Кр ПРЕДМЕТ АГРАРНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Аграрне право"
на тему:
ПРЕДМЕТ АГРАРНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Роль і місце аграрного права у загальній системі права 5
2. Поняття і предмет аграрного права 12
Висновки 19
Задача № 9 20
Задача № 10 25
Список використаної літератури 27

ВСТУП
Україна – велика аграрно-промислова держава. Вона має сприятливі природно-кліматичні умови, достатні виробничо-господарські потужності та продуктивні сили для інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва.
Конституція України визнала землю об'єктом права власності українського народу. Колективно-кооперативні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, спілки селян, фермерські й приватні підсобні господарства стали суб'єктами права власності на землю сільськогосподарського призначення.
У сільському господарстві та економіці України стверджуються нові ринкові економічні відносини, розвиваються господарсько-підприємницькі тенденції, побудовані на принципово нових економічних засадах:
1) формуються нові земельні й майнові відносини селян;
2) вдосконалюється система державно-правового регулювання сільського господарства;
3) поширюється застосування біржової форми реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства.
Народне господарство України характеризується певними суспільними, політичними, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право.
Аграрне право є галуззю права України, становить складову і невід'ємну частину правової системи України. Як галузь права воно характеризується власним предметом, принципами і методами правового регулювання.
З допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників сільськогосподарської продукції, регулюються їх виробничо-господарська діяльність, суспільно-організаційні, майнові, управлінські, членські, трудові, соціальні, господарсько-договірні та інші аграрні відносини.


1. РОЛЬ І МІСЦЕ АГРАРНОГО ПРАВА У ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ПРАВА
На сучасному етапі розвитку аграрне право являє собою доволі складну, багатомірну систему. Потреби розвитку села, його виробничі й соціальні проблеми, з одного боку, а також необхідність значного зміцнення промисловості, з іншого боку, наполегливо диктують необхідність автономного регулювання відносин за участю сільськогосподарських виробників.
Аграрне право як систему зазвичай розглядають у чотирьох аспектах.
По-перше, це самостійна галузь законодавства. Законодавчий процес є безупинним і безстроковим. Потреби практичної діяльності ставлять необхідність прийняття нових законодавчих актів, деякі норми переглядаються й уточнюються. Все це сприяло накопиченню значного масиву законодавства аграрного права.
По-друге, це самостійна галузь права, оскільки її наявність, про що свідчить теорія і практика, життєво необхідна.
По-третє, це самостійна наукова галузь. Значна й все більш зростаюча чисельність наукових розробок в галузі аграрного права – один із переконливих доказів, який доводить, що розвиток науки дає імпульс для законотворчої діяльності та відокремлення аграрного права в самостійну галузь права України.
По-четверте, це самостійна навчальна дисципліна, яка базується на наукових розробках, теоріях і концепціях, що забезпечують існування саме цієї дисципліни. Водночас, навчальна дисципліна вивчає й такі інститути, які, хоча і виходять за рамки аграрного права, проте є невід'ємними його частинами (аграрне право іноземних держав, правова робота в аграрному секторі тощо).
Перетворення, що відбуваються в Україні, мають на меті створення суспільства з ефективною економікою. На практиці ж ця мета не лише не наблизилася, навіть навпаки, – держава опинилася у вельми тяжкому економічному становищі, населення в буквальному сенсі слова доведене до убогості. Криза охопила всі сфери виробничої діяльності, особливо – сільське господарство.
Об'єктивний підхід до вирішення сільськогосподарських проблем вимагає зосередження на декількох головних напрямках:
1) державне регулювання сільськогосподарського виробництва, формування життєздатних організаційних структур;
2) створення відповідної матеріально-технічної бази як основи ефективного господарювання, а також правове забезпечення діяльності всього агропромислового комплексу.
Фактично мова йде про функції, властиві будь-якій державі, яка прагне створити більш сприятливі умови розвитку суспільного виробництва і гідного рівня життя своїх громадян. Пошук інших напрямків не приведе до виходу з кризи.
Вплив держави на виробництво сільськогосподарської продукції є багатобічним.
По-перше, це допустимість створення різноманітних суб'єктів, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції.
По-друге, абсолютною умовою відродження і розквіту села є економічний чинник, тобто його матеріально-технічна база. Оснащення сільськогосподарського виробника необхідними технічними засобами, енергонасиченість господарства – перша й головна умова розвитку сільськогосподарської діяльності.
