Кр УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ З ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Екологічне право"
на тему:
УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ З ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

ПЛАН

Вступ 3
1. Правова діяльність міжнародного співтовариства
у сфері охорони навколишнього середовища 5
2. Загальна характеристика міжнародного співробітництва
України в екологічній сфері 9
Висновки 13
Завдання № 2 14
Задача 16
Список використаної літератури 19

ВСТУП
Взаємодія суспільства і природи – об'єктивно існуюче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утворювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням природи.
Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона і підкоряється біологічним законам, являє собою вінець розвитку природи, оскільки належить до вищого біологічного виду. Але поряд із цим людина виступає й істотою, а тому суспільство розглядається як організовані людські соціальні організми.
Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей.
Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. У свою чергу, й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися й відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і штучними заходами з активною діяльністю людини, при якій виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами.
Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, адже усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному об'єктивному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.
Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи виявляється також і у тому, що в процесі використання природних ресурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються різні відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для складування забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин.
Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, оскільки без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства, довкілля та людини.
Охорона природи – об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можливості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло екологоохоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.
Таким чином, у наданому рефераті розглядаються деякі аспекти участі України в міжнародному співробітництві з охорони довкілля.

1. ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Правова діяльність міжнародного співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища на сучасному етапі здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).
Ця програма була ухвалена в грудні 1972 р. на 27 сесії Генеральної асамблеї ООН. Відповідно до неї під егідою ООН засновані Рада керуючих Програмою, Фонд навколишнього середовища, Рада з координації природоохоронної діяльності організацій ООН.
Програма включає розділи:
– "Населені пункти і життєве середовище";
– "Здоров'я людини і чистота навколишнього середовища";
– "Сухопутні екосистеми й управління ними";
– "Навколишнє середовище і його розвиток";
– "Океани";
– "Міжнародне природоохоронне право";
– "Енергія";
– "Стихійні лиха";
– "Підготовка кадрів у сфері охорони навколишнього середовища".
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) 1962 р. є документом глобального (універсального) значення. На розвиток цієї Програми ухвалена значна кількість міжнародних актів, у числі яких понад 200 багатосторонніх.
У 1992 р. на Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро була ухвалена "Декларація Ріо про навколишнє середовище і розвиток", яка являє собою своєрідний звід принципів міжнародного співробітництва по охороні навколишнього середовища. В Декларації сформульовано 27 принципів сприяння управлінню економічною діяльністю і діяльністю у сфері охорони навколишнього середовища.
На конференції в Ріо-де-Жанейро був ухвалений документ, що одержав назву "Порядок денний XXІ століття". У ньому визначена глобальна стратегія природоохоронного співробітництва у сфері вирішення завдань екології Землі.
Серед документів, ухвалених у Ріо-де-Жанейро, помітне місце посідає Конвенція про біологічну розмаїтість і Рамкова конвенцію про зміну клімату.
Поряд із цими документами до числа глобальних (універсальних) відносяться:
– Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.;
– Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення 1973 р.;
– Конвенція про заборону шкідливого або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.;
– Боннська конвенція про охорону видів мігруючих диких тварин 1979 р.;
– Конвенція ООН з морського права 1982 р.;
– Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 р.;
– Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням 1989 р.
Паралельно з прийняттям міжнародно-правових актів, що мають глобальне (універсальне) значення, найбільш заінтересовані у збереженні навколишнього середовища в місцевих умовах держави ухвалювали акти регіонального значення.
До найбільш важливих із них варто віднести:
– Заключний акт НБСЄ (закріплені загальні політико-правові підходи до вирішення проблем захисту навколишнього середовища в масштабах європейського регіону) 1975 р.;
– Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.;
– Угода про взаємодію у сфері екології й охорони навколишнього і природного середовища в рамках СНД 1992 р.;
– Угода країн АСЕАН щодо охорони природи і природних ресурсів 1985 р.
З огляду на деякі специфічні особливості окремих різновидів тієї чи іншої групи об'єктів навколишнього середовища і необхідність дійового втручання з метою відвернення незворотних шкідливих наслідків розвивається практика прийняття міжнародно-правових актів спеціального значення (характеру).
У числі таких документів можна відзначити:
– Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню моря нафтою 1954 р.;
– Конвенцію про захист Середземного моря від забруднення 1976 р.;
– Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення 1992 р.
– Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню суден 1973-1978 р.р.
В основу міжнародно-правової охорони навколишнього середовища покладені загальновизнані принципи сучасного міжнародного права. Серед них, насамперед, головне значення мають принципи суверенної рівності держав, співробітництва, мирного вирішення спорів, добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, невтручання, поваги прав людини та ін. Ці загальновизнані принципи, маючи вищу юридичну чинність, зобов'язують держави в умовах розширення масштабів забруднення і перенесення його за межі держави, а також забруднення територій із міжнародним режимом вживати ефективних заходів щодо його недопущення і скорочення.
