Кр 1.Види адвокатської діяльності 2.участь захисника у процесі. 3.Етичні правила поведінки адвоката

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Адвокатура України"

ЗМІСТ

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Види адвокатської діяльності ........................................................ 5

 2. Обставини, що виключають участь захисника
у кримінальному процесі. Забезпечення обов'язкової
участі захисника, відмова від захисника ...................................... 12

 3. Етичні правила поведінки адвоката у різноманітних сферах діяльності. Етичні правила в системі взаємовідносин адвокат – колега та адвокат – клієнт    19

 Висновки ........................................................................................... 27

 Список використаної літератури ..................................................... 30

ВСТУП

 Актуальність теми контрольної роботи пов'язана з необхідністю визначення ролі інституту адвокатури у здійсненні механізму захисту прав громадян в Україні.

 Посилення цієї ролі неможливо без з'ясування видів юридичної допомоги, що її надають адвокати, вирішення проблеми забезпечення обов'язкової участі захисника у кримінальному процесі та відмови від захисника, впровадження етичних правил поведінки адвоката у різноманітні сфери його діяльності.

 Останнє питання є особливо актуальним.

 Зміцнення позицій України на міжнародному рівні, розширення дружніх взаємовідносин із зарубіжними країнами, підписання двосторонніх угод про правове співробітництво викликають потребу в постійних комунікативних зв'язках, взаємних контактах, залученні адвокатського корпусу до провадження судових справ у різних точках світового співтовариства [15, С. 342].

 Невід'ємною ознакою адвокатської професії, за таких умов, стає адвокатська етика як засіб спілкування адвокатів різних країн як між собою, так і з представниками судових інстанцій.

 Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає, як необхідної умови, належного здійснення адвокатської діяльності, максимальної свободи адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його незалежність від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема, з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

 Об'єктом дослідження, виходячи зі змісту роботи, можна визначити:

 – види адвокатської діяльності;

 – обставини, що виключають участь захисника у кримінальному процесі;

 – забезпечення обов'язкової участі захисника у судовому процесі;

 – відмову від захисника;

 – етичні правила поведінки адвоката у різноманітних сферах діяльності.

 Мета роботи залежить від об'єкту дослідження і полягає в тому, щоб:

 1) розглянути види адвокатської діяльності;

 2) висвітлити обставини, що виключають участь захисника у кримінальному процесі; умови забезпечення обов'язкової участі захисника у судовому процесі та відмови від нього;

 3) з'ясувати особливості етичних правил поведінки адвоката у різноманітних сферах діяльності.

 Методи дослідження: історичний, описовий, порівняльний.

 Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 Види правової допомоги, що надаються професійними адвокатами, визначені у ст. 5 Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р.

 Адвокати:

 – дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законодавства;

 – складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

 – посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;

 – здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

 – подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

 – здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства.

 Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

 Консультаційна робота є найбільш значним за розміром і в такому ж ступені важливим сектором діяльності адвокатури. Це основний вид роботи юридичних консультацій із надання юридичної допомоги населенню. З консультативної роботи починаються всі інші види юридичної практики: надання порад, довідок, складання юридичних паперів та документів, досягнення згоди про подальшу співпрацю, укладення угод про провадження тих чи інших справ у суді тощо [15, С. 116].

 Уявлення відвідувача про рівень професіоналізму адвоката, про його вміння та бажання працювати зацікавлено та ефективно складається саме на стадії знайомства з останнім при першій зустрічі в процесі отримання юридичної консультації. Враження, яке залишилося у клієнта під час першої бесіди, вирішує долю подальших відносин з адвокатом.

 Візит до адвоката – це завжди вимушена дія. Людина, що прийняла рішення про відвідування юридичної консультації, зважила всі свої можливості і, як правило, приготувалася до певних витрат часу і коштів, а головне, – до вигідного для себе викладення питання, що стало причиною звернення до послуг адвоката [15, С. 117].

 Найбезнадійніша для відвідувача та найбезперспективніша, з точки зору адвоката, справа може бути роз'яснена таким чином, що людина, не зважаючи на негативний для себе результат, вийде вдячною і задоволеною від спілкування з адвокатом. Головне – бути з клієнтом чесним, уважним до його проблеми.

