Кр ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Аграрне право"
на тему:
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

План

Вступ 3
1. Поняття фермерського господарства та його правові ознаки 4
2. Порядок створення і державної реєстрації фермерських господарств 8
3. Основні права та обов'язки членів фермерських господарств 13
4. Умови та порядок припинення діяльності фермерських господарств 15
Висновки 18
Задача № 19 20
Задача № 20 23
Список використаної літератури 25

ВСТУП
Актуальність теми контрольної роботи полягає в тому, що нові форми економічних відносин потребують запровадження на селі нового економічного механізму господарювання, головними засадами якого є вдосконалення організаційних форм ведення господарства на основі різноманітних форм власності та дійового правового забезпечення.
Досвід економічно розвинених країн світу свідчить про те, що сучасні фермерські господарства, які є провідною продуктивною силою аграрного сектора економіки, дають змогу селянинові бути господарем на землі, ефективно й раціонально її використовувати.
Отже, і в Україні в умовах ринкової економіки відроджується та набуває певних усталених рис така форма господарювання, як фермерські господарства. Створена певна правова база ведення фермерських господарств, що складається із законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.
Проте, оскільки фермерські господарства є новою формою господарювання в нашій державі, то в процесі їх функціонування виникають різні проблеми, які поки що недостатньо або нечітко врегульовані.


1. ПОНЯТТЯ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ЙОГО ПРАВОВІ ОЗНАКИ
Фермерське господарство - це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. № 973-ІV в ред. від 07.10.2005 р. (надалі - Закон) дано таке визначення фермерського господарства; "фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону".
Фермерське господарство має такі ознаки:
- це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;
- ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;
- ця діяльність здійснюється лише громадянами України;
- це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;
- трудові відносини у фермерських господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового договору (контракту);
- для членів фермерського господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;
- діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;
- майно фермерського господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;
- фермерське господарство має статус юридичної особи.
Все це дозволяє розглядати фермерське господарство як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.
При створенні фермерського господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, фермерське господарство визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.
Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення.
Втручання у господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних.
Виходячи із положень ст. 9 Закону, новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років), фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.
Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств, а органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.
Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок тощо).
За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.
Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств.
Кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, а іншим фермерським господарствам підтримка надається тільки на поворотній основі, а також - спрямовуються на забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.
Новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами на безповоротній основі кошти надаються на такі цілі:
1) відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства;
2) відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств;
3) підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах;
4) розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств. На поворотній основі допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.
Іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п'яти років на такі цілі:
1) придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів;
2) на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції;
3) на будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових;
4) на закладення багаторічних насаджень;
5) на розвиток кредитної та обслуговуючої кооперації;
6) на зрошення та меліорацію земель.
Рівноправність фермерського господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.
Зміст інституту правового регулювання членства в фермерському господарстві полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.
2. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ Й ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.
Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.
Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.
Переселенцям, які створюють фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомога за рахунок державного бюджету у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою.
Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств затверджується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань аграрної політики і з питань праці та соціальної політики за погодженням з Асоціацією фермерів та приватних землевласників України.
До складу професійної комісії з питань створення фермерських господарств включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій.
Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.
Виходячи із положень ст. 7 Закону, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.
Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обгрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.
Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.
Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.
Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Земельні ділянки, розмір яких перевищує зазначений розмір, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.
Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.
Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.
Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки.
Для державної реєстрації фермерського господарства голова фермерського господарства або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:
- засновницькі документи (установчий договір про створення фермерського господарства та Статут фермерського господарства);
- реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;
- копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;
- документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.
Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.
Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.
Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
3. ОСНОВНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЧЛЕНІВ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
Згідно із частиною 1 ст. 13 Закону члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право:
- продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
- самостійно господарювати на землі;
- власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
- на відшкодування збитків;
- споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди;
- реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт;
- інші права.
Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов'язані:
- забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;
- додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
- сплачувати податки та збори;
- не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
- не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
- надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;
- дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;
- дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів;
- зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Фермерське господарство має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку. Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство - орендар погоджує з орендодавцем.
Фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, що знаходяться на земельній ділянці, відповідно до законодавства України.
4. УМОВИ ТА ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
Відповідно до статті 5 Закону діяльність фермерського господарства припиняється у разі:
1) реорганізації фермерського господарства;
2) ліквідації фермерського господарства;
3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);
4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається:
- власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства (відповідно до закону та Статуту фермерського господарства);
- у разі, якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом;
- у разі банкрутства фермерського господарства (відповідно до закону).
Спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються судом.
Відповідно до частини 1 ст. 59 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом:
1) реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення);
2) ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК України, - за рішенням суду.
У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.
У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.
У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.
У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.
У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.
Припинення за юридичними підставами може бути двох видів: добровільним і примусовим.
Юридичними підставами добровільного припинення фермерського господарства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. До них належать:
- закінчення строку, на який створювалось фермерського господарства;
- досягнення мети, поставленої засновниками під час створення фермерського господарства.
Установчі документи фермерського господарства можуть включати й інші підстави такого виду.
Мотиви ініціативи підприємця закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення підприємства тощо.
Примусово діяльність фермерського господарства припиняється:
- на підставі рішень суду (господарського суду) про визнання недійсними установчих документів фермерського господарства (невідповідність їх чинному законодавству) та акта (рішення засновника) про створення фермерського господарства;
- на підставі рішення суду (господарського суду) за поданням органів, що контролюють діяльність фермерського господарства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;
- на підставі рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідомлення фермерського господарства про зміну свого місцезнаходження;
- на підставі рішення господарського суду про визнання фермерського господарства банкрутом.
Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання визначений у ст. 60 ГК України.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Сучасні фермерські господарства, які є провідною продуктивною силою аграрного сектора економіки, дають змогу селянинові бути господарем на землі, ефективно й раціонально її використовувати.
2. Фермерське господарство - це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Його особливість полягає в тому, що воно є переважно сімейним господарством. За своєю суттю фермерське господарство відображає давні історичні традиції сімейного селянського господарства в Україні.
3. Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його становлення. Втручання у господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається.
4. Зміст інституту правового регулювання членства у фермерському господарстві полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.
5. До основних завдань фермерського господарства необхідно віднести:
- забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;
- виробництво, переробку і збут сільськогосподарської продукції;
- участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;
- раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.


