Кр статус судового експерта-еколога

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Екологічне право"


ПЛАН

1. Правовий статус експерта екологічної експертизи 3
Вступ 3
1.1 Загальна характеристика правового статусу експерта
екологічної експертизи 4
1.2 Особливості правового статусу судового експерта-еколога 7
Висновки 10
2. Таблиця "Види ліцензій (дозволів), що видаються на спеціальне використання природних ресурсів" 12
3. Визначення поняття 13
4. Задача 14
5. Список використаної літератури 16


ВСТУП
Експертиза – це процесуальна дія, яка проводиться з метою отримання висновку з питань, які мають доказове значення по справі. В реальній дійсності екологічна експертиза існує як вид експертної діяльності спеціально уповноважених державних органів, громадських, кооперативних та інших формувань і об'єднань, що забезпечують додержання вимог екологічної безпеки при прийнятті законопроектів, обгрунтуванні програм, концепцій, рішень, проектів та об'єктів, запровадження або реалізація яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я і життя людей.
Українські вчені екологи і юристи справедливо зазначають, що екологічна експертиза перестала бути аматорством окремих вчених та заінтересованих практиків. Вона увійшла в лексикон і життя практично кожної людини, що вболіває за термінове вирішення екологічних проблем.
Саме в об'єктивній та незалежній екологічній експертизі більшість людей вбачають ефективний механізм суспільства і держави, здатність гарантувати екологічну безпеку, оскільки в ній діалектично сполучені гласність, демократизм, соціальна справедливість, реальне забезпечення екологічних прав та інтересів громадськості.
У наданій контрольній роботі розглядається правовий статус експерта екологічної експертизи.


