Кр ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Аграрне право"
на тему:
ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА

ПЛАН

Вступ 3
1. Земельна ділянка як об'єкт права власності 4
2. Договір купівлі-продажу земельної ділянки 10
Висновки 19
Список використаної літератури 21

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин в економіці України, в тому числі у земельній галузі, пов'язаний із запровадженням приватної власності на землю в цілому і з утвердженням різних форм, забезпеченням рівного доступу на земельний ринок усім заінтересованим суб'єктам земельних відносин.
Введення земельних ділянок у товарний обіг як результат реформування відносин власності на землю дає можливість поступово і послідовно формувати ринок землі.
Ринок землі - це частина земельного обігу, за якого встановлення, зміна і припинення прав на земельну ділянку здійснюються внаслідок юридично оформленого договору та опосередковано забезпечуються грошовим або натуральним платежем.
Ринок землі згідно із главою 20 Земельного кодексу України охоплює такі види цивільних правочинів, як купівля-продаж, міна, дарування земельних ділянок, надання їх в оренду, застава для одержання кредиту тощо.
При написанні наданої контрольної роботи було вирішено розглянути земельну ділянку як об'єкт права власності й охарактеризувати особливості договору купівлі-продажу земельної ділянки.


1. ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Право приватної власності слугує для задоволення інтересів власників - громадян і юридичних осіб. Державна і комунальна власність на землю забезпечує інтереси великих груп людей: народу України взагалі; населення, що мешкає на території комунальних утворень.
Особливості набуття та припинення права власності на землю залежать від того, чи знаходиться земля у власності громадянина, юридичної особи або державного чи комунального територіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом.
Об'єктом права власності на землю виступає земельна ділянка.
Відповідно до частини 1 ст. 79 Земельного кодексу України (надалі - ЗКУ) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Земельна ділянка має ознаки:
а) обігоспроможності, тобто земельна ділянка може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої (внаслідок наслідування, реорганізації юридичної особи) чи іншим способом, якщо вона не вилучена із обігу чи не обмежена в обігу;
б) земельна ділянка як об'єкт цивільного права є нерухомим майном. На підставі цього положення право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації. Для земельних ділянок встановлена також і спеціальна реєстрація - в органах Державного комітету по земельних ресурсах України;
в) земельна ділянка залежно від того, чи можливий її переділ без шкоди для її господарського призначення чи ні, може бути визнана ділимим чи неділимим майном.
Ця ознака має суттєве значення у тому випадку, коли земельна ділянка перебуває у спільній власності й виникає питання про виділення частки (паю) земельної ділянки одному із власників, а також у випадку необхідності відчуження частки земельної ділянки.
У випадку, коли земельна ділянка визнається неподільною, власнику не може бути виділена частка ділянки в натурі, а видається грошова компенсація. Рішення про неподільність земельної ділянки, якщо про це не вказується в законодавстві, приймає суд;
г) наступною ознакою земельної ділянки як об'єкта цивільного чи земельного права є те, що продукція і доходи, отримані внаслідок використання земельної ділянки, належать особі, що використовує цю ділянку на законних підставах.
Ще однією ознакою можна вважати те, що об'єктом права власності земля виступає як обмежена в просторі земельної ділянки. Для неї характерно те, що межі ділянки і її місцезнаходження встановлюються в порядку, закріпленому законодавством про землеустрій.
Однак для землі характерні й ті ознаки, які відрізняють її від іншого майна. Це, перш за все, ті з них, які визначають землю як об'єкт земельного права як такий. Дані ознаки виявляють важливе державне, економічне і екологічне значення землі. Оскільки кожна земельна ділянка невіддільна від усього земельного простору, то на неї розповсюджується певна частина суспільних і державних інтересів, які існують стосовно землі як такої. Це не може не впливати на регулювання земельних відносин всіма правовими галузями.
Для того, щоб бути об'єктом права приватної власності, земельна ділянка повинна бути вільною від законодавчих обмежень надання землі громадянам та юридичним особам. Земельним законодавством закріплені певні категорії земель, які можуть перебувати лише в державній чи комунальній власності і не можуть бути передані у приватну власність.
