Кр ЗАКОНОДАВСТВО У ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Екологічне право"

на тему: ЗАКОНОДАВСТВО У ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття, види та основні напрямки забезпечення екологічної безпеки      4

 2. Право громадян на екологічну безпеку .......................................... 9

 Висновки ........................................................................................... 14

 Тестові завдання ............................................................................... 16

 Правильні відповіді на тестові завдання ........................................... 21

 Задачі ................................................................................................. 23

 Список використаної літератури ...................................................... 29

ВСТУП

 Екологічна безпека – це сприятливий для життя і здоров'я людини, продуктивного розвитку всього живого на землі стан навколишнього природного середовища, який означає екологічну рівновагу, збалансованість всіх екологічних систем, гармонійну взаємодію суспільства і природи, яка виключає небезпечний і шкідливий вплив на організм людини [6, c. 115].

 На жаль, за умови інтенсивного технічного розвитку суспільства навколишнє природне середовище і саме суспільство зазнає негативного впливу не лише від стихійного прояву природних сил. Загроза екологічній безпеці виникає внаслідок техногенної діяльності людини, що може призвести до негативного біологічного, радіаційного, хімічного впливу на навколишнє природне середовище, який є супровідною складовою технічного прогресу.

 Бездумне й безвідповідальне господарювання, неекономне використання природних ресурсів обумовлюють підвищений ризик екологічної небезпеки, можуть спричинити негативні наслідки для людей, флори і фауни, грунту, повітря, води, взаємозв'язків між цими об'єктами природного середовища, призвести до несприятливої санітарно-епідеміологічної ситуації і, врешті решт, стати загрозою існуванню нинішнього та майбутніх поколінь, збереженню генофонду народу [7, с. 99].

 Саме тому, екологічна безпека, разом із політичною, військовою, економічною та іншими видами безпеки, є невід'ємною складовою національної безпеки, і, мабуть, найважливішою, для будь-якої країни, а захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища в результаті господарської та інших видів діяльності, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів – забезпечення екологічної безпеки – є обов'язком держави.

  1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

 Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних організаційних, державно-правових та інших заходів. Це положення міститься у ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 31.01.2009 р. – основному нормативно-правовому акті, який присвячений питанням забезпечення екологічної безпеки в Україні.

 Основними засадами забезпечення екологічної безпеки є охорона навколишнього природного середовища, безпечного для життя і здоров'я громадян, шляхом:

 1) регулювання режиму використання природних ресурсів;

 2) забезпечення відтворення їх потенціалу;

 3) регулювання господарської діяльності з метою досягнення екологічного благополуччя, попередження погіршення екологічного стану навколишнього природного середовища і виникнення екологічної небезпеки, в тому числі регулювання екологічно небезпечної діяльності.

 Залежно від рівня, на якому виникають проблеми забезпечення здорового навколишнього природного середовища та життєдіяльності людини, розрізняють декілька видів екологічної безпеки:

 – екологічна безпека локального рівня;

 – екологічна безпека регіонального рівня;

 – державна екологічна безпека;

 – глобальна екологічна безпека (міжнародного рівня).

 Щодо об'єктного спрямування розрізняють:

 1) екологічну безпеку навколишнього природного середовища, природних систем;

 2) екологічну безпеку суспільства і людини, хоча фактично вони складають одне ціле, оскільки друга є опосередкованим проявом першої.

 Основні напрямки забезпечення екологічної безпеки визначені законодавством України, зокрема Законом "Про охорону навколишнього природного середовища":

 1. При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, впровадженні нових та удосконаленні вже існуючих процесів з метою забезпечення екологічної безпеки людей, додержання нормативів шкідливого впливу на навколишнє природне середовище виконавцями повинні передбачатися і здійснюватися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин, відходів або повна їх ліквідація.

 Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення в дію повинні бути обладнані устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднених речовин, характеристиками інших шкідливих факторів.

 Забороняється введення вдію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передречених у проектах на будівництво та реконструкцію.

 2. При застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних препаратів та інших речовин підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування їх з тим, щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища або продуктів харчування.

 При створенні нових хімічних препаратів і речовин інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися в установленому законом порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання.

 Вміст природних та штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров'я людей у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до вимог законодавства.

