Кр 1. Хар-ка стану атомної енергетики України 2. Охорона надр

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ "ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО"

ЗМІСТ

1. Характеристика стану атомної енергетики України 3
2. Правовий режим використання, відтворення та охорони надр 8
Тестові завдання 15
Задача 1 19
Задача 2 21
Список використаної літератури 23

1. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ
Електроенергетичний комплекс України – це основа функціонування і розвитку національної економіки, забезпечення цивілізованих умов життя населення, тому його технічний, технологічний та інтелектуальний потенціали мають перебувати на високому рівні.
До складу електроенергетичної галузі України входять 5 атомних електричних станцій (АЕС) встановленою потужністю 12,818 млн. кВт, 8 гідроелектростанцій (ГЕС) встановленою потужністю 4,7 млн. кВт, теплові електростанції (ТЕС) встановленою потужністю 36,5 млн. кВт, а також системоутворююча та розподільча мережі довжиною понад 1 млн. км. [9, c. 29].
У структурі виробництва електроенергії АЕС складають 45,4%, ТЕС – 40,9%, ГЕС – 10,7%, 3% електроенергії виробляються іншими малими станціями. Порівняно з 2008 р. у 2009 р. виробництво електроенергії на АЕС збільшилося на 0,5% [9, с. 30].
Структура енергетичної бази України формувалася протягом багатьох десятиліть і визначалася енергетичною політикою колишнього СРСР та використанням єдиної енергетичної мережі.
Україна належить до енергодефіцитних країн і може покрити свої потреби у вугіллі лише на 50%, у нафті – на 10-12%, у природному газі – на 20-25% [9, с. 30].
Щоб покрити цей дефіцит, можна було б транспортувати органічне паливо із районів Сибіру. Проте це коштувало б надто дорого. Тому було взято курс на розвиток в Україні атомної енергетики. Протягом 70-80-х р.р. минулого століття в республіці розгорнулося будівництво мережі АЕС. Першою з них була Чорнобильська (ЧАЕС), яка почала працювати в 1977 р.
У наступні роки було побудовано Рівненську та інші станції.
Проте рівень безпеки українських реакторів, за оцінкою МАГАТЕ, не відповідав міжнародним нормам, і тому за рекомендацією цієї міжнародної організації протягом тривалого часу проводилась велика робота щодо модернізації устаткування всіх українських АЕС. Сьогодні рівень їх безпеки значно підвищився.
Наразі в Україні функціонує чотири АЕС.
Запорізька АЕС (ЗАЕС) – це найбільша в Європі та в Україні атомна електростанція. Рішення про її будівництво було прийнято в 1977 р. Станція генерує 40-42 млрд. кВт. год електроенергії, що складає п'яту частину загальнорічного виробництва електроенергії в державі й половину її виробництва на українських АЕС. Вироблення електроенергії за добу складає 121046,4 тис. кВт. год.
Протягом останнього десятиліття загальне щорічне виробництво електроенергії в Україні зменшилось з 298 до 171 млрд. кВт. год. Водночас виробництво електроенергії на АЕС залишилося практично незмінним – на рівні 75-77 млрд. кВт. год. за рік. Якщо у 1990 р. частка АЕС у виробництві електроенергії в країні становила 25%, то у 2009 р. вона досягла 45%. Тобто у скрутних економічних умовах атомна енергетика перетворилася на основний стабілізуючий фактор енергетичної системи країни [11, с. 37].
Усі ці факти, а також аналіз енергетичних потреб країни та можливостей їх задоволення свідчать про доцільність і необхідність розвитку в Україні атомної енергетики. Вибір саме такого шляху відповідає й світовій тенденції.
Проте важливою умовою цього вибору має стати повна гарантія безпеки. Для її досягнення, насамперед, повинні виконуватись необхідні регламентні роботи під час експлуатації реакторів.
Після закриття ЧАЕС в Україні експлуатуються 13 ядерних блоків. Деякі з них (блоки № 1 і 2 Рівненської, а також блок № 1 Південно-Української АЕС) працюють вже близько 20 років, і до проектного строку закінчення їх експлуатації залишилось усього 10 років. Враховуючи велику інерційність будівництва нових ядерних реакторів (10-12 років), необхідно без зволікань визначитися щодо спорудження реакторів, які компенсуватимуть втрати потужності блоків, виведених з експлуатації. Це мають бути реактори нового покоління, підвищеної безпеки тощо [11, с. 38].
Серед проблем, пов'язаних із використанням атомної енергії, особливе місце посідають ядерний паливний цикл і поводження з радіоактивними відходами.
Повний ядерний паливний цикл (ЯПЦ) охоплює всі процеси, пов'язані із видобутком уранової руди, наступною концентрацією урану, збагаченням природного урану його ізотопом 235U, виготовленням паливних елементів, їх використанням на АЕС, поводженням з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП), включаючи його переробку та захоронення радіоактивних відходів.
За відкритого ЯПЦ відпрацьоване ядерне паливо використовується одноразово, не переробляється і після тривалого зберігання (з метою зменшення його активності) підлягає остаточному захороненню. За замкненого ЯПЦ використане ядерне паливо переробляється за допомогою радіохімічних методів, з нього вилучають уран і плутоній, які йдуть на виробництво змішаного ядерного палива UO2-PuO2 (MOX) для повторного використання.
Проблема подальшого поводження з ВЯП після його тривалого зберігання розв'язується по-різному. Деякі країни (Франція, Англія, Росія) використовують сучасну промислову технологію переробки і вважають такий шлях економічно вигідним. Він дає змогу отримувати, крім додаткового ядерного палива, цінні хімічні елементи для новітніх технологій. Більшість країн, включаючи Україну, використовує відкритий ЯПЦ. У середньому з одного реактора потужністю 1000 мВт щорічно вивантажується 30 тонн ВЯП.
На українських АЕС, загальний термін роботи яких у 2009 р. становив приблизно 170 реакторо-років, вже накопичилося приблизно 5 тис. тонн ВЯП, що загострює проблему поводження з ним [11, c. 40].
Наразі використане ядерне паливо після попереднього зберігання у приреакторних басейнах витримки надсилається для проміжного зберігання і наступної переробки до Росії. Проте останнім часом постійно зростає вартість його транспортування та переробки. Тим часом на АЕС України заповнюються місткості приреакторних басейнів. З огляду на це, на ряді АЕС доводиться вживати додаткові заходи, пов'язані із зберіганням ВЯП. Так, на енергоблоках Рівненської, Хмельницької, Південно-Української та Запорізької АЕС встановлено стелажі ущільненого зберігання ВЯП у приреакторних басейнах витримки. Утім, це тимчасовий захід. Проблему необхідно розв'язувати у повному обсязі. Цьому сприятиме розроблена за дорученням Кабінету Міністрів України програма поводження з ВЯП АЕС України, в якій передбачається детальне планування діяльності у цій галузі і, зокрема, створення сховищ ВЯП на майданчиках кожної АЕС [8, с. 33].
Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30% всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини.
За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Крім того, енергетика дає до 63% сірчаного ангідриду і понад 53% оксидів азоту, що надходять у повітря від стаціонарних джерел забруднення. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні. Оксиди вуглецю, що їх викидають електростанції в атмосферу, – головне джерело парникового ефекту на нашій планеті.
Отже, екологічні чинники в розвитку атомної енергетики завжди повинні бути на першому місці, інакше не буде для кого виробляти електроенергію.
У перспективі зростання виробництва електроенергії може бути досягнуто за рахунок введення парогазових установок (ПГУ), які завдяки своєму високому ККД могли б конкурувати з АЕС. Утім, для них необхідний природний газ, а його, як відомо, Україна імпортує. Крім ПГУ, реальним джерелом забезпечення України енергоресурсами може бути нарощування енергетичних потужностей, орієнтованих на тверде паливо власного виробництва [11, c. 41].
Збільшення потреб в електроенергії передбачається задовольняти також шляхом всебічного електрозбереження, реконструкції і технічного переоснащення діючих потужностей, спорудження нових електростанцій, які працювали б на традиційних енергоносіях.


2. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ, ВІДТВОРЕННЯ
ТА ОХОРОНИ НАДР
Користувачами надр в Україні можуть бути підприємства, установи, організації, іноземні юридичні особи, окремі громадяни тощо.
Згідно із статтею 14 Кодексу України про надра вони надаються у користування для:
1) геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;
2) видобування корисних копалин;
3) будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;
4) створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);
5) задоволення інших потреб.
Надра надаються у постійне або тимчасове користування.
Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку.
Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до п'яти років) і довгостроковим (до двадцяти років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.
Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше.
Спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Існує таке поняття, як гірничий відвід.
Гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється (ч. 1 ст. 17 Кодексу України про надра).
Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, будівництва і експлуатації підземних споруд та інших цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, надаються Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення надаються Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів і підлягають реєстрації в органах державного гірничого нагляду.
При наданні гірничих відводів вирішуються питання щодо правильності поділу родовищ корисних копалин на окремі гірничі відводи з метою запобігання залишенню поза гірничими відводами менш цінних ділянок родовищ та не придатних для самостійної розробки, дотримання вимог безпеки під час проведення гірничих і підривних робіт при розробці родовищ корисних копалин та при використанні надр для інших цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, відвернення небезпеки для людей, майна та навколишнього природного середовища.
Порядок надання гірничих відводів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.
Як зазначається у ч. 2 ст. 18 Кодексу України про надра, земельні ділянки для користування надрами надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.
Місцеві Ради народних депутатів при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.
Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра.
Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.
Для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр (ч. 1 ст. 20 Кодексу України про надра).
Дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється з метою уточнення їх окремих гірничо-геологічних та інших параметрів, вибору раціональних методів видобування мінеральної сировини на підставі проекту цих робіт, погодженого з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Видобуті під час дослідно-промислової розробки корисні копалини підлягають реалізації у загальному порядку.
Надра надаються також у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу, для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод.
Відповідно до частини 1 ст. 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 м та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими Радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях.
Користувачі надр мають право:
1) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу;
2) розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу;
3) здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини;
4) на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.
Користувачі надр зобов'язані:
1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано;
2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;
3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища;
4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві;
5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.
Права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно із частиною 1 ст. 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі:
– якщо відпала потреба у користуванні надрами;
– закінчення встановленого строку користування надрами;
– припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування;
– користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення;
– використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр;
– якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу – 180 календарних днів не приступив до користування надрами;
– вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами.
Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування.
Землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод та права користування надрами для господарських і побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність або користування земельних ділянках місцевими Радами народних депутатів або іншими спеціально уповноваженими органами в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до частини 1 ст. 28 Кодексу України про надра користування надрами є платним (крім деяких випадків, передбачених законодавством).
Плата за користування надрами справляється у вигляді:
1) платежів за користування надрами;
2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
3) збору за видачу спеціальних дозволів;
4) акцизного збору.
У статті 56 Кодексу України про надра визначаються основні вимоги в галузі охорони надр. Ними є:
– забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;
– додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;
– раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;
– недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;
– охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;
– запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;
– запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод;
– додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.
У разі порушення ст. 56 та інших вимог Кодексу України про надра користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю або іншими спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України.


ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Право на користування надрами засвідчується:
A. актом про надання гірничого відводу;
Б. спеціальним дозволом на користування надрами;
B. державним актом на право користування земельною ділянкою для користування надрами.
Правильна відповідь: А (ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра).

2. Надра є:
A. виключною власністю держави;
Б. виключною власністю народу України;
B. власністю держави та територіальних громад;
Г. виключною власністю народу України, крім переданих у приватну та комунальну власність.
Правильна відповідь: Б (ч. 1 ст. 4 Кодексу України про надра).

3. Гірничий відвід – це:
A. частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння;
Б. нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання;
B. частина державного фонду родовищ корисних копалин;
Г. усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами оціненими як промислові;
Д. частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.
Правильна відповідь: Д (ч. 1 ст. 17 Кодексу України про надра).

4. Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення надаються:
A. Державним комітетом України по нагляду за охороною праці;
Б. органами Держкомгеології;
B. органами Мінприроди;
Г. органами державного гірничого нагляду та відповідними територіальними геологічними підприємствами.
Правильна відповідь: А (ч. 2 ст. 17 Кодексу України про надра).

5. Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення надаються:
A. Державним комітетом України по нагляду за охороною праці;
Б. органами Держкомгеології;
B. органами Мінприроди;
Г. органами державного гірничого нагляду та відповідними територіальними геологічними підприємствами;
Д. Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів.
Правильна відповідь: Д (ч. 3 ст. 17 Кодексу України про надра).

6. Об'єктами земельних відносин є:
А. землі в межах території України;
Б. земельні ділянки та права на них;
В. права на земельні частки (паї);
Г. всі відповіді вірні.
Правильна відповідь: Г (ч. 3 ст. 2 Земельного кодексу України).

7. До сільськогосподарських угідь належать:
А. землі під господарськими будівлями і дворами;
Б. пасовища та перелоги;
8. землі тимчасової консервації;
Г. полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження.
Правильна відповідь: Б (п. "а" ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України).

8. До несільськогосподарських угідь належать:
A. сіножаті;
Б. пасовища та перелоги;
B. землі тимчасової консервації;
Г. рілля.
Правильна відповідь: В (п. "б" ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України).

9. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям для:
A. ведення підсобного сільського господарства;
Б. ведення особистого селянського господарства;
B. ведення фермерського господарства;
Г. ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Правильна відповідь: Г (п. "б" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України).