До таких земель належать:
- землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, сквери, бульвари, кладовища), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади;
- землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;
- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
- землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств;
- землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм, боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств;
- землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій, сортодільниць, елітио-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Перераховані категорії земель - це землі, що перебувають у державній чи комунальній власності, обмежені в обігу чи обмежено обігоспроможні. Щоб стати об'єктом приватної власності, ці земельні ділянки повинні бути переведені в установленому порядку в іншу категорію, із якої можливе надання земель у власність громадян чи юридичних осіб.
Громадяни і юридичні особи можуть володіти правами на земельну ділянку індивідуально і спільно.
Земельним кодексом України визначено положення про те, що земельна ділянка, на якій розташовано об'єкт нерухомого майна, що перебуває у власності двох або більше громадян чи юридичних осіб, належить їм на праві спільної власності (ст. 89 ЗКУ).
Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного із співвласників або без визначення часток співвласників (спільна сумісна власність). Спільна власність на земельну ділянку є спільною частковою власністю, крім випадків, коли ЗКУ передбачена спільна сумісна власність на земельну ділянку. Якщо частки учасників спільної власності не можуть бути визначені на підставі закону та не встановлені за згодою сторін, такі частки вважаються рівними.
Кожний учасник спільної часткової власності зобов'язаний пропорційно до своєї частки вносити плату за земельну ділянку, а також нести інші витрати щодо її утримання.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій та у спільній сумісній власності, здійснюється за договором.
Типові форми договорів про спільну часткову власність і спільну сумісну власність на земельну ділянку затверджуються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Право приватної власності на землю як різновидність майнових цивільних прав виникає за такими підставами:
- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- безоплатної передачі із земель права державної і комунальної власності;
- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування;
- одержання у спадщину;
- виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств.
Громадяни України набувають право власності на земельні частки (паї) внаслідок паювання земель сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Іноземні громадяни можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності.
Особам без громадянства земельні ділянки не передаються.
Припинення права власності на земельну ділянку виникає у випадках відчуження земельної ділянки відповідно до законодавства, або смерті власника чи припинення існування юридичної особи. Майже завжди з припиненням права власності на земельну ділянку однієї особи право приватної власності на ту саму ділянку виникає в іншої особи.
Згідно і частиною 1 ст. 140 ЗКУ право власності на земельну ділянку припиняється у разі:
- добровільної відмови власника від права на земельну ділянку;
- смерті власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця;
- відчуження-земельної ділянки;
- звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності, на вимогу кредитора;
- примусового відчуження земельної ділянки для суспільних потреб;
- конфіскації;
- порушення законодавства України під час набуття права власності на земельну ділянку.
Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування здійснюється за його заявою до відповідного органу.
Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Дана угода підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У разі добровільної відмови власника земельної ділянки на користь громадянина або юридичної особи між ними укладається угода про иереустуилення права, яка також підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі (ч. 1 ст. 143 ЗКУ):
використання земельної ділянки не за призначенням;
- неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару грунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які наносять шкоду здоров'ю населенню) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
- конфіскації земельної ділянки;
- викупу (вилучення) земельної ділянки для суспільних потреб, якщо власник не дає згоди на це;
- примусового звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки.
У разі настання стихійного лиха, аварій, епідемій та інших надзвичайних обставин земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, за рішенням органів виконавчої влади можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільних потреб у порядку, встановленому ЗКУ.
Припинення права власності на земельну ділянку здійснюється за умови повного відшкодування її вартості.
Конфіскація земельної ділянки може бути здійснена виключно за рішенням суду у випадках, обсягах та порядку, встановлених законом.

2. ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Загальні вимоги щодо поняття, форми, порядку укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки визначені у Цивільному кодексі України (надалі - ЦКУ).
Договір купівлі-продажу земельної ділянки - це двосторонній правочин, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати земельну ділянку у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти земельну ділянку і сплатити за неї певну грошову суму.
Сторонами договору купівлі-продажу виступають, з одного боку, власники земельних ділянок або органи державної влади та місцевого самоврядування, з іншого, - покупці земельних ділянок, які мають відповідати вимогам, визначеним чинним цивільним та земельним законодавством.
Право продажу земельної ділянки належить за загальним правилом її власникові: у більшості випадків він самостійно обирає покупця та визначає момент продажу.
Земельний кодекс України закріплює вимоги щодо земельної ділянки, як предмета угоди, правового становища покупців і продавців земельних ділянок, змісту угод, порядку укладення, оформлення і виконання договору купівлі-продажу земельних ділянок.