 3. Підприємства, установи, організації зобов'язані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (мікроорганізмів, біологічно активних речовин, предметів біотехнології).

 Створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей.

 При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи граничнодопустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі та продуктах харчування.

 Виробництво та використання нових штамів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище лише після отримання дозволу Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

 4. Місцеві ради народних депутатів, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини у населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.

 Підприємства, установи, організації, господарська чи інша діяльність яких пов'язана з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов'язані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища від радіоактивного забруднення і здоров'я людей від його негативного впливу у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронення радіоактивних речовин.

 5. Підприємства, установи, організації та громадяни повинні вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утворення та щодо знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових, інших відходів.

 Складування, зберігання та розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу місцевої ради народних депутатів і лише на визначених ними територіях в межах встановлених лімітів та способом, що забезпечував би можливість їх подальшого використання та безпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

 6. Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів та установок, а також виробництво пального, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах і скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії і пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на зменшення викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин.

 Виробництво та експлуатація транспортних засобів, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається.

 7. При проведенні фундаментальних та прикладних наукових. науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем обов'язково повинні враховуватися вимоги охорони навколишнього природного середовища і тим самим – забезпечення екологічної безпеки.

 Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки та іншого устаткування і технологій, якщо вони не відповідають вимогам безпеки.

 8. Вимоги екологічної безпеки щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ та служби безпеки.

 Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ та військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України.

 9. При розробці планів розміщення, забудови і розвитку населених пунктів виконавці повинні враховувати екологічні ємкості територій, вимоги режиму використання природних ресурсів та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах, встановлені місцевими радами народних депутатів.

 Всебічне охоплення вимогами екологічної безпеки різних видів підприємницької та господарської діяльності (наукової, промислової, сільськогосподарської та ін.) свідчить про усвідомлення державою надзвичайно важливого значення екологічної безпеки і необхідності її абсолютного забезпечення.

 Досягнення цієї мети гарантується відповідно до ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" комплексом взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів, які в сукупності складають механізм правового забезпечення екологічної безпеки.

 2. ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЕКОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ

 Закріплення у Конституції України (ст. 50) права кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням цього права, підняло його на найвищий рівень у системі основних суб'єктивних екологічних прав громадян. В еколого-правовій літературі це право дістало назву "право громадян на екологічну безпеку" [5, с. 11].

 Юридичному опосередкуванню суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку сприяють й наукові підходи, які викристалізувалися в еколого-правовій та іншій спеціальній літературі.

 Можна виділити три підходи до формування зазначеного права.

 Одним з поширених підходів є обгрунтування доцільності реалізації права на сприятливе навколишнє природне середовище як різновиду суб'єктивного права громадян, яке знаходиться під захистом держави і гарантується наданням їм можливості звертатися за допомогою і захистом до компетентних державних органів [9, с. 211].

 Другий підхід дістав вияв у зафіксованій в еколого-правовій літературі спробі виділення права громадян на здорове навколишнє природне середовище, яке, на думку прибічників цієї ідеї, закріплено в законі й здійснюється у межах загальних правовідносин. Вони вважають, що нормальним способом реалізації цього права є факт проживання особи в незабруднених умовах і споживання безпечних для її здоров'я природних благ [10, с. 181].

 Третій підхід визнає формування у системі екологічних прав суб'єктивного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, точніше, права на екологічну безпеку, тобто забезпеченої системою права і законодавства юридичної можливості особи реалізовувати у передбачених законодавством формах надані їй повноваження у сфері екологічної безпеки з метою задоволення природних потреб у відповідній екологічній обстановці, що виключає негативний вплив загроз техногенного або природного характеру на здоров'я та життя людини [5, с. 12].

 Всі ці підходи мають право на існування.

 Сприятливість навколишнього природного середовища доцільно вважати однією із змістових ознак права на безпечне для життя і здоров'я людини навколишнє природне середовище, яке становить основу такої більш широкої правової категорії, як "право громадян на екологічну безпеку".

 Безпечне довкілля має характеризуватися насамперед сприятливістю для здоров'я і життя людини та громадянина. Відсутність цієї ознаки свідчить про дискомфортність стану навколишнього природного середовища, про те, що він містить елементи несприятливості, а, отже, й небезпеки для людини і громадянина.