По-третє, важливу роль у належному функціонуванні агропромислового комплексу повинна відіграти правова регламентація. Поряд із тим, що деяка частина сільськогосподарських правовідносин врегульована законами і підзаконними актами, проводиться регламентація в нормативних актах і на рівні безпосередніх товаровиробників (локальні акти).
Водночас, значна частина відносин у сільському господарстві не регламентована. Тому необхідні подальші кроки щодо правового забезпечення всіх господарських процесів, які відбуваються в аграрному секторі й у сферах забезпечення його діяльності.
Роль аграрного права у вирішенні перерахованих проблем не викликає сумнивів. Мова йде про те, що право розв'язує подвійне завдання: з одного боку, воно фіксує ті відносини, що складаються між учасниками аграрних правовідносин і у такий спосіб забезпечують їх нормальний економічний розвиток, а, з іншого боку, дає можливість цим суб'єктам відбити у своїх правовідносинах нові напрямки і тенденції, щоб мати можливість досягти більш ефективних результатів господарювання.
Законодавча практика останніх років йшла шляхом постійного відновлення і перегляду нормативної бази діяльності. Наразі необхідно переходити на практичні кроки щодо підготовки кодифікаційного акта, тобто Аграрного кодексу, ідея якого вже давно обговорюється в пресі.
Таким чином, аграрне право України – це самостійна галузь права. Воно являє собою сукупність правових норм, що визначають правове становище працівників сільського господарства і сільськогосподарських підприємств, їх основні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Норми аграрного права регулюють суспільні аграрні організаційні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні та внутрішньогосподарські виробничі відносини та відносини з приводу утворення і виробничо-господарської діяльності сільських господарств.
Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю, які складаються в процесі підприємницької діяльності аграрних підприємців зі статусом юридичних осіб, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.
Аграрне право є самостійною галуззю права завдяки своєму суб'єктивному означенню, зумовленому властивостями аграрного виробництва і особливо – аграрного підприємництва.
Цією властивістю пояснюється спільність ознак виробничо-господарської самостійності та правоздатності приватних, зокрема фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств – як юридичних осіб, державних і спільних підприємств, орендарів земель сільськогосподарського призначення, а також рибних, мисливськогосподарських підприємств, риболовних та мисливських угідь, звіроферм (ферм по розведенню диких хутрових ссавців).
Аграрне право охоплює собою зовнішні правовідносини, що засновані на ринкових товарно-грошових відносинах, забезпечують державно-правове регулювання сільського господарства, соціальний розвиток села і агропромислового комплексу, регулюють систему господарсько-договірних відносин, в тому числі – економічні відносини з аграрними товаровиробниками зарубіжних країн.
Реалізація норм аграрного права шляхом виконання і застосування провадиться завдяки його інтегруванню з іншими галузями права – конституційним, земельним, цивільним, адміністративним, фінансовим, цивільним процесуальним правом.
Взаємодія (інтегрування) аграрного права зі спорідненими галузями права забезпечує додержання Конституції України стосовно громадян – працівників сільського господарства, повнообсягове здійснення права власності на майно і землю сільськогосподарського призначення, охорону прав і юридичний захист інтересів колективних і державних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників сільського господарства.
Першочергове завдання аграрного права полягає в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України, закріпленні оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, які є предметом цієї галузі права.
Аграрне право спрямовано на забезпечення становлення ринкових відносин та розвиток їх інфраструктури, аграрно-орендних формувань.
Актуальні завдання аграрного права полягають у забезпеченні сучасного рівня взаємопоєднання і регулювання всіх форм власності, що становлять економічну основу аграрного сектора народного господарства, посилення збереженості майна й коштів.
Аграрне право покликано сприяти раціональному використанню землі, вод та інших природних ресурсів і гарантувати їх збереження як найголовніших об'єктів екології.
Завдання аграрного права полягає в забезпеченні реалізації правоздатності його суб'єктів і тих конкретних завдань і цілей, що становлять їх соціально-економічну діяльність.
В умовах формування правової держави аграрне право забезпечує додержання всіх прав працівників сільського, рибного і мисливського господарства, визначених Конституцією України. Цими завданнями охоплюються і питання адміністративно-правового та судового захисту прав членів і найманих працівників сільськогосподарських підприємств.
Аграрне право – важливий суспільний фактор успішного розвитку аграрного виробництва. Ефективна реалізація аграрного права забезпечується завдяки сумлінному застосуванню його у процесі регулювання аграрних суспільних відносин.