 Основна специфіка адвокатської діяльності полягає в тому, що адвокат під час роботи завжди опікується інтересами своїх клієнтів. Він мусить виконувати свою роботу грамотно, сумлінно й ефективно, оскільки, як правило, дана робота оплачується. Перспектива подальших відносин цілком залежить від першої зустрічі. Зовнішній вигляд адвоката, сконцентрованість уваги до розповіді візитера, його щира професійна зацікавленість, постановка доречних та цілеспрямованих питань – невід'ємні атрибути адвокатської професії [6, С. 141].

 Необхідно підкреслити, що саме поточна рутинна консультаційна робота надає адвокатові широку можливість кожен день стикатися з новими життєвими ситуаціями в різних сферах діяльності. А необхідність надання компетентної консультації спонукає до систематичного ознайомлення з десятками законодавчих та урядових актів і робить адвоката максимально досвідченим і поінформованим у багатьох галузях права.

 Консультаційна робота вимагає від адвоката уміння відповісти на будь-яке запитання й у будь-якій галузі права. Проте, це зовсім не означає, що адвокат утримує в пам’яті зміст усіх кодексів та законів. Головне достоїнство адвоката-консультанта – знати, де шукати відповідь на те чи інше запитання. Наразі, за наявності комп'ютерної техніки та безлічі пошукових правових систем, знайти будь-який законодавчий акт – це справа секунд. Втім, для цього потрібні певні навички [9, С. 85].

 Саме в процесі юридичної консультації виникають цивільні, трудові, кримінальні чи адміністративні справи. Своєю чергою, виникнення обгрунтованої необхідності у започаткуванні судової справи, тягне за собою потребу в тих чи інших паперах, витребування яких приймає на себе адвокат.

 Часто процес надання адвокатом юридичної консультації завершується проханням клієнта дати згоду на участь у тій чи іншій справі. Перш, ніж дати згоду на ведення певної справи, адвокат мусить врахувати всі обставини: власну компетентність у специфіці справи, перспективу, зайнятість та ін.

 Суть конкретної справи, яку бере на себе адвокат, з огляду на етичні вимоги, що притаманні суспільству, може носити різноманітний характер.

 Д. П. Фіолевський пропонує розглянути це припущення на прикладі категорію справ, що виникають через дорожньо-транспортні пригоди [15, С. 119].

 Тут, крім знання норм цивільного та кримінального права, необхідно добре орієнтуватися у механізмах ДТП, тонкощах розслідування справ, уміти перевіряти розрахунки експертів. Якщо дані вимоги – в компетенції адвоката, а претензії клієнта справедливі й обгрунтовані, тоді робота над справою буде, скоріше за все, ефективною.

 Втім, навіть у такій справі можуть бути нюанси, які суперечать моральним установкам адвоката і його власним життєвим принципам. Не виключаються обставини, коли клієнт виявився головним винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, що спричинила за собою тяжкі наслідки – людські жертви й значні матеріальні втрати для потерпілих. Проте, скориставшись тяжким становищем потерпілих, він зумів знайти "спільну мову" з інспекторами ДАІ та слідчим і прагне через суд, із допомогою адвоката, домогтися стягнення з потерпілих власних збитків. Про всі позаправові нюанси клієнт поділився з адвокатом. Для адвоката виникає ситуація морального вибору, яка вирішується ним залежно від його життєвих принципів та конкретних обставин. У даній ситуації адвокат змушений діяти відповідно до своїх моральних принципів, не порушуючи при цьому етично-правових вимог.

 Дізнавшись про істинні обставини справи, адвокат:

 а) погоджується взятися за справу, що свідомо є несправедливою, з огляду на відверте зізнання клієнта про свої "закулісні" справи з інспекторами ДАІ і слідчим;

 б) відмовляється від участі у справі (до укладення угоди) на стороні даного клієнта, посилаючись на якісь вигадані обставини (наприклад, зайнятість).

 Щоб діяти за п. "б", адвокат має бути впевненим, що його клієнт є єдиним і незаперечним винуватцем ДТП. Відмова можлива за умови, коли адвокат, через свої принципи, не може допомагати у досягненні несправедливої, хоча, з формальної точки зору, й обгрунтованої мети. Природно, останній варіант є прийнятним далеко не для кожного адвоката, а лише для такого, що може дозволити собі відмовитися від заробітку, посилаючись на свої моральні принципи.

