Кр Екологічне право

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Екологічне право"

1. Форми та зміст права власності на природні ресурси.
Інститут права власності на природні ресурси в Україні отримав свій розвиток з початком докорінних змін у системі відносин власності у зв'язку з переходом до ринкових реформ [6, с. 180].
Зміна економічного устрою у нашій державі після отримання незалежності з соціалістичного на ринкове призвело до роздержавлення відносин власності й ствердження нових рівноправних форм власності, зокрема приватної та колективної.
Екологічним законодавством України не передбачено поновлення права приватної власності на природні ресурси особам, яким раніше, до часів панування на території України Радянської влади, воно належало. Чинними визнаються лише відносини власності, які виникли після набуття Україною незалежності [11, с. 85].
Як вже згадувалось, право власності на природні ресурси в Україні наразі врегульовано, насамперед, нормами Конституції України, Цивільного, Господарського, Земельного, Водного, Лісового кодексів України, Кодексу України про надра, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", іншими нормативно-правовими актами.
На підставі цих нормативних актів можна зробити висновок про те, що право власності на природні ресурси - це сукупність правових норм, що закріплюють та охороняють володіння, користування та розпорядження природними ресурсами в інтересах як особи, так і суспільства в цілому [11, с. 94].
Таким чином, право власності на природні ресурси в об'єктивному значенні необхідно розуміти як сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в Україні.
На основі норм права та відповідно до них виникає й існує право власності в суб'єктивному значенні, тобто право власності конкретних суб'єктів права на певні частини природних об'єктів [6, с. 181].
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
У такий спосіб закріплюється особливий правовий статус природних ресурсів, який впливає на зміст права власності стосовно них. Тому право власності на природні ресурси має ряд специфічних особливостей, пов'язаних як з екологічним змістом останніх, так і особливим статусом охорони та використання.
По-перше, право власності на природні ресурсі не є всеосяжним, оскільки не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації. До них належать земля, її надра, води, ліси та тваринний світ. Інші елементи природного середовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, кліматичні ресурси тощо), оскільки не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства з метою перетворення їх на свою власність [11, с. 86].
По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середовища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Тому вилучення природної речовини в процесі використання природних ресурсів як об'єктів права власності, а саме видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл та відлов тварин, ловля риби та ін. не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів [11, с. 87].
По-третє, природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і на відміну від товарно-матеріальних цінностей не мають вартості. Вони не є майном у прямому значенні цього слова. Грошова оцінка землі та інших ресурсів природи виражає відносини приватної власності на природні багатства. Ціна в даному випадку виступає у вигляді капіталізованої ренти. Відчужуючи природний об'єкт, власник, по суті, продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту [11, с. 88].
Загальнопоширеним є в юридичній науці визначення змісту суб'єктивного права власності як сукупності трьох правомочностей із володіння, користування та розпорядження природними ресурсами в межах, визначених законом. Ні в земельному, ні в цивільному законодавстві, на жаль, не визначено поняття цих правомочностей, тому вони сформульовані у науковій літературі.
Право володіння - це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певним природним об'єктом. Зрозуміло, що фактичне володіння тим чи іншим природним об'єктом, а в даному випадку землею, надрами, лісами, тваринним світом, робить можливим здійснення інших правомочностей - користування та розпорядження ними [8, с. 187].
Очевидно, що не можна використовувати природні ресурси, не маючи господарського або фактичного панування над ними.
Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу - титул. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути договір з власником, адміністративний акт та інші юридичні факти.
Екологічне право визнає лише титульне володіння. Якщо особа фактично володіє річчю, але без належної підстави (титулу), вона вважається незаконним власником.
Користування - це право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби. З урахуванням екологічної специфіки природних ресурсів як об'єктів права власності під користуванням в даному випадку необхідно розуміти забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом вилучення з них їх корисних властивостей, у тому числі отримання плодів та інших прибутків [8, с. 188].
Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником належати і не власнику. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і залежне від права власності. Зокрема, орендар може користуватися орендованою земельною ділянкою лише згідно із договором та цільовим призначенням землі.
Виключною правомочністю власника є право розпорядження. Право розпорядження - це визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність) [8, с. 189].
Такими діями є, в основному, угоди (купівля-продаж, дарування, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єктові всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад, у разі продажу).
Право розпорядження включає можливість вчинення не лише угод, але й інших юридичних актів. Так, розпорядження державною власністю на природні ресурси можливе шляхом видання адміністративних актів.
Чинне законодавство проголошує рівність усіх форм власності, передбачає створення рівних умов для їх розвитку та захисту.
Власність в Україні існує в різних формах, але чинне законодавство про власність не визначає чіткої форми власності на природні ресурси.
Втім, аналіз саме екологічного законодавства, в першу чергу, - земельного, дозволяє зробити висновок про існування трьох основних форм власності на природні ресурси, а саме - державної, комунальної та приватної.