Головне завдання належного виконання і застосування норм аграрного права полягає у правовому забезпеченні ефективної діяльності аграрних підприємств і організацій, яке припускає:
1) вимогу обов'язкового застосування правових гарантій господарської самостійності кожного з суб'єктів аграрного підприємництва;
2) додержання державної дисципліни щодо виконання державних замовлень на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції;
3) додержання виробничо-технологічної, фінансово-кредитної, господарсько-договірної та трудової дисципліни в кожному підприємстві та в кожному трудовому колективі;
4) недопущення фактів взаємної амністії, тобто незастосування майнових санкцій, встановлених договорами щодо сторін – порушників договірних зобов'язань.
В умовах впровадження ринкових товарно-грошових відносин та розвитку їх інфраструктури, посилення правових гарантій додержання вимог агарного і трудового законодавства, охорони і захисту прав громадян зростає роль юридичного обслуговування в системі агропромислового комплексу, що має безпосереднє відношення до належного правозастосування.
Завданнями аграрного права як галузі права і його застосування визначаються завдання науки аграрного права.
Наука аграрного права – це комплекс завдань про правове регулювання суспільних аграрних відносин, що виникають і функціонують залежно від організації та діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва – товаровиробників.
Наукою охоплюються знання щодо правового статусу членів колективних сільськогосподарських підприємств і кооперативів, учасників господарських товариств, найманих працівників у сільському господарстві.
Цією наукою досліджуються проблеми правозастосування кожного з інститутів аграрного права, його поєднання з іншими галузями права в тій їх частині, що стосується діяльності суб'єктів аграрного підприємництва – товаровиробників, прав та юридичних обов'язків суб'єктів аграрного права, інші як теоретичні, так і практичні проблеми. .
Значне місце серед них належить проблемам вдосконалення аграрного законодавства через нову законотворчу діяльність вищих органів державної влади України.
Істотно важливими є завдання аграрного законодавства і науки аграрного права в період сучасних економічних, соціальних і правових реформ. Йдеться про піднесення значущості права власності на землю, засоби і продукцію виробництва, відшукання ефективних методів господарювання, роздержавлення і приватизацію державних підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, вдосконалення ринкових засобів реалізації сільськогосподарської продукції, піднесення ролі аграрно-договірних взаємин виробників цієї продукції.
Перетворення, що відбуваються в народному господарстві в цілому та в його аграрному секторі у тому числі, безпосередньо стосуються правового становища працівників сільськогосподарського виробництва в особі членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу, зокрема сільгоспкооперативів, учасників господарських товариств, а також робітників і службовців усіх організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств у зв'язку з впровадженням паювання і виплати дивідендів, вдосконалення системи організації та оплати праці, вирішення їх соціальних проблем, юридичного захисту інтересів і прав.
2. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ АГРАРНОГО ПРАВА
Аграрне право України – одна з найважливіших галузей національного права. Воно певною мірою є правонаступником як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарського права.
Втім, на відміну від останнього (комплексної, інтегрованої галузі) аграрне право України перебуває в стані становлення як самостійної та інтегрованої галузі національного права, якій притаманні власний предмет, власні й частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.
Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким своєрідним предметом є аграрні правовідносини, які:
а) випливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного права, із специфіки їх завдань та предмета діяльності;
б) складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підприємницької діяльності.
Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.
Їм притаманний певний суб'єктний склад, наділений спеціальною правосуб'єктністю, а також об'єктний склад, тобто засоби виробництва продуктів харчування, сировини й продовольства рослинного і тваринного походження. Тому особливістю діяльності суб'єктів аграрного підприємництва і властивостями об'єктів аграрного права визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі національного права.
На своєрідність цього предмета впливає також притаманне українському аграрному праву визначення й здійснення соціально-економічної діяльності колективних, кооперативних, корпоративних (по суті – приватних) та державних виробників товарної маси продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.
Предметом аграрного права є ті суспільні (в тому числі виробничі, підприємницькі та соціального спрямування) відносини, що виникають у зв'язку з утворенням (заснуванням) і статутною діяльністю суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. Вони являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за предметом та змістом.
Суб'єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники.
У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, засновані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини.
Як родове поняття всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва. Кожний з видів цих відносин має притаманний йому суб'єктний склад (наприклад, орган управління), об'єкт та зміст правового регулювання.
Майнові відносини, що складаються при цьому, своєю соціально-економічною основою мають власність і право власності, засноване на членстві.
Останнє позначається як на характері трудових, управлінських відносин, так і на сутності майнових відносин, що виникають при розподілі прибутків між членами утворення, зокрема при одержанні членами колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП), сільськогосподарського виробничого кооперативу (ВСГК) чи спілки селян (СпС) свого паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.