10. Форми власності на землю, визначені Земельним кодексом України:
A. державна, колективна і приватна;
Б. власність держави, територіальних громад, фізичних та юридичних осіб;
B. державна, комунальна і приватна;
Г. власність народу України і приватна.
Правильна відповідь: Б (ст.ст. 81-84 Земельного кодексу України).


ЗАДАЧА 1
На виділеній фермеру Д. Герасименко площі земель, що становлять єдиний масив, у постійне користування надано 4,8 га лісових угідь.
Фермер Д. Герасименко, який раніше працював трактористом у колгоспі, поділив вказані угіддя на чотири функціональні зони: для заняття лісовим господарством, рекреаційною діяльністю, для розміщення сінокосів, пасовищ та вуликів.
З цією метою він уклав угоду з 5 працівниками сусіднього сільськогосподарського підприємства "Сойра" і передав їм вказані лісові угіддя у довгострокову оренду разом з 40 вуликами.
У зв'язку з тим, що працівники Салан та Віолін своєчасно не здали вилучені кошти за проданий мед, фермер Д. Герасименко розірвав з ними вказану угоду і звернувся до суду про повернення незаконно привласнених коштів та лісових угідь.
Районний суд відмовив у задоволенні позову, вважаючи його непідсудним. Фермер Д. Герасименко на це рішення подав скаргу до апеляційного суду. Встановити коло суспільних правовідносин.
Чи є законним рішення районного суду?
Вирішити справу.

Розв'язання справи:
Як зазначається у ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Отже, фермер Д. Герасименко, будучи орендодавцем землі (ч. 4 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 161-XІV в ред. від 17.08.2010 р.) передав в оренду п'яті працівниками сусіднього сільськогосподарського підприємства "Сойра" земельну ділянку, яка на певний строк перейшла в їх володіння і користування разом із розташованими на неї лісовими угіддями і 40 вуликами.
Право на отримання продукції і доходів з цієї ділянки мають її орендарі – працівники підприємства "Сойра" (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі"). Тобто саме вони утримують вулики, збирають мед, продають його, тому уся виручка від продажу меду належить їм, вони не повинні передавати Д. Герасименку будь-які гроші за продаж меду.
Якщо Д. Герасименко хотів мати дохід із бджільництва, йому треба було орендувати земельну ділянку без вуликів – перенести їх в інше місце й утримувати самому, або взагалі продати.
Отож, вимоги Д. Герасименка, викладені ним у позові, задоволенню судом не підлягають. Проте суд не мав права відмовляти фермеру у розгляді позовної заяви, посилаючись на її непідсудність, оскільки у ст. 35 Закону України "Про оренду землі" вказано, що спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.


ЗАДАЧА 2
Керівники кооперативу "Олімп" розпорядилися вивезти на берег річки сміття та інші відходи, зібрані під час прибирання території кооперативу.
Весною, під час повені, це сміття попало в річку, що призвело до її забруднення та загибелі риби.
Чи можливо керівників кооперативу притягти до відповідальності?
Яку відповідальність несуть особи, винні в порушенні законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу?

Розв'язання справи:
Відповідно до статті 63 Закону України "Про тваринний світ" від 13.12.2001 р. № 2894-ІІІ в ред. від 16.02.2010 р. порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Так, у статті 40 зазначеного Закону вказано, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, у тому числі зберігання, транспортування, застосування небезпечних для тварин препаратів, хімічних речовин та сполук, складування, знищення, захоронення промислових і побутових відходів, проведення сільськогосподарських, лісогосподарських, лісозаготівельних та інших робіт, а також під час експлуатації електричної мережі та транспортних засобів.
Керівників кооперативу можна притягти до адміністративної відповідальності згідно із ч. 1 ст. 59 КУпАП за забруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило їх забруднення та інші шкідливі явища, зокрема загибель риби. Ці дії тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб – від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2010 р.
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 12.10.2010 р.
3. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р. № 132/94-ВР в ред. від 30.04.2010 р.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 12.10.2010 р.
5. Про оренду землі: Закон України від 06.10.1998 р. № 161-XІV в ред. від 17.08.2010 р.
6. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 09.04.2009 р.
7. Про тваринний світ: Закон України від 13.12.2001 р. № 2894-ІІІ в ред. від 16.02.2010 р.
8. Атомна енергетика в альтернативних енергетичних сценаріях // Енергія. – 2010. – № 4. – С. 31 – 34.
9. Беркутов А. П. Деякі економічні аспекти сучасного розвитку атомної енергетики // Енергія. – 2010. – № 1. – С. 29 – 32.
10. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384 с.
11. Чукаєва І. Перспективне енергозабезпечення України // Економіка України. – 2010. – № 8. – С. 37 – 42.