Отже, природні ресурси в Україні можуть перебувати у приватній, комунальній або державній власності. Це означає, що право колективної власності в Україні більше не існує. Колишнім колективним власникам - сільськогосподарським кооперативам, садівничим товариствам тощо земля стала належати на праві приватної власності [11, с. 95].
Найбільш повно питання власності врегульовані у чинному Земельному кодексі України. В інших поресурсних законах питання власності на ті чи інші природні ресурси врегульовані лише у загальному вигляді.
Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органу державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності [6, с. 182].
Особливістю державної власності на природні ресурси є те, що в цьому випадку вона виступає виключно у вигляді власності народу України (ст. 13 Конституції України). Це означає, що на природні ресурси, проголошені виключною власністю народу, у держави є лише компетенція із управління цими ресурсами в загальнонародних інтересах.
Право державної власності на природні ресурси відрізняється від права приватної власності, незважаючи на проголошення їх рівності [7, с. 111].
Це проявляється, по-перше, в тому, що в державній власності можуть знаходитися будь-які природні ресурси.
По-друге, деякі засоби придбання природних ресурсів у власність можуть бути використані лише державою (наприклад націоналізація).
По-третє, право державної власності на природні ресурси має більш всеосяжний характер, оскільки, будучи одночасно політичним сувереном та власником, держава сама, виходячи з волі та інтересів народу, своєю владою визначає, яким змістом будуть наповнені ії правомочності і в яких формах вони будуть здійснюватися.
Отже, як політичний суверен держава шляхом видання законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника та межі їх здійснення.
Так, у частині 1 статті 84 Земельного кодексу України (надалі - ЗКУ) зазначається, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Держава набуває права власності на землю у разі (ч. 5 ст. 84 ЗКУ):
- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
- придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- прийняття спадщини;
- передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
- конфіскації земельної ділянки.
Відносно новою формою права власності на природні ресурсі є право комунальної власності. Фактично має місце передача повноважень власника від державних органів до територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування. Такий розподіл повноважень викликаний подальшим розвитком місцевого самоврядування та побудовою громадянського суспільства [7, с. 114].
Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що право комунальної власності на природні ресурси - це сукупність норм, які встановлюють правові підстави виникнення, користування та розпорядження природними об'єктами територіальних громад населених пунктів, а саме міст, сіл та селищ [7, с. 115].
Розмежування природних ресурсів на державну та комунальну власність - це доволі тривалий процес, який потребує багато часу. Тому на практиці, при визначенні, до якої форми власності належать ті чи інші природні ресурси, необхідно з'ясовувати, чи проведено їх розмежування в натурі на місцевості, оскільки лише після цього вони переходять у комунальну власність.
Особливою та новою формою власності на природні ресурси є право приватної власності.
Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридично закріплює власність громадян та юридичних осіб як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуалізованого привласнення [8, с. 190].
Різноманітні економічні форми використання природних об'єктів вимагають й різноманітного їх правового оформлення. Хоча чинне екологічне законодавство прямо не передбачає жодного поділу права приватної власності на конкретні види, але фактично, враховуючи особливості правового режиму різноманітних форм експлуатації природних об'єктів, можна виділити два різновиди права приватної власності на природні ресурси:
1) право власності для задоволення особистих потреб - право власності окремого громадянина;
2) право власності з метою здійснення підприємницької діяльності - право власності юридичних осіб та громадян, суб'єктів підприємницької діяльності [8, с. 191].
Їх відмінність полягає не в обсязі чи характері правомочностей, оскільки вони, як правило, однакові в усіх власників, а в підставах виникнення, порядку використання і колі об'єктів. Разом з цим, вони мають ряд спільних рис, що дозволяє юридично об'єднати їх в одну категорію.
Як правило, право приватної власності на природні ресурси проявляється у формі спільної власності, тобто характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єктів. У своїй більшості природні ресурси надаються не окремим громадянам, а родинним утворенням: сім'ї громадянина, фермерському господарству (що, як правило, є родинно-трудовим утворенням). Тут не виникає будь-якої нової форми власності, оскільки кожний учасник залишається самостійним власником, а щодо спільного об'єкта, правомочності власника здійснюються так, щоб належати одночасно декільком особам [8, с. 192].
Розрізняються два види приватної власності: спільна власність з визначенням частки (спільна часткова власність) та спільна власність без визначення частки (спільна сумісна власність).
Для сімейних і сімейно-трудових утворень, як правило, характерна спільна власність без визначення частки. В разі ж створення громадянами спільного підприємницького утворення у вигляді юридичної особи (садове товариство, сільськогосподарське підприємство та ін.) фактично маємо спільну часткову власність з визначенням частки кожного власника.
Спільна часткова власність характеризується тим, що кожному співвласнику належить вже визначена частка в праві власності. Ця частка не відокремлюється в натурі, на місцевості. Вона може бути виражена у вигляді відсотків або частки права спільної власності.
Розмір частки визначається залежно від умов набуття права власності на спільну власність, наприклад, у разі успадкування, спільного придбання за договором купівлі, дарування та ін. Тому частки у спільній власності можуть бути нерівними, а можуть бути і рівними. Але незалежно від розміру частки кожен співвласник користується рівним обсягом прав щодо спільної власності.
У спільній сумісній власності частка кожного співвласника не визначена. Ця форма спільної власності характерна, як правило, для сімейних і сімейно-трудових утворень, тому що майнові права співвласників обумовлені особисто-правовими зв'язками між ними.
Співвласниками спільної сумісної власності можуть бути тільки фізичні особи, тому ця правова форма притаманна лише праву приватної власності.


