Кр 1. Екологічний контроль 2. Проблема визначення спеціального виду юридичної відповідальності за порушення еколог законодавства

Контрольна робота
з дисципліни "Екологічне право України"

ПЛАН

1. Екологічний контроль: теорія і практика правового забезпечення 3
2. Проблема визначення спеціального виду
юридичної відповідальності за порушення
екологічного законодавства 10
2.1 Поняття і функції відповідальності
за порушення екологічного законодавства 10
2.2 Екологічні правопорушення як підстава
відповідальності та їх класифікація 12
2.3 Види юридичної відповідальності
за екологічні правопорушення 17
Задача 21
Список використаної літератури 24

1. ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Функція екологічного контролю повинна розглядатися поряд з функціями нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля і функцією екологічної експертизи, оскільки ці функції мають однакові завдання й міцно пов'язані між собою.
Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади з питань екології, по нагляду, збору, обробці, передачі, збереженні та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробці науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.
Згідно з Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391 в ред. від 25.05.2006 р., розрізняють загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг.
Система державного моніторингу базується на трьох рівнях, а саме:
1) локальному - на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянок ландшафту);
2) регіональному - в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів;
3) національному - на території держави в цілому.
Національний моніторинг охоплює територію, що перебуває в межах кордонів України.
Регіональний моніторинг проводять на територіях, що характеризується єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов, локальний - на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих природних ресурсів і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.
Відповідно до міжнародних програм Україна може брати участь у роботах по глобальному моніторингу довкілля.
Державний моніторинг навколишнього природного середовища України здійснюють: Міністерство охорони навколишнього природного середовища; Національне космічне агентство; Міністерство охорони здоров'я; Міністерство аграрної політики; Держкомітет по лісовому господарству; Держкомітет по водному господарству; Держкомітет по земельним ресурсам; Держкомітет житлово-комунального господарства; інші заінтересовані міністерства та відомства.
Моніторинг довкілля ведеться з дотриманням принципу сумісності різнорідних даних, заснованого на застосуванні єдиних класифікаторів, кодів, систем одиниць тощо. Для отримання необхідної інформації при моніторингу довкілля застосовується дистанційне зондування, наземні зйомки-спостереження, фондові дані тощо.
За результатами оцінки стану навколишнього природного середовища складаються доповіді, прогнози і рекомендації для прийняття необхідних рішень центральними органами виконавчої влади.
Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Відповідно до ст. 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. в ред. від 01.01.2008 р. (надалі - Закон) завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний контроль, та його відомчо-галузевого підпорядкування розрізняють такі види: державний, відомчий, виробничий, громадський.
Як зазначається у ч. 1 ст. 35 Закону, державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.
Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.
Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається Законом та іншим законодавством України.
Основною ознакою, що характеризує відомчий екологічний контроль, є його організаційне та юридичне уособлення межами об'єктів відповідного міністерства чи відомства. Тому відомчий контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами за додержанням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами й організаціями в межах підпорядкованої їм галузі управління.
Виробничий екологічний контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на відповідному виробництві. Тому він здійснюється підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких впливає на стан навколишнього природного середовища в межах своїх організаційно-підпорядкованих структур.
Здійснення виробничого контролю покладається на спеціальні управління або відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії, інші структурні підрозділи, що функціонують на відповідних промислових чи інших підприємствах.
Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища:
1) беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;
2) проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;
3) подають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням.
Таким чином, основною ознакою громадського екологічного контролю є те, що здійснення перевірок, рейдів та інших напрямків контрольної діяльності в галузі екології виконується громадськими об'єднаннями загального або галузевого профілю. Громадський екологічний контроль здійснюють Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців та рибалок, громадські інспектори Міністерства охорони навколишнього природного середовища, студентські громадські дружини тощо.
Екологічний контроль можна також класифікувати за ознакою його ресурсної спрямованості, тобто за об'єктом природи. Зокрема, розрізняють контроль у галузі:
- охорони навколишнього природного середовища;
- використання і охорони земель;
- використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
- охорони, захисту, використання та відтворення рослинного світу;
- ведення робіт по геологічному вивченню надр, їх використанню та охороні;
- охорони, використання і відтворення тваринного світу;
- додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
- охорони атмосферного повітря.
Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури (ч. 1 ст. 37 Закону).
При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.
В разі необхідності у складі органів прокуратури можуть створюватися спеціалізовані екологічні підрозділи.
Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед-проектних, проектних та інших матеріалів і об'єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, спрямовану на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки.
Відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 р. в ред. від 01.01.2008 р. метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.
Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров'ю людей.
Екологічній експертизі можуть також підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан довкілля та здоров'я людей.
Суб'єктами екологічної експертизи є:
- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;
- органи та установи Міністерства охорони здоров'я України;
- інші державні органи, органи місцевого самоврядування;
- громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;
- інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;
- окремі громадяни в порядку, передбаченому екологічним законодавством.
В Україні здійснюється державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання.
Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.


2. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ВИДУ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
2.1 Поняття і функції відповідальності за порушення екологічного законодавства
Відповідальність за порушення екологічного законодавства - це різновид юридичної відповідальності, яка полягає в покладенні на винну особу специфічного обов'язку зазнавати відповідних обмежень особистого чи майнового характеру за вчинене правопорушення відповідно до санкції порушеної норми права.
Під юридичною відповідальністю за порушення екологічного законодавства, тобто за екологічні правопорушення, слід розуміти відносини між державою в особі уповноважених органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, правоохоронних органів, інших уповноважених суб'єктів і особою (фізичною чи юридичною), яка вчинила екологічне правопорушення, по застосуванню до порушника відповідного покарання.
Сутність такої відповідальності полягає в несприятливих для порушника екологічних вимог наслідках у межах, установлених екологічним законодавством за правопорушення в галузі екології. Так, згідно із ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі. Невиконання цього конституційного обов'язку тягне за собою для винної особи несприятливі наслідки правового характеру.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства є важливою складовою правового забезпечення екологічної безпеки, раціонального природокористування, відтворення екологічних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища. Шляхом її застосування реалізується державний примус до виконання екологічних вимог.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправомірних дій винної особи.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства полягає в застосуванні до порушників уповноваженими органами і посадовими особами заходів примусового впливу. Такі заходи застосовуються за порушення права власності на природні ресурси та права природокористування, суб'єктивних прав власників природних ресурсів і природокористувачів, недотримання власниками природних ресурсів і природокористувачами покладених на них обов'язків, порушення правил раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища тощо.
Серед негативних правових наслідків названих порушень розрізняють також примусове припинення права власності на природні ресурси або права природокористування. Крім того, законом передбачені дисциплінарні стягнення, адміністративні і кримінальні санкції, відшкодування збитків, заподіяних порушенням екологічного законодавства.
Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства в галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів, відновлення якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства виконує важливі функції:
- стимулюючу на дотримання норм екологічного законодавства та забезпечення екологічної безпеки;
- компенсаційну, спрямовану на відшкодування збитків та втрат у сфері екології;
- превентивну, що забезпечує попередження нових правопорушень;
- каральну, яка полягає в карі особи, винної у вчиненні екологічного правопорушення.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства розглядають у трьох різних, але взаємопов'язаних значеннях:
1) як державний примус до виконання вимог, закріплених чинним законодавством;
2) як правовідношення, яке реалізується в межах правоохоронних правовідносин, що виникають між державою в особі її органів і правопорушником;
3) як правовий інститут, що включає сукупність правових норм, які закріплюють види, засоби і порядок застосування уповноваженими державними органами примусових заходів впливу на правопорушників.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується через застосування всіх традиційних видів відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової і дисциплінарної).
2.2 Екологічні правопорушення як підстава відповідальності
та їх класифікація
Підставою для застосування юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства є порушення, вчинені в галузі природокористування, відтворення природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, тобто екологічні правопорушення. Вони законодавчо виокремлені як самостійні правопорушення.
Так, у статті 70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" назване екологічне правопорушення і екологічний злочин. Проте в законодавстві поки що не розкривається поняття даного правопорушення.
Під екологічним правопорушенням зазвичай розуміють винну, протиправну дію (бездіяльність), що порушує встановлений державою правопорядок, права і обов'язки громадян і організацій у сфері раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони навколишнього природного середовища, за вчинення якої законом передбачена юридична відповідальність.