 Певний інтерес становить і наукова доктрина "права на здорове навколишнє природне середовище". Адже оздоровлення, реабілітація довкілля – актуальне завдання для будь-якої держави. Не є винятком у цьому відношенні й Україна, яка зазнала екологічного лиха внаслідок Чорнобильської катастрофи та надзвичайних екологічних ситуацій, що час від часу виникають у різних регіонах нашої держави, справляючи негативний вплив на здоров'я і життя громадян.

 Здорове навколишнє природне середовище – це природні умови, які є незабрудненими і дозволяють споживання безпечних для здоров'я природних благ. Отже, здорове навколишнє природне середовище пов'язується з відносно чистими природними умовами і безпечністю використання (споживання) благ природи. Тобто простежується прямий зв'язок цього середовища з безпекою його використання для здоров'я людини.

 Таким чином, здорове навколишнє природне середовище має відносно самостійне значення як показник безпечності.

 Реальний стан здорового навколишнього природного середовища характеризується здебільшого екологічними і соціально-медичними показниками, тобто сукупністю природних і соціально-природних факторів, які виключають настання будь-яких генетичних, психологічних, психічних, фізіологічних, патологічних та інших афектів у конкретних природно-соціальних умовах та у процесі життя людини.

 Все це дозволяє говорити про доцільність здійснення системи профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення сталого здорового (чистого, незабрудненого) навколишнього природного середовища як передумови реалізації права громадян на екологічну безпеку.

 Зазначений підхід відповідає принципу, згідно з яким зазначене право тісно пов'язане з забезпеченням здоров'я і життя людини, які, як і сама людина, її честь, гідність, недоторканність та безпека, визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

 Ця позиція певною мірою узгоджується з положенням ст. 5 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" про те, що здоров'я і життя людей підлягають державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

 Важливим чинником та ознакою безпечного навколишнього природного середовища є така його якість, яка характеризується наявністю хімічних, фізичних, біологічних та інших елементів і сумішей, що не порушують природного балансу фізичного зв'язку людини і довкілля, не знижують його природні можливості до самовідновлення і не перевищують встановлених законодавством нормативів екологічної безпеки.

 Якісний стан навколишнього природного середовища визначається у нормативно-правовому порядку, на підставі якого до суб'єкта, що здійснює екологічно небезпечну діяльність, доводяться конкретні показники. Цій особі видається спеціальний дозвіл на здійснення такої діяльності, на неї покладаються обов'язки, пов'язані з забезпеченням права громадян на екологічну безпеку. Держава ж має брати на себе обов'язок щодо запобігання проявам стихійних явищ та забезпечення природної безпеки громадянам, які перебувають у межах України.

 Таким чином, можна констатувати, що право громадян на екологічну безпеку є інтегрованою категорією, яка грунтується на загальнолюдському природному праві на безпеку, що дістало юридичне оформлення на конституційному рівні та деталізоване у чинному законодавстві, якому притаманні деякі особливості.

 Цей різновид екологічних прав тісно пов'язаний з правом громадян на життя і здоров'я, що свідчить про його чітку гуманістичну спрямованість та обумовлює особливу законодавчу гарантованість. Зазначене право має переважно немайновий характер (хоч це не виключає останнього у разі заподіяння шкоди) і передбачає пріоритет охорони і захисту благ людини як біологічного і соціального організму, а також безпечних соціально-природних умов її життя. Воно відзначається суб'єктивним характером, є невід'ємним елементом еколого-соціального добробуту людей, відображаючи спосіб та характер їх життя у конкретній екологічній обстановці під впливом існуючих екологічних загроз, соціально-економічного розвитку держави, реалізації її зовнішньої та внутрішньої екологічної політики.

ВИСНОВКИ

 Таким чином, одними з найважливіших для забезпечення екологічної безпеки населення України є такі положення, що викладені в Конституції України:

 1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України є обов'язком держави (ст. 16).

 2. Людина, її життя і здоров'я ... визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

 3. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8).

 4. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди ... (ст. 50).

 5. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

 В Україні планомірно створюється законодавча база із загальних питань радіаційної безпеки та радіаційного захисту населення. Верховною Радою України затверджені й введені в дію "Концепція державного регулювання безпекою та управління ядерною галуззю", Закони України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про поводження з радіоактивними відходами", "Про радіаційний захист людини від іонізуючих випромінювань".

