Кр ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Аграрне право"
на тему:
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА

ПЛАН

Вступ 3
1. Правова база забезпечення державою пріоритетності
соціального розвитку агропромислового комплексу 5
2. Організаційно-економічні та правові заходи,
що забезпечують пріоритетність соціального розвитку села
та агропромислового комплексу 6
3. Реструктуризація інвестиційного процесу в АПК:
напрями, умови, перспективи 8
Висновки 12
Задача № 23 15
Задача № 24 18
Список використаної літератури 19

ВСТУП

Перехід до регульованої ринкової економіки в Україні, становлення і розвиток різноманітних форм власності охоплює й аграрне виробництво. Необхідність таких перетворень зумовлена тим, що створювані протягом десятиліть форми господарювання у сільському господарстві виявились малоефективними, неспроможними забезпечити розвиток продуктивних сил галузі, їх раціональне використання, заінтересованість працівників у результатах своєї праці й економічну відповідальність суб'єктів господарювання.
Епіцентром всебічного оновлення аграрних відносин, пошуку напрямів перетворення сільськогосподарського товаровиробника в господаря землі є аграрна реформа, яка торкається економічних інтересів не лише сільського населення, а й усього суспільства.
Зміст цього процесу полягає в роздержавленні земельної власності, відродженні приватної власності на землю й встановленні реального плюралізму різних її форм. Причому під власністю на землю в тому контексті, який розглядається при проведенні реформи, розуміються форми як власності, так і господарювання, завдяки яким власність перетворюється на реальну діяльність.
Стратегічним напрямом реформування аграрних відносин є й пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу.
Як зазначається у Преамбулі до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" від 17.10.1990 р. № 400-XІІ в ред. від 31.03.2005 р., пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об'єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень соціально-економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення республіки, її економічної незалежності.

1. ПРАВОВА БАЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВОЮ ПРІОРИТЕТНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Агропромисловий комплекс (АПК) - це міжгалузеве утворення, яке включає сільськогосподарські та інші галузі економіки і функціонує на основі широко розвинених і урегульованих нормами права інтеграційних та коопераційних зв'язків. Він охоплює усі стадії виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та її переробки, виробництво засобів виробництва для сільського господарства і тісно пов'язаних з ним галузей, їх матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування.
Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів.
Правова база регулювання різного роду відносин у сфері сільськогосподарського виробництва достатньо обсяжна. Тут можна назвати Земельний кодекс України, Закони України "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві України", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про фермерське господарство", "Про плату за землю", Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", Укази Президента України "Про негайні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва", "Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", "Про порядок пайового поділу земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", "Про оренду землі" та ін.
У країні діє "Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. № 1158
Аграрна політика - це політика, спрямована на динамічний і ефективний розвиток не лише сільськогосподарського виробництва та інших галузей агробізнесу, але й забезпечення на цій підставі зростання життєвого рівня населення і суспільного процесу в країні.
Виділення аграрної політики як самостійної галузі в загальній економічній політиці держави обумовлено особливостями сільськогосподарського виробництва, специфікою регулювання аграрних відносин.
В аграрній політиці велика увага повинна приділятися досягненню більш високих кінцевих результатів виробничої діяльності як у сільському господарстві, так і у всьому агробізнесі, забезпеченню стабільних темпів зростання виробництва, підвищенню його ефективності і соціальному розвитку села.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАХОДИ,
ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРІОРИТЕТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА ТА АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" від 17.10.1990 р. № 400-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. (надалі - Закон) пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:
- надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;
- створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури;
- зміни державної інвестиційної політики, зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;
- повного ресурсного забезпечення капітальних вкладень для соціально-економічного розвитку села та агропромислового комплексу;
- еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію;
- регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг;
- формування належної соціальної інфраструктури села;
- спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сім'ї;
- підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності;
- створення рівних можливостей для всіх громадян, які постійно проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб;
- створення системи аграрного законодавства.
Пріоритетність розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу забезпечується зміною структури інвестицій в народному господарстві, переорієнтацією промислового виробництва на їх потреби, зростанням обсягів капіталовкладень і матеріально-технічних ресурсів (ч. 1 ст. 2 Закону).
Нові програми соціально-економічного розвитку України не можуть бути прийняті без урахування пріоритетності розвитку села.

3. РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
В АПК: НАПРЯМИ, УМОВИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Реструктуризація інвестиційного процесу в АПК повинна забезпечити перевід галузей АПК на ефективні ресурсоберігаючі технології, освоєння сучасних методів господарювання, які відповідають вимогам ринкової економіки.
Без технологічного переозброєння, навіть при наявності митних бар'єрів і сильного державного ринкового регулювання, неможливо поліпшити якість продукції, підвищити продуктивність праці. Досвід передових господарств різних зон країни підтверджує високу ефективність цього напрямку.
Щоб запобігти руйнування матеріально-технічної бази, необхідно поліпшити ситуацію в сільськогосподарському машинобудуванні. Хоча у виробництві сільськогосподарської техніки країна значно відстала від світових стандартів, деякі підприємства здатні досягти високого результату шляхом вдосконалювання моделей, що ними випускаються.
Щодо виробництва складної техніки, особливо кормо- і зернозбиральної, вихід з кризи полягає в створенні спільних підприємств, імпорті технологій, поступовому переносі на вітчизняні підприємства не лише зборки машин, але й виробництва їх вузлів і агрегатів.
Таким чином, у найближчі 2-3 роки при державній підтримці і забезпеченні лізинговими засобами покупців цієї продукції, податковому стимулюванні, можна наситити аграрний сектор могутньою, продуктивною сільськогосподарською технікою.
Приватизація сільськогосподарських підприємств носила поспішний і в деякому ступені руйнівний характер, хоча вона й була розрахована на підвищення ефективності виробництва, прояв приватного інтересу. При певних умовах, фермерство, як форма організації праці, приносить результати. Але діє об'єктивний закон переваги значного виробництва над дрібним. Про це свідчить світовий досвід. Наприклад, 72% дрібних фермерських господарств США, володіючи 31% машин і обладнання, зосереджуючи 44% робочої сили роблять лише 10% валового фермерського доходу. Ця група господарств використовує землю і техніку в 4 рази, а робочу силу в 7 разів гірше, ніж інші 28% великих фермерських господарств [13, с. 35].
Науково-технічний прогрес вимагає постійного відновлення виробництва. Дрібні фермери не в змозі з повною віддачею використовувати передову техніку й новітні технології. Тому розрив в ефективності виробництва у великих і дрібних підприємствах безупинно збільшується, дрібні фермери в значній частині розоряються.
Усе це, а також величезний дефіцит фінансових і технічних засобів, припускає інвестування в Україні сільськогосподарського виробництва в основній його масі на великих підприємствах. Цьому сприяють і можливості колективних форм організації виробництва краще вирішувати багато господарських і адміністративних питань, пов'язаних з побутом селян.
Держава повинна підтримати велике сільськогосподарське виробництво, допомогти йому адаптуватися в ринкових умовах, забезпечити ефективне управління ним. При цьому потрібна така організація праці і формування таких внутрішньогосподарських відносин, що забезпечували б сполучення особистих інтересів з інтересами колективу, підтримку зацікавленості в роботі з користю для кожної людини і суспільства в цілому.
Державі необхідно розробити ефективний механізм кредитування сільськогосподарських товаровиробників, що враховує сезонність виробництва, повільний оборот капіталу, підвищений виробничий ризик, протекціонізм іноземних держав, що сприяє збільшенню імпорту продовольства.
Велике значення для сільських товаровиробників могло б мати зниження на 50% дисконтних ставок на кредити, надані підприємствам агропромислового комплексу комерційними банками, інвестиційними кампаніями, пайовими фондами й іншими організаціями. Компенсацією кредитним організаціям за цю послугу може слугувати надання права обслуговування кредитів, що виділяються державою селу й іншим галузям.
Доцільно створити спеціальний фонд фінансової підтримки сільського господарства, вишукати можливості для надання сільськогосподарським виробникам цільових кредитів на поповнення оборотних коштів.
При цьому переключити утримання об'єктів сільської соціальної інфраструктури на баланс бюджетів органів місцевого самоврядування, передбачивши в них відповідні джерела підтримки і розвитку соціальної сфери села.
Важливо сформувати спеціальний фонд для стартового фінансування застави сільськогосподарської продукції, проведення закупівельно-інтервенційних операцій на продовольчому ринку.
Для усунення необгрунтованого зростання цін на техніку, передану по лізингу підприємствам АПК, підвищення ефективності державного і комерційного лізингових механізмів необхідно:
- передбачити індексацію лізингового фонду відповідно рівню інфляції;
- ввести в практику конкурсну участь комерційних інвесторів у формуванні лізингових фондів під гарантії фінансових операторів лізингових компаній;
- збільшити тривалість лізингу з 3-5 років на строк фізичного зносу техніки, знизивши одночасно оплату першого внеску;
- ввести державний контроль за рівнем цін на техніку, що поставляється за лізингом;
- посилити на користь сільськогосподарських товаровиробників вимоги і матеріальну відповідальність лизингодавця щодо виконання гарантійних зобов'язань;
- встановити річну періодичність лізингових платежів замість квартальної.


