Р ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗНАЧЕННЯ

Реферат

на тему:
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗНАЧЕННЯ

ПЛАН

Вступ 3
1. Державне управління земельним фондом в Україні
та органи, що його здійснюють, їх компетенція 5
2. Контроль і моніторинг земель: поняття, завдання,
система ведення 7
3. Зміст, призначення і порядок ведення
Державного земельного кадастру 10
4. Землеустрій як сукупність заходів для забезпечення
раціонального використання та охорони земель 13
Висновки 16
Список використаної літератури 18


ВСТУП
Актуальність теми реферату полягає в тому, що серед найважливіших проблем наразі особливе місце посідає проблема економічного використання, збереження і відтворення природних ресурсів, серед яких особливе місце має земля.
Конституція України визначає, що земля є національним багатством українського народу (ст. 14) й сучасні демографічні перетворення у суспільстві спрямовані на зміну форм власності на землю та їх рівномірний розвиток, охорону прав власників землі і землекористувачів, організацію раціонального використання землі.
Подальший розвиток сільського господарства у значному ступені залежить від рівня використання земельних ресурсів у всіх районах країни. Адже в певний період часу в результаті нераціонального землекористування було втрачено більшу частину продуктивних земель території України, що далі й продовжується.
Головною проблемою є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні цінних агрономічних властивостей грунту, забезпеченні рослин поживними речовинами. Такий катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.
Функціонування і реформування земельних відносин в Україні з метою організації використання і охорони земель вимагає чіткої системи і точності вихідних даних державного земельного кадастру, який містить необхідні відомості і документи про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.
З набуттям статусу суверенної незалежної держави та керуючись Конституцією, як Основним законом України, наша держава іде шляхом здійснення економічних реформ, серед яких важливе значення має земельна реформа. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасним наданням їх у володіння громадянам, постійне користування сільськогосподарським підприємствам та організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.
Здійснення земельної реформи відбувається з врахуванням регіональних особливостей земельних відносин. Протягом останніх років в Україні здійснюються заходи щодо створення умов для переходу до ринку.
Отже, можна констатувати той факт, що земля поступово набуває чітких ознак, характерних для ринкових відносин, як у правовому так і в економічному аспекті.