 Вперше в Україні з часів початку використання ядерної та атомної енергії в основному створена правова та законодавча база з питань використання ядерної енергії і протирадіаційного захисту населення, яка стала частиною створюваної в державі Системи ядерного законодавства.

 Остання передбачається як сукупність правових (Конституція України), законодавчих (укази і розпорядження президента України, закони і постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету міністрів України), норм і правил безпеки та міжнародних Конвенцій, угод і договорів, ратифікованих Україною, спрямованих на регулювання суспільних відносин при використанні джерел іонізуючого випромінювання.

 Уявляється, що наразі назріла необхідність піднесення правових ідей про право громадян на екологічну безпеку на дещо вищий щабель у зв'язку з орієнтацією України на вступ до ЄС. Причому треба зазначити, що це право як окрема ланка правових можливостей фізичних осіб у рамках ЄС не легалізоване й у концептуальному відношенні не є загальновизнаним. Тож першочерговим завданням представників нашої держави у міжнародних організаціях є ініціювання постановки питання про піднесення зазначених правових принципів на рівень європейського, а згодом і міжнародно-правового регулювання.

 Тестові завдання

 1. Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується:

 А. захист навколишнього середовища від шкідливих чинників антропогенної діяльності;

 B. охорона здоров'я людини;

 С. створення сприятливих умов для життя людини;

 D. попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

 

 2. Екологічна безпека гарантується громадянам України:

 A. здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів:

 B. здійсненням комплексу екологічних заходів;

 C. державною політикою у сфері екології;

 D. санкціями за порушення законодавства у галузі екологічної безпеки.

 

 3. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням:

 A. місцевого органу виконавчої влади;

 B. Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

 C. суду;

 D. правильні всі наведені вище відповіді.

 4. При проектуванні нових підприємств, споруд та інших об'єктів, мають забезпечуватися:

 A. екологічна безпека людей;

 B. раціональне використання природних ресурсів;

 C. додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

 D. правильні всі наведені вище відповіді.

 

 5. При проектуванні нових підприємств, споруд та інших об'єктів, повинні бути передбачені:

 A. утилізація шкідливих речовин;

 B. знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація;

 C. правильні відповіді А і В;

 D. не має правильної відповіді.

 

 6. Проекти господарської та іншої діяльності підприємств повинні мати:

 А. матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей;

 В. перелік обладнання для очищення викидів і скидів або їх знешкодження;

 С. заходи щодо зменшення впливу шкідливих факторів на навколишнє природне середовище;

 D. не має правильної відповіді.

 

 

 7. Оцінка впливу господарської та іншої діяльності підприємств на навколишнє природне середовище і здоров'я людей здійснюється з урахуванням:

 А. вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

 В. стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів;

 С. перспектив соціально-економічного розвитку регіону;

 D. правильні всі наведені вище відповіді.

 

 8. Створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі:

 А. дозволів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я

 В. дозволів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів;

 С. правильні відповіді А і В.

 D. не має правильної відповіді.

 

 9. Місцеві Ради зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини в:

 А. населених пунктах;

 В. рекреаційних і заповідних зонах;

 С. місцях масового скупчення і розмноження диких тварин;

 D. правильні всі наведені вище відповіді.

 10. Суб'єктам права власності на відходи їх розміщення дозволяється:

 А. на загальних умовах;

 В. на підставі спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях;

 С. на підставі патенту;

 D. не має правильної відповіді.

 

 11. Відповідальність за додержання встановлених для відповідного типу транспортного засобу нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, скидів забруднюючих речовин та впливу фізичних факторів пересувних джерел на стан навколишнього природного середовища несуть:

 А. лише власники транспортних засобів;

 В. керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів;

 С. виробники транспортних засобів та їх власники;

 D. виробники транспортних засобів, керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів;

 

 12. Забороняється застосування імпортного устаткування, якщо воно:

 А. не оснащене приладами контролю за кількістю забруднюючих речовин;

 В. не оснащене приладами контролю за складом забруднюючих речовин;

 С. не відповідає вимогам екологічної безпеки;