Земельні ділянки, що підлягають продажу, мають бути вільними від прав на них інших осіб, за винятком певних обмежень і сервітутів, встановлених законом чи рішенням суду відповідно до ст. ст. 98-102, 110-115 ЗКУ.
Відповідно до статті 127 ЗКУ покупцями земельних ділянок із земель державної та комунальної власності можуть бути громадяни та юридичні особи, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземні особи відповідно до ЗКУ.
Необхідно зазначити, що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), за винятком викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, що визначені ЗКУ, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. А продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України.
Громадяни та юридичні особи, заінтересовані у придбанні земельних ділянок державної та комунальної власності у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації, в якій зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.
До заяви необхідно додати:
1) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі;
2) план земельної ділянки та документ про її надання у разі відсутності державного акта;
3) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада, державний орган приватизації у місячний термін повинні розглянути заяву і прийняти рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.
Зокрема, підставами для відмови в продажу земельної ділянки є:
- неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;
- виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
- якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності.
Рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути заявником оскаржено в судовому порядку.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, державного органу приватизації про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, а розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням платежу. Кошти, отримані від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, зараховуються державними органами приватизації до державного та місцевих бюджетів у порядку, визначеному законом про Державний бюджет України.
Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.
У випадку продажу земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам, то це здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.
Якщо іноземні держави, бажають придбати земельні ділянки у власність із земель державної або комунальної власності, то вони повинні подати клопотання до Кабінету Міністрів України.
Іноземні юридичні особи подають відповідне клопотання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, і державного органу приватизації, а до нього додається договір оренди землі, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.
Розгляд цих клопотання і продаж земельних ділянок здійснюються сільськими, селищними, міськими радами лише після отримання погодження Кабінету Міністрів України.
У випадку продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, то розгляд клопотань здійснюються державними органами приватизації після отримання погодження Верховної Ради України.
Продаж земельних ділянок із земель державної та комунальної власності має здійснюватись переважно на конкурентних засадах шляхом проведення земельних торгів у порядку, передбаченому ст. ст. 134-139 ЗКУ.
Так, земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу, а у земельних торгах можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.
Власник земельної ділянки визначає форму проведення земельних торгів (аукціон або конкурс), якщо інше не передбачено законом. Також земельні торги можуть проводитися за рішенням суду.
Органи державної влади або органи місцевого самоврядування, державні органи приватизації, уповноважені приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок, призначених для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, та на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації на земельних торгах.
Земельна ділянка, призначена для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації на земельних торгах, виставляється на земельні торги після визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками, а також виготовлення технічного паспорта земельної ділянки.
У технічному паспорті земельної ділянки повинні міститися відомості про:
1) розмір земельної ділянки;
2) місце розташування (адресу);
3) належність до державної чи комунальної власності;
4) грошову оцінку земельної ділянки та її стартову ціну;
5) природний і господарський стан земельної ділянки;
6) цільове призначення земельної ділянки.
Земельні торги проводяться не раніше 30 днів з моменту опублікування в пресі офіційної інформації про виставлення на земельні торги земельних ділянок, а також розміщення на таких земельних ділянках рекламних щитів з офіційною інформацією про виставлення на земельні торги земельних ділянок.
Організатором земельних торгів є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати відчуження земельної ділянки, призначеної для продажу під забудову, або державний виконавець відповідно до рішення суду, державний орган приватизації при продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації.
Проведення земельних торгів здійснює юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на проведення земельних торгів, на підставі договору з відповідним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.
Законодавець надав право організатору земельних торгів відмовитися від їх проведення не пізніше, ніж за 10 днів до їх проведення з обов'язковою публікацією офіційної інформації про скасування земельних торгів із зазначенням причини скасування.
Статтею 138 ЗКУ дано перелік підстав, коли земельні торги визнаються такими, що не відбулися, а саме:
- відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;
- якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну земельної ділянки;
- несплати в установлений термін переможцем земельних торгів належної суми за придбану земельну ділянку.
Земельні торги проводяться у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Порядок відчуження земельних ділянок за рішенням суду встановлений ст. 139 ЗКУ.
Так, у разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону.
Втім, звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається лише у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки.
Законодавець у ст. 130 ЗКУ встановив обмежене коло осіб, які можуть бути покупцями земель сільськогосподарського призначення. А саме: покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва та юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
При чому переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.
