Приступати до систематизації матеріалів найкраще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Адвокат фіксує висновок, а поряд розміщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розташовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступної, наступна – додатково підкріплює попередню.

 Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розміщення, адвокат переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.

 Найкраща форма підготовки судової промови – це складання детальних тез промови.

 Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагментами без плавних переходів, без надмірного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.

 Тези дають можливість адвокату у творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а готовий текст промови не лише не дає цієї можливості, але перетворює живу мову на заздалегідь написаний твір на задану тему.

 Молодий адвокат повинен навчатися думати й працювати у складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промову за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка читається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між адвокатом і судом, адвокатом і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках писатиме повний текст промови, опиниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками.

 Тези промови, а за ними й сама промова, не повинні бути переказом усього того, що відбувалося в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. У тезах головне місце мають посісти доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установлені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від адвоката чіткого розуміння, що є головним, а що другорядним і допоміжним. Це необхідно йому для того, щоб відповідно розподілити зусилля і час: головному – максимум зусиль і більше часу, другорядному – мінімум того й іншого.

 Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Усе залежатиме від конкретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допустимим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови. Довівши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпілого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає переконливішим і вірогіднішим.

 Тек