Задача 19
Громадянка Зоренко, 1942 р. народження, була членом КСГП ім. Стасова, працювала в колгоспі ім. Стасова з 1962 р.
У 1997 р. вийшла на пенсію з цього ж таки підприємства. Сертифікат на одержання земельної ділянки отримала, але 15.01.2000 р. відбулися загальні збори КСГП ім. Стасова, на яких було вирішено звернутися у Василівську сільську Раду і райдержадміністрацію з проханням про скасування рішення загальних зборів КСГП про надання Зоренко сертифіката на наділення її земельною ділянкою.
Загальні збори прийняли це рішення на підставі того, що громадянка Зоренко, працюючи в КСГП, прогулювала, пиячила, займалась дрібними крадіжками.
Сільська Рада своїм рішенням від 31.01.2000 р. відхилила клопотання загальних зборів як такі, що не відповідають вимогам закону.

1. Чи правомірне за порушення трудової дисципліни і вчинення дисциплінарних проступків позбавляти члена КСГП його земельних прав?

Позбавлення члена КСГП його земельних прав за порушення трудової дисципліни і вчинення дисциплінарних проступків є неправомірним.
У статті 19 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.02.1992 р. № 2114-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. зазначається, що трудові відносини членів підприємства регулюються цим Законом і статутом підприємства, а громадян, які працюють за трудовим договором або контрактом, - законодавством про працю України.
Стаття 147 Кодексу законів про працю України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано лише один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Практика свідчить, що статути КСП передбачають такі ж заходи стягнення.