Зміст екологічного правопорушення становлять дії або бездіяльність, які суперечать вимогам еколого-правових норм. Практично це винне, протиправне, екологічно небезпечне чи екологічно шкідливе діяння, яке посягає на встановлений порядок у сфері екологічної безпеки, природокористування, охорони навколишнього природного середовища.
Екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність.
Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка конкретного правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушення відповідного правового режиму природних ресурсів.
Екологічна небезпека правопорушення в галузі екології включає не лише ймовірність, можливість порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологічних зв'язків у самих екосистемах.
Будь-яке екологічне правопорушення за своїми об'єктивними властивостями становить протиправну дію особи (фізичної або юридичної), яка здійснюється шляхом дії або бездіяльності. Екологічна протиправність дії означає невідповідність її вимогам правових норм у галузі екології. Вона полягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства.
Оскільки екологічне законодавство закріплює складну і багатогранну систему вимог щодо екологічної безпеки, раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища, то порушення вказаних вимог і правил характеризується видовою різноманітністю. Залежно від того, в якій сфері вчинене екологічне правопорушення, можна розрізняти земельні, лісові, гірничі, атмосферо-повітряні та інші екологічні правопорушення.
Екологічним правопорушенням властиві й такі ознаки: об'єкт, суб'єкт, вина правопорушника, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою суб'єкта та її наслідками. У ряді випадків обов'язковою ознакою є наявність завданих збитків.
Одним з основних елементів складу екологічного правопорушення є об'єкт протиправного посягання. Вирізняють загальний і спеціальний об'єкти. Загальний об'єкт екологічних правопорушень - це визначений і закріплений законом екологічний правопорядок. Його основу становить суспільне ставлення до екологічної безпеки, раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Будь-яке посягання на цей правопорядок є протиправним.
Загальний об'єкт екологічних правопорушень диференціюється на спеціальні об'єкти. Це обумовлено комплексним характером суспільних відносин, пов'язаних з використанням природних ресурсів і охороною навколишнього природного середовища. Як спеціальні об'єкти екологічних правопорушень можна виокремити групи однорідних суспільних відносин, наприклад щодо охорони і раціонального використання землі, вод, надр, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря тощо.
Важливим елементом складу екологічних правопорушень є їх суб'єкти. Ними можуть бути як окремі громадяни і посадові особи, так і підприємства, установи і організації - юридичні особи. Правопорушниками в галузі екології можуть бути і державні органи управління чи органи місцевого самоврядування, які, наприклад, незаконно розпоряджаються природними ресурсами, порушують встановлений порядок передачі природних ресурсів у власність або надання їх у користування.
Обов'язковою ознакою екологічних правопорушень є причинний зв'язок між протиправними діями (або бездіяльністю) і наслідками, що настали (наприклад, завданими збитками або реальною загрозою їх заподіяння). При відсутності такого зв'язку сам факт заподіяння збитків природному середовищу в цілому або окремим його компонентам не можна визнати правопорушенням, вчиненим конкретною особою.
Із суб'єктивного боку екологічне правопорушення характеризується наявністю вини. Відповідальність суб'єкта без вини можлива лише в разі, коли шкода завдається джерелом підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством.
Окремі екологічні правопорушення можуть вчинятися лише умисно, наприклад незаконне полювання, нецільове використання природних ресурсів тощо. Деякі правопорушення в зазначеній галузі можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах та ін.).
Необхідною ознакою екологічного правопорушення в ряді випадків є наявність шкоди, збитків або реальна загроза їх настання. Шкода, завдана в результаті екологічних правопорушень, полягає у знищенні або пошкодженні окремих природних ресурсів, комплексів, виснаженні природних об'єктів, а також у забрудненні або засмічуванні природного середовища або окремих його компонентів, які перебувають у власності чи користуванні суб'єкта або ж під охороною держави (наприклад, коли йдеться про природно-заповідні території).
Щоб виступати підставою юридичної відповідальності, екологічне правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Цю функцію здійснюють уповноважені державні органи і посадові особи.
