Кр Екологічне право 3

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Екологічне право"

ПЛАН

1. Правове забезпечення порядку і періодичності
обнародування відомостей про екологічну,
в тому числі радіаційну, обстановку і стан
захворювання населення 3
2. Основні напрямки міжнародного співробітництва
у галузі охорони навколишнього природного середовища 10
Задача 16
Список використаної літератури 18

1. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОРЯДКУ І ПЕРІОДИЧНОСТІ ОБНАРОДУВАННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ЕКОЛОГІЧНУ,
В ТОМУ ЧИСЛІ РАДІАЦІЙНУ ОБСТАНОВКУ І СТАН ЗАХВОРЮВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Згідно із пунктом 2 постанови Ради Міністрів УРСР "Про порядок і періодичність обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку та стан захворюваності населення" від 28.04.1990 р. № 100 (надалі - Порядок № 100) інформація, що подається до Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України та їх органів на місцях, повинна включати текстовий аналіз відповідних показників у територіальному і галузевому розрізі порівняно з установленими екологічними, санітарно-гігієнічними та іншими нормативами.
Міністерство екології та природних ресурсів України і його органи на місцях разом з наявними у них матеріалами узагальнюють одержану інформацію і визначають ступінь впливу екологічної, зокрема радіаційної, обстановки та вдавання забруднених продуктів харчування на здоров'я населення, а також стан захворюваності населення на основі власної та одержаної інформації.
Інформація про факти екстремального забруднення навколишнього середовища або загрозу такого забруднення в результаті аварійних чи інших ситуацій органи, що здійснюють державний контроль за станом екологічної обстановки, терміново передають до Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України та їх органів на місцях (п. 6 Порядку № 100).
Згадана вище інформація передається Міністерством екології та природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров'я України до засобів масової інформації разом з прогнозом поширення забруднення та рекомендаціями про заходи, спрямовані на зменшення негативного впливу екстремального забруднення навколишнього середовища на природні об'єкти та здоров'я населення.
За результатами розслідування причин, ліквідації наслідків, притягнення винуватців до відповідальності до засобів масової інформації подається остаточна інформація.
Узагальнена комплексна інформація про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку та стан захворюваності населення підлягає обнародуванню:
1) по території республіки за поданням Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України через республіканські газети, радіо і телебачення, прес-центри Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України двічі на рік: за перше півріччя - до 15 серпня та за рік - до 1 квітня наступного року;
2) по областях і крупних населених пунктах за поданням місцевих органів Міністерства екології та природних ресурсів України і Міністерства охорони здоров'я України через місцеві газети, радіо і телебачення не рідше одного разу на місяць (п. 8 Порядку № 100).
Отже, такими є порядок і періодичність обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку і стан захворювання населення в України.
Загалом основні принципи інформаційних відносин в українському суспільстві визначені у ст. 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 р. в ред. від 22.07.2005 р. Це:
1) гарантованість права на інформацію;
2) відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
3) об'єктивність, вірогідність інформації;
4) повнота і точність інформації;
5) законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Зміст права громадян на інформацію розкривається у ст. 9 Закону України "Про інформацію", де зазначено що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, яка передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію забезпечується (ст. 10 Закону України "Про інформацію"):
- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
- вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
- створенням механізму здійснення права на інформацію;
- здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Право на одержання достовірної екологічної інформації - одне з головних екологічних прав громадян України.
Так, у статті 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. в ред. від 01.01.2008 р. зазначено, що кожний громадянин України має право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом.
Це право забезпечуеться створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації (п. "є" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до статті 25 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про:
- стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;
- біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища;
- джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;
- загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;
- екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;
- витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей, зобов'язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 25-1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:
- підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;
- щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;
- систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей;
- негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;
- передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;
- забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.
Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому законодавством України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.
Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому законодавством України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").


