Кр 1.охорона атмосферного повітря 2 формування екологічної мережі України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ "ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО"

ЗМІСТ

1. Характеристика державного та громадського контролю
в галузі охорони атмосферного повітря 3
2. Практичні результати, проведені на місцевому рівні
згідно із загальнодержавною програмою формування
національної екологічної мережі України 11
3. Тестові завдання 15
4. Задача №1 19
5. Задача №2 21
Список використаної літератури 25


1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО ТА ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Завдання контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища визначені у ст. 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 09.04.2009 р. Вони полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.
Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.
Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається законодавством України.
Державні органи, наділені координаційними, організаційно-розпорядчими та контрольними функціями щодо навколишнього природного середовища або його частини, визнаються органами спеціальної компетенції. Сфера їх діяльності – організація, використання, відтворення та охорона природних об'єктів і довкілля в цілому.
Провідним органом у галузі державного управління природокористуванням та охороною довкілля є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). Воно здійснює комплексне управління та координацію державної діяльності в галузі охорони довкілля, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (крім надр), забезпечення регулювання екологічної, радіаційної безпеки, ведення заповідної справи, формування національної екологічної мережі, ведення гідрометеорологічної діяльності.
Завданнями Мінприроди є:
1) моніторинг навколишнього природного середовища;
2) затвердження або погодження лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
3) видача дозволів на здійснення деяких видів спеціального природокористування та викидів і скидів забруднюючих речовин;
4) проведення екологічної експертизи;
5) державний екологічний контроль за використанням і охороною земель, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Діяльність Міністерства має комплексний характер і тому в його структурі виокремлена Державна екологічна інспекція Мінприроди, яка здійснює контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів на території України, на її кордоні, в територіальних водах, континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні України.
До її складу входять Головна державна екологічна інспекція, інспекції республіканського комітету охорони навколишнього середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим та обласних управлінь екологічної безпеки, а також Державна міжрегіональна Азово-Чорноморська екологічна інспекція, державні інспекції охорони Чорного і Азовського морів та інші підрозділи.
На місцях у системі Мінприроди функціонують Державний комітет по охороні навколишнього середовища і природних ресурсів Автономної Республіки Крим, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі.
Для здійснення своїх завдань органи міністерства мають право:
– одержувати інформацію про стан екологічної безпеки, обстежувати підприємства, обмежувати чи тимчасово забороняти (зупиняти) їх діяльність;
– застосовувати економічні санкції за порушення вимог законодавства щодо екологічної безпеки;
– розглядати справи про адміністративні правопорушення;
– подавати позови про відшкодування збитків, заподіяних навколишньому середовищу внаслідок порушення екологічного законодавства.
Отже, правомочності Мінприроди та його органів свідчать про широку компетенцію цього державного органу в галузі екологічного управління.
Проте його управлінська діяльність не в змозі охопити всі об'єкти природного середовища та функції управління їх охороною та використанням.
Тому в країні існує система державних органів так званого поресурсового управління природокористуванням, які уповноважені державою здійснювати управлінські дії щодо охорони і регулювання використання конкретних природних об'єктів. Діяльність більшості з них спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство охорони навколишнього природного середовища.
Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря здійснюється Мінприроди та Міністерством охорони здоров'я (МОЗ) України. Їх достатньо широка компетенція щодо встановлення стандартів у галузі охорони атмосферного повітря та затвердження і введення в дію нормативів його екологічної безпеки, контролю за їх дотриманням визначена Законом України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 р. № 2707-XІІ в ред. від 26.06.2004 р.
Окремі функції екологічного управління в в галузі охорони атмосферного повітря здійснюють:
– Авіаційний регістр Державної авіаційної служби Міністерства транспорту і зв'язку України.
Цей орган здійснює реєстрацію, сертифікацію та допуск до експлуатації цивільних повітряних суден, видає посвідчення про їх шумову придатність, розробляє заходи щодо зменшення шкідливого впливу авіаційної діяльності на довкілля;
– Департамент Державної автомобільної інспекції (ДАІ) Міністерства внутрішніх справ України.
Цей орган організує і здійснює контроль за дотриманням правил, норм, стандартів безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів та сільськогосподарської техніки.
Окрему групу державних органів становлять ті, що здійснюють певні спеціальні функції екологічного управління в галузі охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки. Їх діяльність стосується не конкретного, а фактично не визначеного кола природних об'єктів або природного середовища в цілому. Мова йде про екологічні повноваження МОЗ України. Цей державний орган:
1) забезпечує санітарно-гігієнічну охорону довкілля:
2) створює оптимальні умови життєдіяльності населення;
3) вивчає і не допускає шкідливого впливу чинників навколишнього природного середовища на здоров'я людини.
МОЗ України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У країні діє розгалужена система санітарно-епідеміологічної служби, яка здійснює відповідний державний нагляд і має для цього впливові повноваження, передбачені Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.01.1994 р. № 4004-XІІ в ред. від 23.07.2010 р.
Відповідно до статті 31 згаданого Закону систему державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять:
1) центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я;
2) установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу в галузі охорони здоров'я;
3) відповідні установи, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади в галузі оборони, в галузі внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України;
4) державні наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю.
Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд.
Центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
На установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я покладаються функції відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (МНС) координує діяльність державних та інших органів з проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків, в тому числі викиду шкідливих, хімічних, радіоактивних речовин у довкілля; здійснює державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки.
Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи відає захистом населення і територій від наслідків катастрофи планетарного масштабу, реабілітацією забруднених територій.
Державний комітет природних ресурсів України здійснює проведення топографо-геодезичних, гравіметричних, картографічних робіт, аерокосмічних зйомок для дистанційного зондування Землі з метою вивчення природних ресурсів і стану довкілля.
Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря.
Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до ст. 36 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища:
– беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;
– проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;
– подають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням.
Органи громадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища можуть здійснювати й інші функції відповідно до законодавства України.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури.
При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.
У разі необхідності у складі органів прокуратури України можуть створюватися спеціалізовані екологічні підрозділи.


2. ПРАКТИЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ, ПРОВЕДЕНІ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ ЗГІДНО ІЗ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЮ ПРОГРАМОЮ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ
Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 р.р. (надалі – Програма) розроблена з метою подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Смае так випливає із Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21.09.2000 р. № 1989-ІІІ.
Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.
Стійкий розвиток Запорізької області, якість життя та здоров'я населення можуть бути забезпечені лише за підтримки відповідної якості навколишнього середовища.
Охорона природи і поліпшення навколишнього середовища є пріоритетними напрямками діяльності органів державної влади Запорізької області. Формування й реалізація стратегії соціально-економічного розвитку області, її екологічна політика повинні бути взаємопов'язані, оскільки здоров'я, соціальне й екологічне благополуччя населення нерозривно поєднані.
У Запорізькій області здійснюється природоохоронна діяльність, заснована на таких основних принципах:
– стійкий розвиток регіону, що передбачає рівну увагу до економічної, соціальної й екологічної складових та визнання неможливості розвитку області при деградації навколишнього природного середовища;
– участь усіх органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, ділових кіл і громадських організацій у підготовці, обговоренні, прийнятті й реалізації рішень в сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів;
– облік і запобігання негативних екологічних наслідків у результаті господарської діяльності, відмова від господарських і інших проектів, пов'язаних із впливом на навколишнє природне середовище, якщо їх наслідки непередбачені або створюють неприйнятний рівень ризику для здоров'я населення;
– відкритість і доступність екологічної інформації;
– підвищення екологічної культури населення, освітнього рівня й професійних навичок і знань в галузі екології, укорінення екологічної культури в індивідуальній і суспільній свідомості як вищого пріоритету в ієрархії життєвих цінностей людини;
– підтримка екологічних суспільних рухів і добродійної діяльності, спрямованої на збереження навколишнього природного середовища.
Наявна площа та територіальна структура земель області, що підлягають особливій охороні, дають певні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі.
Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду (надалі – ПЗФ). ПЗФ Запорізької області включає філію Українського степового природного заповідника, один національний природний парк, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, зоологічний парк, парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Основними напрямками діяльності у сфері охорони та раціонального використання ПЗФ є:
– підвищення рівня заповідності шляхом створення нових територій та об'єктів ПЗФ та розширенням існуючих;
– винесення меж в натуру з нанесенням на планово-картографічні матеріали;
– проведення інвентаризації природних комплексів територій та об'єктів ПЗФ області;
– розробка екологічної мережі області;
– відновлення природних ландшафтів, як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання.
Наразі одним із основних чинників, що опосередковано сприяють негативному впливу на стан ПЗФ в Запорізькій області, є відсутність закріплених на місцевості меж об'єктів ПЗФ, що створює підгрунтя для різних порушень. Відсутність встановлених меж об'єктів ПДФ призводить до порушень заповідного режиму, зміни площі та конфігурації меж, самозахоплення земель ПЗФ тощо.
На 2009 р. з обласного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища було заплановано фінансування заходів щодо збереження та збільшення ПДФ на загальну суму 740,7 тис. грн., профінансовано на суму 576,2 тис. грн., використано – 269,5 тис. грн. (у зв'язку із затримкою коштів на казначейських рахунках).
За кошти обласного фонду ОНПС розроблені проекти землеустрою 7 об'єктів ПЗФ, за одним проектом вже виконаний перший етап.
За кошти міського екофонду м. Мелітополь згідно із розробленими проектами розширена площа природно-заповідної території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Лісопитомник" до 80,9 га, уточнена площа "Парку біля залізничної станції" (3,2 га), виконані послуги по догляду за зеленими насадженнями парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.
У м. Запоріжжя за кошти міського екофонду здійснювалися роботи щодо збереження та відтворення ПЗФ парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва – міського ботанічного саду.
За кошти обласного фонду виконані лісовпорядні роботи на території загальногеологічного заказника загальнодержавного значення "Дніпровські пороги".


3. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Право приватної власності на земельну ділянку посвідчується:
A. державним актом на право приватної власності на земельну ділянку;
Б. сертифікатом на право на земельну частку;
B. рішенням районної ради;
Г. рішенням райдержадміністрації.
Правильна відповідь: "А".
Джерело відповіді: ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України.

2. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності:
A. лише громадянам України;
Б. громадянам і юридичним особам;
B. лише юридичним особам;
Г. громадянам і державі.
Правильна відповідь: "Б".
Джерело відповіді: ч. 2 ст. 86 Земельного кодексу України.

3. Право власника або користувача земельною ділянкою на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою – це:
A. добросусідство;
Б. обмеження прав на землю;
B. обтяження прав на землю;
Г. право земельного сервітуту.
Правильна відповідь: "Г".
Джерело відповіді: ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України.
4. Земельні сервітути можуть бути:
A. сільськими і міськими;
Б. постійними і тимчасовими;
B. обмежуючими і обтяжуючими.
Г. Правильної відповіді немає.
Правильна відповідь: "Б".
Джерело відповіді: ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України.

5. Іноземні громадяни можуть бути суб'єктами права власності на землі:
A. сільськогосподарського призначення;
Б. несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких знаходяться об'єкти нерухомості;
B. землі оборони.
Правильна відповідь: "Б".
Джерело відповіді: ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України.

6. Води є:
A. виключною власністю народу України і надаються тільки у користування;
Б. об'єктом права державної власності;
B. власністю держави, за винятком водних об'єктів наданих у користування;
Г. державною, колективною, приватною власністю.
Правильна відповідь: "А".
Джерело відповіді: ч. 1 ст. 6 Водного кодексу України.
7. Підземними водами є:
А. Води що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах;
Б. Води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні;
В. Усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води;
Г. вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки.
Правильна відповідь: "А".
Джерело відповіді: ст. 1 Водного кодексу України.

8. Поверхневі води – це:
A. води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах;
Б. води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні;
B. усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води;
Г. вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки.
Правильна відповідь: "Б".
Джерело відповіді: ст. 1 Водного кодексу України.

9. Загальне водокористування – це:
А. водокористування, яке здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів;
Б. забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Правильна відповідь: "А".
Джерело відповіді: ч. 1 ст. 47 Водного кодексу України.
10. Спеціальне водокористування – це:
А. водокористування, яке здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів;
Б. забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Правильна відповідь: "Б".
Джерело відповіді: ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України.

4. ЗАДАЧА № 1
При перевірці стану лісів, розташованих у зоні дії хімічного заводу, виявлено поступове усихання дерев на значній території. Експертиза показала, що усихання лісу сталося внаслідок забруднення повітря відходами хімічного виробництва. Державна інспекція виявила, що очисні споруди заводу не працюють.
Органи лісового господарства пред'явили до заводу позов про відшкодування нанесеної шкоди і поставили питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.
Вирішити справу.