Серед спеціальних принципів міжнародного права навколишнього середовища можна назвати:
1) принцип неприпустимості нанесення транскордонного збитку;
2) принцип екологічно обгрунтованого раціонального використання природних ресурсів;
3) принцип неприпустимості радіоактивного забруднення навколишнього середовища;
4) принцип заборони воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
5) принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу;
6) принцип захисту екологічних систем Світового океану.
Реалізація цих принципів дозволить забезпечити позитивну динаміку зміни найважливіших взаємозалежних індикаторів, що відбивають стабільне функціонування, збалансовану взаємодію і рух соціальної, економічної й екологічної сфер.
Поворотним пунктом в екологічній політиці держав і міжнародного співтовариства стала Стокгольмська конференція ООН по навколишньому середовищу 1972 р. Вона відбулася в м. Стокгольмі 5-16 червня 1972 р. і прийняла два основних документа: Декларацію принципів і План заходів.
Декларація принципів включає 26 принципів, що виражають ставлення світового співтовариства до проблеми навколишнього середовища у наданий час і на перспективу. Серед цих принципів слід зазначити головні:
– право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі;
– збереження природних ресурсів на благо нинішніх і майбутніх поколінь;
– економічний і соціальний розвиток, що має вирішальне значення для поліпшення навколишнього середовища (на відміну від теорії обмеження зростання, що вимагає зупинити розвиток для збереження якості середовища);
– суверенність прав держав на розробку власних природних ресурсів і відповідальність держав за збиток навколишньому середовищу;
– необхідність вирішувати міжнародні проблеми навколишнього середовища в дусі співробітництва;
– рятування людини і навколишнього його середовища від наслідків застосування ядерного та іншого видів зброї масового знищення.
План заходів містить 109 пунктів. У них вирішуються організаційні, економічні, політичні питання охорони навколишнього середовища і взаємовідносин держав і міжнародних організацій.
За рішенням конференції був організований постійно діючий орган ООН з охорони навколишнього середовища – ЮНЕП (Програма ООН по навколишньому середовищу), утворено Фонд навколишнього середовища; 5 червня проголошено Всесвітнім днем навколишнього середовища.
2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ
Міжнародне співробітництво України в екологічній сфері визначається Основними напрямами державної екологічної політики, а також міжнародними та міждержавними договорами та угодами.
Розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе лише в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами:
– глобальним характером екологічних проблем;
– транскордонним характером забруднення навколишнього середовища;
– міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони навколишнього природного середовища;
– необхідністю міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю залучення іноземних інвестицій.
Україна є учасником понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Міжнародні зобов'язання України щодо навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки випливають з положень вже ратифікованих а також тих, що знаходяться в стадії розгляду конвенцій та угод.
Виконання Україною зобов'язань, що випливають із зазначених багатосторонніх угод, потребує приведення внутрішнього законодавства у відповідність з нормами міжнародного права й урахування існуючої міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів.
Поряд з виконанням зобов'язань України, що випливають із багатосторонніх договорів у галузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, в перспективі має важливе значення подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:
– співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природного середовища, серед яких можна назвати:
1) ЮНЕП – програму ООН щодо навколишнього середовища;
2) ЄЕК ООН – Європейську Економічну комісію ООН;
3) ПРООН – Програму розвитку ООН;
4) МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН;
5) ФАО – Організацію з продовольства й сільського господарства;
6) Центр ООН по населених пунктах;
7) Комісію сталого розвитку;
8) Глобальний екологічний фонд та ін.;
– участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне море, Дунай, Карпати, Донбас та ін.);
– участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії (проблеми відходів, перенесення забруднень повітряними і водними потоками та ін.).
Беручи участь у міжнародному співробітництві, Україна отримує допомогу в галузі охорони навколишнього природного середовища від міжнародного співтовариства.
Необхідно зазначити, що кількість фінансових ресурсів, які виділяються в Україні на охорону навколишнього середовища, відрізняє її від багатьох розвинених держав і, навіть, від деяких країн Центральної та Східної Європи. Це пов'язано з пізнім усвідомленням необхідності та вигідності інвестицій в охорону навколишнього середовища. Втім, саме це дає змогу Україні розраховувати на міжнародне співробітництво і можливість отримання фінансової допомоги. Інтерес може становити доступ до ринку з метою залучення екологічно чистих технологій та обладнання для захисту навколишнього природного середовища України.
Інтеграція незалежної України у світове співтовариство уможливила безпосередньо міжнародну економічну, технічну та експертну допомогу. Головними її напрямами є:
– гранти (безоплатна допомога) та в майбутньому можливі кредити Програми розвитку ООН, Програми охорони навколишнього природного середовища.
Перші гранти було спрямовано на збереження біорізноманіття (дельта Дунаю та Східні Карпати), а також регіонально важливий проект – захист Чорного моря від забруднення;
– допомога ЄС в рамках технічної допомоги країнам СНД (TACІS), хоча проблеми охорони навколишнього природного середовища не належать до пріоритетних програм TACІS;
– міжнародна допомога окремих розвинених країн (США, Канади, Нідерландів, Німеччини, Данії, Великої Британії) як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод.
Міжнародна допомога насамперед повинна використовуватися згідно з внутрішніми регіональними пріоритетами для розв'язання проблем Дніпра та інших річок України, проблем якості питної води, проблем Донецько-придніпровського регіону, Полісся, Чорного та Азовського морів, ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо.