Відмова від монополії державної власності та піднесення значущості приватної власності у сфері сільськогосподарського виробництва через створення фермерських господарств привели до розширення предмета аграрного права.
Цим предметом, насамперед, є:
1) відносини приватної власності фермерського господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) відносини власності на засоби, знаряддя і продукцію виробництва;
3) своєрідні відносини між членами сім'ї з приводу майна, спільної праці, розподілу доходів, одержаних внаслідок господарювання.
Правосуб'єктність цього аграрного товаровиробника визначається (поряд із загальними нормативними актами) також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. № 973-ІV в ред. від 07.05.2009 р., яким урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є виключно аграрними.
Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських підприємств (об'єднань).
Предметом аграрного права в даному разі є:
1) відносини щодо створення цих державно-колективних суб'єктів підприємництва;
2) майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду;
3) відносини щодо розподілу одержаних прибутків;
4) відносини, пов'язані із визначенням правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної часткової власності.
За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.
В Україні набула поширення практика організації в колективних, кооперативних, корпоративних акціонерних аграрних утвореннях зі статусом юридичних осіб приватного права і в державних сільськогосподарських підприємствах внутрішньогосподарських орендно-підрядних формувань. Ці формування спрямовані на вдосконалення організації праці, підвищення рівня матеріальної заінтересованості працівників у піднесенні результативності сільськогосподарського виробництва.
Правове регулювання орендно-підрядних відносин здійснюється локальними внутрішньогосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарські організаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини.
Внутрішньогосподарські орендно-підрядні відносини між кооперативними, колективними, акціонерними і державними підприємствами в особі їх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим працівником, з іншого, – є внутрішньогосподарськими аграрними відносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахунку вони використовують.
З впровадженням і функціонуванням у сільському господарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди виникли нові майнові, трудові, земельні та, відповідно, – організаційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.
Землі сільськогосподарського призначення надаються фермерам, а також колективним, кооперативним, акціонерним сільськогосподарським підприємствам за правом власності або правом користування, з державним і спільним (у тому числі й з іноземним капіталом) – за правом користування безстроковим чи строковим, в тому числі – за правом оренди.
Земля одночасно є об'єктом як земельного, так і аграрного права.
Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу земель сільськогосподарського призначення, є частиною саме аграрних відносин і відповідно – складовою предмета аграрного права.
Коло цих відносин охоплює: порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочностей, а також питання організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення.
Аграрні підприємці колективно-кооперативного типу, державні сільськогосподарські підприємства реалізують своє статутне право відповідно до існуючого економічного механізму господарювання.
Останній являє собою сукупність організаційних, економічних та правових засобів, форм, методів, що забезпечують функціонування аграрної економіки й тих ринкових товарно-грошових відносин, які запроваджуються в сучасних умовах.
Своєрідним компонентом цього механізму є становлення ринкової, біржової торгівлі, державне стимулювання (податками, пільгами, кредитами) виробництва певних видів продукції, а також існуючий порядок заготівель сільськогосподарської продукції через державні закупівлі, визначення цін на сільськогосподарську продукцію, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, виробничо-технічне обслуговування та ін.
Таким чином, вище окреслено практично все коло реальних конкретних суспільних відносин, які існують в аграрному виробництві та в усій підприємницькій діяльності виробників товарної продукції харчування рослинного і тваринного походження, заснованих на різних формах власності.
Ці суспільні відносини функціонують протягом усієї діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибуткової продукції, організації самого виробництва і закінчуючи транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів харчування, зокрема сільськогосподарської продукції і сировини, в тому числі й у переробленому вигляді.
Зазначені відносини є сільськогосподарськими, оскільки вони складаються в повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функціонують у системі агропромислового комплексу України.
Наведені відносини регулюються як загальними нормами традиційних галузей права (цивільного і трудового), так і нормами виключно або переважно аграрного права. Тут можна назвати: Земельний кодекс України; Закони України "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві України", "Про власність", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про фермерське господарство", "Про плату за землю", Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", Укази Президента України "Про негайні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва", "Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", "Про порядок пайового поділу земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", "Про оренду землі" та ін.
Зі сказаного логічно випливає, що предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладнності форм власності та господарювання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарсько-підприємницькі відносини щодо правового становища суб'єктів аграрного підприємництва, їх виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей.


ВИСНОВКИ
Таким чином, на сучасному етапі розвитку аграрне право являє собою достатньо складну, багатомірну систему. Потреби розвитку села, його виробничі й соціальні проблеми, з одного боку, а також необхідність значного зміцнення промисловості, з іншого боку, наполегливо диктують необхідність автономного регулювання відносин за участю сільськогосподарських виробників.