1.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЕКСПЕРТА ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
Як зазначається у ст. 1 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР в ред. від 09.04.2009 р., екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах (ст. 4 Закону України "Про екологічну експертизу").
Відповідно до статті 5 зазначеного Закону основними завданнями екологічної експертизи є:
1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;
2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;
3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;
4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів;
5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.
Як випливає із положень ст. 27 Закону України "Про екологічну експертизу", експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.
Експерт державної екологічної експертизи має право:
1) одержувати на свою вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи;
2) ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного законодавства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень;
3) вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, створення належної матеріально-технічної та інформаційної бази;
4) на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.
Експерт екологічної експертизи зобов'язаний:
1) дотримувати встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;
2) забезпечувати всебічне, комплексне, об'єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи;
3) своєчасно готувати обгрунтовані та об'єктивні висновки;
4) обгрунтовувати пропозиції про повернення документації на об'єкти екологічної експертизи на доопрацювання;
5) вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи;
6) заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об'єкта екологічної експертизи.
Незалежність експерта екологічної експертизи забезпечується:
1) проведенням екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку;
2) виконанням еколого-експертних функцій відповідно до вимог законодавства незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, об'єднань громадян та інших формувань;
3) свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу і оцінки та викладення особистої думки з питань проведеного аналізу;
4) забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком випадків порушення експертом вимог законодавства;
5) захистом порушених прав експерта у встановленому законодавством порядку.
1.2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА-ЕКОЛОГА
Судовий експерт-еколог – це обізнана особа, яка володіє необхідними для вирішення експертних завдань спеціальними знаннями і практичними навичками в галузі екології та деяких прикладних науках.
Статус судового експерта-еколога як службовця державної судово-експертної установи визначається Законом України "Про судову експертизу" від 25.02.1994 р. № 4038-XІІ в ред. від 09.07.2007 р., а також відповідними нормами Кримінального процесуального, Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів України та Кодексу адміністративного судочинства України і нормативними актами відомства, у веденні якого знаходиться судово-експертна установа.
Правове положення судового експерта-еколога (його статус) визначається таким:
– вся діяльність судового експерта-еколога регламентується законодавством;
– судовий експерт-еколог є самостійним учасником судочинства, виступаючи незалежно від інших його суб'єктів;
– головна функція судового експерта-еколога – надання висновку на основі проведеного із застосуванням спеціальних знань в галузі екології та деяких прикладних наук дослідження об'єктів експертизи і матеріалів справи;
– метою експертного дослідження є встановлення доказових фактів на основі вивчення об'єкта з застосуванням спеціальних знань в галузі екології та деяких прикладних наук;
– судовий експерт-еколог звільнений від обов'язків збирання необхідної інформації й вихідних даних і повинен оперувати тільки наданими йому матеріалами, однак вправі запитувати додаткову інформацію у особи, що призначила експертизу, яка зобов'язана задовольнити клопотання експерта;
– судовий експерт-еколог досліджує матеріали справи лише з поставлених перед ним питань у межах своєї компетенції;
– доказове значення фактів, викладених у висновку судового експерта-еколога, оцінюється як за суттю (належність, вірогідність, достатність, доказове значення), так і за процесуальною формою (допустимість).
Відступ судового експерта-еколога хоча б від однієї з цих вимог позбавляє його висновок доказового значення.
Діяльність судового експерта-еколога характеризують самостійність, індивідуальність, особиста відповідальність за результати виконаної роботи.
Самостійність судового експерта-еколога виявляється в тім, що він у межах своєї компетенції вільний у виборі методик і способів проведення досліджень. Проте ця самостійність відносна, оскільки обрані ним методи і засоби дослідження не повинні порушувати правил поводження з речовими доказами, прав і свобод учасників судочинства, зобов'язані відповідати нормам загальнолюдської моралі. Самостійність судового експерта-еколога також означає відсутність його підпорядкованості при проведенні дослідження, свободу при вирішенні питань своєї компетенції від впливу безпосереднього керівника, слідчого, судді, заінтересованих у справі осіб.
При проведенні судово-екологічної експертизи її суб'єкти є суб'єктами процесуальних відносин, тобто носіями певних прав і обов'язків, встановлених процесуальним законом.
Процесуальне законодавство покладає на судового експерта-еколога такі обов'язки:
– прийняти до виконання доручену йому експертизу;
– повідомити в письмовій формі особу чи орган, що призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлені питання виходять за межі компетенції експерта (спеціаліста) чи якщо представлені йому матеріали недостатні для рішення поставленого питання, а заявлені додаткові матеріали не були отримані;
– з'явитися за викликом особи чи органа, що призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її проведення;
– заявити самовідвід при наявності передбачених законом обставин;
– з дозволу особи чи органа, що призначили експертизу, проводити дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного з кримінальної справи, сторін з цивільних чи господарських справ.
Згідно з процесуальним законодавством судовий експерт-еколог має такі права:
– знайомитися з матеріалами справи, що відносяться до експертизи;
– порушувати клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для рішення поставлених питань;
– з дозволу особи чи органа, що призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, і задавати відповідні питання особам, яких допитують;
– вказувати у висновках експертизи на факти, що мають значення для справи, про які йому не були поставлені питання;
– у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії, складати окремий висновок експертизи;
– складати письмові відповіді на питання, що ставляться перед ним під час допиту;
– оскаржувати у встановленому порядку дії і рішення особи чи органа, які призначили експертизу, що порушують права експерта чи порядок проведення експертизи.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
2. Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.
3. Експерт державної екологічної експертизи має коло визначених законом прав і обов’язків. Його незалежність забезпечується, насамперед, проведенням екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку, свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу, забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, захистом порушених прав експерта у встановленому законодавством порядку.
4. Судовий експерт-еколог – це обізнана особа, яка володіє необхідними для вирішення експертних завдань спеціальними знаннями і практичними навичками в галузі екології та деяких прикладних науках. Діяльність судового експерта-еколога характеризують самостійність, індивідуальність, особиста відповідальність за результати виконаної роботи.