ВИСНОВКИ
Проблема міжнародно-правової охорони навколишнього середовища наразі переростає в загальнолюдську проблему міжнародної безпеки.
Це обумовлено тим, що інтенсивне використання природних ресурсів, які все більш виснажуються, забруднення біосфери можуть поставити людство на грань екологічної катастрофи, відвернення якої можна порівняти за важливістю з проблемою відвернення термоядерної війни.
Міжнародне співробітництво окремих держав, у тому числі України, в галузі охорони навколишнього природного середовища відбувається сьогодні у таких напрямках:
1) запобігання, обмеження і зберігання під контролем шкідливого впливу різних чинників на навколишнє середовище;
2) забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
3) охорона унікальних природних об'єктів, життєво важливих для людини;
4) міжнародно-правове забезпечення міжнародного наукового співробітництва.

Завдання № 2
Проаналізувати та виявити співвідношення понять "право на екологічну інформацію" і "право на інформацію про стан навколишнього природного середовища" на основі чинного законодавства України.

На мій погляд, поняття "право на екологічну інформацію" і "право на інформацію про стан навколишнього природного середовища" є ідентичними.
Згідно із частиною 1 ст. 9 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р. всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних
інтересів, здійснення завдань і функцій.
Право громадян на одержання екологічної інформації розглядається як "вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища і вільне одержання, використання, поширення і збереження такої інформації, за винятком обмежень, установлених законом" (п. "є" ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 01.01.2009 р.
Таким чином, екологічна інформація – це відкриті, повні та достовірні відомості про природні явища, події, предмети, процеси та осіб у сфері приналежності природних ресурсів, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення й охорони навколишнього природного середовища, які надаються своєчасно.
До складу екологічної інформації входить значна кількість компонентів, наприклад, інформація про забруднення природних ресурсів; інформація про рівень забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами; інформація про стан захворювання населення та ін.

3. Задача
Під час перевірки додержання законодавства про мисливство та полювання державний мисливський інспектор спільно з інспектором з охорони навколишнього природного середовища затримали на території земель фермерського господарства його господаря, який прогулювався в межах цих угідь з мисливським собакою, зброєю та капканами, без документа, який посвідчував права мисливця. На підставі цього інструктори склали протокол про адміністративне порушення правил полювання, наклали на фермера адміністративний штраф у розмірі 300 грн. та подали позов до суду про стягнення збитків, заподіяних правопорушенням.
У суді фермер пояснив, що під час його затримання він перебував у межах належних йому сільськогосподарських угідь. Наявність мисливської зброї у нього зумовлена умовами безпеки у зв'язку з поширеністю на цій території останнім часом диких кабанів; капкани він пристосовує для добування кротів. Посвідчення мисливця він не має, оскільки не займається промисловим добуванням мисливських тварин.
Про те, що належні йому на праві власності угіддя відносяться до категорії мисливських, він не знав. У документах, які посвідчують його право приватної власності на сільськогосподарські угіддя, це не зазначено.
Окреслити коло суспільних відносин. Чи підлягає позов задоволенню? Вирішити справу.

Відповідь:
Коло суспільних відносин, які зачіпаються у цієї справі, пов'язане із правовими, економічними та організаційними засадами діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі полювання, а також охорони, використання та відтворення тваринного світу.
Зазначені відносини врегульовано Законом України "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 р. № 1478-ІІІ в ред. від 14.05.2004 р. (надалі – Закон).
На мій погляд, позов про стягнення з фермера збитків, завданих його правопорушенням, буде судом задоволений.
Як випливає із ст. 1 Закону, полювання – це дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.
До полювання прирівнюється перебування осіб у межах мисливських угідь з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання (ч. 3 ст. 12 Закону).
Таким чином, фермер, який перебував у межах своїх земельних угідь, з мисливським собакою, зброєю та капканами, без документа, який посвідчує права мисливця, здійснював полювання.
Причому полювання це є незаконним, тобто забороненим.
Як зазначається у ст. 20 Закону, забороняється полювати без документів, визначених ст. 14 Закону:
– посвідчення мисливця;
– щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита;
– дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо);
– відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю;
– паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання.
Усі перелічені документи мисливець зобов'язаний мати під час здійснення полювання і пред'являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі полювання.
Фермер жодних документів не мав.
Як зазначається у ч. 2 ст. 42 Закону, особи, винні у порушенні правил полювання, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у галузі полювання, здійснюється добровільно або за рішенням суду (ч. 1 ст. 43 Закону).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про мисливське господарство та полювання: Закон України від 22.02.2000 р. № 1478-ІІІ в ред. від 14.05.2004 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 01.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана,
М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384 с.
6. Марчишин С. М. Екологічний словник-довідник (основні терміни і поняття). – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 452 с.
7. Тимошенко А. С. Формирование и развитие международного права окружающей среды. – М.: Наука, 1986. – 438 с.
8. Тищенко Г. В. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Юмана, 2001. – 256 с.