Перелік екологічних правопорушень досить широкий. В узагальненій формі екологічні правопорушення сформульовані і закріплені в ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також у галузевому поресурсовому законодавстві. Але цей перелік не вичерпує усієї різноманітності екологічних правопорушень, які трапляються на практиці або потенційно можливі.
Кожен вид екологічних правопорушень характеризується притаманними йому специфічними ознаками і властивостями. Так, з урахуванням суб'єктного складу можна виокремити три види екологічних правопорушень:
1) вчинені власниками природних ресурсів;
2) вчинені природокористувачами;
3) вчинені особами, які не є власниками природних ресурсів або природокористувачами.
Класифікувати екологічні правопорушення можна за об'єктом посягання на земельні, водні, гірничі, лісові та ін. Ця класифікація має практичну спрямованість і використовується, наприклад, для розробки збірників нормативних актів, характеристики напрямків правової охорони навколишнього середовища тощо.
У випадку ж виділення за об'єктом посягання групи однорідних екологічних правопорушень і конкретизації видів правової поведінки має місце подальша класифікація. Такий поділ, доповнений іншими ознаками, наприклад предметом посягання, дає змогу виокремити такі узагальнені екологічні правопорушення:
1) протиправне знищення і пошкодження природних ресурсів (наприклад, забруднення і засмічення вод, знищення або пошкодження лісу, лісових культур, пошкодження сільськогосподарських та інших земель);
2) погіршення об'єктів навколишнього природного середовища (наприклад, вибіркова розробка багатих родовищ корисних копалин, яка призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин тощо);
3) порушення правил передачі у власність, надання в користування природних об'єктів, пов'язаних з можливим заподіянням шкоди довкіллю (наприклад, введення в експлуатацію підприємств та інших об'єктів без споруд, які запобігають забрудненню і засміченню вод);
4) бездіяльність, невиконання правил (скажімо, невиконання правил охорони надр);
5) використання природних ресурсів з корисливих мотивів (незаконне збирання дикорослих рослин тощо).
Можлива й інша класифікація екологічних правопорушень залежно від мети та критерію, який буде покладено в основу класифікації.
2.3 Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення
В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства покладено характер конкретної санкції, яка застосовується за вчинення правопорушення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову і дисциплінарну.
Стосовно кожного з названих вище видів юридичної відповідальності санкції за екологічні правопорушення і порядок їх застосування мають свою специфіку.
Певні особливості властиві насамперед цивільно-правовій відповідальності.
На підприємства, установи, організації і громадян Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 68) і поресурсові кодекси покладають обов'язок відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у порядку і розмірах, визначених законодавством України.
При цьому в законодавстві підкреслюється, що застосування заходів дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, завданої забрудненням навколишнього природного середовища і погіршенням якості природних ресурсів. Це означає, що винні особи несуть цивільно-правову відповідальність незалежно від їх притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення екологічного законодавства у встановлених законом випадках.
Сутність цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства полягає в покладенні на особу, винну у вчиненні екологічного правопорушення, несприятливих майнових наслідків (санкцій).
Крім загальних умов настання юридичної відповідальності необхідною умовою цивільно-правової відповідальності в галузі екології виступає неправомірність дій громадянина або юридичної особи, наслідком яких є майнова шкода (здоров'ю людей, майну, природним ресурсам тощо). При відсутності такої шкоди питання про цивільно-правову відповідальність не виникає.
Застосування цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення характеризується передусім тим, що, крім збитків, які виражені у грошовій формі, в результаті неправомірних дій можливе завдання екологічної шкоди. Поняття екологічної шкоди в науці поки що недостатньо розроблено. Але сутність її зводиться головним чином до певного погіршення якісного стану навколишнього середовища.
Правовою основою юридичної відповідальності в зазначеній сфері є положення Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідні статті поресурсових кодексів, законів, а також норми спеціальних нормативних актів.
Із засобами цивільно-правової відповідальності за правопорушення в галузі екології пов'язані засоби адміністративної відповідальності. Остання має самостійний характер. Відповідно до ст. 70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначення складу екологічних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчинення визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, який екологічним проступкам присвячує цілу главу.