 Згода адвоката на ведення справи – це відповідальний крок, продумане та зважене рішення, прийняте з урахуванням усіх обставин стосовно своїх фактичних та професійних можливостей щодо її якісного та безперешкодного провадження справи. Таке рішення передує укладенню угоди про надання правової допомоги. Проте, згода ще не породжує якихось обов'язків у адвоката. На даному етапі він вільний в остаточному вирішенні питання щодо укладення угоди, але після юридичного оформлення останньої адвокат позбавляється права на відмову від домовленостей за деякими винятками, передбаченими Законом.

 Для успішного виконання окресленого законом завдання – надання доступної та якісної правової допомоги, Закон України "Про адвокатуру" формулює обов'язки адвоката (ст. 7) та забезпечує його достатньо вичерпним комплексом прав (ст. 6).

 Права та обов'язки адвоката визначаються основною функцією його професії – надання швидкої та якісної правової допомоги людині, яка її потребує. Наразі, практиці відомі такі форми правової допомоги:

 1) разова юридична консультація;

 2) юридична допомога на постійній основі;

 3) персональний адвокат;

 4) правове обслуговування юридичних осіб;

 5) представництво в органах державної виконавчої влади та в громадських організаціях;

 6) представництво в судах;

 7) правова допомога на досудовому слідстві у кримінальних справах;

 8) правова допомога в судах у кримінальних справах.

 Кожен з наведених тут видів адвокатської діяльності може, за певних обставин, трансформуватись в будь-який інший.

 При здійсненні професійної діяльності адвокат згідно з вже згадуваною ст. 6 Закону України "Про адвокатуру" має право:

 – представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

 – збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян – за їх згодою;

 – ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

 – отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

 – застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

 – доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові вмотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

 – бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

 – виконувати інші дії, передбачені законодавством.

 Адвокат не має права приймати доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, як особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

 Обов'язки адвоката під час надання правової допомоги передбачені ст. 7 Закону.

 При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного [7, С. 111].

 Форми здійснення тих чи інших видів діяльності визначаються самим адвокатом. Єдиною вимогою до будь-яких форм чи методів є відповідність останніх закону та правилам професійної етики.

2. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОВ'ЯЗКОВОЇ УЧАСТІ ЗАХИСНИКА, ВІДМОВА ВІД ЗАХИСНИКА

 Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника (ст. 45 КПК України), причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ч. З ст. 46 КПК України).

 Відповідно до положень ст. 45 КПК України участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, – з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення – з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру – з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

 6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника;

 У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених ч. 1 ст. 45 КПК України, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

 Як зазначається у ч. 1 ст. 46 КПК України, підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника.

 Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

 При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол з зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу.

 Відмова від захисника у випадках, зазначених у ст. 45 КПК України, може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обгрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, встановленому законом.

 Прийнявши відповідно до вимог ст. 50 КПК України рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов'язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього в стадії розслідування справи не менше доби, а в стадії судового розгляду справи – не менше трьох діб.

 Якщо у випадках, передбачених ст. 45 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд – ухвалою самі призначають захисника.

 Заміна одного захисника іншим, крім випадків, передбачених ст. 61 КПК України, може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

 Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.

 Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за згодою підсудного – і близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1 ст. 44 КПК України). На практиці захисниками є переважно адвокати.

 Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.

 Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК України).

 Це відповідає прийнятим на VІІІ Конгресі ООН із запобігання злочинам у серпні 1990 р. в Нью-Йорку "Основним положенням про роль адвокатів", які передбачають, що будь-яка людина вправі звернутися за допомогою для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і що обов'язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрму або обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5). Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59).

 Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатське об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими вище посадовими особами.

 На прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захисника в справі забезпечується особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо).

 "Основні положення про роль адвокатів" передбачають, що особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п. 6).

 Конституція України також встановлює, що кожен має право на правову допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ч. 1 ст. 59).

 У разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 47 КПК України).

 Слідчий орган, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що в справі бере участь захисник за призначенням. У цьому разі останній замінюється захисникам за угодою.

 Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний висловили бажання мати певного захисника, то заміна його іншим без їх згоди, відсутності даних про неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого строку є порушенням права на захист, оскільки замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного обвинуваченого, підсудного.

 В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити іншого захисника або забезпечують його самі.

 Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч. З ст. 47 КПК України).