ВИСНОВКИ

Таким чином, всебічний розвиток сільської місцевості спрямований на створення комфортних умов життя для сільських жителів.
Наразі в основі розв'язання проблеми розвитку сільських територій український уряд вбачає реалізацію соціально-економічних пріоритетів сільського населення та сільських громад, беручи на себе такі зобов'язання:
- перейти від централізованого розподілу бюджетних коштів для розвитку сільської місцевості до формування економічного підгрунтя забезпечення збалансованого фінансування відповідних програм територіальними громадами;
- запровадити спеціальні програми підвищення рівня зайнятості населення, що проживає у сільській місцевості, шляхом збільшення обсягу державного замовлення на освіту спеціалістів сільськогосподарської галузі та забезпечення їх житлом;
- запровадити надання державної допомоги випускникам вищих навчальних закладів, які працюватимуть не менш як три роки у сільській місцевості;
- передати об'єкти соціальної інфраструктури сільської місцевості в комунальну власність, передбачивши у проектах Державного бюджету України на відповідний рік обов'язкове виділення необхідних для цього коштів рівними частинами;
- створити умови для суб'єктів господарювання з надання соціальних послуг, утримання об'єктів соціальної інфраструктури села, транспортного забезпечення тощо;
- класифікувати сільські населені пункти за умовами проживання населення. Розробити критерії оцінки стану сільських територій для проведення суцільної паспортизації сільських населених пунктів і підготовки з урахуванням її результатів регіональних програм розвитку сільських територій;
- здійснити методологічне забезпечення реалізації соціальних стандартів життя для населених пунктів різних категорій у розрізі таких складових:
1) високоякісне медичне обслуговування;
2) сучасні дошкільне виховання, загальна середня та позашкільна освіта;
3) електрифікація та газифікація (або забезпечення альтернативних видів опалення);
4) сучасна дорожня інфраструктура;
5) засоби комунікації (персональні, загального користування, для органів місцевої влади та самоврядування);
- розробити економічно вмотивовану систему забезпечення соціальних стандартів, що враховуватиме:
1) надання соціальних послуг у сільських населених пунктах, у тому числі шляхом забезпечення розвитку комунікаційної складової (програма "Шкільний автобус", збільшення штату працівників та парку автомобілів у районних лікарнях для доставки пацієнтів і надання медичних послуг тощо);
2) проведення економічного аналізу альтернативних варіантів забезпечення опалення в населених пунктах, які занепадають;
- запровадити тендерні процедури під час:
1) виділення бюджетних призначень для забезпечення розвитку сільських територій за рахунок коштів центрального та місцевих бюджетів;
2) розподілу місцевими громадами (сільський та районний рівень) бюджетних коштів пропорційно кількості їх жителів;
3) створення (відновлення) об'єктів соціальної інфраструктури та їх утримання;
- створити електронну систему звітності та розміщувати в інтернеті відповідну інформацію про використання коштів державного та місцевих бюджетів, які спрямовані на розвиток сільських територій.