Переважне право купівлі у чинному законодавстві також закріплено за власниками часток у спільній власності під час продажу одним із співвласників своєї частки. При недодержанні цього правила інший співвласник, чиє право було порушено, має право вимагати переведення на нього прав та обов'язків покупця проданої з порушенням переважного права частки у праві власності.
Купівля земельної ділянки оформляється укладенням договору між продавцем та покупцем.
Для всіх угод про перехід права власності на ділянку встановлено обов'язкову письмову нотаріально посвідчену форму договору. Недодержання цього зумовлює відповідно до положень ст. 215 ЦКУ недійсність правочину. Така угода є нікчемною й породжує не ті наслідки, на які очікували сторони, а ті, що передбачені цивільним законодавством, зокрема ст.ст. 216, 218-220 ЦКУ.
Ціна договору встановлюється за домовленістю між продавцем та покупцем.
Втім, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 р. № 1378-ІV в ред. від 15.07.2004 р. у даному випадку повинна використовуватися експертна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 09.01.2003 р. № 2.
Продаж земельної ділянки не припиняє прав на неї третіх осіб (обмеження, застава, сервітути, встановлені щодо земельної ділянки, яка продається). Сторони не вправі за домовленістю між собою змінювати цільове призначення ділянки та режим користування нею і відображати це у договорі.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є перелічені у ч. 2 ст. 132 ЗКУ вимоги до його змісту. З них випливає, що предметом угоди є не лише земельна ділянка з певними притаманними їй характеристиками (розташування, площа, цільове призначення, склад угідь, правовий режим тощо), а й обов'язки сторін щодо її передачі та прийняття.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
Відповідно до частини 1 ст. 79 ЗКУ земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Для того, щоб бути об'єктом права приватної власності, земельна ділянка повинна бути вільною від законодавчих обмежень надання землі громадянам та юридичним особам. Земельним законодавством закріплені певні категорії земель, які можуть перебувати лише в державній чи комунальній власності і не можуть бути передані у приватну власність.
Громадяни і юридичні особи можуть володіти правами на земельну ділянку індивідуально і спільно. Земельним кодексом України визначено положення про те, що земельна ділянка, на якій розташовано об'єкт нерухомого майна, що перебуває у власності двох або більше громадян чи юридичних осіб, належить їм на праві спільної власності (ст. 89 ЗКУ).
Право приватної власності на землю як різновидність майнових цивільних прав виникає за такими підставами: 1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 2) безоплатної передачі із земель права державної і комунальної власності; 3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування; 4) одержання у спадщину; 5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств.
Припинення права власності на земельну ділянку виникає у випадках відчуження земельної ділянки відповідно до законодавства, або смерті власника чи припинення існування юридичної особи. Майже завжди з припиненням права власності на земельну ділянку однієї особи право приватної власності на ту саму ділянку виникає в іншої особи.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки - це двосторонній правочин, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати земельну ділянку у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти земельну ділянку і сплатити за неї певну грошову суму.
Право продажу земельної ділянки належить за загальним правилом її власникові: у більшості випадків він самостійно обирає покупця та визначає момент продажу.
Земельний кодекс України закріплює вимоги щодо земельної ділянки, як предмета угоди, правового становища покупців і продавців земельних ділянок, змісту угод, порядку укладення, оформлення і виконання договору купівлі-продажу земельних ділянок.
Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), за винятком викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Купівля земельної ділянки оформляється укладенням договору між продавцем та покупцем. Для всіх угод про перехід права власності на ділянку встановлено обов'язкову письмову нотаріально посвідчену форму договору. Недодержання цього зумовлює відповідно до положень ст. 215 ЦКУ недійсність правочину.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 1618-ІV в ред. від 12.04.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общие части учеб. курсов: Учеб. пособие. - 2-е изд., доп и испр. - Харьков: Одиссей, 2001. - 400 с.
5. Земельное право Украины: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Погребного. - К.: Истина, 2002. - 496 с.
6. Ковтун М. Г. Земельне право: Курс лекцій. - К.: Юмана, 2001. - 208 с.
7. Титова Н. Земля як об'єкт правового регулювання // Право України. - 2002. - № 4. - С. 10 - 15.
8. Шеремет А. П. Земельне право України: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 632 с.
9. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях: Монография. - Харьков: Консум, 1998. - 222 с.