Завдання по аграрному праву

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Аграрне право"

Завдання 1
Голова фермерського господарства вирішив організувати ферму по відгодівлі норок та теплиці для вирощування квітів.
У зв'язку з цим було укладено угоду із швейною фабрикою з продажу їй 9 тисяч шкірок норки, а для реалізації квітів - угода з квітковою крамницею у місті на постачання їй квітів 6 видів.
Угодою було передбачено, що у разі невиконання фермерським господарством своїх зобов'язань у зазначені терміни нараховуватиметься пеня 0,5%. Після 10 днів прострочення нарахування пені припиняється і починає стягуватися неустойка у розмірі 1,5% від вартості непоставленої продукції.
Питання: Чи правомірні дії голови фермерського господарства по укладенню таких угод?

Відповідь:

Як зазначається у п. "д" ч. 1 ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. № 973-ІV в ред. від 07.10.2005 р. (надалі - Закон), фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти її на експорт.
Фермерське господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 24 Закону).
Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України (ч. 3 ст. 4 Закону).
Проте укладення угоди, в якій передбачено, що у разі невиконання фермерським господарством своїх зобов'язань у зазначені терміни нараховуватиметься пеня 0,5%, а після 10 днів прострочення нарахування пені припиняється і починає стягуватися неустойка у розмірі 1,5% від вартості непоставленої продукції, є неправомірним.
Пеня і неустойка - це одне й те саме поняття (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, надалі - ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Можна сказати, що у наданому випадку санкції за порушення умов постачання продукції фермерським господарством в угоді не визначені й така угода має бути допрацьована.


Завдання 2

Сім'я З. - громадяни Вірменії - переїхали на постійне місце проживання на територію України. Через відсутність іншої роботи З. вирішив разом з іншими членами сім'ї займатися веденням особистого селянського господарства.
Однак у районній державній адміністрації, куди він звернувся для отримання земельної ділянки, йому відмовили за відсутності вільних земель, після чого З. звернувся до юридичної консультації.

Питання:
1. Чи підлягає особисте селянське господарство державній реєстрації?
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. № 742-ІV в ред. від 13.12.2005 р. особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Особисте селянське господарство підлягає не державній реєстрації, а обліку (ст. 4 Закону України "Про особисте селянське господарство").
Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
2. Чи може З. та інші члени його сім'ї стати на облік як особи, що шукають роботу, безробітні?
Так, можуть.
Відповідно до частини 1 ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 р. № 803-XІІ в ред. від 22.05.2008 р. громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, фермерського господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.
Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про зайнятість населення").
Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
Як випливає із ч. 1 ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення", безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Загалом, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення").
Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.
3. Який правовий режим майна, що використовується для ве-дення особистого селянського господарства?
Правовий режим майна, що використовується для ведення особистого селянського господарства, визначений у ст. 6 Закону України "Про особисте селянське господарство".
Зокрема, в ній зазначається, що до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.
Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.


Завдання 3
Управління сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації запропонувало ТОВ "Зоря" передбачити у бізнес-плані господарської діяльності обсяг продажу державі основних видів продукції, середню врожайність зернових культур, продуктивність поголів'я худоби, собівартість продукції, кількість робітників. Директор ТОВ "Зоря", вважаючи, що обсяг продажу продукції державі повинно визначати саме господарство, оскаржив дії управління.
Питання:
1. Прокоментуйте ситуацію і дайте обгрунтовану відповідь.
2. Які нормативні акти встановлюють компетенцію управління районної державної адміністрації?

Відповідь:

Як зазначається у ч. 1 ст. 2 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Під господарською діяльністю у ГК України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3).
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Серед загальних принципів господарювання у ч. 1 ст. 6 ГК України названо свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Як випливає із положень ч. 3 ст. 6 ГК України, безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
У частинах 1, 5 ст. 19 ГК України, зазначається, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, а незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Окрема стаття ГК України (ст. 23) присвячена відносинам суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування.
У ній вказано, що органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.
Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Отже, дії управління сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації, яке запропонувало ТОВ "Зоря" передбачити у бізнес-плані господарської діяльності обсяг продажу державі основних видів продукції, середню врожайність зернових культур, продуктивність поголів'я худоби, собівартість продукції, кількість робітників, є неправомірними й очевидним втручанням у господарську діяльність суб'єктів господарювання, забороненим законом.
Загалом компетенція районних державних адміністрацій, у тому числі в сфері господарювання встановлюються:
1) Конституцією України, у ст. 144 якої зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду;
2) Господарським та Цивільним кодексами України;
3) Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 04.06.2008 р. та "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. № 586-XІV в ред. від 04.06.2008 р.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 16.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 12.04.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р.
№ 1576-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 р. № 803-XІІ в ред. від 22.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 04.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р.
№ 586-XІV в ред. від 04.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15.05.2003 р. № 742-ІV в ред. від 13.12.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Про фермерське господарство: Закон України від 19.06.2003 р.
№ 973-ІV в ред. від 07.10.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
10. Аграрне право України: Навч. посібник / За ред. В. З. Янчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 720 с.
11. Аграрне право України: Підручник / За ред. В. М. Гайворонського та
В. П. Жушмана. - Харків: Право, 2003. - 240 с.
12. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общие части учебных курсов: Учеб. пособие. - 2-е изд., доп и испр. - Харьков:
Одиссей, 2001. - 400 с.
13. Погрібний О. О. Аграрне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 340 с.