2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 р. Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.
Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 р. в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів "шкідливих" птахів. В 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів.
У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їх числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.
Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища.
Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації, в тому числі: ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 р., яка координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі; ВМО (Всесвітня метеорологічна організація); ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури); ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я); ЄЕК (Європейська економічна комісія); ММО (Міжнародна морська організація); МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту); МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).
З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace - Зелений світ, з якою співпрацюють представники громадськості України. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 р.
Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів - Стокгольмської конференції ООП з навколишнього середовища (1972 р.), день відкриття якої - 5 червня - був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 р.); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 р.); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.).
Одне з перших починань ЮНЕП - створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 р. в Ризі, в 1981 р. в Тбілісі, а в 1983 р. в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища.
Роботи щодо проекту "Біосферні заповідники" передбачають спостереження за станом біосфери на озоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників було проведено у Мінську в 1983 р. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР.
Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожою використання засобів виливу на природне середовище, Декларація про оточуюче людину середовище, що є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.
Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД - "Порядок денний на XXІ століття" - всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під яким слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі.
Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого.
Міжнародне співробітництво України в екологічній сфері визначається Основними напрямами державної екологічної політики, а також міжнародними та міждержавними договорами та угодами.
Розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе лише в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами:
- глобальним характером екологічних проблем;
- транскордонним характером забруднення навколишнього середовища;
- міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони навколишнього природного середовища;
- необхідністю міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю залучення іноземних інвестицій.
Україна є учасником понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Міжнародні зобов'язання України щодо навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки випливають з положень вже ратифікованих а також тих, що знаходяться в стадії розгляду конвенцій та угод.
Виконання Україною зобов'язань, що випливають із зазначених багатосторонніх угод, потребує приведення внутрішнього законодавства у відповідність з нормами міжнародного права й урахування існуючої міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів.
Поряд з виконанням зобов'язань України, що випливають із багатосторонніх договорів у галузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, в перспективі має важливе значення подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:
- співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природного середовища, серед яких можна назвати:
1) ЮНЕП - програму ООН щодо навколишнього середовища;
2) ЄЕК ООН - Європейську Економічну комісію ООН;
3) ПРООН - Програму розвитку ООН;
4) МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН;
5) ФАО - Організацію з продовольства й сільського господарства;
6) Центр ООН по населених пунктах;
7) Комісію сталого розвитку;
8) Глобальний екологічний фонд та ін.;
- участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне море, Дунай, Карпати, Донбас та ін.);
- участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії (проблеми відходів, перенесення забруднень повітряними і водними потоками та ін.).
Беручи участь у міжнародному співробітництві, Україна отримує допомогу в галузі охорони навколишнього природного середовища від міжнародного співтовариства.
Необхідно зазначити, що кількість фінансових ресурсів, які виділяються в Україні на охорону навколишнього середовища, відрізняє її від багатьох розвинених держав і, навіть, від деяких країн Центральної та Східної Європи. Це пов'язано з пізнім усвідомленням необхідності та вигідності інвестицій в охорону навколишнього середовища. Втім, саме це дає змогу Україні розраховувати на міжнародне співробітництво і можливість отримання фінансової допомоги. Інтерес може становити доступ до ринку з метою залучення екологічно чистих технологій та обладнання для захисту навколишнього природного середовища України.
Інтеграція незалежної України у світове співтовариство уможливила безпосередньо міжнародну економічну, технічну та експертну допомогу. Головними її напрямами є:
- гранти (безоплатна допомога) та в майбутньому можливі кредити Програми розвитку ООН, Програми охорони навколишнього природного середовища.
Перші гранти було спрямовано на збереження біорізноманіття (дельта Дунаю та Східні Карпати), а також регіонально важливий проект - захист Чорного моря від забруднення;
- допомога ЄС в рамках технічної допомоги країнам СНД (TACІS), хоча проблеми охорони навколишнього природного середовища не належать до пріоритетних програм TACІS;
- міжнародна допомога окремих розвинених країн (США, Канади, Нідерландів, Німеччини, Данії, Великої Британії) як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод.
Міжнародна допомога насамперед повинна використовуватися згідно з внутрішніми регіональними пріоритетами для розв'язання проблем Дніпра та інших річок України, проблем якості питної води, проблем Донецько-придніпровського регіону, Полісся, Чорного та Азовського морів, ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо.
Отже, як можна побачити, екологічне право тісно пов'язане з міжнародним правом, оскільки проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та національної перетворилась на глобальну.
Про що свідчать усі згадані вище угоди, прийняті міжнародними екологічними форумами, наявність великої кількості спеціалізованих міжнародних організацій, які діють у сфері захисту навколишнього природного середовища.


ЗАДАЧА

Мешканець міста Знам'янки Бондаренко М. П. на належній йому ділянці розпочав будівництво колодязя, маючи на меті використовувати підземні води для побутових і господарських потреб за допомогою спеціального технічного приладу (від центрального насоса).
Під час проведення вказаних робіт його відвідав інспектор територіальної інспекції гірничого нагляду, який, перевіривши умови та характер проведення робіт, виніс постанову про їх припинення та наклав на Свідерського адміністративний штраф у розмірі 500 грн., зазначивши, що останній порушив вимоги чинного гірського та водного законодавства. Бондаренко оскаржив цю постанову до суду з вимогою усунення перешкод у користуванні природними ресурсами та стягнення збитків, заподіяних йому незаконним рішенням.
Як повинен вирішити справу суд?

Громадянин Бондаренко порушив умови спеціального водокористування та охорони вод, оскільки проводив забір підземних вод за допомогою спеціального пристрою від центрального насоса, не маючи на це дозволу відповідного органу (ст. 49 Водного кодексу України).
Виходячи з цього, його право на спеціальне водокористування має бути припинено.
Як випливає із ст. 63 Кодексу України "Про надра", інспектор гірничого нагляду мав право припинити роботи, пов'язані з користуванням надрами, у разі виявлення ним порушень відповідних норм і правил. Проте стягнення штрафу за ці порушення не відноситься до його повноважень. Таким правом відповідно до ст. 64 Кодексу України "Про надра" наділені місцеві ради народних депутатів.
З викладеного вище можна зробити висновок, що рішення інспектора гірничого нагляду про накладення на Бондаренка адміністративного штрафу судом буде скасовано й передано на розгляд в місцеву раду народних депутатів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р. № 32/94-ВР в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про порядок і періодичність обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку та стан захворюваності населення: Постанова Ради Міністрів УРСР від 28.04.1990 р. № 100 //http://zakon.rada.gov.ua
7. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана,
М. В. Шульги. - Харків: Право, 2005. - 384 с.
8. Малишко М.І. Основи екологічного права України. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 360 с.
9. Марчишин С. М. Екологічний словник-довідник (основні терміни і поняття). - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 452 с.
10. Тимошенко А. С. Формирование и развитие международного права окружающей среды. - М.: Наука, 1986. - 438 с.
11. Тищенко Г. В. Екологічне право України: Навч. посібник. - К.: Юмана, 2001. - 256 с.