 За загальним правилом захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі в стадії попереднього розслідування і в усіх судових стадіях кримінального процесу, включаючи стадію виконання вироку [7, С. 136].

 Проте, в трьох випадках захисник допускається до участі в справі і до пред'явлення обвинувачення:

 1) в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення – з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання;

 2) у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, – з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи;

 3) у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, – з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника – не пізніше 24 годин з моменту поміщення (ч.ч. 2, 3, 5 ст. 44 КПК України).

 Адвокат не вправі відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру", ч. 8 ст. 43 КПК України).

 Є різні думки з приводу того, з якого моменту захист вважається прийнятим адвокатом. "Моментом прийняття адвокатом на себе захисту слід вважати пред'явлення ним ордера юридичної консультації органам попереднього слідства чи суду", – пише З. З. Зінатуллін [8, С. 47].

 Іншої думки додержує Ю.І. Стецовський: захист може вважатися прийнятим не з моменту одержання ордера і пред'явлення його слідчому чи судді, а лише після виявлення згоди обвинуваченого з позицією, яка намічена адвокатом [12, С. 232].

 На наш погляд, перша думка є більш правильною, оскільки вироблення адвокатом своєї позиції в справі і ознайомлення з нею обвинуваченого означає по суті, що адвокат вже включився до захисту.

 Проте закон містить й перелік обставин, що виключають участь у справі особи як захисника.

 Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру"), коли адвокат брав участь в даній справі як представник цивільного позивача, цивільного відповідача, підлягає допиту як свідок, є родичем обвинувача або потерпілого (ч. 1 ст. 61 КПК України).

 Адвокати – народні депутати України не можуть брати участь у справах проти держави, а також бути захисниками осіб, які обвинувачуються у державній зраді (ч. З ст. 5 Закону України "Про статус народного депутата України").

 Один і той же адвокат не може бути захисником двох або декілька підозрюваних, обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК України).

 За наявності цих обставин адвокат повинен відмовитися від виконання обов'язків захисника в справі (в останньому випадку – залишитися захисником лише одного з підозрюваних, обвинувачених, підсудних або тих з них, інтереси захисту яких не є суперечливими).

 На цих же підставах він може бути усунутий від участі в справі за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (ч. З ст. 61 КПК України).

 Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. У таких випадках треба забезпечити участь перекладача в процесі.

3. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ АДВОКАТА У РІЗНОМАНІТНИХ СФЕРАХ ДІЯЛЬНОСТІ. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА В СИСТЕМІ ВЗАЄМОВІДНОСИН АДВОКАТ – КОЛЕГА ТА АДВОКАТ – КЛІЄНТ

 Процес зародження і становлення юридичної етики як загальновизнаного і неодмінного фактора повноцінної правової діяльності, що гарантує надійний захист прав людини, як самостійної наукової галузі і навчальної дисципліни відбувався в різних державах по-різному.

 Фундаментом для розвитку етичних принципів на міжнародному рівні стала проголошена Організацією Об'єднаних Націй і закріплена в її Статуті воля "до створення умов, при яких може дотримуватися справедливість". Саме справедливість була й залишається одним з головних деонтологических принципів юридичної діяльності.

 Пріоритетність основних юридичних принципів визначена Загальною декларацією прав людини, 50-річчя якої відзначалося в 1999 р.

 Це – рівність перед законом, презумпція невинності, право на те, щоб справа була розглянута гласно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом, відповідні гарантії необхідні для захисту будь-якої людини, обвинуваченої у вчиненні злочину.

 Міжнародна організація адвокатів (МОА) виразила своє прагнення до гармонізації та наступним кроком на шляху вдосконалення деонтологічних принципів дванадцяти країн-учасниць стала конференція Міжнародної асоціації юристів (МАЮ), що відбулася в Нью-Йорку у вересні 1990 р. Підсумком роботи цієї конференції було прийняття Стандартів незалежності юридичної професії міжнародної асоціації юристів.

 У цьому документі вперше на міжнародному рівні було закріплено, що справедлива система організації юстиції, яка гарантує незалежність юристів при виконанні ними професійного обов'язку без будь-яких необгрунтованих обмежень, прямого чи непрямого тиску чи втручання, є абсолютно необхідною для побудови і функціонування правової держави.