Адміністративна відповідальність, як правило, буває пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі екологічної безпеки, природокористування і охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до адміністративного законодавства за вчинення екологічного правопорушення застосовується одне з таких стягнень: штраф, попередження, конфіскація предметів, які були знаряддям правопорушення або безпосередніми об'єктами правопорушення, позбавлення права вести діяльність, пов'язану з деякими видами експлуатації природних ресурсів і охорони природи.
За порушення екологічного законодавства можлива кримінальна відповідальність. Вона передбачена чинним Кримінальним кодексом і застосовується лише судами за вчинення суспільно небезпечних екологічних правопорушень, тобто злочинів.
Відповідні статті, якими встановлена кримінальна відповідальність за конкретні порушення екологічного законодавства, зосереджені в розділі 9 "Злочини проти довкілля" Кримінального кодексу України. Серед цих злочинів розрізняються злочини проти екологічної безпеки, у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря, у сфері охорони водних ресурсів, лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу та ін.
У тих випадках, коли за екологічні правопорушення не настає ні кримінальна, ні адміністративна відповідальність, можливе настання дисциплінарної відповідальності. Вона застосовується на підставі загальних норм трудового законодавства за дисциплінарні проступки екологічного характеру. Суб'єктами цієї відповідальності є працівники підприємств, установ і організацій, а також відповідні посадові особи.


Задача
Мешканець міста Рожни Свідерський К. на належній йому ділянці розпочав будівництво колодязя, маючи на меті використовувати підземні води для побутових і господарських потреб за допомогою спеціального технічного приладу (від центрального насоса).
Під час проведення вказаних робіт його відвідав інспектор територіальної інспекції гірничого нагляду, який, перевіривши умови та характер проведення робіт, виніс постанову про їх припинення та наклав на Свідерського адміністративний штраф у розмірі 500 грн., зазначивши, що останній порушив вимоги чинного гірського та водного законодавства.
Свідерський К. оскаржив цю постанову до суду з вимогою усунення перешкод у користуванні природними ресурсами та стягнення збитків, заподіяних йому незаконним рішенням.
Окреслити коло суспільних правовідносин, дати характеристику правовідносинам, що склалися. Вирішити справу по суті.

Будівництво та експлуатація підземних споруд (у тому числі колодязів), не пов'язаних з видобуванням корисних копалин є видом користування надрами, яке регулюється законодавством про надра.
Рішення інспектора гірничого нагляду є правильним з тієї точки зору, що він мав право (ст. 63 Кодексу України "Про надра") припинити роботи, пов'язані з користуванням надрами, у разі порушень відповідних норм і правил. Адже стягнення штрафу за відповідні протиправні діяння до повноважень органів державного гірничого нагляду не відносяться, це питання мала вирішувати місцева рада народних депутатів (ст. 64 Кодексу України "Про надра").
Однак, перш за все, мова повинна йти про порушення гр. Свідерським права спеціального водокористування.
Згідно зі ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Громадянин Свідерський здійснював забір підземних вод за допомогою спеціального пристрою від центрального насоса, не маючи на це дозволу відповідного органу (ст. 49 Водного кодексу України). Отже, ця його діяльність мала бути припинена.
Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:
1) якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;
2) закінчення строку спеціального водокористування;
3) ліквідації підприємств, установ чи організацій;
4) передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;
5) визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;
6) порушення умов спеціального водокористування та охорони вод;
7) виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;
8) систематичного невнесення збору в строки, визначені законодавством.
Отже, рішення інспектора територіальної інспекції гірничого нагляду буде скасовано судом, а справа передана на розгляд належного органу, яким є відповідна комісія місцевої ради народних депутатів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р. № 32/94-ВР в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.1995 р. в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Положення про державну систему моніторингу довкілля: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р.№ 391 в ред. від 25.05.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общ. части учеб. курсов / Под ред. А. А. Погребного. - Харьков: Одиссей, 2000. - 368 с.
9. Баб'як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.
10. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана,
М. В. Шульги. - Харків: Право, 2005. - 384 с.
11. Тищенко Г. В. Екологічне право України: Навч. посібник. - К.: Юмана, 2001. - 256 с.
12. Экология: Юридический энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 484 с.