2. Чи має право сільська Рада скасувати рішення загальних зборів КСГП? Яким чином це питання регулюється законодавством?

Відповідно до частини 2 ст. 26 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" сільська Рада не має права скасувати рішення загальних зборів КСГП.
В згаданій статті зазначене, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Державні органи і посадові особи можуть втручатися у діяльність підприємства лише відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством.
Саме такий випадок, на мій погляд, має місце у наданому разі.
Відповідно до п. 5 Указу Президента України від 08.08.1995 р. за № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. Згідно із п. 6 Указу після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Отже, питання щодо видачі сертифікатів відноситься виключно до компетенції сільської Ради. Лише вона може скасувати відповідне рішення загальних зборів.

3. Хто має право (який державний орган) скасовувати рішення загальних зборів КСГП?
Якщо не виникає ситуація, аналогічна описаній вище, аналізуючи Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" можна дійти висновку, що всі спірні питання, пов'язані із рішеннями загальних зборів вирішуються судом.


Задача 20
Громадянка Пархоменко написала скаргу в облдержадміністрацію на дії правління КСГП ім. Шевченка, яке, як вона вважала, поступило незаконно, не вписавши її у список осіб, які мають право на земельну частку (пай), тобто право на сертифікат згідно із п. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 р. за № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
На базі радгоспу ім. Шевченка 24.06.1996 р. було створено КСГП ім. Шевченка, а 28.12.1996 р. КСГП ім. Шевченка отримало Державний акт на право колективної власності на землю відповідно до тимчасового порядку видачі державних сертифікатів КСГП, сільськогосподарським кооперативам, затверджений наказом Держкомзему України від 15.03.1996 р. за № 18.
У процесі розгляду скарги було з'ясовано, що громадянка Пархоменко з 1954 р. до 1983 р. працювала в радгоспі, а з 1983 р. до 1992 р. техпрацівником в школі. На момент паювання землі членом КСГП ім. Шевченка не була. З 1992 р. вийшла на пенсію.
1. Чи має право громадянка Пархоменко, колишня колгоспниця і техпрацівник сільської школи, після виходу на пенсію одержати земельний сертифікат на землю?
2. Якого змісту має бути заява громадянки Пархоменко про отримання сертифіката до загальних зборів КСГП?
3. Чи мають право загальні збори КСГП прийняти рішення про внесення її до списку громадян на одержання сертифіката?

На мій погляд, гр. Пархоменко правильно не була внесена у список осіб, які мають право на земельну частку (пай) у КСГП ім. Шевченка, оскільки згідно із п. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 р. за № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства.
Пархоменко на момент паювання членом КСГП ім. Шевченка не була. КСГП було створено через чотири роки після того, як Пархоменко вийшла на пенсію. До того ж, дев'ять років перед пенсією вона працювала техпрацівником в школі.
Пархоменко, на мій погляд, може звернутися до загальних зборів з проханням виділити їй пай із резервного фонду на тій підставі, що вона пропрацювала в колишньому радгоспі, на базі якого було створено КСГП, тридцять років й давно проживає у даній місцевості.


Список використаної літератури
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 16.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VІІІ в ред. від 22.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України від 14.02.1992 р. № 2114-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям: Указ Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про фермерське господарство: Закон України від 19.06.2003 р. № 973-ІV в ред. від 07.10.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Аграрне право України: Навч. посібник / За ред. В. З. Янчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 720 с.
8. Аграрне право України: Підручник / За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. - Харків: Право, 2003. - 240 с.
9. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общие части учебных курсов: Учеб. пособие. - 2-е изд., доп и испр. - Харьков: Одиссей, 2001. - 400 с.
10. Мельник Л. Е., Корецкий Н. Х., Плаксиенко В. Я. Особенности предпринимательства в сельском хозяйстве: Учеб. пособие. - К.: Юмана, 2003. - 230 с.
11. Погрібний О. О. Аграрне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 340 с.