1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМ ФОНДОМ В УКРАЇНІ ТА ОРГАНИ, ЩО ЙОГО ЗДІЙСНЮЮТЬ, ЇХ КОМПЕТЕНЦІЯ
Всі землі, що знаходяться у межах території України, складають єдиний земельний фонд.
Залежно від цільового призначення земельний фонд України поділяють на категорії земель. Класифікація земель дозволяє диференційовано підходити до правового регулювання земельних відносин в рамках правового режиму земельного фонду. Під цільовим призначенням земель розуміють встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей [8, с. 90].
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням і внутрішнім складом неоднорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель [14, с. 81].
Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних економічних, екологічних та інших факторів відбуваються зміни як в складі земельного фонду, так і всередині кожної категорії [13, с. 20].
Необхідність державного управління земельним фондом зумовлена економічним значенням землі для життєдіяльності суспільства та її незамінністю в сфері матеріального виробництва та інших галузях господарської діяльності [11, с. 12].
Зміст державного управління земельним фондом полягає у забезпеченні раціонального використання і ефективної охорони земель на основі проведення організаційно-правових та адміністративно-управлінських заходів у поєднанні з стимулюючими мірами економічного характеру [12, с. 35].
До відання держави у галузі регулювання земельних відносин належить законодавче регулювання земельних відносин, розпорядження землями загальнодержавної власності України, встановлення порядку і середніх ставок плати за використання землі, граничних розмірів орендної плати за землю, організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу, розробка і виконання разом з Республікою Крим, місцевими Радами народних депутатів державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами, встановлення основних положень землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру, організація їх здійснення, вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин [12, с. 36].
Державне управління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції.
Здійснюючи діяльність щодо управління земельним фондом в межах повноважень, наданих законом, органи загального державного управління покладають виконання деяких функцій на органи державного управління спеціальної компетенції - Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я та інші органи.
Центральним органом виконавчої влади спеціальної компетенції, що здійснює функції управління земельними ресурсами всього земельного фонду України незалежно від відомчої підпорядкованості суб'єктів земельного права, є Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України).
Держкомзем України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.
Держкомзем України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Держкомзем України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
2. КОНТРОЛЬ І МОНІТОРИНГ ЗЕМЕЛЬ: ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА ВЕДЕННЯ
Важливою функцією державного управління земельним фондом є контроль за правильним використанням і охороною землі всіма землекористувачами. Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України [10, с. 10].
Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.
Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.
Система контролю за використання і охороною земель включає в себе здійснення ведення моніторингу земель.
Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.
Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів [10, с. 15].
Залежно від охоплюваних територій здійснюється такий моніторинг земель:
1) глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними програмами;
2) національний - охоплює всю територію України;
3) регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;
4) локальний - на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.
Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:
- стану використання угідь, полів, ділянок;
- процесів, пов'язаних зі змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ірунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;
- стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;
- процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;
- стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.
Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на:
1) базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);
2) періодичні (через рік і більше);
3) оперативні (фіксують поточні зміни).
Проведення моніторингу земель здійснюється у такому порядку:
- виконання спеціальних зйомок і обстежень земель;
- виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю;
- оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.
Державна система моніторингу навколишнього природного середовища загалом покладається на Міністерство екології та природних ресурсів України. Моніторинг земель - частина загального моніторингу довкілля.
Моніторинг земель здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яка була отримана в процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи.
На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які надаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування, інших держаних органів для вжиття заходів щодо попередження і ліквідації наслідків негативних процесів.
Отримані матеріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси в навколишньому середовищі, рівень забруднення грунтів, що дає можливість органам державного управління висувати певні вимоги до землекористувачів щодо усунення правопорушень в галузі використання і охорони земель.
3. ЗМІСТ, ПРИЗНАЧЕННЯ І ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ
Ведення земельного кадастру зумовлене об'єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування. Слово "кадастр" походить від латинських слів "сарut", що означає "податковий предмет" та "сареtasturm" - "опис податкових предметів".
Спочатку під кадастром розумілася книга, в якій вказувалися відомості про предмет оподаткування. З виникненням і розвитком держави земля стала основним джерелом державних доходів і у зв'язку з цим об'єктом оподаткування. Внаслідок цього на певних етапах розвитку суспільства з'явилася необхідність у точному обліку земель, а відтак і їх оцінці як об'єкта господарювання й оподаткування [6, с. 8].
Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення. Його дані слугують для організації ефективного використання земель і їх охорони, планування народного господарства, управлінні земельними ресурсами, яке потребує цілеспрямованого впливу на їх використання і охорону [3, с. 38].
Необхідність ведення державного земельного кадастру зумовлюється потребами суспільного виробництва. Стан його ведення в Україні залежить від потреб суспільного ладу в минулому і сучасних потреб переходу до ринкової економіки.
Державний земельний кадастр - єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визначення чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відмінностей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі й землекористувачів.
Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установі організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обірунтування бізнес планів та проектів землеустрою. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів [9, с. 105].
Система державного земельного кадастру - це сукупність взаємопов'язаних організаційно-правових, технологічних, економічних та методичних заходів по створенню і веденню земельного кадастру. Вона включає:
1) законодавчо визначену діяльність в галузі державного земельного кадастру та його правове регулювання;
2) органи, що здійснюють державне управління у галузі державного земельного кадастру;
3) організацію, ведення та управління в галузі державного земельного кадастру;
4) здійснення земельно-кадастрових робіт та ведення державного земельного кадастру на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;
5) державний і самоврядний контроль за здійсненням земельно-кадастрових робіт;
6) наукове, кадрове та фінансове забезпечення державного земельного кадастру;
7) суб'єкти та об'єкти державного земельного кадастру;
8) державні і комунальні науково-дослідні та проектно-вишукувальні організації, приватні юридичні і фізичні особи, які здійснюють земельно-кадастрові роботи.
Земельний кадастр є основою функціонування цивілізованого ринку землі і нерухомості будь-якого суспільства, що в кінцевому результаті дозволяє ефективно здійснювати державну політику в галузі земельних відносин. Це вимагає створення державної автоматизованої системи земельного кадастру і в Україні, головною метою якої є формування інформаційної інфраструктури, яка забезпечує органи державної влади громадян країни інформацією про землю і нерухомість та захищає права власників землі і землекористувачів на передані у власність і надані у користування землі.
4. ЗЕМЛЕУСТРІЙ ЯК СУКУПНІСТЬ ЗАХОДІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ
ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ
Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил [4, с. 70].
Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.
Завданнями землеустрою є:
- реалізація політики держави щодо науково обгрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;
- інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;
- встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;
- здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;
- організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;
- розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередженню інших негативних явищ;
- організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.
Землеустрій передбачає:
1) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;
2) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;
3) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;
4) обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
5) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;
6) складання проектів відведення земельних ділянок;
7) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
8) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;
9) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обірунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
10) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;
11) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;
12) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ірунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.
Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.
Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів [4, с. 78].
Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може провадитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.
Прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з питань використання і охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічні матеріали обгрунтувань використання і охорони земель підлягають державній експертизі, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону.