2. Скласти таблицю "Види ліцензій (дозволів), що видаються на спеціальне використання природних ресурсів".
Таблиця 2.1
Види ліцензій (дозволів), що видаються на спеціальне використання природних ресурсів

Вид природних
ресурсів
Види ліцензій, на використання даного виду природних ресурсів

1. Ліси 1. Лісорубний квиток (ордер) для заготівлі
деревини, живиці, другорядних лісових ресурсів.
2. Лісовий квиток (для побічних лісових
користувань).

2. Води 1. Ліцензія на водокористування (для
здійснення спеціального, відособленого
водокористування, забору і скидання вод).
2. Ліцензія розпорядча (для передачі прав
користування водними об'єктами).

3. Надра 1. Ліцензія на користування надрами (для
геологічного вивчення надр, видобування
корисних копалин та інших цілей).

4. Тваринний світ 1. Ліцензія довгострокова (юридичним
особам для організації мисливського
господарства, рибальства,
науково-дослідних та інших цілей).
2. Ліцензія іменна разова (громадянам для
відстрілу (відлову) тварин та інших
цілей).

5. Атмосферне повітря 1. Дозвіл на викид забруднюючих речовин і
дозвіл на шкідливі фізичні впливи.

3. Визначення поняття
Роги, шкіра, мед, віск тощо є об'єктами тваринного світу.
У частині 1 ст. 3 Закону України "Про тваринний світ" від 13.12.2001 р. № 2894-ІІІ в ост. ред. від 16.02.2010 р. зазначається, що об'єктами тваринного світу є
1) дикі тварини – хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та ін.) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;
2) частини диких тварин (роги, шкіра тощо);
3) продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).


4. ЗАДАЧА
Колективне сільськогосподарське підприємство "Мрія" звернулося до суду з позовом про відшкодування збитків на суму 300 тис. гривень, завданих самовільним захопленням земельної ділянки членом цього підприємства Остапенко.
У судовому засіданні Остапенко пояснила, що вона, крім своєї, користувалася присадибною ділянкою померлих батьків у розмірі 0,32 га, оскільки є їх спадкоємницею. На цій ділянці Остапенко збудувала хлів, інші господарські споруди для вирощування тварин, птиці, ведення тепличного господарства.
Суд вирішив, що Остапенко повинна відшкодувати завдані колективному сільськогосподарському підприємству "Мрія" збитки в натурі, тобто передати йому одержаний зі спірної ділянки врожай помідорів та неодержані доходи за час незаконного користування ділянкою.
Визначити коло правовідносин.
Які особливості права користування успадкованою земельною ділянкою?
Чи законне рішення суду?
Вирішити справу.

Вирішення:
Справа стосується правовідносин, які складаються у сфері спадкування земельних ділянок.
Як роз'яснюється у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 р. № 7, відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Правило ст. 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.
Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.
За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним – то з урахуванням цього порядку.
У пункті 11 зазначеної Постанови підкреслюється, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Отже, якщо Остапенко має такий сертифікат або земельна ділянка перейшла до неї за заповітом, то вона є її законною спадкоємницею і рішення суду є невірним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 1618 в ред. від 10.02.2010 р.
3. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР в ост. ред. від 09.04.2009 р.
4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ост. ред. від 09.04.2009 р.
5. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 р. № 4038-XІІ в ост. ред. від 09.07.2007 р.
6. Про тваринний світ: Закон України від 13.12.2001 р. № 2894-ІІІ в ост. ред. від 16.02.2010 р.
7. Баб'як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 216 с.
8. Балюк Г. Л. Екологічне право України: Конспект лекцій у схемах. (Загальна і Особлива частини). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 192 с.
9. Бордюгов Л. Г. Судово-екологічна експертиза: теоретичні аспекти // Вісник Академії адвокатури України. – 2008. – Вип. 12. – С. 124 – 126.
10. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384 с.
11. Тищенко Г. В. Екологічне право: Навч. посібник. – К.: Юмана, 2001. – 256 с.