Тести
1. Що складає зміст права власності за Цивільним кодексом України?
а) право володіння;
б) право користування;
в) право розпоряджання;
г) вірні всі зазначені вище відповіді.

2. Чи впливає на зміст права власності місце проживання власника?
а) не впливає;
б) впливає;
в) впливає в тому разі, якщо мова йде про окремі види майна;
г) впливає, якщо власник є громадянином України.

3. Чи впливає на зміст права власності місцезнаходження майна?
а) впливає;
б) не впливає;
в) впливає в тому разі, якщо мова йде про окремі види майна;
г) впливає, якщо власник є громадянином України.

4. Що таке право володіння природним об'єктом?
а) право фактичного фізичного панування над певним природним об'єктом;
б) право фактичного господарського панування над певним природним об'єктом;
в) право фактичного фізичного і господарського панування над певним природним об'єктом;
г) немає правильної відповіді.

5. Що таке право користування природним об'єктом?
а) право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби;
б) забезпечена законом можливість його безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом вилучення з них їх корисних властивостей:
в) правильні відповіді "а" і "б";
г) немає правильної відповіді.

6. Що таке право розпорядження природним об'єктом?
а) визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану природних об'єктів;
б) визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу природних об'єктів;
в) визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну економічного призначення природних об'єктів;
г) визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну стану природних об'єктів

7. Які форми права власності передбачені ЦК України?
а) право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності;
б) право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право колективної власності;
в) право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право кооперативної власності;
г) право власності Українського народу, право індивідуальної власності, право державної власності, право комунальної власності.