ЗАДАЧА 23
Громадянка Єлізарова. пропрацювавши в місцевому колгоспі ім. Мічуріна все життя, вийшла на пенсію за віком. Маючи присадибну земельну ділянку площею 0,32 га, вона через незадовільний стан здоров'я та похилий вік не змогла її обробляти, а тому віддала в користування сусідам - родині Кондратенків, залишивши собі лише ділянку площею 0,05 га. Родина Кондратенків користувалась цією ділянкою 10 років.
Після реорганізації колгоспу в КСГП і паювання Єлізарова отримала сертифікат на вказану земельну ділянку (0,32 га). А після смерті Єлізарової її син, який проживав із сім'єю в іншій місцевості, подав заяву до місцевої Ради з проханням оформити на його ім'я Державний акт на володіння присадибною земельною ділянкою своєї померлої матері як спадкоємця за законом. Але сусіди - родина Кондратенків, оскаржували вимогу сина Єлізарової, мотивуючи тим, що вони пропрацювали на цій земельній ділянці 10 років і мають право на володіння нею.
1. Як вирішити цей спір?
2. Чи правомірні аргументи родини Кондратенків?

Розв'язання:

Аргументи сім'ї Кондратенків є неправомірними. Єлизарова надала їм частину своєї ділянки в користування, оскільки за станом здоров'я сама не могла обробляти її.
У частині 1 ст. 119 Земельного кодексу України (надалі - ЗКУ) зазначається, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Втім, сім'я Кондратенків користувалася частиною ділянки Єлізарової лише 10 років, отже, право на неї вона не набула.
Відповідно до частини 1 ст. 125 ЗКУ право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Після реорганізації колгоспу в КСГП і паювання Єлізарова отримала сертифікат на всю площу належної їй земельної ділянки (0,32 га). Отже, саме вона була її власницею до своєї смерті.
Згідно із частиною 1 ст. 1258 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця (ст. 1261 ЦК України).
Сусіди Єлізарової не мають ніякого права спадкувати хоча б частину належного їй майна.
Отже, справа буде вирішена на користь сина Єлізарової, оскільки саме він має законне право на спадкування її земельної ділянки.

ЗАДАЧА 24

Рябенко, який був членом КСГП "Дружба", згідно із договором на оренду земельної частки (паю) передав у користування ФГ "Зоря" 4 га земельної ділянки терміном на п'ять років.
1. Чи правомірні дії Рябенка?
2. Якими правовими нормами регулюються орендні земельні відносини?
3. Яким документом регулюється право власності Рябенка на земельну часту (пай)?

Розв'язання:

Дії Рябенка правомірні.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 161-XІV в ред. від 31.03.2005 р. (надалі - Закон) об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки, що перебувають у власності громадян (частина земельної ділянки, яка належить Рябенку).
Орендодавцями земельних ділянок виступають громадяни, у власності яких перебувають земельні ділянки (ст. 4 Закону), отже - це Рябенко.
Орендарями земельних ділянок можуть бути юридичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 5 Закону). У нашому випадку - це ФГ "Заря".
Крім того, у ч. 2 ст. 11 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.02.1992 р. № 2114-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. зазначаються, що власники землі, які є членами КСГП, мають право надавати належну їм земельну ділянку або її частину у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, у випадках і в порядку, передбачених земельним законодавством.
Відповідно до статті 2 Закону відносини, пов'язані із орендою землі, регулюються Земельним і Цивільним кодексами України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються Законом України "Про оренду землі" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст. 17 Закону).
Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 18 Закону).
У частині 2 ст. 126 ЗКУ також зазначено, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 04.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 12.04.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України від 14.02.1992 р. № 2114-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про оренду землі: Закон України від 06.10.1998 р. № 161-XІV в ред. від 31.03.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві: Закон України від 17.10.1990 р. № 400-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. № 1158
8. Аграрне право України: Підручник / За ред. В. М. Гайворонського та
В. П. Жушмана. - Харків: Право, 2003. - 240 с.
9. Бурега В. Проблеми соціально-економічної трансформації українського села // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2005. - № 4. - С. 70 - 77.
10. Жиляев В. Особенности национальной экономики Украины // Финансовый рынок. - 2006. - № 4. - С. 32 - 33.
11. Палладина М. И. О дальнейшем pазвитии агpаpной pефоpмы и некотоpых аспектах пpавового статуса сельскохозяйственных пpедпpиятий и оpганизаций // Госудаpство и пpаво. - 2002. - № 1. -
С. 45 - 53.
12. Погрібний О. О. Аграрне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 340 с.
13. Філіпенко А. Модернізація сільського господарства України в умовах глобалізації // Економіка України. - 2004. - № 1. - С. 34 - 43.