 D. правильні всі зазначені вище відповіді.

 13. Вимоги екологічної безпеки, передбачені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншим законодавством України, повною мірою поширюються на:

 А. військові та оборонні об'єкти;

 В. об'єкти органів внутрішніх справ;

 С. державної безпеки;

 D. правильні всі зазначені вище відповіді.

14. Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись при:

 А. проведенні спортивних змагань;

 В. дислокації військових частин;

 С. використанні побутового обладнання;

 D. правильні всі зазначені вище відповіді.

 

 15. При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські Ради встановлюють режим охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки:

 А. у приміських зонах;

 В. у зелених зонах;

 С. правильні відповіді А і В;

 D. немає правильної відповіді.

 Правильні відповіді на тести

 1. D. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 50 ч. 1.

 2. A. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 50 ч. 2.

 3. C. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 50 ч. 3.

 4. D. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 51 ч. 1.

 5. C. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 51 ч. 1.

 6. А. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 51 ч. 3.

 7. D. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 51 ч. 4.

 8. С. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 53 ч. 2.

 9. D. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 54 ч. 1.

 10. В. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 55 ч. 2.

 11. В. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 56 ч. 3.

 12. С. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 57 ч. 2.

 13. D. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 58 ч. 1.

 14. B. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 58 ч. 2.

 15. C. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 59 ч. 2.

 2. Скласти таблицю "Екологічні обов'язки громадян України"

Таблиця 2.1 – Екологічні обов'язки громадян України

Поняття	Екологічний обов'язок – встановлена в законодавстві або договорі міра належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примусу.
Призначення	Один із способів забезпечення екологічних прав, умова їх реальності й ефективності.
Структура	Екологічний обов'язок містить такі елементи:  1) необхідність здійснювати певні дії або утримуватися від них;  2) необхідність для правозобов'язаної особи відреагувати на звернені до нього законні вимоги управомоченого;  3) необхідність нести відповідальність за невиконання вимог, передбачених екологічним законодавством;  4) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, щодо якого він має право (сервітут, емфітевзис, суперфіцій).
Зміст	Розглядається у двох аспектах: по-перше, в необхідності здійснювати активні позитивні дії, що відповідають вимогам екологічного законодавства, і, по-друге, в необхідності утримуватися від дій, заборонених чинним екологічним законодавством.
Підстави диференціювання	1. За юридичною силою, ступенем правової урегульованості виокремлюють:  а) конституційні;  б) встановлені в спеціальних законах, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин або пов'язаних з цим відносин;  в) передбачені підзаконними нормативними актами та договорами.  2. З урахуванням суб'єктного складу виокремлюють загальні та спеціальні екологічні обов'язки.  3. Екологічні обов'язки також можна поділити на майнові і немайнові.

 3. Випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, заготівля деревних соків тощо – це побічні лісові користування (ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України).

 4. Громадянин Шумейко Р. для заняття фермерським господарством отримав у власність 4,5 га земель сільськогосподарського призначення та 8,0 га не використовуваних земель на праві землекористування. Після державної реєстрації як суб'єкта сільськогосподарського виробництва Шумейко Р. звернувся до районної Ради із заявою про передачу 8,0 га земель у власність за плату, встановлену для цієї категорії земель. Районна рада відмовила Шумейку Р. у задоволенні його клопотання, обгрунтувавши це тим, що на вказаній території є озеро, а, як відомо, такі об'єкти не можуть передаватися у власність для вказаних потреб.

 Шумейко Р. звернувся з позовом до районного суду за захистом порушених прав, але останній виніс ухвалу про відмову у розгляді цієї справи за непідсудністю.

 Визначити коло суспільних правовідносин.

 Чи є правомірною ухвала районного суду?

 Вирішити справу.

 Розв'язання:

 Коло суспільних відносин, що охоплюються цією справою, стосуються підсудності справ.

 Ухвала про відмову у розгляді справи, яка розглядається, за її непідсудністю, є необгрунтованою.

 У частині 4 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. № 973-ІV в ред. від 20.03.2009 р. вказано, що у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

 Крім того, як зазначається у ч. 7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

 Отже, відмова районної ради Шумейку Р. у задоволенні його клопотання на передачу йому у власність 8,0 га землі на тій підставі, що на вказаній території є озеро, а такі об'єкти не можуть передаватися у власність громадянам,