8. У чому полягає зміст права власності на землю?
а) це право володіти земельними ділянками;
б) це право користуватися земельними ділянками;
в) це право розпоряджатися земельними ділянками;
г) правильно все зазначене вище.

9. У якій власності може перебувати земля в Україні?
а) приватній, комунальній та державній власності;
б) приватній, колективній та державній власності;
в) індивідуальній, комунальній та державній власності;
г) індивідуальній, колективній та державній власності.

10. В яких межах поширюється право власності на земельну ділянку?
а) на поверхневий і підземний шари;
б) на поверхневий шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться;
в) на поверхневий шар, а також на водні об'єкти ліси і природні копалини, які на ній знаходяться;
г) немає правильної відповіді.

11. На яку висоту розповсюджується право власноті на земельну ділянку?
а) 30 м;
б) 50 м;
в) необхідну для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд;
г) немає правильної відповіді.
12. Які землі перебувають у державній власності?
а) усі землі України;
б) усі землі України крім земель комунальної власності;
в) усі землі України крім земель приватної власності;
г) усі землі України крім земель комунальної та приватної власності.

13. Які землі державної власності не можуть передаватись у комунальну власність?
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
в) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
г) правильно все зазначене вище.

14. Які землі державної власності не можуть передаватись у приватну власність?
а) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
б) усі землі лісового фонду;
в) усі землі водного фонду;
г) правильно все зазначене вище.

15. Хто може бути суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад?
а) районні та обласні ради;
б) окремі громадяни;
в) громадські об'єднання;
г) правильно все зазначене вище.
Відповіді на тести
1. Правильна відповідь: г)
Див.: Цивільний кодекс України, ч. 1 ст. 317.
2. Правильна відповідь: а)
Див.: Цивільний кодекс України, ч. 2 ст. 317.
3. Правильна відповідь: б)
Див.: Цивільний кодекс України, ч. 2 ст. 317.
4. Правильна відповідь: в)
Див.: Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - Харків: Право, 2005. - С. 187.
5. Правильна відповідь: в)
Див.: Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - Харків: Право, 2005. - С. 188.
6. Правильна відповідь: а)
Див.: Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - Харків: Право, 2005. - С. 189.
7. Правильна відповідь: а)
Див.: Цивільний кодекс України, ст.ст. 324, 325, 326, 327.
8. Правильна відповідь: г)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 78 ч. 1
9. Правильна відповідь: а)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 78 ч. 3
10. Правильна відповідь: б)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 79 ч. 2.
11. Правильна відповідь: в)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 79 ч. 4.
12. Правильна відповідь: г)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 84 ч. 1
13. Правильна відповідь: г)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 84 ч. 3.
14. Правильна відповідь: а)
Див.: Земельний кодекс України, ст. 84 ч. 4.
15. Правильна відповідь: а)
Див.: Земельний кодекс, ст. 86 ч. 3.

2. Скласти схему "Суб'єкти права власності та користування землями сільськогосподарського призначення".

3. Система правовідносин, які закріплюють приналежність природних ресурсів визначеним суб'єктам, регулюють порядок, користування і розпорядження даними ресурсами - це право власності на природні ресурси.

4. Задача
Податкова інспекція звернулася до районного суду із заявою про стягнення платежів з гр. Бойка Ф. за використання ним водних ресурсів і загальнопоширених корисних копалин.
У суді Бойко Ф. пояснив, що на земельній ділянці, яка виділена йому і передана для ведення фермерського господарства, міститься ставок, який він використовує для напування худоби, є також запаси глини, гравію та піску, які він використовував для будівництва господарських споруд та шляхів. Такі ресурси, на його думку, він має право використовувати безоплатно, враховуючи, що періодично і вчасно вносить земельний податок за передану у його власність землю.
Розкрити особливості даних правовідносин.
Дати аналіз основних екологічних обов'язків громадян.
Вирішити справу.