ВИСНОВКИ
Наразі в Україні завершився третій етап земельних перетворень. Відбулися принципові, глибокі зміни в формі власності на землю, розв'язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена платність за землекористування, створенні передумови для розвитку ринку землі.
Необхідно зазначити, що даний період є не лише рубежем історичних віх в розвитку суспільства, а й відліку здійснення якісно нових завдань щодо формування земельних відносин. Земельні перетворення в Україні - це справа складна, багатогранна, яка потребує детально продуманих кроків, консолідації зусиль вчених, економістів, фахівців різного профілю.
Проведення земельної реформи - це складний та довготривалий процес і щоб реалізувати його успішно, прийти до очікуваних результатів, він повинен базуватися на глибокому продуктивному веденні необхідного комплексу землевпорядних робіт.
Втім, фундаментальне завдання, яке ставилось перед земельною реформою - радикально змінити ставлення до землі як до національного багатства шляхом розширення спектра форм власності, залучення до виробництва нових власників, заінтересованих і спроможних ефективно, раціонально, по-господарськи та еколого-безпечно використовувати сільськогосподарські земельні ресурси - практично не вирішено.
Формально створені багаточисельні землевласники на селі не мають жодної можливості впливати на розв'язання цієї надзвичайно важливої проблеми. Тому посилення екологічних вимог, вимог ресурсно-екологічної безпеки при використанні сільськогосподарських угідь, розробка і реалізація заходів щодо збереження та підвищення їх родючості, налагодження суворого контролю за дотриманням усіма землевласниками і землекористувачами положень Земельного кодексу та іншого земельного законодавства мають стати цільовими орієнтирами нового етапу реформування земельних відносин в Україні.
Необхідно відмітити також, що до цього часу відсутні будь-які помітні зрушення і у розв'язанні такого важливого завдання земельної реформи, як розвиток ринкового та неринкового земельного обігу. Останній покликаний сприяти:
- розумній концентрації сільськогосподарських угідь у руках дбайливих і відповідальних власників;
- підвищенню результативності використання цих угідь;
- їх використанню, зменшенню негативних антропотехногенних навантажень на грунтовий покрив.
Вирішення цих життєво важливих завдань вимагає цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової, організаційної та економічної бази функціонування в Україні цивілізованого земельного ринку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р.
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р.
3. Гнаткович Д. И. Земельный кадастр. Экономика землепользования. - К.: Вища школа, 1996. - 218 с.
4. Егоренков П. Е. Природоохронные основы землеустройства. - М: Агропромиздат, 1996. - 348 с.
5. Заєць О. Правове забезпечення земельної преформи // Право України. - 2003. - № 9. - С. 59 - 61.
6. Земельный кадастр в сельськохозяйственных предприятиях. - Львов: ЛСИ, 2005. - 260 с.
7. Казьмір П. Г., Мицай М. А. Важливі умови реалізації земельної реформи // Економіка АПК. - 2004. - № 9. - С. 15 - 18.
8. Ковтун М. Г. Земельне право: Курс лекцій. - К.: Юмана, 2003. - 208 с.
9. Магазинщиков Т. П. Земельный кадастр. - Львов: Свит, 2006. - 452 с.
10. Сохнич А. Я. Моніторинг земель: Навч. посібник. - Львів: ЛАДУ, 2003. - 218 с.
11. Титова Н. Земля як об'єкт правового регулювання // Право України. - 2003. - № 4. - С. 10 - 15.
12. Третяк А. М. Проблеми створення системи управління земельними ресурсами та реєстрації землі // Земельний вісник. - 2002. - № 4. - С. 34 - 36.
13. Третяк А. М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 224 с.
14. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях: Монография. - Харьков: Консум, 1998. - 222 с.