 Конференція МАЮ підтвердила прихильність основним принципам юридичної етики і призивала регіональні асоціації сприяти забезпеченню права кожного громадянина на швидке, справедливе і гласне слухання в компетентному, незалежному і безсторонньому судовому органі відповідно до належної і справедливої процедури у будь-яких справах.

 Найбільш активною необхідно визнати тенденцію МАЮ до вдосконалення етичної сторони діяльності юристів-адвокатів. Це цілком обгрунтований напрямок зусиль МАЮ, оскільки саме адвокатура є передовим загоном юридичного співтовариства в справі захисту прав і свобод людини. Саме в цій сфері юридичної спеціалізації зосереджені найбільш педантичні й делікатні моменти юридичної етики і деонтології [15, С. 93].

 Природно, що це зовсім не применшує важливості деонтологічних питань в інших сферах діяльності юристів.

 Висновок, що саме стан адвокатури в державі є "лакмусовим папірцем" істинності демократії, підтверджується непослабленою увагою міжнародних організацій до її проблем.

 У серпні 1990 р. на восьмому Конгресі ООН з попередження злочинів прийняті Основні положення про роль адвокатів.

 Основними положеннями цього документа є такі:

 1) допуск до адвокатів і юридичної допомоги;

 2) кваліфікація і підготовка;

 3) обов'язок і відповідальність;

 4) воля висловлень і асоціацій;

 5) професійні асоціації адвокатів;

 6) дисциплінарне провадження.

 Найбільш гостро світову громадськість цікавили такі етичні проблеми адвокатської діяльності, як подолання складності доступу до адвокатів і юридичної допомоги, поєднання обов'язку і відповідальності адвокатів, необхідність зміцнення професійних асоціацій, як гарантії якості адвокатської допомоги особам, що її потребують.

 На восьмому Конгресі ООН з попередження злочинності і поводженню з правопорушниками були прийняті Основні принципи, що стосуються ролі юристів. Цей документ поглиблює і розширює положення, які були розглянуті у попередньому документі.

 Етичні проблеми юриспруденції не були проігноровані й на багатьох міжнародних форумах більш пізнього часу, який збігається з епохою початку становлення української державності.

 Зміцнення позицій України на міжнародному рівні, розширення дружніх взаємовідносин із зарубіжними країнами, підписання двосторонніх угод про правове співробітництво викликають потребу в постійних комунікативних зв'язках, взаємних контактах, залучення адвокатського корпусу до провадження судових справ у різних точках співтовариства,

 Невід'ємною ознакою адвокатської професії, за таких умов, стає адвокатська етика як засіб спілкування адвокатів різних країн Європейського та світового співтовариства як між собою, так і з представниками судових інстанцій.

 Етичні засади адвокатської професії визначені Законом України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. № 2887-XІІ в ред. від 01.12.2008 р.

 Стаття 4 цього Закону визначила їх у такий спосіб: адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

 1 жовтня 1999 Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України було схвалено Правила адвокатської етики (далі – Правила), де основним принципам адвокатської етики присвячено Розділ ІІ.

 Згідно з Правилами, адвокати в своїй повсякденній практиці керуються такими принципами:

 1) незалежність;

 2) дотримання законності;

 3) домінантність інтересів клієнта;

 4) неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами;

 5) конфіденційність;

 6) компетентність та добросовісність;

 7) чесність і порядність;

 8) повага до професії адвоката;

 9) культура поведінки;

 10) обмежене рекламування діяльності адвокатів.

 Законодавче декларування принципу незалежності адвоката необхідно розуміти як надання адвокатові права самостійно розробляти та здійснювати в межах закону тактику та стратегію захисту і представництва у конкретній справі при наданні правових послуг, а також заборону тиску на адвоката, з метою примусити його змінити позицію на шкоду інтересам клієнта, з боку будь-яких приватних чи службових осіб.

 Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає, як необхідної умови, належного здійснення адвокатської діяльності максимальної свободи адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його незалежність від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема, з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

 Захисник не може допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що применшують його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться із законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

 Адвокату необхідно уникати такої діяльності, яка ставила б його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядковувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру і Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню адвокатом його професійних обов'язків.

 У своїй професійній діяльності адвокат має дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, використовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокат не повинен вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам. Він не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом або іншими особами.

 У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів над своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, чи їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнта і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.

 Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

 Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без чого неможливим є належне надання правової допомоги.

<