1. Коло правовідносин, яких стосується дана справа, пов'язане із визначенням прав власника земельної ділянки на використання водних ресурсів, розташованих на неї, та загальнопоширених природних копалин.
Це свідчить про те, що правовідносини, які склались у наданій справі, регулюються нормами екологічного права.
2. Екологічні правовідносини у наданій справі можуть бути охарактеризовані як такі, що стосуються використання природних ресурсів.
3. Об'єкти екологічних правовідносин:
1) земельна ділянка зі ставком, виділена Ф. Бойку і передана йому для ведення фермерського господарства;
2) корисні копалини - запаси глини, гравію та піску, розташовані в надрах цієї земельної ділянки.
4. Суб'єкти екологічних правовідносин:
1) податкова інспекція;
2) районний суд;
3) громадянин Бойко Ф.
5. Основні екологічні обов'язки громадян України визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. в ред. від 01.01.2008 р. (ст. 12).
Відповідно до згаданої статті громадяни України зобов'язані:
- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
- вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗКУ право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗКУ).
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Згідно зі ст. 90 ЗКУ власники земельних ділянок мають право:
1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
2) самостійно господарювати на землі;
3) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
4) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
5) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
6) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Власники земельних ділянок зобов'язані (ст. 91 ЗКУ):
- забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
- додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
- своєчасно сплачувати земельний податок;
- не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
- підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
- своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
- дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
- зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог (ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"):
- раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;
- здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;
- здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
- застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;
- збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;
- здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.
Збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання (ст. 43 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки знешкодження і утилізації відходів та інших факторів.
Нормативи збору за використання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України. Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міста загальнодержавного значення) Радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення.
Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.
Плата за спеціальне водовикористання справляється з метою забезпечення раціонального використання та охорони вод, відновлення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин (ст. 30 Водного кодексу України).
До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб, а також потреб населення. Воно здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв і установок або без їх застосування, що впливає на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів.
Спеціальне використання водних ресурсів можливо лише за наявності відповідного дозволу, порядок видачі якого затверджений Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня від 1992 р. № 459 в ред. від 23.05.2007 р.
Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності - водокористувачі незалежно від форм власності, які є юридичними особами (гр. Бойко Ф. є фермером).
Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.
Отже, за всіма ознаками гр. Бойко Ф. має сплачувати збір за спеціальне використання водних ресурсів, оскільки використовує внутрішній водний ресурс (ставок) для напування худоби (тобто у сільськогосподарських цілях).
Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші і дном водойм і сягає глибин, доступних для геологічного вивчення й освоєння.
Надра надаються лише в користування, бо вони є власністю держави.
Платниками збору за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності. Від його сплати звільняються землевласники, землекористувачі, що добувають корисні копалини без подальшої їх реалізації (тобто для власних потреб) (ст. 29 Кодексу про надра).
Таким чином, проаналізувавши справу, можна зробити такі висновки.
Гр. Бойко Ф. не повинен сплачувати збір за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин, оскільки він використовує їх загальнопоширені види (глину, пісок тощо) для власних потреб (ст. 95 ЗКУ, ст. 29 Кодексу про надра).
Втім, гр. Бойко Ф. має сплачувати збір за спеціальне використання водних ресурсів, тому що, будучи фермером, він використовує ставок для сільськогосподарських потреб (для напування худоби) (ст. 30 Водного кодексу України).


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р. № 132/94-ВР в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 1618 в ред. від 14.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Андрейцев В.І. Екологічне право: Навч. посібник. - К.: Вентурі, 2005. - 330 с.
7. Баб'як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.
8. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана,
М. В. Шульги. - Харків: Право, 2005. - 384 с.
9. Право власності в Україні: Навч. посібник / За ред. О. В. Дзери,
Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 816 с.
10. Право собственности в Україні / Под. ред. Я. Н. Шевченко. - К.: Юмана, 2004. - 246 с.
11. Тищенко Г. В. Екологічне право України: Навч. посібник. - К.: Юмана, 2001. - 256 с.
12. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. Кн. 1 / За ред.
О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 736 с.