Аграрне право України – це самостійна галузь права. Воно являє собою сукупність правових норм, що визначають правове становище працівників сільського господарства і сільськогосподарських підприємств, їх основні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Ці норми регулюють суспільні аграрні організаційно-правові, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні та внутрішньогосподарські виробничі відносини та відносини з приводу утворення і виробничо-господарської діяльності фермерських господарств.
Предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладнності форм власності та господарювання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб'єктів аграрного підприємництва, їх виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей.
Реалізація норм аграрного права шляхом виконання і застосування провадиться завдяки його інтегруванню з іншими галузями права – конституційним, земельним, цивільним, адміністративним, фінансовим, трудовим тощо.

Задача 9
Фермер Мороз із с. Новосілка Конотопського району придбав новий трактор Т-40АМ у фірмі "Агротехсервіс" з націнкою, значно меншою, ніж для інших сільськогосподарських товаровиробників. У цьому йому допомогла обласна асоціація фермерських господарств.
Він узяв, крім того, у ВСГК в оренду на 6 років 17 га орної землі та за невелику ціну старий трактор Т-74, вантажну автомашину і посівний матеріал.
1. Дайте всебічний аналіз зазначених дій, пов'язаних з придбанням техніки й оренди землі Морозом.
2. На яких правових засадах фермерське господарство користується землею. Який порядок її надання? Які розміри ділянок? Яка особливість надання земельних ділянок в оренду?

Відповідно до частини 2 ст. 11 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. № 973-ІV в ред. від 07.05.2009 р. (далі – Закон) за кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (далі – ФГ) фермерам надається на безповоротній основі часткова компенсація витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля.
Отже, якщо компенсація за перший трактор Т-40АМ, придбаний у фірмі "Агротехсервіс" за ціною, значно нижчою, ніж для інших сільськогосподарських товаровиробників, фермеру Морозу була надана, то за вантажний автомобіль він компенсації не отримав, що порушує його права.
Відповідно до статті 12 Закону землі ФГ можуть складатися із:
– земельної ділянки, що належить на праві власності ФГ як юридичній особі;
– земельних ділянок, що належать громадянам – членам ФГ на праві приватної власності;
– земельної ділянки, що використовується ФГ на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів ФГ, здійснює ФГ.
Члени ФГ мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ч. 1 ст. 13 Закону).
Членам ФГ передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди ФГ, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Громадяни України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення ФГ, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Відповідно дл статті 7 Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення ФГ громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення ФГ громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів ФГ та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обгрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності ФГ. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення ФГ щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.
Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки ФГ.
Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.
Земельні ділянки для ведення ФГ передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення ФГ питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.
Громадянам України – членам ФГ передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у ч. 5 ст. 13 Закону, передаються громадянам у приватну власність для ведення ФГ на підставі цивільно-правових угод.
Земельні ділянки надаються громадянам для ведення ФГ єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення ФГ, за винятком невеликих – до 5 га ділянок лісів у складі угідь ФГ і невеликих – до 3 га ділянок під замкненими природними водоймами. ФГ має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить ФГ чи його членові на праві приватної власності.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 161-XІV в ред. від 09.07.2009 р. оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання) (ст. 16 Закону України "Про оренду землі").
Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому ЗК України.
У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі".
Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.
У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.
Порядок проведення конкурсу чи аукціону та набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається законодавством.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про оренду землі" орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а у разі продажу на конкурсі (аукціоні) – якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками конкурсу (аукціону).

Задача 10
Мовчан – член ВСГК, вирішив вийти зі складу цього підприємства і створити фермерське господарство. Голова кооперативу обіцяв сплатити його частку зерном восени після розрахунків з кредиторами, а землю для ведення фермерського господарства виділити відмовився.
1. Визначте, які порушення чинного законодавства були допущені в даній ситуації?
2. Підготуйте письмову консультацію Мовчану.

Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.02.1992 р. № 2114-XІІ в ред. від 31.03.2005 р. (далі – Закон) членство в підприємстві грунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.
Згідно із частиною 3 ст. 9 Закону у разі виходу із підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.
Отже, голова кооперативу повинен був не обіцяти Мовчану сплатити його частку зерном восени після розрахунків з кредиторами, а без затримки виділити його пай у формі, яка влаштовує Мовчуна.
Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом (ч. 4 ст. 9 Закону).
Відмова надати Мовчуну землю