Вирішення:
Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.
Як зазначається у абз. 4 ч. 2 ст. 98 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами.
Згідно із статтею 72 КУпАП пошкодження лісу хімічними речовинами, шкідливими відходами, що спричиняє його усихання чи захворювання тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, посадових осіб хімічного заводу, винних у тому, що внаслідок забруднення повітря відходами хімічного виробництва з їх підприємства сталося усихання дерев на значній території лісових угідь, буде притягнено до адміністративної відповідальності згідно із ст. 72 КУпАП, на них буде накладений штраф у розмірах, визначених судом.
Крім того, підприємство має відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення ним лісового законодавства у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 100 Лісового кодексу України).
Відшкодування збитків відбувається згідно із положеннями глави 82 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) – "Відшкодування шкоди", зокрема, ч. 1 ст. 1166, у який зазначається, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особливості застосування цивільної відповідальності у таких випадках зазначені й у ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 09.04.2009 р., а саме: шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Крім того, має бути вирішене питання про тимчасову заборону (зупинення) діяльності хімічного заводу на період, поки не запрацюють йго очисні споруди (п. 4 ("б") Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29.10.1992 р. № 2751-ІІІ).


5. ЗАДАЧА №2
Дирекція національного природного парку уклала угоду з фермером І. Долюком про використання під сінокоси 4,7 га заповідної зони та 12 га зони регульованої рекреації для випасання худоби за умови, що останній забезпечуватиме продуктами харчування ресторани готелю та кемпінгу, розташовані в межах господарської зони, дасть можливість розмістити на належній йому на праві власності частині лісових угідь тимчасовий наметовий табір поблизу ставка сільськогосподарського кооперативу "Обрій" для оздоровлення відпочиваючих.
Внаслідок дощової погоди використати сінокоси і пасовища стало складним і фермер І. Долюк припинив в односторонньому порядку виконання умов цієї угоди.
Дирекція національного природного парку направила фермеру претензію, в якій зазначала, що в разі подальшого невиконання умов угоди вона буде змушена скласти позов до господарського суду про примусове виконання взятих фермером зобов'язань.
Визначити коло суспільних правовідносин.
Дати характеристику правового режиму зон національних природних парків.
Чи підлягає претензія задоволенню?
Вирішити справу.

Вирішення:
Коло суспільних правовідносин щодо цієї ситуації стосується правових основ організації, охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів, а також правовідносин, що виникають під час виконання цивільно-правових зобов'язань.
Правовий режим зон національних природних парків визначається Законом України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р. № 2456-XІІ в ред. від 16.02.2010 р. (надалі – Закон).
У частині 1 ст. 20 Закону вказано, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у встановленому законом порядку.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:
– збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;
– створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;
– проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
– проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Згідно із статтею 21 Закону на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:
1) заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
2) зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;
3) зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку;
4) господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Претензія дирекції національного природного парку до фермера І. Долюка є правомірною.
Згідно із частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
І. Долюк припинив в односторонньому порядку виконання умов угоди, укладеної з дирекцією національного природного парку, отже, він порушив взяте на себе зобов'язання.
Як зазначається у ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Проте у І. Долюка є можливість довести, що порушення, вчинене ним, сталося внаслідок дощової погоди, тобто непереборної сили.
У такому разі він може бути звільнений від відповідальності за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2010 р.
2. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР в ред. від 04.06.2008 р.
3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 12.10.2010 р.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X в ред. від 16.10.2010 р.
5. Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. № 3852-XІІ в ред. від 31.07.2009 р.
6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 12.10.2010 р.
7. Про екологічну мережу України: Закон України від 24.06.2004 р.
№ 1864-ІV.
8. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.01.1994 р. № 4004-XІІ в ред. від 23.07.2010 р.
9. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки: Закон України від 21.09.2000 р.
№ 1989-ІІІ.
10. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16.10.1992 р.
№ 2707-XІІ в ред. від 26.06.2004 р.
11. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 09.04.2009 р.
12. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 р. № 2456-XІІ в ред. від 16.02.2010 р.
13. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища: Затв. Постановою Верховної Ради України від 29.10.1992 р. № 2751-ІІІ
14. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общ. части учеб. курсов / Под ред. А. А. Погребного. – Харьков: Одиссей, 2000. – 368 с.
15. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана,
М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384 с.
16. Тищенко Г. В. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Юмана, 2001. – 256 с.